Svetoviya

Привітання з днем народження

Хай  сонце  сяє  ніжно  і  ласкаво,
Хай  сміх  дзвенить,  мов  жайвір  у  саду,
А  серце  мріє,  квітне  і  співає,
Даруючи  тобі  любов  одну.

Хай  ніжність  світлом  огортає  будні,
А  щастя  ллється,  мов  весняний  цвіт.
Нехай  завжди  у  дні  ясні  й  похмурі
Тебе  веде  Господь  у  дивний  світ.

Здоров’я,  сил,  наснаги  і  натхнення,
І  радості  нехай  несе  твій  шлях.
Хай  серце  гріє  щире  одкровення,
А  мрії  квітнуть  в  сонячних  світах.

09.09.2025
Привітання-присвята  одній  хорошій  
людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2025

Історія кохання та війни (друга частина)

     Біль  не  зник.  Він  оселився  в  Поліні,  жив  поряд,  мов  тінь,  стискав  груди,  пік  серце,  душив  сльози  й  завмирав  у  горлі,  не  даючи  вимовити  слова.  Кожен  день  без  Макса  був  мов  новий  бій,  у  якому  не  видно  перемоги.
     Спершу  вона  думала,  що  цей  біль  коли-небудь  стихне.  Але  він  не  стишився  —  просто  став  іншим.  З  гострого,  пекучого  болю,  що  роздирав  все  нутро,  він  повільно  перетворився  на  тиху,  виснажливу  тугу  та  глибокий  смуток,  що  не  покидав  її  ні  вдень,  ні  вночі.
       Єдиним  світлим  спогадом  про  Макса,  до  якого  можливо  було  доторкнутися,  був  срібний  ланцюжок  з  кулоном  у  формі  серця  з  крилами.  На  його  звороті  було  вигравірувано:
"Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди."
     Вона  ніколи  не  знімала  кулон  —  навіть  у  найгарячіші  дні  на  стабілізаційному  пункті,  де  працювала  позмінно.  Він  був  її  оберегом,  її  зв’язком  із  Максом.
---
     Повернувшись  на  службу,  Поліна  з  головою  занурилася  в  роботу.
Вона  не  шкодувала  себе:  поранених  було  багато,  а  часу  та  сил  —  завжди  бракувало.  Вона  працювала  до  повного  виснаження,  а  потім  падала  на  вузьке  ліжко  в  медпункті  та  засинала  без  снів.  Але  сни  все  одно  приходили.  У  них  —  Макс.
Він  стояв  перед  нею  таким,  яким  вона  пам’ятала  його  в  останні  миті  життя  —  спокійним,  лагідним,  з  тією  ж  посмішкою.
       —  Полінко,  живи  далі.  Ти  мусиш.  Для  себе.  Для  мене.
         Вона  прокидалася  з  мокрими  від  сліз  щоками  й  міцніше  стискала  кулон  у  руці.
       З  часом  вона  навчилася  дихати  без  нього,  та  біль  залишався.  В  уяві  Поліна  малювала  картини  життя,  яке  могло  б  бути:  їхнє  весілля,  будинок  з  каміном,  про  який  вони  мріяли,  великий  рудий  лабрадор  на  подвір’ї,  донечка  з  такими  ж  блакитними  очима,  як  у  них  обох.
       Іноді  вона  навіть  розмовляла  з  ним  подумки,  уявляючи,  що  він  поруч,  що  він  слухає.  Але  щоранку  прокидалася  —  і  знову  була  лише  тиша  та  самотність.
---
     Поліна  була  вродливою  дівчиною  —  світле,  густе  волося,  блакитні,  мигдалевидні  очі,  ніжна  посмішка,  врода,  що  випромінювала  світло  навіть  у  важкі  часи.
       Багато  хто  задивлявся  на  неї,  навіть  поранені  бійці  часом  намагалися  заговорити,  пожартувати,  сподіваючись  привернути  її  увагу.  Але  серце  Поліни  було  зачинене,  мов  старий  будинок  із  вибитими  вікнами.  Вона  не  думала,  що  зможе  відкрити  його  ще  раз.
     Одного  дня  в  стабілізаційний  пункт  привезли  багато  поранених  після  важкого  бою.  Поліна,  як  завжди,  кинулася  до  роботи,  не  роздумуючи.  Вона  швидко  перевіряла  поранення,  давала  команди,  бігала  між  ношами.  
     І  ось,  коли  дійшла  черга  до  одного  бійця,  вона  підняла  погляд  і  її  серце  на  хвильку  завмерло,  а  потім  застукотіло  так,  що  аж  подих  перехопило.  
     Він  був  молодий,  чорнявий,  з  карими  очима.  Обличчя  бліде  від  великої  втрати  крові,  але  на  губах  —  слабка  посмішка.  І  в  цій  посмішці  було  щось  таке  рідне  й  знайоме.  Поліну  мовби  вдарило  струмом.
     —  Це…  неможливо…  —  промайнуло  в  голові.
     Вона  стояла,  не  в  змозі  поворухнутися,  поки  хлопець  ледве  чутно  промовив:
     —  Ви…  ангел?  Чи  мені  здається?
     Поліна  ковтнула  клубок  у  горлі  й  примусила  себе  зібратися.
     —  Я  медсестра.  Зараз  будемо  рятувати  тебе,  зрозумів?
     —  Так  точно,  медсестро,  —  він  усміхнувся  знову,  і  в  цій  посмішці  знову  блиснуло  те  саме  світло,  яке  колись  випромінював  Макс.
---
     Хлопця  звали  Антон.  Він  був  айтішником  із  Києва,  який  добровольцем  пішов  на  фронт.  Антон  отримав  тяжке  поранення  під  час  мінометного  обстрілу  —  лікарям  довелося  ампутувати  ногу,  щоб  врятувати  йому  життя.
     Після  операції  й  довгих  тижнів  реабілітації  йому  поставили  титановий  протез.  Він  звик  до  нього  швидко,  бо  мав  неймовірну  силу  волі  й  почуття  гумору,  яким  підбадьорював  навіть  інших  поранених.
     —  Ну  що,  буду  тепер  кіборгом  -  айтішніком,    —  жартував  він,  приміряючи  новий  протез.  
     —  Може,  ще  й  апгрейд  поставлять  з  підсвіткою!
     Але  коли  поруч  була  Поліна,  його  жарти  завмирали.
       Він  закохався  в  неї  з  першого  погляду  —  ще  тоді,  в  стабілізаційному  пункті,  коли  вона  схилилася  над  ним,  рятуючи  його  життя.  Він  бачив  у  ній  не  лише  красу,  а  й  внутрішню  силу,  ніжність  і  смуток,  який  вона  намагалася  приховати.

Антон  чекав.  Він  не  поспішав,  не  тиснув,  просто  був  поруч  —  писав  повідомлення,  телефонував,  приїжджав  на  реабілітацію  в  той  самий  медпункт,  де  працювала  Поліна.
    Вона  довго  не  могла  наважитися  впустити  когось  у  своє  серце.
Та  одного  дня  він  взяв  її  за  руку  й  тихо  сказав:
     —  Я  знаю,  ти  багато  пережила.  Знаю,  що  не  можу  замінити  тобі  того,  кого  ти  втратила.  Але  дозволь  мені  просто  бути  поруч.  Дозволь  любити  тебе,  так,  як  я  вмію.
       І  вперше  за  довгі  роки  Поліна  відчула,  що  біль  у  грудях  трохи  послабшав.
---
       Вони  почали  зустрічатися.  Антон  був  терплячим  і  дбайливим,  умів  смішити  її  навіть  тоді,  коли  вона  думала,  що  забула,  як  це  —  сміятися  і  бути  просто  щасливою.
       І  коли  він  нарешті  освідчився,  Поліна  відповіла  "так".
     Весілля  було  скромним,  але  теплим  —  найближчі  друзі,  родина  і  світло  в  очах  молодят.  Антон  знав  про  історію  з  Максом  і  вирішив,  що  весільна  подорож  має  бути  особливою.
     Вони  полетіли  в  Ірландію  —  саме  туди,  де  колись  Поліна  розвіяла  прах  свого  першого  кохання.
       Стоячи  на  тій  самій  скелі,  вона  відчула,  як  вітер  обіймає  її,  і  тихо  прошепотіла:
     —  Максе,  я  виконала  твою  мрію.  Дякую,  що  дав  мені  сили  жити  далі.
       Антон  міцно  обійняв  її,  розуміючи  все  без  слів.
---
       Згодом  у  них  народився  син.
Вони  назвали  його  Максимом  —  на  честь  того,  хто  назавжди  залишився  частиною  їхніх  сердець.
І  коли  малюк  уперше  посміхнувся,  Поліна  заплакала:  у  цій  посмішці  було  щось  від  Макса  —  те  саме  тепло  й  щирість.
       Вони  побудували  будинок  з  великим  каміном,  про  який  колись  мріяли  Поліна  та  Макс.  У  дворі  бігав  веселий  рудий  лабрадор  на  ім’я  Хеппі.  
         Поліна  й  Антон  любили  подорожувати,  і  особливо  часто  поверталися  в  Ірландію  —  країну,  яка  стала  символом  пам’яті  й  нового  життя.  Там,  на  краю  тієї  самої  скелі,  вони  стояли  втрьох:  Поліна,  Антон  і  маленький  Максим.
Вітер  розвівав  їхнє  волосся,  сонце  осявало  смарагдові  пагорби.
       І  Поліна  знала:  життя  продовжується.  Макс  був  із  нею  —  в  кулоні,  в  спогадах,  у  сміху  сина,  в  самому  подиху  вітру.
     І  тепер  вона  могла  нарешті  посміхатися  без  сліз.

08.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047370
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2025

Історія кохання та війни

     Вона  стояла  на  самому  краю  високої  скелі,  де  вітер  з  ревінням  бився  об  холодне  каміння,  а  хвилі  Атлантики  розбивалися  далеко  внизу.  Її  пальці  тремтіли,  стискаючи  невелику  дерев’яну  урну,  в  якій  був  прах  того,  кого  вона  кохала  понад  усе  на  світі.
       Поліна  вдихнула  на  повні  груди,  вдихнула  солоне  повітря  далекої  Ірландії  —  країни,  де  вони  мріяли  побувати  разом.
     —  Ми  ж  мали  приїхати  сюди  вдвох…  На  весільну  подорож.  А  тепер  я  одна…  —  промайнула  думка,  гострою  стрілою  вдаривши  в  серце.
     Вона  заплющила  очі  й  уявила  його:  блакитні,  завжди  трохи  примружені  від  сонця  очі,  стильна,  трохи  недбала  зачіска,  русяве  волосся,  що  спадало  на  лоба,  і  та  посмішка…  щира,  по-юнацьки  відкрита.  
     —  Максе…  чуєш  мене?  Я  виконую  твою  останню  волю…  —  прошепотіла  вона  крізь  сльози,  що  котилися,  мов  горох,  з  її  блакитних  очей.
     Їй  здавалося,  що  за  спиною  от-от  пролунає  його  сміх,  що  він  обійме  її,  як  завжди,  міцно,  трохи  підніме  над  землею  і  скаже  своє  улюблене:
     —  Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди.
       Але  за  спиною  був  тільки  вітер  і  порожнеча.
-----
     Вони  познайомилися,  коли  їм  було  лише  по  шість  років.
     Того  вересневого  ранку  школа  гомоніла,  мов  велетенський  вулик:  першачки,  з  букетами  в  руках,  метушилися,  батьки  поправляли  їм  сорочки  та  банти.
     Макс  стояв  трохи  осторонь,  тримаючи  мамину  долоню.  Він  був  допитливим  хлопчиком  з  чубчиком,  що  весь  час  падав  на  очі.  І  раптом  він  побачив  її  —  дівчинку  з  двома  тугими,  пшеничного  кольору,  косами,  в  білій  блузці  та  коротенькій  синій  спідничці.  В  її  коси  були  вплетені  білі  стрічки,  і  вони  виглядали,  наче  крила  метелика.  Вона  саме  посміхнулася  комусь,  і  Максу  здалося,  що  світ  навколо  став  теплішим.
     —  Мамо,  а  хто  це?  —  тихо  спитав  він,  показуючи  на  дівчинку.
       —  Не  знаю,  синочку,  мабуть,  твоя  майбутня  однокласниця.
     Макс  на  мить  зустрівся  з  нею  поглядом  і  побачив  щось  незвичне  в  її  блакитних  очах  —  таких  самих,  як  у  нього.  І  в  ту  мить  він  відчув,  ніби  вони  знайомі  вже  сто  років.  Поліна  теж  не  могла  відвести  погляду.
     —  Я  хочу  дружити  з  ним,  —  промайнуло  в  її  голові.
     І  вони  почали  дружити.  Спочатку  сором’язливо  —  спільні  ігри  на  перервах,  потім  спільна  дорога  додому.  Виявилося,  що  їхні  будинки  стояли  поруч  —  всього  дві  вулиці  розділяли  їхні  світи.
     Вони  ходили  разом  у  яблуневий  садок  малювати,  в  двір  —  запускати  паперові  літачки,  а  у  старших  класах  —  гуляти  під  зорями,  обговорюючи  улюблені  книжки  й  мрії.
----
     До  одинадцятого  класу  вони  стали  нерозлучними.  Всі  в  школі  давно  знали:  "Макс  і  Поліна  —  це  одне  ціле."
     Він  часто  жартував:
     —  Полінко,  якщо  ми  колись  посваримось,  то  навіть  не  знаю,  як  ти  мене  будеш  уникати.  Хіба  на  Місяць  полетиш!
     Вона  сміялася:
     —  Та  ну  тебе,  ми  ніколи  не  посваримося.
       Вони  разом  вступили  до  університету  в  одному  місті.  Поліна  обрала  факультет  журналістики,  бо  любила  історії,  розповіді  людей  та  віршування.  Макс  же  давно  мріяв  стати  військовим.
     —  Ти  ж  розумієш,  це  небезпечно,  —  якось  сказала  вона,  дивлячись  йому  у  вічі.
   —  Розумію,  —  серйозно  відповів  він.  —  Але  я  хочу  захищати  тих,  кого  люблю.  І  тебе  теж,  Полінко.
   Вона  мовчки  притислася  до  нього,  відчуваючи,  як  б’ється  його  серце.
---
     І  ось  настав  день,  який  змінив  усе.  В  країну  прийшла  війна.  Макс,  не  вагаючись,  пішов  добровольцем.
     —  Полінко,  я  мушу.  Це  мій  обов’язок.
     —  А  мій  —  чекати  тебе  і  молитися  за  тебе,  —  прошепотіла  вона,  намагаючись  стримати  сльози.
     Та  вона  не  тільки  чекала.  Не  довго  думаючи,  Поліна  записалася  на  курси  медсестер.  Вона  хотіла  бути  там,  де  могла  врятувати  когось  від  смерті.
     Згодом  вона  вже  працювала  у  стабілізаційному  пункті,  куди  привозили  поранених.
       Одного  дня  привезли  Макса.  Він  був  блідий,  поранений,  але  ще  живий.  Поліна  зціпила  зуби,  щоб  не  кричати  від  страху,  і  взялася  його  рятувати.
     Він  відкрив  очі  й,  побачивши  її,  слабко  всміхнувся:
     —  Полінко…  я  ж  казав,  що  ти  —  мій  ангел.
     —  Ти  не  смій  помирати,  чуєш  мене?!  —  вигукнула  вона.  —  Ти  повернешся  додому.  До  мене!
     Він  тихо  прошепотів:
    —  Якщо…  якщо  не  вийде…  пообіцяй  мені…  Розвій  мій  прах  у  тій  Ірландії,  про  яку  я  тобі  завжди  розповідав.  На  краю  скелі.  Там,  де  море  обіймає  небо.
     Сльози  заливали  їй  очі.
     —  Не  кажи  так!  Ми  ще  поїдемо  туди  разом!
       Але  він  не  повернувся.
---
     І  ось  вона  тут  —  на  тому  самому  краю  скелі,  де  він  мріяв  колись  стояти.  
     Небо  було  важке  й  сіре,  згори  хлинули  потоки  хододного  дощу,  вітер  мало  не  зривав  її  з  ніг.  Але  Поліна  не  зупинилася.  Вона  відкрила  урну,  і  вітер  вирвав  із  неї  попіл,  піднявши  його  в  небо.
     —  Я  кохаю  тебе,  Максе…  завжди  кохала...  і  буду  завжди  кохати...  —  промовила  вона  крізь  сльози.
     В  ту  ж  мить  хмари  розійшлися,  і  з-за  них  визирнуло  сонце,  освітлюючи  смарагдові  пагорби  та  блискучі  хвилі.  Поліна  підняла  голову  і  раптом  відчула  —  він  поруч.  Невидимий,  але  відчутний,  такий  же  теплий,  як  завжди.
     Вітер  тихо  прошепотів  у  її  вухо:
   —  Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди.
     І  вона  повірила.

06.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047200
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2025

Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент п’ятий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix)

Баба  Галя:  прямий  ефір  і  базарна  демократія
(Фрагмент  п’ятий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     Купивши  собі  омріяного  "айфхфона",  баба  Галя  цілу  ніч  не  спала.
     —  Яка  ж  я  тепер  сучасна!  Яка  ж  ділова!  А  яка  ж  молода!  —  шепотіла,  гладячи  нову  мобілку,  як  кота.
     —  Тут  тобі  й  кнопки  нема,  і  мордою  можна  відкрить!  А  в  мене  морда  —  дай  Боже  кожному.
     Вона  кілька  разів  пробувала  розблокувати  телефон  великим  пальцем  ноги  (а  раптом  так  тоже  робе),  але  техніка  вперто  впізнавала  тільки  лице.
     —  Ну  нічого,  —  зітхала  Галя.  —  Морду  в  мене  ше  ніхто  не  крав,  то  хоч  у  цьому  спокій.
   Перша  справа  —  завести  Інстаграм.
—  Як  то…  "нікінейм"?  Та  я  вам  зараз  такий  "нікінейм"  забацаю!  Марійко,  ану  допоможи!                  "Galyna_official_selo_bazar_top_news"  
—  онука  добре  знала,  як  писати  нікнейми.  
     Хай  усі  знають,  шо  я  —  офіційна!  —  вигукнула  баба  Галя  пританцьовуючи.
     На  аватарку  поставила  себе  з  каструлею  борщу  (шоб  усі  бачили,  шо  я  жінка  господарська),  а  в  описі  написала:  "Не  телевізор,  а  ше  краще.  Всі  новини  з  базару.  Хто  кому  шо  виніс,  і  хто  без  решти  дав."
       Вранці  на  базарі  замість  овочів,  які  так  і  не  виклала,  баба  розклала  новенький  "айфхфон",  обмотала  його  серветкою  (шоб  "пилюка  не  сіла"),  і  оголосила:
     —  Увага!  Прямий  ефір  із  базару!  Зараз  вам  розкажу,  хто  кого  зранку  обважив,  недодав,  переважив,  розрахував,  недорахував  і  все,  все  все...!
     Натиснула  кнопку  "Live"  і  понеслося:
     —  Алло,  громада!  То  слухайте!          
     Вітька  з  рибного  знову  на  Тамару  коситься,  але  тепер  тихіше,  бо  його  вчора  мало  не  винесли  ногами  вперед  після  бійки.  А  ше  —  Галина  Петрівна  з  молочного  підмішує  в  сметану  молоко  з  порошку!  Я  сама  нюхала!
     Біля  прилавку  миттєво  зібрався  натовп.  Люди  не  стільки  слухали  трансляцію  в  телефонах,  як  чекали  наживо,  кого  баба  наступним  "здасть".
     —  Галя,  не  мели  дурниць!  —  вигукнула  та  сама  Галина  Петрівна  з  молочного.
     —  Ага!  Попалася!  —  баба  вже  крутила  "айфхфон"  у  бік  конкурентки.            
     —  Дивіться,  громадо,  злочинниця  в  кадрі!
       —  Та  вимкни  ти  той  свій  апарат!  —  червоніла  Петрівна.
       —  Ага!  А  хай  тепер  увесь  Інтернет  знає,  хто  чим  торгує!
       Коментарі  сипалися,  як  насіння  в  курятнику:
     "Галя,  ближче  камеру!"
     "А  покажіть  її  відро,  де  порошок!"
     "Дайте  інтриги!  Нам  ще  до  обіду  сидіти  на  роботі!"
       "А  правда,  що  Марія  з  квіткового  з  Іваном  із  взуттєвого?"  
     "Покажіть  кабачки!"
     "Зробіть  огляд  базарних  цін!"
       І  тут  підключився  сам  Арчик  із  хот-догами.
     —  Бабо  Галь,  рекламочку  мені  зробіть!  Скажіть,  що  в  мене  найдовші  й  найсмачніші  хот-доги  на  базарі.  Я  вам  за  то  —  три  з  майонезом  без  черги!
   —  О-о-о,  оце  вже  ділова  пропозиція!  —  зраділа  баба  й  повернула  камеру.  
     —  Шановні  мої  підписники!  Офіційно  заявляю:  в  Арчика  "ходоноги"  такі,  шо  й  президент  би  не  відмовився!
     В  коментарях:
     "Скажіть,  хай  майонезу  більше  дає!"
     "Зніміть  крупним  планом,  бо  ми  теж  голодні!"
       "Галя,  куштуй  при  камері,  ми  будемо  віртуально  їсти!"
       Баба  відкусила  так,  що  майонез  справді  потік  аж  по  ліктю.
       —  О,  бачите!  Це  вам  не  порошкова  сметана!
     Ефір  набрав  стільки  глядачів,  що  навіть  продавчиня  квітів  Марія  принесла  вазон  і  підписала  "на  фон  для  трансляції".
     —  А  що?  Може,  хто  побачить  і  купить!
     Хтось  із  молоді  написав  у  коментарях:  "Галя,  зробіть  рубрику:  базарні  розслідування!"
     —  А  шо,  мені  не  тяжко,  —  кивнула  баба.  —  Тільки  спершу  ходонога  доїм.
     Баба  розчулилась:  
    —  Господи,  я  тепер  телеведуча!  А  шо  я  казала?  Городина  —  то  таке…  А  от  плітки  й  прямий  ефір  —  то  справжній  бізнес!
       До  вечора  вона  продала  всього  три  буряки  й  одну  цибулину  (і  то  з  милості).  Але  заробила  славу  "головного  базарного  блогера".
     А  вдома  гордо  сказала  онуці  Марійці:
     —  Бачиш,  дитинко,  тепер  у  мене  свій  канал.  Не  "1+1",  а  "Галя+1,  і  ше  півбазару".
     —  Бабусю,  то  ви  тепер  інфлюенсер?
     —  Та  де  там,  бери  більше  —  богиня  базарних  ефірів!  —  величаво  промовила  баба.
А  потім  додала:
     —  Та  я  не  знаю,  хто  я,  —  зітхнула  Галя,  витираючи  телефон  від  майонезу.  —  Але  точно  вплив  маю!

