Я напевно з вітром поведу розмову,
Він такий, вологий, несе прохолоду,
Нахилюся, нізький кущик зеленіє,
Це смородинка, мені сердечко гріє.
На городі, нині весну зустрічаю,
Сонце в очі, сліпить, з думками гуляю,
Ось розквітне, скоро, це боже творіння,
Тож тепло настане, не бере сумління.
Під парканом, то неначе море синє,
Квіти ряски, виднілись, а листя їхнє,
Десь сховалося, поміж кущів малини,
Мов розмову веде до бруньок калини.
Незабудки славні й стелиться барвінок,
Так привітно дивляться уздовж стежинок,
Голубіє, побач, яскраво, барвисто,
І жовтенька пшеничка сплела намисто.
Ясні промені, тріпочуться у танці,
Відчуває земля, ось, у вишиванці,
Гляне в небо, сонце, потішиться квітнем,
Я щаслива з нею, радію, що квітне.
Вітерець тепленький,обійняв за плечі,
Ген, аж там, далеко,чути крик лелечий,
Й шпака спів, веселий. Він просто, їх дразнить,
Як вони, не здатен, упевнена заздрить.
Скрізь, блукав, мій погляд, так добре на душі,
Тож треба писати, про весноньку вірші.
11.04.2018р
Успехов Вам! 
