Володимир Науменко

Ось… Рай зачинених воріт…

Ось...  Рай  зачинених  воріт...
Так  не  збагнеться...  Та  не  примариться...
І  лиш  нестримані  тоді,
І  в  переверті  ми...  та  недомареній...

...Навіть  здіймаються  з  небес
Всі  перші  роздуми...  всі  перші  розбрати....
Як  обіймаю  я  тебе...
Як  загортаю  знов  всі  скалки  розбиті...

То  -  Рай  затислих  почуттів,
Пересилань  німих  створінь...  знесилених...
То  -  те,  що...  завжди  не  хотів...
І  те,  що  інше,  від  прагнень  силувань...

Ось...  Рай  зачинених  воріт...
Так  не  збагнеться...  Не  примариться...
І  лиш  нестримані  тоді,
Як  в  переверті  ми...  та  в  недомареній...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2023

Боюсь потонути я… знову…

Боюсь  потонути  я...  знову...
Не  вмію  кохати  частково...
Пірнути,  у  незі  закованим,
До  тебе...  Так,  знаєш,  чудово:
Завмираючи  з  поступом  кожним
Пірнути  у  тебе  безпечно,
Зануритись  подихом  вітру,
Так  лагідно,  ніжно,  доречно...

Боюсь  потонути  я...  знову...
Боюсь  потонути...  Даремно?..
Ми  вкотре,  здається,  готові
Втекти  одночасно,  взаємно
В  провалля  жаги  й  насолоди,
Із  ризиком  -  щастям  палати,
Попри  небезпеки,  тривоги
В  минуле,  назад  повертати...

Боюсь  потонути  на  суші,
Мов  в  пекло  затягує  душі...

Боюсь  потонути  я...  знову...
Не  почутим,  як  завжди,  залишусь,
І  у  прірві  погинуть  розмови,
Потопаючи  в  тобі,  так  звично...
***
Я  боюсь  утонуть  в  тебе...  снова...
Не  умею  любить  половинно...
Утонуть,  словно  в  негу  закован,
Не  "для  всех",  как  ты  любишь,  картинно,
Умирая  лишь  по  миллиметру  -
Погружаясь  в  тебя  без  опаски...
Погружаясь,  с  потоками  ветра
И  тебя  вновь  затягивать  ласкою...

Я  боюсь  утонуть  в  тебе  снова:
Я  боюсь  утонуть...  а  напрасно...
Мы,  в  который  раз,  будем  готовы
Погрузиться,  вкушая  опасность
Оказавшись  внутри  быть  счастливыми
И  спиралью  не  выйти  наружу
На  который  зигзаг  непредвиденный...
Я  боюсь  утонуть  в  тебе,  слушай...

Я  боюсь  утонув  в  тебе  снова,
Не  услышанным  быть,  как  обычно...
Я  боюсь  не  услышать  ни  слова,
Утопая  в  тебе...  так  привычно...

ID:  864418
Рубрика:  Поезія,  Лірика
дата  надходження:  11.02.2020  00:01:33
©  дата  внесення  змiн:  11.02.2020  00:01:33
автор:  Володимир  Науменко
***

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023

Міцного келих чаю, і смуток знов тамую…

Міцного  келих  чаю,  і  смуток  знов  тамую...
Не  той,  що  на  сніданок,  зазвичай,  вранці  звикли...

Все  ж  так...  Відверто,  звісно,  я  подумки  сумую,
І  ковдрою  колючою  -  в  порожнії  обійми...
Якісь  там  звуки,  фільми  та  холодний  келих  віскі...  
Так...  без  обіймів...  Не  моє...  Лиш  просто,  "по-англійськи"...  

Так,  не  було  моїм  ніколи  -  існувати  лишень...
Хочу  з  тобою  разом  лише  у  просторе  ліжко,
Хочу  в  тобі  зненацька  стрімко  влитись  у  світанок...
Ще  очі  не  стуляли  ми,  та  лише  мить  -  і  ранок...

***

Немного  грусти  и  бокальчик  чая...  
Не  тот,  что  мы  привыкли  по  утрам...  

Ведь  да,  конечно,  искренне  скучаю!..  
В  обнимку  толстый  плед  по  вечерам,  
Какой-то  звук...  иль  фильм...  бокальчик  виски...  
Да...  не  умею,  просто,  "по-английски"...  

Да,  не  умею  я  существовать...  
Хочу  тебя,  себя  в  просторную  кровать,  
Хочу  заметить  утром  -  "Рассвело...",  
А  мы,  как  странно,  не  ложились  спать...  

©  Copyright:  Володимир  Науменко
Раздел:  лирика  любовная
Свидетельство  о  публикации  №  108662
Добавлено:  07.05.2019  в  22:14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2023

Все ж відчуваю я чомусь себе занадто марним…

 Все  ж  відчуваю  я  чомусь  себе  занадто  марним...
Сміюсь  та  плачу,  -  проте    ра́зом  із  загалом.
Хоч  і  різнюсь  міцними  нервами  немало,
Однак  ніколи  не  вважався  я  бездарним...

Все  ж  відчуваю  порожнини  в  намаганнях...
Нехай  їх  безліч  інколи,  та  доля  кличе.
Зважаю  також  на  чужі  сумні  обличчя,
Проте  прямую  до  мети...  часом  в  змаганнях...

І  відчуваю  теплий  бриз  та  хвиль  приливи,
Цікаві  дні  життя...  Часто  болючі  та  жахливі...
Та  одночасно  -  вверх  стрімкі,  потужні  хвилі
Зрізають  всі  кордони  у  буття,

Змивають  усі  межі...  Усі  ролі  позабуті,
Коли,  усе  ж  нарешті,  ми  оголені,  розкуті
Заграємо  у  ролях,  що  все  гарно,  сильно,  ясно...
Без  панцирів,  без  снів  та...  
якось  марно...  сниться  часто...


***

(((...А  ощущаюсь  как-то  бесполезным...
Смеюсь  и  плачу  вместе  с  остальными,
Хоть  отличаюсь  нервами  стальными,
Хоть  никогда  и  не  был  я  болезным...

А  ощущаю  пустоту  в  пробелах...
Ведь  иногда  их  было  очень  много,
Ведь  иногда  и  не  туда  дорога,
Но  вновь  шагаю  искренне  и  смело.

...И  ощущаю  тёплый  бриз,  приливы,
Смешные  дни  и  грустные  до  боли,
Играю  безполезные  я  роли,
Играю  иногда,  что  чувства  живы...

Или  они  играют  злую  шутку,
С  прибоями  стирают  все  границы
И  ощущаюсь  как-то  бесполезным...
Играют...  или  что-то  снится,
Когда  без  брони  панцирей  железных...

ID:  912841
ТИП:  Поезія
СТИЛЬОВІ  ЖАНРИ:  Ліричний
ВИД  ТВОРУ:  Вірш
ТЕМАТИКА:  Любовна  та  інтимна  лірика
©  дата  надходження:  04.05.2021  18:32:30
автор:  Володимир  Науменко)))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023

Затягнула…

Затягнула  в  провалля  очей,
Ніби  витисла...  до  краплиночки...
Не  зважав  на  багато  речей,
Жив  у  спокої,  мов  хмариночка.

Не  зважав  на  суворії  дні,
Ні  на  дощ  проливний,  ні  на  спеку,
Не  зважав,  аж  допоки  в  тобі
Не  прийшла  до  душі  небезпека:

Знов  тамуюсь  від  чарів  під  лід,
Знов  у  пеклі  вогонь  затамую,
Затираю  в  душі  теплий  слід
Твоїх  посмішок...  Знову  вирую

Незбагненним  жарким  та  німим
Буревієм,  закритим  від  тебе...
Затягнула...  Ти  -  небуття  дим...
Несвідомі  нездійснення  неба..

Незбагненна  дівоча  краса,
Затамована  в  чарах  незнання...
Затягнула,  немов  та  коса
У  обійми  жорсткого  кохання,

Гострих  відгуків,  щирих  прикрас
Незанедбаних  поглядів...  Хмарно...
Тамувала  багато  образ:
Небезпечних...  німих..  тихих...  марних...

...

Затягнула  в  провалля  очей...
Ніби  витисла...  до  краплиночки...
Та  зважаю  на  безліч  речей...
Жив  у  спокої,  мов  хмариночка,

Не  зважав  на  суворії  дні,
Ні  на  дощ  проливний,  ні  на  спеку,
Не  зважав...  аж  допоки  в  тобі
Не  прийшла  до  душі  небезпека...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023

Мы оба иссушились (2015 р. )

Мы  оба  иссушились,  забыв  друг  друга,  может,
Как  сладок  поцелуй  и  возбуждает  стон,
Как  волны  о  прибой  переплетенных  ножек,
Сбивают  нас  в  экстаз,  переходящий  в  сон...

Глаза  в  глаза  -  друг  другу  прорезали  без  ножен,
Виток  -  и  два  крыла  опущены  без  слов...
И  бархат  зашуршал  по  истомлённой  коже,
Запястья  охватив  покрепче  от  оков...

Мы  снова  заплелись  змеиными  цепями,
Лишь  шепот  нежных  слов  с  шуршаньем  чешуи,
Лишь  ауры,  наполнены  безумными  словами
И  чувствами  горячей,  будоражащей  любви.

10.2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978852
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2023

…А взагалі, я небезпечний… (2016 р. )

...А  взагалі,  я  небезпечний...
Я  небезпечний,  бо  я  дикий.
В  душі  я  нехтую  закони
Та  перевершую  мораль...
Я  завжди  в  когось  буду  перший,
Як  Альфа,  що  є  чоловіком...
Для  мене  зайві  перепони,
Неначе  дівчині  -  вуаль...

Бо  не  існує  слова  "зайве",
Як  не  існує  слова  "досить"...
Для  чогось  є  у  вовка  ікли
Та  пазурі,  як  лезо-ніж...
Він  вириває,  бо  безкрайній,
Бо  він  нізащо  не  попросить...
Бо  це  бажання,  хоч  і  світле,-
Затьмарює  собою  ніч...

Його  бажання  -  це  єдине,
Що  має  сенс  на  цьому  світі...
Палають  очі,  щирий  оскал
Та  кров,  що  от-от  закипить...
...А  взагалі  я  є  невинний,
Але  і  вільний,  як  той  вітер...
Я  вірю  у  Амурів  постріл
Та  завжди  пам'ятаю  Мить...

Я  вірю  в  вовчу  справедливість,
Коли  шакали  стогнуть  долі...
Коли  нездари  знають  місце,
А  чоловік  є  Чоловік.
Також  вважаю  за  немилість,
Якщо  когось  лишають  Волі!..
Я  скаженію,  коли  тиснуть
Та  не  дають  звести  повік!

Я  скаженію  від  покори,
Я  скаженію  від  безумства...
Я  хочу  крові,  коли  брешуть
Та  зраджують  своїм  думкам,
Коли  втираючи  підбори
Бажають  повної  розпусти
Та  найдавніших  попіл  істин
Зминають,  ніби  не  в  віках

Та  кров'ю  це  було  набито
На  тінях  незабутих  предків...
Я  скаженію,  коли  "після"
Шакалам  всучать  ордени!..
...Навиворіт  постійно  шите
Те,  що  змагається  за  вершість...
Потому  є  навершям  істин:
"Немає  крові  без  вини"!

2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2023

Щось пролетіло поміж нами (2016 р. )

Де  світ  усіяний  зірками
Й  здається  чорною  блакить
Яскравим  сполохом  між  нами
Замайоріла  лише  мить
Та  обпалила  ніжним  жаром,
Зігріла  тіло,  забажала
Шматки  зів'явших  наших  душ
З  собою  віднести  чимдуж...

Що  то  за  диво?!  Так  яскраво!
Всі  барви  світу  нам  запали  -
Такі  чудові  кольори...
Чарівне  диво...  як  цікаво,
Що  ми  з  тобою  ніби  спали
Та  відривались  від  землі...

Тебе  я  бачив,  як  ніколи...
Ти,  ніби  мавкою  навколо
Кружляла  легко,  ніби  сніг...
Кружляла..  ми  удвох  кружляли...
То  ніби  сон,  та  ні,  не  спали.
І  я  осіннім  листям  ліг...

Ми  знов  палали,  ніби  свічки...
Хапались,  як  в  бурхливій  річці
За  найостаннішу  з  надій,
Нестямні  та  несамовиті,
І  найніжніші  наче  квіти
У  найреальнішій  із  мрій...

Хапали,  ти  і  я,  хапались,
Не  в  змозі  серце  обійняти,
Не  в  змозі  більше,  ніж  кохати,
Та  охопити  звідусіль...
Чи  сон-не  більше,  чи  примара,
Та  ми  тоді  були  у  хмарах,
Щоб  один  одного  дістати...
Й  думки  -  суцільна  заметіль.

Що  то  за  диво?  Що  то  сталось?
Ще  так  шалено  не  кохались,
Що  невимовна  кожна  мить...
Щось  пролетіло  поміж  нами,
Де  світ  усіяний  зірками
Й  здається  чорною  блакить...

07.2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023

Безсоромно… (2016 р. )

Ви  так  безсоромно  дивились  та  плакались  в  очі,
Шукаючи  в  них  хоч  один  наймізерніший  шрам,
А  потім,  підкравшись  посеред  глибокої  ночі,
Ви  знову  хотіли  віддать  мою  душу  зіркам...
І  знову  так  нудить  від  поглядів  диких,  зухвалих,
Що  заздрісно  мили,  що  переминали  кістьми...
Не  варто!  Бо  в  мене  життя  -  щоб  і  вас  не  спіткало,
А  серце  в  мистецтві  та  музиці  -  пише  пісні.

2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023

В глазах твоих нуждаюсь… (2020 р. )

В  глазах  твоих  нуждаюсь...  Нет,  не  лгу...
Они  ведь  -  две  судьбы  моей  отметины,
Они,  как  маяки,  которым  я  -  в  долгу,
Ведь  им  благодаря  с  тобой  мы  встретились...

В  улыбке  растворился  бы  ещё,
В  той  нежной,  для  других  не  примечательной,
Ведь  мы  одни  лишь  знали,  часам  теряя  счёт,
Что  значит  друг  для  друга  -  не  растратиться...

Теряю  разум,  словно  невпопад
Растрачивая  смысл  на  сумасшествие.
Нуждаемся  взаимно,  нуждаться  был  бы  рад
Всю  жизнь  свою  с  тобой  в  обнимку  шествовать...

В  глазах  твоих  нуждаюсь...  как  всегда...
Уж  раз  взглянул  -  и  в  омутах  растаяли
Все  мысли,  все  желания,  года,
И  волю  всю,  как  олово,  расплавили...

07.02.2020  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978615
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.03.2023

Край (2017 р. )

Край!...  від  слів  твоїх  серце  щемить,  завмирає,  холоне...  
Руки  тягнуться  взяти  долоні  у  теплі  долоні,  
Та  сльоза  навертає  від  тиску  усіх  почуттів...  

Щире  слово,  як  лезо  по  шкірі,  малюнки  малює,  
Завмирає  душа...  помирає,  а  сутність  лютує:  
Як  ти,  Янгол,  у  грішний  суворий  наш  світ  залетів..?  

Як  тебе,  Чарівний,  допустили-пустили  на  землю,  
Де  лютує  свавілля,  де  попіл,  розруха  та  темрява,  
Де  народ  гірше  звірів,  де  смерть  нагородою  є?..  

Чому  ти  не  покинеш  навіки  ці  душі  в  полоні?  
Чому  ти  допускаєш  холодні,  безкровні  долоні..?  
Залишай  нас!  Не  вір  нам!  Забрудниш  і  пір'я  своє,  
Об  бездонні  та  чорні  бажання,  жадобу  у  крові.  
Відлети!  Не  чіпай!  Залишайся  хоч  ти  у  Любові!  

27.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023

До тебе хочу… каву, або чай (2016 р. )

(Вона)  До  тебе  хочу...  каву,  або  чай...
Смачної  кави  з  присмаком  цілунків...
Під  ковдру  хочу,  в  сон,  як  зазвичай
З  тобою  створювати  візерунки...

До  тебе  хочу...  доторкнутись  вій...
В  твоє  тепло,  на  руки,  у  обійми...
Під  душ  шалений,  у  руках  твоїх
Відчути  полон  твій  і  бути  вільною...

Розкрити  все,  впускаючи  тебе...
Відчути  жар  та  втратити  свідомість,
Злетіти  від  бажання  до  небес,
В  обіймах  знов  відчувши  невагомість...

(ВІн)  До  тебе  хочу...  звабити  тебе,
Відчути  твою  ніжність  в  кожнім  русі,
Щоразу  долітати  до  небес,
Щоразу  поступатися  спокусі,

Зірвати  подих  подихом  своїм,
Тремтіння  ніжним  дотиком  створити...
Відчути  себе  повним  та  живим,
До  ранку  ні  про  що  проговорити...

(Вона)  До  тебе  лину  -  лише  відчувати...
(Він)  Тебе  зібгаю  -  в  серце  заховаю,
Щоб  будь-коли  я  міг  тебе  дістати
Та  розказати,  як  тебе  кохаю...

