І доля знову випробовувала нас,
Через шторми і бурі дістаєшся краю...
Мов Фенікс з праху, як приходить час,
Відроджуюсь, і знову помираю.
Незрозуміла, моторошна мить,
Перетворились люди в вовчу зграю...
До справедливості чи нам дано дожить?
До пекла шлях, чи може шлях до раю?
То ж ріже вуха нешліфована брехня,
І вірять їй, зомбовані до краю...
Як коле ноги висохла стерня,
Як правду тут знайти, повір, не знаю!
Крупиці правди поміж тоннами брехні,
Шукаю їх, мов золото шукаю,
Бо тільки правда допоможе у борні,
То ж всю її, усю пізнати маю!
Дзвенить струна, завмерло серце враз,
І я знайду нарешті правду, знаю.
...Як Фенікс з праху, коли прийде час,
Відроджуюсь і знову помираю.
