Валентина Ланевич

До зустрічі, подружко!

       Ще  один  часовий  день  збіг,  його  поглинула  темінь  ночі,  та  темінь,  котра  нависла  над  нашою  землею,  мирним  населенням,  принісши  з  собою:  тривоги,  розпач,  біль,  кров,  сльози,  смерть  і  прокляття,  що  з  праведним  гнівом  вириваються  з  сотень  тисяч  людських  грудей.
       За  недільний  день  та  вечір  обдзвонила  своїх  друзів.  Тішилась  і  раділа,  коли  чула  їхні  голоси,  часто  втомлені  та,  незважаючи  на  весь  жах  російської  агресії,  впевнених  у  нашій  перемозі  над  ворогом.
       Один  з  телефонних  номерів  залишався  без  відповіді,  хоча  і  не  був  відключений,  я  страшенно  хвилювалася.  Це  був  номер  моєї  подруги,  котра  з  донькою  та  маленькими  онуками  проживала  у  Києві.
     Подумки  я  була  поруч  з  нею  та  згадувала,  як  ми  познайомились.
     Був  травень  2014  року,  коли  я  приїхала  до  Києва  та  залишилась  там  жити,  знімаючи  кімнату  з  підселенням  у  одній  із  квартир  багатоповерхівки.  В  один  із  вечорів  до  кімнати,  де  я  проживала,  постукав  господар  квартири  та  сказав,  що  від  сьогодні  я  маю  співмешканку,  котра,  через  бойові  військові  дії  у  Луганську,  переїхала  сюди.
     Звичайно,  самій  проживати  краще,  ніж  з  абсолютно  незнайомою  тобі  людиною,  та  життя  є  життя,  за  певних  обставин  його  ні  пішки  не  обійдеш,  ні  на  коні  не  об’їдеш.  Ірина,  так  звали  мою  нову  сусідку,  певно,  була  аналогічної  думки,  бо  ще  ж  у  неї  у  голові,  як  вона  сама  розповіла  мені  пізніше,  постійно  крутилось:
-  Західнячка.  Бандерівка.
   Вперше  ми  зустрілись  вечірньою  годиною.  Я  прийшла  з  роботи,  дивлячись  по  телевізору  передачі,  відпочивала.  Вхідні  двері  тихо  відкрились  і  до  кімнати  ступила  миловидна  жінка  середніх  років,  яку  я,  як  зазвичай,  зустріла  з  усмішкою.  Того  першого  вечора  нашого  знайомства  ми  довго  не  могли  заснути,  по  черзі  розповідаючи  одна  одній  про  свій  життєвий  шлях,  котрий  привів  нас  обидвох,  ось,  до  цієї  невеличкої  кімнати,  з  двометровим  простором  поміж  нашими  ліжками.  Хоч  і  розмовляли  ми  різними  мовами,  Ірина  -  російською,  я  -  українською,  ми  чудово  порозумілися.  Поміж  нами  ніколи  не  виникало  навіть  натяку  на  сварки.  Іра  була  людиною  честі,  мудрою  жінкою,  щирою  та  безкорисливою,  готовою  завжди  прийти  на  допомогу,  поділитись  останнім,  що  має  сама,  розрадити  та  порадити.  Ми  подружились.  
       Згодом,  у  2017  році,  коли  тата  не  стало,  він  відійшов  у  вічність,  я  з  Києва  переїхала  жити  на  Волинь,  до  мами,  та  дружніх  зв’язків  ми  не  втратили,  підтримували  їх  постійними  телефонними  розмовами,  коли  випадала  така  нагода,  зустрічами.
       Двадцять  четвертого  лютого  о  сьомій  годині  ранку  продзвенів  дзвінок,  дзвонила  Ірина,  вона  повідомила,  що  російські  війська  наносять  авіаційні  удари  по  Києву.  Наші  життя  знову  летіли  у  пащу  мороку  та  розрухи,  у  ту  безжальну  пащу  війни,  котру,  потрібно  спинити  та  вистояти.
       І,  ось,  нещодавно  від  Іри  прийшло  есемес  повідомлення,  що  вони  в  дорозі,  їдуть  потягом,  котрий  прямує  у  безпечне  місце.
-  Хвала  Господу,  -  подумала  я  і  перехрестилась,    -  до  нової,  мирної  зустрічі,  подружко!  Вірю,  вона  настане!

06.03.22  
світлина:  Київ  08.03.2017  
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022

Перший весняний день

Перший  день  весни.  Над  головою  сонячне  небо.  Господи  Ісусе,  Пресвята  Богородице,  як  же  холодно!  Я  помираю…Помираю  у  кожній  жіночій  сльозинці,  що  тремтить  на  зворушеному  триклятою  війною  обличчі.  Помираю  у  кожній  скупій,  перемішеній  зі  злістю,  чоловічій  сльозі  на  мужньому  обличчі,  у  скрежеті  стиснутих  на  вилицях  до  болю  зубів.  Помираю  у  кожному  плачі  новонародженого  у  сирому  підвалі  немовляти,  якого  з  тихою  любов’ю  пригортає  рідна  матуся  до  грудей.  Помираю  у  кожній  дитині,  жінці  та  чоловікові,  життя  котрих  обірвалось  від  підлої  ненаситності  російської  орди.  Помираю  у  кіптяві,  вогні  та  димові,  у  кожному  розпачливому  крикові  чи  зойкові  скаліченої  війною  людини.  Помираю,  щоб  відродитись  у  праведному  гніві,  безстрашності,  відданості  та  вірі  у  нашу  перемогу  над  всесвітнім  злом.  Падаю  на  коліна  у  низькому  поклоні  до  Господа,  Пресвятої  Богородиці  на  спалену,  переорану  снарядами,  залиту  людською  кров’ю  нашу  стражденну  землю  і  молюсь  за  її  спасіння  та  новітнє  відродження.  Молюсь  за  стійкість  та  непохитність  наших  воїнів,  за  їх  доблесний  героїзм.  
Господи  Ісусе,  Пресвята  Богородице,  збережіть  нас,  наших  захисників,  збережіть  Україну!

01.03.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022

В’юниться хміль

В’юниться  хміль,  що  при  дорозі,
Заєць  залишив  там  сліди.
Стоять  дерева  голомозі,
Їм  вітер  шарпає  гілки.

Шумить  у  кронах  безперервно,
Сніжинки  падають  навскіс.
В  природі  все  до  ладу,  кревно,
Старий  тому  вже  свідок  пліт.

Немало  весен  відшуміло,
На  зміну  знов  прийшла  зима.
Кому  тепер  до  нього  діло,
Коли  господаря  нема.

Під  плином  літ  він  похилився,
От-от  впаде  на  білий  сніг.
Бувало,  з  відчаю  і  злився,
Але  такий  бо  в  нього  вік.

Усякий  хоче  мати  вволю,
Добра,  турботи  і  щедрот.
Не  оминути  ж  власну  долю,
Котру  тобі  призначив  Бог.

31.01.22

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2022

Призма часу

           Вдивляюся  у  сьогодення,  у  ледь  притрушений  білим  снігом  Край,  а  призма  часу  мимовільно  переносить  мене  у  інший  Край,  де  на  розлогих  купинах  росли  ще  зовсім  молоді  дерева,  посеред  яких  кожної  весни  хлюпалась  чиста  вода  з  качиними  човниками,  котрі  повільно  пересувались  поміж  купин,  маневруючи  у  воді  малими  лапками,  а  втомившись  вилізали  на  твердь,  потішно  стріпуючи  із  мокрих  крил  воду,  що  веселими  бризками  розліталась  навсібіч.
         Край  був  одним  з  кілька  сотень  метровим,  з  декількома  бродами,  невеличким  рукавом  нашої  основної  річечки,  котру  так  і  називали  -  Річка.  Річка  брала  свій  початок  відразу  побіля  хутора  Наїздово,  з  одного  із  підземних  болотних  джерел,  що  з  далеких  глибин  пробились  на  поверхню.
       Один  із  крайових  бродків  перетинав  вуличну  дорогу,  чим  залишив  на  все  згадку  про  себе,  бо  мама,  тато  був  на  колгоспній  роботі,  керуючи  двома  коровами,  запряженими  у  повний  віз  сухої  хвої,  де  поверх  хвої  ще  сиділа  і  я  зі  старшою  сестрою,  не  змогла  переїхати  його  без  пригоди.    Віз  перекинувся,  накривши  нас  з  головами  колючою  хвоєю,  викупавши,  при  тому,  у  розбовтаній  коров’ячими  ногами,  брудній  воді.
         Та  те,  згадуючи  нині,  викликає  тільки  усмішку,  як  і  те,  що  дітьми  ми  були  ще  й  самогонщиками.
         Самогоноваріння  на  Волині  у  домашніх  умовах  70-тих  років  20-го  сторіччя  було  хлібним,  тобто,  у  великих  чавунах  у  печі  кип’ятилась  вода  і  виливалась  у  дубові  бочки.  До  води,  до  стану  густого  тіста,    поступово  домішували  житню  муку,  вкидали,  розведену  водою,  кілограмову  пачку  дріжджів  та  цукор,  накривали  бочку  товстою  рядниною,  щільно  обперізували  вірьовкою  та  ставили  у  тепле  місце  на  неділь  чотири  для  бродіння,  аж  до  того  часу,  поки  поверхня  бражки  не  покриється  спокійною,  ледь  мутною,  водою.  Потім  бражку  заливали  у  бражник  самогонного  апарату  та,  при  підтримці  деревного  вогню,  виганяли,  а  перегнану  брагу  використовували,  як  корм  для  худоби  та  свиней  у  домашньому  господарстві.  
         Одного  разу  того  хлібного  перегону  напилися  наші  кури,  та  й  попадали  неподалік  на  бочки,  думали,  пропали  кури,  а  вони  протверезіли  і  побігли  бадьорі  подвір’ям,  шукати  собі  якогось  корму.
         Така  горілка  легко  пилася  і  здавалась  зовсім  слабкою.  Людина  мислила  тверезо  та  ноги  не  слухались,  заплітались  і  вели,  після  гарного  чаркування,  додому,  то  вліво,  то  право,  а  то  і  під  придорожній  кущ  чи  під  копичку.
         Самогоноваріння  злісно  присікалось  міліцією,  тому  гнати  приходилось  і  ночами,  бо  в  день  із  шопи  дим  видно  здалеку.  А,  коли  наставало  тепло,  самогонний  апарат  розміщували  серед  дерев.  От  Край,  як  відступала  весняна  вода,  і  ставав  тією  ідеальною  схованкою,  де  можна  було  горілку  гнати  спокійно.  Зелень  молодих  дерев  добре  маскувала  дим,  котрий  повільно  розсіювався  між  листяних  крон.
         Інколи  батьки  доручали  і  нам,  дітям,  підкидати  у  буржуйку  дрова,  бо  повільний  вогонь  під  бражником  мав  горіти  безперестанку,  аж  доки  гонка,  спиртові  пари,  що  у  процесі  підігріву  віднімались  доверху  та  потрапивши  у  мідний  змійовик,  повністю  у  ньому  охолоджувались  і,  якщо  їх  підпалити  у  ложці,  переставали  горіти  синім  полум’ям,  добігала  кінця.
           Міліціонери  ж  і  собі  йшли  на  хитрощі.  Коли  діти  залишались  у  хаті  самі,  вони  пропонували  їм  барбариски  та  просили  сказати  чи  є  у  їхніх  батьків  самогонка,  самогонні  апарати  та  де  те  місце,  де  гонять  самогонку.  
           Солодощі  ми  брали  із  задоволенням.  Для  нас  це  була  розкіш,  батьки,  зі  своєї  мізерної  зарплатні  колгоспника,  могли  дозволити  собі  принести  дітям  одну  на  всіх  жменьку  кольорових  горошків.  А,  тут,    –  ціла  цукерка!  Та  сповіщати  міліціонерів  про  те,  що  ті  хотіли  знати,  ніхто  не  поспішав.
       Всього  по  трішки  приходиться  пізнавати  на  віку,  -  краєві  світосприйняття:  від  курйозно-смішного  до  болюче-приреченого,  з  відчуттям  страху,  розпачу  і  болі,  з  відчуттям  любові,  відданості  та  вірності  і  виносити,  при  тому,  власний  урок  життєвості,  який  у  майбутньому  знайде  продовження  уже  у  наступному  поколінні.

09.01.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022

Дитячі забавки

     Теплий  осінній  день  радував  дитячі  погляди  великим  сонячним  диском,  що  повільно,  неначе  знехотя,  павою,  плив  небом  з  білястими  табунцями  чудернацьких  хмаринок,  що  аж  ніяк  не  псували  загальної  картини  навколишнього  лісового  горизонту,  а  надавали  йому  якоїсь  особливої  таємничості.  
     Діти  -  це  я,  двоє  моїх  рідних,  старших  за  мене  братів  -  Іван  та  Віталій,  двоє  двоюрідних  -  Віктор  та  Олександр,  повільно  пересувались  лісом,  уважно  вдивляючись  у  земляну  поверхню,  подекуди  покриту  вересом,  яскравим  зеленим  мохом  чи  блідо-зеленим,  з  сіруватим  відтінком,  лишайником,  або  опалою  минуло  річною  коричневою  хвоєю,  з  шишками  поміж  нею  та  збитими  вітром  сухими  гілками,  що  сумовито  лежали  побіля  дерев  і  так  зрадливо-голосно  потріскували  під  ногами,  лякаючи  тим  самим  пташину  голосисту  ватагу,  що  на  всі  лади  виводила  веселі  переливи  гучних  пісень.  
     Ми  були  малими  грибниками,  котрі  одне  поперед  одного,  дуже  хотіли  знайти  ті  їстівні  гриби,  на  які  волинський  ліс  надзвичайно  багатий,  та  які  вміють  добре  ховатись  від  людських  очей,  особливо  дитячих.  Тут  тобі  і  білі  гриби,  і  лисички,  сироїжки,  синяки,  решетяхи,  підберезники(бабки)  та  підосичники(красноголовці),  рижики  й  рижиці,  приболотухи,  парашки  та  кози,  зелениці,  підзеленки  і  ще  багато  інших,  назви  яких  ми  не  знали,  тому  боялися  брати,  щоб  не  принести  додому  отруйних.
       Стиха  перемовляючись,  тримаючи  один  одного  у  полі  свого  зору,  щоб  не  заблудитись  та  не  залишитись  у  лісі  самому,  ми  мало-помалу  наповнювали  кошики  пахучими  грибами  і  вже  відчували  втому,  що  з  ніг,  малими  хвилями  перекочувалась  по  всьому  тілі.
         Коли  сонце  вже  минуло  за  полудень,  ми  гуртом  наближались  до  виходу  із  тієї  частини  лісу,  що,  зазвичай,  ростуть  усі  гриби  та  брати  додому  ще  не  поспішали.  Вони  прямували  до  густого  молодняка,  де  переважно  росли  осики,  берези  та  лозові  корчі,  у  котрих  можна  було  сховатись,  щоб  хтось  сторонній  не  запримітив.
         Забравшись  у  саму  гущавину,  посеред  якої  лежало  зо  шість  обтесаних  дерев’яних  та  обрубаних  соснових  балок,  приготовлених  для  господарських  потреб,    вочевидь,  крадькома  від  лісника,  а,  можливо,  і  по  домовленості  з  тим,  що  у  сільській  практиці  мало  місце  бути.  
         Повсідавшись  на  колодках  півколом,  хлопці  сіли  грати  в  дурня,  попередньо  витягнувши  давно  захований  в  кишенях  штанів  газетний  папір  та  сухе  листя  вільхи,  скрутили  самокрутки  собі  і  мені  також,  і  запихтіли  сизим  димком.
         Неприбрані,  напоєні  загуслою  смолою,  сухі,  із  залишками  кори,  тріски,  лежали  поруч.  Комусь  прийшла  у  голову  думка  зібрати  їх  шалашем  та  підпалити.
       Невеличкий  вогник  спокійно  горів  майже  без  диму  і  скоро,  коли  ми  вже  зібрались  іти  геть,  залишив  по  собі,  як  нам  здалось,  лиш  попіл.  Але  декілька  жаринок,  заховавшись  у  золі,  ще  тліли  і,  по  часі,  роздмухані  вітром,  вони  переросли  у  справжнє  полум’я.  Благо,  село  було  за  пів-кілометра,  -  і  вогонь  вчасно  запримітили  селяни,  запобігши  непоправному  лихові.
     Давно  те  минуло  та,  якось  я  і  досі  напружуюсь,  відчуваючи  внутрішній  дискомфорт-провину,  згадуючи  той  випадок,  і  задаюсь  собі  запитанням,  чому  ми,  діти,  так  безпечно  себе  повели.
       Самокрутки,  карти  -  це  намагання  стати  схожими  на  дорослих,  адже,  дзеркально-чистий  дитячий  розум  поведінку  дорослих  сприймає,  не  маючи  можливості  бачити  щось  інше,  як  догму,  а  мимовільний  підпал,  те,  певно,  від  того,  що  наші  батьки,  важко  працюючи  у  колгоспі,  не  могли  приділяти  нам  достатньої  уваги  для  беззаперечно  правильного  виховання,  в  тому  числі,  і  як  правильно  поводити  себе  у  лісі.  