(Вона)Я  хочу  вся  тремтіти  від  бажання...
Солодких  снів,  його  задовольнивши...
До  тебе  хочу,  ти  -  моє  кохання...
...і  біля  тебе...спокою  і  тиші...

2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2023

Приснилось… (2015 р. )

"Только  ты...только  я...
Друг  о  друге,  увы,  забываем...
По  ночам  обнимаем  и  тискаем,  
нежно  сопя  и  ворча...
Не  друг  друга,  увы...",-  
И  из  жизни  листы  вырывая,  
Поднимаясь,  ты  снова  берешь  телефон  
позвонить,  сгоряча...  
И  бросаешь  опять  ...  телефон...  
из  объятий  пуховых  подушек
Перебравшись  на  теплое,  мягкое,  
очень  родное  плечо,
Ты  подумаешь  снова:  
"Опять  сны  о  долгой  разлуке...",
И  урча,  растворишься  на  мне  
и  во  мне  горячо...

2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978600
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2023

А ви кохали так, щоб до нестями. . ? (2016 р. )

А  ви  кохали  так,  щоб  до  нестями..?
Щоб  забувалось  все  із  нею  поряд,
Щоби  хотілось  вечорами  й  днями
Її  хапати  найніжніший  погляд

Та  божеволіти  від  рідних  ароматів
Її  надлагідної  шкіри  та  волосся...
А  ви  жадали  так,  щоб  до  нестями..?
А  потім  знову  й  знову,  бо  здалося...

Бо  рік,  день,  місяць  -  миттю  пролетіли,
А  спрага  лиш  зростає  та  зростає...
Ми  вже,  як  сніг,  обидва  посивіли,
Та  ніби  мить  -  життя  уже  немає...

Щасливі  й  зачаровані  роками,
Щасливі,  бо  закохані  та  поряд...
А  ви  кохали  так,  щоб  до  нестями
Й  душею  відчувати  її  погляд..?

03.2016  г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023

Все мине… (2016 р. )

Все  мине...  Зацвітуть  і  у  нас  у  саду  чорнобривці,  
На  широкому  ґанку  о  теплій  весняній  порі.  
Не  сумуй.  Будеш  казку  читати  коханій  дитинці,  
Промовляти  в  колиску  у  ріднім  зеленім  дворі...  

Запалають  усмішкою  радісні  ріднії  очі...  
Не  сумуй  -  ти  згадаєш  все  це,  мов  далекий  кошмар...  
Не  сумуй.  Будеш  мріяти  в  райськім  садочку  щоночі  
Та  сприймати  життя  за  безмежно-надрадісний  дар!  

Закохає  тебе  найрідніша  для  тебе  людина  
У  безмежнім  теплі  рук  та  рідного  тіла  його.  
Не  сумуй!  Це  -  для  тебе  лиш  пам'яті  буде  година.  
Не  жахайся  майбутнього  та  дочекайся  свого.  
Не  сумуй!..  

2016  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023

Хочу я сочной зелени (2015 р. )

Хочу  я  сочной  зелени
И  красочных  рассветов,
Зарыться  в  топком  стоге
Из  немнущихся  цветов,
И  в  поле  разноцветном  
Провести  с  тобой  все  лето,
В  парном  дрожащем  озере
Смывая  тени  снов...  

Хочу,  гитару  мучая,
Сверчком  теряться  в  мраке,
И  с  отблесками  пламени  
Тебя  вжимать  в  плече,
И  просто  лунной  ночью  
Вместе  лопать  пиво,  раков,
Смеясь  и  разговаривая  
Просто  ни  о  чем...

Хочу  немножко  баловать,  
Задаривать  подарками,
И  каждый  день  под  окнами  -  
Корзиной  из  цветов...
В  Париже  целоваться,  
Затерявшись  между  арками,
По  Лондону  в  обнимку  
Бродить  без  лишних  слов...

На  тихом  побережье
У  совсем  безлюдной  гавани
Забыться,  наслаждаясь  телом  
В  свете  тысяч  звезд,
И  жаря  шашлыки  потом  
На  чуть  дрожащем  пламени,
Дрожать  от  осознания  
Сбывающихся  грез...

Расправить  крылья  вместе  
И  догнать  большую  радугу,
Парить,  как  птицы,  в  облаке,
Без  времени,  границ...
И  снова  в  уголок  забиться  
Наш  родной  ненадолго,
И  вновь  зацеловать  тебя  
От  пяток  до  ресниц...

2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978029
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2023

Ты слышишь? (2015 р. )

-  Ты  слышишь?  
-  ...Должен?..  Нет  не  слышу.  
-  Ты  слышишь  -  шелест,  будто  листьев..?  
Ты  слышишь?  Словно  переборы  от  капель  музыки  дождя..?  
Послушай!..  
-  Парочкой  по  крышам,  
От  мягких  лап,  как  будто  выстлав  
Своими  звуками  тропинку,  
Спустились  кошки  -  ты  да  я...  
-  Опять  ворчишь?..  
-  Нет,  я  любуюсь...  
-  Дурные  мысли?..  
-  Ну,  с  чего  бы  ..?  
-  Слегка  взъерошенный  загривок  
И  заблестевшие  глаза...  
Подраться  хочешь?  
-  Зацелую...  В  одну  лизну...  а  может  в  обе...  
Весна...  Люблю  Вас!  Вы  красивы!  
Все  как-то  некогда  сказать...  
-  А  че  ворчишь?  
-  Да  показалось!..  
-  ...опять  молчишь...  
-  Сгребаю  мысли...  Даже  не  знаю,  что  ответить...  
Хочу  и  ласки,  и  тепла...  
Хочу,  чтоб  ты  со  мной  осталась...  
Я  ж  это...  искренне  и  чисто...  
Чтоб  прям  навеки...  аж  до  лета...  
Чтобы  всегда  со  мной  была...  
-  Ты  шутишь?  
-  Нет,  конечно!  Правда!  
Ведь  я  не  мастер  разговоров...  
Я  просто  чувствами  пресыщен...  
Вот  слышишь...  и  душа  урчит..?  
-  О,  Вы  мне  льстите!..  Я  так  рада!  
Средь  всех  дворов  и  всех  заборов  
Казалось  мы  друг  друга  ищем...  
Ишь,  сердце  бешено  стучит!..  
Летела  ночь  за  разговором  
О  красоте  луны  весенней,  
О  перелетных  вкусных  птицах  
И  прелестях  хозяйки  ног...  
Чу!  Хруст  раздался  под  забором...  
Вот  два  летающих  полена  
Не  дали  нам  договориться...  
Ну,  мы,  конечно,  наутек...  

2015  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977994
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2023

Краса

Краса  -  то  й  ямочка  на  щічці...  
Краса  -  й  манера  говорити...  
Краса  -  не  ідеал  на  лицях,  
Про  неї  -  кожному  судити...  

Десь  шик  -  з  горбинкою  на  носі,  
Або  у  когось  -  пухлі  губи...  
Краса  -  поняття  різне  й  досі,  
Аби  людина  була  люба...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977609
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023

Срібний дощ…

Срібний  дощ…  
Щось  згадалось…  знов  сивая  злива  
Застилала  тобі  у  пустелі  піщаній  собою…  
Срібний  світ…  
Не  кохалось,  бо  була  щаслива,  
Що  тебе  у  постелі  кохали…  змагались  в  двобої,  

Затинались,  знічев’я,  стенали  та  рвали  
На  шматки  один  одного…  порвані,  голі  та  босі…  
Срібний  світ…  
Недоступні  шматки  та  деталі,  
Бо  не  ми  то  були,  ми  ж  ще  осторонь,  нібито,  досі…  

Срібний  дощ…  
Золотий  –  то  не  наше.  Ми  в  сріблі  
Диких  поглядів  та  здивувань  у  людей  луноликих.  
Ти  не  зможеш  прийти,  
Я  залишусь  загиблим  
Осторонь,  без  історій  цікавих,  захоплень  великих.  

Срібний  дощ  
Місяць  нам  дарував,  як  востаннє,  
Опаливши  всю  шкіру,  немов  неживу  і  несправжню…  
Я  все  срібло  зібрав,  залишилось  кохання,  
Що  комусь  –  все  життя,  а  комусь  лише  попіл  зневажень.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

Я порину у тебе

Я  порину  у  тебе,  чи  пірнай  ти  та  зжалься.  
Я  порину,  де  світ  не  обмежився  танцями.  
Задихаюсь,  на  очі  накотяться  сльози  -  
То  чи  пізно,  чи  я  не  зовсім  серйозний?  

Пр-в:  
Я  порину  у  тебе,  й  ти  пірнай...  чи  запізно?  
Захлинутись  не  зможем,  бо  ми  дуже  різні.  
Потойбіччя  у  нас  є  цілком  випадкове  -  
Я  не  зможу  іти,  а  плисти  дуже  кльово...  

Перевернутий  світ  в  перевернутім  танці.  
Я  пливу  у  тобі,  по  твоїм  ілюстраціям,  
Я  читаю  між  слів  лише  крайні  уривки:  
Якби  не  було  солодко,  то  було  б  гірко.  

Пр-в.  

Перевернутий  світ  –  перевернутий  дригом.  
Я  до  тебе  лечу,  і  до  мене  ти  –  мигом,  
І  не  було  би  змісту  у  нашій  розмові,  
Та  вже  світ  навкруги  перевернутий  знову…  

Пр-в.  

2019  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023

У літнє надвечір'я пірнаю, як в безодню,

У  літнє  надвечір'я  пірнаю,  як  в  безодню,  
Ковтаю  теплий  вітер  у  самої  води,  
Черпаю,  як  в  оазі,  чисту  воду  прохолодну,  
Пірнаю  в  освіжаючі  рятуючі  сліди  

Живильного  єства  блакитних  хмар,  у  їхню  сутність...  
Пірнаю  і  зникаю,  як  в  утробі  загублюсь.  
Для  мене  -  щирий  дар  з  можливістю  забутись...  
Шкода,  немає  зябрів...  Ой,  шкода,  бо  ще  втоплюсь...  

А  так  -  пірнув  би  в  річку,  чи  занурився  би  в  море,  
Блукав  би  потаємними  доріжками  глибин.  
І  в  цілковитій  тиші  у  безкрайньому  просторі  
Вбирав  би  кольори  підводних  чарівних  картин.  

Русалкам  дарував  би  оберемки  дивних  квітів,  
А  ввечері  із  ними  б  на  камінні  поспівав  
І  знов  вбирав  легенями  бурхливо-теплий  вітер,  
Я  б  випив  теплий  вітер,  ще  й  з  собою  би  набрав...  

До  ранку  споглядав  би,  як  ховаються  планети  
Та  сяйво  полохливе  розчиняється  в  воді,  
Як  вранці  пташки  створюють  на  новий  день  сонети,  
Народжуються  росами  краплинки  молоді  

Та  віддають  життя  своє  новому  дню  та  Сонцю:  
Яскравість  для  Світила,  а  водичку  для  дощу...  
Залишився  б  я  там,  але  проміння  б'є  в  віконце.  
Хвилинку  поблукаю  і...  вже  сон  свій  відпущу...  

Бо  ж  треба  вже  пірнати  в  вир  свого  життя  та  світла,  
Творити,  жити,  змінювати,  краяти  серця,  
Душею  відчувати  не  свої  літа,  а  літо...  
Те  літо  у  душі,  яскраве  літо  без  кінця.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023

Серце не плаче (з раннього)

Віддавав  би  останні  хвилини,  
Щоб  побачити  посмішку  ще  раз,  хоч  мить.  
Щоб  шматочок  душі  не  загинув  
Остаточно,  хоч  досі  нестерпно  болить,  
Хоч  не  дихає  в  повную  силу,  
Закипають  емоції  в  лаві  крові...  
Може  досі  іще  й  не  погину,  
Доки  не  залатаю  пробіли  свої...  

У  серці,  що  жалкує,  та  не  плаче,  
Хоча  воно  нестримне  і  гаряче,  
Хоча  і  зупинилось,  як  востаннє,  
З  розлукою.  
А  серце  про  кохання  щире  мріє,  
У  ньому  іще  жевріє  надія,  
Що  раєм  буде  істине  кохання,  
Не  мукою.  

Все  одно  я  до  тебе  полину,  
Забуваючи  все  у  своєму  житті,  
Може  вічність,  а  може  хвилину  
Від  життя  подарую,  кохана.  
Все  ще  хочу  від  тебе  дитину,  
Бо  без  тебе  всі  роки  здаються  пусті.  
Вже  звільнив  би  від  тебе,  єдина,  
Свої  роздуми,  але  ті  рани...  

У  серці,  що  жалкує,  та  не  плаче,  
Хоча  воно  нестримне  і  гаряче,  
Хоча  і  зупинилось,  як  востаннє,  
З  розлукою.  
А  серце  про  кохання  щире  мріє,  
У  ньому  іще  жевріє  надія,  
Що  раєм  буде  істине  кохання,  
Не  мукою.  

2018  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023

Непомітні

Непомітні  істоти...  То  -  Він  і  Вона:  
Солодили  весь  час  непомітне  проміння  
На  столі  прапрадавнім...  Знов  літо...зима...  
Вже  оголене  все  та  розмите  коріння  

Прикувало  обох...  І  від  літ,  й  від  дощу,  
Що  й  надворі,  й  зсередини  лив  свої  зливи...  
У  віконце  взирали,  тарілку  борщу  
Розділивши  на  двох...  Хоч  беззубі  -  щасливі.  

Лиш  похилені  двері  та  стежка  до  них  
Пустувала,  чекаючи  рідких  онуків...  
Ледь  похилені  постаті  сивих,  німих...  
Лиш  сльоза  так,  знічев'я,  стікала  без  звуку...  

                                                   /  ...у  пам'ять  пращурам.../

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023

Я осторонь сидів…

Я  осторонь  сидів...  
Про  себе  рахував,  
Як  тіло  завмирає,  
Стає  ще  більш  холодним...  
Без  погляду,  без  слів...  
А  ти,  немов  жура,  
Тримала  моє  серце  
У  себе  на  долонях...  
Сумна...  Така  сумна...  
Пригнічена  й  німа...  
Не  радила  тебе  
Й  ця  іграшка  невинна...  
Вона...  Лише  вона  -  
Душа,  що  біль  зніма,  
Що  з  розуму  зведе,  
Тобі  була  потрібна...    

Я  осторонь  сидів...  
Терпляче  я  чекав,  
Поки  стікали  вниз  
Мої  криваві  сльози...  
Душа...  Я  посивів  -  
Напевне  все  ж  не  знав:  
Чи  може  залишитись  
Вона  у  тім  морозі  
Без  серця,  без  тепла,  
Без  болю  та  жалю,  
Без  сліз,  яких  нема,  
Без  щирого  кохання?..  
Душа...  Вона  змогла  
Зігрітись...  ще  люблю...  
...Коли  лише  на  мить  
Затрималась...  востаннє...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023

Позивний "Дід-волонтер"

Німіє  серце,  завмирає  уві  снах,
А  у  думках  лише  прокляття  оселились...
При  кожнім  вибуху  здригається  не  дах,
А  злість  клекоче  у  тенетах  всього  тіла,

Вже  не  змивають  сльози  давнину  роси...
Лише  чекаю  славних  окликів  солдатів
Та  всього  люду  невгамовні  голоси:
"Героям  Слава!",  "Україна  -  мати!"...

Нестерпно  хочеться  закінчення  війни,
Славетних  воїнів  зі  фронту  з  Перемогою:
 Дівчата,  хлопці,  дочки  та  сини,
Яких  вже  рік  не  бачили,  з  тривогою

Вслухаючись  у  давні  відгуки  подій,
Збираючи  усе  можливе  й  необхідне,
Яке  на  фронт  від  нас  везе  до  них  водій...
Такий  же,  як  і  ми,    -  дідусь  привітний

Зі  славним  позивним  "Дід-Волонтер"...
Під  обстріли,  снаряди...
 "...Нашим  дітям...",  -  шепоче...  
У  минулому  -  сапер...
Самотній  майже  рік...  Онука  вбито,

Снарядом  розірвало...  І  доньку...
Русня  вдень  підірвала  на  подвір'ї,
Поки  він  мирно  порався  в  садку
(Війна  війною,  але  ж  курі,  свині)...

Щось  загриміло,  серцем  похолов,
Свідомість  втратив...  Люди  відкачали...
Отямився...  Свідомість  втратив  знов,
Дізнавшись,  що  один  тепер...  Сказали...

"Тепер  -  на  фронт  лише!"  -  дзвенить  в  думках,
Тріпоче  серце,  жили  загинає,
"-  Я  знищу  їх!  Я  буду  їхній  жах  -
Щомиті,  щохвилини  повмирають!

Загину,  та  візьму  хоча  би  трьох,
Що  тиснули  ґашетки  кулеметів,
Чи  "Смерчів"  клятих..."  ,  -  сперся  дід  об  льох...
А  потім  почвалав  до  тих  наметів,

Де  бачив  капітана  у  юрбі...
"Ти  вибач,  синку...  Як  до  вас  пристати?..,
Промовив.  -  Я  ж  сапер!...  "...  В  словах  лиш  біль
Та  сльози  хлещуть  старого  солдата...

