Звучать на серці ніжно, березневі дзвони,
З відлунням свисту в небі вранішніх вітрів,
І теплим подихом південної погоди,
З дзвінкими співами закоханих птахів.
Рука розстібне гудзик зверху на сорочці,
На повні груди свіжий березень вдихну,
А орхідеям, що сумують на віконці,
Знов запрошу у гості ранню цю весну.
На пам`ять сонну вмить, бузковими тонами,
Любов, колишня вже, з відлигою впаде,
Та ностальгуючи, веселковими снами,
У сни всі спогади за руку приведе.
Укотре, в снах, я цілуватиму рум’яні,
Гарячі, пристастю розпечені, вуста
І хай лиш знає Бог один, що буде далі,
З тобою мрію залишитись я в тих снах.
У них три істини, що мною володіють,
Яким віддав всю душу й тіло назавжди...
Збив спомин подих в грудях, скроні знов потіють,
А голові: Де ти? Як ти? Все ті ж думки…
Прозорі капатимуть з даху зимні сльози,
На фіолетові голівки матіол,
І білий пролісок на вальс весни запросить,
Одну з красивих геацинтівських персон.
Весна насіє під плотами анемони,
Три ніжні випестить тюльпани для душі,
Три жовті істини - життя мого основи:
Любов… Надію вічну, й Віру на роки.
ID:
782496
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.03.2018 08:56:01
© дата внесення змiн: 08.03.2023 19:16:20
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
