jogasan: Дуже дякую за відгук. Так, нажаль, своїх гн"д завжди вистачало і вистачає зараз. В творі я їх узагальнив як більшовиків, бо серед них завжди був різний непотріб, в тому числі і тогочасні маргінали, типу відомих нам Гіві, Мотороли і т.п. Історія повторюється постійно, але з новими нюансами і тому ми маємо її знати, щоб протистояти таким життєвим викликам. Я згоден, вірш не ідеальний, завжди можна краще і, дійсно, треба було б, мабуть, зробити коротшим його, але вийшло саме так.) При нагоді передивлюсь його ще, можливо щось підкорегую.
Ще раз дякую за адекватну і розумну критику, бо є тут один вєлікій, якому корона мозоль в голові натерла.
jogasan: Добре, бачу що ти здувся, а тому буду вважати, що ти покаявся, визнав свою помилкуі вибачився за своє хамство. З твого боку це виглядає як глухий кут, з якого ти не можеш вилізти, а лише так відгавкуєшся. А я не добиваю, хоча мабуть іноді треба...
Добре, зорг, живи і більше не діставай людей.
Якщо ти знову пришлеш свою дурню, я на неї відповідати вже не буду.
jogasan: То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу,
Себе я тішив думкою такою,
Бо я Вєлік, а всі навколо мухи.
Прокинувся ж я якось серед ночі,
Заснути вже не міг - хотілось дрина,
А ще я пригадав сіркові очі,
Свою незграбну і убогу писанину.
І стало соромно мені за свої дії,
Заплакав я тоді, немов мала дитина,
Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я,
І що я дуже, дуже кончена людина.
Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом...
В своєму генії купався з головою,
Мене носили, ніби я для всіх був Богом,
Але я з \"бездарью\" зійшовся у двобої.
Писати я почав дурню і бикувати,
І посміховиськом тепер для всіх здавався,
Тепер оленем мене будуть називати,
Коли б, і хто, до мене часом не звертався.
Тому прокинувшись бо вже цієї ночі,
Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі,
Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі -
Тепер до ср*ки моя клята писанина.
Як завжди не дописав повну версію, тому знову роблю це за тебе. Нагадую за ліки! Візьми дві таблетки в баночці, яка стоїть на столі праворуч від холодильника, та що вища за інші. Набери воду з чайника в чашку чи стакан і випий негайно, байдуже чи до їжі чи після, вже не важливо, бо може бути запізно (з крана не пий, якщо не маєш бажання з унітаза не злазити, хоча може і щось тим часом напишеш, тому вирішуй сам...). Як вип\'єш, то одразу лягай на підлогу, закривай міцненько очі і сто разів прочитай без зупинки цю свою мантру в повній версії. На останньому разі ти відчуєш себе краще і тоді, лише тоді можеш лягти на диван і поспати до завтра, а вже завтра сідай за роботу і буде тобі щастя.
jogasan: Молодець правильну тактику обрав, не можеш дати відповідь, прикинься дурником і тобі пробачать, махнувши рукою, типу: Що з знього, убогого, взяти?...
Скинь ще раз цю мантру, доведи мою правоту)
jogasan: То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу,
Себе я тішив думкою такою,
Бо я Вєлік, а всі навколо мухи.
Прокинувся ж я якось серед ночі,
Заснути вже не міг - хотілось дрина,
А ще я пригадав сіркові очі,
Свою незграбну і убогу писанину.
І стало соромно мені за свої дії,
Заплакав я тоді, немов мала дитина,
Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я,
І що я дуже, дуже кончена людина.
Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом...
В своєму генії купався з головою,
Мене носили, ніби я для всіх був Богом,
Але я з \"бездарью\" зійшовся у двобої.
Писати я почав дурню і бикувати,
І посміховиськом тепер для всіх здавався,
Тепер оленем мене будуть називати,
Коли б, і хто, до мене часом не звертався.
Тому прокинувшись бо вже цієї ночі,
Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі,
Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі -
Тепер до ср*ки моя клята писанина.
Ти знову не дописав повну версію, тому роблю це за тебе.
