Заплакало дощем весняне небо,
Комусь зозулі роки рахували.
Забракло слів , яких було так треба.
Не підібрати їх , усіх замало.
Помер .Пішов з життя . Він вже на правді
Таке життя , так кажуть у народі...
Солоні сльози із дощем , насправді
Однаково прозорі...Мамо , годі ,
Просила донечка , вона не знала,
Маленька ще , а інша немовлятко.
В останню путь , родина проводжала...
Вже не всміхнеться більше донькам татко.
Хвороба зла його не відпустила .
Боровся до останньої хвилини...
Чому , синочку , мати голосила ,
На крок не відійшла від домовини.
І плакало дощем весняне небо ,
Зажурено бузок схилив всі квіти ,
Ми силоньки попросим , Боже , в Тебе
Старенькій мамі втрату пережити.
Цвістимуть весни , як оця , що нині...
Для мами це непоправима втрата .
і завжди бракуватиме родині :
Дружині - чоловіка , дітям - тата .(13.05.2016 р.,не можливо залишитися байдужим,
пішла з життя ще зовсім молода людина ,яку я добре знала)
прочитал... больно... и хочется, соболезновать.
но это жизнь... и это смерть. Вы когда нибудь задумывались, Нино, о том как много в мире смерти? её столько же, сколько и жизни, и об этом нельзя забывать, и поэтому нужно писать вот такие стихи, чтобы люди не забывали о смерти, и наверное, больше ценили жизнь и лучше понимали или чувствовали что она такое. поэтому я не только соболезную и печалюсь, а еще и радуюсь тому, что жив и что могу это чувствовать так остро и на таком контрасте. спасибо Вам за это.
Nino27 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
!!!
