| Сторінки (2/122): | « | 1 2 | » |
Важко на печі лежати,
Ще й чогось в боку болить.
Треба вийти погуляти,
Постояти і відлить .
Та зима вже не дрімає
Холод міцно дошкуляє
Під ногами сніг скрипить,
Пізно, і село вже спить.
В кронах вітер завиває,
Хилить, крутить ліхтарі...
Тіні скачуть по землі
Та й сніжить вже починає !
Розгуляється на ніч...
В хату треба... та й на піч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Слава Богу, налетіло,
Слава Богу, замело !
Покривало впало біле
І на місто й на село.
Ліс засніжений дрімає,
Білим саваном укритий.
Сад, серпанком оповитий,
Іскрами на віттях сяє.
На санчатах дітлахи
З гірки вниз летять завзято.
Ще й шпурляються в сніжки
Перший сніг - це справжнє свято !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
Жили старе́нькі дід та баба.
На ху́торі, поза́ селом.
Багатий дім, міцна садиба,
Усе в достатку в них було :
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/ivasik_telesik/3.jpg[/img]
Садок розкішний біля хати,
Товар в кошарі, а в хліві
Воли доріднії, рога́ті,
Гладкі́ корови і телята,
Відбірні коні, ще й лошата,
Кудлаті вівці в загоро́ді !
А що росло там, у горо́ді ... !
В башта́ні - кавуни пузаті,
Горо́дини було немало.
А в погріба́х - що там каза́ти !
Буяли мальви коло хати,
Ще й гуси ва́жно походжа́ли...
Плеска́лись ка́чки під вербою...
Хатки́ до озера тулились,
З кришта́льно чистою водою.
В ній місяць з зо́рями купались,
А ве́рби в озеро дивились
Й за ними тихо підглядали...
Лишалось тільки спочива́ти
У тихім ра́ю, коло хати...
Здавалось, все у них було...
Та їм нерадісно жило́сь,
Бо Бог їм ді́точок не дав.
То дід ходив і все зітхав,
А баба Бога все просила
Щоб він їм дав дити́нку милу.
Тож, якось вітер відірвав
Від ве́рби величе́ньку гілку.
Дідусь ту гілку в руки взяв
І раптом чує голос гіркий :
- Діду́сю, вітром, відломи́ло
Мою коха́ную дитину !
Спасіть її, дідусю, милий !
Не дайте, кри́хітці, загинуть !
Бо їй, віді́рваній, не жити !
Та можна, гілку, врятувати,
Як в руки, лю́блячі, віддати !
І дать, людське́ життя, прожи́ти !
Хай бабця гілку спелена́є
І в люльці, як дитя, качає !
Хай крихті душу начарує,
А Бог їй, ті́льце подарує...
До ранку пі́сні хай співає
І душу всю у них вкладає !
Так просить ве́рбичка за гілку,
Благає й плаче... гірко-гірко...
Дідусь, як плач верби́ почув,
То одразу ж, все збагнув !
До баби, по́спіхом, прибіг
І, тільки вско́чив на поріг,
Кричить :
- Стара, шукай пеле́нки,
Завтра буде в нас мале́нький !
Хоч баба віри і не мала,
Що може бути, з того, діло,
В пелю́шки, гілку спелена́ла,
І з нею, як з дитям, сиділа ...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1282.jpg[/img]
Не спа́ла, очі не змикала
Й до ранку, ніжно, колисала ...
Бога при́страстно молила,
Щоб він їм дав дитинку милу...
Ще й колиса́ночку співала :
- Лю-лі, лю-лі, баю, бай.
Спи, верби́чка, засинай,
Як, мале́сеньке дитя́тко,
Буде в тебе мама й татко...
Ве́рба плаче коло хати,
Хоче те́бе колисати.
- Завтра тво́ї оченята.
Будуть в білий світ гляді́ти.
Будеш ні́жками ступати
Бігати, як усі діти...
Баю, баю, баю, бай.
Спи, дитинко, засипай...
Разом з сонця промінце́м
Дзвінко в хаті плач лунає.
Дід з розгубленим лицем,
З радості, як сонце, сяє,
Бо, верби́ці гілочка
Обернулась в малючка́ !
Старі́, відтак, і не гадали,
Та й Івасиком, назвали !
А щоб, про ве́рбу, пам'ята́ли,
То Теле́сиком*, прозва́ли.
Росте Івасик, підростає,
Швидко розуму надбає.
Став він гарний, як та квітка
Й не одна порядна тітка,
Яка гарних до́чок мала,
На нім по́гляд зупиняла.
Він змужні́в, став міркувати,
Думать про життя, гадати.
Пита́ти Діда, про щось ва́жне,
А по́тім, якось, Діду й каже :
- Дідусю, милий мій, рідне́нький,
Я, давно вже, не маленький !
Него́же вдома, пнем, сиді́ти
І геть нічо́го не робити !
Зро́би човник золоте́нький
Й срі́бнеє весе́лечко.
Буду плавать недале́чко,
Ву́дочки візьму́ просте́нькі,
Рибку стану, вам, ловити
Та й смачне́сенько корми́ти !
Відмовляти дід не став,
Зра́нку інструме́нт дістав,
Човник золотий зроби́в
Та й на озеро спустив.
Весе́льце срібнеє вручи́в
Й напослі́док поучи́в :
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1283.jpg[/img]
- Як буде бабця те́бе кли́кать,
Пливи до бе́режка мерщій !
Бабуся дасть тобі́ обідать !
А, як голосо́к чужий,
То ти зразу ж розверта́йся,
До бе́режка плисти́ не смій !
Відпливай, не оглядайся !
І на клич не відгука́йся !
До бе́рега, де комиші́,
Ти, мій внучку, не пливи,
Рибку там ти не лови,
Бо місця́ там нехоро́ші -
Ні живо́ї там душі !
Отак і повело́сь надалі -
Зра́ння, в човник, внук сідає,
Весе́льце срі́бне дістає́
Та й на пле́со відплива́є.
Ло́вить рибку, спогляда́є,
Як ве́рби, що біля́ води,
Купають віти, сонце сяє...
Закви́лить птах, вряди́-годи́
І бабця, з ко́шиком їди,
Іде на берег й заклика́є :
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/ivasik_telesik/4.jpg[/img]
– Івасику, Теле́сику !
Несу тобі куле́шику !
Ти ж до бе́режка приплинь !
Під вербо́ю відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла́,
То́бі їсти принесла́ !
А Телесик, як те чує,
То до бабці враз веслу́є
І, як човен в бе́ріг ткнется,
То одразу ж посміхнеться,
Рибу з чо́вна вигружа́є,
Сам у холодок сідає
Під розло́гою вербою,
Над прозорою водою.
Бабця ска́терку розкине :
- Пригощайсь моя дитино !
Дуже смачний є куліш,
Молоко і пироги...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1284.jpg[/img]
Ще й сорочку передіне...
Благо й тиша навкруги !
І верба́ шепоче в тиші
- Мій Телесик, дорогий...
По́тім, смачно попоївши
І водиченьки попивши,
До дво́ру, бабцю він проводить,
Бо старенька важко ходить.
Добре у Івася серце...
В човник золотий сідає,
Срібне знов бере весе́льце,
Берег тихий покидає,
На пле́со, крадькома́, веслу́є
Й до зірни́ці вудкарю́є...
А в те́мнім лісі, за озе́рцем,
В хатині, із сліпим віконцем,
Й чадни́м, кіптя́вим каганце́м,
Старезна відьма проживала.
Бездушна, із жорстоким серцем.
Їй скільки літ - сама не знала.
Діто́к, бувало, вона крала
І приворо́том гендлюва́ла.
З кості́ була в неї нога,
І зва́лася - Баба́ Яга !
Ба́ба заздрісна була !
Про Івася, як прознала,
Чуть від жовчі не сконала !
Аж кази́лася зі зла !
Сидить над казано́м, чаклу́є,
Івасика впійма́ть планує.
До о́зера часте́нько ходить,
Лежить тихе́сенько в кущах
І зи́рить - хто коли приходить,
Чату́є довго, в комиша́х,
Як кличе бабця - вона чує,
І хто що каже - вона слуха,
Бурмоче щось, шоро́шить вуха !
Глядить на воду і колдує...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1285.jpg[/img]
І так Яга наколдува́ла,
Що бабця, в лісі, заблукала...
До озера не йде, кружляє,
Неначе в потімках блукає !
А відьма в комишах сидить,
Весь час за Йвасем підглядає,
Де бабця бродить, добре знає,
Тож, грубим о́кликом, кричить :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бережка приплинь !
Під вербо́ю відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1283.jpg[/img]
Та Івасик все те чує,
Він до баби не веслує !
Знає - голос той чужий !
Грубий, хрипкий та ще й злий !
Тож одразу розвернувся,
Гребти в бе́ріжок не став,
А відплив, та оглянувся,
Ще й рукою помахав...
Каже : - Знаю, знаю ...
Так бабуся не волає.
Бабці голос - то він свій,
Ніжний, милий, не дурни́й !
Та й поплив, тихе́нько, далі...
Відьма, як таке почула,
То одразу все збагнула !
Та від злоби аж завила,
Що, ні́жним, голос не зробила !
Скорі́ше в ступу, Баба сіла,
Та й до кузні полетіла.
Ще й розмахує мітло́ю,
Високо над головою !
Коло кузні приземлилась,
Слухає - кується сталь !
Хто кує там, придивилась,
В кузні - молодий коваль !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1286.jpg[/img]
Відьма пильно оглянулась :
- Молоде ще, та зелене ...
Потім хижо посміхнулась :
- Будеш слухатися мене !
Ти́шком-ни́шком колдувала,
Чари чорні напустила,
Зазвала́ нечисту силу
Й коваля - зачаклувала !
Своє лице зачарува́ла -
Обличчям панни оберну́ла !
Горбату спину розігнула,
І в воротах кузні стала...
Коваль роботу, вмить, відклав
Й слухать відьму розпочав !
Потім, приязно, всміхнувся
Й відьмі голосок скував !
Гарний, ніжний, як в бабусі.
Як зробив він - поверну́лась,
Чуть посиділа в кущах
Та й сховалась в комишах.
Таї́лась довго, чаклувала,
Щоб бабуся, ще блукала,
Щоб Івася не шукала,
Та й злодійству, не мішала !
Потім тихо визирає,
Як злодійка, оглянулась -
Ні душі, навкруг, немає !
Стрепенулася, пригнулась
Й ніжно, з комишів, гукає :
– Івасику, Телесику !
Несу тобі кулешику !
Ти до бе́режка приплинь !
Під вербою відпочинь !
Це я - бабця ! Я прийшла,
Тобі їсти принесла !
Телесик, ніжний голос, чує,
Прямо в комиші веслує.
Та бабусі він не бачить
І не тямить, що це значить...
Човен в комиші́ уткнувся,
Телесик, на́вкруг, огляну́вся.
Де ж та милая бабу́ся !?
І, як тільки відвернувся,
Відьма, з комиші́в, скочи́ла,
На спину Йвасика, повисла,
Пазури, як клі́щі, стисла,
Хлопця, ни́цьма, повалила,
Та й вірьовкою скрутила !
В мішок кропи́в'яний запхнула,
Кляпом рота затулила
І до дому потягну́ла !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1287.jpg[/img]
Притягла мішок до хати,
В двері стала громихати :
- Оленко, дочко відчини,
Замки, у дверях, відімкни !
Будеш за́раз піч ладна́ти
І вечерю майструвати !
Хутко треба ж бо зліта́ти
Вурдала́ків в гості звати !
Сильно натопи в печі,
Щоб каміння розпадалось !
Теле́сика, в печі́, спечи́ !
Гулять бу́дем, щоб згадалось!
Щоб земля дрижала й небо !
З'їсти нам Івася треба !
Доки він по світу ходить,
В нас нічого не виходить !
Стало важко ворожити
Треба йо́го з світу зжити !
Відьма знову в ступу сіла,
Кли́кать го́стей полетіла.
Ще й розмахує мітлою
Ви́соко над головою.
До́чка вдома залишилась
Дров у хату наносила,
Піч на кухні розтопила.
Потім в лю́стро подивилась.
Я́ка ж га́рна молодиця,
І рум'яна й білолиця !
Підморгну́ла, посміхнулась
Ще й на місці крутонулась.
Але лю́стро їй брехало,
Щоб Оленка не тужила,
З лю́стром відьма ворожила,
Що́би правди не сказало...
Бо була дочка́ не мила,
Кривобо́ка, свинори́ла.
А натура - зла сердита,
А іще..., боюсь сказати,
Де було в неї копито,
Що́би вас не налякати !
Піч нарешті протопилась,
І від жару розкалилась,
Аж каміння вже тріщить !
Відьма, в захваті, вищить !
За́слінку, скорі́ш, відкрила,
Враз лопату наладна́ла,
Й коло пе́чі примостила.
Міх, з Івасиком, дістала,
Розв'язала, заглянула,
Кляп із рота витягну́ла,
Бо цікаво, вельми, знати,
Як малий буде вищати !
За барки Йва́сика взяла
Й до пе́чі, швидше, потягла ! ! !
Тягне й тягне, аж креко́че,
Сли́на з па́щеки точи́ть,
Так пече́ні з'їсти хоче !
Й хри́плим голосом кричить :
- Сідай, Телесик, на лопату!
- Так я ж не вмію ! Як сідати ?!
А відьма далі напира́є :
- Давай, давай, я добре знаю ...!
Сюди ось ногу поклади !
А-ну ! Давай...! Да не туди !
Руку дай ! Який незграбний !
Коліна, гарненько, зведи !
Ну ось ! Який же ти безладний,
Безтолко́вий і нескла́дний !
І ні туди, і ні сюди ...!
- Хіба, щоб хтось це показав...
- Івасик жалібно сказав .
- Раніше, я не лазив в піч,
І не втямлю, в чо́му річ...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1288.jpg[/img]
- Ну ти, Івасику, тупак !
Дурний, як пробка, я гляжу !
Гаразд, я зараз покажу́ !
Дивись, навчайсь ! Ось треба так !
На лопату відьма всілась,
На Івася подивилась,
Палець вгору підняла́.
- Дивись, учись ! - Такі діла...
А Івась не розгубився,
За лопату він вхватився,
В піч гарячую жбурнув,
Ще й заслі́нкою припнув !
Хату шви́денько замкнув
І щосили дременув !
