Поїзд далі іде, невідомо ще скільки зупинок
І чомусь всі перони безлюдні стрічають мене.
Я б хотів десь на станції стріти кохану людину,
Я дивлюсь у вікно, може образ її промайне.
Бо рішив вже давно розв’язати свої алгоритми,
Сів у поїзд життя і її на шляху цім знайду.
Я дивлюсь у вікно, а колеса відстукують ритми,
Лиш побачу цей образ, до неї стрибну на ходу.
Вона стане моя, мені більшого вже і не треба,
Я ж у поїзді цім, виглядаю кохання своє.
Біжить потяг удаль, де синіє закохано небо
І кохання веселкою в небі отім виграє.
Гарний вірш. 