Мораль
     Якщо  баба  Галя  бере  "айфхфон"  у  руки  —  базар  перетворюється  на  телестудію.
     Новини  з  села  можуть  жити  без  газет,  але  не  без  Галі.
     "Ходоног"  і  майонез  —  найкраща  реклама  у  світі.
     І  головне:  в  епоху  "айфхфонів"  баба  лишається  бабою  —  тільки  з  Wi-Fi!

Післямова  від  автора
     Дорогі  мої  читачі  й  глядачі,  тут  у  нас,  як  на  базарі  —  то  сміх,  то  сльози,  то  майонез  по  ліктю!
     Коли  я  починала  писати  про  бабу  Галю,  гадала,  що  то  буде  одна  проста  історія  про  городину,  плітки  та  один  айфхфон.  А  воно,  бач,  як  завернулося!
     Галя  —  то  ціла  епопея.  Вона  може  за  одну  трансляцію:
     посварити  півбазару,
     звести  докупи  сусідку  з  кумом,
     а  головне  —  змусити  людей  сміятися  й  задуматися,  кого  ми  слухаємо  й  кому  віримо.
     Скажу  вам  чесно:  у  той  момент,  коли  Галя  вийшла  в  прямий  ефір  з  ходоногом  у  руці,  я  зрозуміла  —  це  вже  не  просто  плітки.  Це  —  медіаімперія  замішана  на  дріжджах  з  майонезу.  Але  все  ж  таки,  яка  б  не  була  героїня,  вона  у  мене  добра,  мила  бабуська  у  самому  розквіті  її  юної  старості!))
     Але  на  цьому  все  не  зупиняється!  Бо  там,  де  Галя  й  слава,  —  там  політика  вже  стоїть  у  черзі,  як  за  акційним  цукром.

       Анонс  наступного  фрагмента
 "Вибори  на  базарі,  або  як  баба  Галя  у  політику  зірвалася"
       У  наступному  епізоді  ви  дізнаєтесь:
     Чому  депутати  райради  злякались  більше  баби  Галі,  ніж  гречки  без  масла.
       Як  вона  провела  передвиборчі  дебати  біля  ящиків  з  капустою,  і  чому  там  аплодували  навіть  кури  з  пташиного  ряду.
       Яку  програму  Галя  написала  власноруч  —  і  чому  перший  пункт  у  ній:  
       "Кожній  хаті  —  по  банці  огірків  і  по  кілу  ходоногів!"
         І  як  один  прямий  ефір  міг  перетворити  базар  на  новий  парламент.
       Бо,  як  каже  сама  баба:  "Якщо  я  вже  вийшла  на  ефір  —  тримайтеся,  бо  це  вам  не  порошкова  сметана!"

03.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046994
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2025

Павутиння днів

Ходить  час  у  вицвілих  барвінках,
Наче  серпень  губить  теплий  крок.
Золотіє  день  на  павутинках,
З  гілки  спогад  капає,  як  сок.

Виноград  ховає  ночі  зрілі,
В  бурштино́ві  грона,  мов  у  сни.
А  калини  ягоди  щасливі
Прокладають  стежку  далини.

Журавлі  здіймають  сині  крила,
Гублять  небо  в  шепоті  хмарин.
Все  іде,  як  казка,  що  збіліла,
І  вертає  тільки  в  часі  плин.

Та  в  саду  ще  світиться  надія,
Ще  горить  промінням  кожен  лист.
Все  іде  в  минуле,  але  в  мріях
час  не  зломить  світло  наших  днів.

03.08.2025  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025

Нескорена берегиня

Присвячено  жінкам-захисницям,  що  тримають  на  своїх  плечах  Незалежність  України.

Вона  іде  у  бій,  тримає  зброю,
А  в  серці  —  ніжність,  материнський  світ.
Її  молитва  світить  глибиною,
Її  любов  сильніша,  ніж  граніт.

Вона  у  формі,  стомлена  й  тривожна,
А  усмішка  —  немов  весняний  цвіт.
Її  душа,  як  пісня  переможна,
Несе  надію  крізь  жорстокий  світ.

Вона  —  дружина,  мати  і  кохана,
Її  обійми  —  затишок  і  щит.
В  ній  дух  Тараса  і  земля  безкрая,
І  тихий  спів,  що  над  Дніпром  дзвенить.
 
І  хай  пливе  над  небом  пісня  ніжна,
Хай  квітне  мир  у  рідній  стороні.
Вона  —  воїтелька,  сильна  й  бентежна,
Що  береже  для  світу  дні  ясні.

24.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2025

У серці — Незалежність

А  я  пишу,  бо  серце  в  грудях  б’ється,
А  я  живу  —  і  доля  в  нас  одна.
Над  краєм  сонце  правди  світлом  ллється,
Воно  незламне,  вільне,  як  весна.

А  я  пишу  рядки  під  стяг  свободи,
Що  славно  в  небі  сяє  золотим.
Не  відберуть  його  в  мого  народу  —
Він  вічний,  як  Дніпро,  гучний,  мов  грім.

А  я  пишу  під  спів  святого  гімну,
Що  душу  мою  кличе  у  блакить.
Під  тризубом  —  святим  вогнем  єдину
Велику  віру  маю  боронить.

І  кожен  вірш  у  бій  стає  зі  мною,
І  кожне  слово  —  полум’я  й  мечі.
Йде  Україна  славною  ходою,
В  її  долонях  —  діти  й  світлі  дні.

23.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025

Прощальна пісня літа

Ще  літо  золотаве  гріє  ниви,  
І  стиглості  вінець  кладе  на  колос.
Та  плинуть  вже  пориви  вітру  й  зливи,
І  чути  осені  відлуння  голос.

Ще  грає  літо  у  зелених  травах,  
Ще  сонце  сипле  світанковий  промінь.
Та  з-за  гори  у  шатах  золотавих
Вже  осінь  йде  —  рудовосяйний  гомін.

Вона  сміється  стиглими  плодами,
Веде  за  обрій  тишу  журавлину.
А  літо  крила  склало  над  лугами  —
Прощальний  штрих  все  сипле  без  упину.

І  росами  згоряють  дні  щасливі,
Згасає  гай  у  пелехах  туманів.
Та  кроки  осені,  повільні  й  сиві,
Вже  стелять  листям  золотим  поляни.

Проща‌й,  моє‌  золотоко‌се  лі‌то,
Твоє‌  тепло‌  ще  ду‌шу  зігріва‌є.
А  осі‌нь  кро‌к  свій  стелить  непомітно  —
І  се‌рце  зно‌ву  пісню  заспіває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025

У тобі весь світ

У  тобі  не  чужий  сценарій,
Ти  не  тінь,  не  рядок  у  пітьмі.
Твій  світ  но́вим  сузір’ям  сіяє,
Бо  ключі  від  життя  —  у  тобі.

Відпусти  всі  чужі  бажання,
Не  ув'язнюй  себе  у  словах.
Твоє  серце  шукає  світання,
Твоя  сила  —  у  власних  думках.

Розв’яжи  ти  вузли  мовчання
І  звільни  на  свободу  політ.
У  тобі  —  і  вогонь,  і  кохання,
У  тобі  —  неозорий  весь  світ.


20.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025

Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент четвертий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.
Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix).

"Базарна  епопея:  Як  баба  Галя  на  базарі  плітки  продавала  та  про  шкоду  фастфуду"
(Фрагмент  четвертий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     Це  сталося  тоді,  коли  кабачки  вже  лізли,  як  скажені,  а  помідори  в  коморі  почали  тихо  псуватися  від  бабиного  ігнору.
     —  Та  скільки  ж  можна  торгувати  тим,  що  з  землі?!  —  стомлено  зітхала  баба  Галя,  збираючи  чергове  відро  перерослих  огірків.
     —  Мене  вже  огірок  уві  сні  душить!  Кабачки  мутантами  стали!  А  від  консервації  для  внуків  тошнить,  наче  вагітну  молодицю!
       Але  хоч  би  там  що,  а  баба  вперто  збирала  городину  на  продаж,  бо  мріяла  про  новенький  "айфхфон".  Бо  старий  мобільний  вже  ледве  тягнув  —  інтернет  тормозив,  як  дід  Пилип  після  Великдня.  
     Базар  того  ранку  гудів,  як  вулик,  тільки  бджоли  були  в  хустках  і  з  торбами,  а  мед  замінив  запах  копченої  ковбаси,  квашеної  капусти  і  смажених  пиріжків.  
     Баба  Галя  приперлася  зі  своїм  асортиментом:  відро  картоплі,  два  відра  буряків,  в’язанка  цибулі  і  три  кабачки,  які  росли,  як  на  стероїдах.  Але  вже  з  порогу  базару  вона  зрозуміла:
     —  Та  ніхто  сьогодні  тих  овочів  не  купить!  Тут  же  новина  така,  шо  мої  кабачки  на  фоні  бліднуть,  як  квашена  капуста  без  бурака!
   У  баби  Галі  був  кризовий  момент:  сидить  на  базарі,  дивиться  на  свої  кабачки  й  буряки,  а  вони  дивляться  на  неї.
     —  Ну  шо,  овочеві  діти,  —  зітхнула  баба,  —  ви,  може,  й  добрі,  але  "айфхфона"  мені  не  купите.
     І  тут  Галі  сяйнула  думка,  як  лампочка  в  клубі  на  дискотеці:
       —  Ага!  Кабачки  не  принесуть  грошей,  а  плітки  —  принесуть!  Бо  де  ще  люди  дізнаються,  чия  невістка  чужого  порося  на  свято  різала?
     Вона  прибилася  до  ряду  між  зеленню  й  копченостями,  розклала  стільчика,  красиво  виклала  овочі,  поставила  табличку  "Гаряча  правда  —  5  гривень  за  шматочок",  і  з  перших  же  слів  привернула  натовп:
     —  О,  люди,  та  ви  чули,  шо  Тетяна  з  аптечного  кіоску  зробила  губи,  а  чоловіку  сказала,  шо  то  алергія  на  томати?
     І  почалося...
       Люди  сходились,  як  мухи  на  варення.  В  баби  в  голові  була  енциклопедія  "Кому  що  болить,  в  кого  що  росте,  хто  кому  що  сказав,  з  ким  хто  що  збирав  на  кладовищі  та  хто  з  ким,  ну  того..."
       —  Чула,  що  Свєтка  свою  курку  в  "штукатурці"  тримає  —  каже,  що  то  маска  з  глини  для  краси.  А  насправді  —  елітного  сусідського  півня  заманити  хоче!
       —  А  бачили,  як  Петро  хліб  купував?  Ага,  так  от  —  в  борг.  Уже  третій  раз!  Бо  все  йде  на  випивку.
     Коли  до  неї  підійшла  жіночка  з  порожніми  руками,  баба  одразу  відчула:
     —  Стійте!  Відчуваю,  ви  новенька.  Давайте  так:  за  10  гривень  розкажу,  хто  в  нашому  селі  вже  тричі  таємно  міняв  лічильник  на  газ.  І  дам  бонус  —  анекдот  про  сусідку,  яка  вночі  їсть  майонез  ложкою!
       Через  годину  навколо  баби  вже  було  кільце  слухачів.  Дехто  навіть  записував.  А  один  дядько  з  вусами  так  реготав,  що  вставні  щелепи  випурхнули  з  рота,  як  горобці  з  гілки  налякані  котом.
         Біля  баби  зібрались  й  сусідки  з  рядів:
     —  Галь,  ти  чула?  Вітька  з  рибного  кидався  на  Тамару  з  м’ясного!
       —  Та  чула!  —  гримнула  баба.  —  А  я  вам  скажу,  шо  то  не  через  ковбасу,  а  через  котлети  з  їдальні  на  вокзалі!  Бо  я  бачила,  як  вона  йому  там…  ой,  —  Галя  зробила  загадково  круглі  очі  і  прикрила  рота  руками.
     І  все,  понеслося.  Через  п’ятнадцять  хвилин  баба  вже  не  картоплю  зважувала,  а  градус  інтриг  піднімала.  Люди  йшли  не  за  овочами,  а  за  "свіжим  та  гарячим  випуском  новин"  від  Галі.
       —  Ой,  бабо,  а  ви  чули,  шо  Галина  Петрівна  з  молочного…
       —  Чула!  І  навіть  знаю,  хто  в  тому  винен!  І  це  вам  не  розкажу,  доки  не  візьмете  кілограм  бурачка.
     Інколи  баба  Галя  зазивала  до  себе  покупців:
     —  Свіжі  плітки!  Вчорашні  дешевше!
     Народ  збігся,  наче  на  акцію  в  "Сільпо".  Одні  брали  "свіжі",  інші  —  "солоні,  заквашені  з  минулого  року".  А  для  постійних  клієнтів  Галя  робила  "оптову  знижку":  дві  плітки  про  сусідку  —  третя  про  кума  в  подарунок.

      І  тут,  після  чергової  успішної  партії  словесної  розсади,  баба  Галя  вийняла  зі  схованки  (хусточки  в  пазусі)  акуратно  складені  купюри  й  шепнула:
     —  Ну  що,  Галинко,  ти  це  зробила!  Геть  томати  —  ти  інфлюенсерка!
І  змінила  табличку  на  "Інфлюенсер  Галя.  ЩО,  ДЕ,  КОЛИ".  І  слово  ж  вивчила  таке,  недарма  дивиться  "Тікітоки".
    До  обіду  в  баби  залишилась  половина  овочів,  але  в  кишені  —  стільки  грошей,  ніби  вона  торгувала  не  картоплею,  а  біткоїнами  на  криптобіржі.
     —  А  шо  я  вам  скажу,  —  міркувала  вона,  закриваючи  прилавок,  —  городина  —  то  добре.  Але  плітки  —  то  золото!  І  без  ГМО!  Беріть  уроки!
     Але  найулюбленіше  місце  баби  —  то  не  магазин  техніки,  де  можна  було  крадькома  потицяти  на  різні  кнопочки,  а  "будка  Арчика  на  базарі".
     Арчик  на  базарі  славився  своїми  "ходоногами"  —  це  така  булка  з  сосискою,  майонезом,  гірчицею  і  ще  бозна-чим.  Баба  Галя  казала:
     —  Там,  як  в  ресторані!  Тільки  без  скатертин  і  з  мухами.  Але  то  нічого  —  майонез  їх  вбиває.  А  скуштувавши  хоча  б  раз  ту  смакоту,  то  після  неї  можна  було  або  плакати,  або  пити  таблетки  від  печії.
       Та  найбільше  шоу  починалося  тоді,  коли  Галя  ставала  в  чергу.
     Щоб  не  так  сумно  було  чекати,  вона  ставила  руки  в  боки,  і  повчала:
     —  Люди,  не  жріть  ту  отруту!  То  ж  майонез  у  ваших  жилах  буде  плескатися  замість  крові  або  в  мізках  замість  сірої  речовини!  То  ж  хімія,  шо  душу  виїдає,  як  моя  свекруха  колись,  царство  їй  небесне!  —  перехрестившись,  продовжувала  лекцію  про  шкідливість  фастфуду.
     Народ  слухає,  киває,  а  баба  тим  часом  підсувається  все  ближче  і  ближче.
       Коли  Галя,  насилу  діждавшись  своєї  черги,  зайшла  до  Арчика  в  "будку",  то  несла  себе  так,  як  шеф-кухар,  що  отримав  зірку  Мішлен:
     —  Арчику,  мені,  як  завжди!  Щоб  сосиска  визирала  з  обох  боків,  майонез  —  по  периметру,  а  гірчицю  —  як  підпис  нашого  голови  на  документі!
     Арчик  уже  знав:  якщо  в  баби  добрий  настрій  —  просить  два  хот-доги;  якщо  поганий  —  три.
       Вона  купила  одразу  два  —  один  "на  зараз",  другий  "на  потім,  як  прокинуся  вночі".  Сіла  на  лавочку,  надкусила,  аж  майонез  потік  по  пальцях.
     —  Ооо,  —  причмокнула,  —  Арчику,  ти  мій  гастрономічний  герой!  Таки  не  дарма  я  сьогодні  базар  тримала  на  слуху!
     А  потім  сфоткала  себе  з  хот-догом  і  підписала  в  Фейсбуці:  "Їм,  живу,  слухаю  плітки  й  сама  створюю  легенди.  Ваша  кореспондентка  —  баба  Галя".
   А  потім  мружачись  від  насолоди  подумала:  
     —Та-а-ак,  айфхфон  куплю  —  і  все!  Буду  в  прямому  ефірі  не  тільки  на  Фейсбуці,  а  й  на  Інстаграмі!  Зроблю  лайви  прямо  з  базару,  хай  люди  бачать,  шо  я  знаю,  хто  з  ким  і  через  шо.  А  городину  хай  інші  продають  —  я  ж  тепер  новинний  канал  села!

Мораль:
1.  Якщо  баба  Галя  береться  за  плітки  —  жодна  центральна  телестанція  не  витримає  конкуренції.
2.  Гроші  швидше  заробляються  язиком,  ніж  сапкою.
3.  "Ходоног"  —  то  не  просто  їжа,  то  паливо  для  новинних  ефірів.
4.  І  пам’ятайте:  коли  в  баби  Галі  з’явиться  айфхфон  —  світ  отримає  ще  одного  репортера,  який  "завжди  в  темі".

Післямова  від  автора:
     отак,  дорогі  мої,  з  маленького  відерця  картоплі  може  початися  велика  кар’єра  сільського  медіа-магната.  Бо  якщо  хтось  думає,  що  інформація  —  то  телебачення,  то  хай  знає:  у  нашому  селі  інформація  —  то  баба  Галя  з  лавочки.  І  якщо  в  неї  буде  айфхфон,  то,  тримайтесь,  1+1  і  BBC!
Бо  справжня  правда  народжується  не  в  студіях,  а  між  рядами  цибулі  й  капусти.

Анонс  наступного  фрагменту:
"Баба  Галя:  прямий  ефір  і  базарна  демократія"

     Баба  Галя  виходить  у  прямий  ефір  з  базару  та  доводить,  що  Інстаграм  —  то  нова  зброя  проти  конкурентів.
       Галина  Петрівна  з  молочного  намагається  втекти  від  "базарного  папараці",  але  айфхфон  усе  бачить!
     Арчик  із  хот-догами  запускає  рекламну  кампанію  "майонезом  по  ліктю",  а  баба  Галя  стає  її  головним  обличчям.
     Натовп  вимагає  пліток,  цін  і  навіть  кабачків  у  кадрі  —  бо  тепер  кожен  крок  на  базарі  під  прицілом  лайв-трансляції.
       Бо  коли  баба  Галя  бере  в  руки  айфхфон,  то  навіть  Netflix  відпочиває.
       Готуйтеся:  "Галя+1,  і  ще  півбазару"  виходить  у  прямий  ефір!

Далі  буде...

19.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046010
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025

Присвята Дню поганої поезії

́Так-так,  існує  таке  свято!  Його  відзначають  18  липня!
Поезія  —  не  завжди  про  геніальність,  і  я  на  неї  не  претендую.  Інколи  можна  бути  смішною,  легкою,  незалежною  й  навіть  недосконалою!

Аллуся  вийшла  з  хати  в  шкарпетках,
бо  чоботи  з’їла  сусідська  коза.
Сонце  зависло  на  двох  табуретках,
і  захворіла  від  сміху  роса.

Алла  махнула  —  в  повітрі  з’явився
чайник  із  крилами,  крикнув:  «Привіт!»
Кіт  під  вікном  без  хвоста  залишився,
Подарував  хтось  йому  самоцвіт.

Всі  кукурудзи  стояли,  як  люди,
І  шепотіли:  "Танцюй  без  біди!"
Їй  все  одно  —  головне,  що  не  буде
віршів  нормальних  сьогодні…  Ні-ні!

18.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025

Жирафа та Мураха

Професорка  Жирафа
Дуже  любила  квіти,
А  з  нею  друг  Мураха  
Завжди  шукали  миті.

В  великих  окулярах
Вона  читала  книжки,
Комаха  на  гітарі
Співав  їй  пісні  ніжні.

Ці  миті  незабутні
та  повні  дивоцвіту.
Одне  на  двох  майбутнє
З'єднало  їх  навіки.

14.08.2025
(Чомусь  так  придумалося,  хоча  на  фото  одна  Жирафа  з  квітами😊😄)
P.S.  Мені  підказали  -  Мураха  під  квітами!😄

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025

Щастя віслючка

В  небі  жайвір  дивувався,
Пахне  медом  жовтий  гай.
Віслючок  у  квіти  вбрався  —
Промовляє:  "Дивограй!"

В  лузі  бджілки  летять  спіхом,
На  квітках  веселий  рій,
Віслючок  бадьорим  сміхом  
Будить  ранок  чарівний.

Сонце  світить,  вітер  грає,
Пісня  радості  встає,
Віслючок  усім  бажає:
"Хай  весна  в  серцях  цвіте!"

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025

Букет для мами

Малесенька  корівка
Набрала  квітів  в  лузі,
Прийшла  в  свою  домівку  —
Вітатиме  матусю.

У  мами  Моллі-бебі
Сьогодні  іменини  —
Хай  сонце  сяє  в  небі
В  таку  чудову  днину!

Букетик  ніжних  квітів
Теля  подарувало,
Ще  й  віршиком  привітно
З  любов’ю  привітало.

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025

Друзі

Під  дощем  сиділи  друзі  —
Жабенятка  в  квітах  різних
Парасолька  в  них  із  ружі,
Щоб  не  змокли  лапки  ніжні.

Краплі  весело  стрибають,
По  пелюстці,  мов  по  гірці,
А  вони  пісні  співають,
І  ховають  сміх  у  серці.

Дощ  шумить,  а  їм  чудово,
В  казку  день  перетворився,
Їм  під  квіткою  бузково
Веселковий  світ  з'явився.

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025

Мавпенятко

Маленьке,  миле  мавпенятко
На  сонці  гріло  свою  спинку,
Кумедне,  жвавеє  звірятко
Усіх  смішило  безупинно.

Купальник  в  квіточки  вдягнуло
І  окуляри  —  яке  модне!
Сміялось,  плескалось  й  пірнуло
В  басейн…  Як  тільки  прохолодно!

А  потім  сіло,  наче  зірка,
Немовби  з  глянцевих  картинок.
І  кличе  знову  водна  гірка
У  вир  яскравих,  теплих  хвильок.

13.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025

Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент третій)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.)

УЗД  баби  Галі:  хроніки  недовіри  до  апаратури
 (Фрагмент  третій)
Десь  в  українському  селі...