Стоїть,  а  ніби  на  сто  років  постарів
І  сивина  відразу  миттю  оповила...

-  Даруйте,  діду...  Вас  Господь  привів...
Нам  зараз  необхідна  Ваша  сила...

Там  хлопці  у  окопах  без  зв'язку,
Без  їжі  вже  добу...  Русню  тримають...
Ви  можете  відвезти?..  
-  На  візку!..  
Кобилу  тільки...  щойно...  запрягаю,  -
Шепоче  дід...    
-  Та  є  у  нас  авто!
Сідайте...  Тільки  будьте  обережні!...
Дідусь  лише  махнув,  зітхнув  "А  то!",
Узяв  ключі  та  хутко  до  мережив

Окопів,  наших  хлопців  рятувать...
Так  почалась  кар'єра  волонтера.
Спочатку  тут,  на  "нуль",  та  знов  у  тил  збирать
Все,  що  потрібно  бронетранспортерам,

Дроти,  консерви,  стартери,  свічки,
Аптечки  та  провізія  всіляка...
Перчатки,  сітки,  "бафи"...  Новачків
До  себе  приєднав...  Двох  небораків,

П'янчуг  колишніх,  по  собі  слабих
Колись  до  оковитої...  Та  марно,  -
Війна  їм  мізки  вставила,  поріг,
Якого  вже  нема,  -  тверезить  гарно...

Таких  помічників  ще  пошукай!
Байдуже,  що  старі  та  трохи  кволі...
Віддав  напівзруйнований  сарай
Під  склад  шмаття,  на  сітки  нашим  воям,

А  сам  тепер  вже  за  кермом  і  спить:
Вдень  -  по  селу  та  в  місто,  ніч  -  до  хлопців
Без  фар,  на  "передок"...  Земля  горить,
Навколо  артобстріл,  три  ночі  поспіль

Вивозив  полонених...  та  бійців:
Кривавих,  в  смерть  заморених,  завзятих.
Сини,  онуки,  доньки...  Так  хотів
Щоразу,  рідних,    їх  розцілувати,

Віддати  все  останнє...  І  життя...
Якби  лиш  повернулися  в  родини
З  війни,  що  не  сприймає  вороття
До  миру...  та  до  вбитої  дівчини

Із  її  сином...  Рідним  тим  малим...
Кричав  назустріч:  "Любий  мій  дідусю!"...
Ніколи  не  забути  тих  хвилин!..
-  Тримайтесь,  любі!  Ще  колись  нап'юся,

Дасть  Боже,  на  весіллі  в  когось  з  вас,
Ну  а  тепер  -  гайда  у  тил  тікати!
Натиснув  до  підлоги  різко  "газ",
Рвонули  від  війни,  нам  не  звикати...
...
Настав  той  день!  Закінчилась  війна!
І  рідна  Ненька  квітне  знову  станом...
Старий  таксист  чекає  у  вікна
Під  київським  відомим  рестораном.

Новенький  Lexus  "шепче"  двигуном,
Старий  спокійним  поглядом  блукає
По  молоді  веселій,  що  з  вином
Когось  іще  під  липами  чекає...

Відкрились  двері:  "Батьку,  до  озер
За  скільки  візьмеш?.."  Сіли,  покотили...
На  заднім  склі  лиш  напис  "Волонтер"
Та  прапор  майорить  лиш  жовто-синій

Із  написами  "Від  синів-бійців...",
"Врятовані  життя  -  тобі  заради!",
"Дідусю-побратиму",  "Сорок  сім"
Та  поряд:  "Ми  з  тобою!  Вся  Бригада!"

І  ще  багато  написів  та  мрій,
Імен  та  прізвищ,  дат,  подій,  відміток...
...Сховались  десь,  за  обрієм...  Старий
"Дід-волонтер"  знайшов  собі  і  діток.

Не  рідних,  та  ріднішими  вони
Були,  бо  вдруге  з  Дідом  народились:
Онуки,  діти,  дочки  та  сини...
Війна  ж-бо  додала  життя  та  сили...


Колись  уже  закінчилась  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023

Ты - мое нежное создание (із раннього)

Ты  -  мое  нежное  создание.  
Я  не  хотел  бы  привыкать  к  тебе  и  будни  строить...  
Ты  так  мила  и  многогранна,  
что  хочется  тебя  читать,  читать...  читать  и  изучать...  
Не  отрываясь  от  дивана,  
мне  так  приятно  иногда  с  тобой  поспорить...  
И  очень  хочется  когда-нибудь  проспорить,  
И  новых  граней  горизонты  открывать...  

Так  быстро...  жаль,  с  тобой  так  быстро  тают,  улетая  вдаль,  минуты.  
Так  жаль,  что  ты,  словно  и  не  было,  уехала...  уехала,  ушла...  
И  снова  замерли,  лишь  только  стуком  изредка  грохоча    будто,  
Часы-предатели...  когда  улиткой  снова  тянут  с  проволо'чкой    время  не  спеша...  

Ты  снова  вся  в  делах...  И  снова  я  забрёл  -  зарылся  в  прежние  заботы.  
Ты  снова  где-то  далеко...  одна...    и  снова  дел  тебе  своих  не  перечесть...  
Опять  зима  -  одна  вода,  опять  нам  мерзнуть  от  субботы  до  субботы...  
Опять  лишь  голос  слышу...  но  я  счастлив,  что  ты  есть.

2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976743
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.03.2023

Він увірвався між життям

Немає  слів...  Немає  сил  та  віку,
Щоб  зазіхати  в  повноціннії  літа,  та...
Не  можу  я  без  цього  чоловіка...
Без  битих  фраз  стає  історія  пуста:

Він  увірвався  між  життям  несамовито,
Поривом  вітру...  землетрусом...  з-поміж  снів...
Затьмарив  сонце,    теплий  подих  квітів,
Тепло  проміння  та  жару  від  літніх  днів,

Забрав  весь  спокій,  вже  усталений  роками,
Та  розпалив  багаття  поміж  нами...
Він  -  наслання,    що  сум,  думки  вбирає...
Я  хвора...  Моє  серце  завмирає...

Він  -  моя  слабкість,  за  спиною  -  сила...
Відмовити  собі  -  життя  не  миле,
Лиш  мить  -  і  всі  бажання  про  одне:
Залишу  світ,  залишу  все  в  безодні,
Лише  б  торкнулись  знову  ці  долоні
Душі,  обличчя,  тіла...  Від  тенет,
Мов  павутиння,  липну  в  непокорі,
Жадана,  млію  до  безволля  хвора...

Він  -  моя  гордість  й...  неминуча  слабкість...
Я  у  житті  не  здатна  прогинатись,  та...
Лиш  миттєвість  із  ним  поряд  -  радість
Та  посмішка  здолає  мене  вмить...

Вщент  поглинає...  розум  у  безмежжі...
І  розумію  -  цілковита  протилежність...
І  усвідомлюю  -  то  все  не  має  межі,
Та  не  відмовлюсь  -  гірше,  ніж  болить...
У  всього  світу  вирву,  як  останнє.
Нарешті  осягнула  це  Кохання!

***

На  вірш  надихнув  текст  із  мережі  Інтернет,  на  жаль  російською,  автор  невідомий:
"Я  не  могу  без  этого  мужчины.  Он  ворвался  в  мою  жизнь  резким  порывом  ветра.  Он  моё  наваждение.  Которое  заставляет  всю  мою  сущность  скучать  по  нему  и  думать  о  нем
.Он  стал  Мужчиной,  который  целует  мою  душу  …
Он  стал  моей  слабостью.  Чем-тo,  в  чем  я  не  могу  себе  отказать.  Я  умею  с  мраморным  лицом  смотреть  страху  в  глаза  и  не  моргнуть,  не  повести  даже  мускулом  перед  многими  людьми…  Но  ему  нужно  всего  10  секунд,  чтобы  заставить  меня  расплываться  в  улыбке.  Он  стал  единственным,  кому  я  готова  сдаться.  Гoрдая  и  сильная,  я  первый  раз  в  жизни  чувствую  нелепую  уязвимость  перед  человеком.  И  это  чувство,  будто  ты  теряешь  контроль  на  oгромной  скорости  и  при  этом  радуешься  как  ребёнок,  что  скоро  разобьёшься.  Он  стал  моей  слабостью.  Чем  —  то,  от  чего  я  не  могу  отказаться  даже  во  благо.  Он  стал  единственным  мужчиной,  которого  я  хочу  оставить  себе,  отняв  у  всего  мира.  И  к  которому  я  хочу  уйти,  оставив  весь  мир  где-то  там,  за  спиной…"
/З  мережі  Інтернет.    Автор  невідомий/

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2023

Різдво в окопах

Привіт...  Я  гарну  зіроньку  побачив  із  окопів  -  то  для  тебе!
Нажаль  не  можу  тобі  більшого,  наразі,  дарувати...  Я  далеко...
Усе,  що  можу  зараз  я  -  це  мріяти  що  поруч  ти,  дивитись  в  небо,
Гадати,  хто  ж  нам  там  запалює  туманності,  зірки  у  формі  глека?..

Привіт...  Чомусь  нам  не  святкуються  свята,  Різдво...  Відсутні  роки,
Що  календар  колись  гортали,  як  миттєвості,  з  шаленим  часу  плином...
Привіт,  кохана...  Нам  життя  -  це  день  від  ранку  і  до  пізнього  морОку,
А  кожен  обстріл  -  за  салюти,  що  збивають  все  і  всіх  в  снігу,  багнюці,  глині.

Привіт,  кохана...  Затамую  лише  подих,  в  тиші  згину-замилуюсь,  
Згадаю  наші  перші  роки,  перші  кроки,  обійнявшись  із  тобою,
У  темряві,  в  морозній  ночі  не  до  свят,  не  до  Різдва...  але  хвилююсь
За  тебе,  мила,  за  країну,  за  братів  моїх,  що  знову  йдуть  до  бою...

Привіт,  кохана...  гарну  зіроньку  побачив  із  окопів  -  то  для  тебе!
Нажаль  не  можу  тобі  більшого,  наразі,  дарувати...  Я  далеко...
Усе,  що  можу  зараз  я  -  це  мріяти  що  поруч  та  дивитись  в  небо,
Гадати,  хто  ж  нам  там  запалює  туманності,  зірки  у  формі  глека?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969651
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022

Привіт, "двадцять третій"

Що  ж,  "двадцять  другий"..?  Невже  не  втомився?
Нас  ошелешив  ти  вперше,  невдячний...
Стільки  надії  було,  подивися-то,
Коли  ми  до  тебе  прийшли  на  побачення...

Що  ж,  засмутив  ти  нас  першими  хвилями
І  розірвав  вже  подіями  досита!..
Лютий  та  березень...  далі  -  зустріли  ми,
Пращурів  досвід  не  втратили  холосто:

Взяли  мечі  та  хоругви  із  вірою,
Стали  щиріші  та  сильні  у  гурті.
Ладні  були  боронитися  й  вилами,
Лише́  б  не  втонути  в  болоті  та  муті

Тієї  навали  мерзоти  ганебної...
Вистоїм  знову,  були  б  лише  живі!
Що  ж,  "двадцять  другий",  ти  вже  "попередній"  і
Все  віддамо,  щоби  бути  щасливими!

Привіт,  "двадцять  третій",  до  тебе  з  надією!
Дай  Перемоги,  життя  та  Свободи!
Нехай  Україна  з  єдиною  мрією
Прямує  в  майбутнє  без  війн  та  негоди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022

Самотні та загублені

Самотні  та  загублені...  Ми  намагались  осторонь
Від  протягів,  відчуджено,  обіймів  та  чужих  долонь
Назавжди  уникаючи,  жили  собі  примарами:
Однакові,  та  осторонь,  окремо,  але  парами.

Ми,  кожен  -  тінь  незаймана  у  безладі  та  відчаю,
Як  перли,  розкидалися  по  світу,  неповінчані,
Намистом,  як  сльозами,  ми  накапані,  кривавими.
Однакові,  та  осторонь,  окремо,  але  парами.

Затяті  переможники,  незмінні  переможниці...
Так  людство  вимирає,  а  самотність  лише  множиться.
Тавровані  від  гордощів,  заморені  надіями,
Не  полишали  віри  та  закохувались  мріями.

Самотні  та  загублені...  Ми  завжди  ніби  осторонь
Від  протягів,  відчуджено,  обіймів  та  чужих  долонь
Назавжди  уникаючи,  жили  собі  примарами:
Однакові,  та  осторонь,  окремо,  але  парами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2022

Я набрав би у бокали моря… (переклад "Я наполнил бы море в бокалы") ́

Я  набрав  би  у  бокали  моря...
На  піщаній  скатертині  пляжу,
Зручно  в  ложе,  в  прохолодних  горах,
Ніби  в  ліжко  оксамиту  ляжу,

Загадаю  мрію  зорепадам,
Потону  з  сузір'ями  у  вічнім...
Час  -  то  пил,  розвіється  розладом,
Світ  крихкий  -  колись  все  стане  ніччю.

Я  наповнив  жаром  би  судини:
Теплим  сном  та  літнім  пеклом  днини,
Де  блакить  в  безмежжя  простиралась,
З  океаном  на  Балі  зливалась.

Взяв  відпустку  поза  круговерті,
Загубив  себе  від  цього  світу,
Просочився  б  соками  Планети
Серед  іншого,  чужого  літа.

Розрідив  би  подих  вітру  криком,  
Загубивсь  на  острові  далекім
Без  подій,  без  образів  та  вікон,
Дивних  пташок  слухаючи  клекіт,

Заблукав  забутими  шляхами,
Як  дельфіни  в  сховищі  прозорім...
Ось,  вирує  хвилями,  ласкаве...
Я  набрав  би  у  бокали  моря...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022

Пилом всі полиці заростають… (Переклад українською "Отчего-то пыль на полках села…" )

Пилом  всі  полиці  заростають...
Чомусь  на  душі  шкребе  невпинно.
Від  думок  знов  спокою  не  знаю,  -
Стало  прохолодно,  тужно,  зимно...

Вир  думок  заполонив  вже  доста,
Часу  обмаль  на  життєві  плини.
Вже  й  веселка  не  здіймає  простір
Так  бурхливо,  сяюче,  неспинно;

Вже  й  дощу  я  літньому  не  радий,-
Сумно,  гірко,  мокро  та  калюжі...
Лише  сльози  заходу  строкаті
Тануть  в  тіні  сутінків...  
Нездужав...

Злився  в  ритмі  знову  у  дорозі,
Знов  кудись  прямую  навіжено...
Морок  полонить...  уже  не  в  змозі
Я  теплом  наповнити  легені.

І  не  вабить  комину  багаття,  -
Жару  вдосталь  вже  ізсередини.
Від  душі  залишилось  лиш  шмаття,
Шмаття  від  життя,  лихої  днини,

Почуттів,  завіси  злив  та  сонця,
Що  ледь-ледь  промінчиком  торкалось
Через  сиве,  копчене  віконце
До  полиць  душі...  Та  знов  здавалось,

Пилом  всі  полиці  заростають...
Чомусь  на  душі  шкребе  невпинно.
Від  думок  знов  спокою  не  знаю...
Стало  прохолодно,  тужно,  зимно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022

Пожежа

Струмені  знову  тебе  покривають,
Відблиски  тіла  у  мене  в  долонях...
Хочеш!..  Жагу  я  в  тобі  відчуваю,  -
Пружна  та  рідна  в  моєму  полоні

Подих  тамуєш...  Зітхає  лиш  тіло,
Зайво-струнке  у  тенетах  шалених.
Ти  так  ніколи  іще  не  пашіла:
Відлик  відчутний  у  скронях,  у  венах,

Жадібних  рухах,  коли  набрякає
Все  невідоме,  незнано-нестерпне...
Паморок...  Стогін...  Реальність  тікає
В  світ  потойбічний,  мабуть  протилежний.

Паморок...  Сутінки...  Чи  божевілля
Нас  заминає  у  своє  безмежжя...
Струмені  знову  охоплюють  тіло...
Проте  у  душі  -  цілковита  пожежа!...

Струмені  знову  тебе  покривають,
Відблиски  тіла  у  мене  в  долонях...
Знову  жагу  я  в  тобі  відчуваю,
Пружну  та  рідну  в  моєму  полоні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022

Солодкий ранок

Солодкий  сон,  та  солодший  ранок,  -
В  обіймах  жаром  палає  шкіра.
Це  не  бажання  іде  в  світанок,
Це  сон  повільно  змиває  сірість,

Це  відчуттями  свідомість  хвора,
Затьмарять  розум  сплетіння  хитрі
Від  тіл,  волосся  та  непокори
Напівсвідомої  тіл  палітрі.

Від  поцілунків  безмежна  пристрасть,
І  зносить  з  дахом  шалений  танок.
Єство  звіряче  жадає  ситість
Тобою,  тілом,  як  наостанок,

Забрати  тіло,  гнучке  від  ласки,
Низати  жаром  живим,  жагою,
Лишити  сором  та  зайві  маски
Поза  шаленим  німим  двобоєм,

Дістати  дальні  незримі  струни
У  гибочині  твоїх  фантазій
Та  вирівати  відверті  луни
Емоцій  щирих  у  кожній  фразі.

