| Сторінки (4/331): | « | 1 2 3 4 | » |
Рассвет на Балхаше
Холодный воздух, замёрзший песок,
Холодным светом пылает восток,
Седою за ночь стала луна,
Инеем снежным покрылась она.
Мрачно темнеют груды торосов,
Вдаль потянулись хвостами заносы.
В бездне бездонной пленённые воды,
Рабство холодной унылой погоды.
Тени прибрежных пугающих скал,
Трещины, трещины-смерти оскал.
Кровью остывшей сердце отравлено,
Бьётся беспомощно, бьётся затравлено.
Звезды скучают на небе высоком,
За тёплым и знойным летом далёким.
За ночь уставший дурной ветерок,
Упал и прилег отдохнуть возле ног.
01.1985.© В. Небайдужый
Приозерск (Сары Шаган).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919825
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.07.2021
Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу
Дивлюсь в вікно і наче щастя бачу,
Майдан і Жінку, що злетіла в височінь.
Ось, ось від радості заплачу...
Висить Свободи велетенська тінь.
Задимлений Донбас і не покорені Карпати,
Чорнобиль злий, блакитно-білий Крим.
Моя земля, то наші батько й мати,
То наш для всіх, єдиний рідний дім.
Я твердо знаю, що за цим сплетінням,
За павутинням арматури й поворотами доріг.
Сидить неначе стовп під гордим ім’ям,
Наш Президент – Держави Оберіг.
Він пам’ята про все і наче “добрий тато”,
Канабіс роздає і землю продає,
І ворогові в очі загляда, неначе брату,
Хоч в голос страх сказать, хто ворог є.
Коли щось обіця, то зморшки йдуть по чолу,
Та репліками сіє невпопад,
Чекає оплесків, бо він “Слуга народу”,
Йому і Байден з Путіним й Макрон, ні кум ні сват.
Війну закінчить, то два пальці намочити,
Тарифи зменшити, то видаю наказ,
Коли ж всі кажуть, що важче стало жити,
Відповіда, Народ, йому то не указ.
І взагалі, обіцянка – цяцянка,
Як каже свита, Президент пожартував,
Казала Мендель - “приближена панянка”,
Він на увазі зовсім інше мав…
Дослухайтесь до нас, “народні слуги”,
Згадайте носієм хто влади Є,
Хто вас утримує та платить, жаль не по заслузі.
Бо знаєте, бува Господар, слуг поганих - бʼє…
© В. Небайдужий ,
М. Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Юрі море по коліна
Юра в масці і з трубою,
Що затиснув за губою.
Юрі море переплить,
Як два пальця намочить.
В Коблеве, вся риба знає,
Як уміло він пірнає.
А дельфіни й злий катран,
То для Юри є “братан”.
Допливе сам до Босфору,
Не потрібно Юрі фору.
Чи якоїсь допомоги…
Юра, він пловець від Бога.
© В. Небайдужий.
Селище Коблево , 2021.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2021
Живу как хочу
Живу как хочу-как хочу так живу,
Забыты задачи и вводные,
О! Как-же вы меня “задолбали”,
Ротные и взводные.
На все четыре стороны,
Хожу теперь без строя я.
И правду начальству сказать могу,
Сидя, а не стоя я.
Нет денег - зато свободы власть.
Придёт пора - заработаю.
Как жаль – не научен ни врать, ни красть.
Другой, одержим был заботою.
Теперь и всегда смело я.
На белое – скажу белое.
И личную точку зрения.
Я выскажу без сомнения.
03.1993.© В. Небайдужый
Г. Киев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919738
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.07.2021
ДОДОМУ.
Туди я хочу – де літо літнєє,
Де спеку цю забудеш там до дня,
Де взимку мерзнути привітнєє,
Чим тут, не гріючись у не свого вогня.
В той хочу рідний край, де плакав і сміявся,
Де ноги в кров збивав, ідучи по стерні,
Де досита я радістю впивався,
Де бачив те, що бачу тут у сні.
Та шлях туди далекий, бескінечна відстань,
Мій потяг щось не йде в той рідний бік,
І сивий той перон, то не для мене пристань,
І не зійти в те літо, в той пройденний рік.
Не злими муками душа моя отравлена,
І не дурманом туманних тих видінь,
Повинні знати Батьківщину, де вона,
Та памʼятать її, як пташки неба голубінь.
По світу білому, мов зерня сиротливе,
Століття своїм вітром носить нас,
Та на чужій землі коріння соромливе,
І знов летіть готові в котрий раз.
Напевно, все – таки, що всі надіються,
А не надіятись, тоді для чого жить…
Коли небудь, та їх бажання здійсняться,
Хоч не коріння, то кістки свої в ту ЗЕМЛЮ посадить.
©В. Небайдужий.
13.02.1982р. Сари Шаган.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
Три Явора – три прутини.
Мала мати три синочки
І одну єдину дочку.
Посадила мати й дочка.
Три маленькі яворочка.
Три дерева-три прутини.
Біля хати, біля тину.
Старший син-найбільший явір,
Середній-поменший.
А найменшому своєму-той що залишився.
Буде рости при порозі.
Й при широкій при дорозі.
Провіяли вітром зими.
Літа пролетіли.
Не втішиться мати дітьми.
Сини в світі сіли.
Виросли ті яворочки , піднеслись до сонця.
Мати синів виглядає, сидить у віконця.
Два найстарших-живуть разом,як і посадила.
До найменшого б злітала, та не дав Бог крила.
Як живеться мені мамо, далеко від дому,
Явір мій тобі лиш скаже і більше нікому.
Якщо вітер злий ламає, крутить, гне додолу,
То,недобе мені мамо,хочеться додому.
Листячко якщо зівʼяне, то хочеться пити.
Гусінь зла якщо посяде, не хочеться жити.
Та бувають дні веселі-приходить дозвілля.
Явір вкриється росою і розправить гілля.
Зашелестить тихо листям піснею моєю.
Заблищить роса намистом-радість над землею.
© В. Небайдужий
07.1982. Сари Шаган.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021
Сказка.
Про диких, предиких мальчишек и одну дикую девочку.
Сказка для дочери Алины..
Не знаю, правда или нет,
Но мне рассказывал мой дед,
Что много сотен лет назад,
Не был знаком детишкам сад,
И, потому их папы, мамы,
Детей воспитывали сами.
Был мальчик Эй, был мальчик ОЙ,
Была девчёнка Су.
Огонь кормил ветвями Эй,
Ой ковырял в носу.
Тогда игрались дети,
Не так как Светы, Пети.
Ведь люди жили не в квартире,
В том старом, страшном диком мире.
В пещерах жил тогда народ,
Холодных и сырых.
И очень, очень, очень,
Боялся тёмной ночи.
Да и не только ночи,
И день пугал их очень.
Вот там вон кочка, там овраг.
Пойми, где притаился враг,
А быстро повернись вокруг,
Увидишь злобный взгляд ты вдруг.
Да и не знали люди,
Что завтра с ними будет.
Садилось солнышко за лес,
Дикарь в пещеру быстро лез.
Ну а парадный выход – вход,
Камнями задвигал народ.
А кто останется снаружи,
Он станет никому не нужен.
Вот только хищники, те да,
Съедят его, вот в чём беда.
Про всё, про это дети знали,
И никогда не забывали,
Как только солнышко садится,
В пещеру надо возвратиться.
Им ноги перед сном не мыли,
Но ужином кормить, кормили.
Хотя годам так к двум иль трём,
Малыш и сам был дикарём.
И чем покушать, впрочем,
Он сам был озабочен.
Поэтому девчёнка Су,
Игравшись, целый день в лесу,
Не только прыгала – скакала,
Но и поесть не забывала.
Тогда питались дети,
Не так как Светы – Пети.
Никто им вкусный бутерброт,
Не подносил под самый рот,
И уж за съеденный обед,
Никто не обещал конфет.
Не кушали они печенье,
Не ели мёд, торты, варенье.
А что же ел дикарь – мальчишка?
Годилась ему в пищу шишка,
Годился яблонь диких плод,
Иль ягод горсть он бросит в рот.
