у мене сідає сонце в дзеркалі заднього виду.
десь воно там потоне за дорогою, за мостами.
я думаю лиш про хороші речі,
котрі ми лишили незробленими,
й мучуся передчуттями. перевірте мою підозру
стосовно голокосту, що гряде.
мій іржавий дріт вже ледве утримує корок.
розумієте? це така художня фігура мови.
мабуть, я вибухну гнівом, дам себе обігнати,
– і раптом ось тобі й маєш: настане новий день.
розумієте? сонце – на сході,
а день же, здавалося, котиться до кінця.
бачу два сонця увечері – кажуть, це означає,
що людству настав кінець, і можна нікуди не їхати.
я вже такого страху зазнав був одного разу.
уявіть: заклинило гальма, й вас невблаганно несе
під величезного truck з двома корабельними трубами.
час тоді зупиняється, ви можете все докладно
роздивитися й пережити, як смерть, що вже відбулася.
ти вже не почуєш, та можеш уявити,
як перелякані діти гукають до мами й тата;
ти взагалі вже ніколи, ніколи не побачиш людей,
– це надзвичайно сумно, та хто ж тебе пожаліє?
ну, це нудно описувати, та коли коротко, так:
твоя машина розтанула, обвуглилася і згоріла;
вугілля тобі знадобилося б для протигаза – майнула
цілком божевільна думка; нарешті я розумію
ненависть та гнів тих, що програли на виборах
майбутнього: ворог і друг тепер урівнялися в смерті
two suns in the sunset, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=GknwOu8C_B0
