| 07.02.2020 - 23:38 | Akademik787: тільки де ж ти була, як тобою я жив,
як сльозами душився солоними?
зненавидів життя й не чекаючи див
з гіркотою рвучись із полону!
не плечей, а торкалась моєї душі
гострим лезом простої байдужості.
так кого ж ти ховала від лютих дощів,
окрім себе в ілюзії мужності?
і навіщо казати про відчай і біль?
завдала ж і сама ти сповна його!
після леза свого просто сипала сіль
і було тобі все це однаково.
ти і справді була тим таємним єством,
що живе нелюдськими стражданнями.
час мине й ти не станеш ніколи добром...
а тому - не бреши про кохання! |
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: