(жива сила любові)
Над морем співучим, пронизливо синім,
Що пінний котило прибій,
Зродилася срібна легенька хмарина
В блакиті небесній ясній.
Відразу вітри налетіли шалені,
Задмухали в тисячу сил,
Погнали до Африки ніжну хмарину,
Здіймаючи буряний пил.
Ось пекло справдешнє – пустеля Сахара!
У джунглі вітри прогули…
Лиш біла маленька здивована хмарка
На дюни зоріла згори.
І раптом помітила: дюна всміхалась,
Ясний золотився пісок.
Шепнула хмарина: - Та я закохалась…
Тонкий шелестів голосок:
- Захочеш – дощем покроплю тебе юним,
Я вперше так світло люблю…
- І я закохалась, - промовила дюна, -
У вроду твою неземну...
Але якщо дощиком випадеш рясно,
Хмаринко кохана, помреш…
- Любов не вмирає, - шептала прекрасна, -
Ти ніжність мою збережеш…
І хмарка сміялась і сипала зерна -
Дощинки цілющі згори.
Засяла над дюною ніжна веселка,
Й гарячі піски зацвіли.
Над ними котилися стомлені хмари,
Земну споглядали красу
І чисту вологу свою дарували -
Трусили небесну росу…
Минули роки – й зеленіла в пустелі
Чудова оаза жива,
Струмки тут співали іскристо-веселі
І пишні цвіли деревА…
І це лиш тому, що хмаринка небесна
Життя віддала за любов…
А щире кохання і вірність воскреснуть,
І все повториться ізнов…
*Дюна — піщаний пагорб у пустелі
Дякую Вам сердечно, Ланочко! Радості Вам і удачы! 