Тільки вибіг за ворота
Ра́птом чує - гості йдуть !
Суне вся́кая мерзо́та ...
Щоб не стрітися з Ягою
Івась влігся під вербо́ю,
Та й не дише, щоб не чуть !
По стежці, се́ред бу́йних трав,
Йшла й горла́нила пісні,
Злої не́чисті орава.
Мавок троє - всі красу́ні,
Криве́нький Лісови́к кудлатий,
Відьма́к почва́рний і горбатий,
Страшни́й зубастий Вовкулака,
Потворний, лютий Вурдалака.
Русалка ззаду, ледь встигала,
То так пха́лась, напроло́м,
Що тим, риб'ячим хвостом,
За колю́чки зачіпля́ла,
То йо́йкала і чортихала,
Ще й луско́ю, риб'ячо́ю,
Стежку де-де посипа́ла.
Яга ішла пере́д юрбо́ю,
Сту́пу, із трудом, тя́гла,
На плечі́ мітлу несла,
Бубоні́ла щось з собою,
А як до воріт дійшла,
Зразу ж носом повела...
Тут Івась не розгубився,
За гілку-дру́гу міцно взя́вся,
До ве́рби міцно притулився
Та й на самий верх забрався !
Та карга,́ все одно, не вчула,
Бо як носом потягнула
Пече́ні запах - на весь ліс,
Легенький вітерець розніс !
Скоріш за клямку потягну́ла,
А тут замкну́то, от досада
Куди ж Оленка та гайну́ла ?!
- Що за ді́ло, де ж те чадо ?!
- Оленка, Йо́жка відчини,
Замки́ у дверях відімкни́ !
Відьмака́ я зазвала́,
Вурдала́ку привела́ !
Всі зави́дні женихи...
Готуй ви́на й келихи́ !
З'їсти нам Івася треба !
Потім видам заміж тебе !
Та Оленка не озвалась,
Як Яга не зазива́ла :
- Та куди ж запропасти́лась,
Доню мо́я люба, мила ?
Що, пече́ні вже наї́лась,
Та й на гу́льки полетіла ?
Добре, добре, ждать не бу́дем
Ну а далі якось буде...
Відімкнула відьма хату,
Всілось не́чисті багато,
Ледь русалку не вдави́ли !
Вона йо́йкнула й завила,
Й ближче до печі́, підсіла ...
З пе́чі витягли лопату
Й почало́сь, в нечистих, свято !
Враз печеню розділи́ли,
Хмі́льні ви́на наливали,
Пили довго і співали
І, нарешті, все пожрали ...
Добре, добре попоїли
Потім сва́йби захотіли...
- Де Оленка ?! - Всі кричать !
- Будем заміж видавать !
Повискакували з хати
Та й давай Оленку звать !
Ще й в траві давай качатись.
Ричать, виють, верещать :
- Покоти́лись, повали́лись !
М'ясця́ Теле́сика наїлись!
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1289.jpg[/img]
- Де Оленка ?! Скільки ждать ?!
Будем заміж видавать !
Так вони весь час кричали,
Всю траву геть потоптали !
Та такий стоїть бедла́м !
Крики, вереск, тарарам,
П'яні ви́крики з юрби...
А Телесик із верби:
– Покоти́лись, повали́лись,
Відьмочки м'ясця́ наїлись!
Вони слухають: - Хто там ?
Знову шум і знову гам :
- Повали́лись ! Покоти́лись !
Ми Івасика вже з'їли!
А Телесик розгніви́вся,
Він до ни́зу подивився
Та як крикне тій юрбі
Із високої верби́ :
– Покоти́лись, повалились,
М'ясця́ Оле́ночки наїлись!
Вони вчу́ли, гам затих.
Сти́хли вигуки і сміх...
Стали тут вони вслухатись
Та навколо придивлятись.
- Хто кричав ?! - Давай шукати...
Ма́вки й Лісовик патлатий,
Відьма́к почва́рний і горбатий -
Всі з травички підхопились,
Стали і заціпені́ли ...
Думають: - Кого ж ми з' їли ... ? !
Вовкула́ка й Вурдала́ки
Вже скрутили кулаки́,
Повишкі́рювали ікла -
Битись бу́дуть залюбки !
А русалка - та принишкла,
Вгору голову задрала,
Задкува́ла й міркува́ла:
- Як скоріше дати драла ...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1290.jpg[/img]
Відьма вгору подивилась,
З люті чуть не удавилась !
Бачить - Йвасик, на вербі !
- А де ж Йо́жка?... Щоб тобі !!!
Відьма, зразу ж, в ступу сіла,
І як коршак налетіла.
Ще й розмахує мітлою
Високо над головою.
На Івасика летить,
Зараз буде його бить !
Буде бить його мітлою,
Но́венькою, вербово́ю !
А Телесик посміхнувся
Й ніжно до мітли звернувся :
- Ве́рбо, сестронько моя,
Ти ж такая, як і я !
Що ж ти ві́дьмі догоджаєш
І на мене нападаєш ?!
Ми ж вербо́ві - я і ти !
Ми ж бо рідні, як брати !
Давай, спільно, воювати,
Ра́зом нечисть лупцювати
Й по́гань цю перемогти !
А мітла, це як почула,
На́че дикий кінь вбрикну́ла !
Ви́рвалась з відьмачих рук
І літає наче крук !
Соколом у вись злітає
Й наче ко́гут нападає !
Стала витися й кружити,
Івасика боронити !
А як битись - добре знає !
То й рішуче нападає !
Стала відьом лупцювати
І ганяти кругом хати !
Всім дісталось від мітли !
Ма́вкам трьом - по голові,
Лісовику́ кудлатому,
По тім'ячку патлатому !
Вурдалаці - по мордяці !
Той злякався - просто жах !
І сховався десь в кущах.
Вовкула́ка й Вурдала́ки
Вже не крутять кулаки́,
Бо завзя́тая мітла
Тричі, по руках дала !
А русалка не втекла ...
Цій, почварі, так попало,
Що хвоста їй відірвало !
Щоб не пха́лась напролом,
Й своїм ри́б'ячим хвостом,
Де попало не метляла,
За колючки не чіплялала,
Та й, поганою лускою,
Стежку не пересипала !
Але й відьма мала силу,
Враз вона поворожила,
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1291.jpg[/img]
В мітли силу відняла́,
За рукі́в'ячко схватила,
В піч верби́ченьку закрила !
Спалахнула, і до тла,
У вогні, мітла згоріла !
Відьма знову в ступу сіла,
Але ступа не злетіла.
Бо не може без мітли...
- От такії, брат, діли...
Тоді гості позбігались,
Під вербо́ю всі зібрались.
Стали кмі́тить-мізкува́ти,
Як Івасика дістати.
Ма́вки довго не гадали
Лиху думку нараджа́ли :
- Ми на де́рево залізем,
До Івася добере́мось,
І, як тільки дотягне́мось,
З ве́рби швиденько ізні́мем,
Вниз його швирне́м як кеглю,
Хай рзі́б'ється об землю !
В піч його покладемо́
Ну, а потім - і з'їмо́ !
План цей ра́зом ухвалили,
Мавок вгору підсадили,
Ті полізли вверх, як кі́шки,
В крону вже залізли трі́шки,
Та верба́ своє зробила -
Ніжно, то́нкими гілка́ми,
Як дівочими руками,
За стан ма́вок обкрутила,
Ру́ки-ноги пов'яза́ла
Та й до себе прив'яза́ла.
Вися́ть, як на липу́чці мухи,
Безпора́днії, без руху.
Ще трі́шки - й ди́хати не стануть,
Ніяк Івася не дістануть !
Івась все бачить і глузує,
Сміється так, що відьма чує.
- Давай Яга́, залізь до ме́не !
Тут мі́сце є зручне́, зелене !
Верба́ обніме тебе ніжно,
За ру́чки ві́зьме і за ніжки !
Ласка́во ві́ттям спелена́є,
Давай же, лізь, тебе́ чекаю !
Стара Яга, як те узріла,
То Від злості почорніла !
Всю не́чисть ставить в один ряд
Й задає́ такий наряд :
- Всі до ве́рби підійдіть,
Як бобри́, її гризіть !
А як ве́рба упаде,
Він не ді́неться ніде́ !
Тут-то ми його́ й спіймаєм !
Він ніку́ди не втече́ !
Йо́го ра́зом залома́єм,
В піч закинем і спечем !
Ви́на в чари ми наллєм
І Оленку пом'янем !
Кістки́ Івася обгризе́м
Та й тихенько спать підем !
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/ivasik_telesik/6.jpg[/img]
Вся нечи́стая орава,
Де́хто зліва, де́хто справа,
Дружно ве́рбу обступили
Та й гризуть, що було сили !
Тирса з-під зубі́в летить,
А верби́ці так болить...
Гі́лкою вона махнула,
Го́лову кому́сь звернула,
В пику відьмаку́ попала
Так, що зуби вилітали.
Ну а решта - ті гризу́ть.
Тільки ля́скіт ще́леп чуть !
Івасик чує - ке́пська справа !
Ве́рба довго не встоїть !
Гляди́ть, аж від верби́чки, справа,
Клине́ць гусе́й, у даль, летить !
Івась привстав, змахнув рука́ми
І дужим голосом кричить :
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1292.jpg[/img]
- Гу́си, гуси, сіре пір'я
Летите́ ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть,
Мене́, давно, додому ждуть !
Зараз ве́рбу Яга звалить,
В пі́ч, мене́, живце́м поса́дить !
На кри́лоньки мене́ візьміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить.
Летять, зібра́лись в дальню путь,
А крайній гусь йому й кричить :
– Хай тебе бі́лії, візьму́ть ...!
А ві́дьми все гризуть-гризуть...
Івась глядить - нікчемне діло !
Бо ве́рба, вже давно тріщить !
Аж зи́рить, від верби́чки, вліво,
Клине́ць гусей повз них летить.
Івась стоїть, маха́ руками,
З останніх сил, до них кричить :
- Гуси, гуси, біле пір'я
Летите ви над подвір'ям,
Де дід із бабцею живуть
Мене, так довго, вдома ждуть.
Ве́рбу зараз Яга звалить,
В печі́ мене нара́з зажарить !
Мене на крила підніміть,
До діда й бабці віднесіть !
Клине́ць гусей далі летить,
Вже далеко, над полями,
Летять, вима́хують крила́ми,
А крайній гусь йому кричить :
– Нехай тебе́ візьме маленький,
Общипаний і чуть кривенький !
Один, як перст, дрібни́й, бідне́нький,
Сидить Телесик у журбі
Один, сердешний, на вербі́,
На висоті гойда́ється
Та видно все кінчається,
Тріщить верба, шатається !
Яга вже стовбур догризає
І в дикій злобі торжествує
Та раптом стра́шний хруст лунає
То відьма зуби вщент ламає !
А Йвасик все це добре чує !
І він з надією гадає,
Що без відьминих зубів
Ораві не здолать верби !
Та відьма марно час не гає,
Прудко в дім вона біжить,
Серва́нт на кухні відкриває,
Буте́ль з полиці виставляє,
Сама, з кортя́чки, аж дрижить !
Бо там, під ме́ртвою водою,
Покрита чо́рною іржо́ю,
Залізна ще́лепа лежить !
Та ву́зьке горло в бутеля́,
Рука́ не влізе, аж нія́к !
Відті́ль, щоб ще́лепу дістати,
Треба довго колдува́ти...
Яга швиде́сенько схопила,
Об зе́млю, хрясь його́, щосили !
Буте́ль, у друзочки, розбила,
Щеле́пу, з долу, підхопила
І, тремтя́чою рукою,
Разом із чо́рною іржою,
У чорну па́щеку втули́ла !
Та й знов, до справи, приступила,
Гризе, залізними зубами !
Немов кова́льськими кліща́ми,
В бідне́ньку ве́рбочку вчепилась,
Аж і́скри навкруги летять !
Ще залиши́лося чуть-чуть
Ще мить і ве́рбі не встоять !
А ві́дьми все гризуть-гризуть...
Івась відчу́в - діла погані !
Верба́ вже хи́литься, ще мить ...
Аж бачить, до верби́чки, прямо,
Мале́нький гусачо́к летить.
Стомився, ледь маха́ крила́ми
Й тужливим голосом кричить :
- Івасику, Телесику,
Верби́ сино́к ріднесенький,
Гусей клине́ць куди подівся ?
Бо я, один, від них відбився.
І я, нія́к, їх не знайду́,
Тож заблука́ю й пропаду !
Де той клине́ць, Івасик знає
Та й гусачку́ відповідає :
- Гуси, гуси, біле пір'я,
Пролітають над подвір'ям,
Там дід із бабцею живуть.
Вони, додому, мене ждуть !
Візьми́ мене, то я вкажу
Дорі́женьку до то́ї хати !
Над нею треба пролітати !
Та ще й, де гуси, розкажу !
В блакить небесну, піднеси,
До діда й бабці віднеси!
Бо ве́рбу, зараз, Яга звалить,
Мене, нара́з, в печі́ зажарить !
- Сідай, - Йому гуса́к гукає,
- Як так, то ра́зом політаєм !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1293.jpg[/img]
На крила Йвася підхопив
І в блакитне небо змив !
Верба́ нара́з всіх сил лишилась,
У небо глянула, з тугою,
Затріщала, повалилась,
Непідйо́мною ваго́ю,
На хату відьми навалилась...
І ві́дьми бри́дкую халу́пу,
Немов горіхову шкарлупу,
З жахли́вим тріском, розчави́ла.
Ягу верби́ця теж дістала.
На неї тя́жке гі́лля вклала !
Та так, що як її дістали,
То з миром вже вона лежала
Й повітря ротом не хапала !
Тож зуба́стий Вовкула́ка
Із почва́рним Відьмако́м
Похова́ли відьму злую
Їм не рі́дную, чужу́ю.
Недале́ко коло хати ...
Та й пішли собі в світи́
Десь за море мандрувати...
Івасик ве́рбочку покинув,
І в небо си́нєє полинув...
Полетіли над полями,
Над зеленими гаями...
Долетіли до подвір'я,
Де дід із ба́бцею живуть,
Там його, так кріпко ждуть !
Пролетіли над верхів'ям,
Над подвір'ям покружили
Та й на при́чілку усілись.
Сидить Телесик на причі́лку,
А Дід бабі й каже гірко :
- Де ж те наше внученя́ ?
