Svetoviya

Сторінки (3/255):  « 1 2 3 »

Осіння мольфарка

Ти  —  відьма,  а  може,  ти  трішки  мольфарка,  
Дощами  дрібними  малюєш  красу.  
У  тебе  із  жовтого  листя  фіранки,  
А  вітер  руду  розплітає  косу.

Ти  —  дівчина  мила,  а  може,  пустунка:  
То  погляд  ясний,  то  задумливий  враз.  
То  сміхом  заллєшся,  весела  чаклунко,  
То  казку  нашепчеш  про  літо  для  нас.

То  зранку  примхлива,  то  сонцем  зігріта,  
То  вітром  женеш  хмаровиння  з  небес.  
То  золотом  щедро  прикрасиш  півсвіту,  
То  сріблом  туманним  закутаєш  ліс.

В  шафрановій  сукні  кружляєш  у  танці,  
То  росами  тихо  навіюєш  сни.
А  вранці  малюєш  на  кожному  ґанку  
Химерні  узори  ранкової  мли.

То  сиплеш  на  землю  багряні  коралі,  
То  вітром  зриваєш  останні  листки.  
І  навіть  коли  небеса  посіріли,  
Ти  сиплеш  під  ноги  осінні  зірки.

Ти  —  відьма,  а  може,  ти  трішки  мольфарка,
Тобі  до  снаги  і  печаль,  і  дива.  
Ти  навіть  у  сутінках  —  справжня  казкарка,  
В  якій  золотиться  осіння  краса.

08.11.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2026


Нитко моєї долі

Нитко  моєї  долі,
Чом  не  плетеш  мережку?
Тягнеш  життя  поволі  —
Довга,  звивиста  стежка.

Нитко  моєї  долі,
Чом  ти  сьогодні  чорна?
В  серці  тривожні  болі,
В  скронях  гуркочуть  жорна.

То  напівсонні  ночі
Вузлики  зав'язали,
То  невимовні  хочуть
Сльози  зійти  кришталем.

Нитко  моя,  не  треба
В  темряву  опускатись.
Ще  вистачає  неба,
Щоб  у  житті  триматись.

08.11.2026

Картина  Олега  Шупляка.  «Створення  світу»,
 2019.  Серія  «Український  космос».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2026


Жовтогруда чарівничка

А  на  гілочці  синичка  —
Жовтогруда  чарівничка.
Розпустила  свої  крильця  —
Сонце  в  оченятах  ллється.

Осінь  листячком  шурхоче,
Пташку  пригостити  хоче.
А  синичка  —  цінь  та  цінь!  —
Ловить  золотаву  тінь.

Скоро  холод  землю  вкриє,
Лютий  вітер  залютує.
Та  пташина  не  сумує,
Вона  весело  танцює.

Прилетить  до  годівнички,
Де  насіння  для  синички.
Схопить  зерна  апетитно
І  зима  минеться  швидко!


31.10.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2026


Заховалась осінь

Заховалась  осінь  в  квітах,
У  багрянім  сонцелисті,
В  стиглих  яблуках  налитих,
Виноградному  намисті.

У  горіхах  круглобоких,
В  золотих  медових  гронах,
Світить  променем  глибоким,
Гріє  сонечко  в  долонях.

У  серпанку  ніжно-теплім,
Що  ще  тулиться  до  саду,  —
Павутинки  стелить  вечір,
Що  тремтять  від  сонцепаду.

І  здається  —  осінь  тихо
Не  прощається,  а  квітне:
Щедро  сипле  в  душі  світло,
Щоб  зігріти  нас  до  літа.

31.10.26

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1071425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2026


З Днем вчителя!

Учитель  —  це  покликання  й  надія,
Тепло  душі,  що  крізь  роки  веде.
Нехай  життя  Вас  завжди  щиро  гріє,
Усе  найкраще  в  серце  принесе.

Нехай  натхнення  не  згасає  в  серці,
А  доля  береже  від  зайвих  втрат.
Нехай  відчиняться  щасливі  дверці
До  світлих  мрій  і  до  прекрасних  свят.

З  Днем  вчителя!  Нехай  у  Вашій  долі
Багато  буде  сонця  і  добра,
І  щоб  здійснилось  на  життєвім  полі
Усе,  для  чого  вже  прийшла  пора.

04.10.2026р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2026


Рідні за столом

Вибух!  Рве  небо  гіркава  імла.
Ранок  вдягає  саван  тривог.
Скрикнула  тиша.  Сирена  звела
Свій  божевільний,  гучний  монолог.

Сонце  нахмурене.  Попіл  і  дим.
Світло  холодне,  мов  лезо  ножа.
Скло  на  паркеті  блищить  крижаним…
А  там,  за  вікном,  смертельна  межа.

Гуркіт!  У  стінах  скипає  метал.
День  невблаганний  січе  нас  дощем.
Мрії  —  у  друзки.  Здіймається  шквал.
Кожну  секунду  пронизує  щем.

Місто  у  шрамах.  Німіє  вокзал.
Вулиці  тонуть  у  чорній  пітьмі.
Вітер  крізь  хмари  несе  свій  сигнал.
Тіні  блукають  по  рідній  землі.

Знову  приліт!  І  здригається  світ.
Темрява  сіє  навколо  страхи.
Віра  тримає  незримий  свій  щит.
Трасери  креслять  смертельні  штрихи.

І  крізь  залізо,  крізь  темряву  й  крик,
Крізь  рвані  хвилини  й  жахи  війни,
Встане  світанок,  здолавши  тупик,  
Сонце  розбудить  нам  крила  весни.

Квіти  проб'ються  крізь  тріщини  плит,
Радість  наповнить  оселі  теплом,
Мрії  розквітнуть,  осяявши  світ,
Рідні  зберуться  за  щедрим  столом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1069190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2026


Літо в осені

І  осінь  тихо  падала  на  місто,
Та  раптом  все  довкола  розцвіло,  
То  айстри  запалилися  барвисто,
Бо  літо  в  них  насправді  ще  жило.

А  ще  почувся  запах  свіжих  ябок,
І  вітер  ніс  медовий  аромат...
Дитячий  сміх  котився  поміж  грядок,
Немовби  серпень  повернувся  в  сад.

А  тут  веселка  вигнулась  дугою,
І  сонце  засміялося  вгорі.
Дощ  відступив  завісою  легкою,
Залишивши  намисто  на  траві.

Калини  кущ  моргає  ясним  оком,
Ховає  стиглі  ягоди  в  імлі.
І  осінь  вже  здається  ненароком
Забула,  що  настала  на  землі.

Та  раптом  я  збагнула:  це  не  диво  —
Не  осінь  літо  кличе  з  далини.
Воно  в  ній  тайно  проросло,  щасливо,
Як  сонце  пророста  крізь  кольори.

14.09.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2026


Пам'ять тихо дише

Присвячується  Захисникам  України,
які  віддали  життя  за  нашу  волю.  


Над  Україною  вечірня  тиша,
І  соняхи  схилилися  в  журбі.
Горить  свіча  і  пам’ять  тихо  дише
За  тими,  хто  зорею  став  в  імлі.

Їх  імена  не  згаснуть  поміж  нами,
Їх  береже  молитва  уночі.
І  плаче  небо  тихими  дощами,
Схилила  ніч  чоло  своє  в  плачі.

Вони  лишили  нам  любов  і  волю,
І  синє  небо,  й  золоті  поля.
За  них  шумить  нескорена  тополя,
За  них  живе  і  дихає  земля.

29.08.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2026


Не згасай

Хай  світ  не  раз  завдасть  тобі  біди,
Не  озлобляйся  —  це  не  твоя  суть.
Крізь  темні  дні,  крізь  бурі  й  холоди
Знайди  в  собі  і  сили,  і  маршрут.

Не  дай  чужим  словам  спинить  політ,
Не  віддавайся  болю  й  темноті.
Життя  щодня  дарує  новий  цвіт,
Тож  не  губи  надії  у  житті.

Цінуй  людей,  що  поруч  у  біді,
Хто  руку  подає  без  зайвих  слів.
Вони  —  немов  вогні  у  темноті,
Що  бережуть  від  холоду  й  снігів.

Сміх  бережи,  як  сонце  у  вікні,
І  блиск  очей  не  віддавай  журбі.
Живи,  люби,  світися  кожен  день  
І  залишайся  вірною  собі.

10.08.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2026


Візьму з собою в осінь краплю літа

Візьму  із  літа  запахи  покосу,
Що  в  сіні  сплять,  настояні  теплом,
І  ранню  тишу,  росяну  і  босу,
І  сонця  мед,  розлитий  над  селом.

Візьму  серпанок,  що  над  полем  тане,
І  запах  м’яти,  яблук  і  землі,
І  все,  що  в  серці  тихо  не  зів’яне,
І  синь  небес,  і  золото  ріллі.

Візьму  з  собою  маки  край  дороги,
Волошки  сині  в  житньому  вінку,
Духмяних  чорнобривців  обереги
Й  роси  краплину  теплу  на  листку.

Візьму  півжмені  липового  цвіту,
Трохи  тепла  із  лагідних  долонь  —
Щоб  не  згубити  дощової  миті
І  розпалити  спогадів  вогонь.

А  як  прийде  пора  холодних  ранків,
І  вітер  в  сад  покличе  листопад,
Я  скриньку  відчиню  ясних  світанків  —
І  літо  знов  повернеться  назад.

09.08.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2026


Ким я стану

Ким  я  стану,  як  життєва  повість
Перейде  за  фінішну  межу?
Може,  вітром,  що  цілує  колос,
Стежкою  земного  міражу?

Може,  сонцем  на  затишнім  ґанку,
Першим  блиском  у  твоїм  вікні.
Чи  росою,  що  вмиває  зранку
Ніжні  квіти  у  травневім  дні.

Чи  зорею  в  небі  вечоровім,
Світлим  знаком  серед  темноти.
Словом  мами  у  палкій  любові,
Джерелом  надії  й  доброти.

Я  не  знаю,  що  Господь  напише
У  сувої  за  своїм  крилом.
Та  любов  —  найбільша  і  найвища  —
Світить  вічним,  лагідним  теплом.

Проросту  в  онуках  і  у  дітях,
Колосками  серед  рідних  нив,
У  родиннім  древі,  в  його  цвіті,
У  теплі  щасливих,  мирних  днів.

Знаю  точно:  я  вже  не  розтану,
Всесвіт  душу  не  віддасть  біді.
Я  любов'ю  в  серці  вічно  стану
Світлом  жити  на  святій  землі.

09.08.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2026


Серпнева тиша

Легкий  туман  торкається  долини,
Коли  вже  липень  котиться  за  обрій,
Гірчать  медами  польові  стежини,
Що  день  ведуть  у  золотавий  спокій.

А  вже  серпневі  опадають  роси,
І  стиглий  ранок  дише  чебрецями.
Важкі  хліби  схилились  стоколосо
І  тихо  гомонять  із  полинами.

Як  паволоку,  стеле  прохолода,
І  сонце  креслить  золоті  пороги.
В  промінні  чистим  ніжиться  природа,
Забувши  літні  смутки  і  тривоги.

30.07.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2026


Вогонь землі

Вогонь  землі  проходить  крізь  коріння,
Де  сила  роду  п'є  живу  росу.
Він  дихає  у  сплячому  насінні,
Щоб  не  віддати  пам'ять  забуттю.

Він  визріває  в  золоті  пшениці,
Де  день  вплітає  сонце  у  жнива,
І  теплотою  кожної  крупиці
В  дитячих  душах  пам’ять  ожива.

Він  не  горить  —  пульсує  під  ріллею,
Як  жар,  що  час  не  зміг  перемогти.
І  кожен  крок,  народжений  землею,
Його  несе  у  завтрашні  світи.

Коли  стихають  бурі  над  полями
І  вечір  роси  тулить  до  стерні,
Вона  мовчить…  але  її  мовчання
Палає  вічно  у  святім  вогні.

20.07.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2026


***

Прокидається  день  у  пшеничних  покосах,
У  ранковій  імлі,  в  шелестінні  садів.
Сонце  тихо  вплітає  проміння  у  роси,
Освятивши  молитвою  стиглість  ланів.

Легковій  колихає  налите  колосся,
Наче  хвилі  пливуть  у  безмежжі  полів.
Розливається  ранку  палке  суголосся
Під  дзвінкі  голоси  невгамовних  птахів.

Прокидається  світ  у  барвистому  диві,
Пахне  хлібом,  медами  і  свіжістю  трав.
Кожен  день,  кожен  час  —  це  хвилини  щасливі,
Що  Господь  з  висоти  для  людей  дарував.

15.07.26
Дякую  за  світлину  Людмилу  Ігнатенко!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2026


Заколисане сонце

А  кріп  колише  сонце  пурпурове,
У  ніжних  парасолях  запашних.
Гойднув  легенько  промінь  казку  нову
І  гомін  дня  на  мить  раптово  стих.

Співають  стебла  —  наче  колискову,
Де  вітер  шепче  ніжно  з  висоти.
Світило  дня,  що  сяє  всім  навколо,
Дрімає  в  кропі,  повне  теплоти.

Небесне  серце  зморене  від  спеки
Схилило  промінь  у  зелений  храм.
Його  гойдає  лагідно,  здалека,
Немов  колиску  з  милим  немовлям.

І  світ  завмер...  Лише  блакитна  днина
Тче  над  землею  тишу  золоту.
Заколисав  кріп  сонце,  мов  дитину,
Щоб  снилось  літо  в  лагіднім  цвіту.

11.07.2026

Дякую  за  світлину  Олену  Склярук  "Кріп  і  сонце"
Надихнуло!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2026


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент восьмий)

Фрагменти  з  бабиної  ложки
(Де  кожна  сцена,  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро,  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Верховна  Рада  та  Netflix.)
Як  баба  Галя  забирала  результати  аналізів  і  мало  не  відкрила  власний  медичний  консиліум
(Фрагмент  восьмий)
Десь  у  тому  самому  українському  селі…

Після  відвідин  поліклініки  пройшо  аж  цілих  два  дні.  Новини  про  бабу  Галю  розлетілися  швидше,  ніж  маршрутка  їде  до  райцентру.  Навіть  кури  знали,  що  бабі  Галі  призначили  дієту  і  вирішили  підтримати  її  —  перестали  клювати  зерно.    
Новина  про  дієту,  між  іншим,  була  серйозніша,  ніж  підняття  тарифів  на  комуналку.

Бабі  Галі  не  сиділося  на  місці.  За  два  дні  дієта  так  набридла,  що  хотілося  з'їсти  всього  кабана  ціляком.  Дочекатися  результатів  аналізів  не  було  сили.  Чим  уже  не  займалася  баба:  і  виходила  в  ефір  поговорити  зі  своїми  підписниками,  і  придумувала  нові  лозунги  для  свого  подальшого  політичного  життя,  і  просто  гуляла  вуличками  села,  оминаючи  базар  із  кіоском  ходоногів  від  Арчика.
Оминала,  правда,  з  великим  болем  у  серці.
Бо  щоразу,  коли  вітер  приносив  запах  смаженої  сосиски,  баба  Галя  інстинктивно  хапалася  за  паркан  і  серце.
—  Господи...  дай  мені  сили...  Не  дивитися...  Не  нюхати...  Не  звертати...
—  Бабцю,  ходімо!  —  тягнула  її  Марійка.
—  Іду...  Але  якби  не  той  лікар  зі  своєю  дієтою,  я  б  зараз  уже  третій  ходоног  доїдала.
Арчик,  побачивши  Галю  здалеку,  вже  махав  рукою.
—  Пані  Галю!  Новинка!  Хот-дог  із  подвійною  сосискою!
—  Не  спокушай  чесну  жінку!  —  крикнула  баба.  —  Я  тепер  на  лєчєнії!
—  То  хоча  б  понюхайте!
—  Не  можна!  Бо  з  нюху  все  й  починається!

Удома  теж  було  несолодко.
Відкриє  холодильник...
Подивиться  на  шматочок  відвареної  курятини...
Зітхне...
Закриє.
Через  п'ять  хвилин  відкриє  знову.
   —  Може,  поки  я  дверцята  закривала,  там  холодець  сам  завівся?
Не  завівся.
Одного  разу  вона  навіть  почала  розмовляти  зі  шматком  сала.
—  Не  дивись  на  мене  так.  Ми  тимчасово  не  можемо  бути  разом.  Лікар  сказав,  що  нам  треба  пожити  окремо...
Марійка,  почувши  це,  тільки  похитала  головою.
—  Бабцю,  ви  вже  із  салом  радитеся?
—  Воно  мене  краще  розуміє,  ніж  той  ізувер  терапевт.
Щоб  хоч  якось  відволіктися,  баба  Галя  вийшла  в  прямий  ефір.
—  Добридень,  мої  дорогенькі!  В  ефірі  "  Галина  офіціал-село-базар-топ-ньюз".
—  Фух,  ледь  вимовила  свій  нікінейм,  а  шоб  він  всрався,  —  подумала  Галинка,  а  в  голос  промовила,  —  Хто  зараз  теж  на  дієті  —  ставте  вподобайку.  А  хто  їсть  ковбасу  —  не  показуйте  мені  її,  бо  я  телефон  вкусю.
Коментарі  посипалися  миттєво.
«Пані  Галю,  тримайтеся!»
«Ми  віримо  у  вашу  силу  волі!»
«Покажіть,  що  їсте.»
Баба  Галя  сумно  навела  камеру  на  тарілку.
Варена  гречка.
Відварене  куряче  філе.
Огірок.
У  чаті  запанувала  мовчанка.
Потім  хтось  написав:
—  Пані  Галю...  ми  вам  співчуваємо...
—  От  бачите!  —  сказала  баба.  —  Народ  мене  розуміє!
Наступного  дня  вона  вже  писала  нову  передвиборчу  програму.
«Кожному  українцю  —  безкоштовний  майонез...»
Закреслила.
«Ні...  лікар  образиться.»
Написала  інакше.
«Кожному  українцю  —  безкоштовне  здоров'я!»
Подумала.
—  Та  це  вже  хтось  обіцяв...  Не  буду  копіювати.
Минув  і  третій  день.
Телефон  задзвонив  так  несподівано,  що  баба  мало  не  впустила  кухоль  із  ромашковим  чаєм,  який  пила  вже  третій  день,  щоб  заспокоїти  нерви  від  клятої  дієти.  
—  Алло?  Галинка  слухає.
—  Добрий  день.  Це  медсестра  з  поліклініки.  Ваші  результати  аналізів  готові.  Можете  приїхати  забрати.
Баба  аж  підскочила.
—  Ооо,  нарешті  запросили!  Намічається  нова  пригода!  Марійко,  збираємося!  Де  моя  парадна  червона  хустина  і  вишита  торбинка?
Марійка  лише  тяжко  зітхнула:
—  Бабцю,  ви  ж  просто  по  результати  аналізів  їдете.
—  Дитино,  —  поважно  відповіла  Галя,  поправляючи  хустку,  —  у  мене  навіть  похід  за  хлібом  без  пригод  не  обходиться.  
І  подумки  додала:
—  Це  для  внуці  просто  результати,    а  я  вже  відчуваю,  що  сьогодні  буде  кіно!

Поліклініка  зустріла  їх  тією  самою  чергою.  Здавалося,  за  ці  три  дні  люди  тут  навіть  не  змінилися  —  тільки  пересунулися  на  кілька  метрів.
—  Ти  диви,  —  прошепотіла  Марійка.  —  Тут  людей  більше,  ніж  на  ваших,  бабо,  дебатах.
—  То  добре.  Значить,  буде  кому  мене  слухати.  
—  Добридень,  шановна  громадо!  —  урочисто  привіталася  баба  Галя.
—  Добридень,  пані  майонезаторко!  —  почулося  з  різних  кінців  коридору.
—  О!  Уже  впізнають.  Значить,  рейтинг  тримається.
Поки  Марійка  пішла  до  реєстратури,  баба  Галя  сіла  на  лавку.
Поруч  сиділа  бабуся  й  уважно  вдивлялася  в  свій  бланк  аналізів.
—  Доню,  а  ти  не  знаєш,  шо  воно  таке  —  холестерин?
—  Знаю!  —  миттю  відповіла  Галя.  —  То  коли  сало  тебе  любить  більше,  ніж  ти  його.
Черга  дружно  засміялася.
—  А  гемоглобін?  —  запитав  дідусь  у  вишиванці.
—  То,  певно,  коли  гаманець  худий,  а  кров  сумує  без  доброго  шматка  м'яса.
—  А  цукор?
—  Тут  усе  просто.  Якщо  чай  солодший  за  життя  —  неодмінно  треба  перевіряти.
—  А  кардіограма?
—  То  серце  пише  скаргу  на  господаря,  ні  як  по-іншому!
Уже  за  кілька  хвилин  біля  баби  Галі  стояла  невеличка  черга.
Хтось  простягав  аналіз  крові.
Хтось  —  УЗД.
Хтось  навіть  рентген  приніс.
—  Пані  Галю,  а  подивіться,  що  тут  у  мене  написано...
—  А  мені  скажіть,  чи  можна  ще  холодцю?
—  А  тиск  —  то  від  свекрухи  чи  від  погоди?
Марійка  лише  закрила  обличчя  долонею.
—  Бабцю...  Ви  ж  не  лікар.
—  Зате  люди  мені  довіряють  і  спокійніше  себе  почувають.
Саме  в  цю  мить  двері  кабінету  відчинилися.
На  порозі  стояв  той  самий  молодий  терапевт.
Побачивши  натовп  навколо  Галі,  він  на  мить  завмер.
—  Це  що  тут  відбувається?
Баба  Галя  гордо  випросталася.
—  Та  нічого  особливого.  Проводимо  виїзний  народний  медичний  консилюм.
Лікар  усміхнувся.
—  Народний...  що?
—  Консилюм,  тобто  консультації.  Безкоштово.  Люди  питають  —  я  заспокоюю.
—  А  диплом  лікаря  у  вас  є?
—  Нема.
—  Медична  освіта?
—  Теж  нема.
—  Тоді  що  є?  Чого  вас  люди  слухають?
Баба  Галя  гордо  випнула  груди.
—  Життєвий  досвід...  і  три  тисячі  підпищиків!  А  ще,  а  ще  я  їх  не  лякаю  латинськими  непонятними  словами!  Ось!
Уся  черга  вибухнула  сміхом.
Лікар  похитав  головою.
—  Галино  Степанівно,  ходімо.  Подивимося,  що  скажуть  ваші  результати.
Баба  зайшла  до  кабінету  вже  значно  тихіше.
Лікар  переглянув  папери:
—  Так...  Загалом  усе  добре.  Аналізи  хороші.
Затамувавши  подих,  баба  видала:
—  Серйозно?
—  Так,  серйозно.
—  Ну,  Слава  Богу!  —  перехрестилася  баба.
—  Цукор  у  нормі.
—  Я  ж  казала,  що  цукерки  їм  тільки  для  профілактики!  —  вигукнула  баба,  підморгнувши  лікарю.
—  А  от  холестерин  трохи  підвищений.
—  То  сало  винне...  Я  так  і  знала,  що  воно  мене  колись  підведе.
—  Тиск  уже  нормальний.
—  Бо  вибори  закінчилися.
Лікар  усміхнувся.
—  Найголовніше  —  жодної  серйозної  хвороби  немає.  Просто  організм  просить  більше  відпочинку,  менше  нервів  і  дотримуватися  дієти.
Галя  тяжко  зітхнула:
—  Тобто  кабана  поки  що  скасувати?
—  Поки  що  —  так.
—  І  довго?
—  Хоча  б  місяць.  
—  Місяць?!  —  баба  Галя  схопилася  за  серце.
—  Ех...  Найважчий  діагноз  із  усіх...  Лікарю...  Це  ж  вже  не  дієта...  Це  вирок!  —  похнюпивши  голову  і  не  відриваючи  руку  від  серця,  промовила  баба.
Вийшовши  з  кабінету,  баба  Галя  підняла  результати  аналізів  угору,  мов  переможний  прапор.
—  Люди!  Офіційно  заявляю:  жити  буду!
Коридор  вибухнув  сміхом  і  оплесками.
—  А  тепер  усім  наказую  не  читати  свої  аналізи  в  інтернеті!  Бо  там  вам  і  нежить  у  рак  перетворять!
Навіть  лікар  визирнув  із  кабінету  й  засміявся.
А  бабуся,  якій  Галя  щойно  пояснювала  про  холестерин,  усміхнулася  й  сказала:
—  Я  ж  казала,  що  вона  наша.
Баба  Галя  поправила  хустку,  підморгнула  Марійці  й  прошепотіла:
—  Поїхали  додому...  І  знаєш...  Найкращий  аналіз  —  це  коли  після  лікаря  хочеться  жити,  сміятися...  і  трошечки  сала.
—  Бабцю!  —  вигукнувши,  прикрила  очі  Марійка.
—  Добре-добре...  Поки  що  тільки  понюхати...

Мораль

1.  Коли  хвороба  легенька  —  народні  поради  сиплються,  як  горох  із  мішка.  
2.  Жоден  рецепт  від  сусідки  не  замінить  доброго  лікаря,  здорового  глузду  й  своєчасного  обстеження.
3.  Іноді  найкращі  ліки  —  це  не  часник,  не  сало  і  навіть  не  майонез,  а  вміння  вчасно  послухати  свій  організм.

І  пам'ятайте:  здоров'я  любить  не  тільки  жарти,  а  й  турботу.  А  сміх  —  це  ті  ліки,  які  не  мають  побічних  дій.

Від  автора

Кажуть,  у  кожному  селі  є  свій  лікар,  свій  знахар  і  своя  бабуся,  яка  знає  ліки  від  усіх  хвороб.  А  якщо  це  баба  Галя  —  то  вона  ще  й  зможе  провести  медичний  консиліум  просто  в  коридорі  поліклініки,  підняти  настрій  усій  черзі  й  змусити  лікаря  сміятися.

Та  за  всіма  її  жартами  ховається  проста  істина:  здоров'я  —  це  найбільша  цінність,  а  добрий  настрій  робить  будь-яке  лікування  легшим.

Бо  поки  люди  можуть  усміхнутися  одне  одному,  підтримати  словом  і  разом  посміятися  з  життєвих  клопотів  —  у  нас  завжди  буде  сила  жити,  любити  й  вірити  в  краще.