28.12.21
світлина  автора

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Не приспала…

Як  у  інший  світ  відійшов  ти,
Я  відчула  й  себе  неживою.
Йду  вперед,  шепіт  губ  лиш:  "Прости!
Як  же  жити  без  тебе  й  з  тобою?"

В  грудях  холодно  й  лячно,  зима
Поселилась  в  душі  непідкупно.
Залишилось  "колись"...Все  дарма...
Біль  сердечний  пече  невідступно.

Я  гукаю,  цілую  сліди,
Де  життя  у  тобі  ще  палало.
Я  кохала,  не  чула  біди,
Над  тобою  ж  вже  сонце  згасало.

Опускаюсь  на  землю  святу,
Притискаю  світлину  руками.
Не  обіймеш,  не  витреш  сльозу...
Пам’ятаю,  що  було  між  нами.

Що  у  висі  зоріло  весь  час,
Розливало  тепло  почуттями.
А  безмежжя  текло  поміж  нас…
Не  приспала…Приходить  ночами…

23.12.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021

Шулярова Гора

         Давно  відомо,  що  Волинь  зачаровує  кожного  своєю  мальовничою  природою.  Це  край  лісів,  боліт  та  озер,  посеред  яких,  з  гостроверхими  дахами,  розташовані  обійстя  тамтешніх  сіл  з  працьовитим  та  душевним  людом  у  них.
         Край  одного  з  таких  боліт,  котре  в  цьому  місці  вигиналось  невеликою  дугою,  огортаючи  собою  трохи  підвищену  місцину,  у  1912  році  одинадцять  господарів    на  своїх  земельних  ділянках  заснували  хутір  Наїздово,  який  згодом  став  налічувати    шістнадцять  дворів.  
       Посеред  болота  в’юнилась  невеличка  річечка  з  підземними  джерельцями,  котрі  ставали  бродами  з  чистим  піщаним  дном,  що  давало  людям  змогу  літом,  як  спадала  вода,  добиратись  кіньми  до  острівців,  котрі  ланцюжками  розцяцьковували  саме  болото.
         Поміж  людей  ходила  легенда,  що  озеро  Шині,  свого  часу  забилось  із  під-землі  джерельним  ключем  серед  річки  саме  побіля  Наїздово  і  стало  розливатись  по  місцевості  чистою,  прохолодною  водою,  та  у  ту  воду  вступила  жінка  з  чорною  душею  і  стала  полоскати  там  свої  брудні  ноги.  Озеро  не  потерпіло  такої  наруги  і  річка  побігла  далі,  і  зупинилась  на  трав’янистій  лісовій  галявині,  що  за  14  кілометрів  від  хутора.  А  на  тому  місці,  де  мало  бути  озеро,  край  невисокого  горба,  залишилось  тільки  джерельце,  котре  уже  за  моєї  пам’яті  було  бродом.
         Це  місце  любила  хутірська  дітвора,  а  дітей  тоді  у  кожній  хаті  було  не  менше  трьох,  а  то  і  більше.  Особливо  гамірно  ставало  зимою,  коли  кожен  хотів  спуститись  на  санках  по  пологій  місцевості  донизу.  Стояв  веселий  сміх,  крики  та  зойки,  що  лякали  галасливих  ворон  у  небі  та  зайців  з  лисицями  у  лісі,  який  одним  своїм  боком  тулився  до  хутора.
       Ми,  хутірська  дітвора,  той  ліс  знали  з  самого  малого  дитинства,  бо  ходили  туди  літом  з  батьками  за  чорницями  та  грибами,  а  ліс  завжди  щедро  ділився  з  нами  своїми  дарами.
       За  кілометрів  зо  шість  від  хутора  простяглось  лісове  урочище  Луки.  Правда,  ліс  там  посадили,  забравши  у  селян  їхню  земельну  власність  у  колгосп  уже  за  радянської  влади,  та  стара  назва  урочища  залишилась  незмінною  і  ще  й  досі  підігріває  здогадкою,  що  саме  на  Луках  за  часів  першої  світової  війни  стояла  табором  частина  Австро-Угорської  армії.  Побіля  Шулярової  Гори,  що  височіє  на  метрів  п’ятдесят  угору  посеред  Лук,  знайдено  братську  солдатську  могилу  з  похованням  тих  років.
         От,  саме  Шулярова  Гора  нам,  дітлахам,  розгарячених  зимовими  іграми  і  не  давала  спокою.  І  я,  з  молодшою  за  мене  на  два  роки  моєю  сестрою  Людмилою  та  двома  рідними  між  собою,  а  нам  із  сестрою  двоюрідними  братами,  Валера  -  мій  одноліток,  Сашко  -  на  рік  старший,  вирішили  дійти  до  гори,  щоб  поспускатись  із  неї  на  санках.  А  було  нам  тоді  усім  не  більше,  ніж  до  років  дванадцяти.
       Коли  наші  батьки  розійшлись  по  роботах,  ми  взяли  дерев’яні  санки  і  подались  до  лісу  на  Шулярову  Гору.  Спочатку  було  зовсім  весело.  Неходжений  сніг  порипував  на  морозі,  добавляв  впевненості  у  ходьбі,  на  гілках  дерев  відсвічував  лукавими  іскорками,  часом  падав  і  за  комір,  розбавляючи  нашу  подорож  несподіваним  вереском  з  наступним  приступом  загального  сміху.  А  ще  вітер  тихенько  погойдував  віття  та  час-від-часу  рипів  стовбурами  дерев,  котрі  терлись  один  об  одного,  і  сонце  ліниво  блимало  між  засніжених  крон  на  безхмарному  небі,  такому  голубому,  аж  серце  тьохкало  від  захвату,  споглядаючи  ту  неповторну  красу.
         Та,  чим  далі  ми  заходили  углиб  лісу,  тим  нашого  настрою  меншого.  Давалось  взнаки  копирсання  малими  ногами  снігових  кучугур,  а  ще  і  санки  тягнули  в  придачу.
         Ось,  і  Шулярова  Гора  зашуміла  перед  нами  високим  сосновим  строєм,  котрий  підпирав,  як  нам  малим  здалось,  ціле  небо.  Скопом  ми  затягнули  наші  санки  на  самий  вершечок  гори.    Відхекались,  усілись,  обійнявшись,  на  санки  і,  відіпхнувшись  ногами,  поїхали  поміж  сосен  донизу.  А  сосни  так  стрімко  наближались  до  нас,  то  з  одного  боку  санчат,  то  з  іншого,  що  ми  міцніше  збились  до  купки  та  притихли  від  ляку.  Слава  Господу,  якщо  не  зважати  на  те,  що  одну  сосну  наші  санки  все-таки  зачепили,  ми  спустились  з  тієї  гори  цілими  та  неушкодженими.  Весь  наш  дитячий  запал,  що  витав  у  наших  грудях,  здуло,  ніби  зимовим  вітром.  
       Потрібно  було  знову  долати  той  же  самий  шлях  засніженим  лісом  додому.  А  дома  нас  уже  чекали  наші  батьки,  а,  почувши,  куди  ми  ходили,  на  все  відбили  нам  охоту  шукати  на  Шуляровій  Горі  зимових  пригод.

   21.12.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2021

Соловейко

Присів  соловейко  в  зажурі  на  вітку,
Не  чутно  веселого  співу  давно.
Минулось  тепло,  котре  гріло  улітку,
Засипано  в  засіки  з  поля  зерно.

Мала  комашина  сховалась  у  шпарку,
Лиш  вітер  жене  дощовицю  кругом.
Упалий  листок  звеселяє  школярку,
Тремтить  соловейко  малим  всім  єством.  

Схиливсь  виноград,  обважнілі  бо  грона
Налиті  у  спілості  соком  землі.
Меле  час  беззупинно  життєвості  жорна,
Сидить  соловейко,  міць  збирає  в  крилі.

Покличе  вже  скоро  дорога  у  вирій,
Безмежні  простори  в  небесної  мли.
Затьохкає  серденько,  скинути  б  гирі,
Щоб  легким  політ  був  у  нові  краї.

21.09.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2021

Три шляхи

Три  шляхи,  мов  три  долі,  що  дає  нам  буття,
Простяглися  у  простір,  де  не  видно  й  кінця.
Тож,  який  з  них  обрати,  щоби  був  до  лиця,
Щоб  душа  мала  спокій  -  оминула  сільця.

І  життєві  тенета  не  зігнуть  у  дугу,
Коли  йдеш  в  невідомість  не  по  слизькім  шнурку.
Спокій  буде  й  на  серці,    як  маєш  повагу
Від  людей  і  про  себе,  бо  слугуєш  добру.

І  відкрита  відвертість  у  очах,  і  тепло,
Бо  не  робиш  ніколи  ти  нічого  на  зло.
Твій  здобуток  посильний,  він  не  хмурить  чоло,
Бо  для  інших  ти  завше  -  птах,  де  сильне  крило.

Три  шляхи,  мов  три  долі,  вибирай  собі  сам,
По  котрому  підеш,  що  прикупиш,  який  крам?
Совість,  радість,  довіру?  Що  завгодно  продам?
Виваж  думку,  ніж  іти,  хрест  поклавши  шляхам.

16.09.21
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2021

Мамині жоржини

Мамині  жоржини  квітнуть  на  межі,  
Там  біжить  стежина,  ген,  у  спориші.
Блимають  віконця  осяйним  лицем,
В  сонячнім  промінні  відлив  багрянцем.

В  сонячнім  промінні  хвіртка  від  воріт,
Зачепився  зайчик  за  дощатий  пліт.
Там  усмішка  мами  на  губах  бринить,
Де  б  не  йшов,  не  їхав,  -  незабутня  мить.

Де  б  не  йшов,  не  їхав,  -  мамине  тепло,
Ще  маленькі  зморшки  бороздять  чоло.
З  під  хустини  пасмо  сиве,  мов  туман,
Вузлуваті  руки,  ледь  похилий  стан.

Вузлуваті  руки  пахнуть  чебрецем,
Хлібом,  що  із  печі,  запашним  млинцем.
Кринкою  зі  смальцем,  молоком,  борщем,
Усім  тим,  що  завше  викликає  щем.

Усім  тим  здобутком,  що  дає  любов,
До  чого  ти  завжди  повертаєш  знов.
Й  мамині  жоржини,  як  все,  на  межі,
Зустрінуть  привітно  на  яву  і  в  сні.

16.08.21
світлина:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922382
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2021

Щебечуть ластівки

Щебечуть  ластівки  завзято,
У  новім  дні  нові  життя.
В  гніздечку  трійко  пташеняток,
Радіють  разом,  бо  сім’я.

Маленькі  ротики  розкриті
Чекають  їсти  не  дарма.
Для  мами  й  тата  в  цілім  світі
Рідніших  їх  у  них  нема.

Ростуть  швидесенько  малята,
Міцніють  крилечка  слабкі.
Спустіє  трішки  скоро  хата,
Покличе  небо  на  зорі.

А  поки  що  співають  дружно,
Сил  набираються  в  політ.
Серце  заскімлить,  певно,  тужно
В  прощання  час  біля  воріт.

13.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021

Вростаю в землю

Змиває  дощ  з  душі  непевність,
Вростаю  в  землю  деревцем.
Земля  і  сутність  -  дивна  єдність,
Пускаю  корені  з  дощем.

Цілющий  сік  потоком  вгору
По  венах  стомлених  тече.
Знаходжу  в  тім  цупку  опору,
Так,  ніби  друга  то  плече.

Дихання  ґрунту  в  моїх  грудях
Стабілізує  серця  стук.
Знаходжу  свято  в  прісних  буднях
До  пізнання  котрі  ведуть.

Ось,  тут,  ромашка  білолиця,
Там  кущ  жоржини  майорить.
Поруч  стоїть  стара  криниця,
Де  журавель  про  щось  скрипить.

Гупають  яблука  рум’яні
В  некошену  густу  траву.
Розносить  вітер  запах  пряний,
Ловлю  його  єством,  -  живу.

Живу  в  хмаринці,  у  пташині,
В  розлогій  грушці,  в  спориші.
Я  є  в  повітрі,  у  видозміні,
Я  -  частка  світу  в  прийдешнім  дні.

09.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2021

Сколихує пам’ять минуле

Сколихує  пам’ять  минуле,
Де  погляд  ласкавий  і  теплі  слова.
Розбурхане  серце  і  чуле,
У  щемі  безмовнім  пролита  сльоза.

Недоспані  ночі  від  думки,
Що  присудом  смерті  у  долі  одна.
На  друзки  розсипались  замки,
Між  пальців  пісок,  де  стояла  стіна.

Стікає  у  вічність  сердечність,
Короткого  сну  кольорова  канва.
Пізнала  душа  канонічність,
Кохання,  де  кругом  ішла  голова.

Сплітались  тіла  і  в  цілунку
Зливалися  губи  в  п’янкому  танку.
І  ніжність  пилася  до  ранку...
Відійшов...Залишив  мене  він  саму...