Відвертий  стогін  від  насолоди
Солодший  сну  та  живих  фантазій.
Солодкий  ранок,  солодка  врода,
Солодке  тіло  -  усе  відразу...

Солодкий  сон,  та  солодший  ранок,  -
В  обіймах  жаром  палає  шкіра.
Це  не  бажання  іде  в  світанок,
Це  сон  повільно  змиває  сірість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2022

Під завалами

Темінь...  Жахлива  темінь,  а  світ  сховався  у  безладді...
Тиша...  Беззвітна  тиша  в  моїх  думках,  у  мізках,  скронях...
Зайвий...  Мабуть  я  зайвий  серед  усього  променаду...
Та  серед  руїн...  Притисло  тіло  та  долоні.

Пил...  Ще  стільки  пилу  у  житті  своїм  не  знав,  не  дихав...
Душить...    шалений  смак,  пісок  та  бруд  того  провалля...
Цілий...  Я  майже  цілий...  І,  очевидно,  майже  вижив,
Тиша...  Бентежить  тиша...  Чи  вже  навічно  я  в  завалах?..

Темінь  ...  Знову  та  завжди  суцільна  темінь  навколо  мене...
Вибух...  Мабуть  був  вибух...    У  мене  навіть  у  легенях...
Маю  життя  я  "до..."  та  темінь  "після..."  від  того  пекла...
Чую...  Невже  я  чую  ті  голоси  людські..?  Померкло...

Мабуть  я  вже  зріднився  із  тим  камінням  навколо  мене...  
Може  то  є  обійми  із  того  світу...  Чиїсь  проклени..?
Промінь.?!  Невже  то  промінь  лунає  дзвоном  посеред  прірви?..
Подих...  Мій  перший  подих!...  Мене  знайшли  та  я  знов  вільний!

Пеком...  Шаленим  пеком  пече  все  тіло,  знов  вигорає...
Знову  мене  лелека  приніс  із  пекла  до  мого  раю!
Знаю,  я  маю  жити,  хоч  покалічений  та  зтертий!...
Янгол,  мабуть,  почув,  що  не  готовий  ще  померти.

Янгол,  мабуть,  почув,  -  увесь  у  латах...  але  в  касці...
Серцем,  мабуть,  відчув  моє  тремтіння,  ніби  в  казці...
Знову  життя  моє  з'явилось  світу...ледь  не  погасло...
Знаю...  Життям  я  винний  рятівникам,  що  так  учасно

Душу  безмежно  грішну  взялись  шукати-визволяти!
Подих...  Жаданий  подих...  
Дарма  -  ні  стін,  на  жаль,  ні  хати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022

Абстракція (українська версія)

Це  була  цілковита  абстракція
"Натюрморт  у  шаленому  танго".
Ми  стояли  в  букетах  акації  -
Дивні  постаті  -  Демон  і  Янгол:

Різні  вигляди,  погляди,  радощі  
Тамувались  у  тлі  божевільному,
Не  зважали  на  попіл  від  згарища  -
Досконалі,  безмежнії,  вільнії.

Дивний  світ  не  містив  стільки  пестощів,
Намагався  зневагою  заздрити.
Очі,  погляди  жвавої  лестощі
Підібрали,  реальність  затьмарити.

Від  прострації  -  погляди  мрійливо
Та  занадто  відвертії  рухи
Скасувати  запони  настирливі
Від  нестачі  тебе,  від  засухи...

Знову  ритми,  до  болю  нестерпні,
Стугонять  у  напружених  скронях.
Для  людей  ми  -  немов  перевертні,
А  для  себе  -  дві  долі  в  долонях.

Це  була  цілковита  абстракція
"Натюрморт  у  шаленому  танго".
Ми  стояли  в  букетах  акації  -
Дивні  постаті  -  Демон  і  Янгол...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022

Самотність

Знов  каскад  сновидінь,  чи  реальність-примара...
У  осіннім  дощі,  серед  тисячі  хмар,
Літнім  проявом  ти,  найяскравіша  хмара,
Проявила  себе,  як  незайманий  дар:

У  тумані  жила,  парасолю  в  обійми
Зажурила...  Здалось,  у  тобі  досі  війни
Між  собою  та  світом,  між  сонцем  та  ніччю...
"Хто  за  світло?"  -  одвічне  в  тобі  досі,  вічне...

Знову  темрява  стала  тобі  найрідніша.
Жити  в  мріях  та  тиші  пасує  найбільше,
Тихий  світ  у  своїх  невідомостях  -  зайвий.
Заблукала  в  собі,  у  безґлузді  безкрайнім.

Заблукала,  дощем  оповита  холодним,
Грізно  блискавки  поряд  пускаєш  тендітні.
Залишила  між  світом,  собою  безодню,
Парасолю  лише  затискала  в  обійми...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022

Україна понад усе!

Солодкі  новини...  солонії  сльози...
Гіркі  наші  втрати  в  свавіллі  ворожім...
Знов  вибухне  мозок  від  підлостей  вражих...
Зажди...  Почекаєм,  що  час  згодом  скаже.

Клінічна  картина...  Клінічна  країна...
У  бруді  брехні  затопились...  всі  "сині"...
Де  ж  стільки  знайти  лікарів  та  палатей?...
Чи  де  закопати  ворожих  солдатів..?

Дивує  байдужість  та  щуряча  вдача...
Невже  недолугі  ще  досі  батрачать?
Невже  вся  їх  воля  забита  кийками?
Чи  рабська  натура  не  нехтує  вами?

Чи  досвід  віків  не  навчив  вас  нічому?..
Тікайте  подалі!  Збирайтесь  додому!..
Збирайтесь  додому,  або  в  домовину!
Народ  наш  ніколи  не  здасть  Україну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022

Україна у коханні

Нехай  нам  зорі  падають  в  долоні,
Хай  світ  усім  померкне  від  ося́ю!
Занадто  довго  бу́ла  у  полоні
Жахливих  снів...  Нарешті  знов  зітхає!..

Завжди  в  ній  кра́си  кришталеві  кра́ші
Й  зірвавша  зливи  першая  ожина,
Осінній  лід  тремтить  у  ніжній  чаші
Вогню  латаття,  папороті,  кмину...

Зрівають  сте́пи  буйноквіттям  тра́ву,
Стрімке  пові́ння  розлилось  буянням...
Ми,  врешті-решт,  ніби  сузір'я  права!..
Вся  Україна  гине  у  коханні!..

Кохає  світ,  що  радий  повернути
Свої  долоні  в  відданій  повазі!
Кохає  тих,  що  нам  вже  не  забути,
Які  відда́ли  честь,  життя  відразу...

Кохає  кожне  Божеє  створіння,
Забуте...  не  спаплюжене  ордою...
Кохає  навіть  кожнеє  каміння...
Окрім  снарядів,  знищення  та  бою...

Зітхає,  бо  підтримується  світом
Супроти  сатанинського  поріддя.
Бодай  життя  Вам  лиш  за  Заповітом!
Нехай  кохана  далі  лише  квітне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022

Осінній дощ

Осінній  дощ  затягує  у  смуток,
У  лютій  зливі  топить  своє  горе...
Холодний  день  заковує  у  пути,
Потоки  бруду  виливає  в  море...  

Осіння  туга  темна,  гірша  ночі,
Гнітить,  стискає  серце  у  лещата.
Одна  розрада  вогником  пророчим  -
Очікування  весняного  свята...

Одна  розрада  -  вогнище  в  комині,
Вино  терпке  і  ніжнії  обійми...
Наш  вечір,  ніч  до  ранку,  а  донині
Нехай  хоч  хвильку  зачекають  війни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022

Подих…

Подих...  Здригається  кожна  клітина,
Тіло  коханої,  дюйми  за  дюймом.
Тягнеться  мить,  ніби  цілі  години,
Потім  -  години  розтанули  з  сумом.

Подих  та  лоскіт  від  вій  ненароком,
Хвилі  нестями  в  крові  шаленіють.
Ранок  ось-ось  наближається  кроком  -
Гуркітом  стрілки  годинника  мліють.

Тисне  весь  жар  тіл,  бажання  нестерпу,
І  розплавляється  в  ніжних  обіймах.
Хвилі  палають  у  снах  круговерті,
Знову  руйнують  весь  світ  обох,  вільних.

Подих  палкий,  міцно-лагідні  чари...
Все  позбулось  в  божевіллі  кордонів.
Хвилі  принишкли  у  гомоні  Мари,
Лиш  залишили  долоню  в  долоні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

Осінь ненароком…

Осінь  ненароком...  сти́гло...  мо́розно...
Хочеться  багаття,  співу  голосно
У  раю  латаття  та  соснового  узбережжя...  
Вечір  тиша  сковує...
Хочеться  тепла  проміння  раннього,
Щекоту  у  лапах  сіна  пряного,
Золотавих  мрій  та  соковитостей...
Осінь  ненароком...  Вже  не  випустить...

Осінь  ненароком...  Ранні  сутінки,
Па́сма  мереже́ві  поміж  хвоєю,
А  червоні  краплі  подарунками
На  калинах  свято  облаштовують.
Зорі,  ніби  поряд,  поміж  хмарами,
Сіють  серед  ночі  шлях  минулого,
Тягнуть  у  звабли́ве  срібне  марево,
Ваблять  очі  вічністю  забу́лою...

Осінь  ненароком...  Комір  вороту
Загорнув  -  у  літі  ще  здригаюся.
Холодно,  немов  шпарина  прорвата
На  тканині  світу,  заливається
Ранками  сріблястим  вітром  інею,
Дмухає  зимою  трохи...  Мо́розно...
Ковдра  трав  змінилася  осінньою,
Ранком  вже  -  подекуди  із  борошном.

Осінь  ненароком...  Не  минулося...
Навіть  літа  не  відчули  ревнощів.
Холодно...  Тепло  вже  і  забулося,
Ніби  сном  навіянії  пестощі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2022

Знову падає дощ…

Знову  падає  дощ...  і  ракети  в  міста  України...
Знову  жевріє  ранок,  надію  сповивши  в  проміння,
Знову  літо  до  краю...  Та  краще  б  останні  хвилини
Від  жахіття  війни,  руйнувань  та  смертей  покоління...

Знову  листя  барвить...  а  в  полях  та  містах  ще  й  криваве...
Знову  холодом  віє...  а  ще,  як  ніколи,  смертями...
І  чорніє  земля,  і  пожухне  трава  золотаво...
І  чорніють  воронки...  І  свіжі  могили  та  ями...

Знову  падає  дощ...  Та  й  нехай...  Хоч  би  й  град,  але  мирний,
Хоч  зима,  але  вже  у  домівках,  з  ріднею,  сім'єю.
Знову  наша  надія  барвить,  як  калина  в  подвір'ї,
А  вві  снах  -  Україна,  що  вільною  вся  та  своєю.

Знову  падає  дощ,  знову  осінь  та...  запах  свободи
Теплим  бризом  на  півдні  поки  що  озвався  луною.
Знову  з  вірою  прагнемо  в  нові  негоди  природи,
Затамуємо  подих  -  і  знову  натхенно  до  бою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2022

Мы слишком знакомы…

Мы  слишком  знакомы...  Так,  чтобы  забыть  друг  о  друге,
Но  очень  невинны,  уж,  чтобы  без  крыльев  ползать.
До  полной  истомы  мы  так  хотели,  упруго,
Но  страстью  гонимы  мы  снова  не  видели  воздух...

Срываемся  с  края  в  духе  потерей,  но  прежних,
Срывающих  пламя,  неведомых,  топких,  но  тварей.
Живём  мы  играя:  одних  -  на  сугробах  вешних,
А  лишних  -  в  остатки,  -  заведомо  уж  не  играя...

Мы  слишком  милы,  чтобы  искренне  им  не  смеяться,
Сдержали  свои,  иногда  неприятные  блики.
Уже  бесполезно  как  супер-звезда  одеваться,
Уже  неприятны  и  врозь  проведенные  миги.

Мы  слишком  милы  были  с  ними,  нисвергнув  их  с  Адом,
И  с  сотнями  стрел,  ожидаемо,  были  услышаны.
Мы  слишком  знакомы,  чтоб  их  ненавидеть  лишь  взглядом...
Но  слишком  воспитаны,  чтоб  не  считать  в  жизни  лишними...

Вы  слишком  близки  были,  чтоб  оказаться  историей,
Вы  слишком  навязчивы,  чтобы  врагом  не  считаться...  Но  раньше...
Услышаны,  видимо,  -  столь  вам  близки  аллегории...
Адью...  Вновь  прощайте...  Не  рад  был  я  с  вами  связаться...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957051
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.08.2022

Коварна, леди…

Коварна,  леди,  словно  чувствами  играюща.
Ты  замыкалась,  признавая  расстояния,
Но  после  кофе  ты  ставала  снова  тающей,
От  тёплых  губ,  что  снова  вспомнили  желания...

Горячих  губ,  горящих  страстью  и  забвением
Среди  немых,  а  иногда  и  буйных  судорог...
Сложились  мы,  как  будто  пазлы  вдохновения,
Сбежав  от  серых  поседевших  суток  муторных...

Коварна  леди,  я  коварнее  не  видывал.
Ты  раскрошила  нас  на  что-то  несуразное:
Желе  из  тел,  салат  из  душ  больных,  невидимых,
Растаяв,  в  топи  превратив  однообразные,

Беззлобный  фарш  из  чьей-то  серой  неизбежности,
Что  растекался  до  нелепой  пунктуальности...
Мы  растворялись  в  топях  радостей  и  нежности,
Ты  растворяла  после  в  женственной  коварности

Снимая  всё,  как  будто  исповедью  грешницы,
Владея  всем,  чем  только  можно  напридумывать...
Коварна  леди  в  молчаливой  неизбежности...
А  может  я  коварен,  ласками  приструнивать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955601
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2022

Війна

Вибухи,  біль,  розпач,    сивина...
Так  і  народилось  це  прокляття,  -
Жах  під  клятим  вироком  "ВІЙНА!"
Жах...  Із  танків,  тіл  людських  багаття...

Жах...  Руїни  міст,  містечок,  сіл,
І  руїни  сотень  тисяч  долей...
Москалі  -  ті  не  шкодують  шкіл,
Мирний  люд,  нездолених  та  кволих...

Жах...  Дітей  не  шкода  їм...  малят,
Що  від  вибухів  втекли  подалі,
Від  кордонів  далі  ...  та  лежать...
Матері...  батьки  серед  завалів...

Жах...  Безґлузді  жертви  ваших  мрій,
Щоб  усі  жили  як  ви,  в  багнюці..?
Москалі,  полиште  цих  надій!
Вам  ще  довго  смажитись  у  муці

Серед  тих  же  вибухів  страшних
У  вогні,  у  попелі,  в  розрусі...
Хтось,  можливо,  прошепоче  з  них:
"А  навіщо  ж  ми,  тоді..?"  ...чи  в  дусі...


Вибухи,  біль,  розпач,    сивина...
З  вами  народилось  це  прокляття,  -
Жах  під  клятим  вироком  "ВІЙНА"!!!
Жах...  Із  танків,  тіл  людей  багаття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022

Віденський вальс

Кривавим  тавром  тепер  Буча,  Гостомель,  Ірпінь
Висітиме  поряд  із  бидлом  російським  усюди...
Ви  зникли  із  карти,  істоти!  ...ви  стали  не  більше  ніж  цвіль,
Болотна  вода,  дикий  сморід...  Для  нас  же  ви  більше  не  люди...

Вас  ненависть  всюди  поглине  у  світі  цілком,
Якщо  хтось  із  вас,  взагалі,  щось  устигне  й  побачить.
Ви  -  мертвий  народ!  ..вас  до  сотні  колін  не  пробачать,
Бо  ви  -  лише  нелюди,  всі  ж-бо  мовчали  разом.

Тавровані  смертю  ви  знову  лишаєте  світ  -
Ні  згадки  про  вас.  Лише  сполохів  вранішній  цвіт,
Яскравий,  потужний,  що  буде  останнім  для  вас...
А  далі  -  лиш  тиша  й  легкий  лише  Віденський  вальс...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2022

Ми будемо чекати скільки треба

Ми  будемо  чекати  скільки  треба:
Весняну  зелень,  соковите  збіжжя,
Проміння  сонця  в  українськім  небі
Та  мирнеє  осіннє  бездоріжжя.
Ми  будемо  страждати  та  терпіти
Негоди,  лиха  у  воєнні  днини,
Зі  зброєю  щоденно  боронити,
Ти  лише  вистій,  мужня  Україно!

Залишу  ніжність  до  кращого  часу,
Зберу  у  жмені  лють  несамовиту
Та  зажену  щоп'ятим  лише  трассер,
Щоб  ворогів  достатньо  остудити,
Щоразу  "Стугни",  "Джавеліни",  "Ігли"
Для  пристрастних  обіймів  ваших  танків...
Якби  лиш  наші  козаки  устигли
Збирати  сміття,  ворогів  останки...

