Як спрагу душі вгамувати? -
Хочу тебе запитати.
А ти кажеш -
Візьми та й закохайся,
Та так, щоб серце -
В жар!
О! Це божий дар,
Так,як дар мови,
Коли одне лиш твоє слово -
І у душі моїй -
Пожежа!
І вже час рятуватись обом.
Ти ж не знав, що таке могло статись.
А тепер шукати треба
Тої спасенної, священної водиці,
Бо видно вже,
Що все єство твоє іскриться -
Очі, серце, а від серця
Далі вже пішло...
Ой! Рятуйте!
Це ж грішно!
О! Це воно -
Кохання таке,
Що в грішнім тілі живе.
Бач, серця йому мало -
І мови більше не стало...
Та раптом -Бух!.....,
Тепер вже й кохання не стало!
