Баланс тримати…Хоч так важко
Іти по лезу знов ножа,
Ще й вічний сумнів гризе: за що,
На сталь став схожий шлях життя.
Перо поета мов жердина,
Й душа його еквілібрист,
Наївний трохи, як дитина,
Хоч дасть хтось вирок-егоїст…
Тримати марку, не піддатись
В лещата лестощів, образ
І встигнути думки віддати,
У щирій римі без прикрас.
Ділитись словом і душею
І помирати у рядках,
Тонути у коханні з «Нею»,
Немов в озерах і морях!
Писати так, аби жаліли,
Щоб задрість брала, чи був гнів,
Щоб рима мала знак довіри
І викликала радість, спів!
Щоб витирала з очей сльози,
Чи брала серце у полон,
Аби з рядків русяві коси,
Торкались і чужих долонь.
Аби метелик-гріха з віршів,
Став плодом сотнів животів,
Щоб прагнув хтось блаженства й тиші,
А хтось згадати все схотів.
Була щоб віра до рядочків,
Все інше просто лиш слова…
Ще Діоген казав у бочці,
Ця гордість наша, річ пуста.
Нема у світі досконалих,
Перо у кожного своє,
Ба, навіть, у поетів вдалих
Бува, народиться не те.