Може й кісточо́к нема...?
Чо́вник золотий стоїть,
Носом в беріжо́к уткнувся...
От би зараз, у цю мить,
Наш Івасик повернувся.
Бабця в хаті прибиралась,
Пиріжки з печі дістала,
Діду сумно посміхнулась
Та й зажурено сказала :
- Візьме́м собі по пиріжку́...
А Івась із при́чілку:
- А мені, Теле́сику ?
Чи то бабці при́виділось ?
Чи вже ма́рить розпоча́ла ?
Вона трішки помовча́ла,
Діду в очі подивилась
Та й тихесенько сказала :
- Ми візьме́м по пиріжку́ ...
А Телесик з при́чілку :
- А мені, Івасику ?
- Діду, діду ти щось чуєш ?
- Що ти, бабо, там мудруєш...?
Баба швидше до вікна,
Таки ж чує, щось, вона !
Вмить віконце розкриває
Й на подвір'я виглядає !
Там - Івасик на подвір'ї,
Правда, трішечки у пір'ї !
Їхній внучок дорогий,
Довгожданний і живий !
Як вони його стрічали -
Цілували, обнімали,
Да́ли смачно їсти й пити,
Переді́ли у все чисте,
Все ошатне і барвисте -
Що́би хо́роше ходити !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/1461/1294.jpg[/img]
Гусака теж вшанували !
І поїли й годували.
Напрям вірний показали,
Ще й пшона з собою дали !
А коли, над їх подвір'ям,
Клин гусей, із білим пір'ям,
В теплий вирій пролітав,
Івась гу́ся проводжав,
Ще й сльози́нку витирав...
Гусь йому пообіцяв,
Навесні, ще прилетіти,
В них на озері пожити,
Й ра́зом рибку полови́ти.
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/ivasik_telesik/9.jpg[/img]
Потім довго ще стояли
І руками вслід махали...
* семантика безпосередньо пов’язана зі словами дитина, деревина, пень. https://ukrainian.stackexchange.com/questions/458/Яке-походження-слова-Івасик-Телесик
04.01.21 - 15.05.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Це сталося не на чужи́ні,
В краю́ сосновім, між озе́р,
Не в го́рах синіх, на рівни́ні...
Історію оцю, тепер,
Вже казкою всі називають.
Чи правда то ? То ж я не знаю...
А ли́ше можу розказа́ти,
Що від людей місце́вих чув.
Ну, трішки можу прибрехати,
Бо час отой, давно мину́в...
Отож, із дідом у садо́чку,
Під вишнею, у холодочку,
Пили́ меди́ із винограду*.
Дід говорив, я слухав радо.
Мотав на вус, що чуло вухо,
І слухав діда... Слухав, слухав...
Про відьму й славного купця,
Івасика й сестру Оленку,
Як горювали, геть саме́нькі...
І що там відьма натворила.
І не хотів, щоб закінчилась
Страшню́ча о́повідь оця,
Та ще далеко до кінця...
* * *
Жили старенькі дід та бабця,
На хуторі, аж на узліссі.
Дідусь рибалкою займався,
А бабцю бачили у лісі,
Де ягоди вона збирала,
Гриби та трави добира́ла.
Дід теж у лісі промишляв...
Бурштин, бувало, добував...
Трудились гірко, не гуляли
Та ще й внуча́ток доглядали.
Онука, майже вже доро́сла,
Красуня, пишнеє волосся...
Весела. А яка́я ста́тна...
Краси їй щедро Бог одмі́ряв,
І парубок, не о́дин, мріяв,
Щоб на рушни́к із нею стати.
Була вона вже не маленька,
А звали дівчину - Оленка !
Мало́го брата во́на мала,
Його́ любила, забавляла.
За мамку братику була.
Як був мали́м, то сповивала,
Кормила з пляшечки і дбала,
Щоб він нужди ні в чім не мав.
Бабуся в нього ду́шу вклала,
Його Івасиком назвала,
А дід з ним сонце зустрічав !
Пройшла зима, а по́тім літо ...
Дідусь та бабця постарі́ли,
Враз зго́рбились і посиві́ли
Та і пішли із цьо́го світу...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1310.jpg[/img]
Оста́лись ді́точки одне́нькі,
По дому порають саменькі.
Івасик на рибалку ходить
Та тільки час там переводить,
Бо малий іще Івашко,
Щоб тягати сіті важкі...
Хіба що, разом із сестро́ю,
Бува, вудка́рять над водою.
Тож Оленка порішила
Йти в село на заробітки.
Сорочку братику пошила,
Що́би гарний був, як квітка.
Вранці шви́денько зібра́лись,
Посні́дали й на шлях пода́лись.
Пройшли через зелений гай
Із гаю вийшли в чисте поле...
Над шля́хом там - стрункі топо́лі
Їх за́тінок дітей втішає.
Чарі́вний і чудовий край...
Трава́ зеленая буя́є.
Та палко сонце в небі сяє.
Вже не ласка́ве. Припікає.
Ой, як довго ще ходити...
Захотів Івасик пити
І до ді́вчинки гукає :
- Оле́нка милая сестриця,
Я пити хо́чу, дай водиці !
Оленка, як таке почула,
То в торби́нку загляну́ла,
Во́ду там не відшука́ла
І збенте́жено сказала :
- Івасю, ми так поспіша́ли,
Що води́цю... не забра́ли...
Івась, з під лоба, подивився,
На сестричку і скривився :
- То ти намисто приміря́ла,
А водиці не набрала ?
- Братику мій, почекай
І мені не дорікай.
Скоро прийдем до криниці
І нап'є́мось, як годиться.
Та Іванку не терпи́ться,
Бачить він коня копитце,
Геть повні́сіньке водиці:
- Дай до нього нахилю́ся
Та й води́ченьки нап'юся.
- Братик милий, почекай
І копитце не займай.
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То в лошатко оберне́шся !
Скоро при́йдем до криниці
І нап'є́мось, як годиться.
Тож Іванко се́стру слуха,
Швидко далі во́ни йдуть,
Ще й посіяв капелюха,
Сонця про́мені печу́ть.
Знов Іванку не терпи́ться :
- Ось коро́в'яче копитце !
Я до нього нахилю́ся
Та й води́ченьки нап'юся !
- Братик милий, почекай
І копитце не займай.
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То в телятко оберне́шся !
Скоро, скоро вже криниця.
Там холодная водиця.
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1311.jpg[/img]
Та Івась сестру не слуха,
Ледь вона його́ за вуха
Від копитця відтягну́ла !
Й на дорогу підштовхну́ла !
Вони далі ідуть шпа́рко.
До криниці йти - чуть-чуть,
Сонця про́мені печуть.
Стало дуже, дуже жарко...
А Іванку не терпи́ться,
Бачить він кози́ копитце,
Геть повні́сіньке водиці.
Хоче ближче нахили́тись
Та й тихе́сенько напитись.
- Братик милий, потерпи
І з копитця ти не пий !
Бо, як тільки ти нап'єшся,
То, в козлятко, оберне́шся !
Зараз буде вже криниця.
Повна доброї водиці.
Та Іванко не скори́вся,
До земли́ці нахили́вся
Та з кози́ного копитця
Враз, води́ тої́ напився !
І як тільки він напився,
- Бо́же ж мій !
В козеня перетвори́вся !!!
Оленка братика гукає,
Ди́виться навкру́г - немає !
За́мість Йванка - козеня !
От така́, брат, маячня́ !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1313.jpg[/img]
Сіла ді́вчина і плаче,
Козеня навко́ло скаче.
Їхав мимо них купе́ць,
Файний хлопець, молоде́ць,
Їхав він, аж, із-за моря,
Бачить, що в дівчи́ни горе,
Спини́вся, че́мно привіта́в,
Чому ллє сльози, розпита́в.
[img]https://i2.wp.com/download.librebook.me/illustrations/11/02/99/i_005.jpg[/img]
А Оленка, як та квітка,
Гарна, мила, повнолі́тка !
Хлопець глянув, закохався !
Зразу ж і зажениха́вся !
Каже :
- Будь мені жоно́ю,
Козеня візьме́м з собою,
До хати тебе приведу́,
Бу́дем жити до ладу́ !
Забудеш про свою́ біду !
Буду те́бе вік кохати,
В срі́блі-зо́лоті купа́ти
Душу в вас свою́ вкладу !
Будем ра́зом газдува́ти
Та Іванка доглядати !
На ньо́го дівка погляді́ла
- Дива́ ж які ... - Отереті́ла !
Стої́ть красень - незнайо́мець,
Її про́сить ... під віне́ць...? !
Долі отакий гости́нець... !
Та й згоди́лась !
Гарний хлопець !
Йо́го, зразу ж, полюби́ла !
І вага́нням всім кінець !
Стали жити-поживати.
Не бідують. В сво́їй хаті.
[img]https://russkaja-skazka.ru/wp-content/uploads/2016/08/kozlyonochek-s-nimi-zhivyot-russkaya-skazka-sestrica-alyonushka-i-bratec-ivanushka-1.jpg[/img]
З ними козеня́ живе.
Їсть і п'є з одної чашки
Із сестри́чкою Івашко.
Все у то́му домі є !
В них не дім а повна чаша.
Бо Хазяїн там жиє́ !
Я́кось сталось, що за море,
В справах, виїхав купець.
Жінка з ко́зликом, на дво́рі,
Довго гра́лись, а в кінець,
Ко́ли стало па́лить сонце,
Сіла прясти до віконця.
[img]https://www.smart-kiddy.ru/images/skazki/russkie_narodnyie/Sestrica_Alyenushka_i_bratec_Ivanushka/Sestrica_Alyenushka_i_bratec_Ivanushka_6.jpg[/img]
А в лісі, біля їх села,
В старезній неохайній хижі,
Чаклу́нка старая жила.
Бридка́я, жадібна, та хижа.
Відьма́чка за́здрісна була.
До купця всіх ревнувала !
Про Оленку, як узнала,
То на́пасть дівці колдува́ла,
Безмі́р кази́лася, зі зла,
Й лиху́ю справу планува́ла !
Личи́ну ді́вки молодої
Відьма начепи́ла,
Та ще й по́смішку, благую,
Со́бі наліпи́ла.
На подві́р'ячко припе́рлась,
Чуть попра́вила личи́ну
Та й на ла́вку, біля тину,
Без до́зволу спе́рлась.
Стала лу́зкати насіння,
Стерла піт з свого́ чола,
Позабу́вши про сумлі́ння,
Тихо мову повела́ :
[img]https://i2.wp.com/download.librebook.me/illustrations/11/02/99/i_007.jpg[/img]
- Яка ж ти гарна, молоди́ця.
Рум'янощо́ка, білолиця.
Немає кращих від тебе́ !
Таке́є небо голубе́...
Чого сидиш коло віко́нця,
Тоді́ як в не́бі па́лить сонце ?
Самі́й не скучно тут сиді́ти?
Та на подві́р'ячко глядіти ?
А Оленка й виклада́є :
- Та вдома ж ми́лого немає...
Сиджу саме́нька, бо за море,
Купець подався і́ще вчора...
Відьма ла́со посміхну́лась,
Дуже пильно огляну́лась,
Чи ніхто її не чує
Та й ласка́во пропонує :
- То пі́дем ра́зом до озе́рця.
Знаю, любить тво́є серце
У водичці покупа́тись
Та на сонці поваля́тись...
По́дружкою то́бі стану,
Все для те́бе я дістану :
Помаду, пудру, лак для ні́гтів...
А сама ховає кі́гті...
На піску́ полежимо́
Та й додому підемо́.
Оленка трішки повага́лась,
Бо давне́нько не купа́лась,
По́тім шви́денько зібра́лись
Ру́ку дру́жці подала́,
[img]https://russkaja-skazka.ru/wp-content/uploads/2016/08/prishla-vedma-i-stala-zvat-alyonushku-na-rechku-russkaya-skazka-1.jpg[/img]
Ще й Івасика взяла́
Та й до о́зера пода́лись.
Погода жа́ркая була,
В водиці славно поплеска́лись
Й на пісочку повляга́лись.
Оленку трішечки змори́ло...
Тут Відьма ді́вчину скрути́ла,
До шиї камінь причепи́ла,
Пе́рстень з пальця свій зняла́
Та й Оле́ночці наді́ла,
По́тім в воду опусти́ла...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1314.jpg[/img]
Сама там всілась, ворожи́ла.
Лице́ Оленки ізліпи́ла,
Її тіло, її вроду...
Оленкин одяг потім взя́ла.
Та довго зи́рила у воду
І все при цьому колдувала...
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1315.jpg[/img]
Івасик все це спогляда́в,
Переляка́вся, чуть не впав.
Але усе́ запам'ята́в
Й чимду́ж до дому поскака́в !
Відьма теж прийшла́ додому,
Прийшла, розсілася в хоро́мах,
Що, де, в осе́лі, во́на ж зна́ла.
Бо добре все начаклува́ла.
Ніхто в ній відьму не впізна́в
Й нічо́го проти не сказав.
Купець приїхав із-за моря,
Та й не прозна́в про цеє горе,
Бо відьма так наворожи́ла !
До того ж - зі́ллям опої́ла !
Геть до рук його прибра́ла,
Бо приворо́том колдувала.
То він нічого й не дізна́всь.
І в жінці відьму не впізна́в !
Про все Івасик тільки знав.
Він страше́нно сумував
І не їв він, і не спав,
Лиш до озера ходи́в,
Та по бе́ріжку броди́в,
Все сестричку слі́зно звав :
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1317.jpg[/img]
- Оленка, се́стронько моя,
Ви́пливи на беріжо́к !
На зелений моріжок !
Тут тебе́ чекаю я́...
Ви́йди, се́стронько моя !
Відьма як про це прозна́ла
То ура́з запанікува́ла !
Як не є, а жи́вий сві́док !
Може злую правду ві́дать,
І лиху́ю тайну ви́дать,
Й про харци́зство, всім пові́дать !
До купця, враз, причепи́лась.
Злюща, ні́бито скази́лась :
[img]https://www.smart-kiddy.ru/images/skazki/russkie_narodnyie/Sestrica_Alyenushka_i_bratec_Ivanushka/Sestrica_Alyenushka_i_bratec_Ivanushka_11.jpg[/img]
- Ко́злика дава́й заріжем,
На роже́н його́ нанижем !