И даже листья и цветы,
И то, чего б, не ела ты.
Могу сказать тебе я смело,
Что мог он скушать и улитку,
Как будто шоколада плитку.
И жирного червя, стрекоз,
И с носа даже, своих коз.
Птенцов на дереве увидит,
Их точно съест, а птиц обидит.
В болоте старого ужа,
Эй, скушал, даже не тужа.
А с солью, или же без соли,
Большой тут не играло роли.
Таким вот был мальчишка Эй,
Не прожигал он даром дней.
Не только сам он ел в лесу,
Но угощал девчёнку СУ.
Другое дело мальчик Ой,
Трусливым был, чуть что - домой.
Лишь солнышко касалось крон,
В пещеру с визгом прыгал он.
А в тот далёкий летний день,
Волчёнка принял он за пень.
Ведь малый, серенький волчёнок,
Что толстый, кругленький бочёнок.
Ой! Закричал от страха Ой,
Волчёнок поднял писк и вой.
Хотел поймать и съесть стрижа,
Упал, свалился на ежа.
Пошёл на ближнее болото,
Но там лягушек съел уж кто то.
Увидел, бегают мышата,
Но скушали мышат лисята.
Уставший и голодный Ой,
Тихонько двинулся домой.
За ним пошли и Эй и Су.
Темнело в древнем том лесу.
Ещё огонь дремал у входа,
Хранил огонь дикарь Нехода.
Когда то был он на охоте,
Увяз в тропическом болоте,
Приполз огромный крокодил,
Неходе ногу отхватил.
А стая с нетерпеньем ждала,
Она бы съесть его желала.
В те времена, моя подруга,
Без ног жилося очень туго.
Тут вот Алина в чём беда,
Забыл сказать я что тогда,
У женщин власть была в руках,
Мужчины ж, были в дураках.
Всем правила старуха Ма,
Решала всё она сама,
И тут бы в самый раз сказать,
Что Ма была Неходе мать.
Вот и поэтому Нехода,
Приставлен ею был у входа.
А все кто приходил домой,
Огню несли поесть с собой.
Несли огню и стар и млад,
Корягам был Нехода рад.
А что огонь для дикаря
Огонь горел не зря.
С огнём не так страшна и ночь,
И зверь бежит подальше, прочь.
И хорошо знал стар и мал,
Что днём огонь в пещере спал.
И лишь под вечер вместо шишек,
Костру давали есть дровишек.
Не думай, что девчёнке Су ,
На ужин дали колбасу.
Мне неизвестно что сьел Эй,
Вот только Ой, он всех быстрей,
Костей нашёл он старых склад,
И рад был, словно вырыл клад.
Бывало с вечера до дня,
Сидела стая у огня.
И не за чтеньем умных книжек,
Искали вшей у ребятишек.
Охотники копьё точили,
А мастера одежды шили.
Детишкам нравилось побегать,
А что ещё в пещере делать.
Но страх боялись, что же будет?
Коль солнышко взойти забудет.
Боялись молнии и грома,
В грозу сидели люди дома.
Я тут Алина поспешил,
И чуть людей не рассмешил,
Могла б сказать ты, что не знаю,
Я ничего про твою стаю.
Я расскажу тебе про стаю,
Всё что услышал или знаю.
В пещерах жили дикари,
Не ели правда сухари,
Не пили чай, кисель, компот,
Но полон был у них живот.
В очередях не было драк,
Всё тётям выдавали так.
И мясо мамонтов и шерсть.
И шкуры прочные, не счесть.
Не было “волосатых рук”,
Все волосатые вокруг.
Дикарь не знал где точно Юг,
Тогда тепло было вокруг.
Не был знаком им гастроном,
Дикарь не был знаком с вином.
И не дымило море труб,
Дикарь не был с природой груб.
Не дорожал у них табак,
Дикарь курить не был дурак.
Не беспокоил дикарей,
Шум музыкальный наших дней.
А жуткий шакалиный вой,
Казался песней им родной.
Но коль прожил ты 30 лет,
То жизни дальше тебе нет.
Вот я сказал тут слово «Год»,
Не мерял время так народ.
Не мог считать он и писать,
Чуть – чуть пытался рисовать.
Всё что дикарь увидит днём,
В пещере начертит углём.
Вот стая мамонта убьёт,
А Ма – всем мясо раздаёт.
А тут, немного погодя,
Нарисовали медведя.
Когда в горах прошли дожди,
Внизу большую воду жди.
Поэтому вот видишь, стоп,
Был нарисованный потоп.
Давно, когда то было время,
Жила не стая тут, а племя.
Мужчины как то на охоте,
Забили мамонта в болоте.
И начали они кутить,
Всем миром мамонта делить.
За речкой жили людоеды,
Всем приносили они беды.
Они владели тонким слухом,
И злым, звериным волчьим нюхом.
Охотники уже устали,
Когда враги на них напали.
Неравным, страшным вышел бой,
И лишь один пришёл домой.
Такие вот дела плохие,
Пришли в пещеру дни лихие.
А нам рисунки говорят,
Когда погиб мужской отряд.
С тех пор прошло дождей немало,
Детей в пещере мало стало.
Но если точным очень быть,
И вракой, чтобы не прослыть,
То только Эй, и Ой и Су,
Детьми и были в том лесу.
А злые горе людоеды,
Вершили дальше свои беды.
На них бы жалобу в ООН,
И пусть бы их “прижучил он”.
И хоть прошло дождей немало,
Но жить в пещере страшно стало.
У людоедов волчий нюх,
Унюхал человечий дух.
Под утро все в пещере спали,
Беды не слышали, не ждали.
Конечно, первым был Нехода,
Сражённый палицей у входа.
С врагами дрался он как зверь.
Я хоть не видел, но поверь.
Погиб огонь, в пещере тьма,
И только слышен голос Ма:
«Детишек надо нам спасти,
От людоедов увести,
Ты будешь старшим в стае Эй,
За камнем выход есть, быстрей.»
Там был не выход, а нора,
Ушла от смерти детвора.
И снова Эй и Ой и Су,
В ночном враждебном им лесу.
Там впереди звериный рык,
Врагов победный сзади крик.
В кустах какая то возня,
Но Эй мужик, не размазня.
«Нам надо скрыться, враг не ждёт.»
Все молча двинулись вперёд.
Наш Эй не выпускал из рук,
Колючий, прочный, острый сук,
«Врагам мы сможем отомстить,
И племя сможем возродить.»
Ну а пока, подальше, прочь,
Во тьму, неведанье и ночь.
Уйдём в неведомые горы,
Оставим здесь мы наше горе.»
С востока солнышко проснулось,
Лучами детям улыбнулось.
Ушли, забыли все тревоги.
Устали беглецы с дороги.
На берегу речушки Аб,
С большим дуплом рос баобаб.
Наш Эй решил здесь отдохнуть,
И вместе всем в дупле соснуть.
Уснули крепко, но в обед,
В дупло забрался муравьед,
Но Эй теряться не привык,
Схватил он зверя за язык,
А смелая девчёнка Су,
Как треснет зверя по носу.
С большого страху мальчик Ой,
Дал муравьеду в бок ногой.
Короче, этот муравьед,
Пошел героям на обед.
Детишки от еды устали,
И вновь в дупле уютном спали.
Прилёг на мягкую ладонь,
Никто не будит наших сонь.
Подвёл героев сладкий сон,
Надолго убаюкал он.
Сильнее нет воды на свете,
И в этом убедились дети.
В горах в то утро сильный дождь,
Вдохнул реке дремавшей мощь.
И старый древний баобаб,
Потоком смыт был в речку АБ.
Стонали горы, камни, скалы,
От ветра выли перевалы,
Большой дуплистый баобаб,
Как плот поплыл по речке АБ.
Эй запретил кричать, реветь,
Осталось мокнуть, ждать, терпеть.
Два раза солнышко вставало,
Воды в реке не убывало.
Река побольше стала –шире,
Другой такой не было в мире.
Но вот устав бежать, поток,
В долину плот тот приволок.