05.08.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2021

Подорож у часі

       
       Галина  зручно  вмостилася  біля  вікна  у  кріслі  автобуса  Любешів-Луцьк.  Вона  любила    сидіти  саме  біля  вікна  та  спостерігати  за  краєвидами,  що,  хоч  були  давно  знайомими  їй  із  дитинства,  та  однаково  хвилювали  уяву.  Згадувались  розповіді  бабусі  про  невеличке  містечко  Любешів,  яке  притулилося  одним  своїм  боком  до  річки  Стохід,  котра  несла  тихі  води  у  річку  Прип’ять  і  бігло  чепурними  будиночками  з  господарськими  приміщеннями  до  старовинного  парку,  де  колись  стояв  замок  Чарнецького.  Кам’яні  ворота  у  в’їзд  до  нього  і  донині  стоять  на  сторожі  спокою  столітніх  дерев,  а  доріжка,  що  веде  через  співучий  тінистий  парк,  виводить  до  колишнього  монастиря  капуцинів,  де  розміщений  відділ  МВС,  як  прояв  не  так  давно  минулої  радянщини,  що  намагалась  стерти  з  пам’яті  людей  історію  їхнього  краю,  насадивши  свою,  сатанинську  ідеологію.  От  і  польський  костел  у  самому  центрі  містечка,  що  височів  на  десятки  кілометрів  і  був  дороговказом  мандрівникам,  при  якому  свого  часу  учився  Тадеуш  Костюшко,  у  1969  році,  за  вказівкою  з  верхів,  зірвали.  Ницість,  що  болить  своїм  варварством  й  понині,  бо  та  місцина  так  і  залишилась  нічим  не  забудованою.
     По  обличчі  жінки  пробігла  тінь  жалю,  а  автобус  повагом  набирав  швидкість,  просуваючись  бічною  вулицею  у  напрямку  траси,  що  вела  із  Луцька  і  поєднувала  захід  України  із  Білоруссю,  зокрема  зі  старовинним  Пінськом,  який  з  1939  року,  розчерком  московського  пера,  після  анексії  цих  земель,  відійшов  до  Білорусі,  хоч  етнічно  належав  до  земель  Київського  князівства.
     А  за  вікном  автобуса,  з  його  правого  боку,  уже  виднілося  польське  кладовище,  приведене  до  ладу  поляками  після  розпаду  СРСР.  У  дитинстві  Галина  із  подружками,  так,  як  кладовище  розташоване  на  краю  Любешова,  забігали  туди,  у  бузкові  зарості,  справляти  свою  дитячу  нужду.  Діти  якось  і  не  думали,  що  вони  роблять  абсолютно  недопустимі  речі.  
       Скрушно  хитнувши  головою,  що  все  вкривалась  пасмами  сивого  волосся,  Галя  перевела  погляд  наліво  до  будівлі  із  вибитими  шибами,  де  гуляв,  завиваючи  вітер.  Ні,  це  не  були  свідки  старовини,  це  були  наглядні  руїни  сучасних  людських  душ.  Це  стояли  голі  стіни  добудованого  у  1990  році  переробного  молокозаводу,  готового  у  той  час  прийняти  відповідне  обладнання  та  розпочати  роботу  із  виробництва  кисло-молочних  продуктів.  Та  не  діждались  краяни  побачити  завод  у  дії.  З  тої  пори  так  і  стоїть  пусткою.  А,  може,  те  обладнання  і  було  завезене  та  тільки  на  папері.  Он,  примудрились  же  провести  паперову  залізно-дорожню  вітку  протяжністю  у  75  кілометрів  від  Камінь-Каширського  до  самісінького  Любешова  і  нічого  собі,  усе  те  дійство  десь  валяється  на  владних  полицях,  притрушене  пилом.  Отаке  то  воно  життя,  той,  хто  по-правді  живе,  виживає,  а  інший,  роздобувши  гроші  нечесно,  жирує.
       Молодиця  витерла  рукою  рясний  піт  із  чола,  прикрила  повіками  очі,  і    
 заглибилась  у  саму  себе.  Чи  ж  то  так  вона  уявляла  колись  дівчиною  своє  заміжжя?  Гадалось,  створить  сім’ю  із  коханим  чоловіком,  народить  дітей  і  стане  найщасливішою  у  світі  жінкою-матір’ю.  Є,  правда,  нині  і  чоловік  та  двоє  доньок,  уже  дорослі,  мають  власні  сім’ї,  он,  їде  до  Луцька  до  них  на  гостину.  А  сама?  Виходила  начебто  заміж  по-любові.  Хату  побудували  разом  із  чоловіком,  стоїть  що  та  писанка  на  заздрість  зловтісі,  а  щастя  десь  поділось  із  прожитими  роками  під  спільним  дахом.  У  чоловіка  коханок,  як  сміття  у  тому  відерку,  перебирає  ними  і  сам  такий  гордий  з  того,  а  на  неї,  свою  законну  дружину  і  не  гляне.  Куди  те  родинне  тепло  зі  щирим  дитячим  сміхом  поділось,  геть  невтямки  Галині.  Адже  була  йому,  Сидорові,  гарною  жінкою,  чесною  і  господинею  доброю,  усе,  до  чого  не  прикладе  своїх  рук,  горіло  під  ними  і  дітей  виховала  достойно,  добрими  та  чуйними.
     Терпка  сльоза  забриніла  на  вії  і  обрамленого  світлим,  жовтявим  волоссям,  миловидного  обличчя  торкнулася  глибинна  туга  за  змарнованими  роками,  а  погляд  безцільно  заблукав  довкіллям.
     Вздовж  дороги  зміїлись  окопи  другої  світової  війни  Сарнинсько-Ковельського  укріпрайонів,  вигулькували,  покриті  падолистом  пащі  кам’яниць,  дотів.  А    кілометрів  зо  двадцять  убік  від  траси,  у  лісах,  куди  вона  ще  дівчинкою  бігала  з  подружками  за  грибами  та  чорницями,  ще  й  дотепер  збереглись  окопи  ще  першої  світової  війни  та  вириті  солдатами  бліндажні  ями.
     Придорожні  дерева  то  відбігали  десь  трішки  убік  від  автобуса,  то  наближались  до  нього  зовсім  близько  і  тягнули  до  неї,  Галини,  як  їй  здавалось,  свої  віти-руки,  ніби  пропонували  свої  безмовні  обійми,  щоб  забрати  собі  та  віддати  через  коріння  її  страждання  землі  і  послати  із  неба,  через  крони,  котрі  торкалися  висі,  Господню  благодать.  А  автобус  із  розміреною  швидкістю,  шурхаючи  колесами  шин  об  розігрітий  асфальт,  простував  далі  до  своєї  кінцевої  мети,  зупинки.
       Жінка  стиха  зітхнула,  зручніше  вмостилась  у  кріслі  автобуса  і  усміхнулась,  пригадуючи  радісні  личка  онуків  та  приколисана  монотонністю  навколишніх  звуків,  відгородившись  від  примарного  майбутнього,  поринула  у  короткочасний,  спокійний  сон.
       Ось  і  Луцьк.  Він  зустрів  Галину  звичною  міською  метушнею  із  шумом  машин,  котрі  нескінченним  потоком  рухались  гамірними  вулицями,  яскравими  фасадами  нових  будинків  і  запиленими,  місцями  облупленими  до  своєї  цегляної  основи  стін  старих  будівель,  котрі  увібрали  у  себе  цілий  пласт  нашарованих  часом  людських  відчуттів.
     Ось,  і  будинок  доньки.  Він  ласкаво  блимає  шибками  вікон,  ніби,  привітно  їй  усміхається  і,  тільки  Галина  переступила  поріг  доньчиної  квартири,  відразу  потрапила  у  теплі  обійми  малих  рученят  своїй  онуків,  котрі  з  ходу  не  хотіли  її  відпускати,  засипавши  щебетливими,  яскравими  враженнями,  ще  не  приборканими  життєвими  обставинами,  чистих  душ.  А  донька  із  зятем,  тамуючи  теплі  усмішки  на  обличчях,  терпляче  чеками  своєї  черги  для  щирих  обіймів.
       За  дружнім  сімейним  столом  час  протікав  непомітно  та,  якби  того  не  хотілось  Галині,  щоб  вів  у  безкінечність,  жінка  мусила  вертати  додому,  назад  у  свою  власну  домівку,  де  на  неї  чекали  довгі  та  марудні  дні,  котрі  повільно  стікали  в  на  марність,  полишаючи  по  собі  шлейф  уже  призабутих  своїх  колишніх  мрій.
     Сидір  на  повернення  дружини  відреагував  недбалою  реплікою,  яка  з  його  вуст  прозвучала  холодно,  без  будь-яких  емоцій  на  гарному  чоловічому  обличчі,  на  якому  прожиті  роки  майже  не  залишили  свого  сліду:
-  Приїхала?  Так  швидко?
     І  не  чекаючи  на  відповідь  Галини  добавив  звук  у  телевізорі,  котрий  і  до  цього  гримів  на  всю  кімнату,  та  втупив  у  його  екран  очі,  а  за  деякий  час  і  зовсім  закрив  їх  повіками,  щоб  подрімати.
     Поглядаючи  на  чоловіка,  що  мирно  сопів  на  дивані,  усе  єство  Галині  роздирали  невтішні  думки  про  те,  як  же  вона  має  жити  далі,  бо  її  внутрішні  сили  від  такого  нічим  не  заслуженого  до  неї  ставлення  її  судженого,  покидали  її  тіло,  видавлюючи  скупу  сльозу,  поринули  у  безвихідь.
     Подальше  подружнє  життя  потягнулось  у  повсякденних  господарських  клопотах  якось  так  безцільно,  радували  тільки  телефонні  розмови  з  дітьми  та  онуками,  а  ще  безкрає  небо,  на  котре  Галя  любила  дивитись,  коли  виникала  вільна  хвилинка,  або,  коли  пробігала  вулицею  у  своїх  домашніх  справах.  Небо  манило  своєю  величчю,  непідкупною  синню  чи  чудернацькими  хмарами,  що,  гнані  вітрами,  безперервно  пропливали  кудись  у  даль.  Та  даль  заворожувала,  хотілось  стати  пташкою,  щоб  поринути  у  ту  неозорість,  щоб  на  все  позбутись  своїх  невидимих  життєвих  ґратів,  котрі  тримали  її  душу  у  постійному  полоні  і  вищі  сили,  певно,  почули  той  невимовний  біль  зраненого  жіночого  серця,    бо  у  Сидора  неочікувано  сталася  зупинка  серця.
     Чоловік  помер  так  несподівано,  що  Галина  деякий  час  ходила,  ніби,  не  в  собі,  бо  у  її  голові  була  повна  пустка,  життя  нараз  поділилось  на  дві  половини,  які  вже  ніколи  не  зцілиш,  бо  той  час,  коли  можна  було,  бодай,  хоч  щось  у  їхньому  подружньому  житті  змінити  канув  у  Лету,  адже,  коли  вони  з  Сидором  вперше  зустрілись,  а  згодом  стали  подружньою  парою,  між  ними  панували  любов  та  злагода.
-  І  куди  те  все  з  роками  поділося?
   Жінка,  якось  із  сумом,  стенула  опущеними  долі  плечима,  криво  усміхнулась  та  нараз  внутрішньо  стрепенулась,  відчувши,  що  вона  нині  вже  вільна  від  повсякденних  принижень,  вимовила  вголос:
     Я    -  сильна,  я  -  все  зможу,  я  зможу  знову  стати  щасливою,  щоб  свій  життєвий  шлях,  відведений  мені  небесами,  завершити  достойно,  бо  я  -  мати,  бабуся,  я  -  просто  жінка,  уособлення  міці  у  крихкій  тілесній  оболонці,  я  -  берегиня  сімейного  вогнища.    
     18.07.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021

Розтікався серпанком

Ти  ввірвавсь  в  затуманений  ранок,
В  мій  тривожно-сполоханий  сон.
Сипнув  в  груди  цілунком  жаринок,
Лоскотав  сивину  біля  скронь.

Розтікався  серпанком  по  тілі
У  чутливому  сплеску  сердець.
І  спадали  окови  несмілі,
Душі  линули  ввись,  до  небес.

І  у  щасті  вмлівали  все  ціло,
Соловей  їм  услід  щебетав.
Де  кохання,  -  відсутнє  мірило,
Там  і  крихкість,  й  гранітний  кристал.

Там  немає  кордонів  пізнання,
Глибина  розсуває  світи.
Чиста  віра,  прощання  й  чекання,
Божа  поміч  ту  даність  нести.

27.06.21

світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021

Ми - нація, ми - Україна

Що  за  життя  поклала  на  вівтар,  те  добре  знаю,
Як  знаю  й  те,  що  очі  не  ховаю  від  людей.
За  зло,  спричинене,  нікого  я  не  проклинаю,
Кажуть,  що  прощення,  то  сильних  духом  привілей.

Правда,  пробачити,  не  значить,  що  усе  забути,
Вважаю  забуття  за  безшабашності  порок.
Скільки  пролито  крові  за  роки,  згадаймо,  -  Крути
І  Колиму,  і  Січ,  Схід  у  вогні,  -  важкий  урок.

Нашу  історію  шматують  за  прагнення  волі,
Бо  духом  вільні  зроду  козаки  й  плугатарі.
Ми  -  нація,  ми  -  Україна,  на  власній  ми  землі,
Наша  слава,  праведність  і  горе  -  опліч  в  борні.

10.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021

Не залишайте пустку (просто роздуми)

Відійду,  як  в  засвіти,  то  не  сумуйте,
У  колі  дружньому  згадайте  за  столом.
Коли  ж  теплом  обійме,  мене  відчуйте,
За  вас  я  перед  Богом  битиму  чолом.

У  житті  всього  буває,  як  ведеться,
Якось,  нестримно,  слово  вимовиш  невлад.
Та,  якщо  похопишся,  добром  вернеться,
Собі  не  позволяй  тільки  життєвих  зрад.

Зради  чорнота  -  скверна  на  чисту  душу,
Тягар,  котрий  стискає  груди  день  при  дні.
Там,  де  оаза,  не  залишайте  пустку,
Шумлять  хай  ниви  колосками  наливні.

Нехай  схід  сонця  вже  тим  приносить  радість,
Що  змога  бачити  у  всій  красі  цей  світ.
Нізащо  не  впускайте  у  серце  заздрість,
Як  та,  щоб  не  сталось,  ідіть  вперед!  Живіть!

06.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021

Непідкупна стихія

Першоцвіт  відійшов,  як  буття,
У  траві  розгубились  пелюстки.
До  весни  вже  нема  вороття,
Ще  синіють  малі  незабудки.  

Назбираю  в  пучечок  квітки,
Заплету  у  вінок  всі  зізнання.
Кину  погляд  в  заплаву  ріки,
Прийміть  хвилі  мої  віншування.

Ти  пливи,  мій  вінок,  крізь  віки,
У  сплетінні  душі  спектрограма.
Поєднає  вода  два  світи,
Там  кохання  чудна  панорама.

Помережані  часом  слова
І  молитва  сакральна,  й  надія.
Та,  безмежно-свята  простота,
У  котрій  непідкупна  стихія.

