Пролітали лебеді над хатою,
Розтривожив душу крик птахів,
Що здалися хмаркою крилатою,
Вісники останніх літніх днів.
Так багато в вас, птахи, загадок,
Чи не душі це летять земні?
У природі є завжди порядок,
Потайки прийшли думки мені.
То чому ж тоді ми часто плачем,
Як почуєм голосний їх крик?
І в той час не можемо інакше,
Із журбою дивимся їм всід.
Ми когось там хочемо впізнати,
І почути рідні голоси.
Довго сум не можемо здолати,
Важко втримать в час такий сльози.
Ми махаєм довго їм рукою,
Та слабка надія - повернуть,
Поки вже не зникнуть за горою...
Побажаєм їм щасливу путь...
Як завжди чудово,Надійко!Душевно! Я стала свідком два дні поспіль,сім лелек летіли в піднебессі...тут в нас є низини,певно збираються в групи,готуються відлітати.
Гарного вечора Вам!