Ми  будемо  чекати  скільки  треба,
Ми  вистоїмо,  адже  вже  не  вперше.
Якщо  ж  на  долі  далі  простір  неба  -
За  нами  цілий  рід,  вони  завершать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2022

Самотні постаті

Самотні  постаті...  Невинні  витвори...
Назовні  просяться  емоцій  витини,
Вся  сіль  із  гордістю,  душа  стривожена.
Самотність...  молодість  з  травою  скошена.

Самотні,  віддані  та  щирі  досуха.
Закрила  двері  вже  мовчання  посуха,
Забились,  граючись,  у  сірі  сутінки  -
Тривожність  мається  й  надія,  буцімто...

Самотні  постаті  -  примари  з  досвідом.
Достатньо  попелу,  достатньо  осаду,
Розмов  достатньо  безґлуздих,  осуду,
Чимдалі  більше  скалок  із  посуду.

Самотні  постаті...  Невинні  витвори...
Назовні  просяться  емоцій  витини,
Вся  сіль  із  гордістю,  душа  стривожена.
Самотність...  молодість  з  травою  скошена.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2022

До Перемоги, друзі!

До  Перемоги,  друже!  В  перемозі
Зустрінемо  найкращі  свої  миті!
Нехай  ти  втомлений  наразі,  у  дорозі,
В  окопі,  чи  в  підпаленій  блакиті,

Мов  коршуном,  чатуєш  на  ракети,
Ворожі  літаки,  допоки  ранок,  -
Та,  власне,  не  важливо,  брате,  де  ти,
Бо  завдяки  тобі  у  нас  світанок!

До  Перемоги,  друзі!  В  перемозі
Зустрінемось  щасливі  святкувати.
Наразі  ж  не  губіться  у  тривозі,  -
Країну  необхідно  будувати,

Щільніше  гуртуватися  пліч-о-пліч,
Тримати  один  одного  за  руки,
До  Перемоги  прагнемо  ми  поруч!
До  Перемоги  також  у  розлуці,

Брати  та  сестри,  і  батьки  з  синами,
І  матері  подекуди  у  лавах.
Тримайтесь,  адже  рідні  завжди  з  вами,
Повернемось  усі!  Героям  Слава!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2022

Ми не хочемо вас вбивати

Ми  не  хочемо  вас  вбивати.
Ми  не  хочемо...  але  мусимо.
Ми  такі  ж,  як  і  ви,  солдати,
Та  кишені  чужі  не  трусимо,
Не  заходимо  в  ваші  домівки,
Не  стріляємо  та  не  ґвалтуємо.
Ми  не  хочемо,  як  не  гірко,
Але  нищимо  та  лютуємо!

Але  нищимо  за  кожен  постріл,
За  снаряд  та  за  вбиту  дитину,
За  батьків  її,  порвані  коси,
За  прострілені  діда  коліна,
За  сплюндровані  Бучу  та  Харків,
За  зруйновані  душі  та  долі.
Будем  нищити  віддано,  жарко
За  братів  та  сестер  у  неволі.

Не  здригне  ні  рука,  ані  око,
Коли  танки  ворожі  паплюжать
Рідну  землю,  пшеницю  високу,
А  у  небі  ракетами  в'южить
Холод  смерті  -  сліпий  та  жорстокий,  
На  дітей,  на  домівки,  країну...
Не  хотіли  ми  нищити,  поки
Ви  не  вдерлись  до  неньки-Вкраїни!

Поки  нищили  нашу  культуру,
Наші  книги,  історію,  мову,
Поки  наших  бійців  у  тортурах
Мордували,  щоб  "руськоє  слово"
Або  гімн  недолугий  співали,
Вихваляли  вас,  нелюдів  диких,
Не  здавалось  вам  -  буде,  ось,  кара?
А  дарма!  Бо  Фортуна  двулика,
І  до  вас  повертається  задом.
Вже,  ось  трохи,  й  кістлява  з  косою
В  саме  пекло  запросить  вас  радо...
Ну  а  ми  -  зі  своєю  красою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022

Різність світів

Можливо  різність  світів  не  завада,
Можливо  відстань  -  то  вигадка  інших...
Лише  розряд,  лише  забавки  ради,
Та  наш  Амур  перетворював  в  більше.

Ти  знову  вигадала  колискову
Для  своїх  дум,  для  німого  суцвіття,
Палав  лиш  цвіт  та  квітучі  промови,
Проте  спадало  у  сни  довголіття.

Можливо  різність  не  в  тому  являлась.
Забуті  мрії  забутих  обмежень,
Забуте  тіло  у  кокон  сховалось,
Забравши  пристрасть  у  тло  спостережень,

Можливо  вічність  би  нас  вдовольнила,
Та  вічність  завжди  відходить  в  минуле.
Сьогодні  -  день,  ну  а  завтра  -  лиш  сила
Непереборності,  -  є...  та  вже  була...

Можливо  різність  світів  не  завада,
Можливо  відстань  -  то  вигадка  інших...
Лише  розряд,  лише  забавки  ради,
Та  наш  Амур  вдосконалює  в  більше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022

Ви зупиніть планету, я зійду…

Ви  зупиніть  планету,  я  зійду...
Зріває  дах  в  суцільній  круговерті:
У  пеклі  війн,  негод,  підступній  смерті,
У  дикім,  підлім  прояві,  бреду...

Ви  зупиніть!..  Нам  досить  "насолод"
Із  браку  розуму  недавніх  наших  "браттів"!
Наразі  лише  кров'ю  та  багаттям
Ми  позмиваєм  пекло  стиглих  вод

Тієї  темряви,  невіри  і  блюзнірства!
Ми  не  забудемо  ніколи  ваші  звірства
На  рідних  землях!  Вже  достатньо  вам  пригод!..

Ви  зупиніть  планету!  Я  не  з  вами!
Весь  світ,  як  виявляється,  роками
Просочений  підступним  каяттям:
Всі  милі,  миролюбні...  Годі  вам!
Тремтіння  -  то  не  привід  відсіч  дати!
За  вами  ваші  діти,  батько  й  мати!..

Ви  зупиніть  планету,  чи  до  дії!
Невже  гроша  не  варті  ваші  мрії?
Чи  в  попелі  надієтесь  зібрати
Свої  колишні  всі  життя  та  хати?
Зав'язли  у  хваленому  достатку
Й  забули  щодо  пеклу  протидії...

Ви  зупиніть  планету,  я  зійду...
Зріває  дах  в  суцільній  круговерті...
Вам  не  набридли  ваших  рідних  смерті?..
Як  ні  -  спиніть  планету,  я  іду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2022

Соняхи

Настане  день,  відтвориться  природа,
Зітхне  мрійливим  теплим  вітерцем.
Загляне  промінь  сонечка  до  роду,
Що  вижив  у  війні,  зневажив  щем
Та  знищив  ворогів  усіх,  до  краю,
Та  оросив  плодючую  від  гаю
До  сходу  сонця.  Соняхом  усе
Те  рідне  поле  рясно  проростало,
А  наші  люди  милувались,  знаю:
Насіння  ж-бо  кишенями  несе
На  землю  нашу  вражеє  солдаття,
Тепер,  нарешті,  повкладали  спати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022

Здригнулась ненька-Україна

Здригнулась  ненька-Україна...
Шматує  смерчами  хатини,
Волають  матері...  втрачають
Шматки  життя...  Тіла...  дитини!..

Тіла  дітей!  ...руїни...  Розпач!..
Невинних  душ...  Нестерпна  туга!...
А  над  містами  рветься  простір  -
Ракетний  залп...  Русні  наруга

Над  незалежним,  непохитним
Народом  слави  та  свободи.
Здригнулась  ненька-Україна,  
Здригнулась  ненависть  народу,

Та  лиш  міцніше  стрій  зімкнули
Супроти  вражої  навали.
Здригнулась  ненька-Україна,
А  у  очах  -  оті  завали...

І  очі  застилає  млою,
Кривавий  блиск,  міцніший  поступ.
Та  над  ворожою  ордою
Вже  гайвороння  мрійно  косить.

Здригнулась  ненька-Україна,
Здригнувся  світ  в  жахливім  бруді,
Але  й  не  станем  на  коліна!
Не  та  країна,  не  ті  люди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944663
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022

Засмутилась-похилилась Україна-мати

Ой,  зів'яла-похилилась  верба  над  водою,  -
Знову  ворог  наш  москальський  проти  неньки  зброю
Нагострив,  підняв  та  вдерся  до  мирного  краю.
Нумо,  браття!  Серце  рветься  та  душа  волає!

Піднімайте  свої  списи,  доки  без  кайданів,
Вирубай  ворожі  писки  із  садів  та  ланів,
Щоб  не  знали  слуги  біса  милості  та  жалю!
Нищіть,  браття,  не  ведіться  на  старі  скрижалі,

Що  колись  були  "братерські  дружнії  народи".
Не  стріляє  брат  у  спину,  хоч  під  воєводой,
Чи  засмічена  макітра,  чи  з  "зеленим  змієм"...
То  -  москальськая  натура  -  лише  вони  вміють

Вдертись  у  чужую  хату  та  вдягти  кайдани,
Вбити  жінку,  доньку,  мати,  винищити  храми,
Зґвалтувати  всю  країну,  та  спаскудить  мову!
Боронімо  Україну  та  наш  рід  чудовий!

Засмутилась-похилилась  Україна-мати.
Нумо,  браття-українці,  неньку  визволяти!
Треба  гнати  вражі  душі  до  самого  пекла!
Не  скорити  нас  нікому  в  боротьбі  запеклій!

Не  дамо  спаплюжить  душі,  очорнити  віру,
Загубити  рідну  неньку  цим  мерзотним  звірам!
Піднімайте  шаблі,  браття,  станемо  до  бою,
Козаками  ж  ми  родились,  щоб  тримати  зброю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022

За рідну землю

Ото  ж  у  Україні  й  козаки!
Завзяті,  чесні  хлопці  -  не  кацапи!
Міцні,  розумні,  постаттю  стрункі,  -
Куди  тим  москалям  ще  воювати..?

Підкови  гнуть  рукою,  як  млинець
Смачний,  що  ще  налисник  називають...
Шаблюкою,  як  стиглий  холодець,
Всіх  ворогів  шинкують-нарізають

За  нашу  рідну  землю,  за  дівчат,
Дітей,  що  катували  ті  істоти,
За  кров,  жахи,  домівки,  безліч  втрат...
До  ненависті  -  миті  від  скорботи!..

До  ненависті  лютої,  без  сліз,
Без  зайвих  слів,  а  з  відголоском  смерті
В  палаючому  погляді  із  гріз,
Із  блискавок,  що  здатні  всіх  пожерти,

Спалити  вщент,  втоптати  у  багно,
У  сталь,  у  землю  рідну  з  колосками...
І...  все...  Забути  знову,  як  кіно,
Що  десь  було...  Не  поряд,  і  не  з  нами...

Сади  садити,  сіяти  овес
У  чисте  вільне  поле  українське...
Та  більше  -  в  тиші  скованих  сердець
Ту  тугу  заминати  наодинці

Про  все  минуле...  з  біллю  поховань
Своїх  нащадків,  що  уже  не  встали...
Залишились,  мов  сльози  виправдань,
Обабіч  душі  лиш  хрестами  стали:

Невинні  душі,  сизі  та  німі,  -
Безглузді  втрати,  та  задля  свободи,
Здобутої  в  нав'язаній  війні
Чужих  істот  на  вільнії  народи...

Бо  ж  в  Україні  славні  козаки,
Міцний  народ,  нездоланий  та  славний,
Незламна  дух  та  воля  на  віки,
А  поля  й  неба  -  кольори  державні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944364
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2022

Тримаймо зброю, Дух Народу!

Тримаймо  зброю,  Дух  Народу!
Тримайтесь  кожної  години!
За  небо  чистеє  Свободи,
Святої  неньки-України,

За  найчарівніших  коханих,
За    милозвучну  рідну  мову.
Ми  боронімо  кожен  ранок
Та  кожен  шмат  земель  чудових.

Не  віддамо  москальській  гнилі
Країну  світла  і  достатку!
За  нами  наші  рідні,  милі,
Брати  та  сестри,  мама,  татко.

Тримаймо  зброю,  Дух  Народу!
Тримайтесь  кожної  години!
Із  нами  Бог,  Добро,  Свобода
Та  Слава  неньки-України!

За  нами  -  Слава  й  Перемога!
Здолаєм,  знищим  неодмінно,
Бо  їм  у  нас  одна  дорога  -
Пекельна  спека  й  домовина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2022

Исповедь русского солдата

Послушай,  мама...  Я  ведь  ехал  на  войну...
Мне  говорили  командиры:  "Надо...
За  русских,  за  Россию..."  
Вот,  в  плену...  
За  то,  что  расстелял  я  Киев  "Градом"...

За  то,  что  исполняя  чей-то  "долг"
Бомбил  больницы  и  дома  невинных...
Послушай,  мама...  Говорила  ты  -  есть  Бог...
Так  почему  живой  еще  я?..  

Мирно,
Как-будто  своему,  солдаты  жгут
На  рану  мне,  врагу,  но  наложили!...
Я  ж  их  бомбил!..  Безумец!..  
Наши  лгут!!!
Сплошная  ложь!..  Так  мерзко  обложили

Дерьмом  весь  "братский"  русский  наш  народ...
Мы  зомби!..  и  безвольные  убийцы!...
Послушай...  Сдался  я...  И  весь  наш  взвод...
Нас  провезли  солдаты  до  границы...

Сначала  показав  весь  тот  кошмар,
Весь  город,  что  с  ним  стало  под  обстрелом...
Роддом...  Руины  от  домов...  Пожар...
Детей...  уже  сирот...  Куски  от  тела...

Послушай,  мама...  Кем  же  надо  быть?...
Зачем  ты  родила  меня,  убийцу?..
Здесь  слёз  людских  -  вовек  не  переплыть...
Мам,  ненавижу  нас...  Мы  -  кровопийцы...

Мам,  ненавижу  русских...  Мы  больны!
Таких,  ничтожных,  ещё  мир  не  видел!..
Послушай,  мам,  не  вымолить  вины...
Им  бы  терзать...  палить  нас  злостью  и  обидой,

Но...  Мам,  они  меня  несли  к  врачу...
Здесь,  в  Броварах...  Бойца  два...  на  носилках!..
И  не  от  раны  я  уже  кричу  -
Ведь  я,  урод!..  Я  не  достоин  ссылки...

Меня  "латает"  украинский  врач,
А  я  прошу:  "Убейте  лучше!  Стыдно!..
Я  не  достоин!.."  
Мам,  ведь  я  -  палач...
Они  -  святые...  Даже  крылья  видно...

Здесь  "Призрак"  их,  как  Ангел,  бережёт,
Здесь  сильный  дух  и  трезвая  Свобода!
И  каждый  украинец  танки  жжёт..
Да,  наши  танки...  Русские...  Уродов...

Ведь  мы  сюда  им  привезли  войну...
Я  б  сам  встал  с  ними  рядом...  Не  пускают...
Мам,  я  живой,  почти  здоров...  В  плену...
Мам,  всем  скажи  Свобода  здесь  другая!

Послушай,  мама...  Я  ведь  ехал  на  войну...
Мне  говорили  командиры:  "Надо...
За  русских,  за  Россию..."  
Вот,  в  плену...  
Ведь  здесь  стрелял  я  в  Украину  "Градом"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942594
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2022

…

Війна...  Шок...  Стомлені  солдати...
Від  ворогів  -  суцільні  байки...
Хотів  би  щось  і  написати  -
Та  лише  нецензурна  лайка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942592
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022

Дякую, воїни!

Дякую,  воїни!  ...  північ  -  а  ніч  іще  тиха....
Дякую,  рідні!  Давно  ми  не  спали  спокійно...
Знаю,  чатує,  вирує  навколо  все  лихо,
Що  так  підступно  летіло  до  серця  країни.

Знаю,  давно  не  спите  Ви  ночами  в  відбої,  -
Сни  не  дають  із  минулого:  кров  та  жахіття...
Знаю...  Бо  Ви  щохвилини  готові  до  бою,
Знаю  -  "піони",  на  жаль,  вже  для  Вас  не  суцвіття.

Знаю,  "тюльпани"  -  не  те,  що  жінкам  нашим  личить,
Адже  у  когось  був  "квітковий"  потяг  до  жартів...
Дякую,  воїни!..  Знаю  -  Вас,  як  мене,  тішить,
Що  нашим  дітям,  онукам  у  мирі  жить  варто,

Що  наші  рідні  не  знатимуть  війн  та  негоди  -
Тихі  пісні,  сміх  та  жарти  у  кожній  оселі,
Що  у  них  "град"  -  то  лише  буде  примха  погоди,
А  дітлахи  під  дощем  -  всі  щасливі,  веселі...

