Дві пари очей в одній кімнаті,
здається, наповненій майже до країв
людськими душами й очима дітлахів,
але між цим в уяві
спотворюється все на лиш пусту пітьму,
пітьму тривоги й переживань,
серце б'є удари через раз
розлунюючи вухами у душу
й думки спротиву множаться на два.
Очі блукають між облич
у пошуках зелених і блакитних,
тих бездонних, сповнених емоцій дзеркал,
що поглядом можуть розповісти більше,
ніж про себе розкажеш ти сам.
Але ні на мить не замислюючись над почуттями,
що переповнюють тебе зсередини,
продовжуєш сліпо слідувати у нескінченний смерч,
що всі називають майбутнім.