Сусідів в го́сті позвемо́,
Пече́ню го́стям подамо́ !
Купець не хоче, бо козля́тко,
Стало вже йому́, як бра́тко !
- Давай візьме́мо ми ягня́тко...
- Каже він - Або теля́тко...
Він довге́нько не здавався,
І нія́к не піддавався,
Але відьма ворожи́ла,
Купця із світу чуть не зжила.
Нервува́в він і біси́вся,
Але, врешті решт, скорився...
Відьма, за́раз же, схопи́лась
І про все розпоряди́лась.
[img]https://deti-skazki.ru/wp-content/uploads/2019/10/sestritsa-alenushka-i-bratets-ivanushka11.jpg[/img]
Костри́ще, зразу ж, розпали́ли !
Казани́ на них нагріли,
Вже кипить у них вода,
Скоро бу́де вже біда !
Вже ножі стале́ві то́чать,
Козеня́тко з'їсти хочуть !
Як дійшла́ нови́на ця
До Івася, він в купця
Став проси́ти дуже слізно :
- Відпусти, поки́ не пізно !
Дай до о́зера сходити,
По травичці поброди́ти,
Чи́стої води попити,
Ки́шечки собі́ промити...
Купець Івася пожалів,
Очі в зе́млю опустив.
Правда, трі́шечки вага́вся
Та й до о́зера пустив.
Івась по бе́ріжку бродив.
Дуже, дуже побивався,
І сльозами заливався.
Все сестричку він просив :
- Оленко, се́стронько моя,
Ви́пливи на беріжок,
На зелений моріжок.
Тут тебе́ чекаю я
Вийди, се́стронько моя́ !
Вже костри́ща розпалили,
Казани́ на них нагрі́ли,
Вже кипить у них вода !
Скоро буде вже біда !
Вже ножі стале́ві то́чать
І мене́ там з'їсти хочуть !
А сестричка, те все чує,
Теж, серде́чная, бідує
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1318.jpg[/img]
Та йому́ відповіда́є :
- Івасю мій брато́чку милий,
Ви́плисти не маю сили...
Камінь з дна не відпуска́є,
Мі́цна шо́вкова трава́
Ме́ні ноги заплела.
Жо́втії тяжкі́ піски́
Груди давлять як тиски́ !
А ві́дьма козлика шукає,
Де знайти́ його́ не знає,
Гайду́ка в по́шук посилає,
Ще й сердито, намовля́є :
- За́раз же у ліс піди !
Козеня́ мені знайди !
А той, довго, й не шука́в,
Все про всіх, він добре знав !
Знав, ще краще ніж себе́,
Бо раніш служи́в в СБ !
Він до о́зера пішов
Й козеня́тко там знайшов.
Воно́ на бе́резі стояло,
Сльози гі́ркії лило́,
Розпа́чливо у глиб крича́ло,
І все Оленку заклика́ло :
- Оленко, се́стронько моя́ !
Ви́пливи на беріжо́к,
На зелений моріжок !
Тут тебе́ чека́ю я !
Вийди, се́стронько моя !
Вже костри́ща розпали́ли,
Казани́ на них нагріли,
Вже кипить у них вода !
Скоро буде вже біда !
Вже ножі стале́ві точать,
Хочуть ме́не з'їсти ! Хочуть !
А Оленка все те знає
І йому́ відповідає :
- Івасю мій брато́чку милий,
Ви́плисти не маю сили...
Камінь з дна не відпуска́є.
Мі́цна шо́вкова трава
Ме́ні ноги заплела́.
Жо́втії тяжкі́ піски́
Груди давлять як тиски́ !
Гайду́к почув це, побілі́в,
Все, одразу ж, зрозумів :
[img]https://scribble.su/school-literature/great-reader-1-4/great-reader-1-4.files/image007.jpg[/img]
- Ти побач, що тут твори́ться,
Ма́буть, відьмі не сиди́ться,
Знову ка́рга ба́виться...
Нія́к стара́ не вда́виться.
Додому, шви́денько прибіг
І тільки вско́чив за поріг,
Про все, що бачив і що знав,
Купцю, негайно, розказав !
Купець, відта́к, не розмишля́в,
Весь народ, скорі́ш, зібра́в.
Не шуміли й не кричали,
Мерщій, до о́зера прийшли́.
Дно багра́ми розчища́ли,
Сі́тки в воду завели
І Оленку ... ви́тягли !
Траву, шовко́ву, розв'язали,
[img]https://i0.wp.com/download.librebook.me/illustrations/11/02/99/i_012.jpg[/img]
Камінь з шиї відтяли́,
Чистою водою вми́ли,
Щтучне ди́хання зроби́ли,
Пе́рстень відьмин ізняли́ !
. . .
А як тільки пе́рстень зня́ли,
Личи́на з відьми зразу ж спа́ла !
Дівка три рази́ апчхну́ла.
Потім сильно позіхнула,
Розкрила очі й ожила́,
Стала краща, чим була !
[img]https://nukadeti.ru/content/images/essence/tale/360/1319.jpg[/img]
Козлик, з радості, три рази
Край води переверну́вся,
Потім встав, і стрепену́вся,
Тричі мекнув і, одразу,
В Івасика обернувся !
Відьму шви́денько зловили,
Правда, трі́шечки побили,
Бо́ки до́бре їй нам'яли!
Та й ремня́ми пов'яза́ли.
Через місяць осуди́ли.
В мі́цну клітку посадили,
Замок навісили з срібла́,
Щоби відьма не втекла,
Й до села не добрела́.
Сорок літ тюрми́ їй да́ли,
Щоб дівча́т не ображала
Й більш ніко́го не чіпа́ла !
* * *
Дідусь замовк, бо казка ця
Добігла врешті до кінця,
Тоді дід ті́м'я почеса́в,
Чоло́ насупив і сказав :
- Це ще не все ! Маю сказа́ти :
Про хату треба краще дбати !
Не треба язико́м тіпа́ти !
Де чоловік, чому́ сама́,
Чи є хтось вдома, чи нема ?
Не треба всім про теє знати !
А як йдете́ з дітьми́ гуляти,
То треба вам, не забувати,
Бра́ти во́ду, дітям пити !
А по́тім мо́жете ходити,
Гуляти довго й не боя́тись
Що може хтось із них, з копи́тець,
Води поганої напи́тись !
Поті́м у по́вен зріст Дід встав
І ду́жим го́лосом додав :
- Дівча́тка, милії, гляді́ть,
Де попа́ло - не броді́ть !
До рі́чки са́мі не ході́ть !
І дружбу з ві́дьмой не водіть !
Ну, то і я, теж, не змовчу́
І хоть трі́шечки повчу,
Скажу́ всім тим, хто має вуха :
- Якщо Дід каже, треба слухать !
* Медовуха з виноградом,
Пимент (виноградний меломель) ,
Pyment (Grape Melomel).
29.12.2021 - 20.05.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Царило лето, полдень отошел,
Еще светило не свернуло к небосклону.
Но зной томил.
День землю беспощадно раскалил
И щедро с неба жаром лил...
Палил нещадно и неугомонно
И уходить, казалось, не спешил.
Меня никто не торопил,
Я брел домой по заливному лугу,
Купаясь в солце и небесной синеве,
Шагал и пел на всю округу...
Ногами босыми, по скошенной траве...
Травы душистый аромат,
Как будто, целый мир заполонил.
Кузнечики, стремглав, с под ног летят,
Над лугом бабочки кружат,
Пьянящий запах воздух осенил.
Казалось впало все в дремоту...
Идиллия, покой да мир ...
Забылись страсти, скорьби и заботы
Лишь жаворонок трелью слух заполонил...
Я не спешил, прилег в траву, на спину,
Взор устремил в небес глубину ...
И мысленно парил, землю покинув...
Томился негой, стремясь в вышину.
Взвившись в небо, маленький певец
Чудесным пеньем мир наполнил.
Крохотный маэстро, истовый звонец,
Музыку небес лишь для меня исполнил !
В мечтах, средь облаков забылся,
Не ведал я, что краток миг покоя...
Нежданно край небес укрылся
Темною свинцовой пеленою !
Я тут же вскочил, да быстрее в дорогу !
Мрак резво ползет в небес бирюзу...
Ну-ка, давай-ка, налегу я на ноги -
Совсем неохота попасть под грозу !
Ветер, внезапно возник, заструился,
Ласково дунул, с травой поигрался...
Повеял лениво, немного взбодрился,
Резко подул - да во всю разгулялся !
А туча уже небосклон* весь накрыла.
Вдруг ветер утих, воздух стал как стекло.
И тишина все вокруг поглотила...
Но грома раскаты вдруг донесло ...
Умолкли кузнечики, притихли цикады.
Не слышны небесные трели, рулады...
Жаворонок смолк в небесных глубинах.
Листик застыл, не дрожит на осине.
Покой наполнился смутной тревогой.
Уж я не шагаю - бегу по дороге !
Перед ненастьем природа застыла.
Но ноги легки и я мчусь, что есть силы !
Дохнуло внезапно бодрящей прохладой.
В такую жарищу - конечно отрада !
Лицо ветерок слегка овевает,
Но вид небосвода просто пугает !
Мрак кромешный полнеба закрыл,
Да так, что всю синь пополам раскроил.
Раздалса грозный раскатистый рокот !
И сполох полнеба тотчас осветил.
Ветер взбесился, совсем стал неистов !
Дорогу пылью вмиг заклубил !
И подхвативши охапками листья,
Высоко вихрем вверху закружил !
Каплями дождь упал на траву,
Вымочил плечи, обрызгал листву.
Обрушился ливнем и тут же пристал,
Рассыпался градом и перестал.
Небес синевы уцелел лоскуточек.
Мрачным свинцом свод небес затянуло.
Мгла тяжела, бурлит и клокочет...
А солнце, наверно, во тьме утонуло.
Плывут облака, тяжелы как сугробы.
Несутся, клубятся по небосводу**.
Над миром проносятся, полные злобы,
Ненастьем преполнены и непогодой.
Колючий ветер подул, как назло.
Осины ветку, с треском, сорвало !
Копну растерзало и разметало.
И мраком, тотчас, все вокруг облекло.
Березка за землю корнями вцепилась
Трепещет и стонет на буйном ветру.
Осина до самой земли наклонилась,
Стоит, надломилась, но не смирилась !
Упирается вихрю !
В кромешной мгле - ревущий ужас...
Скрутило небо, рев и грохот !
А в низ, мучительно натужась
Из тучи вырастает хобот !
Гибкий, хлещущий, как кнут !
Ползет к земле, кого-то ищет...
Крутит, вертит и дико свищет.
Еще мгновенье - и он тут !
Порыв - и с корнями березку
Несет в бурлящую пучину !
Осинку срезало под корень
И утащило в середину !
Ударил гром, помилуй Бог !
Земля уходит из под ног !
Ветер хлесткий - не вдохнуть !
Глаза слезяться - не взглянуть !
Согнуло, надобно упасть,
К земле, как к матери, припасть.
Да лежать... Крепко держать !
И ни за что не отпускать !
Корнями в нее врасти,
Не дать буре унести...
Но воздух, плотный как вода,
Толкнул, шатнул, упасть не дал,
На крыльях в высь меня поднял
И землю у меня отнял ...
Нет, мне не снится - я лечу ...
Беззвучным криком я кричу
Что жить хочу ! Я жить хочу ...
Но я живу, пока лечу ...
Мелькают памяти виденья...
Вся жизнь - в последние мгновенья.
Вот я малец, а вот юнец...
А дальше что? Конец ? ! ...
Конец ! Мгновения сплыли,
Лишь темнота... да гул вдали.
Из вихря вышвырнуло тело !
Лежу в копне, чуть чуть дыша,
Обняв березку, а душа
Стучится в плоть мою несмело...
* небосклон - часть неба над горизонтом.
** небосвод - всё видимое пространство неба.
20.12.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898686
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.12.2020
[i]Рифмованный
вариант [b]строгого решения[/b]
головоломки.
[/i]
[b]Головоломка с разгадкой
[/b]
Посвящается брату
Деду Григорию.
На то он и дед,
Чтобы лучший найти ответ !
Часть 1. Задача.
--------------------------------------------
В субботу, утром, на базар
Дед собрал такой товар :
В ма́ленький ручно́й возок
Капусты положи́л мешок.
К возку́ козу он привязал,
Под по́яс ко́шель подвязал
И через поле, лес и речку
Помалу зашагал к месте́чку...
Но только вышли за село,
Как из лесу́ выходит волк
Оска́лил зубы, смотрит зло :
- Дед с ко́зочкой... знать будет толк !
Изда́л свире́пый, зло́бный рык :
- Не торопись, постой, старик.
Моя любимая волчица
Как раз сейчас лежит в больнице.
А дальше - перешел на крик :
- Мне надо речку переплыть !
Перевози́, коль хочешь жить !
Не то - кого-то загрызу !
И алчно смотрит на козу...
В ответ сердито буркнул Дед :
- Не кипешу́й... Перевезу...
- За слово, Дед, взыщу ответ !
Волк рыкнул, зубы показал,
И вслед за Дедом побежал ...
Вот вместе к речке подошли
Из схрона лодку извлекли́.
Дед в камышах, в речной прохладе.
Подальше спрятал от села...
Все хорошо, но вот досада -
Та лодочка была мала,
Рассчи́тана на двух, коль с толком...
На деда с бабой, деда с волком,
Или с капустой, аль с козой...
Тут Дед кричит : - Ану́ ! Постой !
Коль в лодку нам залезть втроем,
То мы ее перевернем !
А река-то - широка,
И так быстра и глубока !
Стоит деду́ля, рассуждает :
- Чтоб не пойти нам всем на дно!
Здесь надо поступить умно́ !
А ко́зочка стоит, стенает :
- В животе моем так пусто,
Давай-ка дед, я сьем капусту !
Волк а́лчно ча́вкнул, посмотрел :
- Да, я ее сейчас бы сьел !
Мысль в Волчьей голове возникла...
Как появилась, так и сникла :
- Сначала - речку переплыть,
Потом - Козу́ заполучи́ть ! ...
Окинув, взглядом, по́лным грусти,
Дед мы́слил так, немного стру́сив :
- Козо́ю волк, на раз, заку́сит,
Коль я капусту отвезу...
Уплыть с волча́рой - жаль капусты,
Уплыть с капустой - жаль козу !
