Калиновий: А знаєте пане Удайко, я тепер черговий раз Вами щиро здивований. Чи то Вас рідна мама так навчила спілкуватися з людбми, чи може якійсь злії люди наврочили щоб писати так психологічно тонко у своїх віршах і так грубо у коментарях стосовно саме того мого вірша, що Вам власне - що дивує, як я зрозумів з коментаря сподобався - саме так Ви його схвально оцінили. А тепер знову оці грубості на моїх сторінках. Чи може Ви не вважаєте що там у ФБ і тут на моїй сторінці Ви у мене в гостях і як мій гість знову пишете тут хамовито \" Ви полізли в пузир... \" Ну навіщо ж так хамити? Вам це не личить. Певно, так я міркую як науковець, що Ви з того маєте якесь задоволення, коли тим принижуєте мене, причому шукаючи спосіб ковернути якнайглише...(типу: пане професоре психології полізли в пузир).Та пишіть звичайно як хочете я й не таких бачив на своєму професійному шляху. І ще одне - я для Вас зовсім не колега й не козак... чи ще там хто. Ми з Вами не те що гусей разом не пасли, а й зовсім не зналися до позавчора. допоки Ви із своєю, як кажете міцною аргументацією (всього у чотирьох словах) почали мені вказувати так як вам захотілося. Я звичайно б зрозумів як би то було щире бажання допомогти а не спосіб самоствердження, й був би вдячний за допомогу, та не в цьому разі й не у такій формі...Звичайно що то моя справа - дискутувати з вами чи просто написати як тоді із яких причин не хочу виправляти вірш за вашими порадами. Ражду Вам писати своє і не заходити до мене на сторінки й не читати, якщо воно таке для вас несприйнятне.А то якийсь щоденний, багатосерійний бойовик тут затіваєте - то хвалите а то хамите.
Калиновий: Та кажіть вже щось одне... А то вчора -\" бачу, що амбіцій у Вас більше, ніж вміння\", а сьогодні вже я став гідним й плідним. Та все ж - я щиро вдячний Вам за підтримку й прошу вибачити за вчорашнє.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