   Тихого,  мирного  ранку  понеділка,
ще  півні  не  кукурікнули,  а  баба  Галя  вже  прокинулася.  Та  не  від  пташиного  співу,  а  від  неспокою  в  шлунку.  Очі  вирячила,  лоб  у  поту,  серце  стукає,  як  молоток  по  казанку:
—  Ой  лишенько,  Галя,  сьогодні  ж  у  місто  на  УЗД!  —  пригадала  вона  раптово  і  сплеснула  в  долоні  —  Тьху!  Аж  серце  тьохнуло,  як  згадала,  шо  якраз  під  вечір  борщ  їла  з  бутербродом  із  сала,  а  на  закуску  галушок  мисочку.  А  як  він  мені  шось  не  те  покаже?
—  Маріє!  —  гукає  з-під  ковдри,  —  а  ти  мені  воду  набрала  в  дорогу?  А  бутерброди  з  салом?  А  направлення?  А  труси  нові,  там  же  ж  роздягатися  треба!  Шоб  усе  було,  як  у  людей!  А  шо  то  взагалі  те  УЗД?  Воно  болить?  А,  Господи,  може  то  я  вмирати  їду,  га?
     Марія,  онука  баби  Галі,  мовчала,  тиха,  як  тінь,  бо  знала  —  зараз  почнеться  бабина  симфонія:  від  стогнання  до  патетики.  
     І  справді,  питання  сипались,  як  горох  об  дорогу.  А  в  проміжках  між  ними  —  тяжке  зітхання,  стогони  й  трагічні  монологи  про  долю:
—О-хо-хо-хо!  Господи  мій,  яку  я  маю  тяжку  долю!  У-и-и-и.  Чоловік  —  царство  небесне,  подруги  —  дурні  базікалки,  діти  в  місті  —  як  ті  берези:  білі  й  байдужі.  Все  на  мені.  Все  на  мені.  Хата,  кури,  тиск  і  тепер  от  ше  це  УЗД!  Ой,  лишенько!  А  я?  Я  ж  баба,  я  ж  Галинка!  
     Змахнувши  невидимі  сльози  причитала  вона  на  всю  хату  десь  ще  з  пів  години.
   Але  що  поробиш  —  треба  їхати.  Насилу,  з  бубоном,  із  заклинанням,  із  плачем,  із  33-ма  "горе  мені"  і  108-ма  "ой,  лишенько",  баба  Галя  почала  збиратись  —  розправила  свій  фартух,  хустку  вузликом,  пальто  "шанель"  із  секонду.  Прихопила  й  торбу,  як  завжди,  з  пиріжками  з  капустою  і  баночкою  салату  (бо  ж  раптом  знайома  медсестра  попадеться).
    —А,  Господи,  Марійко!  Шість  сорок,  а  того  водія  нема!  Та  хай  йому  грець!  Дзвони!  Бо  ми  запізнимося  і  мені  в  живіт  не  зазирнуть!  —  репетувала  баба,  ніби  зібралась  в  політ  на  Місяць.
    Коли  все  ж  таки  на  подвір’я  підкотив  той  самий  водій,  що  мав  її  везти  (далекий  родич  Петро  —  нашим  воротам  двоюрідний  сарай,  як  полюбляла  вона  говорити  про  таких  родичів),  баба,  побачивши  авто,  подумала:  
     —  О-о-о,  нарешті!  Не  пройшло  й  пів  року,  як  скотиняка  приїхав,  —  але  перехрестилася  і  промовила  голосно,  мило,  з  полегшенням:
     —  Ой,  Петя  приїхав!  Слава  тобі,  Господи,  і  святому  Христофору  —  охоронцю  мандрівників!
    Запхавшись  у  машину,  в  пальто,  з  торбою  і  з  хусткою  по  самі  брови,  баба  видихнула  з  глибини  душі:
   —  Ох,  ух,  ах-ха-хах...  Фууух,  я  вже  втомилася!  Ше  не  поїхали,  а  я  вже  готова  назад  завернути!
    Подумавши,  згадала,  що  вона  королева  і  гордо  промовила:
   —  Ну-у-у,  поїхали!  А  то  я  вже  як  та  автівка  на  морозі  —  не  заведена,  але  гріюся!
     Не  встигли  й  від'їхати,  як  баба  "тихим"  басом  згадала:
—  Марійко,  а  воду  взяли?!  А  аналізи?!  А  гроші?!  А  далеко  ше?  Бо  я  вже…  якби  це...  по  нужді...
    Петро  з  Марією  перезирнулися  й  мовчки  поїхали  швидше.  На  що  баба  відразу  відреагувала:
     —  Петре,  не  жени,  бо  в  мене  тиск  як  у  скороварці.  А  як  рване  —  то  і  УЗД  не  треба,  лівера  самі  повискакують!
     Після  того,  як  виїхали  на  трасу,  баба  трішки  заспокоїлася  роздивляючись  машини  і  хати,  що  стояли  вздовж  дороги.  Про  що  вона  думала,  ніхто  не  знав,  навіть  сам  Господь  Бог.
     Потім  баба  ожила,  звісно,  трохи  постогнала,  поскаржилась  на  життя,  на  Миколу  з  сусідньої  вулиці,  який  у  вісімдесят  завів  молоду  дівчину  з  "Тікітока",  і  ще  на  те,  що  в  аптеці  знижки  "тільки  з  70  років",  а  їй  вже  72,  але  вона  ще  баба  хоч  куди!
    —  А  як  виглядаю,  га?  —  запитувала  Галя,  —  скажи,  онучко,  я  ше  нічого?  Чи  вже  УЗД  не  спасе?
     Проїжджаючи  трасою  повз  якогось  села,  аж  раптом  баба  прогриміла:
   —  Стояти-и-и!  Петю,  з’їдь  на  обочину!  Мені  по  природі  треба!  Я  ж  воду  пила  —  як  соловей  на  весіллі!
    За  селом,  у  кущах,  баба  виконала  свої  справи  й  з  полегшенням,  зойками  та  щастям  в  очах,  влізла  назад  у  машину:
—  Фух!  Полегшало!  Аж  очі  заіскрились!  Тепер  можна  і  на  УЗД.  Водій,  трогай!
     У  місті  баба  ще  раз  "вигукнула"  про  потребу  зупинки  посеред  проспекту.  Її  не  хвилювало,  що  це  місто,  немає  "лишніх  кущиків",  всюди  біжать  перехожі  по  своїх  справах.
         Петро  майже  заїхав  у  клумбу  біля  аптеки  —  лише  б  баба  змогла  "сходити  під  оті  кущики".  А  ще,  щоб  не  розказала  у  прямому  ефірі  на  "Фейсбуці"  у  групі  місцевої  громади,  як  він    її  "катував"  забороняючи  "сходити  під  кущі".
     Ще  за  всю  дорогу  баба  Галя  "хлєбала"  тонну  води,  яка  вмістилася  у  півторалітровій  пляшці  та  з  горем  говорила  сама  до  себе:  —  О-о-охх,  я  вже  не  можу!  
     А  от  і  клініка.  
     "Фух"—  з  полегшенням  зітхнули  мандрівники,  коли  добралися  до  місця  призначення.  
     Бабу  Галю  та  Марійку  зустрів  привітний  персонал.  Але  баба  була  інтелігента  та  культурна  людина  і  про  себе  залишила  незабутні  враження  у  клініці.
   У  гардеробі  баба  Галя  роздягнулася  з  таким  гонором,  ніби  йшла  не  на  процедуру,  а  в  сауну  з  подругами.  Медсестрі  одразу  дала  баночку  салату  (бо  ж  не  гарно  з  порожніми  руками  йти).
     —  Бабусю,  ви  точно  на  УЗД?  —  питала  медсестра,  визираючи  з-за  дверей,  як  кіт  із-під  шафи.
     —  А  куди  ж  іше?  В  Туреччину  на  шопінг?  —  обурилася  Галя,  поправляючи  на  голові  хустку,  яку  зав’язала  так,  ніби  йшла  на  війну,  а  не  на  обстеження.
     Черга  сиділа  тихо,  але  очі  в  усіх  світилися,  як  у  вужа  на  ярмарку  —  цікаво  ж,  що  то  за  персона  заходить.
     —  Бабусю,  ви  ж  не  снідали?  —  уточнювала  медсестра.
     —  Дитинко,  я  зранку  майже  голодна,  от  тільки  чай…  ну,  і  мисочку  галушок  зі  шкварками…  ну,  і  бутерброд  із  салом.  Та  я  ж  не  знала,  що  ви  такі  голодні  до  того  УЗД!
     Тут  у  черзі  хтось  хихотнув,  хтось  кашлянув,  а  баба  Галя  вже  дістала  з  торби  поліетиленовий  кульочок.
     —  Он,  візьми  пиріжок  з  капустою.  Може,  й  апарат  ваш  веселіше  покаже!
       Присівши  на  лавку  під  кабінетом,  мандрівниця  заспокоїлася.  Але  не  втримавшись,  через  дві  хвилини  вже  питала:
     —  Маріє!  А  котра  година?  А  довго  ше?  А  то  мені  тут  якось…  самотньо…
     Жінка  поряд  сказала:
     —  Вас  покличуть,  як  буде  ваша  черга.
     Галя  усміхнулася  оскалом  гієни  і  крізь  зуби  промовила  "Дякую",  але  про  себе  подумала:
       —  Ти  диви,  яка  стєрва!  Повчальниця  з  черги  виросла…
     Бабі  періодично  було  нічого  робити  і  вона,  щоб  не  забували  про  неї  подавала  ознаки  життя,  то  стогнаннями,  то  запитувавши  котра  година.  Публіка  була  в  захваті.  
     І  от  та  мить  настала!  Нарешті  її  покликали.  Галя  зайшла  —  і  в  холі  стало  тихо  та  сумно,  як  у  бібліотеці  після  бурі.
     Медсестра  завела  бабу  Галю  до  кабінету,  а  та  одразу,  ще  з  порога:
     —  Ой,  дітки,  тут  у  вас  холодно,  як  у  церкві  на  Різдво!  Може,  я  в  пальті  полежу?
       Лікар  підняв  брову,  але  промовчав.
     —  То  куди  лягати?  Ага,  сюди…  ой,  а  ця  подушечка  у  вас  така  маленька,  шо  мені  тільки  для  коліна  підійде.
       Баба  Галя  лягла  на  кушетку  (немовби  Леніна  прклали  в  мавзолей):  з  гордістю,  з  легким  презирством  до  медичного  персоналу  й  рішучістю  людини,  яка  пережила  як  мінімум  одну  реформу  медицини.
    На  ній  був  фартух.  Так,  той  самий.  З  помідорним  узором  і  плямою  від  буряка,  яку  вона  вважала  "родимкою  кухонної  вдачі".  Лікар  поглянув  і  обережно  попросив:
     —  Пані,  вам  треба  зняти  фартух.
     —  Ага,  шоб  ви  потім  у  Фейсбуці  мене  виклали?  —  зіронізувала  баба.  
     —  Нє,  докторе,  фартух  —  це  мій  захист.  Як  бронєжилет,  тільки  з  кишенею  під  сало.
     Вона  так  його  й  не  зняла.  Просто  підняла  до  підборіддя,  мов  шлагбаум.
     Лежати  тихо  баба  не  могла:
   —  От.  Дивіться,  але  з  повагою  і  добре,  бо  минулого  разу  одна  лікарка  мене  дивила,  а  потім  виявилося,  шо  то  не  мій  жовчний,  а  моя  торба  з  горіхами  на  животі  лежала!  Я  ж  сміялась  тиждень!
     Лікар  натиснув  датчиком  на  живіт,  а  баба  скривилась:
     —  О-о-о,  не  тисніть  там!  Там  у  мене  борщ!  Ше  не  переварився,  ви  шо  —  хіба  так  можна?!
—  То,  можливо,  у  вас  збільшена  печінка...  —  бурмотів  лікар.
—  Та  то  не  печінка,  синку,  то  душа  широка!  І  борщ!  Повторюю:  БОРЩ!  Там  ще  галушка  не  опустилася  —  акуратніше,  вона  ж  у  мене  як  кулька  повітряна  —  доторкнись  не  так,  то  в  суп  на  стелі  перетвориться!
Лікар  зосереджено  водив  датчиком  по  животу,  а  баба  Галя,  замість  мовчати,  розказувала:
     —  А  ви  знаєте,  чого  я  на  УЗД  прийшла?  Бо  сусідка  казала:  Галю,  сходи,  може,  тобі  там  якесь  золото  знайдуть.  А  я  думаю:  якшо  знайдете,  половину  вам  віддам,  тільки  на  базарі  поможіть  поторгуватись!
     Лікар  нервував.  Його  освіта  —  шість  років  університету,  два  роки  інтернатури  й  три  роки  на  курсах  "Мовчання  —  золото"  —  не  передбачала  боротьби  з  сільською  логікою.
     —  У  вас,  здається,  жирова  дистрофія  печінки,  —  сказав  він  обережно.
     —  О,  то  це  ж  добре!  —  зраділа  баба.
     —  То  вона  в  мене,  як  у  гусака  перед  Різдвом!
—  Це  не  зовсім...  добре.
—  Як  не  добре?!  Та  ви  знаєте,  скільки  той  гусак  коштує?!  —  сказала  баба  і  гордо  додала:  —  А  я  вам  от  шо  скажу:  в  мене  все  працює  як  годинник,  ше  1987  року!  Тільки  з  кукушкою.
   Вже  коли  дослідження  закінчилось,  Галя  злізла  з  кушетки,  поправила  хустку  й  серйозно  сказала:
     —  Ну  шо,  лікарю,  там  у  мене  все  нормально?  Чи  знову  треба  борщу  більше  їсти,  шоб  апарат  мав  шо  показати?
     А  потім  почалось.  Лікар  хотів  записати  дані,  баба  —  поставити  під  сумнів  сам  факт  існування  діагнозу.
     —  А  де  написано,  шо  то  дистрофія?
     —  Ось  тут,  на  екрані.
     —  А  я  не  бачу.
     —  То  це  медичний  прилад.
     —  І  шо?  Я  бачила,  як  внук  мені  мультики  показував  на  мікрохвильовці!  То  шо  тепер  —  у  мене  замість  печінки  Халк?!
     Баба  Галя  встала,  одягла  фартух  назад  до  рівня  поясу,  як  ремінь  чемпіона,  й  глянула  суворо:
     —  Шо  я  вам  скажу,  докторе.  Кабінет  у  вас  красивий.  Датчик  ваш  —  ніби  телевізор.  Але  душі  нема.  А  без  душі  не  буде  діагнозу.
     —  Але  ж  ми  по  фактах…
     —  Я  вам  зараз  факти  дам!  Оце,  наприклад,  пляма  —  то  не  від  хвороби.  То  я  сала  з’їла  вночі.  Бо  було  холодно,  і  я  захищалась  зсередини.
       Коли  баба  вже  виходила,  то  повернулась  і  врочисто  сказала:
—  Ви  не  лікар,  ви  стандартизатор!  Як  комісія  по  гостам.  Я  вам  не  чайник  і  не  рулет!  Я  —  жінка,  в  якої  печінка  живе  окремим  життям!  І  взагалі:  "Я  не  хворію  —  я  просто  іноді  відпочиваю  горизонтально".
       Марійка,  яка  все  це  слухала,  сиділа,  наче  гімназистка  на  сповіді.
     —  Бабо,  може,  підемо  вже?
     —  Зараз!  Я  ще  тут  правду  шукаю.
Коли  вони  нарешті  вийшли  з  клініки,  баба  Галя  радісно  "хлєбанула"  водички  з  пляшки:
     —  Фух,  от  і  все!  Перемогли  техніку!
     —  То  як  вам,  бабо,  лікар?
     —  Та  нормальний,  хоч  і  трохи  бездушний.  Але  нічого.  Йому  ше  рости  й  рости.  А  фотку  з  УЗД  мені  дайте!  Я  її  в  Фейсбук  виставлю  з  підписом:  "УЗД.  Стан:  стабільна  легенда!"     
    На  зворотному  шляху  баба  Галя  мовчала  лише  три  хвилини.  Потім  видала:
    —  А  ти,  Петрусю,  знаєш,  скільки  людей  боїться  лікарень?  А  я?  Я  —  Галя!  Мене  печінкою  не  злякаєш!
   І  таки  бабу  трохи  зморило.  Прикривши  свої  оченята,  втомлено  шепотіла:
—  Я  води  напилася  на  п’ять  років  уперед.  Та  й  нервів  лишилось,  як  в  акумуляторі  на  морозі...
    Коли  приїхали  додому,  то  голодна,  натомлена  баба  Галя  смачно  поїла,  плюхнулася  на  улюблений  диванчик  і…  ввімкнула  свій  розмовний  телеграф.
—  Алло,  Свєтко?  То  слухай!  Поїхала  я,  значить,  в  місто,  одна,  без  нікого,  сама-самісінька…
    І  понеслась  бабина  розповідь  —  з  деталями,  як  у  серіалі,  з  паузами,  ойканнями,  роздумами  про  життя,  здоров’я,  смерть  і  сир  Брі  (який  вона  знов  згадала,  бо  в  клініці  хтось  хрумтів  якоюсь  "канапешкою"  в  коридорі).
А  потім  згадала  про  інтернет  і  зняла  серію  прямих  ефірів  у  Фейсбуці,  розповідаючи  всім  кумам,  кумасям  і  сусідам,  як  "показала  лікарям,  хто  тут  ще  нічого",  вимахуючи  фоткою  своїх  ліверів.
    —  А  печінка?  Та  вона  в  мене  як  у  гусака  перед  Різдвом!  —  хвалилася  баба.  —  Золота,  жирна  і  трохи  перевтомлена,  але  жива!
    І  заснула  баба  того  вечора  з  телефоном  на  животі,  а  снився  їй  молодий  лікар,  схожий  на  Олега  Вінника,  який  просив  рецепт  квашених  помідорів  і  лагідно  казав:
    —  Пані  Галино,  ваші  органи  —  як  картина  Пікассо.  Нічого  не  ясно,  але  шедевр!
     А  потім,  баба  Галя  захропіла  так,  що  кіт  дременув  із  печі.  І  снилось  їй  щось  гарне:  добрий  шмат  сала,  запашна  ковбаска,  "кохве"  в  горнятку  і  червоний,  наваристий  борщ  —  той,  що  густий  і  "згущує  життя".
Але  це,  як  каже  сама  баба:
—  Інша  історія.  І  не  для  всіх  вух.
Мораль:
Якщо  баба  зібралась  на  УЗД  —  зупинити  її  зможе  хіба  що  Янгол-Хранитель  з  талоном  на  пізніший  час.  
   А  якщо  серйозніше,  то  ось  кілька  фактів:
     1.  Не  важливо,  куди  їде  баба  Галя  —  на  УЗД  чи  в  Париж,  головне,  щоб  усі  довкола  знали,  що  вона  їде.  І,  бажано,  потерпали  разом  із  нею.
    2.  Пий  воду  розумно,  бо  в  бабиних  півторалітрах  заховано  як  мінімум  20  хвилин  стогнання  й  дві-три  позапланові  зупинки.
    3.  Поїздка  з  бабою  —  це  не  логістика,  це  емоційний  квест,  де  ти  або  пройшов  рівень,  або  баба  всіх  відправила  "к  святому  Пантелеймону".
    4.  Найкращі  нерви  —  не  в  лікарнях  у  психологів,  а  в  Марійки,  яка  витримала  всю  поїздку  мовчки.
   5.  І  хай  баба  Галя  натомилась  бідолашна,  зате  розповідь  вийшла  —  з  барвами,  приправами  і  внутрішнім  рентгеном  усієї  сільської  драми.

Післямова  від  автора
       Отак,  дорогі  мої,  і  закінчилась  ця  медична  сага  з  бабою  Галею.  Апаратура  лишилася  у  шоці,  лікар  —  у  роздумах,  а  сама  Галя  —  з  переконанням,  що  в  неї  все  "працює,  як  годинник,  тільки  з  кукушкою".  І  як  казала  вона,  виходячи  з  кабінету:
—  Знаєте,  лікарю,  я  вас  поважаю,  але  ви  своїм  датчиком  моїх  нервів  не  зіпсуєте!
     Тож  розходимось,  як  пацієнти  після  аналізів:  хтось  з  полегшенням,  хтось  з  питаннями,  а  хтось  —  з  історією,  яку  тепер  переповідатимуть  онукам.

А  в  наступному  фрагменті
"Базарна  епопея:  Як  баба  Галя  на  базарі  плітки  продавала  та  про  шкоду  фастфуду"  ви  дізнаєтесь:

     Чому  баба  Галя  вирішила,  що  кабачки  й  помідори  не  зможуть  купити  їй  новий  телефон,  а  от  плітки  —  зможуть.
       Як  вона  переконувала  людей  не  їсти  "ходоноги"…  стоячи  в  черзі  за  ними.
       І  чому,  навіть  розповідаючи  про  шкоду  фастфуду,  баба  замовляла  у  Арчика  на  базарі  подвійний  "ходоног  "щоб  майонез  капав  по  ліктю"
     Бо  з  бабою  Галею,  як  з  майонезом  у  Арчика  —  знаєш,  що  не  корисно,  але  руки  самі  тягнуться!

Далі  буде...

11.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045489
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2025

На краю світла і пітьми

На  скелі,  де  вітер  співає  про  втрати,
Стоїть  тінь  в  жалобі  —  мов  постать  з  пітьми.
Дух  неба  до  неї  злітає  крилато,
Як  спомин  останній  німої  сльози́.

Вона  не  ридає,  лише  завмирає,
В  очах  —  цілий  всесвіт,  розбитий  колись.
І  тиша,  як  море,  безкраєм  лягає,
Де  хвилі  молитв  у  пітьмі  пролились.

І  Янгол  над  нею  схилився,  як  свідок,
І  зорі  тремтять,  мов  зів’ялі  листки.
Лиш  вітер  у  скелях  співає  про  літо,
Що  вже  не  вернути  і  не  віднайти.

08.08.2025

Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2025

Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент другий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.)