И у излучины реки,
Камнями был зажат в тиски.
В долине травы, лес дремучий,
В лесу летают птицы тучей.
Детишки наловили птиц,
Набрали вкусных их яиц.
И хоть и страшно, и устали,
Пошли в неведомые дали.
Вокруг зелёные лужайки,
По ним попрыгивают зайки,
Трава растёт, цветы, простор,
Не виден страшный, злобный взор.
И только там вдали завеса,
Из старого чужого леса.
Конечно, в лес идти им страшно,
Эй твёрдо знал - в лесу опасно.
Но им же надо где то жить,
Укрыться как то, как же быть?
И тут как раз под эту пору,
Увидел Ой барсучью нору,
Опять решил всех обхитрить,
И показать всем свою прыть.
Змеёй скользнул он в узкий лаз,
И быстро скрылся прочь из глаз.
Когда непрошеные гости,
Бывает, им ломают кости.
Из- за визита в свою норку,
Барсук устроил Ою порку.
От боли Ой давай кричать,
На помощь Эя громко звать.
Схватил Эй Оя за щиблет,
И вытащил на белый свет.
Барсук за Оем так погнался,
Что сам в ловушке оказался.
Ему сучком вспороли брюхо,
И в драке оторвали ухо.
Ты можешь мне сказать ,
«Что нет, из барсука плохой обед.»
Но помнишь, раньше на обед,
Сошёл им даже муравьед.
Барсук вкуснее муравьеда,
И тем желаннее победа.
В барсучьей шкуре юной Су,
Уютней станет в том лесу.
«Нору разроем мы пошире,
И будем жить там в тесном мире.»
Так быстро Эй решил за всех,
Одобрил Эя дружный смех.
Конечно, временный приют,
Не создал тёплый тот уют.
Не жил в норе огонь у входа.
Где взять огонь, знал лишь Нехода.
Бывало любопытный зверь,
В ночи свой нос просунет в дверь.
Но острый Эя сук по носу,
Всегда давал отпор барбосу.
В норе прижились вши, козявки,
Клещи, какие то пиявки.
Жильцам ночами было душно.
Но всё же, дети жили дружно.
Подрос, сильнее стал и Ой,
Бесстрашен стал, владел собой.
Конечно – Эй почти вожак,
Хитёр, силён, на всё мастак.
Су стала выше и стройнее,
Красивой и лицом светлее.
Все вместе шли они лугами.
Поесть что, брали под ногами.
В долине множество зверюшек,
Зайчат, мышат, больших лягушек.
А как то раз большой питон,
Решился Су похитить он.
Он обвернул её винтом,
Достать старался мерзким ртом.
Но чудище не знало видно,
Как друга потерять обидно.
Су громко начала кричать,
Удав сильней тиски сжимать.
Тут кликнул клич мальчишка Эй:
«Готовся к бою Ой быстрей.»
Был страшен бой, был крик и вой.
И в том бою сражён питон.
А через три дня сьеден он.
Спросить ты можешь,что за месть?
Чуть что увидел, сразу сьесть.
Такой порядок был тогда,
Попозже и сейчас, всегда.
В том и была когда то месть,
Чтобы врага убить и сьесть.
Ты слышишь, часто говорят,
Что и сейчас людей едят.
А чтобы всё - таки ты знала,
Что может есть и наша мама.
Когда меня начнёт ругать,
Я ей в ответ могу сказать,
«Ты милая два битых дня,
Без устали “грызёш ”меня.»
Сменялись дни, темнели ночи,
Но дети не скучали очень.
И если б время то сейчас,
Они б пошли бы в пятый класс.
Дикарь мальчишка и без классов,
К двенадцати годам был асом.
Хотя и был он очень диким,
Но грех его в том невеликий.
Для ископаемых времён,
Был всё ж учёным сильно он.
И хоть был целый день в бегах,
Он знал, чем пахнет друг, чем враг.
Куда добычу бить копьём,
И на кого идти вдвоём.
Знал где, когда, кого бояться,
А где быть смелым, стойко драться.
Он был умом сильнее зверя,
Хотя никто тот ум не мерил.
Сейчас придумали задачи,
Не сдашь экзамен - слёзы-плачи.
Тогда ж - победа или смерть.
А кто желает умереть?
Мы диких правнуки, их дети,
И до сих пор живём на свете.
1986. ©В Небайдужый
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919559
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.07.2021
Можливо, є щось спільне з ювелейними подіями Ротару…
Автор.
До ювілею Героїні…
Здуріла зірчата небога,
Рішила людство здивувать.
За бороду схопивши Бога,
В Лівадії потанцювать.
Зібралось панство, як годиться,
Співочих та горластих рил.
І в гарному вбранні вдовиця,
Не бачить ніг, не чує крил.
Хто кугутом волав горлатим,
Хто бекав, як козел рогатий,
Хто бугайом ревів, як звір
На весь святий музейний двір.
Як тій синиці захотілось,
Щоб море чорне загорілось.
Ото і тут так, нашій цяці,
Брудні зробити, дикі танці.
Народу, правда то нелюбо,
Та хіба вбʼє телятко дуба.
А що ж закон? Закон як дишло,
Як сильні звернуть, так і вийшло.
А що ж еліта? Та мовчить,
Сваритись бач, їй не кортить,
Лиш ті по мишачи пищать,
Кому не вдалось там бувати,
Й на паперті потанцювати.
07.08.2007р.© В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2021
В Одесі.
Намочивши в морі ноги,
Та втомившись загорать,
Вийшов в ранішнюю пору.
По Одесі погулять.
По Приморському бульвару,
Аж до Пушкіна дійшов.
І на площі, де міськрада,
Дивний вказівник знайшов.
На стовпі табличок купа,
Ось Москва і є Стамбул,
Є Пірей, Марсель є Дупа.
Лодзь, Любляни, Ліверпуль.
Відстань вказана і напрям,
Ну, щоб знать куди іти,
Та мандрівникам без страху,
Шлях додому, щоб знайти…
Як в Нікозію, Геную, в Балтімор дорога йде.
Стоп! Питаю в одесита,
А табличка Київ, Де???
Як киянин, із Одеси,
Шлях до Києва знайде???
Одесит не довго думав,
Відповів мені – Де? Де?
Я не сам таке придумав,
Язик до Києва веде.
Наші славні одесити,
Ви любіть Москву і Брянськ,
Тут нема де правди діти,
Київ - треба поважать...
Катерину шануєте,
Згадуйте і Рішельє,
Та на лобі закарбуйте!!!
Що Столиця, Київ – Є!!!
13.07.2021. © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2021
Мамі.
Десь за гором, та за долом
Де тепло й затишно.
Виноградні ростуть лози,
І старезна вишня.
Там в дворі горіх гіллястий,
І роса намистом.
Розпочнеться день сріблястий,
Сонце сходить чисте.
Де вряди –годи до купи,
Діти всі зійдуться.
Та до матері своєї,
Знову всі зберуться.
Там в дворі, що при дорозі,
Кожен день чекає,
Та за хату, що на розі,
Мовчки виглядає.
Прикладе до серця руки,
Та молитву мовить,
За кожного терпить муки ,
І до Бога молить.
Під хатою стара груша,
А при ній криниця,
Летить-спішить сина душа,
Матері зʼявиться.
Добра мамо, рідна мамо,
Теплі Ваші руки.
Ви за нас терпіли –знамо,
Наші біль і муки.
Припаду до рук стареньких,
Загляну в обличчя.
Я до ніжок мами – неньки,
Біжу поклониться.
©В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021
Колокол
Был колокол не Царь, не Бог,
Но многое воспеть он мог.
Ударами под Благовест,
Веками радовал невест.
В часы суровых, злобных дат,
Народ на вече звал набат.
Он мог Трезвон и Перезвон.
Весёлый Праздничный напев,
Брал перебором нараспев.
Рыдая медью, плакал бас,
Веками, сотни, а не раз.
И в Чаше, серебром язык,
Мир звуком сотрясать привык.
Его святой молитвы звук,
Творенья Мастера был рук.
