Найгарніша мама (інтрепретація казки В. Сухомлинського)
Якось совеня маленьке із гніздечка свого впало,
Загубилося у травах, куди йти воно не знало,
Соловейко, дрізд, і дятел запримітили малого,
Зрозуміли пташенята, що потрібна допомога.
«Хто ти?» - запитали в нього. « Я маленька ще сова
Я як ви пернаті друзі, пташка також лісова»
«Що ж ти робиш на землі? І чому ти не літаєш?»
«Мої крильця ще малі, та й дороги я не знаю…»
«Ну, а мама твоя хто? Як матуся виглядає?»
«Моя матінка сова, все як і у мене має,
Такі ж очі, голова, вуха теж як і у мене
Моя матінка сова найгарніша в світі неня!»
Розсміялися птахи: - « Схожа кажеш ти на тебе?
То вона, як ти потвора? Нам її шукати треба? »
Розкричалося совеня «Найгарніша моя мама!
Найгарніша, наймудріша моя мама сама – сама!»
І поніс далеко вітер плач малого совеняти,
І сова його почула, прилетіла птаха – мати,
Ніжно підняла за ніжку дитинча своє маленьке,
Понесла в гніздечко рідне, у кубелечко тепленьке.
Совенятко мружить очі, і на маму поглядає,
Бо таки ж воно найкращу, найгарнішу маму має!
Дякую) 