А  пригоди  баби  Галі  тільки  починаються…

Анонс  наступного  фрагмента
«Як  баба  Галя  перевірила  на  собі  всі  народні  рецепти  й  мало  не  відкрила  домашню  аптеку»

Після  того  як  лікар  призначив  дієту  й  відпочинок,  новина  миттю  облетіла  все  село.  Наступного  ранку  до  баби  Галі  потягнулися  сусіди  —  і  кожен  ніс  свій  «найкращий  у  світі»  рецепт.
Одна  радила  натще  випивати  ложку  олії.
Друга  —  їсти  буряк  із  часником.
Третя  принесла  баночку  загадкової  настоянки,  яку  її  дід  робив  ще  «за  царя  Гороха».
А  дід  Петро  урочисто  заявив,  що  від  усіх  хвороб  лікує...  самогон  із  перцем.
Баба  Галя,  як  людина  відповідальна,  вирішила  не  ображати  нікого  й  перевірити  кожен  рецепт.  Але  вже  до  обіду  зрозуміла,  що  якщо  ще  хоч  одна  сусідка  принесе  баночку  з  написом  «дуже  помагає»,  то  лікувати  доведеться  вже  не  перевтому,  а  її  терпіння.

Чим  закінчиться  велика  битва  між  народною  медициною,  порадами  сусідів  і  здоровим  глуздом?  Дізнаєтеся  вже  у  наступному  фрагменті.

Далі  буде…

29.  06.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064875
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2026


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент сьомий)

#Фрагменти_з_бабиної_ложки

Фрагменти  з  бабиної  ложки
(Де  кожна  сцена,  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро,  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Верховна  Рада  та  Netflix).
Як  баба  Галя  натомилася  після  виборів  і  виявила  бажання  поїхати  в  поліклініку  здати  аналізи,  бо  «щось  нутрощі  стала  відчувати»
(Фрагмент  сьомий)
Десь  у  тихому  українському  селі…
Тихому,  але  знову  не  сьогодні.

Після  виборчої  кампанії,  трьох  передвиборчих  дебатів,  семи  прямих  ефірів  і  однієї  сутички  з  Миколою,  якому  «майонез  мозок  заліпив»,  баба  Галя  прокинулася  й  зрозуміла:
—  Нє,  люди,  я  таки  не  годна…  Щось  мені  сипле  всередині.  Мабуть,  політика  на  шлунок  впливає.
Онука  Марійка  глянула  на  бабу,  а  та  сидить,  мов  прапор  на  вітрі,  тільки  хустка  майорить.
—  Бабцю,  може,  ви  просто  натомилися?
—  Та  ти  шо!  Я,  Галя,  могла  б  і  танком  керувать,  але  в  нутрощах  шось  сичить,  наче  я  щурів  у  сараї  травила.  Все,  збирайся!  Їду  в  поліклініку,  поки  в  ній  люди  не  розбіглися  від  мого  «ефіру».
     Поліклініка.  Реєстратура.  Час  пік.  Черга  —  як  на  безкоштовний  майонез:  довга,  сварлива  і  вже  морально  зламана.
 І  тут  заходить  вона.  Баба  Галя.  У  новій  хустці,  з  файною  торбинкою  й  «айфхфоном»  напоготові.  Черга  одразу  поділилась  на  два  табори:  тих,  що  привітно  усміхались,  бо  вчора  голосували  за  Галю,  і  тих,  що  різко  випрямилися,  бо  зрозуміли,  що  тепер  будь-яка  їхня  фраза  може  піти  в  «прямий  ефір».
—  Добридень,  мої  виборці!  —  сказала  Галя,  притримуючись  за    серце.  —  А  скажіть,  тут  хто  головний?
—  Черга!  —  буркнула  якась  бабуня,  що  зайняла  чергу  ще  з  п’ятої  ранку.
—  Черга  —  то  святе,  —  погодилась  Галя.  —  Але  здоров’я  —  святіше!  Та  й  давайте  чесно:  ви  мене  всі  знаєте,  я  довго  не  затримаю.  Тільки  аналізи  здати:  чи  то  нерви,  чи  то  майонез  поперек  став…
Реєстраторка,  в  якої  сьогодні  був  найважчий  день  у  житті,  як    побачила  Галю,  аж  головою  об  стіл  легенько  вдарилася.
—  Ой…  ні…  знову  прямий  ефір?..
—  Та  не  бійся  ти,  дитино.  Я  сьогодні  по-маленькому.  Для  душі  й  тіла  —  аналізи,  ЕКГ  і  щоб  терапевт  дав  довідку,  що  я  політик  здоровий.  Бо  голова  крутиться,  нутрощі  ніби  сипле…  Може,  то  народна  любов  так  проявляється?
Реєстраторка  почала  щось  друкувати  в  системі,  але  після  виборів  село  записувалося  масово  —  щоб  «лєченія  за  Галині  заслуги  отримати».  Комп’ютер  від  такої  навали  завис,  як  Микола  на  дебатах.
—  Почекайте…  система  не  працює…
—  Включайте  вручну!  —  суворо  сказала  Галя.  —  Я  ж  у  вас  не  остання  людина!  Я  —  майонезатор!
Черга  гигикнула.
Кабінет  лабораторії  пахнув  спиртом,  рукавичками  та  безнадією.
—  Сідайте,  —  сказала  лаборантка.
—  А  можна  стоячи?  А  то  сяду  і  засну.  Я  ж  учора  до  другої  ночі  коментарі  читала.  Пише  якийсь:  «Галя,  ти  наша  надія».  Ну  як  тут  спати?!
Коли  у  баби  брали  кров,  вона  аж  очі  закотила:
—  Ой,  людоньки,  в  мене  ж  кров  не  проста!  Вона  з  народною  підтримкою!
Лаборантка  хитнула  головою:
—  Та  ми  бачимо…  ледве  з  вени  тече,  бо,  мабуть,  майонез  густий…
Терапевт  був  молодий,  але  вже  втомлений.  Бачив  він  і  тих,  хто  кашляє,  і  тих,  хто  не  дихає,  але  такого  політичного  пацієнта  —  вперше.
—  Наступна!  —  почувся  голос  із  кабінету.
Баба  Галя  зайшла  так  урочисто,  ніби  відкривала  першу  сесію  новообраної  ради.
—  Добридень,  лікарю!  Народний  майонезатор  прибув!
Терапевт  на  мить  завмер,  а  тоді  усміхнувся:
—  Прошу  сідати.
—  Сідати?  —  перепитала  Галя.  —  Та  я  ще  не  все  людям  сказала!  За  дверима  черга  стоїть,  як  на  безкоштовну  гречку  перед  виборами.
—  Саме  тому  й  прошу  сідати,  —  спокійно  відповів  лікар.  —  Бо  кожен  має  свій  час  прийому.
—  О!  Почалося!  —  сплеснула  руками  Галя.  —  То  виходить,  у  вас  тут  теж  передвиборча  система?  Хто  талон  урвав  —  той  і  при  владі?
Лікар  ледве  стримав  усмішку.
—  У  нас  електронна  черга.
—  Електронна?  —  здивувалася  баба.  —  А  жива  де?  Бо  я  он  бачила  під  дверима  чоловік  двадцять  —  усі  живі,  навіть  дуже
голосисті.
Терапевт  відкрив  електронну  картку.
—  Ви  записані  на  десяту  тридцять.
—  Та  я  з  восьмої  тут  сиджу!  —  обурилася  Галя.  —  За  той  час  уже  дві  передвиборчі  кампанії  можна  провести  й  трьох  депутатів  перевиховати!
І  тут  баба  Галя  підвелася.
—  Людоньки!  —  гукнула  вона  до  прочинених  дверей.  —  Хто  за  те,  щоб  талони  видавали  швидше?
Із  коридору  долинуло  дружне:
—  Усі!
—  От  бачите!  —  гордо  мовила  вона.  —  Народ  підтримує!
Терапевт  потер  скроні.
—  Галино  Степанівно,  давайте  домовимося.  Ви  зараз  не  кандидат,  а  пацієнт.
—  Це  тимчасово!  —  швидко  відповіла  баба.  —  Бо  як  тільки  вилікуюся  —  знову  в  народ.
—  От  і  прекрасно.  А  тепер  скажіть,  що  вас  турбує.
Галя  відразу  посерйознішала.
—  Та  щось,  лікарю,  нутрощі  сипле,  відчуваю  їх.  Наче  всередині  не  кишки,  а  мішок  із  гречкою,  який  хтось  добре  потряс.  Голова  гуде,  ноги  ватяні,  а  після  тих  виборів  навіть  борщ  уже  не  так  смакує.  А  еа  сало  й  дивицця  не  можу.
—  На  що  ще  скаржитеся?
—  На  людей!  —  зітхнула  Галя.  —  Один  просить  дорогу,  другий  —  пенсію,  третій  хоче  селфі.  А  я  ж  не  восьмирука,  як  та  Шіва!
Лікар  поміряв  тиск,  послухав  серце  й  уважно  подивився  на  пацієнтку.
—  Діагноз  попередній:  перевтома.
—  Перевтома?  —  здивувалася  Галя.  —  А  я  вже  думала,  що  мене  політика  зсередини  доїдає.
—  Політика,  може,  й  доїдає,  —  усміхнувся  терапевт.  —  Але  зараз  вам  потрібні  сон,  відпочинок,  менше  нервів  і...  трохи  менше  майонезу.
Галя  навіть  образилася.
—  Майонез  тут  ні  до  чого!  Він  мені  морально  допомагає.
Лікар  засміявся.
—  Не  сперечаюся.  Але  організм  просить  паузи  і  дієти.
Баба  Галя  хвильку  помовчала,  а  тоді  примружилася:
—  Добре,  лікарю.  Сьогодні  дебати  виграли  ви.  Але  якщо  талони  й  далі  доведеться  чекати  довше,  ніж  виборчих  обіцянок,  я  ще  повернуся.  І  вже  не  як  пацієнтка,  а  як  голова  комісії  з  перевірки  поліклініки!
Лікар  лише  усміхнувся:
—  Домовилися.  Тільки  наступного  разу  приходьте  без
передвиборчого  штабу.
—  Не  обіцяю,  —  підморгнула  баба  Галя.  —  Бо  без  народу  я  вже  як  борщ  без  сметани.
За  дверима  дружно  розсміялася  вся  черга.  Навіть  сувора  жіночка,  яка  ще  пів  години  тому  сварила  всіх  за  порушення  порядку,  витерла  сльозу  від  сміху  й  тихенько  сказала:
—  Ех...  Якби  всі  дебати  в  країні  були  такими,  то  й  лікуватися  було  б  веселіше.
Онука  Марійка  зустріла  бабу  з  пакетиком  із  поліклініки.
—  Ну  як?
—  Лікар  сказав,  шо  я  трохи  замучена.
—  А  ви  довго  чекали?
—  Та  ні,  не  дуже.  Черга  сама  мене  пропустила  —  вони  мене  бояться,  бо  я  тепер  майонезатор  і  в  ефір  включу,  як  не  дай  Боже  неправда.
Галя  сіла  на  лавку,  приклала  руку  до  серця:
—  Але  я  тобі  так  скажу…  Політика  політикою,  але  треба  день-другий  відпочить  і  сісти  на  дієту.  Бо  як  те  нутро  сиплеться,  то  ніякі  вибори  не  врятують.

Мораль
1.  Не  кожну  втому  вилікує  пігулка,  не  кожен  біль  покаже  аналіз
крові.
2.    Іноді  організм  просто  просить  перепочинку,  а  душа  —  тиші.
3.  Бо  навіть  найзавзятіший  майонезатор  не  здолає  світ,  якщо
забуде  подбати  про  себе.  
4.  А  ще  —  не  варто  боятися  лікарів  більше,  ніж  черги  до  них.
5.    Сміх,  добре  слово  й  крапля  людяності  інколи  лікують  не
гірше  за  ліки.

Від  автора

Баба  Галя  знову  довела  просту  істину:  куди  б  не  занесло  людину,  чи  в  політику,  поліклініку  чи  в  чергу  за  талоном,  вона  всюди  несе  із  собою  свій  характер.  Одні  несуть  сварку,  інші  —  байдужість,  а  вона  приносить  сміх.  Бо  коли  люди  виходять  із  поліклініки  не  тільки  з  аналізами,  а  ще  й  з  усмішкою,  то,  мабуть,  день  прожито  недарма.
І  пам’ятайте:  поки  ми  здатні  сміятися  з  життєвих  негараздів,  вони  не  мають  над  нами  повної  влади.  А  баба  Галя  ще  не  раз  доведе,  що  звичайна  сільська  жінка  може  вилікувати  настрій  краще,  ніж  будь-яка  реклама  чудодійних  ліків.

Анонс  наступного  фрагменту
«Як  баба  Галя  забирала  результати  аналізів  і  мало  не  відкрила  власний  медичний  консиліум»
Отже,  повернувшись  до  поліклініки  за  результатами,  баба  Галя  випадково  опинилася  біля  столика,  де  люди  чекали  своєї  черги.  Хтось  тримав  кардіограму,  хтось  аналіз  крові,  а  хтось  уже  третю  годину  намагався  зрозуміти  почерк  лікаря.
За  якихось  десять  хвилин  баба  Галя  встигла  поставити  всім  «народні  діагнози»,  знайти  причину  високого  холестерину  в  любові  до  сала,  а  низького  гемоглобіну  в  цінах  на  м’ясо.  Черга  аплодувала,  медсестри  хапалися  за  голову,  а  лікарі  почали  підозрювати,  що  в  поліклініці  з’явився  новий  позаштатний  консультант…
Але  чи  справді  результати  аналізів  підтвердять  бабині  здогадки,  чи  знову  винним  виявиться  майонез?

Далі  буде...

27.06.2026
ID:    1064760
©  Svetoviya

Світлина  згенерована  ШІ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064760
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2026


Червневе причастя

Червень  дихає  стиглим  суничним  причастям,
Сонце  плавить  бурштин  на  соснових  коріннях.
Ліс  у  затінку  манить  грибним  першим  щастям,
І  ховається  тиша  в  зелених  сплетіннях.

Легкий  вітер  гойдає  шовкові  кургани,
Де  із  квітів  яскравих  цвітуть  гобелени.
Сонний  ранок  змиває  молочні  тумани,
І  збирає  прозору  росу  в  свої  жмені.

Набирає  розгону  розпечене  літо,
Розсипає  проміння  краси  неземної!
У  золочених  хвилях  усе  оповите,
І  серця  пломеніють  від  сили  живої!

24.06.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2026


Мій світ

Моя  доню  —  моя  сила,  весна,
Мій  світ,  який  під  серцем  я  носила.
Ти  —  найдорожча  долею  струна,
Що  в  серці  тихо  й  трепетно  дзвонила.

Ти  —  мої  крила  в  небі  голубім,
Моя  надія,  радість  і  натхнення.
Ти  —  сонця  промінь  у  житті  моїм,
Любові  вічне  й  світле  одкровення.

Ти  —  моя  гордість,  ніжність  і  краса,
Моя  молитва  щира  і  безкрая.
В  твоїх  очах  світанками  роса,
А  в  усмішці  —  скарби  земного  раю.

Нехай  тебе  ведуть  щасливі  дні,
І  доля  квітне  стежкою  барвисто.
Ти  —  мій  дарунок  неба  у  житті,
Моя  любов,  що  сяє  ясно  й  чисто.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2026


Вона мовчала…

Вона  любила  макові  моря,
де  літо  розливає  мідь  по  житу.
Де  обрій,  наче  струни  кобзаря,
єднає  землю,  сонцем  обігріту.

Любила  поле,  сповнене  вогню,
що  не  пече,  а  квітне  до  нестями.
Де  маки  шиють  нитками  ріллю
тонкими,  непомітними  стібками.

Там  день  стояв  у  сонячнім  меду,
і  час  повільно  грівся  на  долонях.
А  вітер  пас  червону  череду
тендітних  пелюсток  на  видноколі.

І  кожна  квітка  —  ніби  клаптик  сну,
загублений  у  трав’янім  безмежжі.
Немов  розсипав  хтось  по  полотну
Багряні  іскри  літньої  пожежі.

Вона  дивилась,  як  у  тиші  трав
земля  ховає  чарівні  секрети,
І  як  проміння  сонячних  заграв
малює  віртуозно  силуети.

Там  сонце,  мов  старий  святий  маляр
писало  день  на  полотні  простору.
І  мак  горів,  неначе  дивний  дар,  
Здіймаючи  свої  хоругви  вгору.  

Вона  мовчала.  Та  в  очах  цвіло
щось  значно  більше  за  червоні  квіти.
Немов  сама  душа,  як  джерело,
Жадала  так  красиво  пломеніти.

05.06.26р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2026


Душі незраджена криниця

Колись  той  день  прийде  —  я  посивію,
Мов  срібний  розсип  відблисків-вогнів,  
І  знову  серцем  тихо  відболію  
Усе,  що  заховалось  поміж  днів.

На  скроні  ляже  іній  світанковий,  
Немов  полинний  подих  над  селом,  
І  вечір,  ніжний,  мирний,  волошковий,  
Притишить  втому  лагідним  крилом.

Я  пригадаю  стежку  біля  хати,
Де  м'ятним  духом  дихали  дощі,
Як  вчилась  ранок  радісно  стрічати
І  берегти  тепло  в  своїй  душі.

Згадаю  злети  —  наче  журавлині  
Кружляння  в  небі  синім  восени,  
І  всі  тривоги  й  ночі  солов'їні,
Що  проросли  у  спогади  в  мені.

Минає  час  нечутною  ходою,
Спадає  долі  яблуневий  цвіт.  
Та  те,  що  в  серці  розцвіло  весною,
Лишить  в  житті  благословенний  слід.

Бо  є  в  мені  незраджена  криниця,  
Де  спогад  світить,  наче  оберіг,  
Душа  туди,  мов  ластівкою,  мчиться,
На  свій  старенький  батьківський  поріг.


23.05.2026  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1062903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2026


Вартові світанку

У  соннім  парку  ліхтарі  до  ранку
Пильнують  спокій,  поки  гомін  дня
Затихне  враз...  Мов  вартові  світанку,
Плекають  сон  і  відблиск  забуття.

У  їхнім  сяйві  —  спокій  і  тривога,
Сліди  розмов,  що  змилися  дощем.
Вони  мовчать  про  пройдену  дорогу,
Про  давній  біль  і  невимовний  щем.

Лиш  вітер  тихо  крізь  гілки  зітхає,
Гортає  листя,  наче  сторінки.
А  кожен  стовп  терпляче  догорає,
Вкарбовуючи  в  темряву  віки.

І  коли  ніч  сховає  всі  надії,
У  глибині  порожніх  квітників,
Ліхтар  світитиме,  допоки  мрії
Не  знайдуть  берег  серед  берегів.

Та  згасне  ніч.  І  в  золотій  купелі
Розтане  світло,  мов  далекий  сон.
Вони  заснуть  —  самотні  та  затерплі,
Віддавши  ранку  свій  нічний  полон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061887
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2026


Тиша, що має коріння

Ранньою  тишею  село  оживає  подихом,
В  травах  настояна  стиха  зринає  імла,
Пахне  довкола  свіжоскошеним  сіном  й  дощиком,
Світлом  наповнює  спогади  рідна  земля.

Поле  колишеться  хвилями  стиглими,  лагідно
Сонце  торкається  ниви  в  ранковій  порі.
Вітер  шепоче  садам  так  задумано  й  радісно,
Пісню  несе  понад  обрієм  ген  угорі.

Стежка  звивається  поміж  тинами  й  городами,
Кличе  додому  крізь  роки  і  простір  мене.
Поклики  предків  відлунюють  вічними  дзвонами,
Силу  дарують  —  і  це  у  житті  головне.

Руки  натруджені  працею,  днями  прожитими,
Хліб  виростає  на  полі  під  сонцем  ясним.
Мудрість  живе  між  словами  простими  і  рідними,
Світ  залишається  щирим  і  справді  живим.

Ночі  виблискують  зорями  ясними,  срібними,
Думи  пливуть,  наче  річка  крізь  спокій  і  час.
Істини  серцю  стають  як  ніколи  потрібними,
І  відкривають  дорогу  без  зайвих  прикрас.

Рідне  село,  що  в  душі  проростає  коріннями,
Кличе  додому  крізь  бурі,  стежки  і  роки.
Все,  що  в  нас  є  —  одкровення,  що  стали  прозріннями,
І  повертають  до  витоків  наші  шляхи.

14.04.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2026


Джерела роду

В  ранкових  росах  край  цей  пломеніє,
Наш  Матусів  у  вільній  Україні  —
Одвічна  сила,  що  в  полях  бринить,
Де  кожна  стежка  з  домом  гомонить.

Тут  жайвір  небо  піснею  вітає,
Блакитна  мла  між  травами  зникає,
Сміється  сад  у  білім  цвіті  знов,
І  дихає  навколо  скрізь  любов.

Тут  вітер  м’яко  обіймає  ниви,
І  колос  гнеться  —  стигло  та  дрімливо,
А  вечір  тихо  сходить  на  поріг,
Як  роду  і  коріння  оберіг.

Там  біла  хата,  вмита  світлом  ранку,
Дрімає  ніжно  в  сизому  серпанку,
Там  пахне  м’ятою  і  полином  —
Усе,  що  гріє  батьківським  крилом.

Засне  село,  укрите  синім  небом,
І  зорі  схиляться  над  рідним  степом,
А  серце,  де  б  не  йшло  в  чужі  світи,
До  цих  джерел  вертатиме  завжди.

Тут  кожен  шепіт  —  то  душі  причастя,
Бо  в  тиші  цій  живе справдешнє щастя,
Бо  лиш  в  селі,  під  кронами  садів,
Ми  чуєм  голос  прадідів  й  віків.

17.04.2026
Присвячено  моєму  рідному  селу  Матусову

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026


Я буду твоїм ангелом

Я  стану  твоїм  ангелом  без  крил
Та  з  дотиком,  що  ніжно  огортає.
Коли  в  душі  застигне  серця  біль,
Я  світлом  стану,  що  не  догорає.

Я  стану  голосом  серед  мовчань,
Коли  слова  губитимуться  в  тиші,
І  серед  снів,  надій  й  твоїх  бажань
Я  буду  тою,  хто  наш  всесвіт  пише.

Я  стану  дотиком  крізь  сотні  днів,
Що  не  зникає  навіть  у  світанні,
Бо  є  любов  —  вона  без  зайвих  слів,
Що  проростає  трепетно  в  чеканні.

Я  буду  твоїм  ангелом  завжди,
Коли  замовкнуть  світу  всі  тривоги,
І  крізь  роки,  і  крізь  палкі  сліди
Я  оберу  до  тебе  всі  дороги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2026


Чорнобиль: рана, що не гоїться крізь покоління

     Весна  тоді  буяла  на  повні  груди.  Сади  цвіли,  мов  наречені  в  білому,  птахи  поверталися  з  далеких  країв,  а  повітря  було  напоєне  надією  й  теплом.  Земля  прокидалася  до  життя,  не  відаючи,  що  вже  за  мить  у  її  серце  увірветься  невидимий  ворог  —  безбарвний,  без  запаху,  але  смертельно  небезпечний.  Весна  не  знала,  що  стане  свідком  трагедії,  яка  розділить  час  на  «до»  і  «після».
     У  ніч  на  26  квітня  1986  року  над  землею  ніби  розірвалася  сама  тиша.  Світ  здригнувся  від  вогняного  вибуху,  що  вирвався  з  серця  Чорнобильської  атомної  електростанції,  і  разом  із  чорним  димом  поніс  у  небо  невидиму  смерть.  Те,  що  сталося  на  четвертому  енергоблоці,  було  не  просто  техногенною  аварією  —  це  була  трагедія  людства,  яка  залишила  невидимий  слід  у  долях  мільйонів.  Радіація  не  мала  кольору  чи  звуку,  але  проникала  в  кожну  клітину  життя,  руйнуючи  його  зсередини.
     Та  серед  цієї  темряви  народився  світлий  подвиг  —  подвиг  ліквідаторів.  Пожежники,  військові,  інженери,  медики  —  звичайні  люди,  які  стали  героями,  навіть  не  усвідомлюючи  повною  мірою  масштабу  небезпеки.  Вони  йшли  назустріч  невидимій  смерті,  щоб  зупинити  її  поширення,  щоб  врятувати  інших.  Їхній  подвиг  —  це  не  гучні  слова,  а  тиха  мужність,  що  вимірюється  життями,  покладеними  на  вівтар  майбутнього.
Сорок  років  —  це  багато  чи  мало?  Для  історії  —  лише  мить.  Для  людської  пам’яті  —  ціла  вічність.  Але  рана,  завдана  Чорнобилем,  не  загоюється.  Вона  пульсує  в  покинутих  містах,  у  мовчазних  вулицях  Прип’яті,  у  застереженнях  учених  і  спогадах  тих,  хто  вижив.  Вона  живе  в  кожному  поколінні,  яке  знову  і  знову  повертається  до  цієї  трагедії,  щоб  зрозуміти,  щоб  не  забути,  щоб  не  допустити  повторення.
       Чорнобиль  —  це  не  лише  про  минуле.  Це  про  відповідальність.  Про  ціну  помилки.  Про  крихкість  світу,  який  ми  вважаємо  безпечним.  І  водночас  —  про  силу  людини,  здатної  стати  щитом  між  життям  і  катастрофою.
     Пам’ять  про  Чорнобиль  передається,  як  вогонь  —  від  серця  до  серця.  Вона  живе  в  розповідях,  у  книгах,  у  мовчанні.  Вона  болить,  але  водночас  очищує.  Бо  тільки  пам’ятаючи,  людство  має  шанс  зберегти  себе.
       І  щовесни,  коли  знову  розквітають  сади,  ми  згадуємо  ту  весну  —  світлу  і  трагічну.  Весну,  яка  навчила  нас:  навіть  у  найяскравішому  цвітінні  може  ховатися  тінь.  І  наше  завдання  —  зробити  все,  щоб  ця  тінь  ніколи  більше  не  накрила  світ.

26.04.2026  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061424
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2026


Чорнобиль: Сорок літ

Минає  сорок  літ  —  та  час  не  змив  тривоги,
Не  стер  із  пам’яті  гірких  нічних  заграв.
Стоїть  Чорнобиль  тихо  й  досі  при  дорозі,
Мов  чорний,  давній  біль,  що  світло  відібрав.

Тоді  цвіла  весна  —  довірлива  і  юна,
І  яблунь  білий  цвіт  летів,  мов  тихий  сніг.
Ніхто  не  відчував,  що  смерть  безлика  суне,
Переступаючи,  як  гріх,  людський  поріг.

Палав  реактор  —  ніч  здавалася  безкрая,
Ковтало  полум’я  і  зорі,  й  небосхил.
А  люди  йшли  туди,  не  знаючи,  що  мають
Двобій  зі  смертю  надпотужних  тих  стихій.

Вони  ішли,  як  світло,  як  жива  молитва,
Як  ті,  що  стали  захистом  проти  біди.
І  кожен  крок  —  це  подвиг,  це  нерівна  битва,
Щоб  завтра  на  землі  розквітнули  сади.

