Ми були молоді, рожево лиці й файні.
Та той солодкий час давно уже минув.
І як удвох тоді терпіли муки тайні,
Ще серце пам’ятає, а розум все забув.
Буває серцю ще і радісно і світло,
І жилами біжить ще трепетний струмок.
Воно ще пам’ятає як в нас кохання квітло,
А розум заблудився у плетиві думок.
Як хвиля гомінка, бува в душі заплеще,
Невидима струна у грудях забринить.
Чомусь тоді милішим світ стає ще,
І розуму того довіку не змінить.
2015р.