Гастрономічна  ригідність  баби  Галі  (франмент  другий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     О-о-о,  харчова  ригідність  баби  Галі  —  це  окрема  тема,  майже  як  погода:  ніби  й  звична,  але  щоранку  дивує.  Та  це  взагалі  окрема  опера  трьома  діями,  де  кожна  страва  має  свою  партитуру,  а  рецепти  —  передаються  голосом,  з  інтонаціями,  натиском  і  драматичними  паузами.
 Отож,  продовжимо:

     Баба  Галя  була  така  ригідна,  що  навіть  старий  дід  Василь,  колишній  полковник  і  ветеран  чотирьох  городів  (себто  городніх  сезонів),  якось  сказав:
    —  З  бабою  Галею  не  те  що  не  посперечаєшся  —  її  навіть  бур’ян  у  грядці  боїться  переконати  в  протилежному.
     У  баби  все  мало  бути  так,  як  вона  казала.  А  як  не  так  —  то  значить,  не  так  живеш.  Зазвичай,  вона  говорила:  
    —  А,  трясця  твоїй  матері!  Сказала,  як  сокирою  відрубала.  А  якщо  не  подобаюсь,  не  кличте  заміж!
     Ото,  наприклад,  якщо  вона  вважала,  що  ложка  має  лежати  справа,  то  ти  її  хоч  уліво,  хоч  у  шухляду  —  на  ранок  знайдеш  ложку  на  місці.  Праворуч.  Біля  серветки.  Бо  баба  вставала  раніше  за  сонце  —  не  для  «кохве»,  а  щоб  «порядок  у  хаті  сам  не  завівся».
   —  Та  я  вам  скажу,  порядок  —  це  святе!  Без  порядку  в  ложках  не  буде  порядку  в  державі!  —  піднімаючи  високо  вказівний  палець,  заявляла  вона  на  сільських  зборах,  на  які,  до  речі,  приходила  з  власним  стільцем  (бо  «ті  сільські  скриплять,  як  стара  верба  на  ставку,  а  я  звикла  до  стабільності  та  надійності»).
    Та  найбільше  проявлялась  її  ригідність  у  харчах.  Її  гастрономічна  карта  світу  складалась  із  трьох  головних  континентів:
сало,  борщ  і  компот.  Все  решта  —  варварство,  єресь  і  насмішка  над  шлунком.
     Інтернети  писали  про  білки,  жири,  вуглеводи,  а  баба  Галя  читала  етикетки  лише  з  однією  метою:
—  Де  тут  написано  «сало»?  Нема?  Викидай.
     В  баби  Галі  їсти  треба  було  строго  за  розкладом:
7:00  —  бутерброд  із  салом  (сало  з  морозилки,  бо  «тоді  зуби  прокидаються»),
12:00  —  борщ,  навіть  якщо  +35  в  тіні,
17:00  —  млинці  і  компот,
19:00  —  «щось  легеньке»,  тобто  каша  з  п’ятьма  ложками  смальцю  та  стаканом  молока  з  окрайцем  хліба.  
          Її  кулінарна  логіка  була  простою,  як  мотузка  на  сіні:
      Сніданок  мусить  розбудити  організм.  Значить  —  сало.
     Обід  —  нагодувати.  Значить  —  борщ,  та  такий,  щоб  ложка  стояла,  а  не  плавала.
    Вечеря  —  пригріти  душу.  Значить  —  каша  зі  смальцем,  щоб  було  важко,  але  тепло.
    Кожну  страву  баба  супроводжувала  ще  й  філософським  коментарем.  
     Наприклад,  варячи  на  пару  вареники  з  капустою  (такі,  що  один  на  руку  вміщується),  казала:
     —  Їсти  треба  так,  щоб  потім  не  хотілося  їсти.  А  не  ці  ваші  фітнес-гречки  на  пару.
    А  на  пробу  якось  взяла  «смузі»  —  і  після  першого  ковтка  обтерла  губи  рушником  і  сказала:  —  Якби  я  таке  принесла  діду  Івану  (царство  йому  небесне)  —  він  би  подумав,  що  це  помиї  для  свині,  тільки  гарно  збиті!
    І  справді,  чого  ще  чекати  від  людини,  яка  до  приїзду  внуків  із  міста  запасалася  не  фруктами,  а  двома  десятилітровими  каструлями  вареного  борщу  —  «на  всі  смаки»:  один  з  квасолею,  другий  —  без,  бо  «раптом  вони  там  в  місті  квасолі  бояться».
    Одного  разу  онука  баби  Галі  —  Марійка  —  приїхала  з  міста  та  на  сніданок,  замість  сала,  захотіла  авокадо-тост  та  канапе  із  сиром  Брі.  Баба  Галя  заклякла.  Потім  повільно,  майже  з  гідністю,  відповіла:
     —  Авокадо?  То  шо  воно  таке?  Оце  оте  зелене,  шо  як  мило  з  пліснявою?  Чи  оте  канапе  із  сиром  Брі  —  знущання  над  хлібом  і  здоровим  глуздом?
     —  Господи,  прости,  але  шо  то  за  «канапе»?  Це  ж,  по  суті,  бутерброд,  якого  обікрали!  Тоненький,  як  рахунок  у  магазині  після  пенсії,  ще  й  сир  якийсь  недоспілий!  —  обурювалася  баба  Галя,  обдивляючись  крихітні  шматочки  на  тарілці,  які  приготувала  внука.
     —  Брі,  кажеш?  Та  я  такий  сир  бачила,  коли  в  мене  молоко  скисло  і  кіт  від  нього  втік!  Це  шо,  тепер  елітне?  Та  ти  візьми  нормального  домашнього  сиру,  наріж  кавалок  сала,  зверху  часничком  натри  —  от  то  буде  канапе!  Народне!  І  ніхто  не  буде  давитися  отим  вашим  «брі»!
А  потім,  спробувавши  шматочок  із  ввічливості,  сказала:
     —  Воно  ще  й  пахне,  як  затхла,  брудна  ганчірка  з  підпіччя!  А  коштує,  як  піввідра  картоплі  на  базарі.
   І  стверджувально  додала:
     —  Якщо  сир  без  цвілі  не  модний,  то  я  —  топ-блогер  року.  Записуй  у  свій  Тікіток,  ставай  у  чергу!
     А  на  останок  піднявшись  й  урочисто,  ніби  вирок,  мовила:
     —  У  моїй  хаті  є  лише  два  види  намащування  на  хліб:  сало  і  сало  з  часником.  Хто  з  цим  не  згоден  —  двері  онде.  Можна  не  знімати  капців.
    А  коли  священник  на  недільній  проповіді  якось  сказав:
—  Треба  бути  гнучкими,  приймати  зміни…
       Баба  Галя  після  служби  притисла  його  до  паркану  своїм  авторитетом  і  сказала:
—  Отче,  я,  звісно,  з  вами,  але  якщо  хтось  завтра  скаже,  що  хрест  тепер  носиться  на  спині  —  я  не  підтримую.
       Бо  якщо  Галя  сказала,  що  рушник  висить  тут,  а  кішка  їсть  з  тої  миски,  а  новини  дивимось  тільки  о  21:00,  бо  тоді  «оці  говорять  правду»  —  то  так  має  бути.
    Хоч  зійди  сонце  не  з  того  боку  —  а  рушник  не  переважиш.
       Бо  баба  Галя  —  вона  не  просто  жінка.  Вона  —  система  координат.

Мораль:
    —  Якщо  баба  Галя  щось  вирішила  —  готуйтеся  не  до  дискусії,  а  до  капітуляції.
       Бо  в  її  домі  без  розкладу  навіть  кіт  не  нявкає  й  собака  з  будки  не  виходить.
А  загалом:
    Жити  з  ригідною  бабою  —  як  ходити  по  прокладеній  стежці:  надійно,  стабільно,  і  не  дай  Боже  ступити  вбік.
   Але  й  з  такою  бабою  не  пропадеш:  борщ  завжди  гарячий,  ложка  завжди  на  місці,  а  сало  —  святе,  хоч  би  й  третя  світова  почалась.
   І  якщо  хтось  усе  ж  спробує  переконати  бабу  Галю  змінитися,  —  пам’ятайте:
«Ригідність  —  то  не  вада,  то  характер!»

Післямова  автора:  
анонс  третього  фрагменту:

Наступний  епізод  нашого  документального  серіалу  носитиме  назву:
   «УЗД  баби  Галі,  або  хроніки  недовіри  до  апаратури»
     У  цьому  фрагменті  ви  дізнаєтесь:
чому  баба  Галя  не  знімала  фартух  навіть  на  УЗД;
     як  вона  казала  лікарю,  що  «то  не  печінка  збільшена,  а  борщ  ще  не  переварився»;
     і  як  через  непорозуміння  між  лікарем  і  бабою  кабінет  УЗД  перетворився  на  комісію  по  стандартизації  медичних  послуг.
     Бо  якщо  хтось  думає,  що  бабу  Галю  можна  переконати  навіть  сучасним  томографом  —  дарма.  Вона  ще  з  1987  року  знає,  що  в  неї  все  працює  «як  годинник,  тільки  з  кукушкою»,  і  взагалі  —
«Я  не  хворію  —  я  просто  іноді  відпочиваю  горизонтально!»
     Очікуйте  третій  фрагмент.
І  пам’ятайте:
   З  бабою  Галею  не  жартують.  Її  сало  не  терпить  компромісів.  Як  і  вона  сама.

Пи-Си:  якщо  хтось  не  знає,  що  таке  ригідність,  то  Вікіпедія  пише,  що  то  такий  термін,  який  описує  нездатність  особи  змінити  свої  переконання  і  звички,  навіть  у  тих  випадках,  коли  це  було  б  логічно.

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045188
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2025

Вірш на світанку

На  світанку  жайворонок  лине,
З  піснею,  мов  вірш  із  висоти.
Серце  розцвітає  у  людині,
Бо  в  промінні  —  мрії  золоті.

Мак  в  сльозі  роси  горить  червоний,
Мов  любов,  що  в  серці  не  згаса.
Поле  дихає  у  сон  бездонний,
Де  живе  весни  ясна  краса.

Гріє  землю  сонце,  мов  долоня,
Кожен  крок  —  як  дотик  до  життя.
Все  довкола  —  в  світлі,  без  заслоння,
Йде  до  мрій  і  віри  майбуття.

Хай  цей  сон,  як  жайвір  у  зеніті,
Висне  в  небі  —  чистий,  голосний.
Стане  дивом  —  світлим,  справжнім,  в  літі,
Що  в  душі  цвіте,  мов  чарівний.

03.08  2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025

Вірш пам’яті Кирила Головка

(на  основі  трагедії,  що  сталася  на  Сумщині)

Не  сонце  зійшло  —  то  заплакала  хмара,
У  небо  здійнялась  дитяча  душа…
Для  чого  сьогодні?  Чому  така  кара?  
Якщо  на  війні  помирає  дитя.

Йому  б  ще  сміятись,  на  річку  ходити,
Писати  контрольні,  змагатись  в  футбол…
Йому  б  і  родину  колись  ще  створити…
Забрав  ту  надію  ненависний  дрон.

Йому  —  лиш  дванадцять…  І  серце  відкрите.
Любив  Україну  та  вірив  в  добро…
У  небі  для  нього  зоря  вже  розквітла,
А  вітер  несе  його  світле  тепло…

Кириле,  пробач  нас,  що  ми  не  зуміли
Твій  день  зберегти,  і  твій  сміх,  й  твій  політ…
Прости,  що  дорослі  створили  цю  силу,
Де  зброя  зірвала  невинний  твій  цвіт.

Ми  будем  тебе  пам’ятати  у  ві́рші,
У  квітах  весняних,  у  співі  птахів,
Ти  в  небі  тепер,  де  там  не  болить  вже,
Де  кожен  ангелик  —  це  той,  хто  любив.

Спочинь,  світлий  хлопче,  у  вічнім  просторі
Твій  промінь  тепер  поведе  в  небеса.
Ти  в  серцях  назавжди́,  в  небеснім  дозорі,  
Ти  світла  надія,  що  вічно  жива!

🕯️  Світла  пам’ять  тобі,  Кириле.
Ніщо  не  виправдає  смерть  дитини.
02.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025

Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент перший)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.))

Баба  Галя.  Знайомство.  
(Фрагмент  перший)  
Десь  в  тихому,  українському  селі...

   Знайомтесь  —  це  баба  Галя.  Така  собі  опецькувата  бабуська,  в  самому  розквіті  своєї  юної  старості:  коли  ще  не  зовсім  стара,  але  вже  й  не  молодиця.
    Отже,  баба  Галя.  Бабця  мала  досить  високий  зріст,  як  для  жінки,  довгі  рівні  ноги,  на  які  було  посаджене  велетенське,  квадратне  тіло.  У  баби  висів  добрячий  живіт,  який  з  такою  пристрастю  до  їжі  наїла.  Великі  округлі  груди,  мов  ті  величаві  Карпати,  широкі  кремезні  плечі  з  довгими  руками  надавали  бабі  сили  і  наводили  трішки  остраху.  На  лиці  баба  була  й  не  гарна,  й  не  погана  —  така  собі  круглолиця,  з  тонкими  губами  та  зеленими  круглими  очима.  А  як  натягне  на  голову  "фіолєтовий  парик",  підведе  очі  "голубими"  тінями,  наведе  щоки  червоним  буряком  та  нафарбує  губи  рожевою  помадою,  то  всі  діди  в  селі  були  біля  її  ніг.  Недарма  баба  Галя  дивилася  "Тікітоки"  як  правильно  наносити  макіяж  на  обличчя:  
     —  Лайффаки  люблю  дивицця  на  "Тікітоку"  про  штукатурку  для  морди,  —  ділилася  секретами  своєї  краси  кумушкам  села.  
     —  А  ще  й  свій  блог  веду,  прямі  трансіляції!  Є  в  мене,  аж  тридцять  три  підписчики,  —  вихвалянням  баби  не  було  ні  кінця,  ні  краю.
     Коротше,  баба  була  вогонь  з  перчиком.
     А  ще  Господь  не  обділив  бабу  на  гострий  язичок.  Ото  вже  любила  зводити  та  смакувати  різного  роду  плітки.  І,  байдуже  про  кого:  про  себе,  про  дітей,  про  сусідів,  про  подружок, про  зірок  шоу-бізнесу,  про  троюрідну  тітку  двоюрідного  брата  у  третьому  коліні.
     —  Ой,  Боже,  дай  ранок  діждати,  а  там  уже  й  новий  день  з  новинами,  —  полюбляла  промовляти  баба  Галя.
     І  щойно  отримавши  якусь  новину,  та  ще  й  з  приказкою  "Ти  ж  тільки  нікому  не  кажи",  баба  Галя  розпочинала  змагання  зі  швидкістю  звуку  "хто  кого".  Чи  швидкість  звуку  швидша,  чи  баба  Галя  з  розповсюдженням  новин.
А  починалося  це  ось  так.
     Найуспішніша,  найпопулярніша  пліткарка  —  сільська  блогерша  на  прізвисько  Свєтка  Бі-Бі-Сі,  щойно  зрання  продерши  очі,  промочивши  водичкою  своє  горличко,  брала  в  руки  телефон  і  надзвонювала  своїй  агентурі.  Вгадайте,  хто  був  у  неї  в  топ-1  агентів?  Правильно  —  баба  Галя!  
   А  як  баба  Галя  вміла  грати  сцени!  Та,  мабуть,  славетні  на  увесь  світ  актори  позаздрили  такій  щирій,  невимушеній  грі  баби.  Станіславський  впав  би  на  коліна  та,  ридаючи,  шепотів:
     —  Вірю...
    Отож,  Свєтка  Бі-Бі-Сі  набравши  бабу  Галю  повідомила  наступну  інформацію:  
     —  Галя,  слухай!  То  ти  чула  чи  не  чула,  що  вчора  дід  Панько  козі  замість  сіна  курячий  комбікорм  насипав?  А  коза  тепер  кукурікає,  мов  півень!
     —  Ой,  лишенько,  Свєтко,  тримай  трубку,  бо  я  зараз  скиплю  від  новини!  —  крикнула  баба  Галя  і  вже  встала  з  ліжка,  натягуючи  халатик  із  леопардовим  візерунком  (із  секонд-хенду,  але  ж  "італійський  оригінал",  як  казала  вона).
—  А  шо  далі  було?!  —  захекано  видихнула  вона,  одягаючи  свої  рожеві  капці  з  написом  "Hot  mama".
       —  Та  то  ще  не  все!  Панькова  коза  побігла  на  центральну  площу  й  почала  співати  гімн!  І  то,  уяви,  перед  самою  сільрадою,  якраз  коли  голова  з  району  приїхав!
     —  Ой,  трясця...  —  тільки  й  мовила  баба  Галя,  вже  мчала  на  подвір’я,  залітаючи  у  клуню,  де  завжди  стояла  її  бойова  "тачка"  —  старенький  велосипед  з  дзвіночком  у  вигляді  качки.
І  полетіла  баба  Галя  по  селу,  як  міська  маршрутка  в  годину  пік.
       —  Панькова  коза  кукурікає,  ще  й  гімн  співає!  —  гукала  вона  кожному  зустрічному.  —  Та  вона  ж  патріотка!  Не  здивуюсь,  як  на  вибори  піде!
До  обіду  новина  обросла  пір’ям  —  і  в  прямому,  і  в  переносному  сенсі.  У  селі  вже  казали,  що  коза  не  просто  кукурікала,  а  ще  й  подала  заявку  на  шоу  "Голос  країни",  та  навіть,  нібито,  пройшла  кастинг  по  відеозв’язку  з  телефону  голови  сільради.
     Баба  Галя  тим  часом  повернулася  додому,  заварила  собі  "кохве  по-турецьки"  (в  турці  з  "Аврори"),  ввімкнула  "Тікітоки"  і  вже  готувала  черговий  лайфхак:
—  Прівєтікі!  В  ефірі  баба  Галя!  Дівчата,  беріть  на  замітку  лайффак!  Хочете,  щоб  чоловік  вас  слухав?  Співайте  гімн  при  вході  в  хату  —  перевірено  на  козі  Панька!
І  додала:
     —  Але  нікому  не  кажіть,  що  то  я  вам  сказала!  Бо,  знаєте,  люди  зараз  таке  плетуть…  ой-ой-ой…
       А  в  цей  час  по  селу  ширилася  нова  чутка  —  нібито  баба  Галя  відкриває  свій  канал  на  Ютубі:  "Галя-News:  від  гімну  до  комбікорму".

Мораль:  
     Не  годуй  козу  не  тим  —  інакше  дізнається  про  це  все  село…  з  баби  Галіної  прямої  трансляції!  
     Не  знаєш,  чим  годувати  —  годуй  сіном!
     А  ще  —  не  недооцінюй  козу:  сьогодні  вона  кукурікає,  а  завтра  веде  ранкову  рубрику  на  телебаченні.
     І  пам’ятай:  якщо  десь  у  селі  щось  сталося  —  баба  Галя  вже  несе  це  на  весь  інтернет!
     Бо  баба  Галя  —  то  не  просто  баба…  то  місцева  Вікіпедія  з  функцією  прямого  ефіру!
 
Післямова  від  авторки  (а  може,  й  від  баби  Галі):
Це  був  лише  перший  фрагмент  з  бабиної  ложки.
А  ложка,  між  іншим,  не  пуста  —  там  ще  й  борщ,  і  юшка,  і  сто  грам  самопальної  правди  (  самопальна  від  діда  Панька,  бо  він  гонить  добру  й  чисту,  як  сльозу).
Бо  баба  Галя  —  не  просто  жіночка  в  хустині.
Це  вам  не  якась  інстамамка  з  кавою  на  фоні  квітів.
Це  —  жива  енциклопедія  сільського  життя:  з  лайффаками,  приправами,  компотом  і  трішечки  з  лайкою  (але  по-доброму,  з  душею).
Так  що  бережіться,  бо  у  наступному  фрагменті  баба  Галя  постане  у  всій  своїй  гастрономічній  красі  та  ще  й  своєю  ригідністю.  А  що  воно  таке?  То  вже  другий  фрагмент  життя  з  бабиної  ложки!

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044922
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2025

Аромат душі

Не  тільки  квіти  пахнуть  на  світанку,
Не  лиш  дощем  виблискує  земля…
Є  аромат,  невидимий  щоранку  —
Це  аромат  душі.  Це  —  ти.  Це  —  я.

Він  не  в  флаконах,  не  в  гілках  жасмину,
Його  не  зважиш,  не  проллєш  слізьми.
Він  —  у  словах,  у  погляді  людини,
У  тиші,  що  говорить  без  пітьми.

Душа,  мов  нива:  посієш  —  те  й  буде.
Любов  —  то  ніжність,  злість  —  гіркий  полин.
І  аромат  її  пізнають  люди
По  тому,  як  ти  входиш  в  їхній  плин.

Він  пахне  вірою,  мов  хліб  із  печі,
Як  мамина  молитва  уночі,
Як  доброта  —  без  зайвих  слів  і  речень,
Як  світло,  що  росте  з  глибин  душі.

Цей  аромат  —  невидима  окраса,
Це  той  флюїд,  що  серце  несе  в  світ…
Він  —  справжність.  Він  —  найвищая  прикраса.
Він  —  таємничий,  мов  кохання  цвіт.

05.07.25р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2025

У ніч на Купала (квартон)

У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки,
І  місяць  пливе  понад  плесом  ріки,
Коли  оживає  старий,  темний  ліс  —
То  Мавка  виходить  в  густий  верболіз.

У  косах  —  жар-квітки,  купальські  свічки,
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки.
А  очі,  мов  сяйво  глибоких  озер...
У  душах  живих  раптом  всесвіт  завмер.

Її  поцілунки,  як  подих  весни,
Де  голос,  мов  пісня  навіює  сни.
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки,  
В  коханні  до  Мавки  горять  юнаки.

Спокусниця  юна,  гріховна  й  манка  —
Кружляє  в  таночку,  легка  й  чарівна.
І  душі  заманить  у  хащі  й  річки,
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки.

23.06.27
Світлина  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2025

Серенада Водяного

Ой,  русалоньки  любі,  дрібні  водяниці,
Мої  хвильки  шовкові,  мій  плескіт  і  спів!
Хай  не  маю  я  злата,  ні  срібла  в  скарбниці,
Та  для  вас  я  весь  світ  би  у  води  втопив!

Я  для  вас  і  поважний,  й  лускатий,  і  мрійний,
На  Купала  плету  вам  з  латаття  вінки.
Хай  не  принц  я,  а  тільки  старий  та  спокійний  —
Зате  знаю  всі  ритми  ріки  й  глибини.

Мої  русі  красуні,  під  шепіт  ночами,
Ви  пірнаєте  в  сни,  мов  у  небо  з  води…
Я  вам  серце  дарую,  я  з  вами  думками,
Бо  немає  ніде  кращих  вас,  молодих!

Тож  виходьте  з  джерел,  із  озер,  з  верболозу,
Хай  зоря  на  воді,  мов  для  вас  самоцвіт!
Я  співатиму  вам  до  самого  морозу,
Поки  хвиля  у  серці  моїм  ще  шумить!

25.06.25
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025

Чахлик Невмирущий і Купальська ніч (четверик)

Йшов  Чахлик  Невмирущий  у  своїх  думках,
Все  мріяв  про  свій  замок  і  тінь  у  гілках.
Аж  раптом  Купала,  танці,  вогнище,  спів,
Русалочки  сміються,  Водяник  підплив.

Все  мріяв  про  свій  замок  і  тінь  у  гілках…
«Але  що  за  безчинство?!  Де  морок,  де  жах?!
Мавки  пританцьовують,  Лісовик  реве:
«Іди  до  нас,  діду,  хай  душа  оживе!»

