Хіба важливо друзям, скільки довгих років,
Як я не бачив Всесвіт у твоїх очах?
Кому цікаво те, що вдаваний мій спокій,
Стає нестримними бажаннями у снах?
Всміхаюсь сонцю вдень...А що мені робити?
Моє лице в сльозах, була би то ганьба.
Для чого знати всім, що можна так любити,
Щоб аж від тіла відривалася душа?
А потім голубом летіла в темінь ночі,
Туди, де втомлена на ліжку ти лежиш,
І мокрим, тулилась крилом в нічне віконце,
Крізь скло затемнене, гадаючи чи спиш…
Хіба для янголів важливо, що не любиш?
Що не цілуєш мене, навіть у думках…
Ти й досі пасмо русе пальчиками крутиш,
В простих і вирваних з душі, сумних віршах!
Ти й досі щиро усміхаєшся мені лиш,
Шепочеш пристрасно знайоме «Я твоя»,
Та це у пам`яті, на жаль, і що тут вчиниш,
Така романтиків вже доля рокова.
Важливо те лишень, що знаєш - я кохаю!
І хай в чужих обіймах стогнеш ти давно,
Моя свята любов, як пташка з небокраю,
Колись влетить вночі в прочинене вікно.
Важливо те, для нас, що світ любов тримає,
А почуття не вітер і не біг води,
Від завтра янгол мій хай лиш про тебе дбає…
Я розповім йому про всі твої смаки.
