В темну нічку - петрівочку
Сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба
В Києві з"явився.
Іде козак Хрещатиком,
Іде, бадьориться.
"Яка ж, - каже,- у нас гарна
Та пишна столиця!
Хотів би я поїздити,
На все подивиться.
Якби дали ту карету,
Що без коней мчиться.-
Ой не ходив козак славний
Вчитися до бурси,
А закінчив у Києві
Любительські курси.
Міліція за успіхи
Шоферу Тарасу
Дала права любителя
Найвищого класу.
Гукнув козак: "Не хочу я
Ні "Волги",ні "Зіла",
Дайте мені "Запорожця.
То буде до діла!
Підкотили "Запорожця"
Смикнув він двірцята
Та й спробував дужі плечі
В кабіну пропхати.
Як не бився, не мостився,
Не пуска залізо.
Хотів спину просунути:
І спина не лізе.
Ой сів славний запорожець
Верхи на машину,
Та й заспівав нову пісню,
А не старовинну:
"Спасибі ж вам, сини мої,
За добрую ласку,
Що назвали "Запорожцем"
Дитячу коляску!"
+++
Гуля козак по столиці,
Любо подивиться!
"Зайду,- дума,- в вареничну,
Треба підкріпиться."
Зайняв чергу біля входу,
Дійшов до "роздачі."
Дали йому вареники
Дрібненькі, дитячі.
Узяв козак тарілочку
Малесеньку в руки.
"Чого це ви дали мені
Лиш чотири штуки?
Подавайте, голубоньки,
З макітрою просто.
Не рахуйте, скільки буде:
Сто чи дев"яносто."
Притаскали козакові
Каструлю добрячу,
Ще й сметани полумисок
Дали на додачу.
Поїв козак, подякував
За обід хороший
І сипонув касирові
Цілу жменю грошей.
Пішов Бульба, а в касира
Розладилась каса:
Не полічить, скільки порцій
Пішло на Тараса.
Зазнав славний запорожець
Пригоди сумної,
Коли пізно увечері
Зайшов до пивної.
Привітався, поклонився,
Та й питає жінку:
"А почім ви, паніматко,
Продаєте шинку?"
"Што?! - схопилась продавщиця,
Дебелюща жінка.-
Што за хохма? Что за штучки?
Што єщо за пшінка?!"
А Тарас їй:- "Я про шинку,
Вас ось тут питаю."
"Не чудітє! Даже слова
Такого не знаю."
Козакові січовому
Стало млосно й жарко.
"Люди добрі! Що варняка,
Що меле шинкарка?
Народ її, препогану,
І гріє, й годує,
А воно, таке невдячне,
Мовою гордує,-
Злий, сердитий козарлюга
Вибіг із пивної,
Гульк - сержантик виглядає
З будки голубої.
"Хлопче! - крикнув завпорожець:
Коханий нащадку!
Ти сидиш тут при погонах,
Певне, для порядку.
Знай же, синку, що до шинку
Вперлась молодиця,
Для якої наша мова
Славна не годиться.
Верне пику, поганюща,
Від моєї мови...
А сержантик виткнув носа:
"Папаша! Да что ви?!"
Захитався запорожець,
І звісно він злився,
З того часу вже ні разу
Він мені не снився.
ID:
994005
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.09.2023 13:47:30
© дата внесення змiн: 06.10.2023 17:35:23
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
ДУЖЕ ГАРНА ГУМОРЕСКА
