ВІДКРИТИ ДВЕРІ ПРОСТОРУ ДУШІ
І ЗНОВУ ВИЛИВАТЕ НАБОЛІЛЕ
І ЗНОВ, ЯК ВІРШ, ЧИТАТИ З ПАМ’ЯТІ
СВОЮ ІСТОРІЮ ЗАБУТИМ ПОТЕРПІЛИМ.
ЧИТАТИ ЦЕ, ЯК БІЛИЙ ВІРШ ІРОНІЙ
З ЕМОЦІЯМИ НАЧЕ У КІНО
І ЗГАДУВАТИ КОЖНУ ІЗ АГОНІЙ
ДИВИТИСЯ ДО РАНКУ У ВІКНО
ЗГАДАТИ ВСЕ, ЩО СТЕРЛО БІЛІ МРІЇ
СТИРАТИ ЖАХ ПРОТЕРТОГО ЛИСТА
ЗМИВАЮТЬ СЛЬОЗИ ЧОРНІ ВІЇ
І БЛІДУ ТІНЬ ТВОГО ЄСТВА.
ДО РАНКУ У ОЧАХ ВИРУЮТЬ ЗОРІ
ТА ЩО ВОНИ ПОЧУТИ ХОЧУТЬ ЗНОВ
ПРО ТЕ, ЩО ПОЧУТТЯ ЙОГО ПРОЗОРІ
ДАВНО ВИСУШУЮТЬ У СЕРЦІ КРОВ?
ПРО ЩО ІЩЕ СКАЗАТИ Я ЗАБУЛА?
МАБУТЬ ПРО ТЕ, ЩО МАЙЖЕ НЕ ЖИВУ
ПРО ТЕ, ЩО ЗОВСІМ СПАТИ ПЕРЕСТАЛА
ВИКРЕСЛЮЮЧИ ЛЕЗОМ ”НЕ ЛЮБЛЮ!”
ПРО ЩО ТИ ЗАРАЗ ІЩЕ ХОЧЕШ ЧУТИ?
ПРО ТЕ ЯК ДОБРЕ МЕНІ ЖИТИ ТАК?
ТИ ДУМАЄШ, ЩО ТАК І МАЄ БУТИ?
ТО ЯК МЕНІ? СКАЖУ ТОБІ – НІЯК!
