Моя біль тобі не належить
Твої мрії давно не мої
В твоєму житті я, мов, нежить
В моєму житті ти в спину ножі
Життя за десятками років зникає
Надіюсь, відпустиш раніше
Бо ти, як людина, котра не кохає
Завжди обирає, що надто простіше
Не звик і не хочу звикати
До ролі, що ти написала мені
Я ладен шукати... Шукати...
Але лиш закохані очі твої
Але про кохання забули вже очі
Холодні, злостиві, чужі
І знаки, що були пророчі
Втопила в столичні гріхи
Я біль, що в мені оселилась
Під тиском ударів і зрад
Ти зірка, що і не змирилась
Мені влаштувать зорепад...