І  досі  вітер  шепче  крізь  порожні  хати,
І  кличе  в  темну  ніч  покинутий  поріг.
Там  час  застиг…  Там  пам’ять  вчиться  не  згасати,
Бо  важча  тиша  там  за  найгучніший  крик.

Минуло  сорок  літ…  Та  рана  ще  ятриться,
Бо  пам’ять  —  це  не  попіл,  що  розвіє  час.
Вона  живе  в  серцях,  вона  в  душі  іскриться,
І  вічним  болем  знов  відгукується  в  нас.

26.04.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1061423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2026


Час не лікує…

І  час  не  лікує…
І  біль  не  стихає…

У  тиші  холодній  він  спалює  крила,
А  туга  в  душі  проростає  поволі.
Немов  та  ріка,  що  без  берега  плине,
І  серце  шукає  загублену  волю.

Ти  поруч  у  спогадах,  тихо  і  близько,  
В  цілунку  проміння,  що  тане  так  ніжно.
У  подиху  вітру,  що  пестить  лиш  листя,
Ім’я  твоє  вечір  шепоче  невтішно.

Ти  в  сонці  ранковім,  що  сходить  весною
І  грає  веселкою  в  росах  прозорих.
Ідеш  невідступною  ти  таїною,  
За  руку  тримаєш  у  снах  неозорих.

І  час  не  лікує  —  він  вчить  жити  далі,
Блукати  самотньо  по  нашому  світу.
Бо  той,  хто  пішов,  нам  карбує  скрижалі,
Між  небом  й  землею  не  знаючи  ліку.

І  час  не  лікує…
Та  біль  не  минає…

29.03.26

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2026


З днем поезії

Поезія  —  не  просто  слово,
Не  текст,  покладений  в  рядок.
Вона  —  як  подих  світанковий,
Як  серця  щирого  струмок.

Вона  —  мов  тиша  між  словами,
Що  ніжно  дзвоником  бринить
І  світ,  прихований  віками,
Вона  дарує  нам  щомить.

Тож  з  Днем  поезії  вітаю!
Хай  не  міліє  джерело,
Хай  слово  душу  окриляє
І  сіє  правду  і  добро.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1059493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2026


Подих весни

Світанком  прокинулись  крони.
Зітхнули  притомлені  ниви.
І  сон,  наче  теплі  долоні,
Зігрів  ще  холодні  мотиви.

Дрімали  сади  при  дорозі,
В  тумані  куняли  долини.
І  сонце  в  рожевій  тривозі
Торкнулося  сонної  днини.

А  десь  під  корою  старою
Ворушиться  подих  зелений.
І  сік,  мов  струмочок  весною,
Дзвенить  по  деревах  шалено.

Іде  по  землі  тихо-тихо
Весна  —  молода  чарівниця.
Змітає  з  трави  давнє  лихо,
Морозні  зими  таємниці.

І  шепче:  «Прокиньтесь,  барвінки,
Зженіть  вже  холодні  дурмани».
Й  сміються  малі  первоцвітки,
Ще  вкриті  деінде  льодами.

І  світ,  що  дрімав  під  снігами,
Поволі  до  сонця  вертає.
І  день,  між  рясними  садами,
В  обіймах  весни  виростає.

07.03.26

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2026


Любов, що проходить крізь війну

Одне  побачення,  мов  спалах  ночі,
Мов  блискавка,  що  розітнула  тьму.
Й  рік  чекання,  до  відчаю  пророчий,
Мов  хресний  шлях  у  сизому  диму.

В  єдиній  миті  небо  журавлине,
Тривожний  вітер,  стишений  перон.
Тремтять  долоні  рідні  і  єдині,
І  серце  б’є  набатом  в  унісон.

Нам  слів  не  треба  —  погляди  говорять,
В  них  цілий  всесвіт,  сповнений  тепла.
І  навіть  хмари,  сиві  й  непрозорі,
Схилились  низько  й  тиша  розцвіла.

Торкнувся  губ  і  світ  затих  довкола,
І  навіть  грім  десь  вдалині  змовчав.
А  в  тій  хвилині,  крихітній,  ніколи
Так  гостро  я  життя  не  відчував.

Пішли  шляхи  в  холодні  дальні  тіні,
Де  свист  снарядів  крає  небокрай.
Війна  —  безжальна,  в  чорній  павутині,
Ковтала  сни,  ламала  тихий  рай.

Та  крізь  вогонь,  крізь  темряву  й  розлуку,
Жила  та  мить  нетлінна,  як  свіча.
Вона  вела  крізь  втрати  і  розпуку,
Й  не  гасла  навіть  там,  де  ніч  сліпа.

Коли  здригався  обрій  від  розриву
І  день  ховався  в  попелі  й  імлі,
Любов  шептала  тихо,  терпеливо:
Тримайся.  Вір.  Вернись.  Живи.  Дійди.

І  прийде  час  такий  ясний,  пророчий,
Як  перший  дотик  в  тиші  між  людьми.
Одне  побачення  —  не  спалах  ночі,
А  тихий  світ,  народжений  з  пітьми.

27.02.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2026


Чи справді любов існує?

Чи  справді  є  любов  на  світі,
Чи  це  лиш  вигадка  людей  —
Хімічний  вибух,  що  розквітнув
І  гасне  в  тиші  днів  й  ночей?

Чи,  може,  це  не  полиск  миті,
Не  любість,  кинута  в  вогонь,
А  тихе  світло,  що  в  зеніті,
Зігріє  дотик  двох  долонь?

Не  в  клятві,  кинутій  на  вітер,
Не  в  блиску  миті  навмання,
А  в  тихім  світлі  теплих  літер,
Що  шепчуть  ніжно  почуття.

Бо,  може,  це  не  тільки  спалах,
Чи  іскра,  перший  подих,  злет,
А  щось,  що  зріє  в  тихих  справах
Й  малює  пристрастю  сюжет.

І,  може,  істина  проста  є,
Хоча  її  не  зважить  час:
Любов  існує  доки  двоє
Щодня  знаходять  її  враз.

08.02.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2026


Димок

[quote][/quote]  Героям  України  —  відомим  і  безіменним,  які  були  Героями  все  своє  життя.[quote][/quote]

Дмитрик  народився  навесні 1986 році  в  родині  військового.  Тата  часто  переводили,  тож  хлопчик  зростав  у  гарнізонах.  Мама  працювала  вчителем  української  мови  та  літератури  в  місцевих  школах.  Зазвичай,  тихими  вечорами,  чи  на  свята  в  квартирі,  в  якій  проживала  сім'я  Дмитрика,  завжди  лунали  українські  пісні.
Димок,  як  лагідно  називав  його  дідусь,  був  мужнім,  хорбрим  хлопчиком.  Прийти  на  допомогу,  захистити  кошеня,  допомогти  бабусі,  розсудити  тих,  хто  посварився  -  завжди  він  був  радий  принести  користь. 
З  самого  малечку  він  мріяв,  що  як  виросте,  стане  відважним  воїном.  Він  просто  знав  про  це  і  все  тут.  Його  улюбленою  справою  було  марширування  на  дитячому  майданчику  з  дерев'яним  автоматом,  який  вирізьбив  дідусь.  А  скільки  радості  було  одягати  дідусеву  шинель  з  орденами  та  його  кашкет,  а  потім  довго  сидіти  та  перебирати  кожну  героїчну  відзнаку.  Він  міг  годинами  слухати  розповіді  дідуся  про  війну,  про  більшовиків,  про  історію  нашої  країни.  Саме  з  таких  розповідей  рідної  людини  і  сімейних  вечорів  під  українську  пісню  в  Дмитрика  відклалося  щось  у  душі,  а  потім  відгукнулося  та  сформувало  з  нього  патріота.
Коли  розпався  Радянський  Союз,  Дмитрик  пішов  до  школи.  Батьки  остаточно  все  обдумали  й  осіли  в  Києві.   
І  от  минув  час,  після  9  класу  військовий  ліцей,  академія  і  він  вже  молодший  лейтенант  Збройних  Сил  України.  Скільки  радості  та  гордості  було  у  його  сім'ї.  Особливо  радів  дідусь,  що  з  онука  виросла  така  мужня  та  відповідальна  людина. 
Служба  давалася  йому  не  важко.  Легкий  та  товариський  на  вдачу,  він  швидко  став  душею  своєї  роти. 
Невдовзі  він  одружився  на  своїй  однокласниці  Олі,  яку  кохав  ще  з  підліткового  віку.  З  дружиною  вони  оселилися  неподалік  Києва.  З’явився  син  —  маленький,  темноокий,  схожий  на  дідуся.  Дмитро  довго  стояв  біля  пологового,  а  коли  вперше  взяв  немовля  на  руки,  лише  прошепотів:
—  Буду  берегти  тебе,  Богданчику.  Завжди.
Служба  йшла  своїм  шляхом.  Навчання,  польові  виходи,  відповідальність  за  підлеглих.  Він  ніколи  не  підвищував  голос  без  причини,  але  вмів  бути  твердим.  Його  поважали  не  за  звання,  а  за  людяність.
Коли  у  2014  році  розпочалася  війна  на  сході  України,  він  без  вагань  поїхав  у  зону  АТО.  Дружина  мовчки  зібрала  йому  рюкзак,  мама  довго  стояла  на  порозі,  а  дідусь  лише  міцно  обійняв  онука:
—  Пам’ятай,  за  що  стоїш.
Саме  тоді  побратими  вперше  почули  його  позивний.
—  Димок,  —  коротко  представився  він  по  рації.
Так  називав  його  дідусь  у  дитинстві  —  лагідно,  з  усмішкою.  І  цей  позивний  ніби  поєднав  у  собі  хлопчика  з  дерев’яним  автоматом  і  офіцера,  що  стояв  на  передовій.  Для  побратимів  «Димок»  став  символом  надійності:  якщо  він  поруч  —  прикриє,  підтримає,  не  залишить.
На  Донеччині  Дмитро  побачив  війну  без  прикрас.  Обстріли,  втрати  побратимів,  виснажливі  чергування.  Та  навіть  там  він  залишався  тим  самим  відважним,  хоробрим  Дмитриком:  прикривав  молодших,  першим  ішов  перевіряти  позиції,  ділився  останніми  крихтами  хліба.
Під  час  одного  з  боїв  його  було  поранено.  Осколок  зачепив  плече  й  легеню.  Лікарі  казали  —  диво,  що  вижив.  Він  повернувся  додому  худішим,  із  шрамами,  але  з  тими  ж  теплими  очима. І  з  тим  самим  позивним,  який  уже  знали  далеко  за  межами  його  підрозділу.
Після  реабілітації  він  знову  став  у  стрій.
24  лютого  2022  року  його  розбудило  не  повідомлення  —  він  прокинувся  раніше.  Наче  знав,  відчував  недобре.  За  годину  вже  був  у  частині.
—  Почалося,  —  коротко  сказав  дружині.  —  Бережи  малого.
Його  підрозділ  направили  на  південь.  Маріуполь.  Місто,  яке  стало  форпостом  мужності.
Вуличні  бої  були  пеклом.  Кожен  будинок  —  укріплення,  кожен  двір  —  пастка.   Дмитро  командував  взводом  спокійно,  чітко.  Він  витягував  поранених  під  вогнем,  розподіляв  боєприпаси,  підтримував  хлопців  словами:
—  Стоїмо.  За  нами  —  наші.
Побратими  вже  давно  не  називали  його  на  ім’я.  Для  всіх  він  був  «Димок».
—  Димок,  правий  фланг  тримаємо!
—  Димок,  двоє  300,  треба  евакуація!
—  Димок,  ми  з  тобою!
І  він  був  із  ними,  до  останнього.
Коли  вибух  прогримів  зовсім  поруч  і  земля  піднялася  чорним  стовпом,  хлопці  кинулися  до  нього.
—  Димок!  Тримайся,  брате!  Чуєш?  Димок!
Він  чув.  Крізь  гул  у  вухах,  крізь  біль,  крізь  пил.  Чув,  як  його  кличуть  тим  самим  іменем,  яким  колись  кликав  дідусь.  І  ніби  на  мить  побачив  дитячий  майданчик,  дерев’яний  автомат,  стару  шинель  з  орденами.
—  Все  буде…  добре,  —  ледве  прошепотів  він.  —  Тримайтеся.
Побратими  намагалися  евакуювати,  але  обстріл  не  припинявся.  Навіть  поранений,  розуміючи,  що  часу  обмаль,  він  попросив  телефон  і віддав  останній  наказ  —  відходити  іншою  вулицею,  поки  ще  є  шанс.  Його  голос  був  тихий,  але  твердий.  
Мама  відповіла  одразу.
—  Мам…  —  голос  був  тихим,  але  спокійним.  —  Ти  тільки  не  плач.  Я  вас  дуже  люблю.  Скажи  татові…  Олі...  і  малому…  що  я  пишаюся  бути  їхнім  сином,  чоловіком  і  батьком.  Прощавай.
Зв’язок  урвався.
Того  дня  він  прикрив  відхід  своїх  бійців.  Його  останній  наказ  врятував  життя  кільком  побратимам.
Про  його  загибель  родина  дізналася  не  одразу.  Були  місяці  невідомості,  надії,  молитви.  А  потім  —  офіційне  підтвердження.
Коли  Дмитра  привезли  додому,  Київ  стояв  на  колінах.  Люди  вийшли  з  квітами  й  прапорами.  Побратими  несли  труну,  вкриту  синьо-жовтим  стягом.  Дідусь  уже  не  дожив  до  цього  дня  —  серце  не  витримало  раніше,  та,  мабуть,  там,  у  небесному  строю,  вони  зустрілися.
На  прощанні  мама  тримала  його  кашкет.  Дружина  —  руку  сина.  Хлопчик  стояв  серйозний,  як  тато,  і  тихо  шепотів:
—  Я  теж  буду  військовим.
Йому  посмертно  присвоїли  звання  Героя  України.  Його  ім’ям  назвали  вулицю  й  шкільний  клас.  Але  найголовніше  —  його  пам’ятали  не  за  нагороди.
Його  пам’ятали  за  те,  що  він  завжди  приходив  на  допомогу.
За  кошеня,  якого  колись  врятував.
За  дерев’яний  автомат,  вирізьблений  дідусем.
За  тихі  вечори  під  українську  пісню.
За  останнє  «мам»  у  слухавці.
Він  став  Героєм  не  в  день  нагороди.
Він  був  ним  усе  життя.

25.02.2026р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058031
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2026


Дню вінець

І  світ  на  паузу,  і  дню  кінець,
Лягає  втома  між  думок  рядками.
Стихає  час,  мов  тихий  спів  сердець,
І  ніч  торкає  спогади  руками.

А  завтра  знову  шлях  і  боротьба,
Зі  світлом  ранку,  з  вірою  живою.
Та  нині  тиша,  мов  свята  судьба,
Що  темну  ніч  вінчає  глибиною.

Не  з  золота,  а  з  прожитих  чуттів,
Зі  слів  простих,  що  гріли  без  причини,
З  надій,  що  не  злякались  холодів,
Цей  дню  вінець  по-справжньому  єдиний.  

Де  кожен  крок  —  не  випадковий  штрих,
Де  серце  знає:  все  було  недарма.
І  тиша  ставить  крапку  замість  слів,  
І  дню  вінець,  і  світ  завмер  до  рання.

01.02.2026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2026


Зболена тиша

Тьмяне  світання,
Подих  у  шрамах,
Тиша,  мов  рана,
В  спалених  храмах.
Сірі  світанки,
Вмиті  сльозами,
Всі  обіцянки
Стерті  роками.
Слово  не  в  тему,
Пауза  довга,
Біль  без  системи,
В  серці  дорога.
Руки  в  кишенях,
Холод  у  спині,
Спомин  —  мішені
В  кожній  хвилині.
Погляд  крізь  втому,
Серце  зболіле,
Біль  по  живому
Ріже  несміло.
Руки  тремтячі,
Небо  далеке,
Спогад  гарячий
Падає  легко.
Стерта  орбіта,
Кроки  без  карти,
Серце  побите,
Рвати  не  варто.
Тиша  на  кухні,
Чай  недопитий,
Час  тихо  рухне  —
Прагнення  жити.
Хочеться  просто
Вийти  без  ролі,
Де  ще  не  гостро
Дихає  воля.
Кави  гіркої,
Правди  без  страху,
Бути  собою  —
Вільна,  мов  птаха.
День  без  тривоги,
Ніч  без  обману,
Теплі  дороги
Вигоять  рани.
Вчитись  поволі
Знову  довірі,
Крихті  любові
Через  руїни.
Світло  в  долонях,
Тепле  і  тихе,
Ранки  в  полоні
Маревом  вкриті.
Тиша  без  маски  —
Злам  і  мовчання.
Серце  не  згасне,
Всупереч  ранам.
Зболена  тиша,
Холод  у  жилах,
Серце  ще  дише  —
На  межі  сили.

09.01.2026р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2026


Дівчинка Марічка

Рано-раненько  прокинулось  сонечко
Теплим  промінчиком  глянуло  в  віконечко,
Дівчинку  збудило,  лоскотало  щічки,
А  як  звати  дівчинку  —  дівчинка  Марічка!

Встала,  усміхнулась  —  світ  умив  росою,
Квіти  привітались  ніжністю  живою.
Пташки  заспівали,  дзенькнула  криниця,
І  до  школи  кличе  стежка-мандрівниця.

Дзвоником  сміється    сонце  їй  радіє,
В  серці  розквітає  золота  надія.
Хай  росте  Марічка  в  мирі  і  любові,
В  щирості  та  щасті,  в  маминій  розмові.

01.12.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2025


Розмова з травами

Я  вийшла  вранці  —  небо  оживає
І  трави  шепчуть  світові  сюжети.
Вони  до  мене  лагідно  схиляють
Свої  думки,  виспівані  секрети.

У  трав  питаю:  «Що  вам  вітер  грає?»
Вони  ж  у  відповідь  дзвенять  привітом:
«Він  нам  про  сни  далеких  гір  співає,
Про  шлях,  де  сонце  дихає  над  світом».

«Чому  колишете  пухкі  хмаринки?»  —
Цікавлюсь  я,  торкаючись  руками
Їх  стебел  милих,  ніжних,  як  росинки.
«Бо  мрія  ходить  нишком  поміж  нами».

І  трави  шепчуть:  «Дякуємо  щиро,
Що  ти  прийшла  у  нашу  тишу  в  полі.
Стережемо  для  тебе  ранки  тихо,
Й  мережимо  тобі  щасливу  долю».

А  я  схиляюсь  —  і  приходить  віра,
Мов  промінь  з  неба,  теплий  і  невидний.
І  знов  земля  моє  серденько  гріє,
Бо  світ  з  травою  мовить  ніжно  й  рідно.

29.11.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2025


Україно, молися…

Україно,  молися…
Тридцять  три  безневинно  убиті  душі.
Україно,  помстися…
За  їх  голоси,  що  у  вічність  пішли.

Ті  невидимі  тіні,
Підіймаються  в  небо  крізь  попіл  й  печаль.
Їхні  кроки  нетлінні
І  всесвіт  пізнає,  хто  приніс  смерті  сталь.

Бо  ті  душі  невинні
Не  забудуться  часом,  не  зникнуть  в  пітьмі.
Їхні  кроки  неспинні
Будуть  правдою  жити  на  нашій  землі.

Їхні  крики  глибинні
Рвуться  з  неба  й  питають:  «За  що?  Хто  убив?»
І  слова  їх  незмінні  
Повертаються  болем  у  серце  живих.

Бо  за  кожною  тінню
Є  молитва  й  надія,  що  ніжно  веде.
І  вони  в  кожній  днині
«Не  впади»,  —  прошепочуть...  Земля  збереже.

Бо  ракету  ту  люту
Не  пробачить  ні  час,  ні  святі  небеса.
І  за  правду  розкуту
Встане  помста  народу,  мов  гостра  коса.

І  настане  хвилина,
Що  розвіє  ту  темряву,  змиє  весь  біль.
Україна  єдина
Повертає  їм  спокій,  відроджує  ціль.

Україно,  молись  же…
За  дітей  і  дорослих,  що  зникли  в  імлі.
Україно,  помстись  же…
Хай  стоїть  їхня  правда,  мов  камінь  землі.

23.11.2025
В  пам’ять  невинно  убієнним  в  місті  Тернопіль🙏

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2025


Світло слова

Ти  не  згасай,  о  мово  калинова,
Бо  ти  —  вогонь,  що  крізь  століття  йде.
У  серці  —  то  зерно  святого  слова,
Що  проросте  в  душі  і  не  впаде.

Бо  ти  ж  і  меч,  і  пісня,  і  молитва,
Й  рідна  земля,  що  дихає  в  мені.
В  тобі  і  туга,  і  священна  битва,
Й  сльоза,  що  не  скотилася  в  стерні.

Пройшла  ти  бурі  і  криваві  зливи,
Та  не  погасла  в  мороці  пітьми.
Тепер,  мов  пісня,  ясна  та  щаслива,
Звучиш  у  кожній  ночі  й  світлім  дні.

І  поки  серце  вірить  і  говорить,
І  поки  світить  з  неба  Божий  знак  —
Святеє  слово  України  творить,
Свій  вічний  храм  у  душах  і  серцях.

09.11.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1051166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2025


Ті, що тримають небо

Сильні  люди  не  плачуть  від  болю
І  не  просять  у  долі  вина.
Вони  світло  тримають  в  долонях,
Щоб  крізь  війни  розквітла  весна.

Не  зважають  на  сум  та  дрібнички,
А  тримають  себе,  мов  граніт.
Їм  би  теж  відпочити  та  звичка
Врятувати  когось  кожну  мить.

Сильні  люди  не  з  бронзи,  не  з  сталі,
Їм  болить,  але  серденько  —  щит.
Бо  в  їх  душах  багаття  без  жалю,
Що  ніколи  не  гасне  й  не  спить.

І  коли  їхній  світ  похитнеться,
Гучно  трісне  мовчання  в  очах,  
Не  судіть.  Просто  тихо  схиліться,
Бо  й  титан  може  впасти  в  сльозах.

Бережіть  тих,  хто  мовчки  тримає
На  плечах  наші  долі  й  світи.
Сильні  люди,  як  небо  без  краю:
Вони  падають...  щоб  нас  спасти.

26.10.2025р
Світлина  згенерована  ШІ  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2025


Поміж хмар та мрій

Витає  мрія  поміж  хмар,  
Нестримна,  вільна,  наче  вітер.
Горить,  мов  сяйво  дивних  чар,
Де  зорі  грають  срібним  світлом.

Витає  думка  між  світів,
Шукає  сенс  у  тиші  неба,
Від  снів  і  зір  бере  мотив,
Щоб  зрозуміти  —  жити  треба!

Витає  серце  поміж  хмар,
Мов  птах,  що  волю  в  небі  мріє.
І  світ  здається  без  примар,
Коли  любов  його  зігріє.

Над  полем  жайвора  пісні  —
Співає  славень  дню  новому!
І  пророста  зерно  землі,
Й  живе  безмежна  сила  дому.

25.10.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2025


Тітонька Селера (серія Овочева сімейка)

Є  на  грядці  королева  —
Добра  тітонька  Селера.
Запашна  та  соковита,
Всім  на  кухні  фаворитка.

Має  чубчик  кучерявий,
Смак  —  насичений,  яскравий.
Вітамінів  —  повна  скринька,
Ще  й  весела  господинька!

18.10.2025  р

Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2025


Кабачок (серія Овочева сімейка)

Кабачок  —  веселий  пан
Одягнув  старий  каптан.
Під  крислатеньким  листком
Кабачковий  рід  гуртом

Гріли  спинки  у  теплі,
Виглядали,  мов  царі.
Пишні,  гарні,  золоті,
Справжні  довгі  красунці!  

А  Катрусенька  прийшла  
Й  рахувати  почала.
Всі  злякалися,  тремтять,
Під  листочки  шурх,  та  й    сплять!  

12.10.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1049381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2025


Ода вчителю

Ви  сієте  знання,  мов  сонце  світло  щире,
Даруєте  серцям  тепло  без  меж.
Ваш  кожен  погляд  —це  натхнення,  спокій,  віра,
Що  світлом  осяває  тисяч  стеж*.

Для  нас  ви  —  мудрості  скарбниця  невичерпна,
І  слово  ваше  —  ніжний  тихий  дзвін.
В  нім  сила  є,  і  воля,  доброта  безмежна,
Що  відкриває  юним  шлях  один.

Нехай  же  доля  щедро  вас  усіх  вітає,
Дарує  щастя,  злагоду,  любов.
Нехай  завжди  серця  дитячі  прославляють
Ваш  труд  святий,  щоденно,  знов  і  знов!

Бо  ви  —  як  промінь,  що  в  тумані  ясно  світить,
Як  той  маяк  на  хвилях  бурних  днів.
Хай  рясно  Бог  благословить  вас  і  освітить
Шлях  радості,  добра  і  світлих  снів.

Нехай  любов  і  вдячність  у  серцях  палає,
Хай  кожен  день  приносить  щастя  мить.
Ви  —  вчитель  той,  що  душу  й  серце  відкриває
І  вчить  людину  в  цьому  світі  жить.

*  СТЕЖА,  і,  ж.,  рідко.  Те  саме,  що  стежка.
(СУМ  -  Словник  української  мови  в  11  томах.  Дозвіл  на  використання  люб'язно  надано  Інститутом  Мовознавства  ім.  О.О.Потебні.)

05.10.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025


Осіннє диво

Крізь  листя  сонце  променем  бринить,
Мов  іскра  в  золоті  старого  гаю.
Воно  в  осінній  день  теплом  горить,
Щоб  піднести  землі  красу  безкраю.

Шумлять  дерева  в  вітрових  піснях,
І  лист  кружляє,  наче  вільний  птаха.
І  він  горить  у  сонячних  вогнях,
А  завтра  стане  спомином  у  травах.

Життя  пливе,  міняє  кольори,
І  час  на  листі  візерунки  пише.
А  небо  знов  дарує  нам  згори
Тепло  надії  —  світле  і  зати́шне.

І  в  цій  красі  —  і  радість,  і  любов,
І  щем  прощання  в  подиху  тремтливім.
Бо  все  минає  —  листя,  день.  І  знов
Життя  цвіте  у  золотім  відливі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент шостий)

Фрагменти  з  бабиної  ложки

(Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Верховна  Рада  та  Netflix)

Вибори  на  базарі,  або  як  баба  Галя  у  політику  зірвалася
(Фрагмент  шостий)
Десь  у  тихому  українському  селі…
Тихому,  але  не  сьогодні.

