Слова, сльозами перемиті,
минувши зоряну межу,
тобі, немов святу молитву,
боюсь казати і кажу.
Не загубились серед літа
про тебе мрії і думки
ще в серці папороттю квітнуть
через роки, через віки!..
А поміж нас вітри холодні
гортають дні, мов сторінки.
В твоїх очах кричить безодня,
і розгоряються зірки…
Одна, сама посеред туги
над горизонтом сподівань,
над вічним холодом розлуки
я запалю вогонь бажань!..
