До річниці боїв за ДАП
Він не боїться ( та й не боявся ) загинуть за справу.
Як шкода, що двічі за землю не можна вмирати.
Кремезна його, горда юнацька постава
Підпиратиме небо атлантом й трава не встигатиме заростати
На стежках до його охололих, гранітних зіниць.
Його кров зігріватиме тухлу землю поржавілого ДАПа
Його подих збиратиме пір'я всіх перелітних птиць.
Від голосу-грому всяка нечисть буде болісно подихати.
Його пам'ятатимуть всі вулиці в місті й двори,
Кожен камінь злочасного, мертвого аеропорту.
Про нього складатимуть міфи, легенди й казки,
Як він спав на мерзлій землі, погорджуючи комфортом.
Як він сміявся і дохли, мов мухи, його вороги,
Як по груди вганяв в землю підмерзлу драконів.
Як він, коли по його Майдану пливли вінки і гроби
Плюнув владі в обличчя, плюнув на рамки й закони.
__________
Він спокійний стоїть. Підпирає гранітом холодним хмари.
На кремезнім плечі сиза голубка голівку схилила.
Вітер Донбасу тучі жене над ржвавіючим, мертвим ДАПом.
Там нелюдь згубила того, кого, сама знаєш хто сто років любила*.
P. S. Присвячено наймолодшому кіборгу Сергію Табалі, другу Сєвєру. Він поклав своє життя, обороняючи Донецький Аеропорт.
*посилання на пісню Вій - Очі відьми
#Олька_Оленька #Олень #кіборги #дап #вонивитрималиневитримавбетон #боїзаДАП #Сєвєр #СергійТабала #річницяДАП
