Світи мені, любове осяйна!
Весну життя даруй, душі Богине...
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини..."
(С)Ярослав Чорногуз, корона сонетів "Світло кохання", магістрал магістралів
***
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
Та прибере порожній свій намет!
Троянди зміняться на тихі айстри...
Людино добра, неповторний Майстре!
Без Вас розквітне запальна весна!
Скорботний вірш завершую словами:
Десь там далеко, вже за Небесами
Світи мені, любове осяйна!