02.06.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021

Сунички

       Прихід  літа  у  багатьох  містян  завжди  асоціюється  з  теплом,  щорічною  відпусткою  і  відпочинком  та  на  селі  цей  час  знаменується  розпалом  польових  робот  і  тільки  діти,  порівняно  молодшого  шкільного  віку,  правда,  під  пильним  оком  старших  братів  та  сестер,  мають  достатньо  вільного  часу,  щоб,  при  нагоді,  поспати  до  полудня,  а  потім,  попоївши,  займатись  своїми  дитячими  справами,  такими,  як  гра  з  м’ячем,  стрибки  зі  скакалкою,  хованки  і  всі  інші  цікаві  забавки,  які  здатний  вигадати  не  засмічений  
дорослими  проблемами  дитячий  розум.
     І  мене  сьогоднішній,  перший  літній  день,  мимовільно  повернув  у  таке  вже  нині  далеке  моє  босоноге  дитинство.  А  поштовхом  до  цього  стали  маленькі  білі  квіточки  садових  суниць,  що  розсипом  розбіглись  поміж  зеленої  травички  та  польових  квітів.
     Зі  щирою  усмішкою  пригадалась  улоговинка  посеред  колгоспного  поля,  розміром,  десь,  метрів  50  на  30,  на  котрій  росли  декілька  молодих  беріз,  осик  та  лозових  кущів,  а  поміж  ними  у  траві  малесенькі  лісові  сунички.
     Поле  те  було  через  дорогу,  відразу  за  хутірським  вигоном  і  ми,  зграйка  хутірських  дітлахів,  кожного  літа  протоптували  до  тієї  улоговинки  криву  стежинку  і  скільки  ж  було  тієї  радості,  коли  вдавалось,  чуть  не  на  колінах,  назбирувати  цілісіньку  жменьку  запашних  суничок.
     Садові  суниці  біля  двору  тоді  не  саджали,  певно,  батьки  економили  кожен  метр  орної  землі,  якої  для  великих  сільських  родин  просто  не  вистачало,  бо,  за  тогочасними  нормативними  законами,  на  сім’ю  виділяли  45  соток  землі.  Нерідко  це  ставало  приводом  до  сусідських  сварок,  коли  мимохідь  доорювались  одна  чи  дві  борозни.  
     Люди  викручувались,  хитрували,  як  могли.  Знаходили  невеличкі  клапті  землі,  котрі  не  оброблялись  колгоспами  і  захоплювали  їх  собі.  Ці  земельні  ділянки  так  і  називались  -  захвати,  хоча,  це  була  вимушеність  для  виживання  і,  роблячи  чималий  крок  у  минуле,  я,  з  кривою  усмішкою  на  вустах,  дивлюсь  на  нинішній  державно-земельний  грабунком,  на  абсолютну  невизначеність  майбутнього  наших  сіл,  де,  за  нововведеними  законами,  селяни,  які  у  своїй  власності  будуть  мати  більше  ніж  50  соток  землі,  платитимусь  за  неї  у  державну  казну  великі  податки  і  на  ум  нічого  не  приходить,  як  от  Євген  Гребінка:"  Гай-гай,  які  ж  шолопаї!"

01.06.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021

Кохання - вічності вінець

Кохання  -  вічності  вінець,
Звучить  у  серці  знову  п’яно.
Його  приніс  в  ранок  вітрець,
Він  обійняв  мене  духмяно.

На  вушко  шепотів  казки
Про  цвіт  рожевий  -  символ  щастя.
Тьмяніли  в  небі  вже  зірки,
Душа  вмирала  від  причастя.  

Вмирала  в  щемі  від  снаги,
Текла  рікою,  стисла  в  грудях.
З  тобою  ми  -  два  береги,
Думки  клекочуть,  пам’ять  будять.

Хилюсь  назустріч,  як  завжди,
Твоє  тепло  ловлю  в  долоні.
І  не  соромлюсь  борозни,
Тече  та  сіль,  пульсують  скроні.

27.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2021

Каюсь я, я - грішниця

Каюсь  я,  я  -  грішниця,  люди,
Хоч  душею  горнусь  до  Бога.
Ні,  не  б’ю  я  рукою  в  груди,
Не  легка  бо  моя  дорога.

Та  дорога,  що  в  долі  маю,
Що  зі  стежки  бере  початок.
Від  край  хати  роки  гортаю,
Звідкіля  дарувався  статок.

Чудний  статок  життя  давало:
Дрібку  солі  в  сердечні  рани.
Й  провидіння  не  раз  спасало,
І  з  нуля  будувались  храми.

Вірні  друзі  в  скрутну  хвилину,
Ще  лукавство  -  злиденна  покруч.
Чи  родилась  в  таку  годину,
Що  і  радість,  і  біль  -  все  поруч?

Якби  сонце,  що  в  хмарах  висне,
Та  втрачає  блаженну  міцність.
Світ  ясніє,  -  лиш  промінь  зблисне,
Так  й  життя  віднаходить  стійкість.

23.05.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021

Дух предків

     Зими  на  Україні,  коли  я  ще  була  малою  дівчинкою,  були  суворі,  сніжні  та  довгі,  а  дні  короткі.  І  цими  довгими  зимовими  вечорами  люди  збирались  на  вечорниці.
     Я  добре  пам’ятаю,  як  до  нашої  хати  вечорами  сходились  жінки  та  пряли  куделі  із  льону,  вишивали.  Між  ними  точились  життєві  розмови,  як  серйозні,  так  і  смішні  та  веселі,  співались  народні  пісні.  Голоси  у  жінок  були  чисті  та  гарні  і  лились  ті  пісні  високо,  аж  під  саму  стелю  і,  відбиваючись  від  неї,  на  все  поселялись  у  наших  дитячих  серцях.
     А  ще  мама  ставила  ткацький  верстат  і  ткала  на  ньому  чарівні  узори.  Деякі  із  них  уже  були  придумані  іншими.  Такі  узори  ткались  за  допомогою  човника,  в  середину  якого  ставилась  цівка,  зроблена  із  стебла  сухої  ожини,  на  неї,  за  допомогою  потака,  що  нагадував  собою  дерев’яний  ящик  зі  столярськими  інструментами,  тільки  посередині  ставилась  ручка,  на  котру  вставлялась  цівка,  і  вже  на  цівку  намотувались  кольорові  шерстяні  нитки  та  мама  також  придумувала  і  свої  узори,  попередньо  малюючи  їх  на  папері  у  клітинку.  
       Такі  узори  перебирались  пальцями  і  ці  роботи  були  надзвичайно  клопіткими,  але,  в  кінцевому  результаті,  усі  робити,  виконані  на  верстаті,  своєю  неповторною  красою  милували  погляд  та  зігрівали  душу,  бо  несли  у  собі  відображення  духу  наших  предків.

21.05.21  
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021

Проминає весна

Проминає  весна  у  цвітінні  садів,
Теплим  дощиком  святить  землицю.
У  зелених  гаях  чути  спів  солов’їв,
Що  у  небі  вітають  зірницю.

Й  хлібні  ниви  шумлять  вже  високим  стеблом,
З  вітром  стиха  про  вічне  шепочуть.  
Про  життєві  дороги,  рідню  за  столом
І  теплом  дружнім  груди  лоскочуть.

Бо  що  спірність  дає?  "Суєта  із  суєт",  -
Не  відчуєш  себе  в  ній  безпечно.
Де  постійна  злагода  -  відсутній  фальцет,
Те  -  завжди  і  усюди  доречно.  

18.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021

Ой, у лузі-лузі

Ой,  у  лузі-лузі  баский  кінь  стоїть,
А  на  ньому  верхи  та  й  козак  сидить.
Лівою  рукою  за  повід  держить,
Правою  шаблюку,  -  військо  сторожить.

Вслухається  в  тишу,  в  переспів  пташок,
Зором  соколиним  лине  за  лужок.
Раптом,  чує  брязкіт  ворога  мечів:
Уставайте,  браття,  наш  час  зазорів.

Стали  козаченьки  плечем  до  плеча,
Завзяття  й  відвага  не  сходять  з  чола.
Слава  лине  степом,  аж  до  наших  днів,
Побороти  волю  ворог  не  зумів.  

Бо  у  волі  сила,  мов  криця  тверда,
Кров,  -  гаряча  зроду,  кров,  -  то  не  вода.
Не  займайте  волю,  свободу  та  честь,
Зазнаєте  кари  в  пізнанні  безчесть.

13.05.21  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2021

Туз козирний піковий

Синь  розлита  тече  в  високості
Та  торкається  ніжно  весни.
На  цім  світі,  по  правді,  ми  гості,
Не  минути  утрат  й  без  війни.

А  війна  -  туз  козирний  піковий,
Смерть  ховає  його  в  рукаві.
Материнство  ж  лежить  у  основі,
Карта  ж  бита  вогнем    -  на  столі.

Божий  промисел,  чистий  від  роду,
Перекреслює  владний  мотив.
Параноїк  тасує  колоду,
Глузд  здоровий  він  геть  загубив.

Та  імперій  було  вже  немало,
Що  втопили  себе  у  крові.
А  в  свободи  відкрите  забрало,
ЇЇ  вибір,  то  мир  на  землі.

09.05.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021

Не судіть

Я  -  журавка  з  підбитим  крилом,
Ввись  піднятись  немає  більш  сили.
По  житті  не  звивалась  в’юном,
Хоч  не  раз  надривалися  жили.

Крик  німий  пестив  біль  у  душі,
А  цілунок  торкався  розп’яття.
Не  судіть,  не  пізнавши  вини,
Каяття  чи  чужого  прокляття.

Благородства  людського  й  дарма
Порятунку  в  холодній  пустелі.
Зникне  ніч,  як  затрубить  сурма,
Тінь  розміряє  відстань  дуелі.

Дуелянтом  є  внутрішній  стан
І  окреслене  коло  дієве.
Майбуття  –  чисто-білий  екран,
В  нім  залиште  величне,  суттєве.

07.05.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021

Печалиться в серці

       Сьогодні  йому  виповнилось  би  55-ть  років  та  рівно  5-ть  місяців  тому,  28  листопада  2020  року,  серце  бувалого  воїна  дало  збій  і  душа  "Бабая"  Михайлова  С.Є.  Ангелом  полинула  у  небо.
       Вічна  пам’ять  та  Слава  Герою!

Прокидалась  земля  вже  від  сну,
Ніжна  зелень  встелилась  лугами.
Теплий  промінь  бадьорив  весну,
Веселив  гамірними  піснями.

Десь  над  полем  ще  вився  туман
І  парив  видноколом  лелека.
Груди  стиснув  безжально  капкан,
Що  піймав  мою  душу  в  тенета.

Чи  у  тому  провина  душі,
Що  до  світла  бездумно  летіла?
Що  кохання  плекала  вночі,  -
Осінь  враз  надломила  їй  крила.

Зустрічає  сльозою  весну,
День  квітневий  печалиться  в  серці.
Мій  журавлику,    -  небо  хрещу,
Що  тебе  прихистило  посмертно.

28.04.21

світлина:  лютий  2015  р.
                             напередодні  відправлення  на  Схід

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021

І зерно проросте

Кричить  сойка:  ти  де?
Луна  гаєм  іде.
Осідає  на  цвіт
Перших  квітів  і  лист.
Ніжність  в  очі,  де  вись,
Голубінь  ледь  тремтить.
Хмарки  гонять  вітри,
Що  їм  є  до  весни...
До  того,  що  в  душі,
Що  на  серці...  На  дні
Пів-свідомості  край,
Де  межа?  Відгадай,
Що  турбує  думки,
Що  лягло  між  рядки,
Що  вслухається  в  ніч,
Що  так  прагне  ще  свіч?
Відгоріло,  либонь,
Що  торкалось  долонь?
Неповернення  крок,
Мов  намиста  разок,
Що  упало  до  ніг,
Що  присипав  був  сніг.
Що  теребить  так  жаль,
В  грудях  варить  крохмаль,
Щемом  повнить  єство,
Бо  воно  -  божество.
Та  любов,  що  п’янить,
Що,  як  жайвір,  летить
В  піднебесний  зеніт
Й  крила  палить  вогнем.
Ще  впадемо  дощем,
Милий  мій,  ми  у  двох,
У  землицю,  хай  Бог
Нас  пробачить  за  все
І  зерно  проросте,
І  наповнить  серця
Тим  вогнем,  що  життя
Невмирущим  рече
Й  розіп’яте  живе
На  хресті  у  ім’я
Та  на  славу  Отця.

09.04.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910511
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021

Чесно, без секрету

Розповім  вам,  добрі  люди,  чесно,  без  секрету,
Як  ходила  в  Любешові  я  до  туалету.
Є  таке  містечко  славне  у  нас,  на  Волині,
Там  живуть  хороші  люди,  бережуть  святині.
Древні  пам’ятки,  культуру,  фольклор  із  піснями,
Тільки  все  ніяк  не  можу  я  прийти  до  тями,
Як  в  такому  гарнім  місці  забули  про  яму?
Ну,  та  це  на  крайнє  буде,  ліси  в  нас  навколо,
Я  ж  поверну  до  старого,  зроблю  назад  коло.
Йду  я  центром  Любешова,  випивши  пігулки,
Роздуває  мій  живіт,  забулась  і  про  гульки.
Роззираюся,  кручуся,  мов  дзиґа  на  місці,
Чи  та  білка  захекана  у  тісній  бо  клітці.
Прикладаю  дашком  руку,  може,  щось  побачу,
Лиш  уздріла,    в  магазині  дають  людям  здачу.
Ноги  самі  вже  танцюють,  ведуть  краков’яком,
Розпашілась,  кров  в  обличчя,  боки  вихилясом.
Де  ж  шукати  ту  вбиральню,  не  згоріла,  часом?
Чи  украв  хто?  Крий  же,  Боже!  Біжу,  кривлю  шляхом.
Ось,  і  гребля  вздовж  містечка,  річечка  хлюпоче,
А  міхур  мій  всередині,  аж  нерви  лоскоче.
Укрилася  під  вербою  від  очей  сторонніх,
Простіть  мені,  добрі  люди,  той  гріх  безборонний.

23.03.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2021

Можливо, я забуду

Можливо,  я,  колись,  забуду  про  кохання,
Але  не  в  час,  як  душі  мертвих  поруч  нас.
У  поминальні  дні  немає  сподівання,
Є  те,  котре  здіймало  в  грудях  резонанс.

Та  згадка,  що  триножить  серце  і  понині,
Рве  куснями  події,  образи,  слова.
Тремтять  у  пам’яті,  немов  у  павутинні,
Чарівні  миті,  я  ще,  я  ще  не  вдова.

Печаль  і  щастя,  й  сльози,  тепла  поволока
Під  бій  церковних  дзвонів,  в  погляді,  -  одна.
Яка  ж  безтямна  мить  кожнісінька  солодка,
Що  я  її  з  тобою,  милий,  провела.

Зникає  звичне  все,  що  є  мирським  по  праву,
Коли  Господь  благословляє  на  любов.
Присяду  поруч  тебе  на  новеньку  лаву,
Шляхів  багато,  тут  -  вічний  спокій,  ти  його  знайшов.

06.03.21
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021

Догорає весняний вже день

Догорає  весняний  вже  день,
Ополіскує  ноги  в  долині.
Котить  час  падалицю  з  вишень,
Вітер  має  роботу  й  донині.

Шарудить  у  зіпрілім  листку,
Розбудив  аж  крота,  спав  у  тиші.
Снивсь  тому  житній  сніп  в  сповитку
І,  здалося,  підкралися  миші.

Каркнув  й  ворон  в  польоті,  й  злякав
Жовтогруду  синичку  з  зайцями.
Вечір  в  темне  довкіл  фарбував,
Усіх  змусив  прийти  враз  до  тями.  

Лапку  кріт  під  голівку  підклав,
Позіхнув  й,  ну,  вкладатися  спати.
Поруч  ворон  на  дубі  дрімав,
Полетіла  й  синичка  до  хати.

Зайці  збились  до  купки  під  кущ,
Щоб  у  спокої  ніч  пережити.
Їх  собою  прикрив  старий  плющ,
Кожен  має  знайти  з  ким  дружити.

