Наталка Долинська: Згодна з Вами, Льорде. Та от ті хто його обрав, хай не всі, більшість цього не розуміють... Зліпили собі нового божка - ідола і щасливі. Страшно та мені здається все більш на пінічних сусідів стаємо схожі...
Наталка Долинська: Вона є, національно свідома еліта, аде їх дуже мало.... Сьогодні почула від священика мудрі слова.....\" Меньшість творить, а більшість руйнує....\"
Наталка Долинська: Час невблаганно міняє усе навкруги.
І лише небо ,як завжди ,воно не міняється..
Десь там зосталися юності днів береги,
Старість потроху підступливо так підкрадається...
Чуєш, сивенька, іди ще собі погуляй!
Я зустрічатись з тобою поки не готова...
Доленько, доле, стежкам моїм барвів додай,
Хай зазирне в душу змучену радість раптова.
Сонце за обрієм зовсім не так і пече,
Зрілість по - іншому світ незбагненний цей бачить.
Добре, коли є підтримка, надійне плече,
Те, що колись ображало, вже можна пробачить.
Куряву давніх гріхів понесуть вдаль вітри,
Що розсварило колись, тепер важко згадати.
Пам`ять, ти чуєш, хороше лише не зітри!
Може, і досить з нас буде цієї розплати?!
Час невблаганно міняє усе навкруги,
І розставляє над «І» всі загублені крапки.
Друзями справжніми часом стають вороги,
Серце з лещат відпускають колючії згадки.
Час… Він такий: то лікує, то болями мстить.
Те, що сьогодні важливо, смішним буде завтра.
Тільки минуле... Його нам ніяк не змінить.
Може, тепер жалкувати за ним і не варто?!
Тільки ж чому те далеке приходить у сни?!
Душу ятрить і тривожить,чомусь не пускає...
Просто, мабуть, стали іншими трішечки ми...
Час… Він такий… Він усе в цьому світі міняє.
Наталка Долинська: Ми вкотрий раз самі себе зробили,
Немов отара ходимо по колу…
Забракло мудрості нам, єдності, і сили
Комусь країни доля по «приколу»…
П’ять років ріки крові, море болю,
Ми ж ворогові двері відчиняєм…
Нащадки козаків міняють волю,
В собі своє коріння вириваєм…
Повірили іудам, що учора
Натхненно триколорами махали,
Моя країна безнадійно хвора,
Свої їй діти крила поламали…
Як сон страшний… Прокинутися хочу.
Відчути єдність українців знов!
Болять слова Тарасові пророчі…
Тече сторіками, та не ворожа кров.
Наталка Долинська: Волонтер не професія – поклик душі,
Їм сьогодні присвячують люди вірші,
А для них важливіше потрібне зібрать,
Бо на їхнє повернення будуть чекать,
Ті хто стримує ворога хижу орду,
Не пускаючи в наші домівки біду,
Ті хто сите й зручне проміняли життя,
Щоб була незалежна країна моя,
І тому волонтер знов у путь вируша,
Не дає відпочить небайдужа душа,
І збира допомогу для тих, що від куль,
Захищають всіх нас в точці з назвою «нуль»…
З самого початку війни й до тепер,
Везе допомогу на схід волонтер,
Продукти, взуття, сітки, запчастини,
Буржуйки, І ліки, ну звісно й машини.
А це все ну дуже не просто зібрати,
Та Янголів добрих чекають солдати,
І йдуть волонтери від серця до серця,
Шукають між люду оте що озветься,
Підтрима у скруті, надасть допомогу,
А скільки ж потреб ще! Тож знову в дорогу.
Від двору до двору, від хати до хати
Між сотень байдужих підтримку шукати.
Нарешті! Вперед, там же хлопці чекають,
Які від навали мацкви захищають,
Усіх: патріотів, і тих, що байдужі.
Їм всім там на сході не солодко дуже…
Повернення…Пошуки…Знову на схід.
Бо спокою нам не дає знов сусід.
Війна не скінчилась….П`ять років триває,
І там знов на нього робота чекає.
З самого початку війни й до тепер,
Везе допомогу на схід волонтер…
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую 
На жаль...Більшість українців живе в іншій реальності... Мені дуже бракує згуртованності народу...
