Відлюбив я роси і покоси
В запашнім розгоні стиглих нив
І русаві золотаві коси-
Все чим я пишався - відлюбив.
Вже не той, не так і серце б`ється,
Срібний відблиск кучері покрив,
І вже сонце так не усміхнеться,
Може, я й завчасно відлюбив?
Підійшла в життя вже пізня осінь,
І ніхто мене не дорікне,
І немов темніє неба просінь,
Відпочить запрошує мене.
А навколо небо і блакиті,
Навкруги простори, хоч співай,
Ні , не всі літа мої прожиті,
Ще далекий сонця небокрай.
