квітень. це квітень – сувора пора,
коли сонце, палаючи, тихо сідає,
і весь світ поринає у тінь,
і лиш боязко спостерігає,
і плаче, що гра була гарна.
що ж? годі вже плакати: то була гра.
все одно плаче дощ, і долини земні
повняться смутком і вдячністю.
кохана, може, ти скажеш мені,
чому я дивлюся на сіре небо?
ти скажеш: бо воно не синє.
я знаю, так пояснює мати малій дитині
світові таємниці, – пояснення їм нема,
коли їх вкриваєш туманом,
і ховаєшся в них сама.
о, весна – то сумна пора таємничої ночі.
колись це забуду,
жартуватиму знов, як колись,
а тепер мені сумно й темно –
то надто добре
бачать в пітьмі мої очі:
цей смуток приходить у квітні,
коли сонце кричить: не дивись
за твором: april, deep purple
Коли сонце приховується за хмари, а потім наступає вечір, а за ним і ніч, але все одно кохання розквітає у кожну пору дня чи року, особливо, коли квітень несе натхнення для написання віршів...