Знаю,  обрали  Ви  мир,  коли  брались  за  зброю!
Знаю,  ми  всі  у  країні  зросли  незалежній.
Дякую,  воїни!  Ми  не  здамося  без  бою!
Дякую,  рідні!  Ми  з  Вами!  Ми  вдячні  безмежно!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2022

Спи, ненько…

Добраніч...  Снів  тобі  найкращих,  кольорових!
Нехай  сьогодні  буде  небо  тихим.
Добраніч...  Завтра  буде  день  чудовий.
Хай  оминає  тебе,  ненька,  лихо.

Нехай  вночі  луна  лише  лунає
Гучних  пісень  під  плескіт  водоспадів,
Війна  та  біль  хай  завжди  оминає...
Ніч..  стрекіт  цвіркунів  у  тиші  радо...

Добраніч...  Теплих  усмішок  та  миру,
Малят,  що  тихо  сни  переглядають,
 До  мам  так  ніжно  туляться,  щасливі...
Спи,  ненько...  Ми  чатуємо!..  Ти  ж  знаєш!..

Хай  буде  тиша,  небо  лише  й  зорі,
Все  зайве  наші  хлопці  перехоплять.
Ти,  ненько,  не  забудь,  тримайся  лише,  -
Всіх  ворогів  у  їхній  крові  втопим.

Добраніч...  Ненько,  снів  тобі  спокійних,
Нехай  поля  твої  не  знають  "Градів",
Ти  колосись,  плоди  лиш  грона  винних
Та  сонячних  у  лозах  виноградів.

Хай  ворони  -  лише  над  ворогами,
У  нас  серця  хай  б'ються  кольорово,
Блакитно-жовто,  сонячно  між  нами
Нехай  лунає  солов'їна  мова.

Добраніч...  Снів  тобі  найкращих,  кольорових!
Нехай  сьогодні  буде  небо  тихим.
Добраніч...  Завтра  буде  день  чудовий.
Хай  оминає  тебе,  ненька,  лихо.

Добраніч...  Теплих  усмішок  та  миру,
Малят,  що  тихо  сни  переглядають,
 До  мам  так  ніжно  туляться,  щасливі...
Спи,  ненько...  Ми  чатуємо!..  Ти  ж  знаєш!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2022

Коварна, леди…

Коварна,  леди,  словно  чувствами  играюща.
Ты  замыкалась,  признавая  расстояния,
Но  после  кофе  ты  ставала  снова  тающей,
От  тёплых  губ,  что  снова  вспомнили  желания...

Горячих  губ,  горящих  страстью  и  забвением
Среди  немых,  а  иногда  и  буйных  судорог...
Сложились  мы,  как  будто  пазлы  вдохновения,
Сбежав  от  серых  поседевших  суток  муторных...

Коварна  леди,  я  коварнее  не  видывал.
Ты  раскрошила  нас  на  что-то  несуразное:
Желе  из  тел,  салат  из  душ  больных,  невидимых,
Растаяв,  в  топи  превратив  однообразные,

Беззлобный  фарш  из  чьей-то  серой  неизбежности,
Что  растекался  до  нелепой  пунктуальности...
Мы  растворялись  в  топях  радостей  и  нежности,
Ты  растворяла  после  в  женственной  коварности

Снимая  всё,  как  будто  исповедью  грешницы,
Владея  всем,  чем  только  можно  напридумывать...
Коварна  леди  в  молчаливой  неизбежности...
А  может  я,  желая  ласками  приструнивать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940931
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2022

Неймовірний дар

І  знову  наш  партер...  П'янкою  знов  ходою
Ти  зваблюєш,  стираєш  кордони  у  реальність.
Ти  -  зараз  і  тепер...  Туманом,  мов  стіною,
Відмежила  від  світу  божевільна  сексуальність.

Духм'яним  ароматом,  як  мереживом,  спіймала,
Оволоділа  пристрастю  та  чарами  спокуси...
Туманом  затягнуло...  жар...  нестримано  стенала,
Шукаючи  опору  у  найменшім  кожнім  русі...

Безмежність...  жар...  жага,  така  жадано-нескінченна...
Ти  -  неймовірний  дар,  несамовита  наречена...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Спи, ненько…

Добраніч...  Снів  тобі  найкращих,  кольорових!
Нехай  сьогодні  буде  небо  тихим.
Добраніч...  Завтра  буде  день  чудовий.
Хай  оминає  тебе,  ненька,  лихо.

Нехай  вночі  луна  лише  лунає
Гучних  пісень  під  плескіт  водоспадів,
Війна  та  біль  хай  завжди  оминає...
Ніч..  стрекіт  цвіркунів  у  тиші  радо...

Добраніч...  Теплих  усмішок  та  миру,
Малят,  що  тихо  сни  переглядають,
 До  мам  так  ніжно  туляться,  щасливі...
Спи,  ненько...  Ми  чатуємо!..  Ти  ж  знаєш!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022

Он молчаливо соглашался…

Он  молчаливо  соглашался...
Она  кричала...  также  молча...
Он  никогда  с  ней  не  ругался,-
Так,  не  согласен,  между  прочим,

Рвались  внутри  лиш  все  прожилки,
От  тошноты,  от  непринятий...
Ведь  так  близки  не  стали,  пылкие...
Всего  лишь  рядом...  лишь  приятели...

Она  стонала,  возбуждённая,
Сбивая  в  кровь  все  пальцы  мысленно...
Бывает...  Жизнь  изнемождённая
Впивалась  снова  вглядом  истово,

Впивала  когти  меж  одеждами,
Обеих  душ,  давно  простуженных.
Они  молчали...  Лишь  надеждами,
Бывало,  полностью  погружены...  

Он  молчаливо  соглашался...
Она  кричала...  также  молча...
Две  тени  смутные  расстались,
Как  и  сходились    -  между  прочим...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940823
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.02.2022

Забудь про мене…

Забудь  про  мене...  Просто...  Просто  так...  
Забудь,  що  десь  кохання  клекіт  не  схолоне...  
Не  зачарую,  адже  ж  не  відьмак...  
Не  можу  жар  тримати  у  долонях  -  

закрив  у  серці...  То  і  ти  забудь.  
Хай  не  тріпоче  з  кожним  словом  марно.  
Так,  я  кохаю,  проте  вибрав  путь,  
де  все  кохання  втрачене  бездарно...  

Забудь  про  мене...  Просто  так...  Забудь...  
І  не  питай  ніколи,  чи  щасливий...  
Ти  також  вибирала  інший  путь...  
І  ми  тепер  приречені  на  зливи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Хочу ніжність тобі дарувати

Ти  бажаєш  віддати  останнє,  
Намагаєшся  влитись  в  обійми,  
Шаленієш  від  мого  кохання  
Та  влаштовуєш  радісні  війни  

Серед  ліжка,  у  ванній  чи  долі  -  
Нам  з  тобою  було  не  важливо.  
Ми  з  тобою  як  пташки  на  волі,  
Ми  -  загублені  й  нагло-щасливі.  

Хочу  ніжність  тобі  дарувати,  
Можу  бавити  вічність  жагою.  
Потім  буду  тебе  ґартувати,  
Освіжаючи  дивною  грою,  

Полоню  всю  свідомість  у  чари  
Та  здійсню  найтаємніші  мрії.  
Полоню,  але  щоб  не  кінчались  
Та  продовжились  наші  надії  

Загубитись  в  чарівному  світі,  
Одне  в  одному  наскрізь,  без  частки,  
Щоб  на  цьому  та  іншому  світі  
Відчували  кохання  та  щастя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

Як чарівно

Поцілунок...  І  все...  Ми  не  маємо  більше  образ...
Ми  не  маємо  більше  німих  недолугих  докорів,
Що  сплелись  із  домислень,  несказаних  речень  і  фраз,
Що  складались  із  тихих  чужих  та  дурних  наговорів...

Подих  в  подих  взаємний  -  і  світ  цю  межу  перетнув,  -
Тихий  світ,  що  зненацька  родився-створився  між  нами.
Спиш  ти  поряд,  мов  Янгол,  і  я  мимоволі  зітхнув:
Як  чарівно  із  Мрією  власною  жити  роками.

Як  чарівно,  що  Щастя  маленьке  між  нами  лежить,
Щиро  й  радо  регоче,  на  тебе,  доречі  так  схожа.
Тихо  радісний  спокій  наповнює  кожную  мить,
І  думки  вже  не  ті,  і  майбутнє  лиш  мрійно  тривожить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2022

Порожньо…

Порожньо  в  сховищах,  прірвах,  летовищах,
Порожньо  в  спогадах  -  цільне  кладовище...
Порожньо...  Стогін,  луна  лише...  морозно...
Ти  -  ніби  прогин  минулого...  Голосно...

Порожньо...  Стугін...  Колишнього  відголос...
Сірість  розлуки  темніша  за  відданість
Стиглих  плодів,  не  забарвлених  зрілістю...
Порожньо...  Стисле,  загорнуте  милістю...

Відчаї  душ...  темні  відчаї  розчару...
Навіть  не  руш!..  Не  збагнеш  ти  під  розчерком
Зміни  століть  зміни  стилів  та  підлості,
Що  повноліття  не  милує  милістю!..

Порожно...  Душі  в  світлинах  довершених...
Стій!..  Зупини  їх...  "Завжди  перевершені"...
Звісно,  їм  так  хтось...  у  вуха,  поволі...
Звісно,  але  ж  не  ці  -  власники  долі...

Звісно,  це  -  сни,  нерозчинні  в  уяві.
Вдоста  війни!..  Вимагаємо  Яві!..

Порожньо  в  сховищах,  прірвах,  летовищах,
Порожньо  в  спогадах  -  цільне  кладовище...
Порожньо...  Стогін,  луна  лише...  морозно...
Ти  -  ніби  прогин  минулого...  Голосно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022

Почему-то тобой заболею

Почему-то  тобой  заболею...
Сильно-сильно,  потом  сладко-сладко...
И  опять  не  смогу,  не  сумею
Проходить  как  немой,  без  оглядки...
Тонкий  шелк  у  причудливой  стрижки
Так  погладить  захочется  нежно,
Зацепить,  разбросав  листья,  книжки,
Утонув  в  томном  взгляде  безбрежном.

Почему-то  тобой  заболею...
Не  хотел,  не  хочу,  но  не  в  силах...
С  замиранием  сердца,  немея,
Всё  любуюсь,  насколько  красива.
Шёпот  губ,  словно  жаром,  срывает
Все  преграды  под  лики  желаний,
И  уже  ничего  не  скрывает...
И  уже  никаких  расставаний...

И  уже  жаркий  бунт  в  тёмных  стенах
С  нежно-розовым  вкусом  рассвета...
И  уже  жалким  кажется  ветер
После  бури,  вулкана,  вендетты
Между  нами...  срываются  стоном
Неожиданно  сумерки...  утро...
Почему-то  на  стёклах  оконных
Мы  ладошки  оставили,  будто...

Среди  серо-рассветных  туманов,
Капли  в  свете  рассвета  редеют...
Почему-то  опять,  словно  пьяный...
Почему-то  тобой  заболею...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939842
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2022

Ти самотня… Чи ні. . ?

Ти  самотня...  Чи  ні..?
На  вершині  навершя,  на  краю  світів...
Забавляєшся  хмарами,  що  розлягли,  пухкокрилі...
Відступили  сумні,  твої  наміри  перші,  недбалі,  пусті,
Що  наповнились...  дали  ті  поштовхи  силі...

Ти  щасливою  стала,  коли  панувала  на  тлі
Одночасно:  зірок,  теплих  хмар  білосніжних,  простору  ...
І  від  захвату  мала  вже  інші  ти  мрії,  земні...
Панувала-літала  вже  ти  над  землею  і  морем.

Ти  самотня?...  Чи  ні?..
Мабуть  вже  підкорила  ти  світ.
Ти  здолала  пусте,  непідкорне,  здавалось,  велике.
На  вершині  -  лиш  квіт,  а  твоє  ж  те  життя  непросте
Завжди  буде  потішно-живим,  многоликим...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022

И метались мы в тихом изгнании…

И  метались  мы  в  тихом  изгнании,
Сокрушая  бетонные  стены.
Задыхались  в  ответных  желаниях,
Не  размениваясь  на  измены.
Тихий  стон,  на  пределе,  неслышимый,
Громкий  звон  двух  бокалов  затихший,
Ты  и  он,  непонятный,  подвыпивший,
И  она,  с  одеялом  провисшим...

И  гремели  повсюду  весельями,
Провожая,  встречая  рассветы.
Мы,  слегка  успокоившись  зельями,
Позабыли,  не  пишем  сонеты,
Позабыли,  как  дышится  радостью,
Смыли  пеплом  весь  запах  улыбки,
Терпкий  вкус  вместо  искренней  сладости
Затерялся  в  тоннелях  ошибок...

Поздний  сон,  переливы  уныния,
Тихий  стон,  на  пределе,  неслышимый...
Ты  и  он,  непонятный,  подвыпивший,
И  она,  с  одеялом  провисшим...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939539
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.02.2022

Волк с Рысью (цикл "Із раннього", 2012 р. )

Волк  с  Рысью  

В  листве,  зарывшись  под  огромной  елью,  
Впервые  осознавши  жизни  толк,
Внимая  резвым  соловьиным  трелям,  
Скулил  за  Рысью  старый  грустный  Волк.
Закрыв  глаза  и  просто  насладаясь
Все  время  видел  все  один  и  тот  же  сон,
Когда  друг  друга,  шерстью  не  касаясь,
Кружили  вместе  с  проливным  дождем.
Когда,  не  замечая  дня  и  ночи,  
Уткнувшись  носом  и  не  открывая  глаз,
Друг  друга  грели  –  заплелись  в  клубочек,  
Росу  сбивая  уж  в  который  раз…
Резвились  долго,  не  считая  суток,  
Траву  сжигая  от  искрящих  глаз…
…Проснулся  чутко  –  от  летящих  уток…
…уснул  опять  смотреть  в  который  раз…
А  Рысь  одна  без  Волка    засыпала,  
И  в  первый  раз  себе  клялась  –  
Начать  себя  опять  сначала,  
Пока  капканам  в  клешни  не  далась  .
Пусть  милый  Волк,  рыча  и  злясь,  ее  мятежную  укроет…
Уснула  Рысь…  и  снится  ей,  что  где-то  там  так  далеко
Волк  воет…
                                 …ведь  был  навек  утерян  им  покой…
В  ночи,  средь  сизого  унынья,  
Пронзив  густую  воем  тишину,
Волк  вечно  будет  ждать  отныне,  
Встречая  каждую  безликую  луну,
От  Рыси  хоть  намек  на  радость  встречи,
Хоть  тень,  хоть  запах,  хоть  от  лап  следов…
И  снова  взвыл  на  восходящий  вечер,  
Луну  ругая  языком  волков…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937601
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2022

Не умирайте от своей любви (цикл "Із раннього", 2012 р. )

…Закрыл  глаза,  оставив  неизбежность
Стоять  над  пропастью  утраченных  грехов,  
Застыла    кровь,  под  болью  пряча  нежность,  
Окостенев,  растаяла  любовь.
Упало  тело,  затянувшись  в  кокон,
Оставив  миру  отраженье  глаз
С  туманным  взглядом  опустевших  окон,
Забыв  стереть  лишь  в  зазеркалье  нас…
…Стоящие  забытые  две  тени,
Два  тополя  над  пропастью  веков,
До  вечности  оставив  лишь  мгновенье
Застыли,  не  сказав  всего  двух  слов…
Упало  небо,  чернотой  стирая
Пределы  рая  и  начало  снов,
В  которых  мысли,  разумом  играя,
Пытались  тщетно  возродить  любовь.
Добавить  красок  к  милым  очертаниям,
Разбавив  краски  чистою  слезой,
Расправить  крылья  к  милому  созданию,
Все  время  наслаждаясь  лишь  тобой.
Хотел,  желал  перенести  я  время,  
Оставив  впереди  скитаний  смерть,
Как  мрачного  финала  избавленье
Оставить  вздох  и  Имя  не  стереть
Из  памяти  веков,  архивов  были,
Запечатлев  его  на  тверди  мглы,
Чтоб  по  ночам  слова  по  небу  плыли:
«НЕ  УМИРАЙТЕ  ОТ  СВОЕЙ  ЛЮБВИ!»…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937600
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2022

Так соковито…

Так  соковито  ти  бажання  закликала...
Вогонь  у  грудях,  божевілля  диких  вражень...
Ти  промайнула  ненароком,  без  обтяжень
Душі  забутої,  затягнутої  в  вир.
У  джгут  тугий  мене,  як  патоку,  зібрала,
Закривши  подих  лише  поглядом,  мов  чари
Оповила  навколо  маревом  примари,
Що  стисло  серце,  розум,  полонило  зір.
Так  соковито  до  душі  моєї  впала...
Зірвала  дах,  знесла  все  вщент  та  сни  забрала.

Так  жар  зрівав  тенета  мрій  у  довголітті...
Ти  чарувала  кожним  рухом...  ніжний  шепіт
Стелив  закляття  у  безладді,  дивний  трепіт
Все  тіло..  чи  й  тілами  володів.
Наважив  знов  порушити  суцвіття,
Бажанням  прокотився...  Знов  зірвало,
Усе  єство  поволі  мов  вбивало,
Залишився  лише  голодний  звір...
Так  соковито,  жадано,  повір,
Ми  знову  й  знову  линули  у  вир...