На колокольнях и в зводниц,
Висел он гордо, а не ниц.
Пронёс в нутре он предков глас,
Из глубины веков для нас.
Он пережил набег орды,
Огни пожарищ, дни беды..
Поляк, француз, татарин, гот…
Не закрывал свой медный рот.
Силён и величавый дух,
Он не был сломлен, не потух.
Веками под его набат,
Вставал Народ, за Брата Брат.
Из разных вер и разных рас,
Объединял в единый класс.
Но лопнул Колокол, и - враз,
Стал хриплым и невнятным Глас.
Угасла светлая Звонница,
Как повержённая зеница.
Разорвалось нутро, не способно звучать,
Только может, рыдая скорбно, гневно кричать.
Нет согласия в звуках, не способны звучать,
Могут стонущей медью, тихо плачем брынчать.
Потому как Звонарь, раскачал не язык,
Не умел, да и просто к делам не привык.
Стал раскачивать колокол, чашею бить,
Лопнул Колокол, словно хрупкая нить.
Пономарь был не мастер, а “деляга” и врун,
И вдобавок, да просто пустой говорун.
Натворивши делов, он пустился в бега,
Где то славит словами чужие брега.
Разорвалось нутро, не способно звучать,
Только может, рыдая, скорбно, гневно брынчать.
© В. Небайдужый
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919398
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.07.2021
Случай в районе.
О временах перестройки.
В конце очередной недели,
В райкоме страсти закипели.
С обкома был приказ отдан,
Чтоб срочно был разослан план.
В районе был колхоз «Заря»,
Была газета «Пишем зря».
И в спешке секретарша Люся,
(Здесь ошибиться не боюсь я),
Вопрос что для села – в газету,
Газетный же - ушёл в колхоз.
Ну и пошёл, поехал воз…
Редакционный коллектив,
Активен был и не ленив.
А надо было обсудить,
Чтоб в практику затем внедрить,
Поля как лучше распахать,
И больше зерновых собрать.
Решили всё наскоком,
Зажаты жёстким сроком.
Редактор был большой мастак,
Занёс он в протокол всё так:
«Что хоть паши, а хоть не трожь,
То вырастет на поле рожь.
А если плугом в грунт зарыться-
Пшеница тут заколосится.»
В селе же свой вопрос решать,
Пришлось правление собрать.
Взял слово председатель Тит.
Он в кресле много лет сидит.
«С райкома партии сейчас,
Получен вот такой наказ,
Вопросы секса обсудить,
Единогласно – осудить.
Давайте же, все дружно, смело,
Активно примемся за дело.»
И выступил пастух Иван,
Короткий был доклад им дан.
«Товарищи! Колхозный бык,
лизать п…у коров привык».
А конюх - Венька Маковей,
Тот громко ляпнул от дверей:
«Наш племенной то жеребец,
пытался поиметь овец,
А вот пегая кобылица,
Барану откусила яйца».
Тут поднялась свинарка Машка,
Ей слово хошь, не хошь, а дай- ка,
В застойные те времена,
Ударницей была она.
«Я по партийному скажу,
прикроем путь мы блядежу,
А секс, не скотское то дело,
Меня за сердце аж задело,
Где это видано чтоб хряк,
За сучкой бегал как босяк».
Зав. птицефермой Иванова,
Та выдала всего три слова,
«На петуха напущен дур,
И больше он не топчет кур».
Сказал со вздохом рыбовод,
Хранитель всех колхозных вод.
«Что говорить, когда карась,
К лягушкам плавал как - то в грязь».
Ну здесь не протокол, а стон.
В район с нарочным послан он.
Мораль, вы скажете, мораль,
А разве времени не жаль.
Нам если сесть и разобраться,
То надо плакать, не смеяться.
02.1987.© В. Небайдужый
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919348
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2021
До Моря.
Дороги хороші, в кишені є гроші,
Ми їдем на море гулять.
Не київське плесо, ми їдем в Одесу,
Щоб в Чорнеє море пірнать.
Хтось каже – негода, чи буде погода?
Що Чорнеє море горить…
Що злая синиця, летить з-за кордону,
Та й хоче його підпалить.
Двигун не підводить, колеса не зводить,
Під днищем кардан не гримить…
Ми їдем в Одесу, ми їдем до моря,
Піймать щоб щасливую мить…
До моря далеко, на вулиці спека,
Так хочеться в море пірнать.
Тисну на важіль я, ногою в кросівці,
Щоб “газу” автівці додать.
Бистріше, до моря, до хвилі , до бризу,
Бо там же така благодать…
Хоть кажуть..
Там плавають палки чуми та і спори холери…
Там сточнії води пливуть,
Ще кажуть, зараза там вільно так ходить,
А люди від “ковіду” мруть.
А іншії кажуть, якийсь там корабль,
Втопив косметичні масла.
То гарно, мабудь, будем плавать без “лодки”,
Ще й нам не потрібно весла.
Такий моціон, отже, майже він повний,
Ще як і в Аль Шейхі, для нас безкоштовний…
Ліворуч керма, ячмінь колоситься,
Праворуч – пшениця колоссям хвалиться…
Попереду льон, синню пада з небес,
Пташки десь щебечуть – не чути колес.
А он і Одеса, з туману воскресла,
Ой, як же пірнути кортить….
Ось море, не чорне воно, а зелене?
І зовсім воно не горить.
І в морі немає ні вод ні холери,
А люди від хворі не мруть,
До того ж, не всі вже й маски одягають,
І дуже щасливо живуть.
12.07.2021 © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2021
Вітерець.
Біжить по полю вітерець,
От такий він молодець.
Куряву здіймає, трави нахиляє.
Бігає де схоче та поле лоскоче.
Колоски обдув, бо спека,
Хоч жнива вже й недалеко.
Трішки підсушив травичку,
Бурячку підсмажив гичку.
Допоміг він пташеняті,
На крило могло щоб стати.
З братом, лоба в лоб зіткнувся,
Сил набрався, не спіткнувся.
Знов як дзиґа закрутився,
Та й до лісу покотився.
Так котився він, крутився,
А у лісі загубився.
04.07.2021 © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021
Володе.
(Памяти моего товарища, Капитана второго ранга).
Кто у привычного корыта,
Едят и пьют всегда досыта.
Сказать те могут, что за вздор,
Нёс Вова Кунец – Командор.
А вот его скупой рассказ,
Мне удалось услышать раз.
Мы были с ним тогда при деле,
“Служили” вместе в квартотделе,
И часто в тесном кабинете,
Что б Зам. коварный не заметил,
Мы разливали на двоих,
Но не о том сейчас мой стих.
Я будто с ним ходил в походы,
И бороздил чужие воды,
В подлодке в бездну опускался,
Мне было страшно, я боялся.
Боялся мёртвой толщи вод,
Когда сжимается живот,
Через торпедный аппарат,
Наверх и к жизни выйти рад.
Светила темнотою смерть,
И там волнуется не твердь,
А злой февральский Лаперуз,
На шею вешает свой груз.
До берега 12 миль,
Не одолеть их даже в штиль.
Погибло 20ть, выжил он,
И целовал холодный бон.
ПЛАРБ затаился, он не спит,
Дежурство боевое бдит.
Под толщею нам чуждых вод,
Живёт советский в нём народ.
Из щелей капает вода,
Но это, в общем, не беда.
Ведь Командор и приберёг,
Комплект резиновых сапог.
Вот худший случай, две беды,
Для чая в лодке нет воды.
Соляркой пахнет суп и чай,
Чтоб не объесться невзначай.
И освещенье режет уши,
Матросским потом травит души.
Так хочется наверх подняться,
И грудью воздуху отдаться,
Воды морской из губ лизнуть,
На белый свет чуть, чуть взглянуть.
Но велено не расслабляться,
Три месяца не подниматься.
В промёрзшем городке закрытом,
Людьми и богом позабытом,
Ждут, может, дети и жена,
А может и не ждёт она???
Все за плечами океаны,
Но плохо заживают раны,
Души израненной седой,
Просоленной морской водой.