Аж  раптом  Купала,  танці,  вогнище,  спів…
Нявка  промовляє:  «Кохаю  сто  років!»
А  Чахлик  аж  тріпоче  від  палких  чуттів:
«Мене  в  склеп  поверніть,  хоч  до  третіх  півнів!»

Русалочки  сміються,  Водяник  підплив…
Вранці  дід  прокинувсь  в  обіймах  двох  чортів.
І  вперше  за  сто  літ  той  дідок  не  бурчить:
«А  нічка  була  файна...  хоча  і  на  мить!»

27.06.25
Світлина  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025

Трояндовий шепіт літа

Рожевий  вибух  на  початку  літа,
Його  аромат  —  солодко-духмяний...
Немов  та  любов,  що  в  серці  розквітла
Під  блакитним  небом,  тихим  й  безкрайнім.

А  кущ  троянди  шепоче  про  мрії,
В  яскравих  хвилях  —    душа  і  бажання,
Що  зіткані  із  щастя  та  надії,
Дарують  світові  своє  зітхання.

Навколо  —  спека,  пил  і  будні  сірі,
А  кущ  палає  ніжністю  живою.
І  кожен  цвіт,  мов  подих  вітру  в  вірші,
Що  шепче  літу  ніжною  красою.

15.06.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2025

Герої, що живуть в серцях!

Герої,  що  живуть  в  серцях!

Є  біль,  що  в  серці  не  втихає,
Є  тиша,  що  кричить  без  слів.
Де  вчора  ще  наш  світ  стрічає,
Сьогодні  —  попіл  із  хрестів.

Не  виміряти  втрат  глиби́ни,
Ні  часом,  ані  плачем  дня.
Бо  ті,  хто  впали  за  Вкраїну,
Живуть  —  їх  смерть  не  забуття.

Крізь  кожен  подих,  крок  і  втому,
Несем  їх  імена,  як  стяг.
І  пам’ять  —  наша  спільна  зброя
І  вічний  їх  священний  шлях.

Вони  —  у  полі  колосковім,
У  шелесті  тривожних  снів,
У  сяйві  сонечка  ранковім,
У  подиху  вітрів  степів.

І  неможливо  нам  забути
Наших  Героїв,  їх  очей,
Що  світлом  правди  йшли  у  сутінь,
Щоб  мир  співав  в  серцях  людей.

Ми  маєм  жити  завжди  гідно
За  тих,  хто  вже  на  небесах.
Схиляємося  у  молитві,
Їх  подвиг  вічно  у  серцях!

13.06.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2025

Літнє чаро

В  муре́лях  заховалось  ароматне  літо,
В  осо́нні  грає  світло  золоте.
Ласка́вий  ле́гіт  ніжно  шепче  казки  в  вітах,
І  серце,  мов  дитя,  пісні  плете.

У  зорях  вечора  надії  знов  сіяють
І  шелест  трав  говорить  про  любов.
Ясні  думки  на  легких  крилах  прилітають,
Несуть  у  серце  тишу  —  знов  і  знов.

А  лі́тепло  пливе  і  річка  ледь  колише
Струмками  ніжність  —  дзеркало  душі.
Вона  не  гасне  в  тузі  й  ватра  тихо  дише,
Спалахом  щастя  грається  вночі.

А  небо  стелить  шовк  на  світанкові  роси,
Пташок  у  вись  несе  веселі  сни.
Де  мрії  —  мов  вітрила,  вільні  й  стоголосі,  —
І  спокій  лине  з  літа  глибини.

А  літо  чаром  світ  наповнює  до  краю,
У  травах  —  мед,  у  небі  —  синява.
І  кожен  новий  день,  мов  щастя  з  роси  грає,
Де  віриться,  що  вічна  ця  краса.

Кущі  калини  стигнуть,  в  небі  жайвір  милий
Виспівує  молитву  на  зірках.
І  світ  здається  тихим  раєм,  де  ми  жили
До  першого  падіння  у  гріхах.

13.05.25

Мурелі  -абрикоси
Літепло  -  тепла  вода  в  річці  
Осоння  -  освітлене  сонцем  місце
Легіт  -  легенький  вітерець
Ватра  -  вогнище

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2025

Коли згасає день

Спадає  день  у  тихий  шелест  мрії
І  небо  стишене  мовчить,  тремтить.
Крізь  хмари  світло  золоте  ще  мліє,
В  озернім  плесі  мовчки  ще  горить.

Шепоче  вітер  в  вітті  непомітно,
Несе  з  собою  пахощі  весни,
І  кожен  змах,  як  подих  світу  рідний,
Що  дарував  нам  спокій  уві  сні.

Мов  тінь  легка,  вже  ніченька  ступає,
Застелить  серце  лагідним  теплом.
І  все  в  душі,  мов  тиша  заспіває,
Під  місяцем  натомленим  крилом.

05.05.25
Натхнення  до  написання  поезії  стала  картина
української  художниці  Катерини  Багути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2025

Світло в тіні

Світ  повен  тіней  —  заздрість,  лицемірство,
Де  правда  тоне  в  глибині  брехні,
Де  злого  слід,  під  маскою  правдивства,
Підступно  нищить  душі  без  вини.

На  когось  звалять  власні  гріхи  й  скрути,
Очорнять  тих,  хто  серцем  не  згрішив,
І  крик  душі  не  хочуть  вже  почути,
Лиш  плітка  в’ється,  мов  зміїні  шви.

Та  світ  не  весь  —  лиш  морок  і  неправда,
Є  промені,  що  крізь  пітьму  блищать,
І  совість,  мов  жива,  в  серцях  назавжди,
І  буде  правду  з  попелу  здіймать.

Бо  бачить  Бог  оману  і  страждання
Й  сльозу  чужу,  що  падає  вночі.
Він  чує  все  —  і  зраду,  й  крик  мовчання,
І  вчасно  все  воздасть  кожній  душі.

Він  все  розставить  —  зло  впаде  у  тіні,
А  світло  знов  засяє  з  висоти.
Лиш  треба  вірить.  І  в  терпінні  зріти.
І  не  зламатись  в  праведнім  путі.

Лиш  треба  віру  берегти  в  затишші,
Нести  своє  —  не  проклинать,  мовчать.
Бо  справжнє  світло  сходить  не  в  обличчі,
А  в  тій  душі,  що  вміє  пробачать.

03.05.25р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2025

Весняна чарівність

А  травень  все  чарує  ароматом,
Буянням  трав  і  пишністю  садів,
Де  ніжний  цвіт  лягає  тихим  святом
Під  шепіт  пелюсткових  голосів.

Тюльпани  квітнуть  полум’ям  гарячим,
Конвалії  шепочуть  у  росі,
Нарциси  одягли  шовкове  вбрання
І  розсипають  сяйво  на  землі.

Бузок  палає  синім  фіолетом,
Чарує  ароматом  навкруги,  
Немов  весна  малює  в  світлим  леті
Казковий  світ  на  крилах  чарівних.

А  травень  йде  у  ніжному  убра́нні,
Бажаний  мир  несе  в  кожне  вікно.
В  цвітінні  —  щастя,  радість  і  кохання,
Й  на  серці  —  світле  й  лагідне  тепло.

03.05.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2025

Бузковий спогад

А  мій  бузок  розцвів  зовсім  недавно
В  буяння  трав,  у  весняний  розмай,
Неначе  спогад  світлий  і  прадавній,
Що  повертає  в  тихий  рідний  край.

Його  цвітіння  —  мов  душі  основа,
Що  лине  в  небо,  чиста  й  запашна.
У  кожній  гілці  —  трепетна  розмова,
У  кожній  квітці  —  ніжність  весняна.

Шепоче  вітер  листю  про  кохання,
Про  мрії,  що  живуть  в  серцях  людей,
І  під  бузком,  у  світлому  бажанні  
Зростає  сад  натхненних  тих  ідей.  

01.05.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2025

До берега мрій

На  яснії  зорі,  на  тихії  води  
Пливе  моя  мрія  у  срібні  світи,
Де  біла  хатина  —  край  верб  і  свободи,
Де  квітнуть  рожеві  дитинства  сади.

Над  стріхою  —  місяць  леліє  простори,  
Шепочуть  вітри  поміж  кленів  пісні,  
І  лелеки  крилом  торкають  узори  
На  тихій  воді  в  темно-срібній  імлі.

Під  тихим  дощем  засинають  лілеї,  
Під  подих  солодкий  юнки-весни,
А  серце  мандрує  туди,  де  надії,  
І  хата  біленька  з’являється  в  сні.

На  яснії  зорі,  на  тихії  води  
Я  серце  своє  у  молитві  несу  —  
До  рідного  краю,  до  рідного  роду,  
До  берега  того,  що  вічно  люблю.

30.04.25р
©  Svetoviya
Натхненням  до  написання  поезії  стала  картина  Олега  Шупляка  "На  ясні  зорі,  на  тихі  води".  Щиро  дякую!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2025

Наречена-яблунька

Наречена-яблунька  в  моєму  саду́,
Зацвіла  в  ласкавім,  світлім  дивограї,
Мереживна  сукенка  біла  до  ладу,
Марево  туману  ніжно  обіймає.

Пелюстки  нашіптують  милощі  в  траву,
Вітер  шовковистий  їй  пісні  співає.
Я  стою,  завмерши,  і  в  казку  увійду,
Де  весна  жадана  крила  розгортає.

Тихо  чути  місяця  про  кохання  спів,
Пелюсткові  зорі  падають  крізь  ночі.
Яблунька  під  небом  все  марить  серед  снів,
Сяє  вельон  світлий,  ніжний  стан  дівочий.

У  моїм  садочку  —  надія  ожила,
Мереживна  сукенка  біліє  в  ти́ші.
Наречена-яблунька  весну  принесла,
Медові  аромати  стеляться  в  ві́рші.

Хай  цвіте,  буяє  в  невинній  чистоті,
Хай  співають  зорі  їй  свої  веснянки,
Вельон  білосніжний  хай  сяє  у  весні,
Наречена-яблунька  —  чарівна  панянка.  

27.04.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2025

Спектакль без антракту

Опущені  завіси  й  відіграні  всі  ролі,
Спектакль  довжиною  в  життя.
А  на  сцені  —  мовчання,  лише  тіні  та  долі
Зіграли  до  краплі  чуття.

У  залі  —  ні  оплесків,  ні  овацій,  антракту,
Лиш  спогади  шепчуть  в  душі.
Одна  тільки  істина  —  не  в  фінальному  акті,
А  в  тріщинах,  що  на  межі.

За  кулісами  —  оголена  правда  без  гриму,
Там  серце  без  реплік  живе.
І,  ще,  можливо,  у  вільному  ритмі  незримо
Воно  ще  когось  озове.

21.04.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2025

Великдень — не просто свято

Великдень  —  це  не  просто  світле  свято,
Це  ясний  ранок,  сповнений  тепла,
Де  лине  тиша  ніжно  та  крилато,
Торкає  струни  серця  з  джерела.

Це  щира  зустріч  з  внутрішнім  світанням,
Зі  сяйвом  світла,  що  іде  з  гори,
Де  кожна  файна  писанка  —  мов  дання
Любові,  віри  й  пишної  весни.

А  в  теплих  візерунках  —  вічність  роду,
Й  у  кожній  лінії  —  чиста  душа.
Що  з  вірою  й  надією,  крізь  воду,
Осяяну  стежину  віднайшла.

Великий  день  —  не  просто  привітання,
А  це  пробудження  і  з-під  зими.
Це  дотик  Господа,  і  це  прощання
Із  тим  усім,  ким  вже  не  будем  ми.

Це  мить,  коли  усе  навколо  дише,
Й  оновлюється  світ  і  ми  самі.
І  тиха  радість,  наче  сонце,  пише
На  серці  слово:  «Віра»  у  весні.

20.04.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2025

З 75-річним ювілеєм!

Сьогодні  день  святковий,  незабутній,
Тобі,  наш  любий  тату  –  сімдесят  п’ять!
Хай  будеш  ти  щасливий  і  могутній,
І  ще  радів  життю  багато  літ  підряд!

Татусю  рідний,  ти  –  наша  опора,
Ти  лагідний,  турботливий  завжди.
Навчив  нас  честі,  правди  і  любові,
Йти  сміло  шляхом  світлої  мети.

Ти  –  майстер  справжній,  золотії  руки,
З  електрикою  дружиш  з  юних  літ.
Тобі  підвладні  техніка  й  науки,  
І  струм,  і  кожен  механізм  —  твій  світ!

А  ще  ти  вправно  з  радіо  ладнаєш,
З  апаратурою  завжди  на  “ти”.
Де  що  зламається  –  ти  добре  знаєш,
Й  полагодиш,  з'єднаєш  всі  дроти!

Комп’ютер  теж  підкорюється  вправно,
Хоч  світ  АйТі  міняється  щораз,
Ти  розберешся  в  ньому  бездоганно,
Бо  мудрість  і  талант  ведуть  весь  час!

Сьогодні  вся  сім'я  тебе  вітає,
Хай  множаться  здоров’я  і  роки!
Хай  серце  завжди  пісню  заспіває,
А  поруч  будуть  світлії  стежки!

Нехай  щасливо  дні  твої  минають,
Без  клопоту,  тривог  і  без  журби,
Хай  Бог  тобі  здоров’я  посилає,
Хоч  і  далеко,  але  завжди  поруч  ми!

Ти  –  гордість  наша,  радість  і  натхнення,
І  світ  без  тебе  був  би  не  таким!
Тож  зичимо  тепла,  добра,  везіння,
А  ювілей  хай  стане  золотим!

03.04.25  
Вірш  написаний  на  замовлення  з  нагоди  
75-річчя  голови  родини.  Многая  літа!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025

Їжачок

Під  ялинкою  в  лісочку,
У  зати́шному  куточку,
В  хатці  з  шишок  й  паличок
Живе  Вуханчик-їжачок!

Цілий  день  він  все  працює,  
До  зими  свій  дім  готує:
Листям  вистеля  долівку,
Мохом  втеплює  домівку.  

Має  голочки  пухнасті,  
Очі  —  мов  дві  краплі  щастя.  
Друзів  лісових  багато  —
Їх  запрошує  до  хати.

Сіра  мишка  забігала,  
Пташка  в  нірку  залітала,  
Ну,  а  сова  з  високих  гір
Розповіла  про  свій  дозір.

Вдень  із  білочкою  грався,  
Зайченятам  усміхався,  
А  вночі  під  місяць  я́сний  
Сни  дививсь  про  світ  прекрасний.

Якось  вітер  розходився,  
Дощик  срібний  вмить  розлився
Та  Вуханчик  не  злякався  —  
У  норі  своїй  сховався.

Ось  і  знову  сонце  мліло
І  довкола  все  зігріло.  
Їжачок  знов  на  галявку
Друзів  кличе  на  забавку.

Разом  граються,  співають,
В  осінь  листячко  збирають,
І  під  шум  вітрів  казкових
Зводять  схованки  зимові.

Взимку  спить  у  теплій  нірці,  
Їсть  запаси,  що  в  комірці.
В  мріях  —  друзі  та  суничка,  
Й  запашна,  м'яка  травичка!

Та  коли  весна  настане,  
Тепле  сонце  в  небі  стане,  
Їжачок  проснеться  знову  
Й  побіжить  у  ліс  чудовий!

Так  Вуханчик  живе  в  лісі,  
Де  казкові  сни  та  вірші,  
Щиро  дружба  процвітає
Й  радість  серце  зігріває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2025

Поезії

Сьогодні  слово,  мов  весна,  розквітне,
У  римах  ніжних  заспіває  світ.
Із  віршів  вітер  підніме  розкритий
Листок  натхнення  в  безкінечний  зліт.

Горить  рядок,  мов  іскра  невгасима,
І  струни  серця  в  такт  йому  звучать.
Поезія  —  це  правда  неділима,
Що  змушує  сміятись,  не  мовчать.

Вона  у  пісні,  в  подиху  веснянім,
У  кожнім  слові,  сповненим  тепла.
Вона,  як  промінь  у  світанку  раннім,
Як  щира  правда,  що  завжди  жива.

В  ній  шепіт  душ  —  на  мить  вони  воскресли.
В  ній  мрії,  що  торкаються  висот.
Слова,  повиті  в  світлім  перевеслі,
Дарують  нам  величний  злет  думок.

Поети  вічні  –  їх  рядки  безсмертні,
Вони,  як  зорі,  сяють  крізь  віки.
І  поки  слово  в  світі  буде  жити,
Поезія  не  згасне  на  землі!

Тож  хай  сьогодні  в  кожному  рядочку
Живе  любов,  що  світло  нам  дає.
Бо  поки  вірш  лунає  між  народу  —
Душа  людини  вільною  стає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025

Мальви

Стоїть  хатина,  білена  роками,
Схилилась  стріха  в  затінку  садка,
А  біля  неї  мальви,  що  рядами
Квітом  горять,  мов  полум’я,  здаля.

Вони  милують  око  кожне  літо
Під  тихий  шепіт  вітру  й  сяйво  зір,
Мов  зберігають  те,  що  так  зігріто
Дитячим  сміхом,  що  лунав  надвір.

Їх  пелюстки  –  мов  спогади  про  мрію,
Що  в  серці  хата  береже  завжди.
Вони  цвітуть,  як  тиха  ностальгія,
За  тим,  хто  відійшов  в  інші  світи.
 
Та  вічні,  ніжні  мальви  рясно  квітнуть,
Стоять  собі,  мов  спогади  живі,
І  хилять  свої  голови  привітно,
До  рідних  стін,  до  рідної  землі.

16.03.25  р.
Картина  художника  Сергія  Півторака

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2025

Мрія про світ

Моя  мрія  проста  та  буденна  –
Я  хочу  миру  нашій  планеті,
Щоб  лунав  сміх  дитячий  щоденно
І  прославляли  життя  поети.

Щоб  не  гриміли  більше  гармати,
Не  тужили  матусині  очі,
Щоб  кожен  міг  щасливо  зростати
Під  ясним  небом  щодня  й  щоночі.

Щоб  тільки  сонце  на  небосхилі,
А  не  гуркіт  розносився  знову,
Щоб  жили  без  тривожної  хвилі,
А  серце  мліло  в  щасті  й  любові.

І  щоб  осінь  —  лиш  барви  яскраві,
А  весна  —  лише  квіти  й  надію.
Щоб  кожне  літо  —  тепло  ласкаве,
А  зима  —  лише  свист  сніговію.

І  я  вірю,  що  світ  знову  зможе
В  добрім  світлі  себе  врятувати.
Нам  в  молитвах  Господь  допоможе
Й  правди  шлях  буде  всім  дарувати.

14.03.25  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2025

Світ моїх дитячих фантазій

Живуть  фантазії  у  світі  дивних  мрій,
Де  сонце  барвами  на  небі  грає,
Там  кожна  світла  думка  —  джерело  надій,
А  зорі  таємниці  зберігають.

Там  замки  сяють,  віють  золоті  вітри
І  ріки  сріблом  стеляться  в  долині.
Там  найвірніші  друзі  —  звірі  та  птахи,
Мене  ведуть  крізь  чарівні  країни.

Там  океани  із  цукрових  берегів,
А  небокрай  —  веселки  кольорові.
Дракони  вогневі  із  загадкових  снів
І  їм  лунають  пісні  барвінкові.

Магічні  феї  сиплять  зоряний  пилок,
Серпанком  місяць  ніжно  все  вкриває.
Там  час  біжить  невпинно,  мов  дзвінкий  струмок,
Де  світ  чудес  безмежно  оживає.

У  снах  я  повертаюсь  інколи  туди,
Де  кожен  подих  –  віра  в  щирість  й  ласку.
І  мій  дитячий  світ  не  зможе  відійти  —
Живе  в  душі  надія  й  віра  в  казку.

12.03.25о.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025

Крила

А  за  плечима  кожен  має  крила,
І  сотню  шансів,  але  не  життів.
Долає  темряву  душа  безсила,
Та  все  ж  шукає  істину  віків.

Ми  йдемо  вперто,  падаєм,  встаємо,
Збираєм  досвід,  втрати  і  любов.
Шукаємо  себе  між  тим,  що  маєм,
Щоб  знову  кинутися  в  вир  основ.

І  кожен  день  —  мов  чистий  аркуш  білий,
На  його  долі  пише  власний  текст.
Одним  малює  кручі  й  бурі  сміло,
А  іншим  —  сонце,  щастя  світлий  блиск.

Та  в  кожнім  серці  є  вогонь  нетлінний,
Що  крізь  невдачі  й  сум  палає  знов.
Бо  навіть  в  темряві  є  шлях  єдиний  —
Його  ведуть  надія  і  любов.

А  за  плечима  є  незримі  крила  
І  хоч  зламати  їх  життя  могло,
Летиш  над  світом  поки  світить  сила
Й  несеш  у  серці  світло  і  тепло.

10.03.25

«А  за  плечима  кожен  має  крила,
І  сотню  шансів,  але  не  життів».
                                                                             /з  мережі/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2025

Лисенятко

Задумалось  на  хвильку  маленьке  лисенятко:
Чому  воно  руденьке,  як  його  мама  й  татко?
Мабуть  узяло  сонце  для  хутра  трохи  світла,  
Щоб  в  лісі,  серед  гілля,  сховатись  непомітно.
А,  може,  осінь  щедра  його  поцілувала,  
Барвистим  листям  з  клена  хвоста  розмалювала?
Чи,  може,  чародійниця  в  казку  запросила
І  золотий  світанок  у  хутрі  полишила?
Можливо  багряниця  в  лісочку  чарувала
І  лисеняті  магію  в  шубку  заховала?
Щоби  там  не  сталося  —  щасливе  лисенятко,
З  усіх  боків  руденьке,  як  його  мама  й  татко!

09.03.25
Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025

Невидимі крила любові

Плачеш,  онучко…  Чую,  бачу,  знаю,
Хоч  я  вже  там,  де  тиша  і  зірки.
Та  все  одно  крилом  оберігаю,
Торкнусь  душі,  зігрію  в  самоті.

Я  поруч,  чуєш?  Ледь  відчутний  подих,
Легка  хмаринка,  сонця  промінці.
Я  ангел  твій  —  і  крізь  роки  і  продих,
Я  в  кожнім  спогаді,  я  в  кожнім  сні.

Не  плач,  дитино,  я  не  покидаю,
А  обійму  невидимим  крилом.
В  твоєму  серці  тихо  заспіваю,
Завжди  я  поряд,  йду  твоїм  слідом.

Коли  нестерпний  біль  стискає  груди,
Й  здається,  що  вже  сил  немає  йти,
Згадай,  що  поруч  я  завжди  і  всюди,
Твоїм  промінням  серед  темноти.

