В ніч Стретіння є таїна,
відійти зимі пора...
І погода вже грайлива,
та чогось я все ж сумна...
Я сиджу одна в хатині,
чую я вітрів жалі...
Стає легко, як дитині,
і радію я весні...
Вони стрінуться сьогодні,
десь, напевне, в небесах...
Катаклізми ці погодні,
я не можу розгадать...
Зорить з неба Місяць красно,
ніби їде на коні...
Зірки котять небом вдячно,-
в синій радужній імлі...
Я ж чомусь оце згадала,
як колись у давнину,
мама якось розказала,-
і про голод, й про війну...
З братом слухали уважно,
мами розповідь оту,
як в тридцяті роки тяжко,
голод всім приніс біду...
Як вмирали брати й сестри,
і журилися батьки...
І готові були вмерти,
щоб лиш діточки жили...
З дев"яти дітей лиш двоє,
якось вижили таки...
Ну, а семеро померли,
в ті важкі такі роки...
Пригадались в день Стретіння,
й свої болі і жалі...
Що в свій час і ми тремтіли,
і від голоду тоді...
Молюсь Богу я щоденно,
У всіх прощення прошу,
що вони лежать в могилах,
а я якось ще живу...
Розгадати в день Стретіння,
ті таїни, ну ніяк...
Буду ждать благословіння,
Бог підкаже мені так...
Хай зійде Божа благодать,