На якоре сейчас моряк,
Зашхерился и словно рак,
Сидит в своём домашнем море,
На пенсии, а не в дозоре.
Наград своих иконостас,
Показывает каждый раз.
Морскою дружбой дорожит,
Ни перед кем он не дрожит.
01.01.2004г.© В. Небайдужый
Капитан второго ранга - Володя Кунец ,
умер от лейкемии в возрасте 49 лет, в далёком 2007 году.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918692
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.07.2021
“Студенту”
Ты спросил, почему я так быстро одел,
На погоны Звезду себе третью?
Ты “студент», ты меня не поймёшь,
Нет, “студент”, я не в маршалы мечу.
Для тебя непонятна команда “Подъём!”,
Что как гром среди ясного неба,
Пепелила мне сны беспощадным огнём,
А поспать так хотелось, как голодному хлеба.
Да, не нюхал я запах медовых тех рощ,
Где ты с девушкой шёл, и пиджак нараспашку.
В это время, быть может, хлестал меня дождь,
Может быть, что я чистил картошку.
Сам я шил и стирал, за собой убирал,
Шёл по улице не без оглядки.
От патрульных собак, я не раз удирал.
Ты - же бегал спокойно на блядки.
Ты не сравнивай юность свою и мою,
Ведь ты жил возле мамы и папы,
И “балдел” там, как праведник в божьем раю,
Я сбивал на плацу свои грешные лапы.
А звезду поспешил прикрепить потому,
Чтобы видел “студент” и сверхсрочник,
Чтоб неясностей не было здесь никому,
Вот идет офицер- он Бессрочник.
08.1981. © В. Небайдужый
Пояснення: Студентами називали офіцерів строкової служби, які були призвані після закінчення ВНЗ та отримали військове звання - лейтенант.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918607
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.07.2021
Мой сын
Мой сын много лет пробивался на свет,
Как я тебя ждал, а тебя уже нет,
Вот маму твою я под руку веду,
А сам я иду, но как будто в аду.
И слушаю-слышу пустой разговор,
Он бьёт меня в сердце - лавиною с гор,
Сынок, ты сегодня навеки умолк,
А ведь очень скоро родиться б ты мог,
И что-то такое б для нас лепетал,
По комнате бегал, пока б не устал.
А может, пригрел бы на старости лет
Но злой инструмент сказал тебе “НЕТ!”,
Мой сын, ведь тебя я ещё не любил
Но я бы тебя никогда не убил
Ты – если б при жизни своей голодал
Я в б пищу тебе, свое б сердце отдал.
03.04.1995.© В. Небайдужый.
Мій син.
Мій син, народитись ти скоро вже міг,
Чекав я тебе, вберегти все ж не зміг…
Ось маму твою я за руку веду,
А сам відчуваю, як в пекло іду.
Розмову я чую пусту, невпопад,
Що бʼє мене в серце, як з гір камнепад.
Синок, ти сьогодні навіки замовк,
До білого світу закрився “замок”.
А скоро на світ народитись ти міг,
І чули б ми “топіт” твоїх малих ніг.
Кімнатою б бігав та щось белькотів,
Поки не зморився, чи їсти б схотів.
А може пригрів би у старості дні,
Та злий інструмент, сказав тобі: “НІ!!!”
Мій син, я тебе навіть ще не любив,
Але я б тебе нізащо і не вбив…
Якби ти в житті, не дай Бог голодав,
Я б в їжу тобі, своє серце б віддав.
03.04.1995.© В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021
Багато мною випито.
Багато мною випито, ще й випито до дна,
Гірких, та і солодких чаш вина..
Ніщо не радує, не радість і не сміх,
І не кружляє голову успіх…
Немає заздрості до ворогів та їх удач.
І не турбує слух дитячий плач.
Не обпікає рук холодний лід,
Геть не солодкий в моєму роті мед.
Пташки співають сумно, невпопад,
І зовсім не дивує зорепад..
Багаття не дає тепла, та й навіть дім,
Дає мені не те, що іншим, всім.
Кругом якась журба, куди не кинь,
І не лякає навіть смерті тінь.
Якась настала нездорова мить,
Що раптом, нецікаво стало жить.
Я, наче є, здається, що нема,
Невже це все, і вічная зима?
Ні, чоловіче, ти вперед дивись.
Життя і є ота щаслива Мить.
06.2019 р. © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Парад
Послухать вас, то зовсім подуріли,
А може, що такими ви і були….
Вже котрий день, як “приторний” смаколик.
На всіх ТВ ваш примітивний ролик…
Про те і як дівчаток на парад,
Чи на підборах виводити, чи так.
Чи можете трусики у бідних перевірте,
То буде геть пристойно, тож повірте.
І взагалі питання, а який “мудак”,
Та і навіщо з жіночок знущається він так.
З поконвіків , парад, то демонструє силу,
А не Оксану, Настю чи Галину.
В Державі трапилось з чоловіками щось?
Чи всі вже призвані, всі діючі в ООС??
А може всі під ліжками засіли,
Та бережуть себе щосили.
То з Гімну познущалися, то знову,
Нам пропонують подивитись нове шоу.
Коли на Сході грім війни гримить,
В Державі цирк потрібно припинить.
02.06.2021 © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Мала Батьківщина
Чи совість десь, чогось проснулась,
А вже проснувшись, схаменулась.
Та стала мучити - довбати,
Та так, що вже й вночі не спати.
Питає: Що мовчиш людино?
Либонь забув, що є Єдина,
На всій вселеній, всій Землі,
На Сонці, Світлі і у Млі.
Що є Єдина Батьківщина.
Це те село - де ти родився,
На світ цей Божий там зʼявився,
Де перший раз почав волати,
І груди мамині сосати.
Пізнав, що цей великий світ,
Не лиш до Батьківських воріт.
То ж голосно, для всіх скажи,
І всьому світу докажи.
Що є Найбільша Батьківщина.
Бо навіть жаба он кво-коче,
Бо теж хвалитись мабуть хоче,
Болотом. І не чиїмось.
А ми себе соромимось.
Бо є Найкраща Батьківщина.
Чого ж соромишся селюче?
Ти бачив світ, та те болюче,
Стернею що кололо пʼяти,
Ти знаєш це, чужим не взнати.
Бо то є Рідна Батьківщина.
А може ти забув свій рід?
І трав весняних первоцвіт?
Коли в чужих краях тинявся.
З людьми своїми геть не знався.
Забув Найбільшу Батьківщину???.
Ні – знаю й люблю свій Народ,
І чую “ґвалт” весняних вод,
Акацій білих первоцвіт,
Я плоть як є – селянський рід.
Бо є Єдина Батьківщина.
Село на перехресті балок,
Ту гору де займався ранок,
Ті сонячні ясні світанки,
Вітрів ті куряви і танки.
Бо в тій Єдиний Батьківщині:
Жили Куряни і Москвити,
Смоляни, тай чому не жити,
Були зі всеї УкраЇни,
Ще й молдавани і румини.
Була Єдина Батьківщина.
Всі пережили лихоліття,
Найбільшої біди століття,
Полковник був і був комбат,
Зі ста дворів – два ста солдат.
Бо була Спільна Батьківщина.
Був свій поет і свій художник,
Був шорник, геній і “сапожник”.
Був свій бандит і був свій злодій,
Веселих автор був пародій
Але то все одна сімʼя,
І в ній жили і ти і я.
То була Добра Батьківщина.
Пропала Батьківська оселя,
І прахом стала біла стеля,
Пішли джерела із криниці,
Не стало чистої водиці,
І лиш на старому “погості”,
Дідів там наших тліють кості.
А люди, рідні і знайомі,
Тепер нам зовсім невідомі.
О наші люди, добрі люди,
Де ви тепер, тепер ви всюди.
Де ти, Єдина Батьківщина???
04.03.2005г. © В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021
По итогам общения с моряком дальнего плавания,
во времена позднего СССР.
Резиновая Маша
Вам расскажу не быль, не сказ,
А просто маленький рассказ.
О том, как на торговом судне,
Суровые проходят будни.