Напиши нову мантру, ця набридла вже всім, а тим більше я знаю що ти можеш писати краще. Народ хоче свіженького.)
jogasan: Дякую за коментар, зорг. Пам’ятаєш, коли звониш оператору Київстара, там іноді говорять: Дякуємо за дзвінок, лишайтесь, будь-ласка, на лінії. Ваш дзвінок дуже важливий для нас!\" Просто пригадалось, коли прочитав.)
А тепер до того що ти розбирав в цьому творі. В тому, що там написано зменшувально-лагідним тоном, ніякої інфантильності немає, тому що розповідь ведеться від імені головної особи - хлопчика, якому лише 6 років, і діти в такому віці сприймають світ миліше і наївніше, ніж такі злобні мудаки, як...(думаю здогадаєшся про кого я, о вєлікій ). Навіть, той самй кашкет, до якого ти доколупався, в реальності для якоїсь дитини міг би бути якоюсь асоціативною річчю, що пов\'язує її з образом батька, якого вже немає. Це проста і зрозуміла річ, але ти цього чомусь не побачив, мабуть деменція знову загострилась, через те що я тобі перестав нагадувати випити ліки. Я завжди за гарну критику, але з якого переляку ти до цього вчепився, біс тебе знає. Ти хочеш мене переконати в моїй графоманії постійно, і нав\'язати мені цю думку? Не вирачай даремно свій дорогоцінний час, бо графоманія це залежність, а я пишу від душі і в кайф собі. Я нікого не змушую робити з мене ікону поезії, а якщо подобаються чи не подобаються мої твори, то будь-ласка, оціни, покритикуй, підкажи. Я буду лише вдячний, так як я зараз вдячний тобі, хоч і сичиш до мене, як скажена зміюка. А що до тебе, то під хворобливим бажанням писати і доводити написане до ідеального стану, завжди бути перфекціоністом в написанні, і є залежність, тому це графоманія, збочена і злобна, яка зруйнувала тебе як розумну особу та перетворила на старого бубнящого діда, який сидить в себе темній норі з думками про свою величність. Будь трохи простіше, зорг, до тебе люди потягнуться.
За комент все рівно дякую і на деякі твої зауваження зробив висновки.
jogasan: То був мій сон, який я бачив знову,
І відчуття тріумфу лоскотало дупу,
Себе я тішив думкою такою,
Бо я Вєлік, а всі навколо мухи.
Прокинувся ж я якось серед ночі,
Заснути вже не міг - хотілось дрина,
А ще я пригадав сіркові очі,
Свою незграбну і убогу писанину.
І стало соромно мені за свої дії,
Заплакав я тоді, немов мала дитина,
Бо усвідомив, що невдаха-лиходій я,
І що я дуже, дуже кончена людина.
Як вийшло так? Я ж був вєлікім Зоргом...
В своєму генії купався з головою,
Мене носили, ніби я для всіх був Богом,
Але я з \"бездарью\" зійшовся у двобої.
Писати я почав дурню і бикувати,
І посміховиськом тепер для всіх здавався,
Тепер оленем мене будуть називати,
Коли б, і хто, до мене часом не звертався.
Тому прокинувшись бо вже цієї ночі,
Дошкандибав я до дзеркал, що у сортирі,
Зібрав всю слину я, і харкнув собі в очі -
Тепер до ср*ки моя клята писанина.
Я вирішив дописувати замість тебе, бо ти ж постійно забуваєш писати твір повністю.
jogasan: Розумію, безкорисний слуга поезії, раз немає що відповісти про свої видані твори, то уходиш в \"глибокий захист\" своєю тупою мантрою. Доречі, раз пишеш її сюди, до додавай ще і закінчення, яке я тобі дописав на іншій сторінці, я тобі дарую своє авторство.
І, доречі, ця твій \"глибокий захист\" свідчичить про визнання своєї поразки, бо гідно відписати не можеш. Слабак...
jogasan: Нажаль, ти все ж моральний урод...
Якщо ти такий геніальний і лише на цьому сайті ти 20років, то де ти видавався для широкого загалу? Де твої книжки? Ти ж, я так розумію хочеш собою Шевченка змінити і стати іконою поезії?
