Зграя вовків відчайдушно рвалася вперед. Вона гнала бідну, молоду козулю, ось-ось бідолаха впаде і її загризуть відчайдухи. Життя билося ритмами тривоги, серце заходило в пяти, стискало легенні від нестачі повітря. Вона розуміла їй потрібно бігти, бігти в перед, вона знає, що в неї двоє маленьких дітей. Вона задихалася спіткалася, але бігла, бігла через чагарники. Бідне її тіло було здряпане спітніле все в крові.
Десь там її маленьки дітки, а вона відволікає вовків щоб вони залишилися живими.
З її очей блакиттю, важкістю течуть горячі мов смола сльози. Тяжкі подихи зринають в перемішку с тугою та беспорадністю.
Молода, горда, неприступна вона йшла прямо, непомічаючи під ногами землі. Важак зграї Вовчиця.
Цікавим є те, що саме молода -- важак зграї вовків. Як так? ЇЇ очі миготіли сапфірами, були мов бездонні голубі озера. Погляд суворий, дивиться так ніби бачить душу, її погляд прасвердлює її наскрізь.
Вона шла не помічаючи нічого. Зграя наближалася на лісову царицю.
Козуля бігла а перед нею Бог знає звідки з"явилася молода Вовчиця. Вона стрепенулася в бік думала що ось її кнець прийшов. Потім смикнулась в інший.
Зграя повільно зупинилась побачивши Вовчицю. Хоробра й відчайдушна, горда обійшла спокійно козулю. Зрая оточила їх. Козуля стала в неї ззаду не резуміючи Що їй робити, куди смикнутися.
Вовчиця фиркнула і вовки розбіглися, а козуля побігла спокіно додому.
Вона розуміла її боїться кожен вовк в згаї-- це її зграя. Це молода а така, що боїться знову материнства. Це велика проблема її життя. Вона розуміє, бідолаху, як ніхто адже сама втратила двох своїх малюків, втратила коханого. Більше від того часу в неї не було дітей. Ніхто і не мав наблизитись до неї. Вовчиця відчла тугу матері за своїми дітьми. Відчула стук серця матері. З кожним її стуком серця душа кричала про допомогу, кров закипала і в ту же мить ставала крижаною. Вона розуміла як гарно бачити як ростуть твої діти. Як вони відчувають материнське тепло. Адже мамина ласка зігріває душу.
В той день коли вона втратила найцініше. Вона бігла по опалому жовтому листю. Їй в одночас хотілося плакати, вити, гарчати, сховатися від усього на світі. В той момент вона ненавиділа всіх і все на світі. Вона проклинала той день, і той час, ту хвилину, і той терновий момент. Час загартував її. Але вона була нещаслива. Велика блискавиця пропалила її душу, коли вона згадує той момент в душі гримить грім.
Кожна мати як та Вовчиця хоче захистити своїх дітей. Адже діти це найцініше для мати.
Гарно !Сподобалось! 
