Максим Тарасівський: Капитан, не сочтите за дерзость, но... напишите из морской жизни, какую-нибудь хорошую прозу. Сейчас пошел движ в маринистике, однако берутся за перо салаги вроде меня. Напишите по-настоящему! Со всем уважением, Максим
Максим Тарасівський: Жизнь диктует нам свои суровые законы
А надія вимагає інших фіналів, а комерція вбачає коханців там, де їх немає. Інші фінали таки трапляються (той же Уотсон і його акула), а коханці також, бува, опиняються на межі смерті, де вона або розділяє їх, або поєднує назавжди, або вони долають її разом, або...
Дякую
Максим Тарасівський: О, Вы на реке работали? Мой папа тоже одно время, был такой период в его морской капитанской жизни. Я тоже на Днепр с Владимирской горки или Труханова острова без горечи смотреть не могу. Остался только потешный флот - доживающие свой век посудины, на которых катаются киевляне. Речной вокзал, краса и гордость, стоит заколоченный, - совсем нет пассажирского судоходства. Из множества СПК осталось одно, нечто вроде служебной машины Минтранса, остальные проданы, будто бы в Грецию, а нам - дорого выходит летать. Грузовой порт - ну, Вы знаете. Огромный флот исчез, а вместе с ним - целый мир: учебные заведения, проектировщики, судостроители, ремонтники, моряки, огромная портовая инфраструктура. Проект, под который форматировали Днепр и все вокруг, рухнул, развалился, закончился, и река опустела, и многое исчезло под обломками того проекта. Когда-нибудь жизнь возьмет свое, но нам с Вами досталось наблюдать закат эпохи. И мы невольно попадаем в ловушку, о которой писал Пушкин: что пройдет, то будет мило - и ностальгия неизбежна, и прошлое кажется таким славным и замечательным...
Спасибо, Капитан.
Максим Тарасівський: Дякую, Вікторіє. Тексту років зо два, і всі ці роки вин повертався до мене, нагадував, просив: перепиши мене. Двічі чи тричі я дослухався, але жодна нова редакція не рятувала. Він уперто повертався та просив: перепиши. І ось ця, нарешті, його вгамувала. Дав мені спокій
Тепер тільки скоротити, прибрати зайве - певно, це рудіменти старих редакцій та моє хворобливє багатослів\'я. Сподіваюсь, текст нагадає про це та штурхатиме - \"скороти мене\" - доки я не зроблю цього.
Дякую.
Максим Тарасівський: Ось Вам приклад: http://litclub.org.ua/texts/show/41256/
Коли я казав про кожному свій нрав, права і правопис, мав на увазі, що мова українська дуже складна, а зміна правопису цієї складної мови тільки ускладнює ситуацію із притомним знанням її як найпалкішими патріотами та пурістами, так і пересічними невігласами на кшталт мене, ось що. Ваш свідомий задум я збагнув, а поцікавився, тому що не зустрічав такого варіанту
Максим Тарасівський: Дощ то є добре! Мені його голос нагадує вініловий шепіт платівки. Втім, все залежить від його інтенсивності та поверхні, що приймає дощ. Я бачив у словниках і текстах \"церата\". \"Царата\" - варіант норми? Схоже на \"при цараті\", тобто за царя-батюшки
Гарно.
Максим Тарасівський: Да, пишу я, как Михаил Кольцов, \"раззудись, плечо, размахнись, плечо!\" - а Вы читаете как внимательный и чуткий редактор. Вот как бы чудно мы могли с Вами заниматься общим делом в каком-нибудь мощном издательстве с сильными традициями и склонностью к меценатству!
Точно, изведанная, не изведенная, спасибо, Виктория.
Вы правы, о зрелости правы. Чем дальше, тем явственней открывается в целом трагическая подоплека жизни и всех ее аспектов. Если что и утешает - только то, как прекрасен мир. А когда остро ощущается красота мира, следом просится и мысль, что не может быть этому конец - с этим невозможно расстаться, и потому, может быть, дальше, потом, что-то еще более прекрасное или, по крайней мере, не менее прекрасное.
...но трагическая подоплека нашей жизни, конечно же, с годами все очевиднее.
Спасибо Вам.
Максим Тарасівський: Дякую. Справді, і художній текст несе відбиток автобіографії, приватних таємниць, скелетів у шафах... Пунктуація, кажете... дякую, піду подивлюся Дітмара Ельяшевича Розенталя
Максим Тарасівський: Немає такої мови - чужинська. Є - українська, російська, англійська, урду, фарсі...... - безліч. А чужинської не існує. Така моя думка.
Максим Тарасівський: Дякую, Вікторіє. Шкода, що Хроніки закінчилися, але... Добре, що вони є! \"Вещи и дела, аще не написании бывают, тьмою покрываются и гробу беспамятства предаются, написании же яко одушевлении\"
Максим Тарасівський: Сусіда хороший щасливий, а поганому сусідові так і треба!
Дякую, Вікторіє, справді, із отими оборотами треба попрацювати ще, безпечеречно, вони перші-ліпші та не надто влучні та доречні. Стилістика постраждала, та й загалом - читач вагатиметься що сенсу. Потрібна редактура. Дякую!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Тяга к стихам очень часто говорит и о прозаическом таланте. Ну, я не теряю надежды все равно 