Так  соковито...  Вщент  все  дійсне  та  минуле.
І  холодно  буває...  Промайнуло...
І  кожен  раз,  як  вперше,  -  новий  твір...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022

Я никто для тебя (цикл "Із раннього", 2012 р. )

Я  -  никто  для  тебя,  словно  утренний  дождь,
Оросивший  траву  перед  жарким  рассветом.
И  забыв  перемены,  ты  снова  поймешь  -
Я  –  никто,  занесенный  забывчивым  ветром.

Ты  теряешь  в  толпе  свой  задумчивый  взгляд,
Одарив  беззаботной  улыбкой  кого-то.
Ищешь  сотни  ответов,  что  греют  тебя,
Забывая  причину  и  сущность  чего-то.

Разбивала  мечты  снова  маской  своей,
Разрушала  молчанием  грани  алмаза.
Я  –  никто  для  тебя,  ты  –  никто  для  друзей,
Но  ты  поняла,  видно  это  не  сразу…

Позабыв  о  судьбе  и  стирая  следы
Прошлых  мигов,  знамений,  событий  и  тени,
Ты  поверила  мне,  а  быть  может  себе-
И  впустила  опять  в  свои  сны  и  виденья.

Забывая  реальности  грозный  призыв,
Наслаждаясь,  играла  сознанием  гибким
С  моим  именем,  телом,  душою,  сразив
И  пронзив  до  кости  столь  невзрачной  улыбкой.

Ты  пыталась  забыть  трепет  нежных  сердец,
И  теряла  себя  в  своей  собственной  тени,
Ты  смеялась,  шутя  выходя  под  венец,
Равнодушие  скрыв  безразличным  весельем.

И  скрываясь  от  взглядов  чужих  и  толпы,
Утонув  в  темноте  и  закрывшись  фатою,
Вспоминала  и  грела  слезами  мечты,
В  прах  разбиты  тобой  и  забыты  судьбою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937143
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2022

Огнем свечи вино играло (цикл - "Із раннього", 2012 р. )

Огнем  свечи  вино  играло,
Сияли  огоньки  в  глазах
И  что-то  бурно  запылало
В  душе,  стирая  боль  и  страх.
Сводил  с  ума  твой  запах  кожи  –
Чуть  ощутимый  аромат.
Манит  фигура  стройных  ножек,  
Что  просвещались  сквозь  халат,  
Пошит  из  ветра  и  тумана,  
Укрыт  как  камнями  росой.
Я  не  был  больше  столь  упрямым,
А  ты  пленила  красотой,
И  словно  горными  ручьями
Спадали  пряди  с  твоих  плеч.
Преграды  сникли  меду  нами
И  так  хотелось  все  сберечь,
Хранить  тот  трепет  ожиданий,
Изгибы  линий,  шелест  фраз,
И  наслаждаться  от  признаний,
Заставивших  раскрыться  нас.
Быть  одним  вздохом,  одним  взглядом
Смотреть  вокруг,  раскрыв  глаза,
Шагать  по  жизни  только  рядом,
Парить  и  делать  чудеса.
Любить,  сгорать  в  любви  желанной,
из  пепла  возрождавшись  вновь,
И  снова  разжигая  пламя,
Рождать  нетленную  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937142
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.01.2022

Я мертв был, когда написал этот стих… (цикл "Із раннього" 2012 р. )

Я  мертв  был…  (цикл  "Із  раннього"  2012  р.)

Я  мертв  был,  когда  написал  этот  стих,
Отчаявшись  в  битве,  любовь  презирая.
Я  умер  со  словом  последним  «прости…»,
Меня  осадившим  с  презренного  рая.
Под  звон  колокольный  и  грома  раскат  
Меня  унесли  вне  пространства  и  время.
Остался  лишь  жалкий,  унылый  закат,
Вдали  размывая  фантазий  виденья-
О  хмурых  Амурах  без  лука  и  стрел,
Играющих  сердцем  трепещущим  смелым,
О  толпах  подобных    страдающих  тел,
Затравленных  страстью,  не  знавшей  предела.
Я  мертв  -  ведь  осталась  лишь  серая  плоть,
Что  не  чувствует  боль,  и  холодный  рассудок.
И  есть  уголек,  обожженный  тобой,
Что  с  прахом  оставит  когда-то  рисунок
Между  серых  камней  нестареющих  плит
В  виде  сердца,  пронзенного  насквозь  стрелою.
А  когда-то,  возможно,    и  ветром  пронзит
И  забросит  в  пустыню,  рассыпав  золою.
И,  растаяв,  зола  с  благодатным  дождем
Встанет  в  виде  цветка  средь  пустыни  и  зноя,
ЭТО-  памятью  будет,  пронзившей  века,
Что  восстала  с  душой  настоящей  Любовью.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937100
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.01.2022

Хочу хотеть… (цикл "Із раннього" 2012 р. )

Хочу  опять  тебя  увидеть-
Озера  глаз,  пленящих  душу,
Улыбки  нежной  озаренье,
Изгибов  тела  красоту.
Но  наслаждаюсь  лишь  невинно,
Боясь  гармонию  нарушить,
Целую  взглядом  твои  руки,
Ловлю  в  глазах  твоих  мечту
Что  в  глубине  души  укрылась,
Пленя  укорами  желанье,
Застыв  лишь  искоркой  надежды,
Мерцающей  теплом  свечи.
Хочу,  чтоб  ты  со  мной  забылась,
Не  выжидая  расставаний,
И  сбросив  с  плеч  свои  одежды
Растаяла  теплом  души.

Хочу  я  вновь  тебя  услышать,
Срывая  с  губ  твоих  губами
Слова,  застывшие  вопросом
Волшебной  музыки  небес.
И  поцелуями  осыпать-
И  сникнет  пропасть  между  нами,-
Окажется  все  очень  просто-
Открой  себя,  а  я  тебе
Достану  звезды  и  планеты,
Листая  картами  Вселенной,
Открою  мир,  роняя  стразы,
Как  камни  вечной  мерзлоты.
Своей  улыбкою  взяла  ты,
Стрелою  сердце  в  теле  бренном
Пронзив,  и  слышно  стало  сразу
Слова  безумной  красоты.

Хочу  в  тебе  я  затеряться,
Вскрывая  нежностью  запоры,
Читать  как  книгу  совершенства,
Запоминая  все  слова.
Хочу  до  старости  остаться,  
Ведя  в  обнимку  разговоры,
И  радуясь  души  блаженству,
Чтобы  седела  голова.

В  безумии  живя  годами,
Забыв  о  боли  мысли  тайной,
Встречая  мир  по  речи  сладкой,
А  провожая  по  уму
Ты  усыпаешь  всех  цветами,  
Но  не  хватает  той  -  желанной,
Любимой,  нежной  и  прекрасной
И  не  дано  понять  ему
Чудовищной  судьбы  ошибки,  
Что  наделила  всех  ранимых
Теплом  души  и  бренным  телом
В  забытом  Богом  шалаше,
А  ледяной  душой  любимых,
Бросающихся  взглядом  зыбким,
Стеной  отгородившись  смело,
Забыв  о  праведной  душе.

И  все-же  вновь  хочу  остаться
С  тобой  хоть  мысленно,  хоть  взглядом,
Хочу  нести  тебя  по  жизни
И  ни  минуты  не  терять.
Хочу  хотеть  и  улыбаться
И  будет  пусть  тебе  наградой
За  то  тепло,  которым  нежно
Готова  милого  обнять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936762
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2022

Душа (цикл "Із раннього" 2012 р. )

Листом  кленовым  опускаясь,
Смиренно,  тихо,  не  спеша,
От  холода  любви  скрываясь
За  маской  спряталась  душа.
Забыла  жар  твоих  объятий,
Исчезла,  съежившись,  сдалась,
И  затерялась  на  измятом  
Дне  черноты  поникших  глаз.

Растаяло  тепло  надежды,
Сужая  мир  в  полоску  тьмы
И  разрывая  все,  что  прежде  
Связало  нас  в  конце  зимы.
Все  мигом  показались  годы,  
Когда  сияло  все  смеясь,-
Живой  была  душа,  природа
Под  властью  красоты  сдалась…

Но  все  хорошее  уходит
И  остается  пустота.
В  душе  покой  тревожно  бродит,
Пытаясь  с  чистого  листа
Начать,  связав  судьбы  обрывки,
Соткать  надежды  полотно.
Но  хлипки  нити  и  ошибки  
Оставили  свое  пятно
В  душе  безжизненно-глубокой,
Рубцами  въевшись  прямо  в  плоть…

И  испарилась  одинокой
Душа,  оставив  миру  горсть
Эмоций,  что  роняло  сердце,
Не  унеся  с  собой  всех  слов,
Оставив  приоткрытой  дверцу  –
В  душе  незримую  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936761
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2022

Жіночі барви

Вітер  підхопив  твоє  волосся,
Закуйовдив  дивними  суцвіттями.
Лагідно,  з  долонею  в  колоссях,
Прямувала  сперечатись  з  квітами

У  тендітній  грі  барвистих  згинів,
Кольорах  очей  та  вуст  нектару.
Майже  бігла:  стрімко,  без  упину,
Доки  не  відчула  моря  чари.

З  піною  у  ніжності  змагалась
Хвиль  ласкавих,  шурхітом  приспавши,
Зайчиками  сонячних  забавин
У  очах  своїх  понабиравши

Знов  пішла  поміж  людей  творити
Барви,  по-жіночому,  мов  диво:
Ніжна  та  незаймана,  мов  квітка,
Сповнена  натхнення  та  щаслива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022

Агония любви (цикл "Із раннього" 2012 р. )

Тугая  цепь  твоих  обьятий
Сковала,  волю  поглотив.
И  был  достоин  я  проклятий,
Но,  мысль  твою  опередив,
Излил  я  душу  поцелуем,
Впиваясь  в  жаркие  уста.
Срывал  одежду  я,  ликуя,
И  снова  замер,  перестав
Дышать,  когда  ты,  извиваясь,
Прижалась  грудью  и  сдалась.
В  луче  луны  переливаясь,
Как  будто  бурей,  пронеслась
Агония  двух  тел  безумных,
Врастающих  в  один  комок,
Чтоб  упиваться  и  не  думать.
Забыться,  предоставив  рок-
Судьбу  свою  на  волю  Бога
И  чувствовать,  желать  и  брать.

Затем  остыть  совсем  немного
И,  задыхаясь,  переждать
Волну,  укрывшую  обоих,
Забывшись  сном  одной  души,
И  наслаждаться  вновь  тобою...

Ты  укрываться  не  спеши  –
Своим  дыханием  укрою
И  в  поцелуи,  будто  снег,
Ты  окунешся  с  головою,
Забыв  про  наш  с  тобою  грех,-
Терять  сознание  в  обнимку,
Кружить  вне  времени  и  снов,
Собрав  две  наши  половинки
В  одно  название  ЛЮБОВЬ.

Любовь,  предсказана  судьбою,
И  страсть  в  светящихся  глазах,-
Я  очарован  был  тобою
И  видел  в  самых  милых  снах
Тебя,  не  связанную  с  миром,-
Порхающей  среди  цветов,
Себя  –  летящим  среди  сизых,
Набитых  пухом  облаков.
Летели  мы  в  обнимку  с  небом
На  крыльях  счастья  над  землей,
Одной  душой  были  и  телом  –
Была  ты  мной,  а  я  –  тобой…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.01.2022

Срывался воем (цикл "Із раннього" 2012 р. )

Срывался  воем,  слов  не  зная,
Один,  скрывающий  века.
Года  сгибали,  превращая
Юнца  в  седого  старика.
Судьба  стремилась  на  колени  
Поставить  прошлое  мое,
Но,  выдержав,  прощал  измены,
Но  удержать  не  смог  ее.

Храню  кому-то  свои  ласки,
Тепло  и  нежность,  свет  и  боль,
Мечтал  с  тобой  жить  в  нашей  сказке,-
Любить,  желать.
Ведь  лишь  с  тобой
Как  будто  песней  бьется    сердце,
Взрываясь  бурей  нежных  чувств.
Хочу  с  тобой  я  вновь  воскреснуть.
Оставишь  крылья  -  полечу
И  сброшу  облаков  охапку,
Достану  ожерелье  звезд,
Чтоб,  словно  на  перине,  сладко
Укрыться  лепестками  роз.
Твой  голос  слушать,  будто  шелест
Травы  и  листьев  среди  скал.
С  тобой  забыться  и  поверить,
Что  жить  я  без  тебя  устал.

Устал  я  ждать  и  не  бороться,
Когда  сквозь  пальцы,  как  песок
Теряю  я  кусочек  Солнца.
И  почему-то  невдомек
Зачем  Судьба  две  половинки
Срастила,  чтобы  разорвать
И  сделать  сердце  мертвой  льдинкой,
Готовой  резать  и  швырять  
Куски  пульсирующей  плоти?..
…души  безумные  мечты!..
Но  сердце  взорвалось  напротив  
Твоей  тревожной  красоты,
Стирая  грани  у  рассудка,
Что  раньше  был  кристально  чист…
В  душе  была  моей,  как  будто,
Теперь  же  словно  чистый  лист…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936246
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.01.2022

Пятно души (цикл "Із раннього", 2012 р. )

Пятно  души  на  бренном  теле
Еле  дышало  от  тоски,
А  сердце  билось  на  пределе,
Пытаясь  выдавить  виски.

Тяжелый  взгляд,  испепеляя
хотел  вокруг  крушить,  метать.
Судьба  щетинилась,  желая
кусочек  жизни  оторвать-

И  приговором  окатила,
Вонзив  по  кость  свои  клыки…
Хотел  забыть,  но  что-то  было-
Сопротивлялось  вопреки

Моей  судьбе.
Ловил  я  взгляды,
Годами  миги  я  считал,
И,  видит  Бог,  не  ждал  награды,
А  просто  жил…
Существовал…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936053
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.01.2022

Любовь (цикл "Із раннього", 2012 р. )

Любовь,  утратив  очертанья,
Перегорев  в  твоих    глазах
Исчезла,  вспыхнув  на  прощанье,
Оставив  позади  лишь  страх.

Лишь  неизвестные  тревоги
Раскрытых  милых  карих  глаз
Сжигали  на  своей  дороге
Всю  пыль  надежды…  

В  этот  раз
Те  миги  и  секунды  взгляда,
Испепелив  мои  мечты
Казались  для  тебя  наградой
За  те  увядшие  цветы
Моих  надежд,  твоих  сомнений,
Переходящих  в  пустоту  веселых  фраз
Потерь..?  лишений..?
Что  нужно  сделать  за  мечту?..

Безликий  образ  без  зазрений
Уже  лежал  у  Ваших  ног.
Забыв  про  гордость  и  смятенье
Взлететь  готов  был,  но  не  смог
Перебороть  твои  тревоги,
Что  в  зеркале  любимых  глаз
Метались,  все  ища  дороги,
Что  правильной  была  в  тот  раз.

Дары  любви  приняв  глазами
Возводишь  рядом  ты  стену.
Послушай  сердце,  что  годами
Пытается  порвать  струну
Души  раскрытой  и  бездонной,
Стремящейся  прорваться  ввысь
Чтоб  развернуться  над  судьбою
И  крикнуть  миру  «берегись!».

Но...  сникнув,  падал  взгляд,  блуждая
среди  заброшенных  дорог,
Искал  чего-то,  сам  не  зная,
что  нужно  сердцу  и  не  смог
Перебороть  своих  желаний,
Потерь  души  и  пустоты,
Усталость  сердца  от  терзаний,
Души  заветные  мечты.

Вот,  вспыхнув  светом  озарений,
Мечта  прорвалась  в  пустоту,
Устав  от  безразличной  тени,
Что  затеняла  ту  мечту.
Судьбы  коварного  барьера
Преодолеть  уж  не  сумев,
В  той  пустоте  мечта  осела,
Отвергнув  ложь,  любовь  и  гнев…

Все  было:  счастье  и  разлука,
Но  словно  в  детских  сладких  снах,
Проснувшись,  ощущаешь  муки
О  незаконченных  делах.
В  том  сне  случайным  и  незримым
Казался  я,  а  в  двух  шагах
Лежала  ты,  отбросив  имя  и  прошлое…
Оставив  страх,  ты  страстью  мир  перевернула,
раскинув  руки,  перешла  свою  черту  безумных  ласк…
Затем  уснула,  нырнув  блаженно  в  пустоту…

Но  даже  звезды  исчезают...

Плоды  беспечной  чистоты
Перевернули  мир,  сметая
Дороги,  тропы  и  мосты,-
Все  связи,  без  которых  дальше
Казалось  просто  страшно  жить.
Так  ярко  было  все,  без  фальши...
Исчез  твой  облик,  но  не  смыть
Следов  растоптанной  надежды
И  рану  сердца  не  унять...

