Я обожнюю сивий вечір, вкритий казкою із барвінку.
В нім співають птахи пісні, тихо-тихо, водночас дзвінко.
Одягнувши багряні фарби, сонце в гори лягає спочити.
І сьогодні, чомусь, як ніколи, раптом так захотілось жити.
Сива мряка вкриває трави, не лякає, дає прохолоду.
І, здається мені, що туман, так, як я закохався в свободу.
Сивий вечір в тепло закутаний , вкриє небо бузковим цвітом.
Пахне затишком, пахне спокоєм, пахне згадками, теплими літом...
А коли вже на зламі пори темна ніч знов на варті стоятиме
Вкотре стане нестерпно тужливо , бо ніхто мене тут не чекатиме.
Коли сльози до каплі вилиті, а рятунку, здається, немає,
Пам'ятаю, що ніч не вічна і світанок завжди наступає!
11.08.18
гарний віршик