      Після  кількох  "прямих  ефірів"  з  базару  бабу  Галю  почали  впізнавати  не  тільки  свої,  а  й  чужі.  Спершу  —  продавці  на  сусідніх  рядах,  потім  —  райцентр,  а  далі,  як  водиться,  дійшло  й  до  політиків.
    —  Та  це  ж  ви,  Галино  Степанівно,  базарна  блогерка?  —  підійшов  якийсь  мужик  у  костюмі  й  краватці.       
    —  Я  з  партії  "Справедливі  кабачки".  Ми  хочемо  вас  у  списки!
    —  В  які  ще  списки?  —  насупилася  баба.  —  Я  собі  одна  в  списках:  "Галя+1  і  півбазару".
    Наступного  дня  на  базарі  вже  зібрався  натовп,  бо  баба  Галя  оголосила:
—  Сьогодні  в  нас  передвиборчі  дебати!  Кандидати,  ставайте  біля  капусти!
    Виступив  перший:
    —  Я  обіцяю  дороги  відремонтувати!
     —  А  ти  їх  хоч  раз  латав?  —  перебила  баба.  —  Бо  я  знаю,  що  твій  кум  тільки  ями  лопатою  загортав.
    Другий  кандидат:
    —  Я  підвищу  зарплати!
     —  А  чим?  Ти  ж  у  кредитах  по  вуха!  —  знову  баба.  —  Дивіться,  люди  добрі,  він  навіть  базарного  рахунку  оплатить  не  може!
     Народ  реготав,  аплодував  і  кричав:
    —  Галю  в  президенти!
    Увечері  баба  Галя  вела  "лайв"  із  хати.  Перед  нею  —  тарілка  борщу,  біля  борщу  —  тарілка  сала  з  цибулею  і  її  улюблений  "айфхфон".
    —  Людоньки,  ви  ж  самі  бачите:  ніхто  вам  нічого  не  зробить,  окрім  мене!  Якщо  треба  —  я  і  на  вибори  піду.  Але  попереджаю:  в  моїй  програмі  буде  пункт  "кожній  хаті  —  по  банці  огірків  і  по  кілу  "ходоногів"  на  вибори".
    Чат  вибухнув  сердечками  й  смайликами.
     До  ранку  в  онучки  Марійки  телефон  розривався:
    —  То  правда,  шо  ваша  баба  йде  в  політику?
    А  сама  баба  вже  писала  лозунги  на  ватманах  під  стіною  сараю:
"Голосуй  за  Галю  —  огірки  в  підвалі!"
"Голосуй  за  Галю   —  базар  без  печалі!"
"Голосуй  за  Галю  —  буде  свято  й  далі!"
     Базар  після  заяви  баби  гудів,  як  вулик  на  медозборі.  Торгівці  кричали,  мов  на  весіллі,  з  кожного  боку  —  то  про  свіжу  рибу,  то  про  "помідори  без  хімії,  але  з  душею".  А  десь  посередині,  між  капустою  і  помідорами,  стояла  баба  Галя,  випрямившись,  як  стовп  електричний.
    —  Та  що  ви  там  мені  "гречка,  гречка"...  —  махала  вона  руками,  ніби  диригент  у  філармонії.  —  Гречка  то  для  бідних  політиканів!  А  я  вам  таке  скажу:  кожній  хаті  —  по  банці  огірків  і  по  кілу  "ходоногів"!
    —  А  шо  то  за  "ходоноги"?  —  несміливо  спитала  якась  бабця  з  кошиком.
    —  То,  жіночко,  ви,  певно,  молоді  ще!  —  зітхнула  Галя.  —  Ходоноги  —  то  домашні  курячі  ніжки!  Холодець  з  них  —  як  золото  в  ложці!
    Тут  ряди  вибухнули  сміхом  і  оплесками.  Навіть  кури  з  пташиного  ряду  кудкудахкали  так  голосно,  ніби  зрозуміли,  що  йдеться  про  їхню  політичну  долю..
    А  в  центрі  того  гудіння  —  баба  Галя,  в  новій  хустці,  з  айфхфоном  у  руці  й  вогником  в  очах.
       —  Слухайте  сюди,  громада!  —  вигукнула  вона  й  видерлася  на  ящик  з  картоплею.
     —  Я  рішила!  Пора  вже  перестать  просто  сваритися  на  базарі!  Пора…  керувать  державою!
     Натовп  завмер.
     —  Тобто…  ви  йдете  в  депутати?  —  несміливо  запитала  Марія  з  квіткового.
     —  В  депутати?!  —  фиркнула  Галя.  —  Та  де  там!  Я  йду  в  велику  політику!
І  не  сама,  а  з  партією.
     Вона  розгорнула  плакат,  намальований  онукою  фломастерами.  На  ньому  великими  буквами:  "Майонез  —  понад  усе!"
А  внизу  —  намальований  ходоног  з  короною.
     —  Це  що,  наш  герб?  —  перепитав  хтось  із  натовпу.
     —  Герб,  прапор  і  символ  нації!  —  гордо  заявила  Галя.
       —  Бо  майонез  усіх  об’єднує!  І  якщо  влада  не  може  з’єднати  людей,  то  хай  хоч  соус  їх  з’єднає!
     Передвиборчий  штаб  відкрили  прямо  на  базарі:
між  ящиками  з  капустою  поставили  стіл  —  "кабінет  міністрів",  Арчик  із  ходоногами  став  міністром  фастфуду,  Марія  з  квіткового  —  головним  дизайнером  кампанії  й  розставила  вазони  для  "політичної  естетики",  а  сам  базар  урочисто  перейменували  в  "центральну  штаб-квартиру  партії".
     —  Слухайте,  —  пошепки  спитав  дід  Семен,  —  а  хто  у  вас  за  фінанси  буде?
     —  Я  сама!  —  рішуче  заявила  Галя.        
     —  Бо  знаю,  як  не  розтринькать  бюджет  на  всякі  глупства.  Наприклад,  на  цукерки  для  депутатів.
     Вечором  у  штабі  зібрали  хор  бабусь,  аби  створити  офіційний  партійний  гімн.
     Баба  Галя  сама  написала  текст,  щоб  "не  було,  як  у  тих  артистів,  шо  тільки  гроші  деруть".
     Хор  співав  під  акомпанемент  каструль  та  ложок:
       "Нас  не  зрадить  майонез,
         Галю  він  не  підведе!
         Буде  соус  і  прогрес,
         А  без  нього  все  не  те!"
     Арчик  від  емоцій  так  розчулився,  що  на  ходу  додав  у  хот-доги  ще  більше  майонезу,  мовляв,  "на  честь  гімну".  Люди  аплодували,  хтось  навіть  пускав  сльозу…  чи  то  від  патріотизму,  чи  то  від  гірчиці.
       Найгучнішою  подією  стали  дебати  з  іншим  кандидатом  —  місцевим  підприємцем  Миколою,  який  вважав  себе  серйозним  політиком.  Вони  відбулися  прямо  біля  прилавку  з  помідорами.
     —  Шановні  виборці!  —  почав  Микола.  —  Я  обіцяю  знизити  тарифи  та  відкрити  нову  дорогу!
     —  Та  ти  спершу  знизь  ціну  на  помідори!  —  крикнула  з  натовпу  Марія  з  квіткового.
       Баба  Галя  не  розгубилася:
     —  Мої  люди!  —  розмахувала  телефоном,  транслюючи  все  в  прямому  ефірі.  —  Якщо  я  виграю,  майонез  буде  в  кожному  домі,  а  соус  безкоштовний  для  пенсіонерів!
     Натовп  вибухнув  криками:
—  Галя!  Галя!  Майонез!
     Микола  намагався  щось  сказати,  але  його  заглушили  оплески  та  звук  каструль,  якими  баби  били,  створюючи  "народний  оркестр  підтримки".
       Вибори  завершилися  тріумфально.  Галя  не  просто  перемогла  —  вона  стала  легендою.  А  офіційні  результати  оголосили  через  прямий  ефір  у  її  Інстаграмі.
     —  Ось  і  все,  громада!  —  сказала  вона.  —  Тепер  я  не  просто  блогер.  Я  —  ваш  верховний  майонезатор!
     Арчик  тихо  шепнув:
       —  А  можна  я  буду  віце-майонезатором?
     Галя  великодушно  кивнула:  
     —  Можна,  але  майонезу  на  "ходоноги"  не  жалій!  Бо  без  нього  —  ніякої  демократії!

Мораль:
1.  Політика  починається  там,  де  Галя  бере  в  руки  айфхфон.
2.  Базар  —  то  найчесніший  парламент.
3.  Передвиборчі  дебати  без  борщу  й  ходоногів  —  то  не  дебати.
4.  І  головне:  коли  Галя  йде  у  велику  політику  —  депутати  тихо  моляться,  щоб  вона  не  увімкнула  "прямий  ефір".

Від  автора
     Отак,  любі  читачі,  ви  стали  свідками  того,  як  проста  базарна  жінка  за  день  перетворилася  на  "верховного  майонезатора"  та  зуміла  перевернути  догори  дриґом  не  лише  цілий  базар,  а  й  душі  людські.  Бо  там,  де  політики  роками  втирають  людям  лапшу,  баба  Галя  в  одній  руці  тримає  айфхфон,  а  в  другій  —  ложку  з  борщем,  і  тим  самим  будує  чеснішу  демократію,  ніж  уся  Верховна  Рада  разом  узята.
     Та  хай  там  як,  навіть  майонезатору  інколи  треба  відпочити.  Адже  не  все  життя  можна  махати  плакатом  із  ходоногом  чи  співати  гімн  під  каструлі.  Є  моменти,  коли  навіть  героїня  мусить  подумати:  а  чи  не  час  трохи  пригальмувати?

Анонс  наступного  фрагменту
"Як  баба  Галя  натомилася  після  виборів  і  виявила  бажання  поїхати  в  поліклініку  здати  аналізи,  бо  щось  нутрощі  стала  відчувати"
     Отже,  в  наступному  епізоді  ви  дізнаєтесь:
       Чому  в  реєстратурі  поліклініки  черга  злякалась,  коли  побачила  Галю  з  айфхфоном.
     Як  вона  намагалася  провести  "дебати"  з  лікарем-терапевтом  щодо  черги  й  талонів.
     І  головне  —  чим  закінчилась  історія  з  аналізами:  чи  справді  то  нутрощі  сиплються,  чи  то  просто  нерви  після  виборів  і  забагато  майонезу  в  борщі.  Бо  політика  політикою,  а  здоров’я  —  то  святе.  Навіть  для  верховного  майонезатора.

Далі  буде....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048728
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2025


Бабине літо

Золотаве  сонце  гріє  теплу  осінь,
Що  сховалась  в  гіллі  яворів  старих.
Вітерець  грайливо  розвіває  коси,
Шепче  казку  ніжну  на  листках  сухих.

Злива  все  співає  срібну  пісню  росам,
Що  тремтять  на  травах  в  сяйві  голубім.
Розтрусив  серпанок  пелену,  мов  просо,
Стелиться  над  світом  маревом  ясним.

Павуки  мережать  витинанки  долі,
Що  летять  в  повітрі  плетивом  легким.
Розструсила  осінь  подарунки  в  полі
Ароматом  меду  терпким  та  п'янким.

Айстрові  розквітли  запізнілі  квіти,
Що  весну  згадають  у  туманах  снів.
Бабинеє  літо  —  теплий  подих  літа,
Що  горить  у  серці  серед  холодів.

19.10.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2025


Розмова з всесвітом

У  тиші  ночі  та  в  безмежжі  тьми,
Де  сяє  світло,  наче  сни  зими,
Небесний  глек  розлив  свою  зорю  —
Молочний  шлях  у  хвилях  я  беру.

Тече  на  світло  срібна  течія,
І  всесвіт  шепче:  "Вічність  —  це  й  моя".
Краплина  мрій  упала  в  глибину,
Щоб  розбудити  в  морі  тишину.

Там  хвилі  —  зорі,  там  немає  дна,
Ллє  сяйво  ніч  прозора  й  запашна.
І  серце  вірить:  кожен  дивний  шлях
Веде  до  світла,  що  палає  в  нас.

16.09.2025

Карина  Олега  Шупляка
 Щиро  дякую  за  натхнення!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2025


Привітання з днем народження

Хай  сонце  сяє  ніжно  і  ласкаво,
Хай  сміх  дзвенить,  мов  жайвір  у  саду,
А  серце  мріє,  квітне  і  співає,
Даруючи  тобі  любов  одну.

Хай  ніжність  світлом  огортає  будні,
А  щастя  ллється,  мов  весняний  цвіт.
Нехай  завжди  у  дні  ясні  й  похмурі
Тебе  веде  Господь  у  дивний  світ.

Здоров’я,  сил,  наснаги  і  натхнення,
І  радості  нехай  несе  твій  шлях.
Хай  серце  гріє  щире  одкровення,
А  мрії  квітнуть  в  сонячних  світах.

09.09.2025
Привітання-присвята  одній  хорошій  
людині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2025


Історія кохання та війни (друга частина)

     Біль  не  зник.  Він  оселився  в  Поліні,  жив  поряд,  мов  тінь,  стискав  груди,  пік  серце,  душив  сльози  й  завмирав  у  горлі,  не  даючи  вимовити  слова.  Кожен  день  без  Макса  був  мов  новий  бій,  у  якому  не  видно  перемоги.
     Спершу  вона  думала,  що  цей  біль  коли-небудь  стихне.  Але  він  не  стишився  —  просто  став  іншим.  З  гострого,  пекучого  болю,  що  роздирав  все  нутро,  він  повільно  перетворився  на  тиху,  виснажливу  тугу  та  глибокий  смуток,  що  не  покидав  її  ні  вдень,  ні  вночі.
       Єдиним  світлим  спогадом  про  Макса,  до  якого  можливо  було  доторкнутися,  був  срібний  ланцюжок  з  кулоном  у  формі  серця  з  крилами.  На  його  звороті  було  вигравірувано:
"Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди."
     Вона  ніколи  не  знімала  кулон  —  навіть  у  найгарячіші  дні  на  стабілізаційному  пункті,  де  працювала  позмінно.  Він  був  її  оберегом,  її  зв’язком  із  Максом.
---
     Повернувшись  на  службу,  Поліна  з  головою  занурилася  в  роботу.
Вона  не  шкодувала  себе:  поранених  було  багато,  а  часу  та  сил  —  завжди  бракувало.  Вона  працювала  до  повного  виснаження,  а  потім  падала  на  вузьке  ліжко  в  медпункті  та  засинала  без  снів.  Але  сни  все  одно  приходили.  У  них  —  Макс.
Він  стояв  перед  нею  таким,  яким  вона  пам’ятала  його  в  останні  миті  життя  —  спокійним,  лагідним,  з  тією  ж  посмішкою.
       —  Полінко,  живи  далі.  Ти  мусиш.  Для  себе.  Для  мене.
         Вона  прокидалася  з  мокрими  від  сліз  щоками  й  міцніше  стискала  кулон  у  руці.
       З  часом  вона  навчилася  дихати  без  нього,  та  біль  залишався.  В  уяві  Поліна  малювала  картини  життя,  яке  могло  б  бути:  їхнє  весілля,  будинок  з  каміном,  про  який  вони  мріяли,  великий  рудий  лабрадор  на  подвір’ї,  донечка  з  такими  ж  блакитними  очима,  як  у  них  обох.
       Іноді  вона  навіть  розмовляла  з  ним  подумки,  уявляючи,  що  він  поруч,  що  він  слухає.  Але  щоранку  прокидалася  —  і  знову  була  лише  тиша  та  самотність.
---
     Поліна  була  вродливою  дівчиною  —  світле,  густе  волося,  блакитні,  мигдалевидні  очі,  ніжна  посмішка,  врода,  що  випромінювала  світло  навіть  у  важкі  часи.
       Багато  хто  задивлявся  на  неї,  навіть  поранені  бійці  часом  намагалися  заговорити,  пожартувати,  сподіваючись  привернути  її  увагу.  Але  серце  Поліни  було  зачинене,  мов  старий  будинок  із  вибитими  вікнами.  Вона  не  думала,  що  зможе  відкрити  його  ще  раз.
     Одного  дня  в  стабілізаційний  пункт  привезли  багато  поранених  після  важкого  бою.  Поліна,  як  завжди,  кинулася  до  роботи,  не  роздумуючи.  Вона  швидко  перевіряла  поранення,  давала  команди,  бігала  між  ношами.  
     І  ось,  коли  дійшла  черга  до  одного  бійця,  вона  підняла  погляд  і  її  серце  на  хвильку  завмерло,  а  потім  застукотіло  так,  що  аж  подих  перехопило.  
     Він  був  молодий,  чорнявий,  з  карими  очима.  Обличчя  бліде  від  великої  втрати  крові,  але  на  губах  —  слабка  посмішка.  І  в  цій  посмішці  було  щось  таке  рідне  й  знайоме.  Поліну  мовби  вдарило  струмом.
     —  Це…  неможливо…  —  промайнуло  в  голові.
     Вона  стояла,  не  в  змозі  поворухнутися,  поки  хлопець  ледве  чутно  промовив:
     —  Ви…  ангел?  Чи  мені  здається?
     Поліна  ковтнула  клубок  у  горлі  й  примусила  себе  зібратися.
     —  Я  медсестра.  Зараз  будемо  рятувати  тебе,  зрозумів?
     —  Так  точно,  медсестро,  —  він  усміхнувся  знову,  і  в  цій  посмішці  знову  блиснуло  те  саме  світло,  яке  колись  випромінював  Макс.
---
     Хлопця  звали  Антон.  Він  був  айтішником  із  Києва,  який  добровольцем  пішов  на  фронт.  Антон  отримав  тяжке  поранення  під  час  мінометного  обстрілу  —  лікарям  довелося  ампутувати  ногу,  щоб  врятувати  йому  життя.
     Після  операції  й  довгих  тижнів  реабілітації  йому  поставили  титановий  протез.  Він  звик  до  нього  швидко,  бо  мав  неймовірну  силу  волі  й  почуття  гумору,  яким  підбадьорював  навіть  інших  поранених.
     —  Ну  що,  буду  тепер  кіборгом  -  айтішніком,    —  жартував  він,  приміряючи  новий  протез.  
     —  Може,  ще  й  апгрейд  поставлять  з  підсвіткою!
     Але  коли  поруч  була  Поліна,  його  жарти  завмирали.
       Він  закохався  в  неї  з  першого  погляду  —  ще  тоді,  в  стабілізаційному  пункті,  коли  вона  схилилася  над  ним,  рятуючи  його  життя.  Він  бачив  у  ній  не  лише  красу,  а  й  внутрішню  силу,  ніжність  і  смуток,  який  вона  намагалася  приховати.

Антон  чекав.  Він  не  поспішав,  не  тиснув,  просто  був  поруч  —  писав  повідомлення,  телефонував,  приїжджав  на  реабілітацію  в  той  самий  медпункт,  де  працювала  Поліна.
    Вона  довго  не  могла  наважитися  впустити  когось  у  своє  серце.
Та  одного  дня  він  взяв  її  за  руку  й  тихо  сказав:
     —  Я  знаю,  ти  багато  пережила.  Знаю,  що  не  можу  замінити  тобі  того,  кого  ти  втратила.  Але  дозволь  мені  просто  бути  поруч.  Дозволь  любити  тебе,  так,  як  я  вмію.
       І  вперше  за  довгі  роки  Поліна  відчула,  що  біль  у  грудях  трохи  послабшав.
---
       Вони  почали  зустрічатися.  Антон  був  терплячим  і  дбайливим,  умів  смішити  її  навіть  тоді,  коли  вона  думала,  що  забула,  як  це  —  сміятися  і  бути  просто  щасливою.
       І  коли  він  нарешті  освідчився,  Поліна  відповіла  "так".
     Весілля  було  скромним,  але  теплим  —  найближчі  друзі,  родина  і  світло  в  очах  молодят.  Антон  знав  про  історію  з  Максом  і  вирішив,  що  весільна  подорож  має  бути  особливою.
     Вони  полетіли  в  Ірландію  —  саме  туди,  де  колись  Поліна  розвіяла  прах  свого  першого  кохання.
       Стоячи  на  тій  самій  скелі,  вона  відчула,  як  вітер  обіймає  її,  і  тихо  прошепотіла:
     —  Максе,  я  виконала  твою  мрію.  Дякую,  що  дав  мені  сили  жити  далі.
       Антон  міцно  обійняв  її,  розуміючи  все  без  слів.
---
       Згодом  у  них  народився  син.
Вони  назвали  його  Максимом  —  на  честь  того,  хто  назавжди  залишився  частиною  їхніх  сердець.
І  коли  малюк  уперше  посміхнувся,  Поліна  заплакала:  у  цій  посмішці  було  щось  від  Макса  —  те  саме  тепло  й  щирість.
       Вони  побудували  будинок  з  великим  каміном,  про  який  колись  мріяли  Поліна  та  Макс.  У  дворі  бігав  веселий  рудий  лабрадор  на  ім’я  Хеппі.  
         Поліна  й  Антон  любили  подорожувати,  і  особливо  часто  поверталися  в  Ірландію  —  країну,  яка  стала  символом  пам’яті  й  нового  життя.  Там,  на  краю  тієї  самої  скелі,  вони  стояли  втрьох:  Поліна,  Антон  і  маленький  Максим.
Вітер  розвівав  їхнє  волосся,  сонце  осявало  смарагдові  пагорби.
       І  Поліна  знала:  життя  продовжується.  Макс  був  із  нею  —  в  кулоні,  в  спогадах,  у  сміху  сина,  в  самому  подиху  вітру.
     І  тепер  вона  могла  нарешті  посміхатися  без  сліз.

08.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047370
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2025


Історія кохання та війни

     Вона  стояла  на  самому  краю  високої  скелі,  де  вітер  з  ревінням  бився  об  холодне  каміння,  а  хвилі  Атлантики  розбивалися  далеко  внизу.  Її  пальці  тремтіли,  стискаючи  невелику  дерев’яну  урну,  в  якій  був  прах  того,  кого  вона  кохала  понад  усе  на  світі.
       Поліна  вдихнула  на  повні  груди,  вдихнула  солоне  повітря  далекої  Ірландії  —  країни,  де  вони  мріяли  побувати  разом.
     —  Ми  ж  мали  приїхати  сюди  вдвох…  На  весільну  подорож.  А  тепер  я  одна…  —  промайнула  думка,  гострою  стрілою  вдаривши  в  серце.
     Вона  заплющила  очі  й  уявила  його:  блакитні,  завжди  трохи  примружені  від  сонця  очі,  стильна,  трохи  недбала  зачіска,  русяве  волосся,  що  спадало  на  лоба,  і  та  посмішка…  щира,  по-юнацьки  відкрита.  
     —  Максе…  чуєш  мене?  Я  виконую  твою  останню  волю…  —  прошепотіла  вона  крізь  сльози,  що  котилися,  мов  горох,  з  її  блакитних  очей.
     Їй  здавалося,  що  за  спиною  от-от  пролунає  його  сміх,  що  він  обійме  її,  як  завжди,  міцно,  трохи  підніме  над  землею  і  скаже  своє  улюблене:
     —  Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди.
       Але  за  спиною  був  тільки  вітер  і  порожнеча.
-----
     Вони  познайомилися,  коли  їм  було  лише  по  шість  років.
     Того  вересневого  ранку  школа  гомоніла,  мов  велетенський  вулик:  першачки,  з  букетами  в  руках,  метушилися,  батьки  поправляли  їм  сорочки  та  банти.
     Макс  стояв  трохи  осторонь,  тримаючи  мамину  долоню.  Він  був  допитливим  хлопчиком  з  чубчиком,  що  весь  час  падав  на  очі.  І  раптом  він  побачив  її  —  дівчинку  з  двома  тугими,  пшеничного  кольору,  косами,  в  білій  блузці  та  коротенькій  синій  спідничці.  В  її  коси  були  вплетені  білі  стрічки,  і  вони  виглядали,  наче  крила  метелика.  Вона  саме  посміхнулася  комусь,  і  Максу  здалося,  що  світ  навколо  став  теплішим.
     —  Мамо,  а  хто  це?  —  тихо  спитав  він,  показуючи  на  дівчинку.
       —  Не  знаю,  синочку,  мабуть,  твоя  майбутня  однокласниця.
     Макс  на  мить  зустрівся  з  нею  поглядом  і  побачив  щось  незвичне  в  її  блакитних  очах  —  таких  самих,  як  у  нього.  І  в  ту  мить  він  відчув,  ніби  вони  знайомі  вже  сто  років.  Поліна  теж  не  могла  відвести  погляду.
     —  Я  хочу  дружити  з  ним,  —  промайнуло  в  її  голові.
     І  вони  почали  дружити.  Спочатку  сором’язливо  —  спільні  ігри  на  перервах,  потім  спільна  дорога  додому.  Виявилося,  що  їхні  будинки  стояли  поруч  —  всього  дві  вулиці  розділяли  їхні  світи.
     Вони  ходили  разом  у  яблуневий  садок  малювати,  в  двір  —  запускати  паперові  літачки,  а  у  старших  класах  —  гуляти  під  зорями,  обговорюючи  улюблені  книжки  й  мрії.
----
     До  одинадцятого  класу  вони  стали  нерозлучними.  Всі  в  школі  давно  знали:  "Макс  і  Поліна  —  це  одне  ціле."
     Він  часто  жартував:
     —  Полінко,  якщо  ми  колись  посваримось,  то  навіть  не  знаю,  як  ти  мене  будеш  уникати.  Хіба  на  Місяць  полетиш!
     Вона  сміялася:
     —  Та  ну  тебе,  ми  ніколи  не  посваримося.
       Вони  разом  вступили  до  університету  в  одному  місті.  Поліна  обрала  факультет  журналістики,  бо  любила  історії,  розповіді  людей  та  віршування.  Макс  же  давно  мріяв  стати  військовим.
     —  Ти  ж  розумієш,  це  небезпечно,  —  якось  сказала  вона,  дивлячись  йому  у  вічі.
   —  Розумію,  —  серйозно  відповів  він.  —  Але  я  хочу  захищати  тих,  кого  люблю.  І  тебе  теж,  Полінко.
   Вона  мовчки  притислася  до  нього,  відчуваючи,  як  б’ється  його  серце.
---
     І  ось  настав  день,  який  змінив  усе.  В  країну  прийшла  війна.  Макс,  не  вагаючись,  пішов  добровольцем.
     —  Полінко,  я  мушу.  Це  мій  обов’язок.
     —  А  мій  —  чекати  тебе  і  молитися  за  тебе,  —  прошепотіла  вона,  намагаючись  стримати  сльози.
     Та  вона  не  тільки  чекала.  Не  довго  думаючи,  Поліна  записалася  на  курси  медсестер.  Вона  хотіла  бути  там,  де  могла  врятувати  когось  від  смерті.
     Згодом  вона  вже  працювала  у  стабілізаційному  пункті,  куди  привозили  поранених.
       Одного  дня  привезли  Макса.  Він  був  блідий,  поранений,  але  ще  живий.  Поліна  зціпила  зуби,  щоб  не  кричати  від  страху,  і  взялася  його  рятувати.
     Він  відкрив  очі  й,  побачивши  її,  слабко  всміхнувся:
     —  Полінко…  я  ж  казав,  що  ти  —  мій  ангел.
     —  Ти  не  смій  помирати,  чуєш  мене?!  —  вигукнула  вона.  —  Ти  повернешся  додому.  До  мене!
     Він  тихо  прошепотів:
    —  Якщо…  якщо  не  вийде…  пообіцяй  мені…  Розвій  мій  прах  у  тій  Ірландії,  про  яку  я  тобі  завжди  розповідав.  На  краю  скелі.  Там,  де  море  обіймає  небо.
     Сльози  заливали  їй  очі.
     —  Не  кажи  так!  Ми  ще  поїдемо  туди  разом!
       Але  він  не  повернувся.
---
     І  ось  вона  тут  —  на  тому  самому  краю  скелі,  де  він  мріяв  колись  стояти.  
     Небо  було  важке  й  сіре,  згори  хлинули  потоки  хододного  дощу,  вітер  мало  не  зривав  її  з  ніг.  Але  Поліна  не  зупинилася.  Вона  відкрила  урну,  і  вітер  вирвав  із  неї  попіл,  піднявши  його  в  небо.
     —  Я  кохаю  тебе,  Максе…  завжди  кохала...  і  буду  завжди  кохати...  —  промовила  вона  крізь  сльози.
     В  ту  ж  мить  хмари  розійшлися,  і  з-за  них  визирнуло  сонце,  освітлюючи  смарагдові  пагорби  та  блискучі  хвилі.  Поліна  підняла  голову  і  раптом  відчула  —  він  поруч.  Невидимий,  але  відчутний,  такий  же  теплий,  як  завжди.
     Вітер  тихо  прошепотів  у  її  вухо:
   —  Я  з  тобою,  Полінко.  Назавжди.
     І  вона  повірила.

