Несли чорти на вилах наші душі
На вулиці де тисячі людей
Плюють у душі зі своєї груші,
І топчуть сотні й тисячі ідей.
"Все суще має суть" – все ж очевидно,
Йшла з правдою за руку під вівтар.
Дивився в очі хтось тоді єхидно
І усміхався – рідкісний сухар!
Буває, що тримати легко марку,
Якщо у тебе й не міцний хребет.
Спалити душу, наче ту цигарку,
Й чийсь відчай проковтнути, мов щербет.
Чийсь біль комусь – найвища насолода,
Для когось ціль – для когось лиш сміття,
Ляльок не бійся, бійся ляльковода,
Що позбавляє світосприйняття.
Упевненість – для нас лиш макіяж,
Буваємо в душі не того зросту.
Коли кричиш усім: "Та я ж! Та я ж!
А сам слабкий і не тримаєш посту.
Нас, Божа Воле, решетом просій,
Лиши собі лише любов і вірність.
Хоч кожен свій долає шлях земний,
Вінцем на ньому всім – свята покірність