01.03.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2021

Колиска роду

Моя  Волинь  -  колиска  мого  роду  
Від  діда-прадіда  й  донині.  
Я  тут  живу,  красу  цю  п’ю
Й  ховаю  в  серця  скрині
Всяк  новий  день.  
Пташок  гучних  пісень
І  тишу  у  гаю  зимовім,
Де  сніг  іскрить,  з  морозом  в  змові,
На  обважнілім  вже  гіллі.
І  так  від  цього  любо,
Так  радісно  якось  мені.
Дашком  до  неба  руку
У  ту  далеку,  сірувату  синь,
Що  манить,  кличе,  що  поринь
У  неозору  вись,  хай  і  без  крил
Та  з  чудним  трепетом  в  душі,
Відозвою  в  щирім  вірші
Про  край  озер,  заплав  й  лісів,
Де  поклик  крові  ще  не  змілів
Й  тече  рікою  почуттів  
По  здутих  венах  в  тілі,  
Бо  ми  не  зубожіли
І,  як  завжди,  натягнемо  жили
І  вистоїмо,  на  противагу,  злу
Та  всім  життєвим  негараздам,
Міцна  по  духу  наша  кладка.

10.02.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2021

Для життя живокіст

Знову  ніч  розгорнула  обійми,
Свище  вітер  своє  щось  в  пітьмі.
Напросились  думки  нараз  в  прийми
Та  вони  невблаганно  німі.

Час  завісу  підняв  у  минуле,
Там  роки  за  роками  біжать.
Прокидається  те,  що  заснуле,
Що  у  пам’яті  ставить  печать.  

Що  у  серце  вселяло  надію
Та  душі  дарувало  політ.
Без  любові  я  жити  не  вмію,
Бо  вона  для  життя  живокіст.

Живить  тіло  і  розум,  і  волю,
На  безвіллі  малює  хрести.
Якби  в  грудях  позбутись  ще  болю,
Компроміс  із  собою  знайти.

Власний  суд  мені  знижки  не  зробить,
Він  карає  за  промахи  всі.
Разом  з  тим,  паралелі  проводить,
Щоб  радіти  духовній  красі.

07.02.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021

На високому небі

На  високому  небі  багряно
Малював  захід  сонця  панно.
Зблиснув  промінь  останній  прощально,
Черкнув  кінчиком  хатнє  вікно.

Там  мороз  закінчив  візерунок
Дивних  квітів  холодних  зими.
Не  жалів  білокрилих  сніжинок
І  до  скла  прикріпляв  назавжди.

Вийшов  місяць  з-за  хмари  рогатий,
Про  сльозивсь,  споглядаючи  вниз.
Рій  зірок  кинув  розсип  строкатий,
Те  для  місяця  з  золота  приз.

Заіскрились  сніжинки  казково
Діамантами  в  сотні  карат.
І  здалося  мені  враз  раптово,
Що  знайшла  для  душі  я  дукат.

18.01.21
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021

Іти вперед, хай що

Вже  не  чекаю,  раптом  серед  ночі,
Прокинуся  зі  сну  в  тривозі,  як  там  ти?
Не  виплакані  в  грудях  рясні  сльози
Печуть  осиротілістю  в  моїй  душі.

Вже  не  чекаю  на  дзвінок  щоранку,
Як  сонця  схід  замріє  знову  у  вікні.
Лиш  зимний  вітер  торсає  фіранку
Та  навіває  спогади,  з  теплом,  сумні.

Вже  не  чекаю  зустрічі,  коханий,
На  сповіді  у  Господа  твоя  душа.
Вготоване  там  кожному  придане,
Моє,  -  полишити  римовані  слова.

Крізь  заметілі  спів  і  солов’їний
Нести  щиру  любов,  як  щит,  як  укриття.
Хоч  із  душі  і  рветься  крик  чаїний,
Іти  вперед,  хай  що,  дорогою  життя.

Дорогою,  крокують  де  герої,
Де  воля  й  перемога  головна  є  суть.
Бо  не  зреклися  істини  святої
Й  любов  до  України  у  серця  несуть.

10.11.21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021

Темний вечір

Темний  вечір  спустився  на  плечі,
Навіть  вітер  на  хвильку  притих.
Пахло  хлібом  гарячим  із  печі,
Кіт,  учувши,  мурликав  під  ніс.

Пробивався  крізь  хмари  зорею
Блідий  місяць,  щоб  стати  у  стрій.
Обмінявся  із  сонцем  стезею,
Бо  незмінний  космічний  устрій.

І  притягував  погляд  магнітом,
Вабив  очі  холодним  вогнем.
Жаль,  горів  у  віках  пустоцвітом,  -
Без  вироку  суддів  став  в’язнем.

Свічка  тепла  в  душі,  що  у  грудях,
Має  гріти  серця  багатьох.
Ще  слова  почуття  нехай  будять,
Щоб  вписати  в  різницю  епох.

28.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020

У рахунку із днів

Рік  за  роком  іде  у  рахунку  із  днів,
Тільки  що  народивсь,  а  вже  старість  зустрів.
Навкруг  тебе  товпа  із  чужих  голосів,
А  де  твій?  А  він  був  чи  в  пожарі  згорів?

Попелище  душі  на  догоду  комусь,
Легше  тінню  іти,  чим  піднятись  увись.
І  гукати  з  гори:  я  -  людина  зовусь
І  тобі  я  кажу,    -  задарма  не  хились.

Голос  май  свій  завжди,  щоби  там  не  було,
Аби  в  серці  добро,  що  ростить  джерело.
Сонцедайність  життя,  де  тоненьке  стебло,
Сил  додай  ти  йому,  щоб  в  путі  берегло.

Оберегом  від  зла  совість  власна  стає,
Не  губи,  то  не  гріш,  що  заробиш  іще.  
У  відміряний  час,  що  нам  доля  дає,
Не  вчорни  ні  за  що  родоводу  кліше.

20.12.20    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020

У мовчанні німім

У  мовчанні  німім  я  простягаю  руки,
До  Господа  щиро  душею  молю.
Вбережи  тих,  хто  любить,  в  житті  від  розлуки,
Із  серцем  відкритим  я  до  Тебе  іду.

Я  -  жінка,  я  -покритка,  я  -  донька,  я  -  мати,
Сльозою  стікаю,  вклякаю,  кричу.
Чи  не  кожна  людина  бажає  зазнати
Раю  земного  на  віку  досхочу?

Щоби  мир  у  родині  і  діти  щасливі
У  ласці  зростали,  у  дружнім  теплі.  
Щоби  ранки  стрічати  і  сутінки  сиві
Із  вдячністю  в  грудях,  в  поклоні  землі.

15.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020

Не залишайте

Не  залишайте  розмов  на  потім,
Десь  до  кращих  чи  інших  часів.
Для  душі  може  бути,  як  злочин,
Як  не  мовиш  того,  що  хотів.

Для  душі  у  смиренні  спасіння,
У  любові,  в  теплі  двох  сердець.
Мати  мужність  знайти,  те  прозріння,
Де  в  житті  є  й  терновий  вінець.

Де  служіння  добру  й  благочестя
На  кону,  де  зміліла  душа.
З’їсть  гординя,  якщо  не  зречешся,
Неправдивості,  згіркнуть  й  слова.

Не  іди  по  житті  необачно,
Відкидаючи  сутність  буття.
Може  стати  тоді  тільки  лячно,
Як  не  буде  назад  вороття.

13.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020

В жмутку з літер

В  жмутку  з  літер  сховаю  кохання,
Квилить  в  тузі  поденно  в  душі.
Пече  в  грудях  пропаще  надбання,
Дань  проклятій,  жорстокій  війні.

Нас  на  віру  війна  поєднала,
Наші  долі,  гарячі  серця.
Нас  назавжди  вона  роз’єднала,
Смерть  забрала  тебе,  я  -  одна.

Стрепенуся  від  тиші  раптово,
Поруч  ти,  ні,  те  тільки  здалось.
Гладить  вітер  волосся  грайливо,  -
Відчуття  твоїх  рук  збереглось.

Ніжність  вуст  і  м’який  поцілунок,
Свіжі  зморшки  на  мужнім  чолі.
Так  гірчить  полином  хижий  трунок,
Б’є  поклони  в  молитві  землі.

Тій  землі,  де  знайшов  ти  спочинок,
Де  кривавиться  схід  на  зорі.
Де  війна  свій  веде  підрахунок
Та  за  волю  вперед  йдуть  бійці.

13.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020

Падав дощик

Постелила  зима  покривало,
Гаптувала  морозом  й  слізьми.
Небо  хмарки  повільно  гойдало,
Підпирав  дужий  вітер  грудьми.

Падав  дощик  краплистий  додолу,
Діамантом  блищав  на  плечах.
Гнув  із  квітів  тоненьку  підкову,
Що  стояли  на  пізніх  чатах.

Золотив  собі  звично  доріжку,
Котра  бігла  вздовж  берега  в  даль.
Зачепив  необачно  маніжку,
Зашумів  очерет,  мов  скрипаль.

Тихий  шелест  зливався  у  звуки,
Дивна  пісня  торкалася  хвиль.
Понесла  їх  вода  аж  за  луки,
Вздовж  Стоходу  на  сотенну  з  миль.

12.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020

Підкрадається вечір

Підкрадається  вечір  здалека,
День  зимовий  маліє  в  вікні.
Звід  махає  крилом,  мов  лелека,
Що  поніс  літо  в  інші  краї.

Нам  залишив  на  згадку  пір’їну,
Що  згубилась  на  чорній  ріллі.
Перейшла  осінь  повагом  в  зиму,
Забіліло  сніжком  на  землі.

Підморозило  щоки  та  носа
Дітворі  невсидючій  в  дворі.
Позирає  на  них  галка  скоса,
Відчуває  неспокій  в  гнізді.

Граб  скрипить  щось  гіллям  біля  неї,
Задрімав,  певно,  міцно  -  старий.
Правди  він  не  розкаже  своєї,
Зрозуміти  усе  -  вік  малий.

11.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020

Розкраяне серце

Розкраяне  серце  надвоє
Холодить  морозом  зима.
Думками  минулого  всує
Теребить  невтішно  слова.

Обійми,  цілунки  і  цноту,
І  пригорщі  сміху  твого.
Життя  виставляло  нам  квоту
Та  брало  не  раз  на  "слабо".

Роки  за  роками  збігали
Та  все  в  паралелі  вели.
А  душі  спочинку  чекали,
Щоб  поруч  набратись  снаги.

Та  доля  була  невблаганна,
За  двох  я  віднині  живу.
У  Бога  прошу  подаяння,
Щоб  спокій  знайшов  ти  в  раю.

А  я  стану  сильною  знову,
Між  люди  з  любов’ю  піду.
Кохання  візьму  за  основу,
Нужденним  нестиму  весну.

09.12.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020

Дрімає дуб

Дрімає  дуб  глухий  у  листі,
На  день,  що  згасає,  глядить.
Заплутавсь  вітер  у  намисті,
На  кущ  калини  ліг,  та  й  спить.

Берізка  посплітала  коси,
Прикрила  ними  тонкий  стан.
Трава  лягла  в  сухі  покоси,
Старий  прикрасила  паркан.

Побігла  в  даль  доріжка  криво,
Немовби,  долі  полотно.
Хотів  би  жити  всяк  красиво
Та  то  -  не  кожному  дано.

Комусь  любов,  тепла  доволі
І  ріки  ласки,  щоб  сповна.
Не  відречеться  хтось  недолі,
Доки  не  вип’є  всю  до  дна.

Не  загубити  б  тільки  душу,
Який  не  мав  земний  ти  шлях.
Щоб  не  нести  повік  покуту,
На  сповіді,  на  небесах.

08.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020

В ім’я України

Не  долюбив,  не  до  кохав  ще  ти,
Не  додивився  білий  світ  в  вікні.
Ще  автомат  в  руках  тримав  у  сні,
Відходила  душа  у  засвіти.

Видих  останній  у  темінь  ночі,
Із  вуст,  з  криком  сови,  на  мить  завис.
Упав  в  саду  на  білий  падолист,
Ангел  запалив  на  небі  свічі.

І  сльоза  скотилася  повільно
Із-під  закритих  на  усе  повік.
Без  шуму  в  повітрі  лився  потік,
Душі  побратимів  стали  щільно.

Прощання...Хрест  в  рушнику...Узори...
Червоно-чорні  нитки  -  знак  війни.
Він  не  дожив  в  ім’я  України,
Щоби  ми  вільно  жили  на  землі.

06.12.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020

Прости, я прощаю

Недоспані  ночі,  тривоги,  печалі,
Усе  відійшло  в  небуття  назавжди.
Калина  в  снігу  і  душа,  і  скрижалі,
Притрушені  снігом,  де  зниклі  сліди.

У  хмарах  згубились,  в  високому  небі,
Голубить  лиш  погляд  орлине  крило.
Зайшлося  так  серце  у  щемній  жалобі
Тінь  смутку  раптово  лягла  на  чоло.

Прости,  я  прощаю,  ніщо  не  змінити,
Хоч  сотні  разів  перетрушуй  життя.
Сил  вистачить  скільки,  я  буду  творити,
Складати,  мов  пазли,  у  рими  слова.

02.12.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020

Тебе нема…

Пам’яті  "Бабая"
Михайлова  Сергія  Євгеновича
(28.04.1966  р.  -  28.11.2020  р.)
Родом  з  Черкащини,  м.  Чорнобай.  Воював  на  Сході  з  лютого  2015  року  по  березень  2020  року,  спочатку  добровольцем  у  складі  Правого  Сектора,  з  березня  2017  року  у  лавах  ЗСУ,  у  складі  53-третьої  ОМБР

Тебе  нема...  Пливуть  слова
І  скапує  сльоза  додолу.
Повільно  мерехтить  свіча,
Не  осягнути  злу  недолю.

Твоя  душа  на  небесах,
Хай  спочиває  в  вічнім  мирі.
Земний  короткий  мав  ти  шлях,
Тужу  я  за  тобою  щиро.

Ти  без  вагань  одяг  броню
І  став  на  захист  України.
Відвагу  всю  віддав  свою
За  нації  святі  доктрини.

Ти  вистояв  у  цій  борні,  
Інфаркт  скорив  тебе  підступно.
Думки...Думки...Вони  сумні...
На  серці  холодно  і  пусто...

29.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020

Стікає час (слова для пісні)

Минає  ніч,  приходить  день
І  так  стікає  час  між  снами.
Скидає  листя  з  віття  клен
І  ми  міняємось  з  роками.

Душа  зоріла  кожну  мить,
Коли  ти  поруч  був  зі  мною.
При  згадці  серденько  тремтить,
Кохання  б’є  ключем,  стіною.

І  не  моя  у  тім  вина,
Що  у  цілунку  вир,  цунамі.
Справжня  любов  є  неземна
І  не  приспати  її  снами.

Пр.
Твої  очі  бездонні  в  осінній  імлі,
Як  зустрілась  з  тобою,  коханий.
Утопилась  в  очах,  в  кароокім  теплі,
Був  для  мене  єдиний,  жаданий.

25.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896155
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020

Під завісу

Під  завісу  морозного  дня
У  душі  просиналось  кохання.
Хмарки  в  небі  пливли  навмання,
Із  грудей  виривалось  зітхання.

Серце  билось  у  ритмі  з  твоїм,
На  губах  заблукала  усмішка.
Міцно  пальці  схрестив  херувим,
Щоб  любов  поміж  двох  була  вічно.

Опускавсь  сонця  диск  за  гілки,
Переливами  грав  наостанок.
А  у  душах  з’єднались  містки,
Щоби  разом  стрічати  світанок.