Я  у  вітрах,  у  піснях  колискових,
У  теплім  дотикові  до  щоки.
Я  в  дощовій  краплині  світанковій,
У  шепоті  весняної  ріки.

Не  бійсь,  онучко,  в  світі  все  мінливо,
Та  вірю  я,  ти  вистоїш  завжди.
Якщо  колись  здригнешся  несміливо,
Я  обійму  і  вкрию  від  біди.  

Живи,  радій,  здійсни  своє  бажання,
Хай  доля  щастям  устеля  стежки,
Я  завжди  поруч  –  світлом  сподівання,
Моя  любов  з  тобою  на  віки.

(Я  вірю,  що  бабусі  мої  добрі  Ангели)
02.03.25р
Світлина  з  мережі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2025

Пухнастикам

Пухнастики  наші  милі,
Полосаті  та  руді,
Ви  —  вусатики  сміливі
Поруч  з  нами  у  житті!

Ви  муркочете  так  ніжно,
Обіймаєте  хвостом.
То  пустуєте  грайливо,
То  тримаєтесь  гуртом.

Ви  —  царі  у  кожній  хаті,
Вам  —  увага  і  любов.
І  без  вас  нам  сумувати,
З  вами  радість  знову  й  знов!

Любите  вікно  і  сонце,
М'ячик,  стрічку  і  клубки,
Зазирнути  у  горнятко,
Заглянути  у  книжки.

Ви  граційні,  розумніші  
І  примхливі,  як  завжди,
Та  для  нас  ви  найрідніші  —
Неповторні,  чарівні!

Хай  у  кожного  мурли́ки
Буде  ласка  й  буде  дім.
І  любов  до  них  велика,
Ніжності  й  тепла  усім!  

01.03.25
Світлина  кішечки  моїх  знайомих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2025

Прощавай, зима! Весна в дорозі

Прощавай,  зима!  Весна  в  дорозі,
У  небеснім  сяйві  тане  сніг.
Сонячне  проміння  на  порозі,
Розливаючи  весняний  сміх.

Перші  квіти  пробивають  груди
Почорнілій,  заспаній  землі,
А  весняний  вітрик  тихо  буде
Шепотіти  мрії  молоді.

Журавлі  вертаються  додому,
Кличе  їх  небесна  висота.
Все  навколо  дихає  весною,
Оживає  сонна  далина.

Ніжно  гладить  легіт  вербні  віти,
Птахи  пісню  радості  несуть.
Все  живе  спішить  теплу  радіти,
Й  веселкові  фарби  вже  цвітуть.

Річка  дзвінко  хвилею  заграє,
Ліс  ожив  в  ласкавому  теплі.
А  весна  натхнення  розсипає
В  кожнім  серці,  в  кожній  дивній  млі.

Хай  весна  несеться  свіжим  вітром,
Нас  зігріє  сонячним  крилом.
До  побачення,  зима!  І  світло
Знов  розквітне  барвами  кругом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025

Лесі Українці

"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"
                                               /Леся  Українка/

"Лесі  Українці"

"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"
У  вільнім  краї  хай  лунає  спів.
Твій  голос  всюди  вітром  буде  битись,
Крізь  бурі  й  час  підніметься  твій  гнів!
 
Ти  квітка  ніжна  поміж  буревіїв,
Ти  голос  волі  у  важкі  часи.
Твій  "Лісовик"  у  сутінках  радіє,
А  "Мавка"  шепче  казку  для  весни.

Твій  "Contra  spem  spero"  серце  гріє,
Навчає  вірити  і  не  мовчать.
І  навіть  там,  де  темрява  чорніє,
Твій  голос  може  душі  окрилять.

Ти  лунко  струни  серця  зачіпаєш,
Як  журавлі,  що  у  блакиті  мрій.
Ти  своє  слово  гордо  промовляєш
Крізь  темну  ніч  і  бурю  —  до  надій.

Ти  прагнула  любити  і  творити,  
Хоча  нелегким  був  життєвий  шлях.
"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"  —
Твій  голос  все  лунає  у  віках.

І,  поки  в  серці  рідне  слово  ллється,
Йде  боротьба  за  український  край,
Душа  твоя  у  віршах  відгукнеться,
Ти  —  наша,  Лесю,  вічна,  так  і  знай!

25.02.2025  р.
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025

Перше сонечко їжачка

     Їжачок  Топик  спав  довго-довго.  Він  згорнувся  у  клубочок  ще  восени,  коли  вітер  обтрушував  із  дерев  останнє  жовте  листя,  яке  м'яким  килимком  укрило  все  навкруги.  А  потім  прийшла  зима  і  все  навколо  сховалося  під  білою  ковдрою  снігу.  Все  в  лісі  затихло  в  довгому,  глибокому  сні.  
       Та  ось  одного  дня  щось  змінилося.  Спочатку  Топик  відчув,  що  стало  тепліше.  Потім  почув,  як  капає  водичка.  А  далі…  на  його  носик  впав  яскравий  промінчик!
Їжачок  поворухнув  вушками,  розім'яв  лапки,  потягнувся  і,  позіхаючи,  відкрив  очі.  Його  нірка  була  ще  трохи  темною,  але  світло  пробивалося  крізь  вхід.
—  Що  це?  —  здивувався  Топик  і  обережно  визирнув  назовні.
А  там…  рання  весна!  Сонечко  грайливо  торкалося  мокрої  землі,  на  гілочках  дерев  з’явилися  перші  бруньки,  а  під  кущем  вже  пробивалися  зелені  паростки  та  цвіли  прекрасні  перші  квіточки.
Їжачок  радісно  підставив  мордочку  сонячним  променям.  Йому  стало  тепло  й  затишно.
—  Нарешті  весна!  —  вигукнув  він  і  побіг  знайомитися  зі  світом  після  довгого  сну.
         І  з  того  дня  Топик  кожного  ранку  вітав  перше  сонечко,  яке  розбудило  його  після  довгої  зими.

23.02.2025  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033905
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025

Незвичайна сім'я

Жила  на  подвір'ї  незвичайна  сім'я:
Собака,  курчатко,  кошенятко  і  я.

Гавкучий  наш  Рудик  був  справжнім  сміливцем,
Курчатко  Пушинка  —  маленьким  шкідливцем.

А  киця  Маруська  все  гратись  хотіла,
Ганялась  за  хвостиком,  ще  й  муркотіла.

Ми  разом  гуляли,  стрибали,  співали,
І  з  часом  найкращими  друзями  стали.

Якщо  хтось  сумує  —  ми  разом  втішали,
Якщо  хтось  радіє  —  то  всі  танцювали!

Ось  так  на  подвір'ї  проживала  сім'я:
Собака,  курчатко,  кошенятко  і  я!

23.02.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025

Любіть рідну мову

Любіть  рідну  мову,  як  матір,  любіть,
Вона  —  наша  віра,  надія  та  світло.
Вона  в  колисковій,  що  ніжно  бринить,
У  слові,  що  душу  зігріє  привітно.

Вона  пророста  у  весняній  росі,
І  грає  у  небі,  у  річці,  у  полі.
В  ній  ка́зки  бабусі,  легенди,  пісні,
І  слово  святе,  що  карбується  в  долі.
 
Не  дайте  згасити  її  промінці,
Не  дайте  розвіяти,  стерти,  забути.
Вона  —  наче  зорі  в  небеснім  вінці,
Що  кличуть  в  дорогу,  з  путі  не  звернути.

Любіть  рідну  мову,  шануйте  її,
Нехай  у  душі  вільно  піснею  лине.
У  слові  живому  —  коріння  землі,
І  в  серці  народу  пульсує  єдино!  

21.02.25р.
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025

Хмаринка і Мавка

Хмаринка  літала  у  синьому  небі,
Мов  мрія,  що  ніжно  пливла  серед  дня.
Спочити  спустилася  вниз,  бо  потреба
У  квітах  ховатися  майже  щодня.

Та  ось  на  галявині  Мавку  зустріла
І  вітрик  грайливий  лоскоче  її.
Дзвіночки  в  волоссі  її  тріпотіли,
Як  сміх  безтурботний  в  обіймах  землі.

З  хмаринкою  разом  вони  покружляли,
В  зеленім  розмаї  густої  трави.
Метелики  білі  на  них  зазирали,
І  пісню  весняну  співали  вони.

Пелюстки  з  квіток  танцювали  навколо,
Мов  ті  вітрячки,  що  кружляють  в  душі.
І  сонце  їх  гріло,  й  природа  довкола,
Засяяла  вмить  у  чарівний  весні.

А  Мавка  сміялась,  хмаринка  літала,
Усі  милувалися  їхній  красі.
Лишили  сліди  на  росі,  що  сіяла,
Дарунком  магічним  від  їх  чистоти.

Хмаринка  і  Мавка  —  дві  сутності  духів,
Одна  —  мов  весна,  що  приносить  тепло,
А  інша  —  мов  вітер,  що  мчить  сотню  років,
І  в  їхніх  серцях  —  бринить  світло  й  добро.

16.02.2025  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025

Втомилася земля

Втомилася  земля…  Вже  ниють  груди,
Дрижить  рідненька,  рветься  у  вогні.
Її  поранили  чужинські  люди,
Залишивши  лиш  тіні  на  стіні.

Її  поля  зросили  кров  і  сльози,
Де  колосився  хліб  –  тепер  лиш  пил.
Розбиті  села.  Пустка.  Лиш  морози
І  вітер  носить  попіл  поміж  крил.

Втомилася  земля…  Стогне  від  болю,
Ковтає,  бідна,  чад  і  чорний  дим.
Її  снаряди  ранять  знов  і  знову,    
Де  мир  був  вчора  —  нині  лише  грім.

Ракети  вдарять  –  і  здригає  тіло,
Розсічене  на  безліч  гірких  ран.
Душа  землі  благає  спохмурніло:
"Спиніть,  молю,  цей  смерті  ураган!"

Втомилася  земля…  Вже  небо  плаче,
Бо  дим  закрив  блакитну  височінь.
Але  вона  ще  дихає,  ще  бачить
Свій  день,  де  знов  настане  мирний  плин.

Де  більше  не  здригнеться  в  полі  жито,
Де  тиша  стане  піснею  в  садах,
Де  вільні  діти  будуть  знов  радіти,
А  небо  не  ховатиме  свій  жах.

Втомилася  земля…  Але  ще  дише,
Ще  вірить  в  світло  серед  темноти.
І  хоч  війна  країною  колише,
Вона  ще  зможе  жити  і  цвісти!

16.02.2025  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2025

Ти — моє кохання, моє натхнення.

     Випадковий  дзвінок,  і  твій  голос  на  іншій  стороні  всесвіту  перевернув  мій  світ.  Це  було  кохання  з  першого  подиху.  Не  з  першого  погляду,  чи  першого  дотику,  а  з  першого  невидимого  імпульсу,  що  пройшов  хвилею  крізь  мене.
     Це  було  відчуття,  що  в  мені  нарешті  щось  стало  на  своє  місце.  Слухала  тебе,  ловила  кожне  слово  і  серце  билось  в  такт  твоєму  диханню.  У  цьому  голосі  було  щось  рідне,  щось  знайоме,  наче  я  чекала  його  в  усіх  своїх  снах,  що  приходили  до  мене  щоночі.  
       Я  відчувала  тебе  ще  до  того,  як  ти  з'явився  в  моєму  житті.  Ти  став  моїм  натхненням,  ще  до  того,  як  я  це  зрозуміла.  Ти  —  як  світанок  після  довгої  ночі,  як  дотик  теплого  вітру,  що  лоскоче  легким  порухом  і  змушує  усміхнутися.  Кожна  твоя  фраза  —  музика,  що  лунає  в  моїй  душі.  Кожен  твій  погляд  —  ніжний,  глибокий,  справжній.
       З  тобою  я  навчилася  помічати  красу  навіть  у  простих  речах:  у  ранковій  каві,  у  шумі  дощу,  у  відблисках  світла  на  воді,  у  промінчиках  сонця.  Ти  —  моє  натхнення,  моя  весна,  моя  тиха  мелодія,  що  грає  в  серці,  навіть  коли  довкола  тиша.
     Якби  мене  запитали,  що  таке  кохання,  я  б  відповіла:  це  ти.
Я  знаю…  
Я  не  шукаю  відповідей...
Просто  знаю,  що  є  ти...
Є  ми...
Є  безмежний  всесвіт  між  нашими  серцями,  в  якому  звучить  наше  кохання.

14.02.25  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033123
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2025

Твоє кохання — світла височінь

Твоє  кохання  —  світла  височінь,
Що  ніжно  окриляє  мою  душу.
Воно,  як  день,  що  сходить  з  сновидінь
Як  тихий  шепіт,  що  турботи  зрушить.

Я  чую  голос  твій  —  і  серце  в  такт
Знов  б'ється  мрійно,  наче  хвиля  в  морі.
Ти  поглядом  знімаєш  біль  і  страх,
Ти  сонцем  сяєш  у  моїм  покої.

Ти  —  мій  весняний  вітерець  легкий,
Що  грає  в  травах  і  в  моєму  серці.
Я  в  кожнім  русі,  у  душі  твоїй
Знаходжу  ніжність,  що  лоскоче  вперто.

Я  обійму  тебе  —  і  в  ніжну  мить
Весь  світ  розтане  в  затишку  й  любові.
Твоє  тепло,  мов  пісня,  що  бринить,
Мов  дотик  сонця  у  веснянім  полі.

13.02.2025  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2025

Магія кольорів

Маленька  фея  торкнулась  олівця  —
І  полились  чарівні  візерунки,
А  з-під  руки  художника-творця
З'явилися  небачені  малюнки.

Вони  лікують  душу,  ваблять  світ  
Своєю  простотою  неземною.
Вони,  немов  весняний  ніжний  цвіт,  
Живуть  у  барвах,  світлі  і  спокою.

Вони,  мов  подих  вічності  межі,
Як  перший  промінь  після  одкровення.
У  кожній  лінії  —  тепло  душі,
У  кольорах  —  вся  магія  натхнення.

І  кожен  штрих  —  то  казка  наяву,
Де  оживають  мрії  кольорові,
Де  світло  феї  ллється  у  весну
І  творить  знову  Всесвіт  веселковий.

Барвистий  світ  живе  на  полотні,  
Де  сонце  сяє  ніжно  і  грайливо,
Бажання  вітер  шепче  уві  сні,  
Й  душа  летить  у  щастя  легкокриле.

Торкнись  очима  —  воскресає  світ,
Де  мрії  тануть  в  ніжних  переливах,
Де  кольори  несуть  у  диво-мить,
Де  в  серці  розквітає  справжня  сила.

09.02.2025  р.
Світлина  з  мережі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2025

Тобі назавжди тридцять шість

Тобі  назавжди  тридцять  шість...
Весна  вже  близько  за  порогом
І  не  прийде  від  тебе  вість,
Бо  йдеш  Героєм  поряд  з  Богом.

Ти  йшов  туди,  де  свист  і  грім,
Де  кожен  крок  —  безодня  долі,
Де  ворог  нищив  рідний  дім,
Де  чорне  небо  гасло  в  полі.

Ти  жив,  як  воїн,  йшов,  як  син,
Як  брат,  як  батько,  як  людина.
Піднявся  в  бій  з  перших  хвилин,
Щоб  вберегти  свою  Вкраїну.

Щоб  діти  мали  світлий  шлях,
Щоб  рідний  дім  стояв,  як  скеля,
Щоб  мама,  подолавши  страх,
Зустріла  ранок  у  оселі.

Ти  знав,  що  вдома  ждуть  батьки,
Що  брат  сумує  за  тобою,
Що  двоє  діток  ще  малі,
А  ти  —  їх  воїн  і  опора.

Ти  став  незламним,  наче  дуб,
Серед  вогню,  серед  розпуки,
Але  війна  —  гіркий,  злий  суд,
Що  рве  на  частки  серце  й  руки.

Тебе  нема…  Та  ти  живий
У  спогадах,  у  снах,  у  вірі,
Де  з  друзями,  зовсім  малий,
Ганяв  м'яча  ти  на  подвір'ї.

У  погляді  сумних  батьків,
Що  сина  кличуть  серед  ночі.
У  тиші  згаслих  вечорів,
Де  відгук  болю  ще  клекоче.

Холодний  камінь,  хрест  в  руках,
Вінки  й  слова,  що  рвуть  до  болю...
Ти  не  помер  –  ти  серед  нас,
Ти  став  навіки  щитом  волі.

Ти  в  вітрі,  в  сонці,  у  весні,
У  квітах,  що  розквітнуть  рясно.
Ти  в  дітях,  в  рідному  селі,
Ти  в  кожній  зірці  в  небі  яснім.

Ти  вічно  син,  ти  вічно  брат,
Ти  друг,  що  не  забуде  слово,
Бо  воїн  ти,  мужній  солдат,
Стояв  за  землю,  честь  і  мову.

Спочинь,  Герою,  спи  у  снах
Тихенько  на  Алеї  Слави.  
Тепер  ти  Янгол  і  твій  шлях
До  Господа,  в  небесні  далі.

04.02.23

Вічна  пам'ять  та  шана  Олександру  Масичу,
який  загинув  05.02.23р.  
Герої  не  вмирають,  допоки  вони  живуть  
у  наших  серцях!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2025

Помережені мрії

У  світлі  ранкової  тиші,
Де  вітер  шепоче  в  саду,
Твої  ніжні  доторки  –  вірші,
Що  серцем  до  серця  ведуть.

Заквітчані  спогади  в  полі,
Де  сонце  лягло  у  траву,
Я  слухаю  подих  довкола,
У  кожному  кроці  живу.

Ти  поруч  –  і  зорі  ясніші,
Ти  поруч  –  і  лагідний  світ.
Помережені  мрії  найглибші
З  тобою  сплітаються  в  цвіт.

02.02.2025
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2025

Котяча хатинка

А  на  дереві  хатинка,
В  ній  живе  чудна  звіринка.
Не  пташинка,  і  не  білка  —
Котик  в  хатку  стрибнув  з  гілки.

Ну  скажіть  мені,  будь  ласка,
Чи  живуть  коти  у  казках?
Чи  то  диво,  чи  пригода,
Чи  весела  в  нас  природа?

Може,  Мурчик  там  ховає
Скарби  власні,  чи  бажає
Там  від  дощу  відпочити,
Свою  тайну  захистити?

Так  чи  ні,  на  вигляд  мило,
Хатка,  котик  —  все  красиво!
І  тепер  про  це  ми  знаєм:
Коти  всюди  дім  шукають.

От  прийшла  у  гості  Мурка
Ох,  яка  ж  у  неї  шубка!
Муркотять  щось  між  собою,
Що  де  сталося  зимою.

Може,  мріють  про  пригоди,
Про  весну  й  теплу  погоду,
Про  рибинку,  чи  сметанку,
Чи  смачненького  сніданку.  

А  чи  просто  два  друзяки,
Подражнить  Сірка  собаку.
В  полі  мишку  заганяти
Й  разом  вмить  її  піймати.

Так  на  дереві  в  хатинці
Два  коти,  мов  на  картинці.
Живуть  разом  у  шпаківні
Мурчик-цар  й  Мурка-царівна!

26.01.2025  р.
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025

Морквяні пустуни

На  городі,  поміж  грядо́к,
В  моркві  руханка  скік  та  скок.
Межи  рядочків  дітвора  –
Все  вигукують:  "Диво-гра!"

Ось  там  Марійка  в  моркві  спить,
А  Петрик  за  листком  сидить.
Катруся  хвостик  підняла,
Мов  та  морквинка  виросла!

Морква,  морквуся  –  сміхота!
Що  то  за  чудо  тут  зроста?
"Ми  тепер  –  городні  діти,
Разом  будемо  тут  жити!"

А  дощик  барабанить  їм,
Хтось  шепоче:  "Та  то  ж  не  грім!"
Хихотять  вони  довкола  –
В  моркві  дітки  всі  здорові!

26.01.2025  р.
Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2025

Зимова радість і Рудий

В  мереживі  віконця,  засніжені  поля,  
Гарцює  на  санчатах  із  гірки  дітвора.  
Їм  не  страшні  морози,  ні  холод,  ані  лід  —  
За  дітворою  песик  Рудий  скакає  вслід.

—  Ну,  почекайте  трішки,  я  теж  хочу  з  гори!  —  
Від  захвату  наш  песик  біжить  туди-сюди.  
Виляє  куцим  хвостиком,  щасливий  і  дзвінкий,  
Всі  разом  з  ним  сміються  у  день  такий  ясний.

Нехай  тривають  довше  ці  миті  золоті,  
Дитячий  сміх  і  радість  в  засніженій  красі.  
Зима  дарує  казку,  щасливі  всі  навкруг,  
І  пес  Рудий  завжди  їм  найкращий,  вірний  друг.

19.01.2025р

Світлина  згенерована  за  допомогою  ШІ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2025

Калейдоскоп життя

Життя  —  це  фрагменти,  кадри,  сюжети,
Мозаїка  днів,  що  складає  наш  шлях.
Радісні  миті,  моменти  прикметні,
Що  так  переплетені  в  долі  й  роках.

Тут  щирі  обійми,  зустрічі  теплі,
Там  сльози  і  смуток  у  тіні  ночей.
Є  місце  для  віри,  в  раю  ми,  чи  в  пеклі,
Для  мрій,  що  ведуть  нас  до  світлих  дверей.

Кожен  кадр  —  це  урок,  мить  —  це  наука,
Що  вчить  цінувати  сьогоднішній  день.
І  в  ритмі  життя,  де  час  не  пилюка,
Шукаєм  любові  та  тихих  пісень.

Життя  —  сценарій,  що  пишем  щоднини,
І  кожен  із  нас  автор  світу  свого.
Відкрий  серце  мріям  й  побачиш  причину  —
В  кожнім  кадрі  знайдеш  Творця  усього.

14.01.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2025

Як баба Галя на базарі торгувала

Баба  Галя  на  базарі  торгувала,  
Ще  й  плітки  усім  усюди  продавала.  
Хто  женився,  а  хто  помер  —  усе  знає,  
Точно  як  те  "радіо"  розповідає.

Прийде  хтось  за  редькою  чи  цибулею,  
Ну  а  баба  Галя  кує  зозулею:  
—  Чули  ви,  Марія  знову  посварилась,  
Кажуть,  що  з  кумою  мало  не  побилась!

Та  ще  й  додає,  щоб  було  цікавіше:  
—  А  в  Петра  вчора  коза  втекла  від  хижі,  
Доганяв  по  полю,  аж  штани  порвались,  
Все  село  з  тої  оказії  сміялось!

Хтось  купити  хоче  буряків  чи  моркви,  
А  Галя  шепоче  про  сусідські  сварки:  
—  Знаєте,  що  вчора  Ліда  у  хатині  
Чоловіка  люпцювала  по  хребтині.