06.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1047200
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент п’ятий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix)

Баба  Галя:  прямий  ефір  і  базарна  демократія
(Фрагмент  п’ятий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     Купивши  собі  омріяного  "айфхфона",  баба  Галя  цілу  ніч  не  спала.
     —  Яка  ж  я  тепер  сучасна!  Яка  ж  ділова!  А  яка  ж  молода!  —  шепотіла,  гладячи  нову  мобілку,  як  кота.
     —  Тут  тобі  й  кнопки  нема,  і  мордою  можна  відкрить!  А  в  мене  морда  —  дай  Боже  кожному.
     Вона  кілька  разів  пробувала  розблокувати  телефон  великим  пальцем  ноги  (а  раптом  так  тоже  робе),  але  техніка  вперто  впізнавала  тільки  лице.
     —  Ну  нічого,  —  зітхала  Галя.  —  Морду  в  мене  ше  ніхто  не  крав,  то  хоч  у  цьому  спокій.
   Перша  справа  —  завести  Інстаграм.
—  Як  то…  "нікінейм"?  Та  я  вам  зараз  такий  "нікінейм"  забацаю!  Марійко,  ану  допоможи!                  "Galyna_official_selo_bazar_top_news"  
—  онука  добре  знала,  як  писати  нікнейми.  
     Хай  усі  знають,  шо  я  —  офіційна!  —  вигукнула  баба  Галя  пританцьовуючи.
     На  аватарку  поставила  себе  з  каструлею  борщу  (шоб  усі  бачили,  шо  я  жінка  господарська),  а  в  описі  написала:  "Не  телевізор,  а  ше  краще.  Всі  новини  з  базару.  Хто  кому  шо  виніс,  і  хто  без  решти  дав."
       Вранці  на  базарі  замість  овочів,  які  так  і  не  виклала,  баба  розклала  новенький  "айфхфон",  обмотала  його  серветкою  (шоб  "пилюка  не  сіла"),  і  оголосила:
     —  Увага!  Прямий  ефір  із  базару!  Зараз  вам  розкажу,  хто  кого  зранку  обважив,  недодав,  переважив,  розрахував,  недорахував  і  все,  все  все...!
     Натиснула  кнопку  "Live"  і  понеслося:
     —  Алло,  громада!  То  слухайте!          
     Вітька  з  рибного  знову  на  Тамару  коситься,  але  тепер  тихіше,  бо  його  вчора  мало  не  винесли  ногами  вперед  після  бійки.  А  ше  —  Галина  Петрівна  з  молочного  підмішує  в  сметану  молоко  з  порошку!  Я  сама  нюхала!
     Біля  прилавку  миттєво  зібрався  натовп.  Люди  не  стільки  слухали  трансляцію  в  телефонах,  як  чекали  наживо,  кого  баба  наступним  "здасть".
     —  Галя,  не  мели  дурниць!  —  вигукнула  та  сама  Галина  Петрівна  з  молочного.
     —  Ага!  Попалася!  —  баба  вже  крутила  "айфхфон"  у  бік  конкурентки.            
     —  Дивіться,  громадо,  злочинниця  в  кадрі!
       —  Та  вимкни  ти  той  свій  апарат!  —  червоніла  Петрівна.
       —  Ага!  А  хай  тепер  увесь  Інтернет  знає,  хто  чим  торгує!
       Коментарі  сипалися,  як  насіння  в  курятнику:
     "Галя,  ближче  камеру!"
     "А  покажіть  її  відро,  де  порошок!"
     "Дайте  інтриги!  Нам  ще  до  обіду  сидіти  на  роботі!"
       "А  правда,  що  Марія  з  квіткового  з  Іваном  із  взуттєвого?"  
     "Покажіть  кабачки!"
     "Зробіть  огляд  базарних  цін!"
       І  тут  підключився  сам  Арчик  із  хот-догами.
     —  Бабо  Галь,  рекламочку  мені  зробіть!  Скажіть,  що  в  мене  найдовші  й  найсмачніші  хот-доги  на  базарі.  Я  вам  за  то  —  три  з  майонезом  без  черги!
   —  О-о-о,  оце  вже  ділова  пропозиція!  —  зраділа  баба  й  повернула  камеру.  
     —  Шановні  мої  підписники!  Офіційно  заявляю:  в  Арчика  "ходоноги"  такі,  шо  й  президент  би  не  відмовився!
     В  коментарях:
     "Скажіть,  хай  майонезу  більше  дає!"
     "Зніміть  крупним  планом,  бо  ми  теж  голодні!"
       "Галя,  куштуй  при  камері,  ми  будемо  віртуально  їсти!"
       Баба  відкусила  так,  що  майонез  справді  потік  аж  по  ліктю.
       —  О,  бачите!  Це  вам  не  порошкова  сметана!
     Ефір  набрав  стільки  глядачів,  що  навіть  продавчиня  квітів  Марія  принесла  вазон  і  підписала  "на  фон  для  трансляції".
     —  А  що?  Може,  хто  побачить  і  купить!
     Хтось  із  молоді  написав  у  коментарях:  "Галя,  зробіть  рубрику:  базарні  розслідування!"
     —  А  шо,  мені  не  тяжко,  —  кивнула  баба.  —  Тільки  спершу  ходонога  доїм.
     Баба  розчулилась:  
    —  Господи,  я  тепер  телеведуча!  А  шо  я  казала?  Городина  —  то  таке…  А  от  плітки  й  прямий  ефір  —  то  справжній  бізнес!
       До  вечора  вона  продала  всього  три  буряки  й  одну  цибулину  (і  то  з  милості).  Але  заробила  славу  "головного  базарного  блогера".
     А  вдома  гордо  сказала  онуці  Марійці:
     —  Бачиш,  дитинко,  тепер  у  мене  свій  канал.  Не  "1+1",  а  "Галя+1,  і  ше  півбазару".
     —  Бабусю,  то  ви  тепер  інфлюенсер?
     —  Та  де  там,  бери  більше  —  богиня  базарних  ефірів!  —  величаво  промовила  баба.
А  потім  додала:
     —  Та  я  не  знаю,  хто  я,  —  зітхнула  Галя,  витираючи  телефон  від  майонезу.  —  Але  точно  вплив  маю!

Мораль
     Якщо  баба  Галя  бере  "айфхфон"  у  руки  —  базар  перетворюється  на  телестудію.
     Новини  з  села  можуть  жити  без  газет,  але  не  без  Галі.
     "Ходоног"  і  майонез  —  найкраща  реклама  у  світі.
     І  головне:  в  епоху  "айфхфонів"  баба  лишається  бабою  —  тільки  з  Wi-Fi!

Післямова  від  автора
     Дорогі  мої  читачі  й  глядачі,  тут  у  нас,  як  на  базарі  —  то  сміх,  то  сльози,  то  майонез  по  ліктю!
     Коли  я  починала  писати  про  бабу  Галю,  гадала,  що  то  буде  одна  проста  історія  про  городину,  плітки  та  один  айфхфон.  А  воно,  бач,  як  завернулося!
     Галя  —  то  ціла  епопея.  Вона  може  за  одну  трансляцію:
     посварити  півбазару,
     звести  докупи  сусідку  з  кумом,
     а  головне  —  змусити  людей  сміятися  й  задуматися,  кого  ми  слухаємо  й  кому  віримо.
     Скажу  вам  чесно:  у  той  момент,  коли  Галя  вийшла  в  прямий  ефір  з  ходоногом  у  руці,  я  зрозуміла  —  це  вже  не  просто  плітки.  Це  —  медіаімперія  замішана  на  дріжджах  з  майонезу.  Але  все  ж  таки,  яка  б  не  була  героїня,  вона  у  мене  добра,  мила  бабуська  у  самому  розквіті  її  юної  старості!))
     Але  на  цьому  все  не  зупиняється!  Бо  там,  де  Галя  й  слава,  —  там  політика  вже  стоїть  у  черзі,  як  за  акційним  цукром.

       Анонс  наступного  фрагмента
 "Вибори  на  базарі,  або  як  баба  Галя  у  політику  зірвалася"
       У  наступному  епізоді  ви  дізнаєтесь:
     Чому  депутати  райради  злякались  більше  баби  Галі,  ніж  гречки  без  масла.
       Як  вона  провела  передвиборчі  дебати  біля  ящиків  з  капустою,  і  чому  там  аплодували  навіть  кури  з  пташиного  ряду.
       Яку  програму  Галя  написала  власноруч  —  і  чому  перший  пункт  у  ній:  
       "Кожній  хаті  —  по  банці  огірків  і  по  кілу  ходоногів!"
         І  як  один  прямий  ефір  міг  перетворити  базар  на  новий  парламент.
       Бо,  як  каже  сама  баба:  "Якщо  я  вже  вийшла  на  ефір  —  тримайтеся,  бо  це  вам  не  порошкова  сметана!"

03.09.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046994
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2025


Павутиння днів

Ходить  час  у  вицвілих  барвінках,
Наче  серпень  губить  теплий  крок.
Золотіє  день  на  павутинках,
З  гілки  спогад  капає,  як  сок.

Виноград  ховає  ночі  зрілі,
В  бурштино́ві  грона,  мов  у  сни.
А  калини  ягоди  щасливі
Прокладають  стежку  далини.

Журавлі  здіймають  сині  крила,
Гублять  небо  в  шепоті  хмарин.
Все  іде,  як  казка,  що  збіліла,
І  вертає  тільки  в  часі  плин.

Та  в  саду  ще  світиться  надія,
Ще  горить  промінням  кожен  лист.
Все  іде  в  минуле,  але  в  мріях
час  не  зломить  світло  наших  днів.

03.08.2025  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2025


Нескорена берегиня

Присвячено  жінкам-захисницям,  що  тримають  на  своїх  плечах  Незалежність  України.

Вона  іде  у  бій,  тримає  зброю,
А  в  серці  —  ніжність,  материнський  світ.
Її  молитва  світить  глибиною,
Її  любов  сильніша,  ніж  граніт.

Вона  у  формі,  стомлена  й  тривожна,
А  усмішка  —  немов  весняний  цвіт.
Її  душа,  як  пісня  переможна,
Несе  надію  крізь  жорстокий  світ.

Вона  —  дружина,  мати  і  кохана,
Її  обійми  —  затишок  і  щит.
В  ній  дух  Тараса  і  земля  безкрая,
І  тихий  спів,  що  над  Дніпром  дзвенить.
 
І  хай  пливе  над  небом  пісня  ніжна,
Хай  квітне  мир  у  рідній  стороні.
Вона  —  воїтелька,  сильна  й  бентежна,
Що  береже  для  світу  дні  ясні.

24.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2025


У серці — Незалежність

А  я  пишу,  бо  серце  в  грудях  б’ється,
А  я  живу  —  і  доля  в  нас  одна.
Над  краєм  сонце  правди  світлом  ллється,
Воно  незламне,  вільне,  як  весна.

А  я  пишу  рядки  під  стяг  свободи,
Що  славно  в  небі  сяє  золотим.
Не  відберуть  його  в  мого  народу  —
Він  вічний,  як  Дніпро,  гучний,  мов  грім.

А  я  пишу  під  спів  святого  гімну,
Що  душу  мою  кличе  у  блакить.
Під  тризубом  —  святим  вогнем  єдину
Велику  віру  маю  боронить.

І  кожен  вірш  у  бій  стає  зі  мною,
І  кожне  слово  —  полум’я  й  мечі.
Йде  Україна  славною  ходою,
В  її  долонях  —  діти  й  світлі  дні.

23.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025


Прощальна пісня літа

Ще  літо  золотаве  гріє  ниви,  
І  стиглості  вінець  кладе  на  колос.
Та  плинуть  вже  пориви  вітру  й  зливи,
І  чути  осені  відлуння  голос.

Ще  грає  літо  у  зелених  травах,  
Ще  сонце  сипле  світанковий  промінь.
Та  з-за  гори  у  шатах  золотавих
Вже  осінь  йде  —  рудовосяйний  гомін.

Вона  сміється  стиглими  плодами,
Веде  за  обрій  тишу  журавлину.
А  літо  крила  склало  над  лугами  —
Прощальний  штрих  все  сипле  без  упину.

І  росами  згоряють  дні  щасливі,
Згасає  гай  у  пелехах  туманів.
Та  кроки  осені,  повільні  й  сиві,
Вже  стелять  листям  золотим  поляни.

Проща‌й,  моє‌  золотоко‌се  лі‌то,
Твоє‌  тепло‌  ще  ду‌шу  зігріва‌є.
А  осі‌нь  кро‌к  свій  стелить  непомітно  
І  се‌рце  зно‌ву  пісню  заспіває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2025


У тобі весь світ

У  тобі  не  чужий  сценарій,
Ти  не  тінь,  не  рядок  у  пітьмі.
Твій  світ  но́вим  сузір’ям  сіяє,
Бо  ключі  від  життя  —  у  тобі.

Відпусти  всі  чужі  бажання,
Не  ув'язнюй  себе  у  словах.
Твоє  серце  шукає  світання,
Твоя  сила  —  у  власних  думках.

Розв’яжи  ти  вузли  мовчання
І  звільни  на  свободу  політ.
У  тобі  —  і  вогонь,  і  кохання,
У  тобі  —  неозорий  весь  світ.


20.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент четвертий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.
Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix).

"Базарна  епопея:  Як  баба  Галя  на  базарі  плітки  продавала  та  про  шкоду  фастфуду"
(Фрагмент  четвертий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     Це  сталося  тоді,  коли  кабачки  вже  лізли,  як  скажені,  а  помідори  в  коморі  почали  тихо  псуватися  від  бабиного  ігнору.
     —  Та  скільки  ж  можна  торгувати  тим,  що  з  землі?!  —  стомлено  зітхала  баба  Галя,  збираючи  чергове  відро  перерослих  огірків.
     —  Мене  вже  огірок  уві  сні  душить!  Кабачки  мутантами  стали!  А  від  консервації  для  внуків  тошнить,  наче  вагітну  молодицю!
       Але  хоч  би  там  що,  а  баба  вперто  збирала  городину  на  продаж,  бо  мріяла  про  новенький  "айфхфон".  Бо  старий  мобільний  вже  ледве  тягнув  —  інтернет  тормозив,  як  дід  Пилип  після  Великдня.  
     Базар  того  ранку  гудів,  як  вулик,  тільки  бджоли  були  в  хустках  і  з  торбами,  а  мед  замінив  запах  копченої  ковбаси,  квашеної  капусти  і  смажених  пиріжків.  
     Баба  Галя  приперлася  зі  своїм  асортиментом:  відро  картоплі,  два  відра  буряків,  в’язанка  цибулі  і  три  кабачки,  які  росли,  як  на  стероїдах.  Але  вже  з  порогу  базару  вона  зрозуміла:
     —  Та  ніхто  сьогодні  тих  овочів  не  купить!  Тут  же  новина  така,  шо  мої  кабачки  на  фоні  бліднуть,  як  квашена  капуста  без  бурака!
   У  баби  Галі  був  кризовий  момент:  сидить  на  базарі,  дивиться  на  свої  кабачки  й  буряки,  а  вони  дивляться  на  неї.
     —  Ну  шо,  овочеві  діти,  —  зітхнула  баба,  —  ви,  може,  й  добрі,  але  "айфхфона"  мені  не  купите.
     І  тут  Галі  сяйнула  думка,  як  лампочка  в  клубі  на  дискотеці:
       —  Ага!  Кабачки  не  принесуть  грошей,  а  плітки  —  принесуть!  Бо  де  ще  люди  дізнаються,  чия  невістка  чужого  порося  на  свято  різала?
     Вона  прибилася  до  ряду  між  зеленню  й  копченостями,  розклала  стільчика,  красиво  виклала  овочі,  поставила  табличку  "Гаряча  правда  —  5  гривень  за  шматочок",  і  з  перших  же  слів  привернула  натовп:
     —  О,  люди,  та  ви  чули,  шо  Тетяна  з  аптечного  кіоску  зробила  губи,  а  чоловіку  сказала,  шо  то  алергія  на  томати?
     І  почалося...
       Люди  сходились,  як  мухи  на  варення.  В  баби  в  голові  була  енциклопедія  "Кому  що  болить,  в  кого  що  росте,  хто  кому  що  сказав,  з  ким  хто  що  збирав  на  кладовищі  та  хто  з  ким,  ну  того..."
       —  Чула,  що  Свєтка  свою  курку  в  "штукатурці"  тримає  —  каже,  що  то  маска  з  глини  для  краси.  А  насправді  —  елітного  сусідського  півня  заманити  хоче!
       —  А  бачили,  як  Петро  хліб  купував?  Ага,  так  от  —  в  борг.  Уже  третій  раз!  Бо  все  йде  на  випивку.
     Коли  до  неї  підійшла  жіночка  з  порожніми  руками,  баба  одразу  відчула:
     —  Стійте!  Відчуваю,  ви  новенька.  Давайте  так:  за  10  гривень  розкажу,  хто  в  нашому  селі  вже  тричі  таємно  міняв  лічильник  на  газ.  І  дам  бонус  —  анекдот  про  сусідку,  яка  вночі  їсть  майонез  ложкою!
       Через  годину  навколо  баби  вже  було  кільце  слухачів.  Дехто  навіть  записував.  А  один  дядько  з  вусами  так  реготав,  що  вставні  щелепи  випурхнули  з  рота,  як  горобці  з  гілки  налякані  котом.
         Біля  баби  зібрались  й  сусідки  з  рядів:
     —  Галь,  ти  чула?  Вітька  з  рибного  кидався  на  Тамару  з  м’ясного!
       —  Та  чула!  —  гримнула  баба.  —  А  я  вам  скажу,  шо  то  не  через  ковбасу,  а  через  котлети  з  їдальні  на  вокзалі!  Бо  я  бачила,  як  вона  йому  там…  ой,  —  Галя  зробила  загадково  круглі  очі  і  прикрила  рота  руками.
     І  все,  понеслося.  Через  п’ятнадцять  хвилин  баба  вже  не  картоплю  зважувала,  а  градус  інтриг  піднімала.  Люди  йшли  не  за  овочами,  а  за  "свіжим  та  гарячим  випуском  новин"  від  Галі.
       —  Ой,  бабо,  а  ви  чули,  шо  Галина  Петрівна  з  молочного…
       —  Чула!  І  навіть  знаю,  хто  в  тому  винен!  І  це  вам  не  розкажу,  доки  не  візьмете  кілограм  бурачка.
     Інколи  баба  Галя  зазивала  до  себе  покупців:
     —  Свіжі  плітки!  Вчорашні  дешевше!
     Народ  збігся,  наче  на  акцію  в  "Сільпо".  Одні  брали  "свіжі",  інші  —  "солоні,  заквашені  з  минулого  року".  А  для  постійних  клієнтів  Галя  робила  "оптову  знижку":  дві  плітки  про  сусідку  —  третя  про  кума  в  подарунок.

      І  тут,  після  чергової  успішної  партії  словесної  розсади,  баба  Галя  вийняла  зі  схованки  (хусточки  в  пазусі)  акуратно  складені  купюри  й  шепнула:
     —  Ну  що,  Галинко,  ти  це  зробила!  Геть  томати  —  ти  інфлюенсерка!
І  змінила  табличку  на  "Інфлюенсер  Галя.  ЩО,  ДЕ,  КОЛИ".  І  слово  ж  вивчила  таке,  недарма  дивиться  "Тікітоки".
    До  обіду  в  баби  залишилась  половина  овочів,  але  в  кишені  —  стільки  грошей,  ніби  вона  торгувала  не  картоплею,  а  біткоїнами  на  криптобіржі.
     —  А  шо  я  вам  скажу,  —  міркувала  вона,  закриваючи  прилавок,  —  городина  —  то  добре.  Але  плітки  —  то  золото!  І  без  ГМО!  Беріть  уроки!
     Але  найулюбленіше  місце  баби  —  то  не  магазин  техніки,  де  можна  було  крадькома  потицяти  на  різні  кнопочки,  а  "будка  Арчика  на  базарі".
     Арчик  на  базарі  славився  своїми  "ходоногами"  —  це  така  булка  з  сосискою,  майонезом,  гірчицею  і  ще  бозна-чим.  Баба  Галя  казала:
     —  Там,  як  в  ресторані!  Тільки  без  скатертин  і  з  мухами.  Але  то  нічого  —  майонез  їх  вбиває.  А  скуштувавши  хоча  б  раз  ту  смакоту,  то  після  неї  можна  було  або  плакати,  або  пити  таблетки  від  печії.
       Та  найбільше  шоу  починалося  тоді,  коли  Галя  ставала  в  чергу.
     Щоб  не  так  сумно  було  чекати,  вона  ставила  руки  в  боки,  і  повчала:
     —  Люди,  не  жріть  ту  отруту!  То  ж  майонез  у  ваших  жилах  буде  плескатися  замість  крові  або  в  мізках  замість  сірої  речовини!  То  ж  хімія,  шо  душу  виїдає,  як  моя  свекруха  колись,  царство  їй  небесне!  —  перехрестившись,  продовжувала  лекцію  про  шкідливість  фастфуду.
     Народ  слухає,  киває,  а  баба  тим  часом  підсувається  все  ближче  і  ближче.
       Коли  Галя,  насилу  діждавшись  своєї  черги,  зайшла  до  Арчика  в  "будку",  то  несла  себе  так,  як  шеф-кухар,  що  отримав  зірку  Мішлен:
     —  Арчику,  мені,  як  завжди!  Щоб  сосиска  визирала  з  обох  боків,  майонез  —  по  периметру,  а  гірчицю  —  як  підпис  нашого  голови  на  документі!
     Арчик  уже  знав:  якщо  в  баби  добрий  настрій  —  просить  два  хот-доги;  якщо  поганий  —  три.
       Вона  купила  одразу  два  —  один  "на  зараз",  другий  "на  потім,  як  прокинуся  вночі".  Сіла  на  лавочку,  надкусила,  аж  майонез  потік  по  пальцях.
     —  Ооо,  —  причмокнула,  —  Арчику,  ти  мій  гастрономічний  герой!  Таки  не  дарма  я  сьогодні  базар  тримала  на  слуху!
     А  потім  сфоткала  себе  з  хот-догом  і  підписала  в  Фейсбуці:  "Їм,  живу,  слухаю  плітки  й  сама  створюю  легенди.  Ваша  кореспондентка  —  баба  Галя".
   А  потім  мружачись  від  насолоди  подумала:  
     —Та-а-ак,  айфхфон  куплю  —  і  все!  Буду  в  прямому  ефірі  не  тільки  на  Фейсбуці,  а  й  на  Інстаграмі!  Зроблю  лайви  прямо  з  базару,  хай  люди  бачать,  шо  я  знаю,  хто  з  ким  і  через  шо.  А  городину  хай  інші  продають  —  я  ж  тепер  новинний  канал  села!

Мораль:
1.  Якщо  баба  Галя  береться  за  плітки  —  жодна  центральна  телестанція  не  витримає  конкуренції.
2.  Гроші  швидше  заробляються  язиком,  ніж  сапкою.
3.  "Ходоног"  —  то  не  просто  їжа,  то  паливо  для  новинних  ефірів.
4.  І  пам’ятайте:  коли  в  баби  Галі  з’явиться  айфхфон  —  світ  отримає  ще  одного  репортера,  який  "завжди  в  темі".

Післямова  від  автора:
     отак,  дорогі  мої,  з  маленького  відерця  картоплі  може  початися  велика  кар’єра  сільського  медіа-магната.  Бо  якщо  хтось  думає,  що  інформація  —  то  телебачення,  то  хай  знає:  у  нашому  селі  інформація  —  то  баба  Галя  з  лавочки.  І  якщо  в  неї  буде  айфхфон,  то,  тримайтесь,  1+1  і  BBC!
Бо  справжня  правда  народжується  не  в  студіях,  а  між  рядами  цибулі  й  капусти.

Анонс  наступного  фрагменту:
"Баба  Галя:  прямий  ефір  і  базарна  демократія"

     Баба  Галя  виходить  у  прямий  ефір  з  базару  та  доводить,  що  Інстаграм  —  то  нова  зброя  проти  конкурентів.
       Галина  Петрівна  з  молочного  намагається  втекти  від  "базарного  папараці",  але  айфхфон  усе  бачить!
     Арчик  із  хот-догами  запускає  рекламну  кампанію  "майонезом  по  ліктю",  а  баба  Галя  стає  її  головним  обличчям.
     Натовп  вимагає  пліток,  цін  і  навіть  кабачків  у  кадрі  —  бо  тепер  кожен  крок  на  базарі  під  прицілом  лайв-трансляції.
       Бо  коли  баба  Галя  бере  в  руки  айфхфон,  то  навіть  Netflix  відпочиває.
       Готуйтеся:  "Галя+1,  і  ще  півбазару"  виходить  у  прямий  ефір!

