Мені в осені радужно жить,
Хоч душа часом й серце болить,
Не вернути ті дні золоті,
Коли рідні були всі живі...
Та не осені в тому вина,
Я всі болі спила вже до дна.
І хоч важко, вперед я іду,
Пересилюю сум і біду.
Поважаю я осінь й люблю,
Її музику серцем ловлю.
Підкоряє усе навкруги
І мені добавляє снаги.
Хоч і хмари пливуть в небесах,
Визначається чийсь долі шлях.
Поведи мене, осінь, туди,
Де не має війни і біди.
Відлетіли уже журавлі,
Залишились лиш птахи малі:
І синички, й чижі, й горобці,
І гойдають гілки й пагінці.
Вже поля умивають дощі,
Одягаються люди в плащі.
Парасольки кругом майорять,
Відпочити всі хочуть і спать.
Наступа вже на п"яти зима,
Та претензій до неї нема.
Це в природи закони такі,
Дні бувають легкі і важкі.
Та я, осінь моя, не журюсь,
І до тебе всім серцем горнусь.
Ти ще радість мені принесеш,
Як в обійми мене знов візьмеш.
Не залиш мене, осінь, в біді,
Я ж завжди дуже рада тобі.
Ми з тобою, як сестри в путі,
Нерозлучні, хоча й в самоті.
Ти несеш мені, осінь, красу,
Я ж тобі у дарунок несу:
Свою пам"ять і щедрість свою,
І тебе, і цей світ я люблю!
Я не смію тебе попросить,
Чи могла б ти мене освітить,
В тобі ж вдосталь і світла, й тепла,
Щоб в тобі я щаслива була.
Все ж наважусь тебе попросить:
-Поможи нам війну зупинить!
Будуть вдячні всі люди тобі,
І тебе не залишать в біді.
Будь же, осінь, завжди золота,
Нехай щедрість твоя ще зроста.
А ми в радості будемо жить,
Тебе й Мир берегти і любить!
Дякую, Надійко! Насолодилася піснями, і прийняла всі побажання. Не хочу з осінню прощатись, ще хочу з нею привітатись. Ще хочу в осені пожити;грітись, сміятись і дружити!..
