Жила у однім селі одна дівчина, така бідна, що не переказати. Мабуть біднішої у селі
й не було. І от вирішила вона йти на базар, спитати що ж продати аби прожити.
Стрівся їй там один чоловік і каже, - а ти продай Бога з хати.
А як же його зловити, чи знайти в хаті, де сидить? – дівчина спитала.
- Помети, поскреби по сусікам, по закуткам, ось і наметеш. Принось те мені, а я тобі продам, і гроші матимеш.
Так вона й зробила, попідмітала поскребла, хоч нічого й не побачила,сіла тай заплакала – нужда заваляє тебе Бозенька продавати….Коли чує голос звідкілясь.
- Продай та й жди, що заробиш - твоє, а інше людям. А до тебе я колись повернусь!
Тим вона і втішилась. Понесла в попелі ЗМЕТЕНЕ усе базарному дядькові. Він забрав мішок, пішов продавати.
Не знаю як розказував людям що за НЕВИДИМЕЄ продає, таки усе розпродав й грошей купу приніс. Поділились вони з чолов’ягою, стала на очах багатшати дівка, й люди у селі не бідують.
Та, ось, тільки не вертається до хати Божок. Вона, вже й цвяшок прибила на стіні, аби не відпустити більш. А сказано, не вертається!
Вже й не радують її нові статки-достатки, коли все почало прибувати у хату, й коло господи. Мучиться бесталанна дівка наче провиною. Пішла вона тоді назад просити у людей частку того НЕВИДИМОГО, що колись продала. А люди її видурняли. Мовляв, якась НАВІЖЕНА, - тепер у кожного в хаті є своє добро, злагода. А ти, дурна, мовиш про розміняного Бога. Не витримала вона й пішла топитись.
Коли чує - бульк, хтось наче у воду камінь кинув. Глянула, стоїть малий хлопчик із соломинкою за вухом і каже, дівчино, а купи у мене Квітку Папортну, і суху соломинку на долоні показує…
Тільки підійшла Небога, а хлопчик смикнув руку так до себе, що їй наче Бог у пазуху вскочив!
Перехрестилась дівчина і враз повеселішала, назавжди передумавши маятись чи топитись.
А опісля вже ніколи Бога не відпускала більш з хати, і не продавала! Як скажіть, людям про таке розкажеш…
|
|