23.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020

Йде Михайло на гостину

Перший  приморозок,  іній,
Угорі  шмат  неба  синій.
У  осінню  цю  годину,
Йде  Михайло  на  гостину.
У  руці  тримає  меч,
Щоб  добра  було  без  меж.
Бо  поборник  Святий  зла,
Всім  бажає  він  тепла.
Щоб  і  в  серці,  і  в  душі,
Щоб  до  столу  калачі.
Щоб  була  дружна  родина,
Щоб  з  війни  діждались  сина,
Брата,  батька  та  сестру,
Щоб  відкинули  журу.
Щоби  матір  мали  діти
І  коханий  був,  і  квіти,
Щоб  цвіли  попри  усе,
Щоб  усміхнене  лице
Мали  старші  і  малі,
Щоби  мир  був  на  землі.

21.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020

Із чим злечу

Вслухаюся  у  тишу  за  вікном,
Вже  заколихану,  аж  до  світанку.
Накрила  землю  темним  полотном
Циганка-ніч,  її  я  вічна  бранка.

В  полях  минулих  днів  блудять  думки,
Де  пережите  уляглось  в  покоси.
Від  снігу  в  серці  крок  до  теплоти
Й  душа  прагне  зігріти  ноги  босі.

Убратися  в  любов  раз  й  назавжди,
Підставити  плече,  коли  потреба.
Господь  щось  розгубив  щастя  листи,
Здаюсь,  -  у  сіті  піймана  амеба.

Життя  повільно  красить  світ  в  пітьму,
Лиш  пересмішник  у  гаю  голосить.
Мені  б  своє  -  чужого  не  візьму,
Із  чим  злечу  оновленою  в  просинь.

18.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020

Сокровенні

Чи  у  сонячну  днину
Чи  у  північ  холодну,
Коли  вітер  гойдає  гілки,
Я  шукаю  твоєї  руки.
Крізь  роки  перегуком
Перша  зустріч  зі  стуком
В  грудях  серця  живого  мого,
Де  милую  тебе  одного.
Поглядом  та  душею
Іду  поруч  стезею
Усупереч,  а  чи  навпаки,  -  
Сивочолі  срібляться  роки.
Власного  часу  ждучи,
В  очах  твоїх  тонучи,
Ласки  повні,  спокійні  ззовні,
У  щирих  думках  сокровенні.

15.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020

Дощ

Дощ  осінній  холодить  обличчя,
Бороздить  слізну  змійку  в  серцях.
В  німім  порусі  вчулось:  змирися,
Впале  листя  лежить  в  озерцях.

Скоро  воду  скують  злі  морози,
Вкриють  землю  колючі  сніги.
Схилять  голови  ніжні  всі  флокси,
Від  троянд  теж  на  спомин  шипи.

Світ  в  природі  не  знає  благання,
Круговерті  підкорено  все.
В  людських  душах  є  путь  до  пізнання,
Доторкнутись  до  свого  есе.  

Щоб  відчути  в  осінню  ту  мряку
В  грудях  теплий  весняний  посів.
Скласти  Господу  щиру  подяку,
Що  в  житті  не  позбувся  ще  снів.

13.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020

Похилилася калина

Похилилася  калина  в  сум’ятті  додолу,
Налетів  поквапний  вітер,  лишив  її  голу.
Прикривалася,  як  вміла,  кетягом  червоним,
Гілочками,  мов  руками,  з  тілом  безборонним.  

Плакала  з  туманом  сивим,  сонце  мріло,  мліло,
Ворухнулося  серденько,  в  душі  зазоріло.
Усміхнулася  калина,  до  дуба  схилилась,
На  поставу  його  горду  з  любов’ю  дивилась.

Пригорнув  її  до  себе,  шепотів  ласкаво:
-  Не  сумуй,  моя  миленька,  глянь,  навкруг  жовтаво.
Головне,  що  ми  з  тобою  поруч  і  байдуже,
Що  подумають,  що  скажуть,  на  те  вони  й  люди.

11.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2020

Хризантеми

Хризантеми  мої,  хризантеми,
Присмак  осені,  запах  весни.
Ніжних  крапель  дощу  діадеми,
Де  любов  накриває  крильми.

Де  світанок  у  співі  пташинім,
Коли  сонце  веде  марафон.
Що  ми  є,  живемо  в  ці  хвилини,
Що  тримаємо  в  руці  телефон.

Граємо  в  піжмурки  з  місяцем  в  хмарі,
Що  на  небі  завис,  мов  у  сні.
Та  вишукуємо  вихід  покарі,
Де  проблеми  земні  -  навісні.

У  молитві,  у  дружній  підтримці,
У  родиннім  теплі  всіх  сердець,  -
Притулитись  до  кожного  в  думці,
А  обійме  на  часі  вітрець.

05.11.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2020

Той вогонь

Скільки  раз  говорила  кохаю
Все  просила,  щоб  жив,  хай  там  що.
Як  життя  підводило  до  краю,
Я  молилась,  вдивлялась  в  вікно.

Може  раптом  на  стежці  побачу
Так  до  болю  знайоме  лице.
І  від  щастя  безмовно  заплачу,
Бо  розлука  у  серці  пече.

А  душа  дні  та  ночі  рахує,
Коли  щастям  наповниться  дім.    
У  любові  душа  душу  чує
Та  бажає  відчути  те  всім.

Той  вогонь,  що  вирує  тілами
З  голови  і  до  кінчиків  ніг.
Лиш  кохання  повнить  почуттями,
Що  розтопить  теплом  в  грудях  сніг.

01.11.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Я тебе відпускаю…

Я  тебе  відпускаю...Кохаю!
Як  же  серце  від  болю  щемить...
Кожну  зустріч  в  душі  зберігаю,
В  грудях  згадка  про  тебе  теплить.

Якась  дивна  випроба  на  міцність,
Що,  як  осінь  й  весна,  й  навпаки.  
Щось  лепече  нечутно  безгрішність,
Вітром  гнані  гуляють  піски.

Та  крізь  пальці  стікають  роками,
А  пожива,  як  казка,  стара.
Лиш  примари  надій  вітряками
Й  до  землі  припадає  душа.

Б’є  поклони  до  істини  й  віри,
Догма  вперто  мурує  стовпи.
Ніжно  пальці  торкаються  ліри,
В  струннім  співі  вчувається  -  ми.  

18.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020

А душа, що та пташка

А  душа,  що  та  пташка,  тріпоче,
Хоч  безкрила  та  прагне  небес.
Увібратись  в  тепло  твоє  хоче
І  не  треба  для  цього  словес.

Що  слова,  коли  серце  шалено
Так  у  грудях  само  стукотить.
І,  хай  сонце  на  захід  червлене,
Сльоза  щастя  на  вії  бринить.

І  до  тебе  коханням  говорить,
Для  любові  не  треба  слова.
Поцілунок  єство  упокорить,
Піде  кругом  нараз  голова.

І  торкнеться  плеча  у  довірі,
Те  для  двох  неоціненний  скарб.
Те,  як  чистий  листок  на  пюпітрі,
Ноти  вписуєш  в  ньому  ти  сам.

10.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020

Спокуса любові

Скручений  лист  шурхотить  під  ногами,
Тонка  павутина  в  нікуди  летить.
Бабине  літо  ллє  світло  снопами
І  тепле  проміння  в  повітрі  тремтить.

Вітер  гойдає  миттєвість  життєву,
У  душу  заглядає  час  та  мовчить.
Серце  сховало  від  пра  в  собі  Єву,
Спокуса  любові  тримає  за  нить.

Кохання  у  тілі,  в  мізках,  у  крові,
Як  щастя  чи  кара  в  осінню  добу.
Поклін  б’ю  чолом  небесній  покрові:
Без  нього  знімію,  засохну,  помру.

08.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020

Плаче хмарка

Плаче  хмарка  сива  у  небі  високім,
Каменем  додолу  сокіл  гостроокий.
Ширить  зір  по  травах,  а  в  душі  неспокій,
Косий  дощ  розкраяв  під  ним  увесь  окіл.

Квітку  запізнілу  полоще  й  листочок,
Ягідку  калини,  що  вплелась  в  разочок.
Поміж  берегами  річечки  шнурочок,
Що  біжить  неспинно  повз  старий  місточок.

Рік  за  роком  плине  в  задумі  сердешній,
Що  понесе  в  зиму,  що  ще  дасть  Всевишній?
Радість  чи  печалі  в  трапезі  похмільній,
Ніж  в  грудях  наруга,  хто  по  духу  вільний.

02.10.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020

Багряна заграва

Багряна  заграва  закрила  край  неба,
На  пару  з  зорею  спускалася  ніч.
А  в  серці  в  цю  пору  зібралась  жадоба
І  гнала  від  себе  тривоги  всі  пріч.

Жадоба  любові  плекала  хвилини,
У  часі  чекання  збирала  слова.
Немає  на  світі  такої  людини,
Котра  би  була  сто  процентів  права.

Та  є  сподівання,  довіра  і  мудрість,
Щоб  визнати,  власне,  помилку  свою.
Та,  зрештою,  завжди  лишається  справжність,
Відчуй  це  душею,  -  на  тім  я  й  стою.

Щоб  ніч  не  бродила  по  колу  в  безсонні,
А  тиха  усмішка  блукала  чолом.
Щоб  поруч  сопіння  і  теплі  долоні,
Щоб  так  до  світання  за  темним  вікном.

27.09.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020

На перехресті

Сховаю  сум  у  жмутку  листя,
Що  осінь  сипле  залюбки.  
Хай  забере  моє  розхристя,
Наповнить  радістю  думки.

Стою  на  перехресті  долі,
Розмову  з  місяцем  веду.
Ти,  знаєш,  місяцю,  доволі
Всього  пізнала  на  віку.

Таку  ж  холодність,  як  від  тебе,
І  сонячну  палку  любов.
Чи  то  такий  вже  випав  жереб  -
Нести  кохання  без  розмов.

Збирати  в  серці  ніжність  й  ласку,
І  там  всечасно  берегти.
Дивився  місяць  у  кватирку
Та  в  кожного  свої  хрести.

22.09.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020

Рясні зорі

Рясні  зорі  сховалися  в  верби,
Прошкував  світлий  ранок  здаля.
Як  прожити,  щоб  в  щасті  померти,
Як  в  утробі  вже  грішне  маля...

Кволе  серце  ще  б’ється  повільно,
Третє  око  замінює  зір.
Невідомість  здається  теж  спірна,
Дитя  ж  кличе  життєвості  вир.

Перший  крик,  перший  крок  у  безмежжя
І  тепло  материнське  в  руці.
І  любові  невичерпне  збіжжя
В  кожній  зморшці  на  ріднім  лиці.

І  невидимі  ґрати,  де  доля
Ставить  вибір  пекельним  ребром.
І  душа,  мов  тополя  край  поля
Та  для  інших  горить  світлячком.

21.09.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020

Осінній ліс

     Осінній  ліс  зустрів  мене  тривожною  тишею,  запахами  прілого  листя  та  пахучої  хвої,  яка,  неначе,  через  дрібне  сито,  просіювала  сонячне  проміння,  що  лилось  із  небесної  сині  і  зігрівало  прохолодне  повітря  та  гілки  соснових  крон,  котрі  злегка  погойдувались,  коли  налітав  легенький  вітерець  і  зривав  суху  галузку,  недбало  кидаючи  її  додолу  на  вкриту  подекуди  зеленим  мохом  чи  травою,  уже  позначену  золотистими  барвами,  землю.  
       Між  усім  цим  осіннім  розмаїттям  виглядали  шапки  грибів,  як  отруйних,  так  і  їстівних.  Ось  там,  під  густою  гілкою  молодої  сосни,  заховалась  родина  коричневих  маслят,  поруч  череда  червоних,  у  білу  крапинку,  небезпечних  мухоморів,  а  трішки  далі,  під  осикою,  жовтенькі,  як  світло  вуличного  світлофора,  сироїжки.  А  під  величним  дубом,  котрий  статечно  нахилив  аж  до  самої  землі  дужі  віти,  знайшла  собі  прихисток  красива  пара  білих  грибів.  
         Білі  гриби  сивими  голубами  прихилили  голови  один  до  одного  та  споглядали  навколишній  світ,  а  він  не  радував  ні  їх,  ні  інших  грибів,  бо  поруч  них  уже  лежали  спиляні  дерева  та  скинуті  на  велику  купку  обрубані  гілки.
       Краялось  від  внутрішнього  болю  і  моє  серце,  я  йшла  понівеченим  лісом  і  не  спізнавала  знайомої  мені  з  дитинства  місцевості,  а  той  ліс,  котрого  ще  не  торкнулась  нищівна  рука  людини,  щиро  обдаровував  мене  грибами  і  я  від  душі  дякувала  йому  за  його  щедрість  до  мене  та  до  інших  людей  і  навіть  до  тих,  хто  так  бездумно-жорстоко  позбавляв  його  одвічного  простого  права  -  дихати  і  жити.

18.09.20
   світлина  автора:  Валентина  Ланевич            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889096
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020

Іспит

Ловлю  сонця  промінчик  в  долоні,
Щоб  відчути  ще  трішки  тепла.
Не  втримати  коней  на  припоні,
Аби  осінь  на  них  не  прийшла.

Золотиться  листок,  що  край  хати,
Стоїть  вишня  принишкла  в  саду.
Як  подружку  її  б  обійняти,
Тільки,  що  на  розраду  скажу.

Он,  прив’янув  букет  горобини,
Бринить  поруч  тривожно  оса.
І  стікають  повільно  хвилини,
Є  у  всьому  одвічна  краса.  

В  хмарнім  дні,  ясній  ночі,  що  в  зорях,
У  прощальнім  польоті  птахів.
У  химерних  квіткових  узорах,
В  споришах  між  пустинних  полів.

Переорюють  зморшки  обличчя
Та  вибілюють  скроні  роки.
Десь  зникають  гіркі  протиріччя,
Дивний  спокій  приходить  в  думки.

Все  минає:  пориви,  бажання,
Тихо  час  ллє  на  млин  почуття.
Життя  іспит  складає  даяння,
Де  на  шальках  любов  й  каяття.

30.08.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2020

Час малює журбу

Час  невсипно  малює  журбу
На  червоному  кетязі  знову.
Наливається  кров’ю  в  лужку,
Тягне  вітку  униз  калинову.

Лине  стогоном  в  димнім  степу,
Де  розстріляна  воля  миттєво.
Закарбовує  пам’ять  сліпу
Безпринципність  жорстоку  життєву.

Чорним  горем  ворушить  стебло
Вітер  соняшник  мертвий  віднині.
Серце  мами  -  чаїне  крило,
Син,  мов  Ангел,  лежить  в  домовині.

"Мамо,  мамо,  я  птахом  лечу,
Чуєш,  мамо,  той  крик  журавлиний.
Я  інакше  не  міг!  Тож,  прошу,
Посади  у  ногах  кущ  калини.

Хай  цвіте  наді  мною  віки
Символ  волі  моєї  Вкраїни.
Вахту  вірності  буду  нести,
Поруч  друзі  -  усі  побратими."

28.08.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020

Гроза

За  вікном  розігралась  гроза,
Аж  лопоче  крильми  водяними.
Б’ється  в  шибку  із  вітром  сльоза,
Дужий  грім  нависає  над  ними.

Раптом  тиша,  що  аж  нічичирк,
Стала  дзвоном  в  вухах  стоголосо.
Та  назирці  вертається  грім,
Дощ  повторно  лягає  знов  косо.

Шкряботить  по  стіні,  наче  кіт,
Та  гостині  такій  я  не  рада.
В  радість  бачити  зірки  політ,
Не  змовкає  ж  потужна  блокада.

Розливає  небесний  потік,
Прибиває  пилюку  із  брудом.
Хилить  голови  верб  та  смерек,
Укриває  асфальт  листопадом.

