Коли тебе нема – я тінню по Землі блукаю…
Неначе лист загублений,пливу я по калюжі…
Коли тебе нема – згасають ліхтарі….і я згасаю…
І пролітають сірі дні,незвичні і байдужі…
Щовечора в Заході сонця інші бачу силуети,
Я по алеї йду . Тут пахне димом від багаття…
У парках, у задумі, з’являються нові поети,
Коли тебе нема – втрачається завзяття…
Дивлюсь у темне небо . Глибоке, неозоре…
Малюють зорі образ, такий для мене рідний!
Коли ти поруч – навколо щастя море,
Коли тебе нема – поет голодний, бідний…
Гуляють сум і протяг вулицями мого міста,
Як темно навкруги, і по осінньому лірично…
Мені із неба підморгнула зіронька іскриста,
Гуляти з протягом у парі так незвично!
Коли тебе нема – птахи всі замовкають…
А я , мов лист осиротілий, кружляю по калюжі…
Думки поета із вітрами до тебе відлітають,
А всі Заходи сонця вже такі байдужі…
Щовечора листок пожовклий в самоті кружляє,
Купається, від смутку, в володіннях ночі,
Навколо вічний морок, коли тебе немає,
І всюди дивляться на мене хижі очі…
Проходить час, а осінь так і не здається…
Минають сірі дні , які несу немов тягар…
Без спину Лист пожухлий із дощами б’ється…
А час п’є мою кров, немов комар…
Коли тебе нема – сльоза в очах не висихає,
Зі мною разом світ весь тоне у сльозах…
Нехай твоя душа мою в калюжі не лишає,
Для тебе видам цілий альманах!
Хоч осінь на Землі, здається, пахне літом,
Хоч хмари в небі – але бачу ясне сонце!
Ти завтра повертаєшся! Все вкрилось цвітом!
Листок летить в обійми! Відчини віконце!
Коли ти є – всі ліхтарі на вулицях палають!
І замість ночі вічної приходить вічний день!
Коли ти є – птахи усіх країв не замовкають,
Душа співає тисячі Божественних пісень!
Коли ти є – поета муза ні на мить не покидає,
У світлі ліхтарів лише твій рідний силует!
І знов сонет лише тобі душа складає,
Такого не писав ще ні один поет!
Коли ти є………….
