Немає у часу совісті
І простого співчуття…
Немає коротшої повісті,
Ніж наше життя...
Немає в людей сміливості
І банальних дверей в серцях…
Відкриті душі вже виросли
І поросли, як бур’яни в садах…
Немає у долі віддиху
І рівних доріг без ям,
Біжить, доки душу не вивихнеш-
Впадеш, не відмиєш від плям…
Немає у світу правил,
Є дурні, що їх тримаються…
Легкого життя немає,
Тому ти в таке закохаєшся.
І будеш без нього тужити,
В Едемі складаючи пазли.
Малюючи своє графіті
На стінах, ні раз не помазаних…
І будеш кричати від смутку,
Сидіти, забившись в куток.
Життя- це всього-лиш прокрутка
Твоїх думок…
І от, ти собі сидітимеш,
Збагнеш, що це, - твій порив…
Життя ж не існує, Землі теж.
І ти тут один…
Лиш зверху, в палкому мареві
Сяйво, чи просто ліхтар?
І де ж це насправді реалії,
І як ти сюди попав?
Задовго і, мабуть, не ясно
Все, що ми звемо життям…
Коротке і надзвичайно прекрасне,
Як промінь, що подолав сірість хмар...