Далі  буде...

19.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1046010
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025


Присвята Дню поганої поезії

́Так-так,  існує  таке  свято!  Його  відзначають  18  липня!
Поезія  —  не  завжди  про  геніальність,  і  я  на  неї  не  претендую.  Інколи  можна  бути  смішною,  легкою,  незалежною  й  навіть  недосконалою!

Аллуся  вийшла  з  хати  в  шкарпетках,
бо  чоботи  з’їла  сусідська  коза.
Сонце  зависло  на  двох  табуретках,
і  захворіла  від  сміху  роса.

Алла  махнула  —  в  повітрі  з’явився
чайник  із  крилами,  крикнув:  «Привіт!»
Кіт  під  вікном  без  хвоста  залишився,
Подарував  хтось  йому  самоцвіт.

Всі  кукурудзи  стояли,  як  люди,
І  шепотіли:  "Танцюй  без  біди!"
Їй  все  одно  —  головне,  що  не  буде
віршів  нормальних  сьогодні…  Ні-ні!

18.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2025


Жирафа та Мураха

Професорка  Жирафа
Любила  дуже  квіти,
А  з  нею  друг  Мураха  
Завжди  шукали  миті.

В  великих  окулярах
Вона  читала  книжки,
Комаха  на  гітарі
Співав  їй  пісні  ніжні.

Ці  миті  незабутні
та  повні  дивоцвіту.
Одне  на  двох  майбутнє
З'єднало  їх  навіки.

14.08.2025
(Чомусь  так  придумалося,  хоча  на  фото  одна  Жирафа  з  квітами😊😄)
P.S.  Мені  підказали  -  Мураха  під  квітами!😄

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025


Щастя віслючка

В  небі  жайвір  дивувався,
Пахне  медом  жовтий  гай.
Віслючок  у  квіти  вбрався  —
Промовляє:  "Дивограй!"

В  лузі  бджілки  летять  спіхом,
На  квітках  веселий  рій,
Віслючок  бадьорим  сміхом  
Будить  ранок  чарівний.

Сонце  світить,  вітер  грає,
Пісня  радості  встає,
Віслючок  усім  бажає:
"Хай  весна  в  серцях  цвіте!"

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2025


Букет для мами

Малесенька  корівка
Набрала  квітів  в  лузі,
Прийшла  в  свою  домівку  —
Вітатиме  матусю.

У  мами  Моллі-бебі
Сьогодні  іменини  —
Хай  сонце  сяє  в  небі
В  таку  чудову  днину!

Букетик  ніжних  квітів
Теля  подарувало,
Ще  й  віршиком  привітно
З  любов’ю  привітало.

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025


Друзі

Під  дощем  сиділи  друзі  —
Жабенятка  в  квітах  різних.
Парасолька  в  них  із  ружі,
Щоб  не  змокли  лапки  ніжні.

Краплі  весело  стрибають,
По  пелюстці,  мов  по  гірці,
А  вони  пісні  співають,
І  ховають  сміх  у  серці.

Дощ  шумить,  а  їм  чудово,
В  казку  день  перетворився,
Їм  під  квіткою  бузково
Веселковий  світ  з'явився.

14.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2025


Мавпенятко

Маленьке,  миле  мавпенятко
На  сонці  гріло  свою  спинку,
Кумедне,  жвавеє  звірятко
Усіх  смішило  безупинно.

Купальник  в  квіточки  вдягнуло
І  окуляри  —  яке  модне!
Сміялось,  плескалось  й  пірнуло
В  басейн…  Як  тільки  прохолодно!

А  потім  сіло,  наче  зірка,
Немовби  з  глянцевих  картинок.
І  кличе  знову  водна  гірка
У  вир  яскравих,  теплих  хвильок.

13.08.2025


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент третій)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.)

УЗД  баби  Галі:  хроніки  недовіри  до  апаратури
 (Фрагмент  третій)
Десь  в  українському  селі...

   Тихого,  мирного  ранку  понеділка,
ще  півні  не  кукурікнули,  а  баба  Галя  вже  прокинулася.  Та  не  від  пташиного  співу,  а  від  неспокою  в  шлунку.  Очі  вирячила,  лоб  у  поту,  серце  стукає,  як  молоток  по  казанку:
—  Ой  лишенько,  Галя,  сьогодні  ж  у  місто  на  УЗД!  —  пригадала  вона  раптово  і  сплеснула  в  долоні  —  Тьху!  Аж  серце  тьохнуло,  як  згадала,  шо  якраз  під  вечір  борщ  їла  з  бутербродом  із  сала,  а  на  закуску  галушок  мисочку.  А  як  він  мені  шось  не  те  покаже?
—  Маріє!  —  гукає  з-під  ковдри,  —  а  ти  мені  воду  набрала  в  дорогу?  А  бутерброди  з  салом?  А  направлення?  А  труси  нові,  там  же  ж  роздягатися  треба!  Шоб  усе  було,  як  у  людей!  А  шо  то  взагалі  те  УЗД?  Воно  болить?  А,  Господи,  може  то  я  вмирати  їду,  га?
     Марія,  онука  баби  Галі,  мовчала,  тиха,  як  тінь,  бо  знала  —  зараз  почнеться  бабина  симфонія:  від  стогнання  до  патетики.  
     І  справді,  питання  сипались,  як  горох  об  дорогу.  А  в  проміжках  між  ними  —  тяжке  зітхання,  стогони  й  трагічні  монологи  про  долю:
—О-хо-хо-хо!  Господи  мій,  яку  я  маю  тяжку  долю!  У-и-и-и.  Чоловік  —  царство  небесне,  подруги  —  дурні  базікалки,  діти  в  місті  —  як  ті  берези:  білі  й  байдужі.  Все  на  мені.  Все  на  мені.  Хата,  кури,  тиск  і  тепер  от  ше  це  УЗД!  Ой,  лишенько!  А  я?  Я  ж  баба,  я  ж  Галинка!  
     Змахнувши  невидимі  сльози  причитала  вона  на  всю  хату  десь  ще  з  пів  години.
   Але  що  поробиш  —  треба  їхати.  Насилу,  з  бубоном,  із  заклинанням,  із  плачем,  із  33-ма  "горе  мені"  і  108-ма  "ой,  лишенько",  баба  Галя  почала  збиратись  —  розправила  свій  фартух,  хустку  вузликом,  пальто  "шанель"  із  секонду.  Прихопила  й  торбу,  як  завжди,  з  пиріжками  з  капустою  і  баночкою  салату  (бо  ж  раптом  знайома  медсестра  попадеться).
    —А,  Господи,  Марійко!  Шість  сорок,  а  того  водія  нема!  Та  хай  йому  грець!  Дзвони!  Бо  ми  запізнимося  і  мені  в  живіт  не  зазирнуть!  —  репетувала  баба,  ніби  зібралась  в  політ  на  Місяць.
    Коли  все  ж  таки  на  подвір’я  підкотив  той  самий  водій,  що  мав  її  везти  (далекий  родич  Петро  —  нашим  воротам  двоюрідний  сарай,  як  полюбляла  вона  говорити  про  таких  родичів),  баба,  побачивши  авто,  подумала:  
     —  О-о-о,  нарешті!  Не  пройшло  й  пів  року,  як  скотиняка  приїхав,  —  але  перехрестилася  і  промовила  голосно,  мило,  з  полегшенням:
     —  Ой,  Петя  приїхав!  Слава  тобі,  Господи,  і  святому  Христофору  —  охоронцю  мандрівників!
    Запхавшись  у  машину,  в  пальто,  з  торбою  і  з  хусткою  по  самі  брови,  баба  видихнула  з  глибини  душі:
   —  Ох,  ух,  ах-ха-хах...  Фууух,  я  вже  втомилася!  Ше  не  поїхали,  а  я  вже  готова  назад  завернути!
    Подумавши,  згадала,  що  вона  королева  і  гордо  промовила:
   —  Ну-у-у,  поїхали!  А  то  я  вже  як  та  автівка  на  морозі  —  не  заведена,  але  гріюся!
     Не  встигли  й  від'їхати,  як  баба  "тихим"  басом  згадала:
—  Марійко,  а  воду  взяли?!  А  аналізи?!  А  гроші?!  А  далеко  ше?  Бо  я  вже…  якби  це...  по  нужді...
    Петро  з  Марією  перезирнулися  й  мовчки  поїхали  швидше.  На  що  баба  відразу  відреагувала:
     —  Петре,  не  жени,  бо  в  мене  тиск  як  у  скороварці.  А  як  рване  —  то  і  УЗД  не  треба,  лівера  самі  повискакують!
     Після  того,  як  виїхали  на  трасу,  баба  трішки  заспокоїлася  роздивляючись  машини  і  хати,  що  стояли  вздовж  дороги.  Про  що  вона  думала,  ніхто  не  знав,  навіть  сам  Господь  Бог.
     Потім  баба  ожила,  звісно,  трохи  постогнала,  поскаржилась  на  життя,  на  Миколу  з  сусідньої  вулиці,  який  у  вісімдесят  завів  молоду  дівчину  з  "Тікітока",  і  ще  на  те,  що  в  аптеці  знижки  "тільки  з  70  років",  а  їй  вже  72,  але  вона  ще  баба  хоч  куди!
    —  А  як  виглядаю,  га?  —  запитувала  Галя,  —  скажи,  онучко,  я  ше  нічого?  Чи  вже  УЗД  не  спасе?
     Проїжджаючи  трасою  повз  якогось  села,  аж  раптом  баба  прогриміла:
   —  Стояти-и-и!  Петю,  з’їдь  на  обочину!  Мені  по  природі  треба!  Я  ж  воду  пила  —  як  соловей  на  весіллі!
    За  селом,  у  кущах,  баба  виконала  свої  справи  й  з  полегшенням,  зойками  та  щастям  в  очах,  влізла  назад  у  машину:
—  Фух!  Полегшало!  Аж  очі  заіскрились!  Тепер  можна  і  на  УЗД.  Водій,  трогай!
     У  місті  баба  ще  раз  "вигукнула"  про  потребу  зупинки  посеред  проспекту.  Її  не  хвилювало,  що  це  місто,  немає  "лишніх  кущиків",  всюди  біжать  перехожі  по  своїх  справах.
         Петро  майже  заїхав  у  клумбу  біля  аптеки  —  лише  б  баба  змогла  "сходити  під  оті  кущики".  А  ще,  щоб  не  розказала  у  прямому  ефірі  на  "Фейсбуці"  у  групі  місцевої  громади,  як  він    її  "катував"  забороняючи  "сходити  під  кущі".
     Ще  за  всю  дорогу  баба  Галя  "хлєбала"  тонну  води,  яка  вмістилася  у  півторалітровій  пляшці  та  з  горем  говорила  сама  до  себе:  —  О-о-охх,  я  вже  не  можу!  
     А  от  і  клініка.  
     "Фух"—  з  полегшенням  зітхнули  мандрівники,  коли  добралися  до  місця  призначення.  
     Бабу  Галю  та  Марійку  зустрів  привітний  персонал.  Але  баба  була  інтелігента  та  культурна  людина  і  про  себе  залишила  незабутні  враження  у  клініці.
   У  гардеробі  баба  Галя  роздягнулася  з  таким  гонором,  ніби  йшла  не  на  процедуру,  а  в  сауну  з  подругами.  Медсестрі  одразу  дала  баночку  салату  (бо  ж  не  гарно  з  порожніми  руками  йти).
     —  Бабусю,  ви  точно  на  УЗД?  —  питала  медсестра,  визираючи  з-за  дверей,  як  кіт  із-під  шафи.
     —  А  куди  ж  іше?  В  Туреччину  на  шопінг?  —  обурилася  Галя,  поправляючи  на  голові  хустку,  яку  зав’язала  так,  ніби  йшла  на  війну,  а  не  на  обстеження.
     Черга  сиділа  тихо,  але  очі  в  усіх  світилися,  як  у  вужа  на  ярмарку  —  цікаво  ж,  що  то  за  персона  заходить.
     —  Бабусю,  ви  ж  не  снідали?  —  уточнювала  медсестра.
     —  Дитинко,  я  зранку  майже  голодна,  от  тільки  чай…  ну,  і  мисочку  галушок  зі  шкварками…  ну,  і  бутерброд  із  салом.  Та  я  ж  не  знала,  що  ви  такі  голодні  до  того  УЗД!
     Тут  у  черзі  хтось  хихотнув,  хтось  кашлянув,  а  баба  Галя  вже  дістала  з  торби  поліетиленовий  кульочок.
     —  Он,  візьми  пиріжок  з  капустою.  Може,  й  апарат  ваш  веселіше  покаже!
       Присівши  на  лавку  під  кабінетом,  мандрівниця  заспокоїлася.  Але  не  втримавшись,  через  дві  хвилини  вже  питала:
     —  Маріє!  А  котра  година?  А  довго  ше?  А  то  мені  тут  якось…  самотньо…
     Жінка  поряд  сказала:
     —  Вас  покличуть,  як  буде  ваша  черга.
     Галя  усміхнулася  оскалом  гієни  і  крізь  зуби  промовила  "Дякую",  але  про  себе  подумала:
       —  Ти  диви,  яка  стєрва!  Повчальниця  з  черги  виросла…
     Бабі  періодично  було  нічого  робити  і  вона,  щоб  не  забували  про  неї  подавала  ознаки  життя,  то  стогнаннями,  то  запитувавши  котра  година.  Публіка  була  в  захваті.  
     І  от  та  мить  настала!  Нарешті  її  покликали.  Галя  зайшла  —  і  в  холі  стало  тихо  та  сумно,  як  у  бібліотеці  після  бурі.
     Медсестра  завела  бабу  Галю  до  кабінету,  а  та  одразу,  ще  з  порога:
     —  Ой,  дітки,  тут  у  вас  холодно,  як  у  церкві  на  Різдво!  Може,  я  в  пальті  полежу?
       Лікар  підняв  брову,  але  промовчав.
     —  То  куди  лягати?  Ага,  сюди…  ой,  а  ця  подушечка  у  вас  така  маленька,  шо  мені  тільки  для  коліна  підійде.
       Баба  Галя  лягла  на  кушетку  (немовби  Леніна  прклали  в  мавзолей):  з  гордістю,  з  легким  презирством  до  медичного  персоналу  й  рішучістю  людини,  яка  пережила  як  мінімум  одну  реформу  медицини.
    На  ній  був  фартух.  Так,  той  самий.  З  помідорним  узором  і  плямою  від  буряка,  яку  вона  вважала  "родимкою  кухонної  вдачі".  Лікар  поглянув  і  обережно  попросив:
     —  Пані,  вам  треба  зняти  фартух.
     —  Ага,  шоб  ви  потім  у  Фейсбуці  мене  виклали?  —  зіронізувала  баба.  
     —  Нє,  докторе,  фартух  —  це  мій  захист.  Як  бронєжилет,  тільки  з  кишенею  під  сало.
     Вона  так  його  й  не  зняла.  Просто  підняла  до  підборіддя,  мов  шлагбаум.
     Лежати  тихо  баба  не  могла:
   —  От.  Дивіться,  але  з  повагою  і  добре,  бо  минулого  разу  одна  лікарка  мене  дивила,  а  потім  виявилося,  шо  то  не  мій  жовчний,  а  моя  торба  з  горіхами  на  животі  лежала!  Я  ж  сміялась  тиждень!
     Лікар  натиснув  датчиком  на  живіт,  а  баба  скривилась:
     —  О-о-о,  не  тисніть  там!  Там  у  мене  борщ!  Ше  не  переварився,  ви  шо  —  хіба  так  можна?!
—  То,  можливо,  у  вас  збільшена  печінка...  —  бурмотів  лікар.
—  Та  то  не  печінка,  синку,  то  душа  широка!  І  борщ!  Повторюю:  БОРЩ!  Там  ще  галушка  не  опустилася  —  акуратніше,  вона  ж  у  мене  як  кулька  повітряна  —  доторкнись  не  так,  то  в  суп  на  стелі  перетвориться!
Лікар  зосереджено  водив  датчиком  по  животу,  а  баба  Галя,  замість  мовчати,  розказувала:
     —  А  ви  знаєте,  чого  я  на  УЗД  прийшла?  Бо  сусідка  казала:  Галю,  сходи,  може,  тобі  там  якесь  золото  знайдуть.  А  я  думаю:  якшо  знайдете,  половину  вам  віддам,  тільки  на  базарі  поможіть  поторгуватись!
     Лікар  нервував.  Його  освіта  —  шість  років  університету,  два  роки  інтернатури  й  три  роки  на  курсах  "Мовчання  —  золото"  —  не  передбачала  боротьби  з  сільською  логікою.
     —  У  вас,  здається,  жирова  дистрофія  печінки,  —  сказав  він  обережно.
     —  О,  то  це  ж  добре!  —  зраділа  баба.
     —  То  вона  в  мене,  як  у  гусака  перед  Різдвом!
—  Це  не  зовсім...  добре.
—  Як  не  добре?!  Та  ви  знаєте,  скільки  той  гусак  коштує?!  —  сказала  баба  і  гордо  додала:  —  А  я  вам  от  шо  скажу:  в  мене  все  працює  як  годинник,  ше  1987  року!  Тільки  з  кукушкою.
   Вже  коли  дослідження  закінчилось,  Галя  злізла  з  кушетки,  поправила  хустку  й  серйозно  сказала:
     —  Ну  шо,  лікарю,  там  у  мене  все  нормально?  Чи  знову  треба  борщу  більше  їсти,  шоб  апарат  мав  шо  показати?
     А  потім  почалось.  Лікар  хотів  записати  дані,  баба  —  поставити  під  сумнів  сам  факт  існування  діагнозу.
     —  А  де  написано,  шо  то  дистрофія?
     —  Ось  тут,  на  екрані.
     —  А  я  не  бачу.
     —  То  це  медичний  прилад.
     —  І  шо?  Я  бачила,  як  внук  мені  мультики  показував  на  мікрохвильовці!  То  шо  тепер  —  у  мене  замість  печінки  Халк?!
     Баба  Галя  встала,  одягла  фартух  назад  до  рівня  поясу,  як  ремінь  чемпіона,  й  глянула  суворо:
     —  Шо  я  вам  скажу,  докторе.  Кабінет  у  вас  красивий.  Датчик  ваш  —  ніби  телевізор.  Але  душі  нема.  А  без  душі  не  буде  діагнозу.
     —  Але  ж  ми  по  фактах…
     —  Я  вам  зараз  факти  дам!  Оце,  наприклад,  пляма  —  то  не  від  хвороби.  То  я  сала  з’їла  вночі.  Бо  було  холодно,  і  я  захищалась  зсередини.
       Коли  баба  вже  виходила,  то  повернулась  і  врочисто  сказала:
—  Ви  не  лікар,  ви  стандартизатор!  Як  комісія  по  гостам.  Я  вам  не  чайник  і  не  рулет!  Я  —  жінка,  в  якої  печінка  живе  окремим  життям!  І  взагалі:  "Я  не  хворію  —  я  просто  іноді  відпочиваю  горизонтально".
       Марійка,  яка  все  це  слухала,  сиділа,  наче  гімназистка  на  сповіді.
     —  Бабо,  може,  підемо  вже?
     —  Зараз!  Я  ще  тут  правду  шукаю.
Коли  вони  нарешті  вийшли  з  клініки,  баба  Галя  радісно  "хлєбанула"  водички  з  пляшки:
     —  Фух,  от  і  все!  Перемогли  техніку!
     —  То  як  вам,  бабо,  лікар?
     —  Та  нормальний,  хоч  і  трохи  бездушний.  Але  нічого.  Йому  ше  рости  й  рости.  А  фотку  з  УЗД  мені  дайте!  Я  її  в  Фейсбук  виставлю  з  підписом:  "УЗД.  Стан:  стабільна  легенда!"     
    На  зворотному  шляху  баба  Галя  мовчала  лише  три  хвилини.  Потім  видала:
    —  А  ти,  Петрусю,  знаєш,  скільки  людей  боїться  лікарень?  А  я?  Я  —  Галя!  Мене  печінкою  не  злякаєш!
   І  таки  бабу  трохи  зморило.  Прикривши  свої  оченята,  втомлено  шепотіла:
—  Я  води  напилася  на  п’ять  років  уперед.  Та  й  нервів  лишилось,  як  в  акумуляторі  на  морозі...
    Коли  приїхали  додому,  то  голодна,  натомлена  баба  Галя  смачно  поїла,  плюхнулася  на  улюблений  диванчик  і…  ввімкнула  свій  розмовний  телеграф.
—  Алло,  Свєтко?  То  слухай!  Поїхала  я,  значить,  в  місто,  одна,  без  нікого,  сама-самісінька…
    І  понеслась  бабина  розповідь  —  з  деталями,  як  у  серіалі,  з  паузами,  ойканнями,  роздумами  про  життя,  здоров’я,  смерть  і  сир  Брі  (який  вона  знов  згадала,  бо  в  клініці  хтось  хрумтів  якоюсь  "канапешкою"  в  коридорі).
А  потім  згадала  про  інтернет  і  зняла  серію  прямих  ефірів  у  Фейсбуці,  розповідаючи  всім  кумам,  кумасям  і  сусідам,  як  "показала  лікарям,  хто  тут  ще  нічого",  вимахуючи  фоткою  своїх  ліверів.
    —  А  печінка?  Та  вона  в  мене  як  у  гусака  перед  Різдвом!  —  хвалилася  баба.  —  Золота,  жирна  і  трохи  перевтомлена,  але  жива!
    І  заснула  баба  того  вечора  з  телефоном  на  животі,  а  снився  їй  молодий  лікар,  схожий  на  Олега  Вінника,  який  просив  рецепт  квашених  помідорів  і  лагідно  казав:
    —  Пані  Галино,  ваші  органи  —  як  картина  Пікассо.  Нічого  не  ясно,  але  шедевр!
     А  потім,  баба  Галя  захропіла  так,  що  кіт  дременув  із  печі.  І  снилось  їй  щось  гарне:  добрий  шмат  сала,  запашна  ковбаска,  "кохве"  в  горнятку  і  червоний,  наваристий  борщ  —  той,  що  густий  і  "згущує  життя".
Але  це,  як  каже  сама  баба:
—  Інша  історія.  І  не  для  всіх  вух.
Мораль:
Якщо  баба  зібралась  на  УЗД  —  зупинити  її  зможе  хіба  що  Янгол-Хранитель  з  талоном  на  пізніший  час.  
   А  якщо  серйозніше,  то  ось  кілька  фактів:
     1.  Не  важливо,  куди  їде  баба  Галя  —  на  УЗД  чи  в  Париж,  головне,  щоб  усі  довкола  знали,  що  вона  їде.  І,  бажано,  потерпали  разом  із  нею.
    2.  Пий  воду  розумно,  бо  в  бабиних  півторалітрах  заховано  як  мінімум  20  хвилин  стогнання  й  дві-три  позапланові  зупинки.
    3.  Поїздка  з  бабою  —  це  не  логістика,  це  емоційний  квест,  де  ти  або  пройшов  рівень,  або  баба  всіх  відправила  "к  святому  Пантелеймону".
    4.  Найкращі  нерви  —  не  в  лікарнях  у  психологів,  а  в  Марійки,  яка  витримала  всю  поїздку  мовчки.
   5.  І  хай  баба  Галя  натомилась  бідолашна,  зате  розповідь  вийшла  —  з  барвами,  приправами  і  внутрішнім  рентгеном  усієї  сільської  драми.

Післямова  від  автора
       Отак,  дорогі  мої,  і  закінчилась  ця  медична  сага  з  бабою  Галею.  Апаратура  лишилася  у  шоці,  лікар  —  у  роздумах,  а  сама  Галя  —  з  переконанням,  що  в  неї  все  "працює,  як  годинник,  тільки  з  кукушкою".  І  як  казала  вона,  виходячи  з  кабінету:
—  Знаєте,  лікарю,  я  вас  поважаю,  але  ви  своїм  датчиком  моїх  нервів  не  зіпсуєте!
     Тож  розходимось,  як  пацієнти  після  аналізів:  хтось  з  полегшенням,  хтось  з  питаннями,  а  хтось  —  з  історією,  яку  тепер  переповідатимуть  онукам.

А  в  наступному  фрагменті
"Базарна  епопея:  Як  баба  Галя  на  базарі  плітки  продавала  та  про  шкоду  фастфуду"  ви  дізнаєтесь:

     Чому  баба  Галя  вирішила,  що  кабачки  й  помідори  не  зможуть  купити  їй  новий  телефон,  а  от  плітки  —  зможуть.
       Як  вона  переконувала  людей  не  їсти  "ходоноги"…  стоячи  в  черзі  за  ними.
       І  чому,  навіть  розповідаючи  про  шкоду  фастфуду,  баба  замовляла  у  Арчика  на  базарі  подвійний  "ходоног  "щоб  майонез  капав  по  ліктю"
     Бо  з  бабою  Галею,  як  з  майонезом  у  Арчика  —  знаєш,  що  не  корисно,  але  руки  самі  тягнуться!

Далі  буде...

11.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045489
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2025


На краю світла і пітьми

На  скелі,  де  вітер  співає  про  втрати,
Стоїть  тінь  в  жалобі  —  мов  постать  з  пітьми.
Дух  неба  до  неї  злітає  крилато,
Як  спомин  останній  німої  сльози́.

Вона  не  ридає,  лише  завмирає,
В  очах  —  цілий  всесвіт,  розбитий  колись.
І  тиша,  як  море,  безкраєм  лягає,
Де  хвилі  молитв  у  пітьмі  пролились.

І  Янгол  над  нею  схилився,  як  свідок,
І  зорі  тремтять,  мов  зів’ялі  листки.
Лиш  вітер  у  скелях  співає  про  літо,
Що  вже  не  вернути  і  не  віднайти.

08.08.2025

Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент другий)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.)

Гастрономічна  ригідність  баби  Галі  (франмент  другий)
Десь  в  тихому,  українському  селі...