Все  освячує  грізно  кругом,
Щоб  й  думки  залишилися  чисті.
Божий  глас  осягає  хрестом
Всіх  підряд,  в  кого  й  шлях  є  тернистий.

26.08.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020

У ранковім тумані

Розчинюсь  у  ранковім  тумані,
Заховаю  там  внутрішнє  я.
Єство  має  незвідані  грані,
В  кулачок  в  нім  зібгалась  душа.

Серце  б’ється  у  такт  беззупинно,
В  грудях  щемом  нестерпно  пече.
Почуваюсь  в  тумані  дитинно,
Мимовільно  шукаю  плече.  

Ту  рушійну  підтримку  в  майбутнє,
Що,  як  сонце,  ясніє  вгорі.
Що  завжди  є  в  кінцевому  сутнє,
А  без  нього  ми  так  -  митарі.

Правда,    -  в  борг  не  дається  кохання
І  любов  не  приходить  сама.
Правда  й  те,  то    -  надія  остання
І  Господь  її  дав  недарма.

25.08.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020

Хід течії

Заколисує  вечір  утому,
Перша  зірка  ясніє  вгорі.
Час  біжить,  ставить  пляму  чи  кому,
Крапку  ставити  важко  в  житті.

Б’ється  погляд  в  тонкій  павутині,
Де  тремтить  перший  впалий  листок.
З  теплотою:  довіку  від  нині,  -
То  небесної  волі  квиток.

Не  кори,  не  кажи,  щось  невтішне,
Я  прийму  всі,  що  скажеш,  слова.
Що  прийшло  із  гріхом,  тим  вже  грішне,
Та  любов,  що  в  душі,  теж  права.

Потерпає  під  тиском  обставин,
Залишається  вірна  собі.
І  ріка  має  безліч  заплавин
Та  не  змінює  хід  течії.

17.08.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020

Два Івани

В  понеділок,  з  ранку  рано,
Два  куми,  аж  два  Івани,
Взяли  пилку,  в  торбу  сала,
Щоби  жінка  не  спитала,
Заховали  під  хліб  пляшку,
Запрягли  у  воза  Яшку
Й  подались  у  ліс  по  дрова,
А  погода  ж  гонорова.
Сонце  світить,  аж  пече,
Вже  в  кумів  і  піт  тече.
Зупинились  в  холодочку,
Розіклались  на  пеньочку.
Прив’язали  коня  поруч,
Десь  узявся  овід-покруч.
Вжалив  коня  попід  круп,
Той  ногами  з  жахом  туп
Та  прожогом  до  села,
Лиш  зостались  куми  два,
А  ще  віз  один  на  двох.
Зчинивсь  в  них  переполох.
Запряглись  куми  в  огноблі
І  посунули  до  греблі.
До  села  три  мірки  з  гаком:
"Доповземо,  аби  і  рачком."
Щось  підспівують  під  ніс,
Тут  один  Іван  кричить:
"Куме,  гать,  дивись  під  ноги!
Пррр!  Чи  не  бачиш  ти  дороги?"
Кум  Іван,  що  важко  дихав,
Тягне  цоб  й  не  чує  лиха,
Що  лежить  товсте  поліно.
"Йой,  пропаща,  моя  спина."
Зупинились,  набрались  сил
І  в  сільський  гомін  влились.
Кричать  кури,  поросята,
Під  парканом  пахне  м’ята,
Вже  й  година  скоро  п’ята,
У  кумів  душа  затята.
До  знемоги  тягнуть  воза,
Позирають  з  під  брів  скоса.

Добрі  ж  куми,  два  Івани,
Не  шукали  б  в  лісі  прани,
Як  поїхали  по  дрова  -
То  вечеря  не  холола  б.

10.08.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020

День добігає кінця

Знову  день  добігає  кінця
І  тьмяніє  багряна  заграва.
Коса  тінь  ледь  торкнулась  лиця,
То  для  вітру  весела  забава.

Шелестить  у  грушевім  листку
Та  колише  достиглу  вже  грушку.
Від  кохання  душа  в  сповитку,
Не  лишай,  вітре,  спомином  пустку.

Бо  розквітлий  у  серці  розмай,
Має  силу  терпку  й  виняткову.
Горобинну  наливку  спізнай,
Де  втрачаєш  і  волю,  і  мову.

Так  з  роками  дозріле  вино
Б’є  фонтаном  у  грудях  гарячим.
Пий  до  денця  ненаситне  єство,
Що  в  чеканні  є  ніжно-тремтячим.

09.08.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020

Нічне світило

Нічне  світило  у  холодній  повні
З  зорею  ясною  так  манять  зір.
Із  серця  виривається  назовні
Щемливий  трепет  й  ллється  на  папір.

Принишклий  вечір  падає  повільно
На  першу  позолоту  на  листку.
Малює  час  узір  теплом  безжально,
Життєву  лінію  в  років  витку.

Утому  лиць,  де  зморшки  з  сивиною,
Збирають  мудрість  у  нічні  думки.
Течуть  повіками  в  безсонь  рікою,
Рвучи  з  душі  кодовані  замки.

Десь  кривда  муляє,  десь  дружня  мантра
Цукеркою  сповідувань,  мечем.
Гарячий  спір,  ким  увійти  у  завтра,
Чи  світочем,  чи  вічним  втікачем?

03.08.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2020

Сонце в тумані

Ледь  видніється  сонце  в  тумані,
Теплий  промінь  заплутавсь  в  дротах.
Старий  клен  теж  у  димній  пошані,
Він  стоїть  на  довічних  чатах.

Сторожить  дощем  вмиті  віконця,
Раптом  вчується  сміх  дітвори.
Там  живильна  притихла  криниця,
В  ній  гудуть  заблукалі  вітри.

Деревій  схилив  голову  білу,
Шаль  імлиста  йому  до  лиця.
Закохавсь  в  паперівку  несміло,
В  унісон  б’ються  їхні  серця.

Ще  стерня  пахне  впалим  колоссям,
Тим  достатком,  здобутим  в  трудах.
Щоб  добро  у  родині  велося,
Щоб  в  очах  іскри  щастя  -  не  страх.

27.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020

Тихий сум

Тихий  сум  твій  тривожить  мене:
"Як  ти,  любий?"  Гукаю,  дивлюся...
Теплий  погляд  на  рідне  лице:
"Я  за  тебе  щоденно  молюся.

Хай  відхлинуть  печалі  й  слова
З  вуст  почую  твоїх  я  гарячі.
Я  без  тебе  жива  й  нежива,
Думки  линуть  до  тебе  тремтячі.

Терпне  серце  в  полоні  подій,
В  сонце-заході  шлях  в  невідомість.
Дослухаюсь  в  далекий  прибій
Твого  серця  троїстих  рингтонів.

Де  на  сході  надії  зоря
Мріє  птахом  крилатим  у  висі.
Залишаюсь  на  все  я  твоя,
На  те  воля  богів  в  цьому  світі."

26.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Петька

         Петька  розпочинав  свій  ранок  голосним  кукуріканням,  а  коли  відчинялись  вхідні  двері  хліва,  поважно  виходив.  Молодий  красень,  впевнений  та  прудкий,  зупинявся  на  мить  на  порозі,  чекаючи  своїх  курочок,  і  вже  дружним  гуртом  бігли  шукати  у  траві  черв’ячків  та  іншу  курячу  поживу.  
         А  ще  Петі  дуже  подобалась  сусідська  біла  кралечка  та  так  сильно,  що  півень  полишав  на  деякий  час  своїх  курочок  і  поспішав  до  чужого  обійстя,  щоб  співами  здобути  прихильність  білявки.  І  це  йому  вдавалось,  бо  чужа  курочка  ішла  за  ним  до  його  чорняво-зозулястої  спільноти,  і  вже  більшим  гуртом  хазяйновито  обходили  усі  свої  володіння.
         Коли  ж  наступало  надвечір’я  і  сонечко  хилилось  на  захід,    до  хліва  Петька  заходив  останнім,  а,  якщо  котроїсь  курочки  ще  не  було  на  місці,  ішов  її  шукати  і  тільки  потім,  умиротворено-ситий  та  задоволений,  злітав  на  сідало.  

25.07.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883936
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020

В час вечірній

В  час  вечірній,  як  падають  роси
На  зігріту  від  сонця  траву,
Розчешу  перед  дзеркалом  коси,
Враз  відчую,  -    тобою  живу.

Пливе  місяць  в  осяйнім  серпанку,
Серце  в  грудях  лоскоче  любов.
Пий  тепло  вуст  моїх  до  останку,
Підкорюся  тобі  без  розмов.

Говоритимуть  душі  коханням,
В  блиску  внутрішнім  вогник  очей.
Упиватимусь  близьким  диханням
У  полоні  солодких  сітей.

Схилить  ніч  позолоту  над  нами,
Ведмедиця,  щоб  сили  дала.  
Щоб  міцнішав  наш  дух  із  роками,
Та  любов,  що  від  смерті  спасла.

19.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020

Не ходіть, дівчата, заміж

Не  ходіть,  дівчата,  заміж  на  село,
Там  комарики  гудуть  й  зело.
І  не  буде  на  городі  урожай,
Як  не  прополоти,  то  ж  зважай.
А  буває  тепла  дружба  два:
Тачка,  граблі,  вили,  плюс  коса.

Ніжне  сонечко  пече  вгорі,
Бо  в  зеніті  вже  о  цій  порі.
Йой,  спина  болить  і  голова,
Пахне  базилік,  укріп  -  дива.
Поруч  десь  гуде  мала  бджола,
Витру  піт  рясний  з  свого  чола.

Ось  метелик  тріпотить  крильми,
Кіт  дрімає  перед  ворітьми.
Сокотять  сороки  на  хліві,
В  ластівок  також  гучні  пісні.
Все  навколо  дихає,  живе,
Хмарка  в  небі  човником  пливе.

Яблуко  неспіле  "гуп"  в  траву,
Дістаю,  -  мізинець  в  кропиву.
Так  в  перемішку  біжать  й  роки
Йдуть  за  горизонт,  лиш  розбери,
Неважливе  -  то  є  лушпайки,
Важливе  -  у  вічність  -  назавжди.

18.07.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Хмарки в небі

Хмарки  в  небі,  де  присмак  грози,
Хлібний  лан  неквапливо  колише.
Крихкий  образ  завис  бірюзи,
Птах  у  ній  слід  невидимий  пише.

Чорно-біле  крило,  мов  життя,
Клекіт  з  горла  таврує  свідомість.
Хоч  немає  назад  вороття
Та  є  те,  що  дає  невагомість.

Світла  пам’ять,  любов,  каяття,
Дім,  родина,  монетка  на  щастя.
Друга  давнього  тепла  рука,
Щире  слово,  що  все  іще  вдасться.

Лиш  зумій  не  позбутись  себе,
Не  втопись  у  потоці  безликім.
Написавши  лиш  власне  есе,  
Станеш  тим  недосяжно-великим.

14.07.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

У вишневім саду

Ловлю  сонце  в  усмішку  й  встаю,
Новий  день  зустрічає  піснями.
Відчуває  душа,  що  в  раю,
Трави  в  росах  відчувши  ступнями.

У  вишневім  саду  благодать,
На  вустах  смак  дозрілої  вишні.
Свіжі  кісточки  з  рук  в  сіножать
Пацьорками  лягли,  мов  намисто.

А  на  серці  терпець  з  кислицем
Та  ще  солод  пахуче-рожевий.
Чудні  ягоди,  дані  творцем,
Дивували  світанок  липневий.

Легкий  вітер  гойдав  аромат,
Відзивався  теплом  в  моїм  тілі.
Зблиснув  слізно  загуслий  агат,  -
Сік  вишневий  в  печалі  знімілій.

13.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020

Заховаюсь від грому

Заховаюсь  від  грому  в  розмові  з  тобою,
В  час  вечірній  у  бесіді  тихій  є  суть.
Хай  лякає  природа  швидкою  грозою
Та  у  серці  тепло  й  крила  в  небо  несуть.

Гріє  чашка  гарячого  чаю  уяву
І  душа  у  чуттєвість,  назад,  робить  крок.
В  ту  єдино-бездумну,  не  в  кори́сть,  заставу,
Де  сплетіння  двох  тіл  хороводять  танок.

Я  і  ти,  і  схилялася  вічність  над  нами
В  неповторності  доторків  вуст,  трепет  рук.
Омивалось  єство  у  нетлінні  гріхами,
А  з  грудей  виривавсь  торжества  твого  звук.

І  так  щемно-солодко  ставало  відразу,
Притихала  щаслива,  ти  поруч  сопів.
В  порталі  зі  світла  подавали  трапезу,
Порційне  кохання,  де  не  треба  і  слів.

11.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

Стук-тук

Стук-тук  дятел  на  сосні,
Сипле  шишки  до  землі.
Ще  суха  галузка  тихо
Полетіла  вниз  на  лихо.
Під  сосниною  грибок,  
Полюбляв  він  холодок.
І  слимак  горне  траву,
Не  відвернеш  дежавю.
Сойка  щось  кричить  гаркаво,
Сонце  світло  ллє  лукаво.
Крізь  гілля  пряжу  пряде,
Павутиння  золоте.  
Шле  тепло  всьому  живому,
Забирає  з  душі  втому.
Джміль  в  дзвіночку  разом  "дзень",
Веселять  піснями  день.
Верес  пахне  так  медово,
Над  ним  небо  бірюзово
Парусиновою  парасолькою  
Розпростерлось,  мов  пором,
Що  єднає  береги,
Щоби  сила  й  до  снаги.
Щоб  життя  не  в  борг  було
Та  луною  в  ліс  не  йшло.

09.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

У безсонні

Падав  вечір  в  обійми  до  ночі,
Поволока  пливла  угорі.
Малювали  у  темне  світ  зодчі
І  не  видно  в  захмар’ї  зорі.

Блимав  вогник  теплом  у  віконці,
Подорожньому  вказував  путь.
Й  кароокі  малі  охоронці,
Що  в  кімнаті  на  щастя  цвітуть.

Лив  артуріум  запах  дурманний
Ароматом  південних  ночей.
Ввів  свідомість  у  смуток  туманний
І  дощем  проливався  з  очей.

Душа  плакала  тихо  в  любові,
Що  у  серці  плекали  роки.
Трепетала  при  кожному  слові,
Ще  б  торкнутись  твоєї  руки.

І  заснути,  вмостившись  на  грудях,
Безборонним  спокійним  дитям.
Бо  без  тебе  думки  мої  блудять,
У  безсонні  зчиняючи  гам.

08.07.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Утопилось серце

Утопилось  серце  в  погляді  твоїм,
Пташкою  тріпоче,  ти,  -  єдиний  мій.
Манить  у  бездонність  щиро  пілігрим,
В  глибині  темній  не  злічено  стихій.

Воля  і  відвага,  ніжність  і  краса,
Усмішка  душевна  торкає  лиця.
Промінчик  лукавий  в  кутику  згаса,
Іскорки  в  зіницях  ловлять  на  живця.

Задивилась  в  очі,  в  них  життя  виток,
Хитнулась  на  зустріч,  туди  б,  хоч  на  крок.
Наливає  хлібом  в  полі  колосок,
А  любов    у  грудях  -  в  терпимість  зарок.

30.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

В кожнім звукові

В  кожнім  звукові  нового  дня,
Що  так  горнеться  сонцем  сердечно,
Учувається  рідне  ім’я
Й  на  душі  стає  щемно-безпечно.

Горло  тисне  тремтяча  сльоза,
І  тепло  розливається  в  грудях.
Хоч  у  прядках  легка  сивина,
Та  думки  радість  зустрічей  будять.