І  так  день  минає  з  її  балачками,  
Мало  товару,  все  новини  в  рекламі.  
Знають  на  базарі:  хочеш  щось  почути,  
Йди  до  баби  Галі  —  новинам  там  бути!

Змагається  наша  баба  у  мистецтві
Красномовства  слова  та  ще  й  у  кокетцтві.
Як  подати  краще  новину  гарячу,
Щоб  затьмарити  Facebook  та  інфо-недостачу.

До  вечора  ноги  не  несуть  додому,  
Ще  буде  писати  в  чаті  обласному:
—  Базар  пройшов  не  марно,  пише  в  спільноту,  
Завтра  знову  треба  йти  на  важку  роботу!

11.01.2025
Світлина  з  мережі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2025

З прийдешнім роком!

Прийдешній  рік  уже  в  дорозі,
Несе  він  мрії  й  теплоту.
У  кожнім  домі,  на  порозі  —
Чекають  мир  і  доброту.

Нехай  у  тиші  заспіває
Свобода  щира,  як  струна.
Хай  кожна  мить  нас  надихає
І  буде  вільною  земля.

Хай  у  сім'ї  панує  згода,
Зігріє  серце  щирий  сміх.
Забуде  світ  про  лихо  й  шкоду,
І  спільним  стане  мир  для  всіх.

Прийдешній  рік  несе  надію,
Що  зникне  темрява  війни.
Хай  стане  він  роком  спокою
Й  звучить  мелодія  весни!

31.12.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2024

Привітання

З  різдвяно-новорічними  святами!
Летять  колядки  та  щедрівки  по  землі.
Із  теплими  та  добрими  словами
Лунають  щирі  побажання  у  ці  дні.

Щоби  зібралася  уся  родина  
У  щедрий,  добрий,  тихий  вечір  за  столом.
Щоб  мир  запанував  в  святу  годину
Над  нашим  українським  містом  та  селом!

23.12.2024р
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029130
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2024

Герцог де Гіз

У  сяйві  Франції,  у  вихорі  подій,
Де  корона  і  трон  –  мрія  всіх  надій,
Був  героєм  відважним  у  кожній  війні
Генріх  де  Гіз,  що  із  шрамом  на  чолі.

Та  серце  його  так  палало  від  жаги  —
Не  до  слави,  до  любовної  снаги.
Марго  де  Валуа  —  мов  та  ясна  зоря,
Його  кохання  і  потаємна  гра.

Їх  танець  менует  у  вечоровій  млі
Все  кружляв  у  ритмі  пристрасті  й  жаги.
Два  серця,  дві  душі,  але  один  закон  —
Розриває  мрії  й  кидає  в  полон.

Оженили  герцога  з  іншою  навік,
Але  в  думці  його  залишився  крик:
"Марго,  моя  зоре,  любов  моя  свята,
Чому  ж  нас  розлучила  клята  біда?"

Вони  кохали  палко  крізь  бурі  й  роки,
Доля  вела  їх  на  різні  береги.
І  залишивсь  роман  у  пам'яті  віків  —
Мічений  герцог  та  кохана  із  снів.

10.12.2024  р.
P.S.  Брала  участь  у  конкурсі  
"Покажу  себе  світу"  (бал  обирає
 короля)  у  групі  "Всеукраїнська
 поетична  родина"
під  псевдонімом  Герцог  де  Гіз

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2024

Бель і Чудовисько

Бель  і  Чудовисько,  кружляють  у  вальсі,
У  залі  казковім,  де  час  не  спішить,
І  свічі  тремтять,  як  серця  їхні  ясні,
А  музика  мріями  вгору  летить.

А  їхня  розмова  годинами  щиро
Про  віру  в  магічному  вирі  подій,
Про  те,  як  на  світі  знайти  своє  диво
Й  бути  собою  на  землі  цій  чудній.

Бель  мріє  про  світ,  де  добро  переможе,
Де  книги  і  знання  ведуть  нас  вперед,
Де  щастя  своє  віднайти  вона  зможе,
Й  кохання  замінить  суворий  портрет.

Його  мрії  —  про  те,  щоб  страх  зник  назавжди,
Щоб  люди  бачили  і  серця  вогонь,
Щоб  зранена  душа  знайшла  свою  правду
І  більше  не  знала  ніяких  погонь.

У  прийдешньому  році,  щоб  пролунало:
"Надії  і  світла  у  кожній  душі,
Щоб  в  кожній  родині  тепло  засіяло,
Щоб  мрії  збувались,  як  сяйво  зорі!"

Тож  Бель  і  Чудовисько  вальсом  кружляють,
Бажання  злились  у  єдиний  мотив.
У  ритмі  казковім  все  враз  оживає  —
Надія  на  щастя  і  новий  порив.

11.12.2024  р  
P.S.  Брала  участь  у  конкурсі  
"Кіномультяшний  маскарад"    
під  псевдонімом  Казкова  фея

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2024

Магія зими

Завійниця,  кудесниця,  доволі  не  стара,  
Блукала  поміж  вуличок  тітонька  Зима.
Сніжком  все  притрусила,  мереживні  слова
Писала  на  віконцях.  Ну  що  за  дивина!

У  срібно–білих  шатах,  на  скронях  сивина,
Ходила  тихим  парком  і  зовсім  не  одна.
З  Хурделицею  сніжною,  що  їй  була  сестра,
Заколисали  місто  і  хвиленьки  Дніпра.

І  спить  собі  містечко,  загорнуте  в  сніги,
Будинки  вкриті  сніжно,  все  біле  навкруги.
Замерзли  всі  ставочки,  у  кризі  береги,   
Містяни  вже  готують  на  річку  ковзани.

Притихли  шум  і  галас,  не  чути  спів  пташок
Лише  коли  морози  —  хрустить  зимовий  крок.
Ліхтарі  на  вулицях,  мов  розсипи  зірок,
Виблискують,  іскряться,  мов  тисяча  свічок.

А  в  селах  над  хатами  видніється  димок,  
Там  місяць  золотавий  вкладається  в  куток.
Мороз  малює  вікна,  мов  чарівник  з  казок,
А  вітер  колискову  навіяв  у  садок.

У  лісі  сплять  ялини,  схилившись  у  поклон,
А  ніченька  сплітає  сріблястий  тихий  сон.
Сніжинки,  наче  феї,  кружляють  в  унісон,
Зима  плете  їм  казку  у  льодяний  сезон.

І  діти  біля  вікон  чекають  до  Різдва,
І  в  казку  щиро  вірять,  і  в  дивні  чудеса.
На  санях  їде  Грудень,  летить  у  небеса,
А  вітер  присипляє  забілені  поля.

Завійниця,  кудесниця,  закутана  в  сніги,
Шепоче  щось  на  вушко  в  засніжені  луги.
І  світ  такий  спокійний,  врочистий  і  ясний,
Бо  зиму  в  серці  чути,  як  подих  чарівний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2024

Сон королеви Марго

У  сяйві  свіч  і  златотканих  шат
На  бал  з'явилась  горда  королева.
Марго  –  мов  казка,  мов  чарівний  сад,
Ваша  краса  –  яскрава  і  миттєва.

Вбрання  багряне,  сріблом  вшитий  шлейф,
Блиск  тисячі  зірок  у  діадемі.
У  погляді  –  і  ніжність,  й  дзвін  мечей,
Марго  –  то  буря  й  сонце  у  тандемі.

Вона  пливе,  мов  хвиля  крізь  юрму,
Вуаль  легка  приховує  бажання.
Та  крок  її  –  то  світло  крізь  пітьму,
В  її  душі  і  ненависть  й  кохання.

Марго  танцює,  та  її  танок  –
Це  виклик  долі  й  сила  урагану.
Її  характер  –  блискавки  клинок,
Слова  –  вогні,  що  в  мареві  туману.

Де  Валуа  —  сама  собі  закон,
Шляхетна,  грізна,  з  іскоркою  в  серці.
Править  балом,  наче  в  бою  за  трон,
В  душі  її  вогонь  в  шаленім  герці.

Та  ось  і  сонце  сходить,  бал  затих;
Це  все  лиш  сон,  що  плив  у  тіні  ночі.  
Зникла  Марго,  у  снах  її  нічних,
І  мрії  зникли  у  думках  дівочих.

09.12.2024

P.S.  Брала  участь  у  конкурсі  
"Справжнє  "Я"  Снігової  королеви"  (бал  обирає
 королеву)  у  групі  "Всеукраїнська
 поетична  родина"
під  псевдонімом  Марго

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2024

Молитва дівчинки

Святковий  вечір,  зорі  сяють  у  вікно,
Дівчинка  малесенька  молиться  давно.
Не  за  подарунки  сестричці  та  собі  —
Просить  Миколая  від  чистої  душі:

—  "Наш  Святий  Миколаю,  чуєш  ти  мене?
Я  тебе  благаю,  та  тільки  про  одне:
Захисту  країні  —  у  нас  іде  війна,  
І  щоб  не  забирали  нашого  життя."

Складені  долоньки,  а  на  очах  сльоза,
Молитву  шепоче,  складає  у  слова:
—  "Мій  таточко  далеко,  там,  де  кулі  й  дим,
Молю,  його  додому  поверни  живим!

Я  не  прошу  цукерок,  іграшок,  ляльок,
Синього  нам  неба  та  ясних  зірочок.
Щоб  татусь  вернувся,  обняв*  мене  й  сестру,
Щоб  в  світі  лише  бути  миру  та  добру.

Святий  Миколаю,  зігрій  теплом  серця,
Щоб  війна  минула,  очистилась  земля.
Хай  воїнів  хоробрих  янгол  збереже,
Кожного  додому  до  рідних  приведе.

Святий  Миколаю,  молюсь  до  тебе  я,  
Щоб  ненька  Україна  вільною  була.
Щоб  мир  в  нашій  країні  панував  завжди  
Й  жили  українці  без  жаху  і  біди."

Схиливши  голівку,  шепоче  знов  слова:
"Хай  в  світі  панує  любов  і  доброта.
Святий  Миколаю,  почуй  мене  вночі,
Дай  Україні  миру  й  щастя  в  кожнім  дні!"

06.12.2024  р.
Обняв*  -  обійняв,    СУМ  -  Словник  української  мови  в  11  томах.  Інститут  Мовознавства  ім.  О.О.Потебні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2024

Оберіг для солдата

Тримай,  солдате,  в  серці  оберіг,
Його  любов  надійна,  як  кришталь.
Він  —  захист  твій  у  тисячі  доріг,
Що  перетнули  вогнищем  печаль.

Це  хрестик,  вишиванка  чи  браслет,
А  може,  лист,  написаний  вночі.
Цей  оберіг  —  життєвий  амулет,
Що  зігріває  душу  у  дощі.

Шепоче  він:  "Тримайся,  не  впади,
Я  тут,  я  поруч,  вірю  у  твій  шлях".
І  навіть  коли  грім  гримить  завжди,
Він  сили  додає  у  грізний  час.

В  твоїх  руках  —  надія  на  тепло,
В  очах  —  відвага  взятих  перемог.
Він  береже,  як  янгола  крило,
Що  захищає  в  бій  і  в  час  тривог.

Хай  світло  стане  у  бою  щитом,
Хай  береже  тебе  рідна  земля.
А  оберіг  —  життєвим  джерелом,  
Що  віру  й  силу  надає  щодня.

05.12.2024р
На  світлині  наші  з  донькою  обереги.
Хай  віра  та  молитва,  що  вплетена  в  них,
оберігає  тих,  кому  їх  передали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2024

Помпеї та Кохання: Паралелі Вогню

Помпеї  згорають  у  полум'ї  ночі,  
Вогонь  обіймає  їх  тихо,  жагуче.  
Так  само  і  серце  палає  щоночі,  
Коли  мить  розлуки  така  неминуча.

Везувій  кипить,  а  земля  пломеніє,  
Стискає  в  обіймах  руїни  і  небо.  
А  серце  моє  так  безжально  чорніє  —
Прощання  вогонь  знищив  те,  що  не  треба.

Колись  у  Помпеях  любили,  співали,  
Квітло  щедро  життя  у  кожному  домі.  
Так  само  і  ми  ніжно  й  палко  кохали,
А  нині  лиш  попіл  і  біль  від  утоми.

Слова,  як  ті  хмари,  здіймаються  вгору,  
Та  втрата  спиняє  і  душить  їх  крила.  
Помпеї  згорають,  але  на  просторі  
Живе  їхній  спогад  —  невидима  сила.

І  хай  розлучає  нас  доля  безжальна,  
Та  знову  під  попелом  щось  проростає.
Оживе  почуття  велике,  сакральне,  
Що  створилось  з  вогню  і  знову  зростає.

02.12.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2024

Сніжинка

На  долоню  впала  сніжинка.
Ну  що  це  за  витвір  мистецтва?  
Помережена  вся  серединка,  
Мов  загадка  зимового  серця.

Холодком  обпікає  ніжно,  
Танцює  у  світлі  сріблястім.  
Її  форма  тендітна  й  безгрішна  —
Мить  коротка  у  світі  прекраснім.

Сховалася  вічність  в  цій  миті  
Й  краса,  що  зникає  в  минуле.
А  гріхи  земні  білим  прикриті,
Мов  прощення,  що  всіх  огорнуло.

Розтане  вона  на  долоні  —
Краплина  сльози  кришталева.
Почуття,  що  були  в  цім  полоні,
Ще  покаже  зима-королева.

02.12.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2024

Прощальний вальс осені (проза)

   Осінь  —  це  не  просто  пора  року.  Це  стан  душі,  коли  світ  навколо  ніби  вдягається  в  золотаві  шати,  щоби  востаннє  усміхнутися,  перед  тим  як  піти  у  спокій  зими.  Вона,  як  тендітна  танцівниця,  кружляє  у  своєму  прощальному  вальсі,  прикрашаючи  все  навколо  та  розсипаючи  яскраво-багряне  листя.  Її  кроки  легкі,  мов  пір'їнки,  але  кожен  із  них  залишає  невидимий  слід  у  серці  тих,  хто  здатен  слухати  шепіт  природи.
       Звуки  цього  вальсу  лунають  у  шелесті  вітру,  що  торкається  дерева,  мов  дбайливий  і  люблячий  коханий  тихо  нашіптує  на  вушко  ніжності  своїй  нареченій.  Вони  наповнені  прощальною  мелодією,  в  якій  відчувається  одночасно  сум  і  надія,  сподівання  та  любов.  Під  ногами  шурхотить  листя,  що  встеляє  землю  кольоровим,  самотканним  килимом,  а  в  повітрі  вже  відчувається  перший  холодний,  морозний  подих  зими.
     Осінь  танцює  не  поспішаючи.  Вона  знає,  що  її  час  обмежений,  але  вона  не  сумує,  а  нагадує  нам  про  важливість  кожної  миті,  бо  час,  як  і  осінній  листок,  несе  нас  уперед  —  у  невідомі  краї.
     Цей  танок  —  не  лише  прощання,  а  й  спогад  про  літо,  що  щойно  було  поруч  і  так  швидко  промайнуло,  мов  метелик,  що  злітає  з  квітки  на  квітку.  Це  і  підготовка  до  нової  сторінки,  що  почнеться  взимку.  У  цих  змінах  є  й  глибока  мудрість:  усе  має  свій  початок  і  кінець,  але  кожна  фаза  життя  прекрасна  у  своїй  природний  суті.
       Осінь  поволі  завершує  свій  вальс.  Останні  ноти  розчиняються  в  холодному  повітрі,  залишаючи  серце  наповненим  меланхолійною  тишею.  Але  ця  тиша  —  не  пуста,  холодна  порожнеча.  Вона  сповнена  теплих  спогадів,  яскравих  барв  і  ніжних  відчуттів,  які  назавжди  залишаються  з  нами.
       І  коли  перші  сніжинки  торкнуться  землі,  ми  згадаємо  цю  останню  танцівницю,  яка,  залишивши  сцену,  подарувала  нам  уроки  про  мінливу  красу  та  вічність  спогадів.
28.11.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027419
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2024

Останній вальс

Вона  танцює  вальс-бостон  останній,
Так  палко  мить  віддавши  відчуттям.
У  серці  щем  болючий  та  прощальний,
І  шелест  листя  лине  в  забуття.

Ще  вчора  сяяв  день  у  золотистім,
Смарагди  трав  і  вогники  гілок.
А  осінь  нині  в  буйнім  падолисті
Виводить  в  танці  свій  прощальний  крок.

Тумани  ранків  стеляться  по  полю,
Вода  в  струмках  стирає  літній  слід.
І  жовтий  лист,  кружляючи  поволі,
За  вітром  полетить  в  далекий  світ.

Та  є  у  втраті  ніжність  і  величність,
У  мовчазному  згаса́нні  краси.
Та  в  осені  глибока  таємничість,
Що  буде  вічно  жити  всі  часи.

І  хай  зима  вже  стукає  у  вікна,
І  білий  сніг  торує  новий  шлях,
Осінній  вальс  в  душі  моїй  не  зникне,
Залишить  спогад  в  серці  та  віках.

27.11.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2024

На порозі зимового сну

Забігла  зима  на  гостини  —
У  вальсі  кружля  листопад,
А  грудень  зайшов  на  хвилину,
Присипав  сніжком  все  не  в  лад.

А  осінь  ще  барвами  грає,
Танок  у  саду́  свій  веде,
Листок  за  листочком  злітає,
Душа  від  краси  ще  живе.

Та  зима  стоїть  на  порозі,
Білим  подихом  ліс  обдала.
Морозом  вдихає  тривогу,
Хоч  осінь  ще  тут,  не  пішла.

«Не  спіши,  –  шепоче  крізь  віти,  –
Ще  сонця  малюнки  живі.
Я  хочу  ще  барви  творити,
Ще  чути  дощів  голоси!»

А  зима:  «Мій  час  наступає,
Я  снігом  усе  огорну,
Засніжений  світ  засинає
Й  порине  в  казкову  красу».

Та  осінь  ще  далі  кружляє,
Складає  прощальний  сюжет.
А  зима  вже  зорі  зплітає,
В  красивий,  холодний  сонет.

25.11.2024р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2024

Пам'яті жертв голодоморів

Тиша  в  селі...  Ні  гомону,  ні  сміху.
Не  чути  гавкоту  в  дворі,  співу  пташок.
Кістлява  ки́рпа*  всюди  ходить  на  утіху
До  тих,  хто  так  і  не  отримав  колосок.

Бідні  живі,  немов  оті  примари,
Блукають  стежками  поміж  стареньких  хат.
Їм  полетіть  до  Бога  на  пухкенькі  хмари,  
Та  голод  кліщами  тримає  їх,  мов  кат.

Пшеничний  дух  давно  забутий  в  полі,
І  лише  вітер  стогне,  мов  людська  душа.
Тяжка  скорбота  в  землю  вгрузла,  повна  болю
І  сліз  рясних,  що  впали,  як  німа  роса.

Немов  химера,  смерть  панує  всюди,
Криваві  зорі  сходять  над  пустим  селом.
І  ті,  що  вчора  були  вільні  й  сильні  люди,
Тепер  навік  лежать  під  сивим  полином.

А  діти  тихі,  з  поглядом  розбитим,
Шукають  крихту  хліба  в  попелі  життя.
Їх  сміх  заглух,  а  оченята  ще  відкриті,
Що  так  вдивляються  в  кінець  без  каяття.

Земля  в  крові,  в  мовчанні  і  в  судомах,
Жнива  замість  життя  несуть  страшну  пітьму.
Злі  тіні  морок  швидко  сіє  без  утоми,
Вже  огортає  кожну  душу  в  чорну  тьму.

Пульсує  пам'ять  нервом  неприкритим,
Вона  горить  в  душі,  крізь  перепони  й  час.
Ми  вічну  шану  складемо́  невинно  вбитим,
Щоб  спомин  у  нашій  совісті  не  згас.

Тож  хай  у  вікнах  палають  свічі  втрати,
Щоб  світ  увесь  побачив  правди  гострий  біль.
І  щоб  ніколи  знову  не  прийшла  до  хати,
Голодна  смерть  з  косою  в  темряві,  як  звір.

Кістлява  кирпа*  -  (фольк.  перен.)  —    про  смерть

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2024

1000 днів незламності

Тисяча  днів  —  як  сто  тисяч  ро́ків,
Де  кожна  хвилина  —  з  болем  у  душі.
Де  кожен  світанок,  мов  виклик  жорстокий,
Але  віра  іскриться  в  кожнім  вірші.

Тисяча  днів  палають  вогнями,
А  дим  закриває  небесну  блакить.
Та  навіть  у  мороці  з  ранами  й  снами
Душа  України  незламно  горить.

Тисяча  днів  —  як  вічність  тривоги,
Смуток  втрати  стискає  серце  ураз.
Та  ми  не  зійшли  із  тяжкої  дороги,
Бо  сила  народу  веде  нас  крізь  час.

Тисяча  днів  —  це  горе  і  стогін,
Дитячі  плачі  у  ночах  грозових.
Це  крики  землі,  що  волає  до  Бога,
Це  біль,  що  горить  у  серцях  бойових.

Тисяча  днів,  а  сонце  не  згасло,
Герої,  мов  зорі,  ведуть  крізь  пітьму.
Вони  за  свободу,  за  правду,  за  щастя
Віддали  життя,  щоб  зпинити  війну.

Кожна  хвилина,  кожна  година
Карбована  болем  у  душах  живих.
Та  єдність  народу,  його  незгасима,
Як  промінь  надії  у  сутінках  злих.

Тисяча  днів  —  це  сльози  і  шрами,
Це  віра,  що  кличе  вперед,  до  мети.
Україна  стоїть!  Навік  поміж  нами
Залишаться  ті,  хто  пішов  назавжди.

Тисячі  днів  ще  буде  багато,
Та  наша  земля  —  непохитна  й  свята.
Бо  воля  —  як  сонце,  а  в  серці  —  багаття,
Ця  істина  вічна,  незмінна,  проста.

Прийде  день,  коли  крик  Перемоги
Наповнить  собою  усе  навкруги.
І  всі  наші  муки,  стинання  дороги
Зникнуть  зі  світу,  як  і  всі  вороги.

19.11  2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2024

Коло життя

Всьому  свій  час  і завжди  й  неодмінно,
Коли  мине  зима,  весна  прийде,
Літо  зігріє  й  осінь  знов  незмінно
Нам  до  порогу  зиму  приведе.

Всьому  свій  час,  і  радість,  і  тривога,
Як  день  і  ніч,  чергуються  в  житті
Та  кожен  крок  веде  нас  до  дороги,
Де  знов  весна  засяє  в  висоті.

Міняються  часи,  як  пори  року,
Та  все  пливе  стрімливо,  мов  вода.
І  мудрість  вчить  й  дає  свої  уроки   —
За  темрявою  йде  завжди  зоря.