Вот незада́ча. Что сидите ?
Что делать деду ? ! Помогите ! ...
* * *
Часть 2. Решение в семи действиях.
----------------------------------
Ну все понятно - не хотите.
Коль не хотите - должен дед
На сей вопрос найти ответ !
А время мчится... Вот задача...
И Дед сидит, чуть-чуть не плачет,
Что-то чертит на песке,
На сонном, правом бережке...
Зада́чку хочет решить Дед ...
Затылок чешет, весь в разду́мьях.
О козе и волчих зубьях...
Коза и Волк - плохой дуэт...
Ход мыслей очертил Дед так :
- Волк, натоща́к, с утра голодный...
Да ненасы́тный нрав живо́тный !
С козою оставлять - никак ...
Никак ! Тут дедушка вскочил,
Его решенье озари́ло !
Козу Дед в лодку усадил,
И, бы́стренько, вдвое́м отплы́ли ! ...
Действие 1. Дед перевозит Козу
----------------------------------
Сквозь туман, на берег левый,
По волна́м, через стремни́ну
Да бездонную пучи́ну,
Плавно лодочка скользит
Дед, в корме, как тень стоит,
Тихо он весло́м гребет,
В лодке ко́зочку везет,
В страхе козочка дрожит...
Волк по бе́режку бежит,
Диким голосом кричит :
- Меня забыли, слышишь дед.
Ты ж обеща́л, так дай ответ !
- Послушай, Волк, имей терпенье
Понятно мне твое волненье
Но будь спокоен - слово деда.
Я за тобой, пото́м приеду !...
И вот, волча́ра - людоед,
Мечтами о козе согрет,
На берегу́ сидит с капустой.
Ему досадно, скучно, грустно...
Тихо́нько лодке смотрит вслед.
И ждет, когда вернется дед...
А Дед уж реку переплыл,
На левый бережок ступил,
Востру́шку с лодки высадил.
Потом лыча́гу Дед достал,
Козу к березке прилыга́л
И даже сло́ва не сказав,
Присел, затылок почесал :
- Вот так... Зада́л себе работку...
Пото́м, назад, живе́е в лодку
И быстро весла в руки взял.
Действие 2. Дед возвращается сам.
----------------------------------
Сквозь свежий бриз, на берег пра́вый,
По волнам, через стремнину
Да бездонную пучину,
Мчится лодка велича́во
Туда, где Волка Дед покинул ...
Птицей лодочка летит !
Дед на ба́нке сам сидит,
Бодро ве́слами гребет -
В лодке он один плывет !
Вот через речку переплыл,
На правый бережо́к ступи́л.
Но Волка в лодку звать не стал,
Мешок с капустою достал
И начал в лодку загружать ...
Тут злобно Волк нача́л кричать :
- Слышишь Дед ! А как же я?
Да не хочу я опосля́ !
- Нет Волк, тебя не в этот раз.
Капусту повезу сейчас !
Вдруг Серый в лодку сигану́л,
С размаху, лодочку качнул !
Капуста в воду упорснула
Да в речке чуть не утонула.
Но случай Деда не смути́л,
Руга́ться, му́дро погоди́л !
Невспе́х, капусту отлови́л
И не сложил ее в мешок,
А просушить - на бережо́к.
А Волка - в лодку усадил !
Но, впрочем, все равно, как быть -
С капустою, аль с Волком плыть !
Действие 3. Дед перевозит Волка.
----------------------------------
Ветер зол, на берег левый
По волна́м, через стремни́ну
Да бездо́нную пучину,
Лодочка с трудо́м скользит
Туда, где Дед козу покинул.
Хмурый Дед в корме стоит.
Шапку на уши́ надви́нув.
Тяжело́ весло́м гребет,
Волка в лодке он везет !
Только лодка в берег ткну́лась,
Волк козу, в тот миг, учу́ял !
Плотоя́дно улыба́ясь,
Преждевременно лику́я,
Да быстре́е, по росе́,
Мчится прямо волк к козе !
Дед, конечно же, не спал.
Он все это увида́л !
Да, как захвати́л дуби́ну,
Волка как огре́л по спине :
- Брысь отсюда, серый зверь
На́смерть зашибу́, поверь !
В общем, Волка отогнал,
Как быть дальше, думать стал.
Волк от боли завизжал !
С перепу́гу задрожал !
Быстре́й удрал и, хвост поджа́в,
В кустах притих... В заса́ду стал !
Он голодный, кушать хочет
На козу он зубы точит.
Скули́т, рычит, зуба́ми щелк !
Но при этом мы́слит волк :
- На слабака́ дед не похож...
Да за голени́щем - нож...
А еще в руках дуби́на...
Вот ведь ста́рая скотина !
Может Дед и отвернется,
Тогда счастье улыбнется !
Дед подумал : - Вот мерзавец ...
Не клади ему в рот палец !
И пла́ны Волка разгада́в...
Он ша́нса, серому, не дал !
Козу, быстрее, отвязал
Да с собо́ю в лодку взял !
Действие 4. Дед возвращается с Козой.
------------------------------------
Ветер стих, на берег правый
По волна́м, через стремни́ну
Да бездонную пучину,
Тихо ло́дочка скользит
Дед, рассла́бившись, сидит
Слегка ве́слами гребе́т,
Волка по́чем зря кляне́т
И Козу назад везет.
Спокойно речку переплыв,
На правый бережок ступив,
Неспеша, неторопливо
Козу на берег вы́садил.
Затем лыча́гу Дед достал,
Козу к осине привязал.
Чтоб Коза не голодала,
Ей свежих веток наломал.
А на тихом бережку́,
На зеленому лужку́,
На траве лежит капуста,
Ее чуть волк не утопил.
Капусту дед в мешок сложил.
Мешок тот к лодке подтащил.
С ле́гким сердцем погрузил,
Оттолкнулся и уплыл ...
Действие 5. Дед перевозит капусту
-----------------------------------
Покой да тишь... на берег левый
По волна́м, через стремни́ну
Через бе́здную пучи́ну,
Бодро лодочка плывет.
Дед, усталый, слегка грустный,
Резво веслами гребет
Тепе́рь, когда́ козы там нет ...
Он везет мешок капусты.
Лодка носом в бе́рег ткнулась.
Дед дово́лен, улыбнулся,
На брег отло́гий он ступи́л
И капусту вы́грузил.
Присел, затылок почесал.
Помолча́л, затем сказал :
- Ну и сделал я рабо́тку...
Потом назад, живе́е в лодку
Да быстре́е весла взял...
Действие 6. Дед возвращается сам.
-----------------------------------
Тишь да блажь... На берег правый
Челнок Дедушка направил !
По волнам, через стремнину
Да бездонную пучину,
Быстро лодочка скользи́т,
Дед на ко́четах сидит
Бодро ве́слами гребет
Тепе́рь он за козой плывет.
Кроме Деда самого́,
Больше в лодке - никого́ !
Умело к бе́регу прича́лил,
Козу с осины отвязал
Да из собою в лодку взял.
Потом, неторопя́сь, отча́лил ...
Действие 7. Дед перевозит Козу
----------------------------------
По ря́би волн, на берег левый,
Туда, где волк таи́тся серый,
Сквозь камыши́, через стремнину
Бодро лодочка скользит.
Гордо Дед в корме́ стои́т,
Тихо он весло́м гребет,
Че́рез бе́здную пучи́ну,
Он Козу опять везет.
А там, на пра́вом берегу,
Уж тишина... И ни гу-гу ...
Не осталось ни-ко-го́ !
Всех переве́з, до одного́ !
Переплы́ли. На капусту
Посмотрела ко́зка грустно
- Был хоро́ший бы обед...
Да хмуро оглянулся Дед...
- Для кого́ ?
Ведь там, в кустах,
Он заметил Во́лчью спи́ну...
Но Волк заметил, что в руках
У Деда то́лстая дубина...
Эпилог
----------------------------------
В ма́ленький ручно́й возо́к
Капусты Дед сложил мешок.
Чтоб не испы́тывать судьби́ну,
Пристро́ил он к мешку́ дубину.
К возку козу он привязал
И бодро зашага́л от ре́чки
К знако́мому ему к месте́чку...
С козо́ю прибыл на базар...
И ни чуть-чуть не опоздал.
Хороше́нько огляну́лся,
По ряда́м Дед побродил,
Поче́м зерно и почем ку́ры,
Как продаю́тся волчьи шкуры...
На сыр и мед он прицени́лся,
С це́нами определи́лся,
И на новье, и на старье...
Продал козу. Купил ружье,
В лесу́ ведь всякое зверье́...
Обратно речку переплыв,
Дед лодку спрятал в камыша́х,
Ну, чтоб подальше от села́...
Да чтобы скве́рная душа
Ее похи́тить не смогла...
Потом домой повороти́л.
17.09.2020 р. - 18.09.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898592
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.12.2020
- Что ж... Буду тебя вспоминать.
Прощально взмахнула ладошкой...
Надменно хотел в ответ промолчать...
- Постой, побудь еще немножко.
Губы, предательски, вдруг прошептали:
- Друг другу не все мы сказали...
- Ну, что ты можешь добавить мне ?
Что любишь, что мною дышишь ?
И кроме "прощай" и, конечно же, "нет"
Ты разве что-то услышишь ?...
- Не надо, не стой. Пора. Уходи...
Махнула рукою и скрылась...
А сердце вырвалось из груди
И вслед за ней покатилось !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898425
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.12.2020
[i] После публикации
стихотворения - головоломки
"Волк коза и капуста", поступили
нарекания на то, что изложенное
решение жестокое и негуманное,
что "волка жалко".
Предлагаю другое решение
задачи, вполне современное,
абсолютно гуманное, без
расстрелов и утоплений.[/i]
[b]Головоломка с разгадкой[/b]
На то он и дед,
Чтобы лучший найти ответ !
Часть 1. Задача.
--------------------------------------------
В субботу, утром, на базар
Дед собрал такой товар :
В ма́ленький ручно́й возок
Капусты положи́л мешок.
К возку́ козу он привязал,
Под по́яс ко́шель подвязал
И через поле, лес и речку
Помалу зашагал к месте́чку...
Но только вышли за село,
Как из лесу́ выходит волк
Оска́лил зубы, смотрит зло :
- Дед с ко́зочкой... знать будет толк !
Изда́л свире́пый, зло́бный рык :
- Не торопись, постой, старик.
Моя любимая волчица
Как раз сейчас лежит в больнице.
А дальше - перешел на крик :
- Мне надо речку переплыть !
Перевози́, коль хочешь жить !
Не то - кого-то загрызу !
И алчно смотрит на козу...
В ответ сердито буркнул Дед :
- Не кипешу́й... Перевезу...
- За слово, Дед, взыщу ответ !
Волк рыкнул, зубы показал,
И вслед за Дедом побежал ...
Вот вместе к речке подошли
Из схрона лодку извлекли́.
Дед в камышах, в речной прохладе.
Подальше спрятал от села...
Все хорошо, но вот досада -
Та лодочка была мала,
Рассчи́тана на двух, коль с толком...
На деда с бабой, деда с волком,
Или с капустой, аль с козой...
Тут Дед кричит : - Ану́ ! Постой !
Коль в лодку нам залезть втроем,
То мы ее перевернем !
А река-то - широка,
И так быстра и глубока !
Стоит деду́ля, рассуждает :
- Чтоб не пойти нам всем на дно!
Здесь надо поступить умно́ !
А ко́зочка стоит, стенает :
- В животе моем так пусто,
Давай-ка дед, я сьем капусту !
Волк а́лчно ча́вкнул, посмотрел :
- Да, я ее сейчас бы сьел !
Мысль в Волчьей голове возникла...
Как появилась, так и сникла :
- Сначала - речку переплыть,
Потом - Козу́ заполучи́ть ! ...
Окинув, взглядом, по́лным грусти,
Дед мы́слил так, немного стру́сив :
- Козо́ю волк, на раз, заку́сит,
Коль я капусту отвезу...
Уплыть с волча́рой - жаль капусты,
Уплыть с капустой - жаль козу !
Вот незада́ча. Что сидите ?
Что делать деду ? ! Помогите ! ...
* * *
Часть 2. Современное решение.
----------------------------------
Ну все понятно - не хотите.
Коль не хотите - должен дед
На сей вопрос найти ответ !
А время мчится... Вот задача...
И Дед сидит, чуть-чуть не плачет,
Что-то чертит на песке,
На сонном, правом бережке...
Зада́чку хочет решить Дед ...
Затылок чешет, весь в разду́мьях.
О козе и волчих зубьях...
Коза и Волк - плохой дуэт...
Ход мыслей очертил Дед так :
- Волк, натоща́к, с утра голодный...
Да ненасы́тный нрав живо́тный !
С козою оставлять - никак ...
Никак ! Тут дедушка вскочил,
Его решенье озари́ло !
Козу Дед в лодку усадил,
И, бы́стренько, вдвое́м отплы́ли ! ...
Сквозь туман, на берег левый,
По волна́м, через стремни́ну
Да бездонную пучи́ну,
Плавно лодочка скользит
Дед, в корме, как тень стоит,
Тихо он весло́м гребет,
В лодке ко́зочку везет,
В страхе козочка дрожит...
Волк по бе́режку бежит,
Диким голосом кричит :
- Меня забыли, слышишь дед.
Ты ж обеща́л, так дай ответ !
- Послушай, Волк, имей терпенье
Понятно мне твое волненье
Но будь спокоен - слово деда.
Я за тобой, потом приеду !...
И вот, волчара - людоед,
Мечтами о козе согрет,
На берегу сидит с капустой.
Ему досадно, скучно, грустно...
Тихонько лодке смотрит вслед.
И ждет, когда вернется дед...
Но Дед за Волком не вернулся,
С козою прибыл на базар...
И ни чуть-чуть не опоздал.
Хорошенько оглянулся,
По рядам он побродил,
Почем зерно и почем куры,
Как продаются волчьи шкуры...
На сыр и мед он приценился,
С ценами определился,
И на новье, и на старье...
Продал козу. Купил ружье,
Обратно речку переплыл...
Увидев деда, волк вскочил
И, от радости, завыл !
На Волка взгляд Дед устремил -
До жути дикое зверье...
Потом он шкуру оценил,
Неторопясь поднял ружье
И сквозь зубы процеди́л :
- Слушай Серый,
Ты, конечно, парень смелый,
Я ж - паха́н закорене́лый !
