Рух – це життя, – як молитву повторюю.
Рух – це закон. Це – початок початку.
І намагаюсь цю вічну теорію
Кожного дня обернути на практику.
Кроки на місці мене не влаштовують.
Тільки вперед кличе дальня дорога.
Дні миготять, але знову і знову я
Прагну дістатись до місця нового.
Пішки іду. Шлях крутий. Не спіткнутися б!
Очі то жито голублять, то хвою…
Повідставали вже весни-супутниці.
Літо услід помахало рукою.
Серце щемить та не можу образиться –
В пам’яті їхні щедроти лелію.
Інша пора супроводжує назирці,
Хоч упритул підійти ще не сміє.
Як на цей світ досхочу надивитися?!
Як не любити цей дощ, цю дорогу,
Сонце, людей ще й калинові китиці?!
Рухаюсь… Тільки б не зрадили ноги.
