Ви не судіть про жінку: - Це така
Ст..рвоза, кобра – зовсім не богиня,
Їй перснями не внизана рука,
Живе сама – то в ній лише причина.
Сама й дітей ростить. – А чоловік?
-Та знаєте: вона виною всьому!
Від неї, кобри, та до прачки втік.
Він з нами пив, дружбан. Пішов із дому.
А жінка що? – Та їй одне болить:
Робота, діти – всіх нагодувати…
Його «концерти» двадцять літ терпить…
Нема про що і вірша написати.
Когось судити – звичка в нас така.
Чужа ж душа – то темрява й пустиня.
Зневага п’яна - гірша кулака,
Й не кожна розповість,
У чім причина.
Чому, проживши понад двадцять літ,
Дітей зростивши,- є уже й онуки, -
Від болю і зневаги – у політ
Душа рвонулась, розв’язались руки.
І стало легше дихати і жить…
А донькам вже розказує дорослим:
-Дітей для себе родимо. Любіть
Своїх дітей. Ми їх на щастя ростим.
А щастя в чім? – То добрий чоловік,
Котрий сім’ю на зілля не міняє,
У щасті й горі з вами - поряд вік,
Підтримає, любов оберігає.
Ви не судіть ту жінку – дайте їй
Велике щастя і високе небо,
Любов і ніжність – матері земній,
Надійну руку – більше і не треба
О, дякую Вам, п.Валентино, за розумі 
ння
Дякую Вам за розуміння 