На кого сказа́л ты : " Ры́ !!!? "
Ша́вка серый, с сей поры,
Будешь подо мной ходить,
Пол-добы́чи мне носить !
А не то - тебе не жить !
По́нял, что тебе сказал ?
Волк, испугался, задрожал,
Бумажник, быстро, свой достал,
Пол-добы́чи отсчитал,
Хвост поджал и убежал...
Эпилог
----------------------------------
В ма́ленький ручно́й возок
Дед швырну́л пустой мешок.
Ружье туда-же положил
И к месте́чку поспешил.
Чтоб на базар не опоздать.
Не капусту продавать,
А вопро́сики решить,
Как купчи́шек обложи́ть
Да́нью на меда́, и ку́ру !
Денег как из них содра́ть...
А коль денег нету сдать,
Платят пусть они нату́рой !...
09.09.2020 р. - 19.09.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898318
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.12.2020
[i]Классическая формулировка головоломки
и ее решение есть в википедии, по адресу :
https://ru.m.wikipedia.org/wiki/Волк,_коза_и_капуста
https://ru.wikipedia.org/wiki/Волк,_коза_и_капуста
А в этом стихотворении я представил себе,
как бы Дед решил эту задачу
в современных условиях.[/i]
[b]Головоломка с разгадкой
[/b]
На то он и дед,
Чтобы лучший найти ответ !
Часть 1. Задача.
---------------------------------------------
В субботу, утром, на базар
Дед собрал такой товар :
В ма́ленький ручно́й возок
Капусты положи́л мешок.
К возку́ козу он привязал,
Под по́яс ко́шель подвязал
И через поле, лес и речку
Помалу зашагал к месте́чку...
Но только вышли за село,
Как из лесу́ выходит волк
Оска́лил зубы, смотрит зло :
- Дед с ко́зочкой... знать будет толк !
Изда́л свире́пый, зло́бный рык :
- Не торопись, постой, старик.
Моя любимая волчица
Как раз сейчас лежит в больнице.
А дальше - перешел на крик :
- Мне надо речку переплыть !
Перевози́, коль хочешь жить !
Не то - кого-то загрызу !
И алчно смотрит на козу...
В ответ сердито буркнул Дед :
- Не кипешу́й... Перевезу...
- За слово, Дед, взыщу ответ !
Волк рыкнул, зубы показал,
И вслед за Дедом побежал ...
Вот вместе к речке подошли
Из схрона лодку извлекли́.
Дед в камышах, в речной прохладе.
Подальше спрятал от села...
Все хорошо, но вот досада -
Та лодочка была мала,
Рассчи́тана на двух, коль с толком...
На деда с бабой, деда с волком,
Или с капустой, аль с козой...
Тут Дед кричит : - Ану́ ! Постой !
Коль в лодку нам залезть втроем,
То мы ее перевернем !
А река-то - широка,
И так быстра и глубока !
Стоит деду́ля, рассуждает :
- Чтоб не пойти нам всем на дно!
Здесь надо поступить умно́ !
А ко́зочка стоит, стенает :
- В животе моем так пусто,
Давай-ка дед, я сьем капусту !
Волк а́лчно ча́вкнул, посмотрел :
- Да, я ее сейчас бы сьел !
Мысль в Волчьей голове возникла...
Как появилась, так и сникла :
- Сначала - речку переплыть,
Потом - Козу́ заполучи́ть ! ...
Окинув, взглядом, по́лным грусти,
Дед мы́слил так, немного стру́сив :
- Козо́ю волк, на раз, заку́сит,
Коль я капусту отвезу...
Уплыть с волча́рой - жаль капусты,
Уплыть с капустой - жаль козу !
Вот незада́ча. Что сидите ?
Что делать деду ? ! Помогите ! ...
* * *
Часть 2. Современное решение.
----------------------------------
Ну все понятно - не хотите.
Коль не хотите - должен дед
На сей вопрос найти ответ !
А время мчится... Вот задача...
И Дед сидит, чуть-чуть не плачет,
Что-то чертит на песке,
На сонном, правом бережке...
Зада́чку хочет решить Дед ...
Затылок чешет, весь в разду́мьях.
О козе и волчих зубьях...
Коза и Волк - плохой дуэт...
Ход мыслей очертил Дед так :
- Волк, натоща́к, с утра голодный...
Да ненасы́тный нрав живо́тный !
С козою оставлять - никак ...
Никак ! Тут дедушка вскочил,
Его решенье озари́ло !
Козу Дед в лодку усадил,
И, бы́стренько, вдвое́м отплы́ли ! ...
Сквозь туман, на берег левый,
По волна́м, через стремни́ну
Да бездонную пучи́ну,
Плавно лодочка скользит
Дед, в корме, как тень стоит,
Тихо он весло́м гребет,
В лодке ко́зочку везет,
В страхе козочка дрожит...
Волк по бе́режку бежит,
Диким голосом кричит :
- Меня забыли, слышишь дед.
Ты ж обеща́л, так дай ответ !
- Послушай, Волк, имей терпенье
Понятно мне твое волненье
Пока сиди на берегу
Да тихо́нько - ни гугу́ !...
И вот, волчара - людоед,
Мечтами о козе согрет,
На берегу́ сидит с капустой.
Ему досадно, скучно, грустно...
Тихо́нько лодке смотрит вслед.
И ждет, когда вернется дед...
Но Дед за Волком не вернулся,
С козою прибыл на базар...
И ни чуть-чу́ть не опоздал.
Хороше́нько огляну́лся,
По ряда́м он поброди́л,
Поче́м зерно и поче́м куры,
Как продаю́тся волчьи шкуры...
На сыр и мед он приценился,
С це́нами определи́лся,
И на новье́, и на старье́...
Прода́л козу. Купил ружье,
Обратно речку переплыл...
Увидев деда, волк вскочил
И, от радости, завыл !
На Во́лка взгляд Дед устреми́л -
До жу́ти ди́кое зверье́...
Пото́м он шкуру оцени́л,
Неторопя́сь подня́л ружье
И мо́лча Волка застрели́л ...
Эпилог...
----------------------------------
В ма́ленький ручно́й возо́к
Капусты Дед швырну́л мешок.
Ружье́ туда же положи́л
И к месте́чку поспешил.
Чтоб на базар не опоздать
И всю капусту там прода́ть,
Купить зерна́ и ме́д, и ку́ры
Да и прода́ть там волчью шкуру ...
06.09.2020 р. - 19.09.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898234
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2020
Ну вот и всё. Прощаюсь с летом .
Уж листья с тополя летят...
Ещё чуть-чуть и канут в лету
И нежность губ, и тёплый взгляд ...
Ещё чуть-чуть - холодным взглядом
Тебя зима заворожит...
Чуть-чуть и ты не будешь рядом,
Мгновенье счастья убежит...
29.08.2020 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898126
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2020
[i]Сочинение написано на тему защиты
прав животных. Все совпадения
с реальной жизнью случайны и
являются больной фантазией читателя.[/i]
* * *
Лиса в лесу не слыла дурой,
В стихах не прославляют дур,
Но очень уж любила кур !
В курятнике прошло всё гладко.
За лапку цап - и нет хохлатки !
Довольная сама собой
Спешит лиса к себе домой.
Навстречу ей голодный волк
Лиса с удачей - будет толк !
- Гони пол курицы сюда,
Делись добром - не то беда !
Лисица и сюда, й туда...
Металася... да вот беда -
Не скрыться рыжей никуда
От серого... Все прям на зло...
Наверх взлянула - там дупло !
Дупло ! И рыжая смекнула -
Делиться с волком - не резон !
И даже глазом не моргнула,
Когда трофей туда швырнула !
- На Серый ! Вот те - закидон !
Коль хочешь курицу ты сьесть
За ней в дупло, волчара лезь !
Волк от поставленной задачи
Присел на землю, чуть не плачет
- Лисица, ну зачем ты так ?!
В дупло я лазать не мастак !
И нету рядом даже кошки,
Что б помогла бы мне немножко !...
Лисица носом потянула
Всё поняла, хвостом махнула
И будь здоров ! А там, в дупле
Осталось курица... в тепле.
Три дня потом, в лесу тревога !
Из нор бегут борсук и ежик !
Медведь поднялся из берлоги
И зайка мчится со всех ножек !
Пыхтит, сопит, ползет змея -
Такая вонь стоит, друзья !
Собрались в кучу - что да как ?
Воняет где ? И кто мудак,
Который это натворил ?
Тут дятел, вдруг, заговорил.
Про куру, волка и лису,
Как встретились они в лесу
Как сотворили это зло
Ну и, конечно, про дупло !
Тогда медведь давай реветь
- Поймать и сильно наказать !
Нет, лучше, все же, обязать
Дупло почистить и отмыть
Потом посмотрим, как нам быть !
Но Волка даже не искалили.
Приперся сам голодный, злой.
Из бодуна, кричит
- Ну что здесь так воняет ?!
Без опохмела и с больною головой.
Лису в тот день же изловили.
Она в своей норе дремала.
Поймали, в круге посадили
И обьяснили, что сначала
Достать ту курицу, зарыть,
И до бела дупло отмыть !
Лиса кричит - пусть лезет волк
А волк на то зубами щелк !
Достали лестницу. С нее
Лисица дважды навернулась,
На третий - забралась в дупло
И курицу долой швырнула.
Бобры держали два ведра,
Лиса все шваброю отмыла,
Потом под елью улеглась
И от обиды аж завыла.
Дескать, волчара виноват,
Хотел ее ограбить.
Потом пытался гвалтовать,
Убить, снасильничать, ославить...
Медведь задумался. Скандал...
В лесу ведь должен быть порядок...
За ухом лапой почесал
И говорит
- Я буду краток
Волчару за грабеж с разбоем
Накажем розгами - пять раз
По серой заднице уроем.
Таким и будет мой указ !
Но волк, такой вердикт услышав,
Не стал сей порки ожидать
Из круга потихоньку вышел
Да и пустился прочь бежать
Промчался через лес и поле
Затем и через речку вплавь
И оказался волк на воле...
Лишь там он прыти поубавил.
Ведь на том берегу был паханом шакал.
Волчара, с ним раньше то, мзду собирал.
Он волка узнал, не прогнал, поддержал.
Похмелил, накормил, да на службу позвал !
Личное дело его изучил,
Мозгами раскинул и орден вручил !
Назначил аншефом отары овец.
Ну, и на этом - сказанью конец !
28.08.2020 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898119
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.12.2020
Мне снилось, что тебя я разлюбил.
И что ко мне, в том сне, была ты равнодушна...
И был в том сне мне мир не мил,
Холодный, мрачный и бездушный.
В том сне мне снились серые леса
И неулыбчивые снились люди.
И я, в том сне, не верил в чудеса,
Лишь пробужденья ждал, как чуда !
И чудо, первым солнечным лучом,
Пришло, кошмары сонные развеяв !
Видения ночные - ни по чём !
Люблю тебя и снам не верю !
09.1987 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898002
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2020
14+
[i]Это документальный рассказ.
Я был в Ленинграде в 1984 г,
на одной из электростанций
в командировке.
И, однажды, поутру, в электроцехе,
парень поведал о том, что с ним
произошло накануне... [/i]
* * *
В советском граде Ленинграде,
В холодном мрачном январе,
Я встретил деву во дворе...
В одной лишь шубе и помаде.
Дева томно улыбнулась,
Бровью мило повела,
Отошла, затем вернулась
И беседу начала.
- Ты про Гену мультик видел ?
Да ? Тогда тебя спрошу
Чебурашку хош увидеть ?
Так давай, я покажу !
- Ну, конечно, мультик знаю,
Как же мне его не знать !
Чебурашка ... ! Обожаю !
Да, не прочь и повидать !
Дева шубку распахнула
И при свете фонарей
Нагота ее мелькнула
Среди уличных теней !
Не разобрал - в дворе темно !
Какие - то кудряшки...
Но, наверно, быть должно
Так у Чебурашки !
Дева взгляд свой, отвернула,
Молча шубку запахнула,
Ароматом обдала,
Улыбнулась и ушла ...
Словно фея, упорхнула ...
Погрузившийся в мечты,
Бреду я не таясь, открыто.
Вдруг ко мне из темноты
Подвалили два джигита.
Слишишь ты, интеллигент,
Чебурашку ты видал?
Так плати же в сей момент !
А не то - будет скандал !
Даже не скандал, все просто :
Вид свирепый, смотрит зло.
Да к тому же, ножик острый
Он приставил под ребро !
- Такса наша есть чирвонец.
Паспеши, брат, заплатить.
Разайдемся па харошем -
Будишь, брат, и далше жить !
Что тут делать ? Инцидент
Надо быстренько решать,
Отдаю скорей червонец
И быстрей домой бежать !
А на завтра, поутру,
Ра́ненько, на службе,
Рассказал я пацанам
О́бо всем, по дружбе.
Они даже не смеялись -
Ржали, радостно, как кони !
Вроде и не на работе -
А в пьяном притоне !
А в начальника от смеха -
Ремень лопнул на штанах !
- ... !
Вот была потеха.!
Вот, ведь, случай был такой
В славном граде Ленинграде
...
Был, да сплыл... теперь, к досаде,
Обхожу я стороной
Девок в шубе и помаде...
02.09.2020 - 26.06.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897998
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.12.2020
За мотивами казки
Шарля Перро
Жила собі на Прикарпатті,
В одні́м селі, в гарне́нькій хаті
Маленька дівчинка. Гарне́нька,
Охайна, добра й чепурненька.
Привітная до всіх була.
Ласка́ва, як світ сонечка,
Для мами - лю́ба донечка,
Хазяєчка мала !
Дівча́тко миле, крім матусі
Мало рідную бабусю.
Та, ве́льми, внученьку любила,
Але із ними не жила́.
А ме́шкала, в другім селі,
В хатині гарній, коло гаю,
На до́брім клаптику землі,
Жила бабуся, хата скраю.
Від хати стежка пролягла́
Крізь ліс, до дуба зелено́го
А потім - прямо до порога,
Де наша ді́вчинка жила.
По ній, до бабиного дому,
Онучка часто пробігала.
Звіряток всіх вона там знала,
І кожна пташка їй знайома !
Край стежки бі́лочки стрибали,
Часте́нько бавились зайчата,
А трохи ближче, коло хати
І внучка залюбки гуляла.