Не будет слов о героизме
На этот раз - об онанизме.
Там капитан, вопросов нет,
Был пьяница и импотент.
Старпом, без шума-гама, тихо,
На кухне трахал повариху.
Вот штурман всех сильней на свете,
Любил просиживать в буфете,
Держаться за большие сиськи,
Красивой девушки Лариски.
Не буду врать, но их главмех,
Жил как-то странно, без потех.
Второй помощник был мальчишка,
И не бог – весть, какая шишка…
Страдал весь бедный экипаж,
Страдал и мучился, ну - АЖ!!!
Дрочили дружно в туалетах,
На баках ютах и в буфетах.
Вот так и жили тихо, стойко,
Но вдруг явилась перестройка.
Сначала как-то так несмело,
Но кто-то слух пустил умело:
Что, мол, Политбюро решило,
Полулегально разрешило…
Была как будто телеграмма,
И даже будто шифрограмма.
Всему, мол, экипажу что б,
В ближайший порт, зайти в секс - шоп.
Злой капитан, а помполит,
Ругается, и всем велит,
Не верить слухам, а матросам,
Советует заняться кроссом.
Но слух не меньше стал на том,
А рос быстрей, чем снежный ком.
Возникла вдруг не почва – грунт,
Ещё чуть-чуть, и грянет бунт.
И что б решить такой вопрос,
В Москву шлёт капитан запрос.
На судне том служил радист
Хитёр, хоть с виду неказист.
Ответ он сочинил умело,
И приподнёс начальству смело:
“Не время кланяться догматам,
Для секса всё купить ребятам”.
И вот на “чёрный” континент,
Советский наш ступил клиент.
Крутил товар и так и сяк,
Ну, вещь чтоб выбрать, не пустяк.
Доволен тем, что всё в пакете,
Счастливей, всех и вся на свете.
И продавец ему в придачу,
Цветных гандонов дал на сдачу.
Конечно, и смешно и грех,
Пакет один, один на всех…
Нет, не привык народ наш спорить,
Народ привык наш экономить.
Ну а когда пакет открыли,
То от восторга дружно взвыли.
Была резиновая “Маша”,
Была вся чёрная-не наша.
Лицо и ноги бедра грудь…
И главное - жива как ртуть.
Сначала “трахал” комсостав,
От жизни половой устав.
“Тянули” “Машу” машинисты,
Потом помучили связисты.
Слегка испачкану в мазуте,
В спецкойке, трахали в каюте.
А кто-то в Красный уголок,
Однажды “Машу” приволок.
И на виду у Ильича,
Толпой е…и сгоряча.
Потом резиновую “Машу”,
Пусть чёрную, теперь уж нашу.
Домой, в родной приписки порт,
Привёз корабль, собою горд.
Вот-тут то всё и прояснилось…
Такое в страшном сне не снилось.
Пришли сдаваться и не часть,
А всей командой в медсанчасть.
Для объяснений путь недолог,
Диагноз ставил венеролог.
По две заразы на конец,
И каждый получил, подлец.
Все стойко “Машу” покрывали,
И долго так - не выдавали.
А всё ж нашли, собаки “Машу”,
И – ликвидировали, нашу.
МОРАЛЬ: страна хоть не богата,
Не надо жадничать ребята.
Не надо экономить боны,
А лучше покупать гандоны.
01.11.1994р.© В Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918391
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2021
Маринка
Народила донька, та маленьку дочку,
Не кричить, не плаче – спить собі ніврочку.
Лиш тоді проснеться, щоби всі віддали,
Що їй замнеться, та й не забували.
Очки як гудзинки, шовкове волосся,
В день життя щасливий, ти у нас знайшлося.
Щось хапають ручки, й сновигають ніжки,
Не спіши маленьке, підрости ще трішки.
Кривить губинятка, моє немовлятко,
Щоб не загубились її мама й татко.
Щоби мами груди і солодку моню,
І в ночі і вранці накормили доню.
Коли щось побаче, писне чи заплаче,
Дуже лагідненько, котенятко наче.
Червоніють щічки, і вночі і днинки,
У моїй гарнюній, внученьки Маринки.
Я дивлюсь в надію, внученьці радію
Вдень, вночі і в ранці отакій малявці.
Підростеш ось трішки, щоб зміцніли ніжки,
Й підеш від хатинки, на свої стежинки.
Вам мої ви рідні, добрі побажання,
З святом, всім здоров’я й щирі привітання.
Дід Валєра.
08.03.2011р. В.Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
Загубилася Марійка.
Десь згубилася Марійка,
Втрата то, а не копійка.
Ще немає її досі,
Мабуть заблукала в лісі.
Між трьох сосен серед дня,
Заблукало бісеня.
Дружно кинемо гуляти,
Всі Марійку йдем шукати.
Кличем знову, знову й знову,
Гей Марійко! Йди додому.
В цьому лісі стільки бід,
Бродить чи живе ведмідь.
Можуть там і злі вовки,
Заповзти під ялинки.
Ходить ще руда лисиця,
Їй також чомусь не спиться.
Виглянь дівчинко хоч трішки,
Ми дамо тобі горішки.
Гей Марійко, ми благаєм,
Не ходи сама ти гаєм.
Не лягай спать на травицю,
Бо недобрий сон присниться.
В дім іди, твої подружки,
Зачекалися подушки.
Дома тобі баба й дід,
Зготували вже обід.
Каша, борщик, бутерброд,
Ще й компотик тобі в рот.
Є ще чорная ікорка,
Але зʼїсть її Єгорка…
Швидше , швидше вибігай,
Єгорці все не віддавай.
Тож почула нас Марія,
Та прибігла до подвірʼя.
02.05.2021. © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
Борщик
Щоб смачний зварити борщик,
Ти візьми Марино горщик,
Чисто вимий з милом ручки,
З бурячка відрізуй гички.
На голівку вʼяжем хустку,
Та візьмем хрустку капустку,
Ще потрібна нам морквинка,
Невеличка цибулинка.
Помідори перезрілі,
Справні рученьки – умілі.
Гострий ножик – різачок,
Щоб нарізать бурячок.
Де - хто смажить, інші так,
Кидають в окріп буряк.
Ще раніш, звари квасольку,
Скільки? Кожному на дольку.
Потім, кидаєш картоплю,
Ще й капусти трохи втоплю.
Ось отак ми куховарим,
Все оце довгенько варим.
Поруч смажимо засмажку.
Що? Втомилась? Мабуть жарко?
На олійці, чи на смальці,
Обережно! Спалиш пальці!
Дрібно ріжеш цибулину,
Масло кинь, вершків краплинку.
Подрібни тертям морквину,
Перемішуй, сковтуй слину.
Перчик – той, що солоденький,
Кинь в засмажку – хоч маленький.
Добре справишся, нівроку,
Доливай з томатів соку.
Борщик всім оцим заправиш,
Ти майстерно куховариш.
Часничку додай зубець,
Ти Маринко – молодець.
Ложки наші де? Черпак?
Всім обідать буде смак.
Бабу й діда, маму й тата,
Чим багата наша хата.
Добрий борщ, мʼякі пампушки,
Щоб позаздрили подружки.
Пригощай, всіх накорми,
Щоб усі раділи ми.
24.03.2021 © В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
Стройова пісня учнів СЗЗ “Словʼянська гімназія”, для участі в змаганнях “Джура”.
Ми діти козацької слави,
Під стягом Слов’янських чеснот,
Пліч - опліч, гуртуємось в лави,
Для штурму Державних висот.
Приспів
Вперед! Вперед! Вперед за Україну!
За рідну, добру матінку свою.
Хай голосно для всіх ця пісня лине,
Йдемо разом в згуртованнім строю.
Нас сурми історії кличуть,
Державу свою боронить,
Ми вірим – вороженьки згинуть,
Настане щасливая мить.
Приспів
Вперед! Вперед! За славну Україну,
Йдемо, йдемо в учнівському строю,
Вперед! Вперед! Вперед за Україну!
За рідну, добру матінку свою.
Гей! Гей ! Гей!.