     О-о-о,  харчова  ригідність  баби  Галі  —  це  окрема  тема,  майже  як  погода:  ніби  й  звична,  але  щоранку  дивує.  Та  це  взагалі  окрема  опера  трьома  діями,  де  кожна  страва  має  свою  партитуру,  а  рецепти  —  передаються  голосом,  з  інтонаціями,  натиском  і  драматичними  паузами.
 Отож,  продовжимо:

     Баба  Галя  була  така  ригідна,  що  навіть  старий  дід  Василь,  колишній  полковник  і  ветеран  чотирьох  городів  (себто  городніх  сезонів),  якось  сказав:
    —  З  бабою  Галею  не  те  що  не  посперечаєшся  —  її  навіть  бур’ян  у  грядці  боїться  переконати  в  протилежному.
     У  баби  все  мало  бути  так,  як  вона  казала.  А  як  не  так  —  то  значить,  не  так  живеш.  Зазвичай,  вона  говорила:  
    —  А,  трясця  твоїй  матері!  Сказала,  як  сокирою  відрубала.  А  якщо  не  подобаюсь,  не  кличте  заміж!
     Ото,  наприклад,  якщо  вона  вважала,  що  ложка  має  лежати  справа,  то  ти  її  хоч  уліво,  хоч  у  шухляду  —  на  ранок  знайдеш  ложку  на  місці.  Праворуч.  Біля  серветки.  Бо  баба  вставала  раніше  за  сонце  —  не  для  «кохве»,  а  щоб  «порядок  у  хаті  сам  не  завівся».
   —  Та  я  вам  скажу,  порядок  —  це  святе!  Без  порядку  в  ложках  не  буде  порядку  в  державі!  —  піднімаючи  високо  вказівний  палець,  заявляла  вона  на  сільських  зборах,  на  які,  до  речі,  приходила  з  власним  стільцем  (бо  «ті  сільські  скриплять,  як  стара  верба  на  ставку,  а  я  звикла  до  стабільності  та  надійності»).
    Та  найбільше  проявлялась  її  ригідність  у  харчах.  Її  гастрономічна  карта  світу  складалась  із  трьох  головних  континентів:
сало,  борщ  і  компот.  Все  решта  —  варварство,  єресь  і  насмішка  над  шлунком.
     Інтернети  писали  про  білки,  жири,  вуглеводи,  а  баба  Галя  читала  етикетки  лише  з  однією  метою:
—  Де  тут  написано  «сало»?  Нема?  Викидай.
     В  баби  Галі  їсти  треба  було  строго  за  розкладом:
7:00  —  бутерброд  із  салом  (сало  з  морозилки,  бо  «тоді  зуби  прокидаються»),
12:00  —  борщ,  навіть  якщо  +35  в  тіні,
17:00  —  млинці  і  компот,
19:00  —  «щось  легеньке»,  тобто  каша  з  п’ятьма  ложками  смальцю  та  стаканом  молока  з  окрайцем  хліба.  
          Її  кулінарна  логіка  була  простою,  як  мотузка  на  сіні:
      Сніданок  мусить  розбудити  організм.  Значить  —  сало.
     Обід  —  нагодувати.  Значить  —  борщ,  та  такий,  щоб  ложка  стояла,  а  не  плавала.
    Вечеря  —  пригріти  душу.  Значить  —  каша  зі  смальцем,  щоб  було  важко,  але  тепло.
    Кожну  страву  баба  супроводжувала  ще  й  філософським  коментарем.  
     Наприклад,  варячи  на  пару  вареники  з  капустою  (такі,  що  один  на  руку  вміщується),  казала:
     —  Їсти  треба  так,  щоб  потім  не  хотілося  їсти.  А  не  ці  ваші  фітнес-гречки  на  пару.
    А  на  пробу  якось  взяла  «смузі»  —  і  після  першого  ковтка  обтерла  губи  рушником  і  сказала:  —  Якби  я  таке  принесла  діду  Івану  (царство  йому  небесне)  —  він  би  подумав,  що  це  помиї  для  свині,  тільки  гарно  збиті!
    І  справді,  чого  ще  чекати  від  людини,  яка  до  приїзду  внуків  із  міста  запасалася  не  фруктами,  а  двома  десятилітровими  каструлями  вареного  борщу  —  «на  всі  смаки»:  один  з  квасолею,  другий  —  без,  бо  «раптом  вони  там  в  місті  квасолі  бояться».
    Одного  разу  онука  баби  Галі  —  Марійка  —  приїхала  з  міста  та  на  сніданок,  замість  сала,  захотіла  авокадо-тост  та  канапе  із  сиром  Брі.  Баба  Галя  заклякла.  Потім  повільно,  майже  з  гідністю,  відповіла:
     —  Авокадо?  То  шо  воно  таке?  Оце  оте  зелене,  шо  як  мило  з  пліснявою?  Чи  оте  канапе  із  сиром  Брі  —  знущання  над  хлібом  і  здоровим  глуздом?
     —  Господи,  прости,  але  шо  то  за  «канапе»?  Це  ж,  по  суті,  бутерброд,  якого  обікрали!  Тоненький,  як  рахунок  у  магазині  після  пенсії,  ще  й  сир  якийсь  недоспілий!  —  обурювалася  баба  Галя,  обдивляючись  крихітні  шматочки  на  тарілці,  які  приготувала  внука.
     —  Брі,  кажеш?  Та  я  такий  сир  бачила,  коли  в  мене  молоко  скисло  і  кіт  від  нього  втік!  Це  шо,  тепер  елітне?  Та  ти  візьми  нормального  домашнього  сиру,  наріж  кавалок  сала,  зверху  часничком  натри  —  от  то  буде  канапе!  Народне!  І  ніхто  не  буде  давитися  отим  вашим  «брі»!
А  потім,  спробувавши  шматочок  із  ввічливості,  сказала:
     —  Воно  ще  й  пахне,  як  затхла,  брудна  ганчірка  з  підпіччя!  А  коштує,  як  піввідра  картоплі  на  базарі.
   І  стверджувально  додала:
     —  Якщо  сир  без  цвілі  не  модний,  то  я  —  топ-блогер  року.  Записуй  у  свій  Тікіток,  ставай  у  чергу!
     А  на  останок  піднявшись  й  урочисто,  ніби  вирок,  мовила:
     —  У  моїй  хаті  є  лише  два  види  намащування  на  хліб:  сало  і  сало  з  часником.  Хто  з  цим  не  згоден  —  двері  онде.  Можна  не  знімати  капців.
    А  коли  священник  на  недільній  проповіді  якось  сказав:
—  Треба  бути  гнучкими,  приймати  зміни…
       Баба  Галя  після  служби  притисла  його  до  паркану  своїм  авторитетом  і  сказала:
—  Отче,  я,  звісно,  з  вами,  але  якщо  хтось  завтра  скаже,  що  хрест  тепер  носиться  на  спині  —  я  не  підтримую.
       Бо  якщо  Галя  сказала,  що  рушник  висить  тут,  а  кішка  їсть  з  тої  миски,  а  новини  дивимось  тільки  о  21:00,  бо  тоді  «оці  говорять  правду»  —  то  так  має  бути.
    Хоч  зійди  сонце  не  з  того  боку  —  а  рушник  не  переважиш.
       Бо  баба  Галя  —  вона  не  просто  жінка.  Вона  —  система  координат.

Мораль:
    —  Якщо  баба  Галя  щось  вирішила  —  готуйтеся  не  до  дискусії,  а  до  капітуляції.
       Бо  в  її  домі  без  розкладу  навіть  кіт  не  нявкає  й  собака  з  будки  не  виходить.
А  загалом:
    Жити  з  ригідною  бабою  —  як  ходити  по  прокладеній  стежці:  надійно,  стабільно,  і  не  дай  Боже  ступити  вбік.
   Але  й  з  такою  бабою  не  пропадеш:  борщ  завжди  гарячий,  ложка  завжди  на  місці,  а  сало  —  святе,  хоч  би  й  третя  світова  почалась.
   І  якщо  хтось  усе  ж  спробує  переконати  бабу  Галю  змінитися,  —  пам’ятайте:
«Ригідність  —  то  не  вада,  то  характер!»

Післямова  автора:  
анонс  третього  фрагменту:

Наступний  епізод  нашого  документального  серіалу  носитиме  назву:
   «УЗД  баби  Галі,  або  хроніки  недовіри  до  апаратури»
     У  цьому  фрагменті  ви  дізнаєтесь:
чому  баба  Галя  не  знімала  фартух  навіть  на  УЗД;
     як  вона  казала  лікарю,  що  «то  не  печінка  збільшена,  а  борщ  ще  не  переварився»;
     і  як  через  непорозуміння  між  лікарем  і  бабою  кабінет  УЗД  перетворився  на  комісію  по  стандартизації  медичних  послуг.
     Бо  якщо  хтось  думає,  що  бабу  Галю  можна  переконати  навіть  сучасним  томографом  —  дарма.  Вона  ще  з  1987  року  знає,  що  в  неї  все  працює  «як  годинник,  тільки  з  кукушкою»,  і  взагалі  —
«Я  не  хворію  —  я  просто  іноді  відпочиваю  горизонтально!»
     Очікуйте  третій  фрагмент.
І  пам’ятайте:
   З  бабою  Галею  не  жартують.  Її  сало  не  терпить  компромісів.  Як  і  вона  сама.

Пи-Си:  якщо  хтось  не  знає,  що  таке  ригідність,  то  Вікіпедія  пише,  що  то  такий  термін,  який  описує  нездатність  особи  змінити  свої  переконання  і  звички,  навіть  у  тих  випадках,  коли  це  було  б  логічно.

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1045188
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2025


Вірш на світанку

На  світанку  жайворонок  лине,
З  піснею,  мов  вірш  із  висоти.
Серце  розцвітає  у  людині,
Бо  в  промінні  —  мрії  золоті.

Мак  в  сльозі  роси  горить  червоний,
Мов  любов,  що  в  серці  не  згаса.
Поле  дихає  у  сон  бездонний,
Де  живе  весни  ясна  краса.

Гріє  землю  сонце,  мов  долоня,
Кожен  крок  —  як  дотик  до  життя.
Все  довкола  —  в  світлі,  без  заслоння,
Йде  до  мрій  і  віри  майбуття.

Хай  цей  сон,  як  жайвір  у  зеніті,
Висне  в  небі  —  чистий,  голосний.
Стане  дивом  —  світлим,  справжнім,  в  літі,
Що  в  душі  цвіте,  мов  чарівний.

03.08  2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025


Вірш пам’яті Кирила Головка

(на  основі  трагедії,  що  сталася  на  Сумщині)

Не  сонце  зійшло  —  то  заплакала  хмара,
У  небо  здійнялась  дитяча  душа…
Для  чого  сьогодні?  Чому  така  кара?  
Якщо  на  війні  помирає  дитя.

Йому  б  ще  сміятись,  на  річку  ходити,
Писати  контрольні,  змагатись  в  футбол…
Йому  б  і  родину  колись  ще  створити…
Забрав  ту  надію  ненависний  дрон.

Йому  —  лиш  дванадцять…  І  серце  відкрите.
Любив  Україну  та  вірив  в  добро…
У  небі  для  нього  зоря  вже  розквітла,
А  вітер  несе  його  світле  тепло…

Кириле,  пробач  нас,  що  ми  не  зуміли
Твій  день  зберегти,  і  твій  сміх,  й  твій  політ…
Прости,  що  дорослі  створили  цю  силу,
Де  зброя  зірвала  невинний  твій  цвіт.

Ми  будем  тебе  пам’ятати  у  ві́рші,
У  квітах  весняних,  у  співі  птахів,
Ти  в  небі  тепер,  де  там  не  болить  вже,
Де  кожен  ангелик  —  це  той,  хто  любив.

Спочинь,  світлий  хлопче,  у  вічнім  просторі
Твій  промінь  тепер  поведе  в  небеса.
Ти  в  серцях  назавжди́,  в  небеснім  дозорі,  
Ти  світла  надія,  що  вічно  жива!

🕯️  Світла  пам’ять  тобі,  Кириле.
Ніщо  не  виправдає  смерть  дитини.
02.08.2025

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2025


Фрагменти з бабиної ложки (фрагмент перший)

(Де  кожна  сцена  —  як  ложка  з  салом:  жирно,  гостро  і  незабутньо.  Документальний  серіал,  якого  боїться  навіть  Netflix.))

Баба  Галя.  Знайомство.  
(Фрагмент  перший)  
Десь  в  тихому,  українському  селі...

   Знайомтесь  —  це  баба  Галя.  Така  собі  опецькувата  бабуська,  в  самому  розквіті  своєї  юної  старості:  коли  ще  не  зовсім  стара,  але  вже  й  не  молодиця.
    Отже,  баба  Галя.  Бабця  мала  досить  високий  зріст,  як  для  жінки,  довгі  рівні  ноги,  на  які  було  посаджене  велетенське,  квадратне  тіло.  У  баби  висів  добрячий  живіт,  який  з  такою  пристрастю  до  їжі  наїла.  Великі  округлі  груди,  мов  ті  величаві  Карпати,  широкі  кремезні  плечі  з  довгими  руками  надавали  бабі  сили  і  наводили  трішки  остраху.  На  лиці  баба  була  й  не  гарна,  й  не  погана  —  така  собі  круглолиця,  з  тонкими  губами  та  зеленими  круглими  очима.  А  як  натягне  на  голову  "фіолєтовий  парик",  підведе  очі  "голубими"  тінями,  наведе  щоки  червоним  буряком  та  нафарбує  губи  рожевою  помадою,  то  всі  діди  в  селі  були  біля  її  ніг.  Недарма  баба  Галя  дивилася  "Тікітоки"  як  правильно  наносити  макіяж  на  обличчя:  
     —  Лайффаки  люблю  дивицця  на  "Тікітоку"  про  штукатурку  для  морди,  —  ділилася  секретами  своєї  краси  кумушкам  села.  
     —  А  ще  й  свій  блог  веду,  прямі  трансіляції!  Є  в  мене,  аж  тридцять  три  підписчики,  —  вихвалянням  баби  не  було  ні  кінця,  ні  краю.
     Коротше,  баба  була  вогонь  з  перчиком.
     А  ще  Господь  не  обділив  бабу  на  гострий  язичок.  Ото  вже  любила  зводити  та  смакувати  різного  роду  плітки.  І,  байдуже  про  кого:  про  себе,  про  дітей,  про  сусідів,  про  подружок, про  зірок  шоу-бізнесу,  про  троюрідну  тітку  двоюрідного  брата  у  третьому  коліні.
     —  Ой,  Боже,  дай  ранок  діждати,  а  там  уже  й  новий  день  з  новинами,  —  полюбляла  промовляти  баба  Галя.
     І  щойно  отримавши  якусь  новину,  та  ще  й  з  приказкою  "Ти  ж  тільки  нікому  не  кажи",  баба  Галя  розпочинала  змагання  зі  швидкістю  звуку  "хто  кого".  Чи  швидкість  звуку  швидша,  чи  баба  Галя  з  розповсюдженням  новин.
А  починалося  це  ось  так.
     Найуспішніша,  найпопулярніша  пліткарка  —  сільська  блогерша  на  прізвисько  Свєтка  Бі-Бі-Сі,  щойно  зрання  продерши  очі,  промочивши  водичкою  своє  горличко,  брала  в  руки  телефон  і  надзвонювала  своїй  агентурі.  Вгадайте,  хто  був  у  неї  в  топ-1  агентів?  Правильно  —  баба  Галя!  
   А  як  баба  Галя  вміла  грати  сцени!  Та,  мабуть,  славетні  на  увесь  світ  актори  позаздрили  такій  щирій,  невимушеній  грі  баби.  Станіславський  впав  би  на  коліна  та,  ридаючи,  шепотів:
     —  Вірю...
    Отож,  Свєтка  Бі-Бі-Сі  набравши  бабу  Галю  повідомила  наступну  інформацію:  
     —  Галя,  слухай!  То  ти  чула  чи  не  чула,  що  вчора  дід  Панько  козі  замість  сіна  курячий  комбікорм  насипав?  А  коза  тепер  кукурікає,  мов  півень!
     —  Ой,  лишенько,  Свєтко,  тримай  трубку,  бо  я  зараз  скиплю  від  новини!  —  крикнула  баба  Галя  і  вже  встала  з  ліжка,  натягуючи  халатик  із  леопардовим  візерунком  (із  секонд-хенду,  але  ж  "італійський  оригінал",  як  казала  вона).
—  А  шо  далі  було?!  —  захекано  видихнула  вона,  одягаючи  свої  рожеві  капці  з  написом  "Hot  mama".
       —  Та  то  ще  не  все!  Панькова  коза  побігла  на  центральну  площу  й  почала  співати  гімн!  І  то,  уяви,  перед  самою  сільрадою,  якраз  коли  голова  з  району  приїхав!
     —  Ой,  трясця...  —  тільки  й  мовила  баба  Галя,  вже  мчала  на  подвір’я,  залітаючи  у  клуню,  де  завжди  стояла  її  бойова  "тачка"  —  старенький  велосипед  з  дзвіночком  у  вигляді  качки.
І  полетіла  баба  Галя  по  селу,  як  міська  маршрутка  в  годину  пік.
       —  Панькова  коза  кукурікає,  ще  й  гімн  співає!  —  гукала  вона  кожному  зустрічному.  —  Та  вона  ж  патріотка!  Не  здивуюсь,  як  на  вибори  піде!
До  обіду  новина  обросла  пір’ям  —  і  в  прямому,  і  в  переносному  сенсі.  У  селі  вже  казали,  що  коза  не  просто  кукурікала,  а  ще  й  подала  заявку  на  шоу  "Голос  країни",  та  навіть,  нібито,  пройшла  кастинг  по  відеозв’язку  з  телефону  голови  сільради.
     Баба  Галя  тим  часом  повернулася  додому,  заварила  собі  "кохве  по-турецьки"  (в  турці  з  "Аврори"),  ввімкнула  "Тікітоки"  і  вже  готувала  черговий  лайфхак:
—  Прівєтікі!  В  ефірі  баба  Галя!  Дівчата,  беріть  на  замітку  лайффак!  Хочете,  щоб  чоловік  вас  слухав?  Співайте  гімн  при  вході  в  хату  —  перевірено  на  козі  Панька!
І  додала:
     —  Але  нікому  не  кажіть,  що  то  я  вам  сказала!  Бо,  знаєте,  люди  зараз  таке  плетуть…  ой-ой-ой…
       А  в  цей  час  по  селу  ширилася  нова  чутка  —  нібито  баба  Галя  відкриває  свій  канал  на  Ютубі:  "Галя-News:  від  гімну  до  комбікорму".

Мораль:  
     Не  годуй  козу  не  тим  —  інакше  дізнається  про  це  все  село…  з  баби  Галіної  прямої  трансляції!  
     Не  знаєш,  чим  годувати  —  годуй  сіном!
     А  ще  —  не  недооцінюй  козу:  сьогодні  вона  кукурікає,  а  завтра  веде  ранкову  рубрику  на  телебаченні.
     І  пам’ятай:  якщо  десь  у  селі  щось  сталося  —  баба  Галя  вже  несе  це  на  весь  інтернет!
     Бо  баба  Галя  —  то  не  просто  баба…  то  місцева  Вікіпедія  з  функцією  прямого  ефіру!
 
Післямова  від  авторки  (а  може,  й  від  баби  Галі):
Це  був  лише  перший  фрагмент  з  бабиної  ложки.
А  ложка,  між  іншим,  не  пуста  —  там  ще  й  борщ,  і  юшка,  і  сто  грам  самопальної  правди  (  самопальна  від  діда  Панька,  бо  він  гонить  добру  й  чисту,  як  сльозу).
Бо  баба  Галя  —  не  просто  жіночка  в  хустині.
Це  вам  не  якась  інстамамка  з  кавою  на  фоні  квітів.
Це  —  жива  енциклопедія  сільського  життя:  з  лайффаками,  приправами,  компотом  і  трішечки  з  лайкою  (але  по-доброму,  з  душею).
Так  що  бережіться,  бо  у  наступному  фрагменті  баба  Галя  постане  у  всій  своїй  гастрономічній  красі  та  ще  й  своєю  ригідністю.  А  що  воно  таке?  То  вже  другий  фрагмент  життя  з  бабиної  ложки!

Далі  буде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044922
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2025


Аромат душі

Не  тільки  квіти  пахнуть  на  світанку,
Не  лиш  дощем  виблискує  земля…
Є  аромат,  невидимий  щоранку  —
Це  аромат  душі.  Це  —  ти.  Це  —  я.

Він  не  в  флаконах,  не  в  гілках  жасмину,
Його  не  зважиш,  не  проллєш  слізьми.
Він  —  у  словах,  у  погляді  людини,
У  тиші,  що  говорить  без  пітьми.

Душа,  мов  нива:  посієш  —  те  й  буде.
Любов  —  то  ніжність,  злість  —  гіркий  полин.
І  аромат  її  пізнають  люди
По  тому,  як  ти  входиш  в  їхній  плин.

Він  пахне  вірою,  мов  хліб  із  печі,
Як  мамина  молитва  уночі,
Як  доброта  —  без  зайвих  слів  і  речень,
Як  світло,  що  росте  з  глибин  душі.

Цей  аромат  —  невидима  окраса,
Це  той  флюїд,  що  серце  несе  в  світ…
Він  —  справжність.  Він  —  найвищая  прикраса.
Він  —  таємничий,  мов  кохання  цвіт.

05.07.25р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2025


У ніч на Купала (квартон)

У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки,
І  місяць  пливе  понад  плесом  ріки,
Коли  оживає  старий,  темний  ліс  —
То  Мавка  виходить  в  густий  верболіз.

У  косах  —  жар-квітки,  купальські  свічки,
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки.
А  очі,  мов  сяйво  глибоких  озер...
У  душах  живих  раптом  всесвіт  завмер.

Її  поцілунки,  як  подих  весни,
Де  голос,  мов  пісня  навіює  сни.
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки,  
В  коханні  до  Мавки  горять  юнаки.

Спокусниця  юна,  гріховна  й  манка  —
Кружляє  в  таночку,  легка  й  чарівна.
І  душі  заманить  у  хащі  й  річки,
У  ніч,  коли  зорі  вплітають  вінки.

23.06.27
Світлина  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2025


Серенада Водяного

Ой,  русалоньки  любі,  дрібні  водяниці,
Мої  хвильки  шовкові,  мій  плескіт  і  спів!
Хай  не  маю  я  злата,  ні  срібла  в  скарбниці,
Та  для  вас  я  весь  світ  би  у  води  втопив!

Я  для  вас  і  поважний,  й  лускатий,  і  мрійний,
На  Купала  плету  вам  з  латаття  вінки.
Хай  не  принц  я,  а  тільки  старий  та  спокійний  —
Зате  знаю  всі  ритми  ріки  й  глибини.

Мої  русі  красуні,  під  шепіт  ночами,
Ви  пірнаєте  в  сни,  мов  у  небо  з  води…
Я  вам  серце  дарую,  я  з  вами  думками,
Бо  немає  ніде  кращих  вас,  молодих!

Тож  виходьте  з  джерел,  із  озер,  з  верболозу,
Хай  зоря  на  воді,  мов  для  вас  самоцвіт!
Я  співатиму  вам  до  самого  морозу,
Поки  хвиля  у  серці  моїм  ще  шумить!

25.06.25
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042702
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025


Чахлик Невмирущий і Купальська ніч (четверик)

Йшов  Чахлик  Невмирущий  у  своїх  думках,
Все  мріяв  про  свій  замок  і  тінь  у  гілках.
Аж  раптом  Купала,  танці,  вогнище,  спів,
Русалочки  сміються,  Водяник  підплив.

Все  мріяв  про  свій  замок  і  тінь  у  гілках…
«Але  що  за  безчинство?!  Де  морок,  де  жах?!
Мавки  пританцьовують,  Лісовик  реве:
«Іди  до  нас,  діду,  хай  душа  оживе!»

Аж  раптом  Купала,  танці,  вогнище,  спів…
Нявка  промовляє:  «Кохаю  сто  років!»
А  Чахлик  аж  тріпоче  від  палких  чуттів:
«Мене  в  склеп  поверніть,  хоч  до  третіх  півнів!»

Русалочки  сміються,  Водяник  підплив…
Вранці  дід  прокинувсь  в  обіймах  двох  чортів.
І  вперше  за  сто  літ  той  дідок  не  бурчить:
«А  нічка  була  файна...  хоча  і  на  мить!»

27.06.25
Світлина  з  мережі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1042701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2025


Трояндовий шепіт літа

Рожевий  вибух  на  початку  літа,
Його  аромат  —  солодко-духмяний...
Немов  та  любов,  що  в  серці  розквітла
Під  блакитним  небом,  тихим  й  безкрайнім.

А  кущ  троянди  шепоче  про  мрії,
В  яскравих  хвилях  —    душа  і  бажання,
Що  зіткані  із  щастя  та  надії,
Дарують  світові  своє  зітхання.

Навколо  —  спека,  пил  і  будні  сірі,
А  кущ  палає  ніжністю  живою.
І  кожен  цвіт,  мов  подих  вітру  в  вірші,
Що  шепче  літу  ніжною  красою.

15.06.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2025


Герої, що живуть в серцях!

Герої,  що  живуть  в  серцях!

Є  біль,  що  в  серці  не  втихає,
Є  тиша,  що  кричить  без  слів.
Де  вчора  ще  наш  світ  стрічає,
Сьогодні  —  попіл  із  хрестів.

Не  виміряти  втрат  глиби́ни,
Ні  часом,  ані  плачем  дня.
Бо  ті,  хто  впали  за  Вкраїну,
Живуть  —  їх  смерть  не  забуття.

Крізь  кожен  подих,  крок  і  втому,
Несем  їх  імена,  як  стяг.
І  пам’ять  —  наша  спільна  зброя
І  вічний  їх  священний  шлях.

Вони  —  у  полі  колосковім,
У  шелесті  тривожних  снів,
У  сяйві  сонечка  ранковім,
У  подиху  вітрів  степів.

І  неможливо  нам  забути
Наших  Героїв,  їх  очей,
Що  світлом  правди  йшли  у  сутінь,
Щоб  мир  співав  в  серцях  людей.

Ми  маєм  жити  завжди  гідно
За  тих,  хто  вже  на  небесах.
Схиляємося  у  молитві,
Їх  подвиг  вічно  у  серцях!

13.06.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2025


Літнє чаро

В  муре́лях  заховалось  ароматне  літо,
В  осо́нні  грає  світло  золоте.
Ласка́вий  ле́гіт  ніжно  шепче  казки  в  вітах,
І  серце,  мов  дитя,  пісні  плете.

У  зорях  вечора  надії  знов  сіяють
І  шелест  трав  говорить  про  любов.
Ясні  думки  на  легких  крилах  прилітають,
Несуть  у  серце  тишу  —  знов  і  знов.

А  лі́тепло  пливе  і  річка  ледь  колише
Струмками  ніжність  —  дзеркало  душі.
Вона  не  гасне  в  тузі  й  ватра  тихо  дише,
Спалахом  щастя  грається  вночі.

А  небо  стелить  шовк  на  світанкові  роси,
Пташок  у  вись  несе  веселі  сни.
Де  мрії  —  мов  вітрила,  вільні  й  стоголосі,  —
І  спокій  лине  з  літа  глибини.

А  літо  чаром  світ  наповнює  до  краю,
У  травах  —  мед,  у  небі  —  синява.
І  кожен  новий  день,  мов  щастя  з  роси  грає,
Де  віриться,  що  вічна  ця  краса.