Сере́д фіалок та кульбаб,
Помі́ж ромашок та дзвіно́чків,
Сплітала ді́вчинка віно́чки,
І з ними в гості йшла до баби !
Тож ба́бця я́кось їй, в неділю,
Червону шапочку пошила.
Дарунок вну́ченька наділа
І дуже шапочці зраділа.
У люсте́рко погляділа
І так її уподоба́ла
Що лиш її, надвір вдівала
І дуже чи́нненько носила !
А як сусіди розгляді́ли,
Що шапка їй так підійшла,
То вслід, часте́нько, говорили :
- Червона шапочка пішла !
Якось ра́ненько, матуся
Збира́ гостинець для бабусі.
Поклала в кошик пиріжків,
Горнятко свіжої сметани
Та ще й гаря́ченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
Червону шапочку позва́ла,
В гарне́ньке плаття, наряди́ла,
Рушник у кошик положи́ла
І дуже строго наставля́ла :
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/4.jpg[/img]
- Люба до́нечко, біжи,
По стежи́ні, через гай
Навпросте́ць, до бабці дому.
Їй гостинець передай
Та прибра́тись поможи,
Потім поверта́йсь додому.
Та дивись, моя дитино,
Іди швидко, без зупину,
І ніде́ там не тиня́йся !
Без потре́би не спиняйся !
Манівця́ми не ходи !
По стежи́ні прямо йди !
Із звіря́тками не грайся,
І ні з ким не розмовляй !
Може, квітів назбира́й,
Та й скорі́ше поверта́йся !
Червона шапочка зраділа,
Кошик в руки підхопила.
Та й стате́чно так пішла,
Бо мама їй у слід гляділа.
А як вийшла на стежину,
То помчалась без зупину !
По стежці жва́во тупоті́ла !
Бо дуже там гулять любила...
Стежи́на в'ється під ногами,
Леге́нький кошик з пиріжками...
Пташки́ їй пі́сеньки співають,
Навко́ло білочки стрибають.
Сонце ніжно в небі сяє,
А вітер ніжно обвіває...
Тихо й гарно все круго́м.
Іде пі́дстрибки, бігом.
Як знена́цька на стежи́ну
Ра́птом вийшов сірий звір !
Не зляка́лася, повір,
Бо приві́тну мав личи́ну.
Та й не знала, що хижак
Може ви́глядіти так.
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/5.jpg[/img]
Вовк уважно огляну́вся
По́тім ла́гідно всміхнувся
Дуже че́мно привіта́вся :
- Черво́на ша́почка привіт !
- Добри́день Во́вчику ! - В отві́т.
Звірю́ка ледь не розсмія́вся :
- Гляди́, яке дівча́ попа́лось,
Гарний буде мій обід !
Зранку дуже був голо́дний...
З'їв би зразу, та десь тут
Ліс рубають лісоруби...
Зді́йснить за́дум не дадуть...
Треба я́кось так зроби́ти,
Щоб ніяк не наслідити...
Тож вовк ла́скаво питає :
- Куди іде́ш, я мо́же знаю ?
То до дому проведу́...
А то - й доро́гу прокладу...
- Та недале́ко, за ліско́м,
Від лісу перша, бабці хата.
Там гарний дво́рик із садком.
А ще - там кіз в дворі́ багато !
Несу бабу́сі пиріжків
Горня́тко свіжої сметани
Та ще й гаря́ченьких млинці́в,
Таких, що прямо в роті тануть.
- То добре. Каже вовк.
Погля́нь, навко́ло стільки квітів !
Чого́ тобі́ куди́сь спіши́ти !
Це ж са́ме краще місце в світі !
Гляди́, он си́ненькі дзвіно́чки,
Он там - ромашки, тут фіалки.
Ти можеш з них сплести́ віно́чок,
Якщо́ часу́ тобі не жалко ...
Дру́жняя тобі порада -
Букет бабусі назбирай !
Які ж тут квіти ! Вибирай !
Старе́нька буде дуже рада...
Прикра́сить ними бабця хату !
Ну, я побіг, бо справ бага́то !
А сам - прямі́сінько до баби.
Навпросте́ць, крізь терени́,
Чере́з кущі та бур'яни,
До дому бабці він прибіг
Та й усівся на поріг.
Сидить на ганочку чекає,
А потім так собі гадає :
- Ки́шки в пузі ма́рші грають,
А дівчи́ська, щось немає ...
На́що тут її чекати.
Треба якось йти до хати !
До́ки внучки я діждуся,
Може ще чим поживлю́ся...
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/7.jpg[/img]
Тоді́ лапи́ще вовк підняв,
- Тук-ту́к...
Тихе́нько він у двері грюка...
- Хто та́м ?
А вовк голо́дний був, звірю́ка,
Тож йо́го, пря́мо, дрож пройня́в,
І сли́на з па́щеки точи́ть...
- Та внучка ж, ти хіба не знаєш ?
Вовк то́нким голоско́м ричить :
- Червона шапка, що питаєш ?
Приніс тобі я пиріжків
Горня́тко свіжої смета́ни
Та ще й гаря́ченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
А бабуся, у той час,
В лі́жечку, якраз, сиді́ла.
Глухе́нька, бо уже стара́,
Зго́рблена і посиві́ла...
Про внучку думала як раз.
І як почула, то зраділа :
- Знаю, зна́ю !
Давно́ на те́бе я чекаю !
Там моту́зочка, тягни́ !
По́тім кля́мочку нажми.
Вовк мотузку потягну́в,
По́тім клямочку натис,
В двері швидко прошмигну́в
І над ба́бцею навис !
На старе́ньку подивився,
Пра́вда, трі́шечки скривився,
Пащу ширше розверзну́в
І бабу́сю проковтнув !
Сам на лі́жечко улігся,
Навіть двері не замкну́в,
Ще й рядни́ною укрився,
Бабин че́пчик натягнув.
Окуляри приладна́в
І на ба́бцю схо́жим став.
Тим часом, внучка в ліс зайшла,
Букет для бабці назбирала,
Та захопи́вшись, заблука́ла
І ледве сте́жечку знайшла...
А як знайшла́, прямки́ до баби
Скорі́ш до дому подала́сь.
Біго́м, ніде́ не зупинялась,
І на́віть, не відволікалась.
З букетом квітів й пиріжка́ми
З горнятком свіжої сметани
Та ще з гаря́чими млинцями,
Такими, що у роті тануть.
До бабці в двір вона влетіла
І в две́рі затарахкоті́ла.
- Тук-ту́к...
Вона щосили в двері стука.
- Хто та́м ?
- Бабусю, я твоя́ онука !
Мені мату́ся кошик скла́ла,
Ну а я все принесла́ !
Принесла́ я пиріжкі́в
Та ще гаря́ченьких млинці́в...
А вовк давно́ її чекав,
Як почув це, то зрадів
І відразу ж переби́в :
- Вну́ченько, я б тебе зз...
Тьху !
Там моту́зочка, тягни́ !
По́тім кля́мочку нажми.
Дівча́ мотузку потягла́,
По́тім клямочку натисла,
У хату ти́хенько зайшла,
Ко́шик міцно в руках стисла,
Привіталась дуже чемно,
Лампу зразу ж засвіти́ла,
Бо було́ в кімнаті темно -
Ще ба́бця, штору опусти́ла...
Нове́ньку ска́терку накрила,
Букет у глечик помісти́ла,
Поближче до віконечка,
Матусі лю́ба до́нечка,
Хазя́єчка мала.
На стіл поклала передачу,
На лавці трі́шечки прибра́ла.
Аби бабцю краще бачить,
Коло ліжка тихо стала.
[img]https://xn--80aaukc.xn--j1amh/chervona_shapochka/8.jpg[/img]
Але тільки подиви́лась,
То одразу ж засмутилась,
Бо не так, як завсігда́,
Бабуся в ліжку вигляда́ !
Нія́к не втямить, що це зна́чить !
То ще бли́жче підступи́ла,
В морду Вовчу погляді́ла -
Окуляри й чепчик бачить !
Так вона й не зрозумі́ла,
Хто ж там в ліжку спочиває !
По́гляд вгору направля́є -
Бачить - ву́ха на макі́вці...
Тож здивовано питає :
- Бабу́сю, на́що на голі́вці,
У Вас такі великі ву́шка ?
Вовк, розлігшись на поду́шках,
Лапою за ву́хом чу́ха
Й хри́пко мо́вить до малю́чки :
- Що́би краще те́бе слухать,
Солоде́нька мо́я внучка !
Червона шапочка зніти́лась,
У ви́рла вовчі подивилась,
Та й тихе́сенько шепо́че :
- Чого́ на Вашому обличчі,
Такі вели́кі й стра́шні очі ?
Вовк на внучку споглядає,
Слину з голоду ковтає
І дівчинці в одвіт бурмоче :
- Моя ж ти вну́ченька, хоро́ша,
Я ж, кра́ще бачить, тебе хочу !
Внучка враз зніякові́ла,
Низе́нько очі опустила
Узріла лапи... Вовчі, дикі...
- Чому, бабу́сенько, - питає,
- Руки в Вас, такі великі ?
Вовк ковдру, шви́денько, зриває,
Хоче дівчинку злапа́ти !
Він вже ричить, не розмовляє :
- Щоб скоріш тебе хвата́ти
Й дуже міцно обніма́ти !
Червона шапочка злякалась,
Відсахну́лася від згу́би
Та й, налякано, спитала :
- Чого, бабусю, моя лю́ба,
У вас такі гострю́щі зуби ?!
У вовка в горлі, рик клеко́че,
Ско́чив з ліжка він швиде́нько
Зла́пав ді́вчинку й рего́че :
- Ха-Ха-Ха́ ! ! !
- Щоб тебе́ вкуси́ть, мале́нька,
Вну́ченька моя, смачне́нька ! ! !
До внучки ближче він подався,
З нетерпінням облизався,
Пащу ширше розверзнув, і...
- Боже ж мій !
Червону шапочку ковтнув !!!
Потім в ліжко завали́вся,
Дуже сон його змори́в.
Чуть рядни́ною прикри́вся,
Задріма́в він, захропі́в.
Та так гу́чно, що той хро́піт
На усе село стели́вся !
Та вовчи́ську те не в кло́піт.
Він у ліжку забари́вся !
І тікати не хотів !
Але сталось, що в той час
Мимо чистої криниці,
Із рушницями якраз,
Йшли по вулиці мисливці.
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/74ab5915792ecacd88a00a6481f6449d[/img]
Старший з них - вуйко Василь
Був розумний, дуже сильний
Ще й креме́зний, як той дуб,
Чорний ка́птур, чорний чуб,
Правда, сильно кучерявий,
Але ж - хлопець дуже бравий,
Роботящий і моторний.
Добрий, сильний і геть чорний,
Краю на́шім - не чужинець,
Просто - афроукраї́нець.
Дуже добрий но́ров мав.
Все про всіх в селі він знав.
Й за порядком приглядав.
Коло бабиної хати
Ву́йко раптом зупинився,
Сліди вовчі роздивився.
Чуть присів, став мізкува́ти...
Наказав усім стояти !
Потім в тишу став вслухатись...
Потім тихо каже : - Братці,
Баба гу́чно, щось хропе...
З нею, певно, щось не те,
Щось не так, у крайній хатці ...
Треба нам у дім зайти,
Може, чимсь допопомогти...
Увійшли до баби в хату,
На столі - букет багатий,
Повна миска пиріжків,
Горня́тко свіжої сметани,
Гора гаряченьких млинців,
Таких, що прямо в роті тануть.
А у ліжку хтось лежить,
І так хропе́, що дім дрижить !
А з під рядни́ни хвіст торчить...
Та ще й, з просо́ння, щось гарчи́ть !
Мисливці, ни́шком, підійшли́.
І, враз, ряднину підняли !
Бача́ть - в ліжку вовк хропе́ !
- А, вовча́ра, ось ти де !
Ми ж тебе́ давно шукаєм,
Лише хо́ванки не знаєм !
Вовка тут вони скрутили,
Пащу гру́бо розімкну́ли,
Ліхтаря́ми присвіти́ли,
Пря́мо в пузо зазирнули !
А там, у вовка, в животі́,
На са́мім дні, на видноті,
Сидять : бабуся, козеня,
Зайчаток троє, дві корови,
Мале́ зелене жабеня́,
А там і внучка вигляда́.
Усі сидять живі-здоро́ві !
Коли мисливці це узріли,
То, звичайні́сінько, зраді́ли,
Але на вовка розгніви́лись,
Чуть сірома́ху не побили.
Вовк, з переля́ку, весь скули́вся,
В куток під лавкою заби́вся.
Його за бо́ки хлопці взя́ли,
Чо́ботом під хвіст підда́ли,
Догори́ переверну́ли,
І дуже сильно трусонули !
Тоді із во́вчого нутра́,
На білий світ, як із відра́,
Звали́лися - яке то щастя !
Одне мале́ньке козеня,
Зайча́ток трійко, дві корови,
Мале зелене жабеня,
Червона шапочка і бабця
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/c3617e13ca6f32580f98141a6da64427[/img]
І всі були живі-здорові !
В кайда́нки вовка закува́ли,
По подві́р'ю провели́,
В автоза́к запакува́ли.
Й до звіри́нцю відвезли́.
Посади́ли йо́го в клітку,
На пока́з мале́ньким діткам,
Що́би знали, що хижак
Са́ме ви́глядить ось так.
[img]https://studfile.net/html/2706/999/html_fSMbHDtc_k.Hry4/img-j1U2Fa.jpg[/img]
А ще скажу́ я вам усі́м,
І великим, і малим.
Не треба в ліс сами́м ходити
І з ким попало говорити !
До ко́го йдеш, у ко́тру хату,
Коли ти ви́йдеш і прийде́ш,
І що ти в кошику несеш ?!
Ніко́му не потрібно знати ! ! !
Коли ж ти сам дале́ко йдеш,
То до вся́кого готуйся
І з чужими не спілкуйся !
04.12.2020 - 18.05.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
В её окошке свет горит.
Не спит любимая, я знаю,
Она тихонечко сидит,
Конспект по физике листает...
Я подожду, мороза нет.
Весною пахнет, тёплый ветер.
И только белый лунный свет
Рассыпан всюду... Чудный вечер.
В ее окошке свет горит.
А спать пора. Давно за полночь.
Не так уж долго до зари ...
02.1975 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897823
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2020
Драма в 3-х частях.
