- я пишу несвідомо, за звичку маю.
не зізнаєшся в тому, що ти читаєш.
я твоє ім'я у лапки вбираю
(знав би, мій хороший, кого втрачаєш...)
недурна, красива і вперта в міру.
не прирік Господь... обігрів, як бачиш.
приміряла завжди на себе віру,
та не монастирська, напевне, вдача...
щось робитиму: був би лиш час на вірші.
на пісні, та на музику. на малюнки!
я дивачка, мабуть, не те що інші:
мемуари. Черчіль, старенька сумка...
____________________
– в мене ж за душею ні цента, віриш?
з серцем дуже погано – вважай, каліка.
та коли ти мене обіймаєш, грієш...
я стаю... людиною — чо-ло-ві-ком!
рядовим / поручиком / капітаном...
раз на раз не приходиться, та й не треба…
розумію, втомлена — мов парканом —
відділяють клопоти, застять небо...
визнаю: теж боляче, та якою
не була б хорошою / як не гріла б
мука душу виїла звіриною,
я попутник твій тимчасовий, мила...
ти пиши, бо я дійсно усе читаю,
та слова не знаходжу, щоб відповісти...
чесно, й досі я ще не знаю,
як не втратила світло в собі це чисте…
сподіваюсь, що скоро його не стане
(у Земфіри змоклий сірник згадаю...)
ти — мов птах. і тебе зачекалася зграя...
я кохав тебе і...
повсякчас
кохаю.
Оригінал:
-- я пишу неосознанно, по привычке… никогда не признаешься, что читаешь.
твоё имя привыкло носить кавычки. если б знал, хороший, кого теряешь …
не глупа, красива, упряма в меру. не обрёк Господь… обогрел, как видишь.
я всегда на себя примеряла веру, но пошла на ин. фак: зарубежка, идиш…
что угодно, вот только бы было время, на стихи и на музыку, на рисунки.
я от многих отлична… такая тема, у меня томик Черчилля в мятой сумке…
-- у меня за душою ни цента, веришь? да и с сердцем негоже — почти калека.
но когда ты меня обнимаешь, греешь… всё нутро превращается в человека.
в рядового, поручика, капитана… час на час не приходится, и не нужно.
я почти понимаю, как ты устала, но ответ очевиден: семья не дружба…
не посмею лукавить, мне тоже больно, но какою бы славною не была ты мы довольно намучились, и сегодня, я всего лишь на всего провожатый…
ты пиши, я действительно все читаю, только слов не находится для ответа.
если честно, то я до сих пор не знаю, как в тебе умещается столько света…
я надеюсь, что скоро его не станет, у Земфиры однажды промокли спички…
ты же птица. пора возвращаться в стаю…
я любил тебя очень.
люблю.
[кавычки>
ID:
825169
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.02.2019 19:24:46
© дата внесення змiн: 05.08.2019 14:42:58
автор: макарчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
