Весна, наче біла пава,
на душу мені упала,
а холод оцей упертий
лиш роздуми тверезить.
Вдивляюсь вгору, молюся,
дивуюся і дивлюся,
як сходить веселка вперше
з освяченої сльози.
Як яблуня білим цвітом
відкрилася перед світом,
як свічі гінких каштанів
усі засвітились враз...
І серцю стає миліше,
все вище, все глибше, більше!
І просить мене відрада
травнева на білий вальс.
І я, хоч промерзла трішки,
усі довіряю віжки
життєві оцій відраді,
танцюю - раз-два, раз-два...
Кружляють довкола мене
каштани, черешні, клени...
І я, атеїстка ди́ва,
вбираюся у дива́.
О весно, о люба панно!
Осанна тобі, Осанно!
Оцій білоперій висі,
небаченій таїні!
Ти стала п' янким причастям,
незвіданим досі щастям,
ти іншою об'явилась
нежданно сей рік мені.
6.05.19 р.
