Роблю що хочу, ні з ким не рахуюсь. А потім дивуюсь.
О! Що ж це я накоїв, натворив? Життя повне див. А я доробився до
ручки. Смик за неї. А двері зачинені. І де ж те диво, хто відчинить
двері у завтрашній день? Як вийти із тієї замкнутості?
Замкненість. Замкнуті серце, уста, вуха. Та приходить
час, а чи вже прийшов коли усе живе починає вилазити, виходити,
відкриватися на життя. Це ж бо весна прийшла. А вона народжує
життя. Розпукуються бруньки, вилізла трава, зацвіли перші квіти
весни, пробудилися комахи і нам час виходити із своєї замкнутості.
Господи, поможи нам відкритися на весну, на життя, на
людей, щоб ми почули один одного, побачили, зрозуміли, відчули.
Нам ВСЕМ нужно об этом просить ВМЕСТЕ!
В этом наверное выход?)
Спасибо Вам за мудрые и очень нужные слова!
Доброго и благословенного дня Вам, милая Яся!))