© 2019 рік. В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
З Північного Сходу двоголовий орел,
Знову готує нам еСеРеСеР.
Та від Донбасу й до сивих Карпат,
Боронить Батьківщину Український солдат.
Приспів
І наше гасло, навчайся вчасно,
Країну рідну боронить.
Щоб дати відсіч, ворожій силі,
Коли прийде тривожна мить.
Чорная сила з мечом, що прийде,
В землі українській погибель знайде.
Бо від Чорнобиля до Криму й Карпат,
Береже Україну, наш мужній солдат.
Приспів
Тож наше гасло, готуйся вчасно,
Країну рідну боронить.
Щоб дати відсіч, ворожій силі,
Коли прийде тривожна мить.
© 2019 рік. М. Київ.
В. Небайдужий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021
По стране несется тройка,
Миша, Рая, Перестройка.
Как – то жили, не тужили,
Хлеб жевали, водку пили.
Кто ловил селедку в бочке,
Кто в лесу сидел на точке,
На “ядреную” на кнопку
Разместив спиртяшки стопку.
В производстве не застой,
С виду наш народ простой.
Видит лишь одну заботу,
Как бы выполнить работу.
Вся в ударниках держава,
Партии, портретам слава.
Мир не в шелковой рубахе,
Мир держали в жутком страхе.
Но несется дальше тройка,
Миша, Рая, Перестройка.
Понеслись по свету кличи,
Прекратить хвалу и спичи.
Мол, неправильно живем,
Дышим, ходим, спим, жуём.
В пропоганде есть изъян,
Спит народ, народ то пьян.
Водку мигом отобрали,
Что разбили, что изъяли.
Но бурлит толпа с похмелья,
Нет уж пьяного веселья.
И во всем и в мире мнений,
Много толков и сомнений.
Неспокойны ихни мэры,
Не спасут и Кордильеры.
Протрезвев Советский ас,
Бомбу сбросит прямо в нас.
Ну а если в подземелье,
Голова болит с похмелья,
Не нащупает вдруг стопку,
А нажмет случайно кнопку?
И у берегов их ПЛАРБы,
Каждый тут-же залпом дал бы.
В страхе хитрый Сэм решает,
Подкормить он нас желает.
И пошли в страну подарки ,
Званой так “гуманитарки”.
По волнам не шатко –валко,
Нате ешьте нам не жалко.
Все равно препроизводим,
Выбросим или изводим.
Шлют нам сладкие конфеты,
И истоптаны штиблеты.
Все сожрёте, что свалялось
Нам не надо и не сдалось.
Будет славно вашей Кате,
В нашем ношенном халате.
А от наших от собачек,
Шлем консервов тонны пачек.
Сроки годности их жутки,
Им испортили желудки.
А у вас пенсионеры,
Их едят без всякой меры.
Рад народ, народ не лют,
Как не жить – подарки шлют…
В воинской далекой части,
Перестройка – бич, несчастье.
Все желают услужить,
Выполнить и доложить.
Хороша одна пехота,
Ставить строй- то их работа.
Летчики не любят строя,
В ПВО-не любят втрое,
А на ПЛАРБАх- там братва,
Перестроится – едва,
Места мало им в отсеках,
Жуть, тоска в морях и реках.
Но хитер наш дядя Сэм,
Угодить стремиться всем.
Дело мол, друзья не в строе,
Надо поменять устои.
Выбросьте свои сомненья,
В толк возьмите наше мненье.
Вы порежьте самолёты,
Мы расширим ваши квоты.
Повзрываете ракеты,
Мы мясные вам паштеты.
И жилищная проблема,
Не такая уж дилемма.
Знайте, кто ваш друг- кто враг,
Делаем мы первый шаг.
И готовим мы в полет,
Свой военный самолет.
Тон пятнадцать будет груза,
Вам “халява”, нам обуза.
Мыли полосу солдаты,
Потемнели их бушлаты.
В цвет зеленый ОБАТО,
Красил саксаул за то.
Вандерберг- Сары-Шаган,
Словно выстрелил наган.
Нашим надо привода,
Чтоб столбы и провода.
А у них своя забота ,
Привод – спутника работа.
Представителей собрали,
Лишних c глаз долой убрали.
Ровно к часу “Геркулес”,
На бетонку слез с небес.
Командира звали Скот,
Спирта он не брал и в рот.
Техник Вася все старался,
Подпоить его пытался,
Но ребята в Сомали,
Тоже кой-чего везли…
Там ведь тоже непорядки,
Негры кормятся не с грядки,
И не сеют и не жнут,
А небесной манны ждут.
Так случилось в этот год,
Был бананов недород.
Годом раньше, как нарыв,
Лопнул социальный взрыв.
Негритята там и тут,
От голодной смерти мрут.
Их отцы такой народ,
Ждут подлёта пищи в рот.
Все “Окей”, здоровы будьте,
Нашу дружбу не забудьте.
“Геркулес” сам разгрузился,
В дымке знойной растворился
Кучи ящиков, пакеты,
Банки, баночки, конфеты.
Чтоб чего - то не случилось,
И проверить груз на “вшивость”,
Чтоб творенье вражьих рук,
Выловить чужой нам “Жук”.
Вмиг явился нач-режима,
Офицер крутой, мужчина,
Лично партией проверен,
Он ЦК, народу верен.
И как настоящий “крот”,
Он в складской проникнул грот.
Прочитать чтоб, просветить,
Обнаружить, доложить.
Но его трёхлетний ВУЗ,
Языков тяжёлых груз,
Не давал в мешок им знаний,
Кроме лейтенантских званий.
Так, что не было печали,
Там лингвистов не встречали.
Знал он твёрдо “Вери гут”,
Ну и “Гитлеру капут”.
“Спец” в вещах недолго рылся,
Быстро к свету возвратился,
С криком “Ну - ка берегись!
Кто где может, там ложись!
Здесь “Elektriche wagina ”,
Гадом буду, это мина“”
В общем, в страшном сне не снилось,
Как всё быстро закрутилось.
Напугался весь народ,
Вызван был сапёрный взвод.
Командир был старый волк,
В взрывотехнике знал толк.
Он без разговора, прений,
Не страшась высоких мнений,
На Америку был зол,
И в пакет засунул тол.
Разлетелись - на осколки,
Их резиновые “тёлки”!!!
“Ботал” наш режим по фене,
И взорвал её к “едрене”.
Жаль, конечно, что так сталось,
Никому ведь не досталось.
Но большой не тронут груз,
Командир пощупал ус.
Слово взял замполит части:
“В дружбе мир, а в мире счастье.
Чтоб в подарках разобраться,
В штаб комиссии собраться”.
Командир, начпо, начштаба,
От общественности баба,
Замполитова жена,
И делила всё она.
Допоставкам по Ленд-Лизу,
Замполит оформил визу,
Загрузил он в свой гараж,
И в квартиру на этаж,
Сколько смог, то приволок,
Сунув в шкаф под потолок.
Вечно пьяный комендант,
До чего во всем педант,
Ихний боевой устав,
Спрятал, мельком пролистав.
От него ни в коем разе,
Не отстал начальник связи.
Как бульдозер пёр начтыл,
А начхим всех матом крыл..
Не в накладе командир,
Профсоюз и зам по НИИР.
Комсомол - наш авангард,
Тоже был стараться рад.
Думаю что детский сад,
Был конфетам всё-же рад.
Но потом – озёра слёз
В жвачках жил сальманелёз.
В госпитале их ренгены?
Облучили наши гены.
Устаревшие приборы,
Посложили в кучи, горы.
В большинстве своём то хлам,
Был доставлен в наш бедлам.
В чём мораль? Да нет морали.
Нас ведь просто обо-рали.
© В. Сандул. 1988г. Сары Шаган, Казахская ССР.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918039
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.06.2021
Всі діючі особи видумані,
і ніякого відношення до
Президента України та
його родини - не мають.
Автор – В.Небайдужий
НАТО
Виліз Тарас з БМВ, тай питає - Тато,
А навіщо нам оте заморськеє НАТО?