Людське  життя  —  в  тій  самій  круговерті,
Де  щастя  й  сум  —  життєва  й  вічна  гра,
Вчорашнє  вже  приховане  у  смерті,
А  завтрашнє  —  лиш  мрія  чи  імла.

Тож  не  жалій,  коли  йдеш  через  зиму,
Весна  вже  близько  —  квіти  зацвітуть
І  навіть  у  пітьмі  знайдеш  ти  силу,
Щоб  до  мети  з  надією  йти  в  путь.

Терпіння  май  і  не  журись  даремно,
Все,  як  ріка,  невпинно  промайне.
Тече  життя,  мов  хвиля,  нескінченно,
І  сонце  знов  проб'ється  крізь  сумне.

Не  зволікай  —  цінуй  життя  хвилини,
Бо  мить,  мов  зірка,  зникне  в  далині.
Та  все  ж  незмінне  світло  лиш  єдине  —
Душі  тепло  в  Господній  глибині.

16.11.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2024

Душа народу в рідній мові

Чорнобривцем  цвіте  українська  душа,  
Червоним  маком  і  гроном  калини,  
І  стежиною  в  полі,  що  в  споришах,  
Й  щирим  словом  моєї  країни!

Рідна  мова  —  це  ключ,  що  відкриває  світи  
У  предковічне  коріння  глибоке.  
Там  звучать  колискові  і  теплі  казки,  
І  пісні,  що  лунають  потоком.

В  слові  кожному  —  мудрість  прадавніх  віків,  
У  кожній  літері  —  віра  в  майбутнє.  
Наша  мова  —  це  код  із  одвічних  часів,  
Що  об'єднує  в  силу  могутню.

Згадай,  коли  слово  кували  в  кайдани
І  не  давали  нам  гучно  співати,
Та  мова,  як  річка,  текла  крізь  тумани,  
Щоби  вільно  і  гордо  звучати.

Народ  у  піснях  проростив  свою  мову,  
В  ній  козацька  звитяга  й  свобода.  
Несли  її  в  світ,  як  найвищу  основу,  
Як  історію  славного  роду.

Та  сьогодні  за  мову  ми  знову  в  битві,
Щоб  зберегти  її  пісню  і  славу.
До  Бога  звертаємось  в  щирій  молитві,
Хай  буде  вільною  наша  держава!

І  допоки  живе  український  наш  рід,  
За  нами  —  сила,  і  правда,  й  свобода!  
Вона  об'єднала  в  одне  ціле  наш  світ  
І  буде  мова  душею  народу!

31.10.24р
Три  тижні  тому  мене  запросили  взяти  участь  
у  конкурсі  громади,  де  я  наразі  мешкаю,  
під  назвою  "Душа  народу  в  рідній  мові".  Я  з  радістю  прийняла  запрошення  і  неочікувано  посіла  ІІ  місце.
Отримала  Диплом  і  сертифікат  на  придбання  книг.  Дякую  організаторам  конкурсу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026254
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024

Кохання

Вона  сміється  —  зоряна  й  ясна,
Мов  сонечко  ранкове  понад  степом.
В  його  думках  лише  вона  одна,
І  між  землею  він,  і  поміж  небом.

В  її  очах  палає  чистий  блиск,
А  він  готовий  гори  подолати.
Дістати  місяць  з  неба,  світлий  диск,
І  серце  власне  їй  у  дар  віддати.

Вона  сміється,  граючи  в  красу,
Легка,  мов  вітер,  вільна  і  жорстока.
А  він  готовий  принести  зорю,
Щоб  глянула  на  нього  чорноока.

Його  слова  лунають  в  тишині...
"Чи  вірити?"  лиш  жартівливо  скаже.
Йому  б  здолати  всі  шляхи  земні,
А  він  живе  у  хмарах,  в  небі  майже.

І  от,  в  морозну,  тиху  ніч  святу,
Його  душа  у  небеса  злітає.
Він  йде  крізь  сніг  в  дорогу  непросту.
Бо  в  ній  живе,  для  неї  він  палає.

29.10.24р

Віршована  загадка  про  закохану
пару.  Підказка  -  світлина  з  мережі.
Дякую  за  допомогу  Анатолію  В.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025447
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2024

Закутана в осінь душа

Закуталась  в  осінь  душа,  мов  у  шаль,
В  тумани,  що  ніжно  лягають  на  скроні.
Листки,  наче  спогади,  падають  вдаль,
А  вітер  співає  в  холодній  долоні.

Плетуть  павутину  думки,  мов  вуаль,
Тонкі  нитки  спогадів  і  тіні  надій.
Захмарює  спокій,  немов  тихий  жаль,
Що  затягує  у  вир  незді́йснених  мрій.  

Та  тиша  глибока,  мов  сонця  краса,
Де  кожен  листок  —  це  момент  недосяжний.
А  серце  мовчить,  і  в  думках  все  жива
Теплота  літніх  днів,  що  зникли  назавжди.

Барвисті  дерева,  тумани,  дощі  —  
Усе,  наче  спогад,  що  гріє  й  стискає.  
Душа,  мов  у  казці,  шукає  вночі  
Тепло,  що  у  серці  ще  тихо  палає.

Закуталась  в  осінь  душа  —  не  спішить,
А  шукає  розради  у  ніжній  весні.
Блукає  між  хмарами  й  тихо  тремтить
Там,  де  з  коханням  стрічаюся  сни.

10.10.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2024

Тиша, що лікує

Як  іноді  хочеться  просто  мовчати,
Закутатись  в  тишу,  як  у  ковдру  надій,
Бо  жодні  слова  не  здатні  сказати
Те,  що  всередині  —  чи  біль  чи  дощ  мрій.

Мовчання  лікує  і  душу  тримає,
Коли  буревії  розривають  думки.
Віра  у  темряві  світло  шукає,
Як  промінь  ранковий  у  сонячні  дні.

Здається,  що  серце  німе  від  розлуки,
Але  тиша  —  це  шлях  до  спо́кою  снів.
В  обіймах  її  зникають  всі  муки  
Й  душа  відчуває  глиби́ни  років.

Мовчання  лікує,  мовчання  рятує,
Воно  огортає,  як  тихий  прибій.
Іноді  тільки  воно  зрозуміє
Те,  що  в  тобі  від  чуттєвих  стихій.

09.10.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2024

́Щоби не плакати — сміюся!

Щоби  не  плакати  —  сміюся,
Сміюсь  усім  жалям  на  зло.
Бо  що  життя?  Лиш  мить,  ілюзія,
Де  втрата  —  це  нове  зерно.

Я  йду  крізь  час,  де  все  минає,
І  туга  й  радість  —  просто  гра.
У  серці  тиша  проростає,
Як  мудрість,  що  завжди  жива.

Хіба  в  сльозах  знайду  розраду?
Хіба  печаль  —    моє  буття?
Зітру  я  сміхом  всі  досади,
Крізь  біль  знайду  я  сенс  життя.  

Бо  світ  мінливий,  мов  краплина,
Все  вийде  з  тіні  у  свій  час.
І  навіть  біль  —  це  лиш  хвилина,
Що  відкриває  світ  для  нас.

Бо  кожен  крок  —  це  дар  небесний,
Хоч  часом  шлях  веде  крізь  тьму.
Від  Бога  все,  і  день  чудесний,
І  навіть  ніч,  що  йде  в  пітьму.

Усі  падіння  —  це  навчання,
Всі  сльози  —  дощ  для  майбуття.
Молитва  -  це  моє  обра́ння
Й  подяка  Богу  за  життя.

За  сміх  і  плач,  за  втому  й  сили,
За  кожен  день,  що  йде  й  мине.
Я  вірю,  що  Господні  крила
Тримають  і  бережуть  мене.

22.09.2024р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2024

Молитва подяки

Я  дякую,  Боже,  за  день,  що  прийшов
За  місяць  і  зорі,  що  сяють  у  небі.
За  сонечко  ясне,  що  вранці  зійшло,
За  все,  що  у  мене  на  те  є  потреба!

Я  дякую,  Боже,  за  ніч,  що  прийшла
За  захист  мене  і  моєї  родини.
За  душу,  що  спокій  в  Тобі  віднайшла,
За  радісні,  в  щасті  й  любові  години.

Дякую,  Боже,  за  все,  що  я  маю
Сім'ю,  чоловіка  і  сонечко-доню
За  те,  що  в  душі  Тебе  відчуваю
За  те,  що  дав  легку  і  світлую  долю!

Спасибі,  Господь,  що  ведеш  по  дорозі,
Даруєш  підтримку  й  надію  щодня.
Я  вірю  у  Тебе  в  тиші  й  тривозі,
Бо  Ти  є  мій  Бог  і  Тобі  вся  хвала!

17.09.2024р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2024

День миру

Сьогодні  світ  у  тиші  мир  святкує,
Звучать  молитви  в  кожному  кутку.
Та  в  Україні  знову  біль  крокує,
Війна  обпалює  вогнем  долю  людську.

Цей  мирний  день  —  символізує  спокій,
А  в  ріднім  краю  гримлять  громи.
Дитячий  плач,  розбиті  мрії  й  кроки,
Якими  йдуть  солдати  крізь  густі  дими.

Ми  прагнемо  до  миру  —  до  єднання,
Щоб  зло  пішло  з  земель  наших  навік.
Надія  в  нас  не  гасне  на  світанні,
Щоб  розцвітав  наш  славний,  український  рід.

Хай  день  цей  стане  символом  любові,
Хай  мир  здолає  ненависть  і  страх.
І  в  Україні  —  на  полях  квіткових  —
Навіки  змовкне  зброя  й  буде  мирним  шлях.

21.09.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2024

Лист від Осені

Тиха  осінь  про  себе  мені  пише  в  листах,
У  них  смуток,  печалі,  тривоги.
Золотаві  світанки  втрачають  свій  шлях,
І  туман  заховав  всі  дороги.

Шурхіт  листя  під  кроками  тихо  згасає,
Небо  плаче  дощами  протяжними.
Осінь  пише  про  втому  і  час,  що  минає,
І  про  мрії,  що  є  недосяжними.

В  тих  словах  відчувається  тиша  глибин,
Сонце  в’яне  в  промінні  останнім.
І  лиш  вітер,  мов  подих  забутих  годин,
Награє  мені  пісню  прощальну.

І  настане  момент,  коли  все  відпаде,
Тільки  спогад  залишиться  ніжний.
Осінь  тихо  для  мене  свою  пісню  складе
І  полине  у  вечір  безмежний.

13.09.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2024

Акварелеві листи

Пишу  осінні  листи  акварелеві,
Золоті  відтінки  в  тумані  пливуть.
Штрихи  пензлем  —  спогади  пастелеві,
Що  в  серці  моєму  назавжди  живуть.

Туман  розливається  сумом  по  травах,
Ніжно  ховаючи  сльози  в  журбі.
Кожен  листок,  що  вмирає  у  травах,
Шепоче  про  те,  що  втрачається  в  сні.

Як  легко  душі  заблукати  у  тіні,
Де  зникли  вже  мрії,  що  гріли  колись.
Осінь  приходить,  мов  тиша  в  обійми,
Залишивши  спогади  знову  на  лист.

Тепло  відлітає,  серце  стискається,
Мелодія  вітру  загублена  в  сні.
А  в  очах  твоїх  світло  лишається,
Немов  акварелі  в  шовковій  весні.

14.09.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2024

Сніжне срібло самоти (тавтограма)

Січень  сходить,  сяють  сірі  сни,
Серед  сосен  спокій,  скрип  струни.
Сонце  славить  синє  скупе  світло,
Сизий  схід  скидає  срібне  сито.

Снігурі  співають,  сойки  сиплий  сміх,
Сніжить  сріблом  сонний,  світлий  сніг.
Спогад  серця  стиха  спочиває,
Сказані  старі  слова  стихають.

Слідом  стежка  стелиться  самотня,
Сніжиця  сніжинки  сипле  сотні.
Світ  сонливий,  світанкові  сни
Сяють  сивим  сріблом  самоти.

13.09.2024р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2024

Лист до Осені

Осінь,  моя  музо,  прийшла  непомітно,
Як  тихий  шепіт  вітру  серед  ночі.
У  золоті́  сади  запрошуєш  привітно
І  барвами  милуєш  мої  очі.

Осене,  подруго,  листа  тобі  пишу
І  розповім  про  смуток  і  про  мрії.
Ти  чуєш  шелест  листя  і  крапельки  дощу,
І  розумієш  всі  думки  й  надії.

Осене,  ти  мудра  жінка,  я  це  знаю,
Ти  вчиш  нас  відпускати  і  прощати.
Тому  поради  я  весь  час  тебе  питаю:
"Як  від  зажури  душу  рятувати?"

У  меланхолії  твоїй  знаходжу  спокій,
У  неземнім  багрянці  насолоду.
З  тобою  разом  плинуть  наші  довгі  роки  —
Вони  мені  приємна  нагорода.

Осінь,  моя  музо,  назавжди́  зі  мною,
Я  дякую  тобі  за  кожні  миті!
Натхнення  поетичне  знов  тече  рікою  
І  знову  є  жага,  щоб  просто  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024

Тиша безмежності

Твоя  тиша  —  безмежність,    
А  думка  —  це  вічність,    
Твоя  незалежність    
Водночас  і  грішність.

Сонце  в  небі    —  це  спогад,    
А  вітер  —  свобода.    
Минуле  —  це  розпад,    
Забута  жалоба.

Крила  вітру  —  безкрайність,    
У  серці  —  відвага,    
Не  падай  у  крайність,    
Відчуй  рівновагу.

Склад  душі  —  це  ментальність,    
А  світло  —  натхнення.    
Твоя  віра  —  реальність,    
Сліди  сьогодення.

Віднайди  унікальність,    
Бо  ти  є  цариця!    
В  твоїх  руках  сила,    
В  очах  таємниця.    

Ти  —  вогонь,  що  палає,    
Ти  —  мрія,  що  гріє,    
Хай  серце  кохає  
І  квітне  надія!

02.09.2024  р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2024

Синій птах (2)

З  країв  далеких  і  зірок  мінливих,
Де  мрії  плинуть  вільні  та  барвисті,
Летить  у  небі  пташок  синьокрилий  
Й  щебече  нам  щасливі  й  добрі  вісті.

Його  політ,  мов  з  хмарами  таночок,
Що  вільно  грає  з  вітром  на  просторі.
Він  чує  в  крапельці  дощу  дзвіночок,
Що  веселково  так  звучить  в  мажорі.  

У  нього  крила,  мов  оті  вітрила,  
Що  ловлять  вітер  й  несуть  його  у  даль.
Він  птах,  що  лине  в  небо  посиніле,
В  блакитну  вись,  в  магічну  вектораль.

Ще  крилами  своїми  пестить  сонце,  
Вночі  цілує  ніжно  місяць  й  зорі,
А  рано-вранці  гляне  у  віконця,
Де  дітлахи  прокинулись  бадьорі.

Його  пір'їнки,  ніби  синь  небесна,
Палають  очі,  наче  самоцвіти.
Вісник  добра,  любові  й  благочестя,  
Щоб  мирно  жили  всі  дорослі  й  діти.

Птах  синій,  що  прийшов  до  нас  із  казки,
Пісні  співає  про  краї  чудові,
Про  щиру  ніжність,  милість  й  Божу  ласку,  
І  вірність,  що  плекається  в  любові.

Він  нам  дає  надію  в  Перемогу,  
Таку  омріяну  і  з  молитва́ми,
Щоб  припинилися  війна  й  тривоги,
Й  живі  всі  повернулися  до  мами.

Хоч  птаха  кличемо  ми  до  порогу,
Він  прагне  вгору,  до  висот  небесних,
Бо  там,  де  вітер,  там  його  дорога,  
Там  край  дитячих,  світлих  мрій  чудесних.

07.08.2024
Перший  варіант  вірша  "Синій  птах"
написала  22.07.2024.  
Врахувавши  свої  недоліки,  написала  цей  варіант.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2024

Поламані душі

Поламані  душі,  мов  зламані  крила,
У  темряві  ночі  вишукують  силу.  
Біль  і  розлука,  як  в  океані  хвилі,
Змивають  надії,  лишаючи  тіні.

Сльози  солоні,  немов  роси  краплини,
Падають  тихо,  як  ті  вірші  без  рими.
Серця  розбиті,  наче  скло  на  долоні,
Шукають  свій  спокій  у  снах  і  в  безодні.

Та  в  темній  пітьмі  знову  світло  проб'ється
І  зранених  душ  промінь  сонця  торкнеться.
Через  страждання  і  крізь  темряву  ночі,
Знову  злетять  й  засяють  щастям  їх  очі.

Поламані  душі,  не  втрачайте  віру,
У  новому  світанку  зна́йдете  силу.
Крізь  війну  і  зневіру,  крізь  темні  часи,
Відродяться  знову,  як  весною  квітки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2024

Синій птах

З  країв  далеких  і  зірок  мінливих,
Де  мрії  плинуть  вільні  та  барвисті,
Летить  у  небі  пташок  синьокрилий  
Й  щебече  нам  щасливі  й  добрі  вісті.

У  нього  крила,  ніби  синь  небесна,
Палають  очі,  наче  самоцвіти.
Вісник  добра  любові  й  благочестя,  
Щоб  мирно  жили  всі  дорослі  й  діти.

Птах  синій,  що  прийшов  до  нас  із  казки,
Пісні  співає  про  краї  чудові,
Про  щиру  ніжність,  милість  й  Божу  ласку,  
І  вірність,  що  плекається  в  любові.

Дає  він  нам  надію  в  Перемогу,  
Махне  крильми  і  знищить  усе  зло.
Зникне  печаль,  і  горе,  і  тривоги,
Засяє  сонце  й  заграє  джерело.  

Птах  синьоокий  —  то  є  знак  свободи,
Його  пісні  про  всі  наші  бажання.
Летить  в  безмежжя,  там  де  зникла  злоба,
Він  наша  мрія,  віра  й  сподівання.

22.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2024

Ти моя тиша

Ти  моя  тиша,  мій  спокій  душі,
Моя  найрідніша  людина.
Для  тебе  пишу  я  ліричні  вірші,
Тобі  їх  дарую  щоднини.

Ти  моя  тиша  і  здійснення  мрій,
І  моя  гавань  спокійна.
Ти  моє  серце  і  радість  надій,
Душі  моїй  суть  емоційна.  

Ти  моя  тиша,  моє  ти  натхнення
І  муза  моя  неосяжна.
Без  тебе  німе  і  сліпе  сьогодення
Втрачає  свій  відлік  поважний.

Ти  моя  тиша,  моє  ти  кохання,
Ти  все,  що  для  мене  потрібно.
Солодко  гріють  твої  всі  зізнання,
В  душі  бережу  їх  тендітно.  

Ти  моя  тиша  і  вічна  любов,
Я  серцем  й  думками  з  тобою.
Без  тебе  не  буде  гарячою  кров,
І  ти  будеш  завжди  зі  мною!

21.07.2024р

«Ти  моя  тиша».  Так  кажуть  у  Японії
 замість  «кохаю  тебе».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2024

Магія чарівної ночі

В  обіймах  темряви,  мов  оксамит,
Ніч  розкриває  чарівний  секрет.
Зірки,  як  діаманти,  сяють  ввись
І  місяць  ллє  сріблясте  світло  вниз.

І  світ  затих,  заснув  у  тишині,
В  цій  таємничій  і  нічній  красі.
І  лише  вітер  навіває  чари  
Й  танцюють  тіні,  мов  ті  примари.

Чарівна  ніч,  ти  подаруєш  мрії
Й  відкриєш  двері  у  світ  надії.
І  можна  все,  адже  вона  всесильна,
Така  магічна  й  така  живильна!

У  тиші  ночі  серце  б'ється  спільно
З  душею,  неначе  птаха  вільна.
Ти  подаруєш  натхнення  й  сили,
Щоб  мріяли,  творили  і  любили.

Чарівна  ніч,  ти  подаруєш  щастя,
Мов  перше  таїнство  причастя.
Ти  -  це  таємниця,  справжнє  диво,
Світ  магії,  де  легко  все  й  можливо!

21.07.2024
Світлина  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2024

***

Не  відпускай  мене,  не  відпускай.
Тримай  за  руку  і  веди  стежками
І  проведи  мене  в  чудовий  край,
Де  почуття  оспівані  піснями.

Не  відпускай  мене,  не  відпускай.
Нехай  твій  погляд  ніжно  обіймає,
Мене  до  серця  міцно  пригортай,
Бо  лише  ти  мене  кохати  маєш.

Не  відпускай  мене,  не  відпускай.
Хай  наші  душі  разом  пролунають
У  юність  ту,  де  розквіту  розмай,
Де  наші  почуття  безмежно  сяють.

Не  відпускай  мене,  не  відпускай.
Нехай  твоя  любов  мене  зігріє,
Ти  проведи  мене  у  грішний  рай,
Де  в  цьому  світі  щастя  шаленіє.

10.07.2024.

"Не  відпускай  мене,  не  відпускай.
Тримай  за  руку  і  веди  стежками."
Цитата  із  вірша  Галини  Потопляк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2024

Літня гроза

Тиша  ночі  раптом  розірвалась,
Вогнем  спалахнули  сиві  небеса.  
Громовиця  люто  розгорялась  
Й  розсипа́ла  всюди  іскри-чудеса.

Шквал  дощу  все  зливою  хлюпоче,
Вітер  завиває  голосом  гучним.
Зла  негода  гнівиться  й  тупоче,
Увесь  світ,  здається,  вмить  заполонив.

Сріблі  блискавиці  розсікають,  
Гримнули  могутньо  громи-силачі  
Й  земля  свої  груди  розверзає
Налякана  грозою  уночі.

Поступово  все  навкруг  вщухає,
Вітерець  стихає,  дощ  перестає,  
Ніч  вдруге  у  свої  права  вступає  
І  знов  спокійно  й  тихо  настає.

І  лиш  повітря  свіжість  й  прохолода
Знов  нагадають  про  грозу  бурхливу,  
Мов  заново  народжена  природа
Готова  стріти  літній  день  щасливий.

05.07.2024

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2024

***

Ти  приходь  в  моїх  снах  щоночі,  
Коли  місяць  сріблом  блищить.  
Моє  серце  в  грудях  тріпоче
Й  мов  полум'я  свічки  горить.

Твій  погляд  звабливо-грішний
Торкнеться  моєї  душі,
Промайне  подихом  ніжним,  
Як  шелест  вітру  у  тишині.

Я  відчую  твій  дотик  долонь,  
І  близькість  шалено-жагучу
Ти  розбудиш  нестримний  вогонь,
І  пристрасть  мою  кипучу.

Лишися  зі  мною,  коханий,  
Поки  світ  не  розвіявся  в  прах,  
І  в  думках  тільки  ти,  бажаний,
Поки  я  в  твоїх  сильних  руках.

02.07.2024р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2024