А за те, що я аматор і навчаюсь писати краще, як і всі нормальні люди тут, мені абсолютно не соромно. Повторюсь, те що ми вміємо - це наш досвід, а не щось вроджене. І ти теж не виключення, але мабуть тебе в житті хтось конкретно нагнув, що через дупу певну частину мозку пошкодило.
jogasan: Зорг, я дійсно вдячний за коментар і критику. Я не претендую, щоб мої вірші вчили напам\'ять, але якщо комусь сподобається і людина виявить бажанння, то буду лише радий. Я аматор, я лише вчусь, \"набиваю
гулі\", набираюсь досвіду. Ти ж також не родився з тим що ти вмієш? Так само ж працював над собою. То якого ти і твоя шавка намагаєтесь погасити в людях потенціал? Ти ж хочеш, щоб справжніх поетів було більше, то допоможи їм, навчи, підкажи, якщо ти більш ерудований і досвідчений за них. Ти стільки всякої дурні написав раніше, яка суперечить твоїм ідеям про ідеальних поетів. Тут більшість самоучки і їм не повинно бути соромно за свою творчість, бо це людська думка, людська емоція, яка для когось є викидом адреналіну, для когось журбою, для когось приємним спогадом чи яскравою уявою. В тебе ж в самого так, зорг. Нафіга ти себе позиціонуєш богом і пишаєшся цим, коли ти цим займаєшся наполегливо і завзято, а тут багато тих хто лише робить перші кроки? Це все рівно, що придавити гусінь, не давши їй стати гарним метеликом. Цей клуб саме для цього створений, щоб розвивати людські таланти, а не рубати їх при корінні. Надіюсь, що зрозумієш і ще раз дякую за критику, хоч і таку бридку.
P.S. Чувак, не лізь не у свою справу, бо будеш вибачатись разом з хазяїном. Сиди спокійно на роботі в морзі, в прохолодному і звичному тобі оточені мерців та пиши вірші, вони в тебе виходять набагато кращими, ніж та дичина, яку ти тут написав, Ярославе.
jogasan: Зорг, люди почали сумувати без твоєї маячні... Вже всі напам\'ять вивчили ці мантри, талановито написані тобою і бездарно дописані мною. Напиши вже хоча б нову мантру, не будь занудою, бо з\'явилось відчутття, що в тебе творча криза...
Ти раніше писав, що навіть ще не починав мене знищувати. Хотів уточнити, ці мантри, які в тебе зависли в коментах, - це ще для тебе розминка чи ти вже почав моє знищення? Якщо розминка, то я з нетерпінням чекаю чогось такого, що варте хоча б твого олівця, о вєлікій!
А може просто вибачся за хамство (так роблять дійсно великі люди, коли розуміють, що були неправі, бо це вказує на їх статусність і розум), і давай дружити? 😉
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
). Навіть, той самй кашкет, до якого ти доколупався, в реальності для якоїсь дитини міг би бути якоюсь асоціативною річчю, що пов\'язує її з образом батька, якого вже немає. Це проста і зрозуміла річ, але ти цього чомусь не побачив, мабуть деменція знову загострилась, через те що я тобі перестав нагадувати випити ліки. Я завжди за гарну критику, але з якого переляку ти до цього вчепився, біс тебе знає. Ти хочеш мене переконати в моїй графоманії постійно, і нав\'язати мені цю думку? Не вирачай даремно свій дорогоцінний час, бо графоманія це залежність, а я пишу від душі і в кайф собі. Я нікого не змушую робити з мене ікону поезії, а якщо подобаються чи не подобаються мої твори, то будь-ласка, оціни, покритикуй, підкажи. Я буду лише вдячний, так як я зараз вдячний тобі, хоч і сичиш до мене, як скажена зміюка. А що до тебе, то під хворобливим бажанням писати і доводити написане до ідеального стану, завжди бути перфекціоністом в написанні, і є залежність, тому це графоманія, збочена і злобна, яка зруйнувала тебе як розумну особу та перетворила на старого бубнящого діда, який сидить в себе темній норі з думками про свою величність. Будь трохи простіше, зорг, до тебе люди потягнуться. 