Твоя  усмішка,  мужнє  лице,
Ласка  в  голосі  простір  колише.
Хіба  можна  забути  все  це,
Світ  навколо  тобою  лиш  дише.

Образ  твій  у  ранковім  вікні,
В  солов’їнім  невтомному  співі.
Гріють  душу  ім’я  позивні
І  в  веселості  щирій,  і  в  гніві.

28.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

Відбуяла весна

Відбуяла  весна,  відгоріла  тюльпанами,
Залишила  у  серці  тепла  світлий  жмут.
Запалила  троянди  червневі  з  фонтанами,
Щоб  душа  відпочила  у  спокої  тут.

Та  химерний  спочинок,  як  утомлені  плечі
Ще  несуть  на  собі  відголоски  боїв.
Все,  що  грайливістю  доказу,  муляє  очі,  -
Протилежність  разюча  без  будь  яких  слів.

Мовлене  слово  нараз  на  вустах  завмирає,
Клекіт  в  грудях  притишує  гірка  печаль.
Що  забрала  у  нього  війна,  сам  він  і  знає,
Та  є  те,  що  у  пам’яті  міцний  скрижаль.

26.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020

Поріз

Полоснув  тишу  вечора  дощ,
А  на  серці  поріз  від  мовчання.
Цілувала  б  слід  від  підошви,
Якби  стукнув  у  шибу  з  старанням.

А  натомість  шумить  за  вікном,
Розливає  струмки  сильна  злива.
Б’ю  до  Господа  вкотре  чолом,
Лиш  з  тобою  я  буду  щаслива.

Хай  проблеми,  на  те  є  буття,
Все  минає  у  змиві  водою.
Викресається  іскра  з  тертя,
Як  душа  гомонить  з  теплотою.

Не  чекай  у  ваганні  ночей,
Пригорни  словом  ніжним,  жаданим.
Витри  сльози  печалі  з  очей,
Ти  ж  для  мене  завжди  був  коханим.

Охоронцем  зіркових  доріг
Галактичного  простору  висі.
На  двох  доля  сплела  оберіг,
Ним  пов’язані  душі  і  досі.

23.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

Малиновий світанок

Поміж  крон  пробивавсь  малиновий  світанок,
Майорів  у  краплинах  прозорих  з  дощу.
Дзвенів  поклик  коси  у  покосах  між  бранок,
Різнобарвних  квіток  й  польового  хвощу.

Десь  кричала  ворона    про  привиди  ночі,
Веселив  небо  жайвір  у  пісні  дзвінкій.
Задивлявсь  у  волошкові  очі  дівочі,
Любувавсь  їх  поставі  тендітно-стрункій.

Золотилось  колосся  на  полі  пшеничнім,
Де  край  шляху  в  розпачі  схиливсь  маків  цвіт.
Крокував  в  небуття  ранок  в  русі  вже  звичнім
Та  за  вчинки  життя  мало  скласти  ще  звіт.

21.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

Я торкаюсь

Я  торкаюсь  твого  чола,
Я  торкаюсь  твого  зап’ястя.
Затремтіла  моя  рука,
Напилася  душа  причастя.

Захмеліла  духом  твоїм,
Припадаю  на  любі  груди.
Я  кохаю,  хай  в  небі  й  грім,  -
Спраглі  з  ніжністю  мовлять  губи.

Прохолода  ночей  дарма
Босі  ноги  в  росі  полоще.
Доля  вибрала  нас  сама,
Ми  для  неї  духовна  проща.

Не  втечеш,  ще  ніхто  не  зміг,
Хоч  доріг  навкруги  багато.
В  спину  ж  штурхає  часу  біг,
Він  за  все  виставляє  плату.

15.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020

Красноголовець

       Сьогодні  я  ходила  до  лісу  у  пошуках  грибів.  Грибів  я  не  знайшла,  якщо  не  рахувати  одного  красивого  підосичника,  або,  як  його  називають  у  нашім  краї,  красноголовця  та  підсушеної  старої  бабки  чи  підберезника,  -  це  вже,  як  кому  до  вподоби  називати  цей  гриб.  Зате  отримала  масу  позитивний  емоцій,  дослухаючись  до  шуму  вітру  у  кронах  дерев,  до  тріску  та  падіння,  зірваної  тим  же  вітром  сухої  галузки.  А  ще  птаство,  котре,  на  усі  голосисті  лади,  звідусіль  брало  мене  у  свій  чарівно-співучий  полон  та  мимовільно  додавало  настрою  до  роздумів  про  плинність  часу,  роль  та  місце  нас,  людей,  у  цьому,  такому  непостійному  у  своїх  різних  проявах  світу,  а  ще  про  те,  що  нічого  постійного  не  буває,  бо  усе  живе  підпорядковується  циклічній  круговерті.  
       Прожиті  роки  залишають  печать  змужніння,  а  згодом  зморшки  на  обличчі  та  сивину  у  косах,  а  там,  де  раніше  було  поле,  дивись,  уже  ростуть  молоді  дерева,  як  на  тій  місцині  під  лісом,  куди  я  забрела  у  пошуках  грибів.  Колись  там  було,  як  я  ще  була  дитиною,  наше  поле,  або  захвати,  так  між  собою  селяни  називали  ті  клапті  землі,  які  вони  розорювали  незаконно,  бо  за  часів  Радянського  Союзу  дозволялось  мати  в  користуванні  тільки  45  соток  землі,  а  те,  що  сім’ї  були  в  основному  багатодітні,  а  заробітки  у  колгоспників  мізерні,  до  уваги  ніхто  не  брав.
     Пробираючись  поміж  молодими  деревами  я  вийшла  на  ледь  помітну  полянку,  де  колись  ми  дітьми  пасли  корови  та  грали  у  старому  окопі  у  хованки,  що  за  більш,  як  сторічний  проміжок  часу  перетворився  на  ледь  помітний  рівчачок  із  зеленим  чорничником.  Місцина  має  назву  Вкопи  і  у  Першу  світову  війну,  тут,  на  Волині,  там  було  чутно  брязкіт  зброї,  курився  із  самокруток  дим  та  із  вуст  солдатів  вилітало  круте  слівце  з  приводу  і  без.  Нині  ж  з  усіх  боків  підступала  природа  і  роки  ховали  останні  видимі  знаки  колишнього  перебування  тут  солдатів  та  залишилась  пам’ять,  котру  вони  на  все  вписали  в  історію  нашої  землі.
     Так  за  роздумами,  згадками,  спогляданням  навколишньої  природи,  я  вийшла  на  узлісся  і  трішки  втомлена  та  внутрішньо  умиротворена  повернулась  додому,  щоб  приготувати  зі  свого  красноголовця  смачний  грибний  суп.

14.06.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

Дослухалася ранку

Ще  тремтів  на  покосах  серпанок,
Соловей  у  гаю  щебетав.
Сонця  промінь  спустився  на  ґанок
І  мене  навскрізь  скло  лоскотав.

А  душа  дослухалася  ранку,
До  тепла,  що  у  ній  все  жило.
Відгорнула  рукою  фіранку,
А  до  ніг  -  неба  синього  тло.

Заясніло  у  серці  любов’ю,
Молодим  виноградним  вином.
Що  відчула,  у  голос  не  мовлю,
Що  звучало  у  грудях  псалмом.

За  вікном  билась  в  шибку  пташина,
Тріпотіла  в  утомі  крильми.
Здалась  вічністю  збігла  хвилина,
А  душа  умивалась  слізьми.

12.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020

Щаслива з тобою

Щаслива  з  тобою  
В  коханні  без  міри.
Світлина  на  згадку
В  буремні  роки.
Пройшли  ми  багато
Шляхів,  що  пліч-о-пліч.
Випробувань  долі
Нелегкі  ходи.
Здригалась  душею
В  час  грізної  скрути.
Схилялась  в  молитві,
Хрест-навхрест  вогні.
Котилися  сльози,
Лиш  стукало  в  грудях.
У  ритмі  сердечнім:
-  Господь,  збережи!
Змінялися  весни
На  літо  та  осінь,
Хурделиці  зимні,
Скрипучі  мости.
А  біле  і  чорне  -
Усе  в  перемішку.
І  спокій  життєвий  
У  слові    -  прости.

09.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020

Умите літечко

Умите  літечко  рясним  дощем
Цвітінням  трав  пахло  духмяно.
Пишним,  калиновим,  старим  кущем,
Що,  аж  у  грудях  стало  п’яно.

Нестиглим  колосом  зелен-хлібів,
Де  зайчик  вкляк  і  тільцем  знімів.
Ще  душу  полонив  пташиний  спів,
Клин  ромашок  польових  білів.

Вервечкою  над  берегом  ріки
Молоді  верби  величаві.
Шептались  між  собою  про  роки,
Як  захід  сонця  проводжали.

Що  весни  проминуть,  як  не  тужи,
І  віти  зашкарублі  стануть.  
В  житті  незмінні  часові  сліди,
Вони  у  безвісті  не  кануть.

04.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2020

Дощик

Дощик  падає  "кап-кап",
Поливає  виноград.
"То  його  законна  квота",  -
Бусел  сокотить  з  болота.
Сойка  вторить  на  калині,
Що  у  цвіт  ввібралась  нині.
Півень  кукурікає  в  хліві,
Він  підспівує  свині.
А  телятко  крутолобе
Цицьку  цмокає  безроге.
Шум  та  гам  стоять  в  дворі,
Дощ  радіє  дітворі.
Чобітки  в  калюжу  шльоп,
Краплі  мочать  з  сміхом  лоб.
Не  стихай,  дощик,  іди,
Змий  пилюку  із  душі.
Те  жебрацтво  посівне,
Що  гризе  тебе  й  мене.
Освяти  водою  з  неба,
Є  в  душі  у  тім  потреба.

02.06.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020

Дикий голуб

Дикий  голуб,  дикий  голуб,
Прилетів  до  хати.
Сів  смиренно  на  бузок,
Та  й  став  токувати.
Про  любов  свою  довіку,
Про  дітей  та  втіху.
Ти,  додай,  зозулько,  ліку,
Щоб  на  старість  тиху.
Воркуватимо  в  пожарі,
Захід  сонця  поміж  хмар.
Бо  найкраще  бути  в  парі,
А  в  серцях  кохання  дар.

01.06.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

Вигод не шукала (Слова для пісні)

Чом  ти,  моя  доля,  скапуєш  сльозою,
Із  душі  безмовно  проливним  дощем?
Вигод  не  шукала,  ішла  за  тобою,
На  вузенькій  стежці  стрілась  з  вітерцем.

Обіймав  за  плечі,  лоскотав  обличчя,
Осідали  в  серці  пристрасні  слова.
Задивлялась  в  очі,  ось,  вона  -  дещиця,
Від  щастя  й  любові  кругом  голова.

Навпіл  із  коханням  ділила  розлуку,
Єднала  молитва  два  різних  світи.
Дарувала  доля  радість  мені  й  муку,
Тяжка  ж  моя  ноша  та  маю  нести.

Приспів

Вітре,  ти,  мій  вітре!  Вітре,  мій  коханий,
Забери  з  собою  в  політ,  не  впусти.
Біля  тебе  завше  в  сонце  день  убраний,
Ти,  для  мене  Сонце,  лиш  єдиний  ти.

30.05.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2020

Не зрікаюсь

Не  зрікаюсь  тебе,  не  зрікаюсь,
Відпускаю  на  волю,  іди.
Що  пізнала  з  тобою,  не  каюсь,
Повернулася  б  знову  туди.

У  ті  миті  тривожно-ласкаві,
В  стогін  крові,  що  тілом  біжить.
Не  судилось  в  житті  переправі
Почуття  нанизати  на  нить.

Одиноко  пливе  човен  плесом,
Тільки  хвилі  хлюпочуть  в  боки.
Не  буває  реваншу  із  часом,
Хоч  сльоза  ще  торкнулась  щоки.

А  ще  сон  відсторонить  реальність
У  зірковім  коханні  сердець.
Лоскотатиме  душу  та  даність,
Полосне  ж  груди  ранком  різець.

27.05.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020

На Волинь у гості

Ви  приїдьте,  добрі  люди,
На  Волинь  у  гості.
Розпирає  захват  груди,
Птах  у  високості.

В  небі  парить  звагом  ястуб,
Обід  видивляє.
Дід  схопив  похапцем  заступ,
В  руках  потрясає.

Квочка  щось  кричить  тривожно,
Курчат  прикриває.
Баба  хреститься  набожно,
На  милість  вповає.

Ластівка  щебече,  жайвір,
Журавлик  жартує.
Битий  шлях  сторожить  явір,
Де  вітер  ночує.

Соловей  в  пориві  ніжнім
"Віть-тьох"  собі  дзвінко,
Щоб  не  було  подорожнім
На  сердечку  гірко.

Веселково  край  їх  стріне
На  порозі  хати.
Хай  війна  та  напасть  згине,  
Будемо  співати.

І  веселої,  й  сумної,
Як  душа  підкаже.
Не  раби  -  ми,  не  -  ізгої,
Стережися,  враже.

26.05.20
світлина  автора:  Валентина  Ланевич

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

Нема того броду

Нема  того  броду,  де  п’явок  ловили,
Як  йшли  з  братом  зі  школи,  малі  ще  були.
Все  змінилося  з  часом,  змінилися  й  ми.
Лиш  стежка  дитинства  у  спомині  слідом,
У  купі  строкатих,  наївних  думок.
Учителька  перша  і  буковка  перша,
І  клякса  чорнильна  до  дірки  підтерта,
П’ятірка  та  двійка,  "коза"  і  лінійка,
І  шеренгою  школа  -  настав  випускний.
Малиновий  дзвоник  і  квіти  та  сльози,
І  перший  бар’єр  із  життєвої  прози.
Ранці  за  плечима,  йдуть  діти  до  школи,
Їх  кроки  вбирають  нові  коридори,
Як  і  до  нас,    -  шлях,  -  верби  та  осокори.

22.05.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2020

Ім’я

Душа  співає  в  тремтливім  леті,
Із  вуст  гарячих  слова  палкі.
Немає  кращих  на  всій  планеті
За  ті,  що  в  серці,  як  мед,  п’янкі.

Ти  мій  коханий,  ти  мій  єдиний,
Як  легкокриле  ім’я  твоє.
Пухом  кульбабки,  зором  незримим,
Ніжно  торкаєш,  щастя,  -  ти  є.

Дякую  долі  за  зустріч  ранню,
В  осінню  пору  тепла  посів.
Вливавсь  у  мене  новою  гранню,
Вулканним  вихром  із  почуттів.

Пила  всеціло  твою  нестримність
Та  віддавала  свою  до  дна.
Вплітаю  стрічку  у  часу  плинність,
Зоріють  букви  -  любе  ім’я.

19.05.20  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876506
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2020

Каштанова свіча

Каштанова  свіча  мліє  на  сонці,
Бринять  скрізь  бджоли,  збираючи  нектар.
Зі  свічкою  кохання  наодинці
Прямую  в  літо,  стримую  в  серці  жар.

А  в  тілі  б’ється  патока  любові,
Її  голублять  у  спомині  думки.
Міцні  обійми  щирі  вечорові,  
То  були  ми  з  тобою,  а  чи  не  ми?  

Падала  зірка  ясна  стрімко  з  неба,
Іскристий  розсип  у  грудях  раював.
Жити  в  гармонії  всіх  душ  потреба,
Хто  та  що  б  про  те  у  голос  не  казав.

16.05.20

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020