Наче вени життя заплелися дороги,
Ми крокуємо ними, летим, біжимо!
До крові набиваємо душі – не ноги!
Спотикаємось, падаєм, знов встаємо.
Не розумні буваємо, щастя шукаємо…
А воно вже ж було, не втримали…пішло…
Ми змиряємось… жити без нього звикаємо.
І доводимо щось, собі й іншим на зло.
Наче все, як у всіх… Дім, робота, родина.
Та щось втрачене там на далеких шляхах.
Згадка наче за комір холодна крижина…
Не змогли, не втримали ми мрію в руках.
Наче вени життя заплелися дороги,
Скільки пройдено їх не злічити давно…
Часом падаєм вниз від зневіри, знемоги.
Та збираємо волю в кулак все одно!
Наче вени життя заплелися дороги,
Все що пройдено нами, то теж результат!
Пережиті на них щастя, біль і тривоги,
Піднімало життя і кидало стократ.
Та змогли! Піднялися! Крокуємо далі!
Не здалися вітрам, мабуть це головне!
Більше радість цінує, хто знав і печалі,
Мабуть той зрозуміє найбільше мене…