Я  жить  пытаюсь  как  и  прежде  -
А  взглядом  хочется  отнять
Искринки  с  глаз,  чуть-чуть  улыбки,
Немножко  света  от  души,
В  который  раз  с  надеждой  зыбкой
Тебя  увидеть…

Не  спеши!..
Замри!..
Послушай  песню  ветра
И  птиц  влюбленных  разговор,
Прижми  цветов  охапку,
Где-то  тебя  обнимет  брызг  ковер.
Бери  от  жизни  все,  что  хочешь,
И  будь  любимой  и  живой,
Но  чтобы  счастье  не  теряла!

...Не  обязательно  со  мной...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936052
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.01.2022

… чи хіба то був не сон?. . (цикл - "З раннього", 2012 р. )

...  чи  хіба  то  був  не  сон?..
Промайнув  шматочок  щастя,
Коли  ми  були  разом...

Відростила  мені  крила,
Даючи  і  сенс,  і  зміст,
До  життя  мого  вітрила,
Щоб  любов  з  собою  ніс.

В  казці  ти  не  мусиш  спати,
Щоб  відчути  все  –  дивись,  -
І  жагу,  й  кохання,  й  ніжність  –
Досить  спати!  Підведись!

Ми  б  злетіли  до  край  неба,
Піднялись  би  в  височінь,
Загорнулись  у  хмаринку...
Всі  думки  свої  відкинь,

Відчувай,  що  буде  далі.
Скинь  і  смуток,  і  печаль,
Подивись  згори  донизу  –
Відчуваєш  біль  чи  жаль?

Почуття  звільни,  відкрийся,
Вільно  дихай  та  живи.
Забарись,  зажди,  схилися,
Посміхнися  як  завжди,

Поцілуй  вуста,  долоні,
Зупинись  та  підведись...
Знову  у  твоїм  полоні
Відлітаю  я  кудись.

Казкою  тією  ж  марю,
Відчуваю  сум  і  плач...
Серед  слів  твоїх  читаю...
Якщо  щось  не  те  –  пробач.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2022

С Днем рождения! (цикл - "З раннього", 2012 р. )

Любить,  желать  и  быть  желанной,
Судьбу  не  тратя  в  пустоту,
Иметь  в  ответ  ЛЮБОВЬ  и  ПЛАМЯ,
Опасность  чуя  за  версту.
Жить  полной  жизнью,  не  пугаясь
Обид,  потерь  и  пустоты,
Ведь  если  жить  не  улыбаясь,
Теряешь  силу  красоты.

Удачи  в  жизни  и  свершений,
Любви  безумной  и  живой,
Побольше  ярких  впечатлений
От  жизни,  прожитой  тобой.
Встречай  по  жизни  только  радость,
Пускай  тебя'  боится  грусть.
Не  подпускай  к  себе  усталость.
Удачи  мало?-  ну  и  пусть.
Зато  в  кругу  друзей,  бесспорно,
Всех  покорила  красота.
Мила  ты  людям  и  упорно
Стремится  ввысь  твоя  мечта.

Ты  что-то  ищешь,  но  с  годами
Теряя  суть  свою  и  смысл
Мечта  с  судьбой  слились  делами.
Возьми  мечту  и  улыбнись!
Поверить  в  сказку  попытайся  -
Из  жизни  соткана  она.
Люби,  цени  и  не  пугайся
Бокал  судьбы  испить  до  дна.

Пусть  слезы  будут  лишь  от  счастья,
Здоровье  полным  бьет  ключем,
Будь  мудрой,  нежной  и  прекрасной
За  чьим-то  каменным  плечем.
Ты  краше  будь  восточной  ночи,
Чуть-чуть  наивна  и  чиста.
Пускай  всегда  сопровождают
ЛЮБОВЬ,
УДАЧА
и  МЕЧТА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935960
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.01.2022

Что-то не так

Что-то  не  так,  не  блестят  твои  струны...
Что-то  не  так,  ведь  не  манят  и  Луны..
Что-то  не  то,  твоё  эхо  -  не  эхо,
И  не  узнать:  тебе  ехать  -  не  ехать...

Что-то  не  то...  Не  играют  мажоры,
Нет  глубины,  не  рокочут  моторы,
Ты,  как  огонь,  не  играешь  холодным,
И  твой  мотор  вторит  казусам  модным...

Пр-в:
Эти  дни,  эти  раны
Жгут  костры,  хоть  и  рваны,
Но,  как  знали,  моменты  -
Мы  твои  комплименты.
Эти  рыси-аккорды
Нас  укрыли,  не  гордые
Но  мы  суть  потеряли.
А  теперь  мы  навалим...

Что-то  не  то,  ведь  вокруг  злые  лица.
Не  потерять  мне  себя  и  не  слиться
Среди  толпы,  где  не  песни,  а  стоны,
Даже  духи  часто  очень  зловонны.

Что-то  ушло,  даже  эхо  не  слышно.
Мы  заменили  на  злобу  Всевышнего
И  потеряли  все  приоритеты.
Разве  ещё  мы  на  свете  на  этом?

Пр-в.

Что-то  не  так,  не  блестят  твои  струны...
Что-то  не  так,  ведь  не  манят  и  Луны..
Что-то  не  то,  твоё  эхо  -  не  эхо,
И  не  узнать:  тебе  ехать  -  не  ехать...
...Что-то  не  то,  твоё  эхо  -  не  эхо,
И  не  узнать:  тебе  ехать  -  не  ехать...
...И  не  узнать:  тебе  ехать  -  не  ехать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935251
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2021

Недоступне наше диво

"Нам  недоступне  наше  диво...
Вже  недосяжне  на  межі  десятиліть...",
Хтось  так  вважав  собі,  роки  свої  щасливі
Ховаючи  в  шухляди...  десь,  далеко...  у  землі...
"Нам  недосяжна  вже  любов  без  тями,
Ну,  а  попереду  лиш  горе...  ями...
Мабуть,  попереду  -  ми,  кволі  та  малі,
Востаннє  граємось  годинами...  роками,  не  віками,
А  всі  навколо  -  лиш  зацьковані  та  злі..."

"Нам  не  судилось  вже  вставати  разом  з  сонцем,
Усмішку  щиру  дарувати  йому  вслід"...
Тому  завжди  і  будеш  незнайомцем,
Що  від  думок  своїх  та  темряви  ти  зблід,
Бо  "не  судилося"  ще  кажеш,  ще  вважаєш,
А  хто  вже  поряд  є  -  не  знав...  та  і  не  взнаєш,
Бо  важко  тінь  свою  побачити  на  тлі,
Коли  вона  завжди  себе  зливає,
Чужої  тіні,  чи  всіх  тіней  на  землі...

Нам  недоступне  наше  диво,
Допоки  мрії  на  межі  десятиліть
Згасають  так,  роки  свої  щасливі
Згубивши...  десь,  далеко...  у  землі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Если б чёрная судьба Да была бы милая

Если  б  чёрная  судьба  
Да  была  бы  милая,
Были  б  мы,  как  два  раба  -
Тоскные,  счастливые.

Пр-в:
Да  если  б  ты  была  моей,  
Не  была  б  несчастною,
Или  б  я  средь  двух  огней
Слишком  был  участливым.

Да  если  б  ты  была  моей
Звёзды  бы  растаяли:
Не  бывает  двух  огней
Вместе  без  окалины.

Пр-в.

Если  б  чёрная  судьба  
Да  была  бы  милая,
Были  б  мы,  как  два  раба
Друг  у  друга,  сивые.

Пр-в.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934972
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.12.2021

…Но… почему-то, ты не прав….

...Но...  почему-то,  ты  не  прав....
Не  крошишь  всех  в  тугое  месиво,
Сквозь  вбороздивших  своей  спесью
Мой,  столь  сложившийся,  устав...
Нет  тех  кровавых  пересудов,
Что  так  уныло  рвали  удаль
К  характеру  иных  приправ
Той  глубины...  чуть  не  соврав...

Снимаешь  россказни  вельмож
Ты,  почему-то,  не  страдая...
Ведь  ты,  как  я,  совсем  ничтожен
Казался  там...
 Ты  не  играешь?...
Своими  милыми  перстами
Ты  снова  пишешь  мировую?
...  Забудь...
Умрёт  всё  между  нами,
Пока  ты,  думаю  ...другую...

...Я,  правда,  что-то  забываюсь...
Меня  ждёт  исповедь  фантазий...
Но...  Как  я  не  стараюсь,  
Не  утешает  меня  фраза,
Что  "Почему-то  ты  не  прав..."...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934920
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.12.2021

…ми з тобою… ніби листя - вщент опали.

Немов  ножем,  вже  вкотре,  перерізало  літа...
Принишкли  ззовні  всі  емоції...ймовірно...
Лиш  знову  в  пам'яті  мелодія  проста
Та  ми  з  тобою...  ніби  знову...  ліпше  рідних...

Затьмарив  вечір  все,  що  було  поза  мрій,
Затьмарив  все,  окрім  емоцій  та  бажання.
Втомився  розум  від  примарних,  та  надій,
Втомилось  серце  без  живильного  кохання...

Немов  ножем  зухвало  перерізали  літа
Й  принишклі  ззовні  всі  емоції  прорвало:
Лиш  знову  в  пам'яті  мелодія  проста
Та  ми  з  тобою...  ніби  листя  -  вщент  опали...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2021

Принишкли мрії уві сні

Принишкли  мрії  уві  сні,
Поникли  зайві  застороги,
Що  розпаляли  лиш  тісні
У  хвилі  сумнівів  дороги,
Зірвалось  у  шалений  вир  
Каміння  втілених  образ...
Надія  лиш  на  покоління
Які  приходять  замість  нас.

Принишкло  все:  просторе,  кволе,
Що  марнувало  нашу  волю.
Ми  ж  лиш  литаврами  дощів
Зібрали  люті  злої  долі.
Суцвіття  див,  суцвіття  й  поштовх
Нас  вже  чекали  в  новім  році,
Та  поки  прийде  долі  сполох,
Зневіра  тисне  гнітом  досі  

Й  принишкли  мрії  уві  сні,
Мов  не  було  їх  понад  міри.
Вірші  затихли  та  пісні
Очікуючи  знову  віри...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934234
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2021

Трохи радощів, трохи спокою

Трохи  радощів,  трохи  спокою.
Йти  від  заздрощів  тихо  кроками,
Не  зважаючи  не  призначенню.
Трохи  радощів  мають  значення.

Трохи  поштовхів,  трохи  поглядів.
Затамуємо  вічність  подихом,
Закарбуємо  світ  у  пам'яті,
Не  спотворений  та  не  зам'ятий.

Трохи  свіжості,  жару  теплого,
Трохи  кольору  в  дивних  келихах,
Терпкий  смак,  що  завжди  з'являється,
Винно,  хмільно  душі  торкається.

Винно,  хмільно  з  тобою,  затишно,
Тихо,  мирно,  неначе  в  ратуші.
Трохи  радощів,  трохи  поглядів.
Затамуємо  вічність  пошепки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932456
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2021

Навмання…

Навмання...  "Стоп"  позаду,  попереду  -  марево  мрій...
Лише  місяць,  як  завжди,  тримає  всі  долі  в  долонях.
Всі  думки  полетіли  у  вирій  безхмарних  надій,
Та  сивіє  мороз  на  замислено-мліючих  скронях...

Навмання...  Лише  вітер  штовхає  та  шепче  "Іди...",
Лише  післясмаки  гіркоти  передують  у  часі
Насолоді  смаків,  пряно-квітнучих  поряд  завжди,
Потонувших  у  тлі  перепон,  забобон,  неувазі.

Навмання...  Лиш  по  теплих  шляхах  віри  та  відчуття,
Що  майбутнє  не  може  вертатись  у  тіні  колишні,
Навмання,  бо,  на  жаль,  ми  уже  не  крокуєм  життям,
А,  уже  за  традицію  стало,  -  завжди  в  роздоріжжі...

Зачіпаємо  світ,  хоча  б  він  обійшовся  й  без  нас,
Та  тримаємось  завжди  за  щось  неймовірно  прекрасне,
Забігаємо  вслід...  Та  вогонь  вже  поволі  погас,
Загорнувши  в  тепло  тіло  інше  та  душу  сучасну.

Навмання...  Чи  смеркалось  поволі,  чи  ранок  іще
Майорів  десь  попереду  сонцем,  жаданим  так  мною,
Чи  чекав  теплий  сніг  із  сльозливим  холодним  дощем..?
Доля  знає,  а  я  не  зважаю  -  простую  поволі,
Хоча  знаю  -  і  щастя  чекає,  як  завжди,  і  щем...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2021

Лише погляд… Лишь взляд…

Лиш  погляну  -  знов  серце  моє  калатає  від  щастя,  
Твоя  усмішка  -  й  жаром  заллє,  затріпоче  в  полоні...  

Каждый  день  -  на  осколки  меня  разбивает,  на  части...  
Каждый  день,  как  последний,  себя  забываю...  не  помню...  

Щогодини  шукаю,  як  вітер,  тебе  на  покосах,  
Щохвилини  готовий  пірнути  в  безодню  безкраю...

Каждый  миг,  по  кусочку,  тебя  перелистывать  просит  
Моё  сердце...  и  снова,  к  тебе  я  прижавшись,  сгораю...  

Подаруй  мені  погляд,  а  я  закарбую  світлину,  
Де  ти  щастя  промінчик  даруєш  мені  необачно...  

Подари  только  взгляд...  ну  а  я  нарисую  картину,  
Где  у  нас,  в  другой  жизни,  сложилось  всё  как-то  иначе...  

Лише  погляд  -  ми  знову  найближче  з  тобою,  ніж  поряд,  
Хоч  і  відстань,  мов  світ,  віддаляє  по  вимірам  різним...  

Посмотри  на  меня,  ведь  преграда  разлуки  -  не  повод  
Не  скучать,  не  хотеть,  не  любить  больше  собственной  жизни...  

Лише  погляд...  Лишь  взляд...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2021

Только вой…

Только  вой...  Только  вой  от  тебя  будет  слышен...  и  эхо...
Только  вой...  жутко  стены  сводить  будет  стоном  безликим.
Не  зови...  Я  не  твой  и  всегда  был  тебе  лишь  помехой,
Лишь  подобием,  только  тенью,  рассыпаной  ночью,  безликой.

Ты  как  все...  Как  всё  прошлое  многих,  -  я  не  исключенье.
Так...  зацепишь,  потрепаешь  немного,  забыв  лишь  о  цели,
Заберёшь  много  жизней  и  воли,  и  много  значений,
А  потом  отпускаешь  все  тени,  как  выживших  еле...

Только  вой...  Только  вой  от  тебя  будет  слышен...  и  эхо...
Только  вой...  жутко  стены  сводить  будет  стоном  безликим.
Выход  мой...  Я  не  твой  и  всегда  был  тебе  лишь  помехой,
Лишь  подобием,  только  тенью,  рассыпаной  ночью,  безликой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930323
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.11.2021

Я загубився би навічно десь, подалі…

Я  загубився  би  навічно  десь,  подалі,
Лише  з  тобою,  лише  музика  та  з  Музою,
Серед  краси  живих  лісів,  серед  коралів.
Жили  б,  самотні  та  щасливі,  без  ілюзії,
Жили  б  у  цвіті  орхідей...  Пісок  та  море:
Ласкаве,  неймовірне  та  прозоре.

Я  загубився  би  в  тобі,  у  чарах  пестощів.
Росу  збирав  би  із  очей,  вустами  -  лестощі
У  вушко  тихо  шепотів  би  з  насолодою,
Вбирав  би,  тішив,  милувався  чудо-вродою
І  ніби  сном  ми  б  захворіли  -  далі  й  далі.
Я  б  загубився  у  тенетах  диво-кралі...

Я  загубив  би  у  тобі  себе,  напевно,
Та...  чомусь  думаю  не  варто  та  даремно...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930240
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2021

Не забувай…

Моїм  життям  занадто  складно  жити  тобі,  може...
Не  забирай  шиття  своє  із  жил  моїх,  попро́шу.
Візьми  з  собою,  збережи  в  яскраве  сьогодення,
Тримай  у  серця  й  діставай  для  кращого  натхнення.

Не  забувай  про  миті,  як  разом,  так  і  порі́зно,  
Кохання  ж-бо  -  то  зброя  від  негод  доволі  грізна.
Не  стачить  сил  дійти  -  то  зазирни  у  сокрове́нне,
Обдасть  тебе,  мов  жа́ром,  -  затріпоче  знову,  зверне...

Не  забирай  шиття  своє,  не  ріж  поло́тна  знову.
Ти  зрадиш  своїм  принципам  та  розпочнеш  розмову
Про  вічне  та  живе,  а  також  варте  зауважень.
Не  забирай  життя.  Не  полишайся  нових  вражень.

Моїм  життям  занадто  складно  жити  тобі,  вірю.
Мені  завжди  теж  варто  упокорити  і  звіра,
Що  полонить  тебе,  можливо,  скорюючи  розум...
Хоча...  Живи  як  є...  Я  не  складав  тобі  загрози...

Хоча,  живи  як  є,  своїм  життям  різноманітним.
Вбирай  у  себе  барви  всіх  пахучих  первоквітів,
Зважай  на  кожен  промінь,  що  впадає  щойно  в  око,
Живи,  буяй,  отримуй  все,  в  чім  ти  не  одинока.



 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2021