Частина ІГімн НадіїОдин мужик на всю Росію
і то – це Савченко Надія!
Надію не можна зламати!
Надію не можна убити!
Надію лиш можна плекати,
Надію лиш можна любити!
Надією сповниться серце.
Надією сповняться думи.
Надія – Вкраїни люстерце,
джерело це радості й суму.
Сьогодні це символ свободи.
Блакитна це кожного мрія.
Вже хором скандують народи –
Надія! Надія! Надія!
07.03.2016
Частина ІІ
Варто добре подумати
Ну, ось і все, зіграли в цьому таймі,
як нам співав ще Градський Олександр.
Все ніби у шакалячому праймі –
Надію обміняли ми на ГРУшних шмар.
Здійснилася численних українців мрія –
Надія в Україну повернулась.
Чи ж збудеться тепер надія на Надію,
чекають люди… Щоб не похлинулись.
Бо лисів ласих на чужії лаври
було завжди більш ніж достатньо всюди.
Тут Порох в груди б‘є немов в литаври,
там Юля з квітами і посмішкою Юди…
Щоб злого жарту не зіграла воля
й тебе не спокусили дивіденди.
Хай збереже твоє сумління доля,
бо вже заява – Я готова в президенти!
Як не верти, політика – брудна це справа.
Народ збіднілий ледве, ледве терпить.
Очолити державу – не забава
і чи готова ти на особисті жертви?
В бурливім морі лицемірства і обману
без підготовки дуже важко плити.
Не наковтатись би солодкого дурману…
Тобі, Надіє, з багажем цим жити.
31.05.2016
Частина ІІІ
Троянська коза
На полонині за горою,
розкинулось містечко Троя.
Жили там звірі мирно, дружно,
хоч інколи жилось й сутужно.
Неподалік було болото,
де мешкала одна сволота.
На Мокші там стояла стая*,
і вовча в ній селилась зграя.
Їх ватажок шакал плішивий
задумав Трою захопить.
Бо жив грабунком біс паршивий,
нічого більш не міг робить.
Нагоди ж ще не видавалось,
бо Троя билась і кусалась.
У хід йшли роги, кігті і копита,
а тому лиш чекать лишалось.
Та в Трої проживала кізка,
така собі проста коза.
Скубла траву попід берізки
і вигиналась мов лоза.
Троянці місто захищали,
хоча і слабші від вовків.
На пашу разом вирушали,
робили це без зайвих слів.
Лиш з норовом ота козичка
не звикла стрій чіткий тримать.
Десь в стороні скубла травичку
і під кущем лягала спать.
Це запримітив той плішивий,
вмить у шакала визрів план.
Він підстеріг козу спесиву
і потягнув до себе в клан.
Заклацала зубами зграя,
рікою слина потекла.
Їх зупинив шакал лукавий –
це ключ до міста і села.
І стали кізку научати,
оті шакали і вовки.
Що браму слід не запирати,
коли на пашу вирушати,
на всі засуви і гачки.
Отак тривало пару років
доки шакалячих уроків
напам‘ять не засвоїла коза.
При цьому гарно годували,
на зграю мекать дозволяли,
поки над Троєю збиралася гроза.
Козу ж ту потім відпусти
й приготували кращі сили –
у засідку біля воріт
троянських хижі посадили.
Чекать не довго довелося,
що заплановано – збулося.
Не стало в лісі більше Трої,
усі загинули герої…
У чім цієї байки суть?
Засланих кіз боятись треба
і висновок зробить для себе –
ті кози лиш біду несуть!
* Хлів, стайня.
26 – 28 червня 2016
Класна трилогія.... 
Гарна і цікава байка!!! 