Чом не СЕНТО, не СЕАТО, АНЗЮС
чи АЗПАК,
Беруть туди всіх хто хоче,
Без грошей – за так.
Та і що тебе тривоже?
Нас ніхто не переможе!
У нас армійські вояки,
У нас є браві козаки.
Військовики –то просто жуть,
Не цілячись – літак убʼють.
Ракети наші до пори,
Літали в місто Бровари...
А ще із танкових гармат,
Поцілили в своїх солдат.
Вони такий вчиняють гам,
Що страшно нашим ворогам.
Ну а козацький гурт – курень,
Зрубає ворогів на пень.
Ще б відродить неандертальців,
Хоча би для народних танців.
Кордони наші всі закриті,
Пости - дороги перериті.
Там на кордоні просто лють,
Все що знайдуть – собі беруть.
Бо прокорми себе й собак,
Та й штаб їх їсти не дурак...
У нас є внутрішні війська,
Ніхто з них не дріма пока.
Та їх ще Дучма озадачив,
А де вони – ніхто не бачив.
А злих міліціянтів кучі,
Коли ти їдеш – їх там тучі.
Є МНС , на всяк випадок,
Від непредбачених нападок.
А СБУ, давно всі знають,
Як про державу добре дбають.
У нас є митників навалом,
Беруть, бува щоправда “ налом”.
А наші налоговики!!!
Оце опора, це Бики.
І генеральний прокурор,
Бува вчиня комусь терор.
І є хлопʼята із “Девʼятки”,
Що нам з тобою лижуть пʼятки.
Ще є “прикольна” субмарина,
Хоча ще не прийшла ій днина...
Є батальйон, що салютує,
І ще резерв, що теж лютує.
Ще є народні депутати,
Щоправда , на народ їм чхати.
Представники місцевих влад,
І держслужбовців – повний штат.
Ще рахункова є палата,
А ще забув я твого свата.
Куми , та ще і “любі друзі”,
Всі мають добре й по заслузі...
А прийдуть натівські солдати,
А ти не знаєш як сказати
“бонжур мадам”, то треба нам?
І так уже все гарно склалось,
Навіщо то воно нам здалось?
Вже в депутатах їхні діти,
Не треба досвіду й освіти.
І я вже мав патентів кучу,
Та й справи непогано кручу.
І ти собі дубки саджаєш,
Та бджілок в вулики пускаєш...
Всі позбирав старинні речі,
Горшки та глечики до печі.
Народ “по українськи дума”,
Яка в старців нелегка сума...
Та вже й забув про обіцянки,
Бо зна, що то пусті цяцянки.
Тато чмокнув, тато смокнув,
Потрогав за носа.
Та не зна як відповісти,
Треба спитать Боса.
Та не боса, гарно взута,
Добре разодіта.
Біля неї англійською ,
Мовлять ії діти...
Підтягнув рукава,
Кивнув головою,
Учись сину захищатись,
Бо що це з тобою.
Це тобі не “журнал юзі” .
Кинуть “ксіву” в пику,
Тут закони зовсім другі,
Я ще сам не звикну.
А ну проснуться шахтарі,
Та візьмуть в руки дубарі.
Пока їх там що сили має,
Ахмет в наморднику тримає.
Не злі в Хоружівці селяни,
Але ж – голодні подоляни,
Та і гуцули добре биті,
Не всі накормлені та ситі.
Чуть, що – є Натівський солдат,
А він для них не кум, не сват.
Всім – хто бузує, як намисто,
Ярлик повісить терориста…
Та й бачиш – „старшая сестра”,
Уже не добра і проста.
То перекрила нафту й газ,
А то візьме й пришле спецназ.
Хоть буде час зібрать монатки,
Й за океан „намазать” п”ятки.
В ті Штати, в Юту чи в Техас,
Вони давно чекають нас…
©В.Небайдужий 14.05.20006 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021
Танцювали Гичка з Маком.
Танцювали Гичка з Маком,
А Часник із Пастернаком,
Кріп скакав з Петрушкою,
Доброю подружкою.
Танцювали – гомоніли,
Ніженьками топотіли.
Горох вився на Фасолі,
Не бажав другої долі.
Огірок на Помідорах,
Стукав – грюкав на підборах.
Обняв Диню Кавунець,
От такий він молодець.
Реготали Картопельки,
Обійнявши Конопельки.
Танцювала Кукурудза,
Розпустивши свого пуза.
Гуп! Гуп! Гуп! скакав Кабак,
Сипався додолу Мак.
Баклажан обняв травичку,
Наче гарну молодичку.
Ось так було на городі,
Наче по останній моді.
Бо збирався урожай,
Літечку приходив край.
В. Небайдужий.
© 18.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Свічки.
Ви запаліть свічки, закривши мої очі,
Ні плачу та ні сліз на цю краплину ночі.
Слів не потрібно, та пустих розмов,
Свічки нехай лиш плачуть, знову й знов.
На підвіконні слабко, хай тремтить,
Палким метеликом оця остання мить.
Нехай ладану дух, струмує дим лампади,
Душа і Тіло розлучитись будуть раді.
Пройшли разом десятки літ, не мить,
Один від одного щоб врешті відпочить.
Що Тіло - тлінь, земля,
А ось Душа, в Душі вся Суть моя.
І їй би в вічність віддалитись,
Тому Свічкам в цей час,
Належить їм світитись.
Бо свічка для Душі,
Що кораблю маяк,
Щоб шлях вказати,
Без Свічки тут ніяк.
Прошу!
В мою скорботну мить,
Свічки в цей час в кімнаті запаліть.
Нехай струмочком тихо віск біжить,
Крича мовчазно, що життя - це мить.
А Ви слова й розмови бережіть,
Свічки хай плачуть в цю останню мить.
В.Небайдужий.
06.09.2012.
м. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021
Там де сивиї смереки,
Й гір торкаються лелеки,
Із джерельця під скалою,
Що висить на кручі,
Вибіг в світ малий Струмочок,
Веселий, співучий.
Яром поміж рівчачками,
Побіг по долині,
В далину ту недосяжну,
Там де гори сині.
Від хмаринки взяв краплинку,
Хай малесеньку частинку.
Взяв ковточок у кринички,
Ще й холодної водички.
Братів зустрів та й обнявся,
Сили їхньої набрався.
Побіг далі ще швидчіше,
У долину сміливіше.
Там зустрів сестричку –
Дощову водичку,
Задзюрчав, як засміявся,
Он яким я гарним вдався.
Біг він довго лісом – гаєм,
Біг ще й там – де ми не знаєм.
Та й прибіг до річки –
Старшої Сестрички.
Люба й гарная Сестриця,
Ось тобі моя водиця,
То візьми мене з собою,
Разом підемо водою.
Сам боюся я втомлюся,
В чужім краю загублюся.
Чи в землі розтану,
Й бігти перестану.
Хочу я в долину,
Бо в горах я згину.
Хочу Моря-Океану,
З ними я великим стану.
Буду води там здіймати,
Кораблі на дно пускати,
Буду Дощ і Сніг жбурляти,
І велику владу мати.
А вселеньку Сушу,
Я візьму за Душу.
Каже Йому річка,
Старшая Сестричка.
Нащо тобі брате,
Такії розбрати.
Маєш чисту воду,
Та гарную вроду,
Маєш мов дзвіночок –
Чистий голосочок,
Он біжи в долину,
Напої травину.
Заспівай он Вуху,
Й сам течи щодуху.
Не послухав річку –
Старшую Сестричку,
Та й втопив у воду
Свою гарну вроду.
В’ється річка – невеличка,
Десь, кудись біжить водичка..
Хвилька водну гладь морочить,
І тихенько берег точить…
Так спішить водою грає,
До чужого збігти краю.
Залишити рідні гори,
Щоби вийти на простори.
Загубивсь Струмочок –
Срібний голосочок,
Та й втопив у воду
Свою гарну вроду.
Біг би сам тихенько,
Дзюркотів миленько,
Й ніс би радість всюди,
Щоб раділи люди.
©08.06.2011. В. Небайдужий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021