35. ЛАТЕНТНИЙ СТАН. 2.
13.06.2016* 19:00
Поступово у нас відпрацювався певний порядок: вдень ми працювали, а після вечері було спілкування на теми Езотерики, хоча ми тоді цей термін і не вживали.
Коржі. Одне із так званих показових сіл України – загальна житлова забудова сформована була так-сяк, але центр села був зроблений вельми не погано. Тому увечері, коли сонечко починало сідати, ми кагалом часто виходили на початок головної вулиці села і йшли до центру. Наш кагал включав Андрія, мене та Бажена, а інколи до нас приєднувалися як мовчазні слухачі його молодші брат Сашко та сестра Віталіна. Ритуал часто включав в себе купівлю морозива в Продмазі і завершувався повільними мандрами назад.
Інколи у нас відбувалися дрібні пригоди з містичним чи таємничим окрасам. Найяскравіша була пов’язана із Баженом.
Ми звично йшли до центру села, вже вступили в його межі. Назустріч нам від магазину у напрямку школи проскочила розвесела зграя собак. На нас вони не звернули увагу, бо були зайняті своїми собачими справами. Але за ними повільно трусив пес середнього розміру, із породи благородних дворняг. Метрах в 10 від нас він раптом зупинився, якраз напроти нас, глянув на нас і раптом ліг на асфальт і став повзти на животі до нас. Його голова була прижата до асфальту, хвіст теліпався з боку в бік, а очі були переповненні любов’ю.
Ми зупинилися і з подивом дивилися на пса.
Було вже зрозуміло, що він погляд тримає на Бажені і повзе саме до нього.
Нарешті він доповз, вскочив на лапи, поклав передні лапи на плечі хлопця і облізав йому обличчя. Після чого стрімко впав на всі чотири лапи і швидко побіг наздоганяти свою зграю. Немов омана з нього спала.
«Він поцілував мене!» - гордовито сказав Бажен. А ми приголомшлено мовчали.
«Вітя, що каже Голос?» - запитав Андрій. –«Мовчить» - сказав я. А сам подумав: «Гарний хід! Треба ж показати мені ще раз, що син має розширенні сенсорні здібності і одноразово зробити демонстрацію Незвичного!» - я тоді все ще ніяк не міг остаточно прийняти Розкриття, а головне – Місію.
Чесно кажучи, я тоді, та і зараз, дуже вдячний цій сім’ї, бо нам з Баженом було дуже тяжко тоді. Справа була не в грошах - я вельми не погано заробляв як архітектор-кооператор, а в тому, що нам не вистачало торкання до тепла Сім’ї – мати сина з радістю здавала мені його у користування не тільки тому, що він заважав їй кохатися, а і тому, як потім через роки з’ясувалося, що він майстерно допікав її коханцеві, доводив його до сказу.
Якось, коли ми з Андрієм щось робили на подвір’ї, я мимоволі звернув увагу на його сестру, яка весь час миготіла перед очима. Навіть думка промайнула: «Яка гарна дівчина! Як прикро, що така молода. Було би їй років на 20 більше, то може б я і наважився проявити ініціативу». Думка промайнула і пішла собі кудись гуляти, але час від часу вона поверталася.
Новий рік 1992/93 я зустрічав у Андрія. Були там його приятелі, я був серед них за віком старшим, але цього ні я, ні вони не відчували. Можливо проявилося те, що мені та моєму середньому брату завжди давали менше років, ніж ми мали, так на 10-15 років менше, бо відповідним чином сприймали наш зовнішній вигляд і нашу манеру поведінки.
Гарне було святкування Нового року! У Андрія вже був старший син, але якось наша гулька не заважала малюку.
Першого січня, вже вдень, мені треба було повертатися до себе в архітектурну майстерню, де я тоді мешкав, і раптом Віталіна визвалася мене провести до маршрутки. Людей на вулиці було мало, прийшлось довго чекати машину, я неймовірно замерз в ноги, бо мав навіть не осіннє, а літнє взуття, ми про щось говорили, але я тільки мріяв швидше би приїхати до себе та зігритися. Та коли приїхав, то несподівано для себе сів і залпом написав 12 віршів. І ошелешив: я що запав на юнку?
Голос мовчав. Тільки я відчував, що мене немов з іронією Розглядають.
ID:
672081
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.06.2016 20:42:58
© дата внесення змiн: 13.06.2016 20:42:58
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