Кущі  калини  стигнуть,  в  небі  жайвір  милий
Виспівує  молитву  на  зірках.
І  світ  здається  тихим  раєм,  де  ми  жили
До  першого  падіння  у  гріхах.

13.05.25

Мурелі  -абрикоси
Літепло  -  тепла  вода  в  річці  
Осоння  -  освітлене  сонцем  місце
Легіт  -  легенький  вітерець
Ватра  -  вогнище

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2025


Коли згасає день

Спадає  день  у  тихий  шелест  мрії
І  небо  стишене  мовчить,  тремтить.
Крізь  хмари  світло  золоте  ще  мліє,
В  озернім  плесі  мовчки  ще  горить.

Шепоче  вітер  в  вітті  непомітно,
Несе  з  собою  пахощі  весни,
І  кожен  змах,  як  подих  світу  рідний,
Що  дарував  нам  спокій  уві  сні.

Мов  тінь  легка,  вже  ніченька  ступає,
Застелить  серце  лагідним  теплом.
І  все  в  душі,  мов  тиша  заспіває,
Під  місяцем  натомленим  крилом.

05.05.25
Натхнення  до  написання  поезії  стала  картина
української  художниці  Катерини  Багути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2025


Світло в тіні

Світ  повен  тіней  —  заздрість,  лицемірство,
Де  правда  тоне  в  глибині  брехні,
Де  злого  слід,  під  маскою  правдивства,
Підступно  нищить  душі  без  вини.

На  когось  звалять  власні  гріхи  й  скрути,
Очорнять  тих,  хто  серцем  не  згрішив,
І  крик  душі  не  хочуть  вже  почути,
Лиш  плітка  в’ється,  мов  зміїні  шви.

Та  світ  не  весь  —  лиш  морок  і  неправда,
Є  промені,  що  крізь  пітьму  блищать,
І  совість,  мов  жива,  в  серцях  назавжди,
І  буде  правду  з  попелу  здіймать.

Бо  бачить  Бог  оману  і  страждання
Й  сльозу  чужу,  що  падає  вночі.
Він  чує  все  —  і  зраду,  й  крик  мовчання,
І  вчасно  все  воздасть  кожній  душі.

Він  все  розставить  —  зло  впаде  у  тіні,
А  світло  знов  засяє  з  висоти.
Лиш  треба  вірить.  І  в  терпінні  зріти.
І  не  зламатись  в  праведнім  путі.

Лиш  треба  віру  берегти  в  затишші,
Нести  своє  —  не  проклинать,  мовчать.
Бо  справжнє  світло  сходить  не  в  обличчі,
А  в  тій  душі,  що  вміє  пробачать.

03.05.25р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2025


Весняна чарівність

А  травень  все  чарує  ароматом,
Буянням  трав  і  пишністю  садів,
Де  ніжний  цвіт  лягає  тихим  святом
Під  шепіт  пелюсткових  голосів.

Тюльпани  квітнуть  полум’ям  гарячим,
Конвалії  шепочуть  у  росі,
Нарциси  одягли  шовкове  вбрання
І  розсипають  сяйво  на  землі.

Бузок  палає  синім  фіолетом,
Чарує  ароматом  навкруги,  
Немов  весна  малює  в  світлим  леті
Казковий  світ  на  крилах  чарівних.

А  травень  йде  у  ніжному  убра́нні,
Бажаний  мир  несе  в  кожне  вікно.
В  цвітінні  —  щастя,  радість  і  кохання,
Й  на  серці  —  світле  й  лагідне  тепло.

03.05.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2025


Бузковий спогад

А  мій  бузок  розцвів  зовсім  недавно
В  буяння  трав,  у  весняний  розмай,
Неначе  спогад  світлий  і  прадавній,
Що  повертає  в  тихий  рідний  край.

Його  цвітіння  —  мов  душі  основа,
Що  лине  в  небо,  чиста  й  запашна.
У  кожній  гілці  —  трепетна  розмова,
У  кожній  квітці  —  ніжність  весняна.

Шепоче  вітер  листю  про  кохання,
Про  мрії,  що  живуть  в  серцях  людей,
І  під  бузком,  у  світлому  бажанні  
Зростає  сад  натхненних  тих  ідей.  

01.05.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2025


До берега мрій

На  яснії  зорі,  на  тихії  води  
Пливе  моя  мрія  у  срібні  світи,
Де  біла  хатина  —  край  верб  і  свободи,
Де  квітнуть  рожеві  дитинства  сади.

Над  стріхою  —  місяць  леліє  простори,  
Шепочуть  вітри  поміж  кленів  пісні,  
І  лелеки  крилом  торкають  узори  
На  тихій  воді  в  темно-срібній  імлі.

Під  тихим  дощем  засинають  лілеї,  
Під  подих  солодкий  юнки-весни,
А  серце  мандрує  туди,  де  надії,  
І  хата  біленька  з’являється  в  сні.

На  яснії  зорі,  на  тихії  води  
Я  серце  своє  у  молитві  несу  —  
До  рідного  краю,  до  рідного  роду,  
До  берега  того,  що  вічно  люблю.

30.04.25р
©  Svetoviya
Натхненням  до  написання  поезії  стала  картина  Олега  Шупляка  "На  ясні  зорі,  на  тихі  води".  Щиро  дякую!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2025


Наречена-яблунька

Наречена-яблунька  в  моєму  саду́,
Зацвіла  в  ласкавім,  світлім  дивограї,
Мереживна  сукенка  біла  до  ладу,
Марево  туману  ніжно  обіймає.

Пелюстки  нашіптують  милощі  в  траву,
Вітер  шовковистий  їй  пісні  співає.
Я  стою,  завмерши,  і  в  казку  увійду,
Де  весна  жадана  крила  розгортає.

Тихо  чути  місяця  про  кохання  спів,
Пелюсткові  зорі  падають  крізь  ночі.
Яблунька  під  небом  все  марить  серед  снів,
Сяє  вельон  світлий,  ніжний  стан  дівочий.

У  моїм  садочку  —  надія  ожила,
Мереживна  сукенка  біліє  в  ти́ші.
Наречена-яблунька  весну  принесла,
Медові  аромати  стеляться  в  ві́рші.

Хай  цвіте,  буяє  в  невинній  чистоті,
Хай  співають  зорі  їй  свої  веснянки,
Вельон  білосніжний  хай  сяє  у  весні,
Наречена-яблунька  —  чарівна  панянка.  

27.04.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2025


Спектакль без антракту

Опущені  завіси  й  відіграні  всі  ролі,
Спектакль  довжиною  в  життя.
А  на  сцені  —  мовчання,  лише  тіні  та  долі
Зіграли  до  краплі  чуття.

У  залі  —  ні  оплесків,  ні  овацій,  антракту,
Лиш  спогади  шепчуть  в  душі.
Одна  тільки  істина  —  не  в  фінальному  акті,
А  в  тріщинах,  що  на  межі.

За  кулісами  —  оголена  правда  без  гриму,
Там  серце  без  реплік  живе.
І,  ще,  можливо,  у  вільному  ритмі  незримо
Воно  ще  когось  озове.

21.04.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2025


Великдень — не просто свято

Великдень  —  це  не  просто  світле  свято,
Це  ясний  ранок,  сповнений  тепла,
Де  лине  тиша  ніжно  та  крилато,
Торкає  струни  серця  з  джерела.

Це  щира  зустріч  з  внутрішнім  світанням,
Зі  сяйвом  світла,  що  іде  з  гори,
Де  кожна  файна  писанка  —  мов  дання
Любові,  віри  й  пишної  весни.

А  в  теплих  візерунках  —  вічність  роду,
Й  у  кожній  лінії  —  чиста  душа.
Що  з  вірою  й  надією,  крізь  воду,
Осяяну  стежину  віднайшла.

Великий  день  —  не  просто  привітання,
А  це  пробудження  і  з-під  зими.
Це  дотик  Господа,  і  це  прощання
Із  тим  усім,  ким  вже  не  будем  ми.

Це  мить,  коли  усе  навколо  дише,
Й  оновлюється  світ  і  ми  самі.
І  тиха  радість,  наче  сонце,  пише
На  серці  слово:  «Віра»  у  весні.

20.04.25

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1038137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2025


З 75-річним ювілеєм!

Сьогодні  день  святковий,  незабутній,
Тобі,  наш  любий  тату  –  сімдесят  п’ять!
Хай  будеш  ти  щасливий  і  могутній,
І  ще  радів  життю  багато  літ  підряд!

Татусю  рідний,  ти  –  наша  опора,
Ти  лагідний,  турботливий  завжди.
Навчив  нас  честі,  правди  і  любові,
Йти  сміло  шляхом  світлої  мети.

Ти  –  майстер  справжній,  золотії  руки,
З  електрикою  дружиш  з  юних  літ.
Тобі  підвладні  техніка  й  науки,  
І  струм,  і  кожен  механізм  —  твій  світ!

А  ще  ти  вправно  з  радіо  ладнаєш,
З  апаратурою  завжди  на  “ти”.
Де  що  зламається  –  ти  добре  знаєш,
Й  полагодиш,  з'єднаєш  всі  дроти!

Комп’ютер  теж  підкорюється  вправно,
Хоч  світ  АйТі  міняється  щораз,
Ти  розберешся  в  ньому  бездоганно,
Бо  мудрість  і  талант  ведуть  весь  час!

Сьогодні  вся  сім'я  тебе  вітає,
Хай  множаться  здоров’я  і  роки!
Хай  серце  завжди  пісню  заспіває,
А  поруч  будуть  світлії  стежки!

Нехай  щасливо  дні  твої  минають,
Без  клопоту,  тривог  і  без  журби,
Хай  Бог  тобі  здоров’я  посилає,
Хоч  і  далеко,  але  завжди  поруч  ми!

Ти  –  гордість  наша,  радість  і  натхнення,
І  світ  без  тебе  був  би  не  таким!
Тож  зичимо  тепла,  добра,  везіння,
А  ювілей  хай  стане  золотим!

03.04.25  
Вірш  написаний  на  замовлення  з  нагоди  
75-річчя  голови  родини.  Многая  літа!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2025


Їжачок

Під  ялинкою  в  лісочку,
У  зати́шному  куточку,
В  хатці  з  шишок  й  паличок
Живе  Вуханчик-їжачок!

Цілий  день  він  все  працює,  
До  зими  свій  дім  готує:
Листям  вистеля  долівку,
Мохом  втеплює  домівку.  

Має  голочки  пухнасті,  
Очі  —  мов  дві  краплі  щастя.  
Друзів  лісових  багато  —
Їх  запрошує  до  хати.

Сіра  мишка  забігала,  
Пташка  в  нірку  залітала,  
Ну,  а  сова  з  високих  гір
Розповіла  про  свій  дозір.

Вдень  із  білочкою  грався,  
Зайченятам  усміхався,  
А  вночі  під  місяць  я́сний  
Сни  дививсь  про  світ  прекрасний.

Якось  вітер  розходився,  
Дощик  срібний  вмить  розлився
Та  Вуханчик  не  злякався  —  
У  норі  своїй  сховався.

Ось  і  знову  сонце  мліло
І  довкола  все  зігріло.  
Їжачок  знов  на  галявку
Друзів  кличе  на  забавку.

Разом  граються,  співають,
В  осінь  листячко  збирають,
І  під  шум  вітрів  казкових
Зводять  схованки  зимові.

Взимку  спить  у  теплій  нірці,  
Їсть  запаси,  що  в  комірці.
В  мріях  —  друзі  та  суничка,  
Й  запашна,  м'яка  травичка!

Та  коли  весна  настане,  
Тепле  сонце  в  небі  стане,  
Їжачок  проснеться  знову  
Й  побіжить  у  ліс  чудовий!

Так  Вуханчик  живе  в  лісі,  
Де  казкові  сни  та  вірші,  
Щиро  дружба  процвітає
Й  радість  серце  зігріває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1036060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2025


Поезії

Сьогодні  слово,  мов  весна,  розквітне,
У  римах  ніжних  заспіває  світ.
Із  віршів  вітер  підніме  розкритий
Листок  натхнення  в  безкінечний  зліт.

Горить  рядок,  мов  іскра  невгасима,
І  струни  серця  в  такт  йому  звучать.
Поезія  —  це  правда  неділима,
Що  змушує  сміятись,  не  мовчать.

Вона  у  пісні,  в  подиху  веснянім,
У  кожнім  слові,  сповненим  тепла.
Вона,  як  промінь  у  світанку  раннім,
Як  щира  правда,  що  завжди  жива.

В  ній  шепіт  душ  —  на  мить  вони  воскресли.
В  ній  мрії,  що  торкаються  висот.
Слова,  повиті  в  світлім  перевеслі,
Дарують  нам  величний  злет  думок.

Поети  вічні  –  їх  рядки  безсмертні,
Вони,  як  зорі,  сяють  крізь  віки.
І  поки  слово  в  світі  буде  жити,
Поезія  не  згасне  на  землі!

Тож  хай  сьогодні  в  кожному  рядочку
Живе  любов,  що  світло  нам  дає.
Бо  поки  вірш  лунає  між  народу  —
Душа  людини  вільною  стає!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2025


Мальви

Стоїть  хатина,  білена  роками,
Схилилась  стріха  в  затінку  садка,
А  біля  неї  мальви,  що  рядами
Квітом  горять,  мов  полум’я,  здаля.

Вони  милують  око  кожне  літо
Під  тихий  шепіт  вітру  й  сяйво  зір,
Мов  зберігають  те,  що  так  зігріто
Дитячим  сміхом,  що  лунав  надвір.

Їх  пелюстки  –  мов  спогади  про  мрію,
Що  в  серці  хата  береже  завжди.
Вони  цвітуть,  як  тиха  ностальгія,
За  тим,  хто  відійшов  в  інші  світи.
 
Та  вічні,  ніжні  мальви  рясно  квітнуть,
Стоять  собі,  мов  спогади  живі,
І  хилять  свої  голови  привітно,
До  рідних  стін,  до  рідної  землі.

16.03.25  р.
Картина  художника  Сергія  Півторака

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2025


Мрія про світ

Моя  мрія  проста  та  буденна  –
Я  хочу  миру  нашій  планеті,
Щоб  лунав  сміх  дитячий  щоденно
І  прославляли  життя  поети.

Щоб  не  гриміли  більше  гармати,
Не  тужили  матусині  очі,
Щоб  кожен  міг  щасливо  зростати
Під  ясним  небом  щодня  й  щоночі.

Щоб  тільки  сонце  на  небосхилі,
А  не  гуркіт  розносився  знову,
Щоб  жили  без  тривожної  хвилі,
А  серце  мліло  в  щасті  й  любові.

І  щоб  осінь  —  лиш  барви  яскраві,
А  весна  —  лише  квіти  й  надію.
Щоб  кожне  літо  —  тепло  ласкаве,
А  зима  —  лише  свист  сніговію.

І  я  вірю,  що  світ  знову  зможе
В  добрім  світлі  себе  врятувати.
Нам  в  молитвах  Господь  допоможе
Й  правди  шлях  буде  всім  дарувати.

14.03.25  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2025


Світ моїх дитячих фантазій

Живуть  фантазії  у  світі  дивних  мрій,
Де  сонце  барвами  на  небі  грає,
Там  кожна  світла  думка  —  джерело  надій,
А  зорі  таємниці  зберігають.

Там  замки  сяють,  віють  золоті  вітри
І  ріки  сріблом  стеляться  в  долині.
Там  найвірніші  друзі  —  звірі  та  птахи,
Мене  ведуть  крізь  чарівні  країни.

Там  океани  із  цукрових  берегів,
А  небокрай  —  веселки  кольорові.
Дракони  вогневі  із  загадкових  снів
І  їм  лунають  пісні  барвінкові.

Магічні  феї  сиплять  зоряний  пилок,
Серпанком  місяць  ніжно  все  вкриває.
Там  час  біжить  невпинно,  мов  дзвінкий  струмок,
Де  світ  чудес  безмежно  оживає.

У  снах  я  повертаюсь  інколи  туди,
Де  кожен  подих  –  віра  в  щирість  й  ласку.
І  мій  дитячий  світ  не  зможе  відійти  —
Живе  в  душі  надія  й  віра  в  казку.

12.03.25о.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2025


Крила

А  за  плечима  кожен  має  крила,
І  сотню  шансів,  але  не  життів.
Долає  темряву  душа  безсила,
Та  все  ж  шукає  істину  віків.

Ми  йдемо  вперто,  падаєм,  встаємо,
Збираєм  досвід,  втрати  і  любов.
Шукаємо  себе  між  тим,  що  маєм,
Щоб  знову  кинутися  в  вир  основ.

І  кожен  день  —  мов  чистий  аркуш  білий,
На  його  долі  пише  власний  текст.
Одним  малює  кручі  й  бурі  сміло,
А  іншим  —  сонце,  щастя  світлий  блиск.

Та  в  кожнім  серці  є  вогонь  нетлінний,
Що  крізь  невдачі  й  сум  палає  знов.
Бо  навіть  в  темряві  є  шлях  єдиний  —
Його  ведуть  надія  і  любов.

А  за  плечима  є  незримі  крила  
І  хоч  зламати  їх  життя  могло,
Летиш  над  світом  поки  світить  сила
Й  несеш  у  серці  світло  і  тепло.

10.03.25

«А  за  плечима  кожен  має  крила,
І  сотню  шансів,  але  не  життів».
                                                                             /з  мережі/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035146
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2025


Лисенятко

Задумалось  на  хвильку  маленьке  лисенятко:
Чому  воно  руденьке,  як  його  мама  й  татко?
Мабуть  узяло  сонце  для  хутра  трохи  світла,  
Щоб  в  лісі,  серед  гілля,  сховатись  непомітно.
А,  може,  осінь  щедра  його  поцілувала,  
Барвистим  листям  з  клена  хвоста  розмалювала?
Чи,  може,  чародійниця  в  казку  запросила
І  золотий  світанок  у  хутрі  полишила?
Можливо  багряниця  в  лісочку  чарувала
І  лисеняті  магію  в  шубку  заховала?
Щоби  там  не  сталося  —  щасливе  лисенятко,
З  усіх  боків  руденьке,  як  його  мама  й  татко!

09.03.25
Світлина  з  мережі  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1035045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2025


Невидимі крила любові

Плачеш,  онучко…  Чую,  бачу,  знаю,
Хоч  я  вже  там,  де  тиша  і  зірки.
Та  все  одно  крилом  оберігаю,
Торкнусь  душі,  зігрію  в  самоті.

Я  поруч,  чуєш?  Ледь  відчутний  подих,
Легка  хмаринка,  сонця  промінці.
Я  ангел  твій  —  і  крізь  роки  і  продих,
Я  в  кожнім  спогаді,  я  в  кожнім  сні.

Не  плач,  дитино,  я  не  покидаю,
А  обійму  невидимим  крилом.
В  твоєму  серці  тихо  заспіваю,
Завжди  я  поряд,  йду  твоїм  слідом.

Коли  нестерпний  біль  стискає  груди,
Й  здається,  що  вже  сил  немає  йти,
Згадай,  що  поруч  я  завжди  і  всюди,
Твоїм  промінням  серед  темноти.

Я  у  вітрах,  у  піснях  колискових,
У  теплім  дотикові  до  щоки.
Я  в  дощовій  краплині  світанковій,
У  шепоті  весняної  ріки.

Не  бійсь,  онучко,  в  світі  все  мінливо,
Та  вірю  я,  ти  вистоїш  завжди.
Якщо  колись  здригнешся  несміливо,
Я  обійму  і  вкрию  від  біди.  

Живи,  радій,  здійсни  своє  бажання,
Хай  доля  щастям  устеля  стежки,
Я  завжди  поруч  –  світлом  сподівання,
Моя  любов  з  тобою  на  віки.

(Я  вірю,  що  бабусі  мої  добрі  Ангели)
02.03.25р
Світлина  з  мережі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2025


Пухнастикам

Пухнастики  наші  милі,
Полосаті  та  руді,
Ви  —  вусатики  сміливі
Поруч  з  нами  у  житті!

Ви  муркочете  так  ніжно,
Обіймаєте  хвостом.
То  пустуєте  грайливо,
То  тримаєтесь  гуртом.

Ви  —  царі  у  кожній  хаті,
Вам  —  увага  і  любов.
І  без  вас  нам  сумувати,
З  вами  радість  знову  й  знов!

Любите  вікно  і  сонце,
М'ячик,  стрічку  і  клубки,
Зазирнути  у  горнятко,
Заглянути  у  книжки.

Ви  граційні,  розумніші  
І  примхливі,  як  завжди,
Та  для  нас  ви  найрідніші  —
Неповторні,  чарівні!

Хай  у  кожного  мурли́ки
Буде  ласка  й  буде  дім.
І  любов  до  них  велика,
Ніжності  й  тепла  усім!  

01.03.25
Світлина  кішечки  моїх  знайомих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2025


Прощавай, зима! Весна в дорозі

Прощавай,  зима!  Весна  в  дорозі,
У  небеснім  сяйві  тане  сніг.
Сонячне  проміння  на  порозі,
Розливаючи  весняний  сміх.

Перші  квіти  пробивають  груди
Почорнілій,  заспаній  землі,
А  весняний  вітрик  тихо  буде
Шепотіти  мрії  молоді.

Журавлі  вертаються  додому,
Кличе  їх  небесна  висота.
Все  навколо  дихає  весною,
Оживає  сонна  далина.

Ніжно  гладить  легіт  вербні  віти,
Птахи  пісню  радості  несуть.
Все  живе  спішить  теплу  радіти,
Й  веселкові  фарби  вже  цвітуть.

Річка  дзвінко  хвилею  заграє,
Ліс  ожив  в  ласкавому  теплі.
А  весна  натхнення  розсипає
В  кожнім  серці,  в  кожній  дивній  млі.

Хай  весна  несеться  свіжим  вітром,
Нас  зігріє  сонячним  крилом.
До  побачення,  зима!  І  світло
Знов  розквітне  барвами  кругом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034321
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2025


Лесі Українці

"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"
                                               /Леся  Українка/

"Лесі  Українці"

"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"
У  вільнім  краї  хай  лунає  спів.
Твій  голос  всюди  вітром  буде  битись,
Крізь  бурі  й  час  підніметься  твій  гнів!
 
Ти  квітка  ніжна  поміж  буревіїв,
Ти  голос  волі  у  важкі  часи.
Твій  "Лісовик"  у  сутінках  радіє,
А  "Мавка"  шепче  казку  для  весни.

Твій  "Contra  spem  spero"  серце  гріє,
Навчає  вірити  і  не  мовчать.
І  навіть  там,  де  темрява  чорніє,
Твій  голос  може  душі  окрилять.

Ти  лунко  струни  серця  зачіпаєш,
Як  журавлі,  що  у  блакиті  мрій.
Ти  своє  слово  гордо  промовляєш
Крізь  темну  ніч  і  бурю  —  до  надій.

Ти  прагнула  любити  і  творити,  
Хоча  нелегким  був  життєвий  шлях.
"Ні!  Я  жива!  Я  буду  вічно  жити!"  —
Твій  голос  все  лунає  у  віках.

І,  поки  в  серці  рідне  слово  ллється,
Йде  боротьба  за  український  край,
Душа  твоя  у  віршах  відгукнеться,
Ти  —  наша,  Лесю,  вічна,  так  і  знай!

25.02.2025  р.
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1034069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2025


Перше сонечко їжачка

     Їжачок  Топик  спав  довго-довго.  Він  згорнувся  у  клубочок  ще  восени,  коли  вітер  обтрушував  із  дерев  останнє  жовте  листя,  яке  м'яким  килимком  укрило  все  навкруги.  А  потім  прийшла  зима  і  все  навколо  сховалося  під  білою  ковдрою  снігу.  Все  в  лісі  затихло  в  довгому,  глибокому  сні.  
       Та  ось  одного  дня  щось  змінилося.  Спочатку  Топик  відчув,  що  стало  тепліше.  Потім  почув,  як  капає  водичка.  А  далі…  на  його  носик  впав  яскравий  промінчик!
Їжачок  поворухнув  вушками,  розім'яв  лапки,  потягнувся  і,  позіхаючи,  відкрив  очі.  Його  нірка  була  ще  трохи  темною,  але  світло  пробивалося  крізь  вхід.
—  Що  це?  —  здивувався  Топик  і  обережно  визирнув  назовні.
А  там…  рання  весна!  Сонечко  грайливо  торкалося  мокрої  землі,  на  гілочках  дерев  з’явилися  перші  бруньки,  а  під  кущем  вже  пробивалися  зелені  паростки  та  цвіли  прекрасні  перші  квіточки.
Їжачок  радісно  підставив  мордочку  сонячним  променям.  Йому  стало  тепло  й  затишно.
—  Нарешті  весна!  —  вигукнув  він  і  побіг  знайомитися  зі  світом  після  довгого  сну.
         І  з  того  дня  Топик  кожного  ранку  вітав  перше  сонечко,  яке  розбудило  його  після  довгої  зими.

23.02.2025  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033905
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025


Незвичайна сім'я

Жила  на  подвір'ї  незвичайна  сім'я:
Собака,  курчатко,  кошенятко  і  я.

Гавкучий  наш  Рудик  був  справжнім  сміливцем,
Курчатко  Пушинка  —  маленьким  шкідливцем.

А  киця  Маруська  все  гратись  хотіла,
Ганялась  за  хвостиком,  ще  й  муркотіла.

Ми  разом  гуляли,  стрибали,  співали,
І  з  часом  найкращими  друзями  стали.

Якщо  хтось  сумує  —  ми  разом  втішали,
Якщо  хтось  радіє  —  то  всі  танцювали!

Ось  так  на  подвір'ї  проживала  сім'я:
Собака,  курчатко,  кошенятко  і  я!

23.02.25р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2025


Любіть рідну мову

Любіть  рідну  мову,  як  матір,  любіть,
Вона  —  наша  віра,  надія  та  світло.
Вона  в  колисковій,  що  ніжно  бринить,
У  слові,  що  душу  зігріє  привітно.

Вона  пророста  у  весняній  росі,
І  грає  у  небі,  у  річці,  у  полі.
В  ній  ка́зки  бабусі,  легенди,  пісні,
І  слово  святе,  що  карбується  в  долі.
 
Не  дайте  згасити  її  промінці,
Не  дайте  розвіяти,  стерти,  забути.
Вона  —  наче  зорі  в  небеснім  вінці,
Що  кличуть  в  дорогу,  з  путі  не  звернути.

Любіть  рідну  мову,  шануйте  її,
Нехай  у  душі  вільно  піснею  лине.
У  слові  живому  —  коріння  землі,
І  в  серці  народу  пульсує  єдино!  

21.02.25р.
Світлина  з  мережі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1033780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2025