[i]Сочинение написано на тему защиты
прав животных. Все совпадения
с реальной жизнью случайны и
являются больной фантазией читателя.[/i]
Часть 1. Золотые яйца.
А вы разве не слыхали ?
История ся байкою уж нареклась...
Сначала новость разнеслась,
Мол, курицы нести златые яйца стали...
Заведовал тогда курятником осел.
Он эти яйца даже тронуть не посмел.
Трудяга, но немного туповат,
Но очень честный, малость простоват.
Как только про такое он узнал,
То сразу же к медведю побежал.
Медведь созвал, немедленно, совет.
Влез на трибуну и ревет -
- Тепер построим мост через ручей,
Дорогу и дома из кирпичей !
Тут лиса его перебивает
- Все хорошо, но часто так бывает,
Что яйца иногда крадут !
И надо что то делать тут !
Учет наладить - чтоб был толк !
Охрану и улучшить управление !
Начальником
пусть будет волк,
есть мнение.
- Я, так и быть,
войду в правление.
Хотела возразить коза,
Что волк с лисой домами дружат,
И вместе, лучше, пусть не служат !
Но, тут Лиса ей на копыто наступила,
А волк пнул так, что та, не оглася,
Без возражений, слово уступила.
На том и порешили.
Начальником охраны будет волк,
Зубастый, и в охране знает толк.
Лису - в правление,
ослу, конечно, в замы.
Она умна, владеет языками,
А деньги так считать умеет,
Что возразить никто не смеет !
Проходят дни. Надеется лесной народ,
Что будет в их судьбине поворот...
Шушукают
- Дорога будет, дела нет важней...
Другие
- Нет, построим мост, из кирпичей !
Кричат горласто.
А третьи говорят, что лисий хвост
В курятнике мелькает часто...
Еще гутарят - запашок с душком
по лесу веет...
Что курами, лиса,
командовать умеет...
Да смаленым пером
несет при том...
Что у лисы - хоромы,
а у волка - новый дом ...
Но как то проверить ? Все не с руки ...
Уж больно остры у волка клыки !!!
Часть 2. Торжество демократии.
Еще сорока новость принесла,
Что у Медведя срок каденции истек !
И надо выборы, чтобы избрать
Кому в дубраве мэром стать !
Медведь себя назначил кандидатом.
Мол
- Кто же будет, как не я !
Мой электорат - лесная вся семья !
Потом сердито заругался матом !
- Но если кто против меня - то я...
И показал кулак собратам !
Внезапно истошно закричала лиса
- Надо услы́шать все голоса !
Нам надо еще и другой кандидат,
Ему мы тоже вручим мандат !
Разруха и кризис в наших лесах !
А мы собрались и шумим здесь без толку,
Доверим мандат серому волку !
- Волк, так Волк... Буркнул Медведь.
И завалился в берлогу храпеть...
В предвыборной кампании своей
Медведь пообещал зверям
по ложке меда.
А волк, когла ставало потемней,
С лисою посещал жилье зверей...
Лиса вела беседы...
А волк вручал подарок побыстрей.
В подарке том - цыпленок табака,
Подушки две, примятые слегка.
Вареные вкрутую два яйца.
Почищенные, без скорлупы.
И два пакетика крупы ...
В день выборов, медведь опохмелился,
С утра к хмельному меду приложился.
И был готов, что бы начать
Торжественную речь всем прорычать...
Но вот борсук последний бюллетень достал
И дятлу результаты зачитал.
И вновь, и вновь в лесу волненья !
Ну, вот - дождались изменений !
Мычат, рычат, пищат,
надеются, что будет толк...
Ведь победил в итоге волк !
Часть 3. Торжество правосудия.
Правленье свое, волк начал с реформы,
Со́здал комиссию по воровству.
Приказ подписал, и для проформы
Даже рабочий устав утвердил !
Потом, презирая лесную молву,
Лису туда шефом определил!
Лисица затеяла, тотчас, процесс
О том,что, в курятнике что-то не ладно...
Через неделю, без лишних словес,
Она появилась с рабочим докладом !
Доклад сей о том, что кур больше нет,
И яйца златые куда-то девались.
Осел в том виновен -
пусть даст он ответ !
- Поймать и судить ! Крики раздались !
Прекрасный доклад, на том и решили...
Осла под белы копыта, берут,
И быстренько тащат на волчий суд.
Его на скамейку там посадили,
Без волокиты и осудили.
На шею камень потом прицепили,
Смолою рот, чтоб молчал залепили.
И тихо, тихо в реке утопили ...
08.09.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897739
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.12.2020
Сонця я́сним промінце́м,
Внук вбіга́є до кімнати.
Та прямі́сінько з дверей,
Починає щебетати :
- Ді-ді, Ді-ді,
Не треба спати !
Вставай швиде́нько, підтюпце́м,
Біжі́мо сонечко стрічати !
За́раз півника розбудим .
Хай раніше піє людям.
Ні́чого їм зранку спати .
Всім давно пора вставати !
В сад піде́м, пташо́к розбудим.
Співи ж їхні дуже любим !
Ні́чого їм в гі́лках спати.
Вже давно пора співати !
Де ти, сонечко, - вставай!
Ви́гляни за небокра́й !
Бо не сплю я й не дрімаю.
З дідусем тебе чекаю !
06.10.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020
С утра, как солнца ясный лучик,
В комнату вбегает внучек.
И кричит :
- Ди-ди, ди-ди,
Поскорее выходи !
Нечего, дедуля спать.
Пойдем солнышко встречать !
Петуха сейчас разбудим.
Пусть пораньше споет людям.
Нечего им сладко спать.
Всем уже пора вставать !
Заодно разбудим птичек
Всех пичуг и воробьишек !
Незачем им в ветках спать.
Уж давно пора вставать !
Где ты, солнышко, вставай !
Выходи на неба край !
Я уже стою в саду,
Вместе с дедом тебя жду !
04.10.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897644
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.12.2020
Царило лето, сладкий зной томи́л,
Солнце щедрым жаром полыха́ло,
День зе́млю беспощадно раскалил,
Жнивье́ горячим ма́ревом дрожало...
Купаясь в солце и небесной синеве,
Я брел домой по заливному лугу,
Шагал, с ленцо́й, и пел на всю окру́гу...
Ногами бо́сыми, по скошенной траве...
Травы́ душистый, пря́ный, аромат,
Как будто, целый мир заполони́л.
Беззвучно аист в синеве парил ...
Над лугом бабочки фокстро́т кружа́т !
Кузнечики, стремглав, с под ног летят,
Идиллия, покой, блаженный мир...
Сердитый шмель меж листьев закружи́л ,
Казалось впало все в дремо́ту,
Утихли страсти, скорьби и заботы
Лишь жа́воронок трелью слух заполони́л...
Я не спешил, прилег в траву, на спи́ну,
Взор устремил свой в небес глубину́ ...
И в мыслях воспарил, жнивье поки́нув...
Не́гой томился, стремясь в вышину́.
Взвившись к небосво́ду, маленький певец
Чудесным пеньем мир напо́лнил.
Крохотный маэстро, и́стовый звоне́ц,
Музыку небес, лишь для меня исполнил !
В мечтах, средь облако́в забы́лся,
Не ведал я, что краток миг покоя...
Нежданно край небес укрылся
Те́мною свинцовой пеленою !
Я тут же вскочил, да быстрее в дорогу !
Мрак резво ползет в небе́с бирюзу...
Ну-ка, давай-ка, налегу́ я на ноги -
Совсем неохота попасть под грозу !
Ветер, внезапно возник, заструи́лся,
Ласково дунул, с травой поигрался...
Повеял лениво, немного взбодрился,
Резко подул - да во всю разгулялся !
А туча уже небосклон весь накрыла.
Вдруг ветер утих, воздух стал как стекло.
И тишина все вокруг поглотила...
Но грома раскаты вдруг донесло ...
Умолкли кузнечики, притихли цикады.
Не слышны небесные трели, рулады...
Жа́воронок смолк в небесных глуби́нах.
Ли́стик застыл, не дрожит на осине.
Покой наполнился смутной тревогой.
Уж я не шагаю - бегу по дороге !
Перед ненастьем природа застыла.
Но ноги легки и я мчусь, что есть силы !
Дохнуло внезапно бодрящей прохладой.
В такую жарищу - конечно отрада !
Лицо ветерок слегка овевает,
Но вид небосвода просто пугает !
Мрак кромешный полнеба закрыл,
Да так, что всю синь пополам раскроил.
Раздалса грозный раскатистый рокот !
И сполох полнеба тотчас озарил.
Ветер взбесился, совсем стал неи́стов !
Дорогу пылью вмиг заклубил !
И подхвативши охапками листья,
Высоко ви́хрем вверху́ закружи́л !
Каплями дождик упал на траву,
Вымочил плечи, обрызгал листву.
Обрушился ливнем и тут же пристал,
Рассыпался градом и перестал.
Мрачным свинцом свод небес затянуло...
Мгла тяжела, бурлит и клокочет !
Небес синевы уцелел лоскуточек,
А солнце, наверно, во тьме утонуло !
Плывут облака́, тяжелы́ как сугробы.
Несутся, клубя́тся по небосво́ду.
Над миром проносятся, полные злобы,
Ненастьем преполнены и непогодой.
Колючий ветер подул, как назло.
Осины ветку, с треском, сорвало !
Копну растерзало и разметало.
И мраком, тотчас, все вокруг облекло.
Березка за землю корня́ми вцепилась
Трепещет и стонет на буйном ветру.
Осина до самой земли наклонилась,
Стоит, надломилась, но не смирилась !
Упирается вихрю !
В кромешной мгле - ревущий ужас...
Скрутило небо, рев и грохот !
А в низ, мучительно натужась
Из тучи вырастает хобот !
Гибкий, хлещущий, как кнут !
Ползет к земле, кого-то ищет...
Крутит, вертит и дико свищет.
Еще мгновенье - и он тут !
Порыв - и с корнями березку
Несет в бурлящую пучину !
Под корень срезало осину
И утащило в середину !
Ударил гром, помилуй Бог !
Земля уходит из под ног !
Ветер хлесткий - не вдохнуть !
Глаза слезяться - не взглянуть !
Согнуло, надобно упасть,
К земле, как к матери, припасть.
Да лежать... Крепко держать !
И ни за что не отпускать !
Корнями в нее врасти,
Не дать буре унести...
Но воздух, плотный как вода,
Толкнул, шатнул, упасть не дал,
На крыльях в высь меня поднял
И землю навсегда отнял ...
Нет, мне не снится - я лечу ...
Беззвучным криком я кричу
Что жить хочу ! Я жить хочу ...
Но я живу, пока лечу ...
Мелькают памяти виденья...
Вся жизнь - в последние мгновенья.
Вот я малец, а вот юнец...
А дальше что? Конец ? ! ...
Конец ! Мгновения сплыли...
Лишь пустота... да вскрик земли,
Когда ее коснулось тело...
Лежу я мертвый, не дыша,
Окончено земное дело !
И обнаженная душа
На суд господний отлетела...
11.10.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897540
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.12.2020
Енело, енело,
Десь за лісом загуло,
Діду, діду, подивись,
Полетіло воно ввись !
Енело, енело,
Як ліхтарик засвітило,
Весело замиготіло,
І вогнями розцвіло.
Енело, енело,
Коло школи пролетіло
Як той трактор загриміло,
Й полетіло за село...
Енело, енело,
Наче його й не було...
От би знову прилетіло
Й коло мого дому сіло !
08.1989 р. - 09.09.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
Ветер зол. Палатки лопот
Рвёт усталость тишины.
Грома отдалённый рокот,
Плач совы и стон сосны ...
Тучи ниже. В свете молний
Тени чудные видны
Воздух влагой преисполнен,
Образы во тьме смутны ...
Разверзлись хляби. Божий мир
Дождя закрыла пелена.
И мнится мне, что вдоль и вширь,
Земля водой повержена !
Костер погас. В палатке сыро.
Тело пробивает дрожь...
И ждешь, от сотворенья мира,
Когда закончится сей дождь ?!
Но слышно - дождь перестает ?!
Как будто землю всю умыло...
И вскоре солнышко взойдет ...
1977 - 19.09.2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897498
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2020
[i]"За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка . . ."
Церковь Святого Пророка Илии
в городе Чернобыле. [/i]
Весенние ве́тры, горячие, го́нкие,
В мгновение ока, согнали снега...
Ручьи обратились потоками звонкими,
А речка отве́ргла свои берега...
Неистово во́ды ворвались в поля,
Луга покорились и сдались разливу.
В пучине бурлящей исчезла земля,
Не смея противиться шалу прилива !
Река разгулялась, смела́ берега !
Вода победила и, с сушею споря,
Долину реки, заливные луга,
Шутя обратила в бескрайнее море !
Тот берег далек, растворился в тумане.
Его очертания еле видны...
Надёжно запрятав ненужные сани,
Крестьяне на воду спустили челны...
Вот лодка плывет на базар, с провиа́нтом.
Старик бородатый стог сена везет.
Навстречу ползет голубая шаланда,
На свадьбу, с гостя́ми с гармонью плывет.
А рядышком с нами, солидно и чинно,
Плывет плоскодонка, мотором гудит.
В уборе блестящем, укрывшись овчиной,
В ней батюшка, гордо, на банке¹ сидит.
Кустарника ветки торчат из воды,
На них воробьи́шки сидят беззаботно,
А там, где вчера были зайца следы,
Уж щука в траве притаилась вольготно.
Мальчишка при деле. В больших сапогах,
Тихонько бредёт по заросшей мели́...
На щук промышляет... С остро́гой в рука́х,
На тех, что на о́тмель, в траву́ подплыли́ !
Наш дом, на околице - вовсе не суша,
А остров, отъятый² водой от села !
Вокруг, словно морем, волнами окружен -
Река во всю ширь в том году разлилась...
За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка.
За рощей весенней блестят купола.
На Пасху, конечно же, правится служба,
Гудят и трезво́нят колокола.
Пасхальные зво́ны торжественны, чи́сты
Над вешней водою волна́ми плывут.
И вместе с речною волно́ю лучистой,
Ко всем Благода́тную Весть принесут !
* * *
¹ Банка - скамья для гребцов на лодках.
² Отъя́тый - отобранный, забранный.
07.12.2020 -
10.11.2024 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897486
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2020