Бувають і весною прикрі миті,
Коли своїми барвами не тішить світ,
А на душі незатишно і дико,
Як цілий день не припиняються дощі…
Себе шукаю у безодні вражень,
В куточку жоднім серця спокою нема,
Так хочеться хоч кілька митей щастя,
Твоїх обіймів, ніжних слів, твого тепла.
Весняне диво серце не торкає,
Й чомусь не гріють душу ніжності слова,
А після зливи й сонечко не сяє,
Поволі й мрії починають розтавать...
Мені натомість хочеться безмежжя
Любові, правди, віри в весняну красу,
Що на землі формує рай бентежний,
І лагідних вітрів, що пахощі несуть.
Так хочеться тепла і літніх квітів!
Здається, що про щастя не шепоче світ,
В долонях не тримає небо й вітер,
Веселку загубив за межами воріт.
Я залюбки простих навчаюсь істин,
І мимоволі забуваю головні:
Щоб мати радість, – маю я радіти,
Весну відчути й тішитись весні,
Щоб здійснювались мрії – їх творити,
А щоб любити – серце слухати своє,
На дні якого Бог, свята молитва,
Навколо – мир і вільна Україна є.
15.05.2016
